Учебники

11.1. Депресивні території: поняття та порядок їх визначення

Утворення політично і економічно стабільного суспільства неможливо без вирішення проблем вирівнювання міжрегіональних розбіжностей, подолання кризових явищ і відставання в розвитку окремих територій. Розбіжності в розвитку окремих територій ще більше зросли і стали помітними в час економічної реформи.

Основними причинами нерівномірного розвитку і економічної відсталості окремих територіально-адміністративних утворень, як уже зазначалось раніше, є:

– довгострокові циклічні кризи надвиробництва;

– порушення виробничих і господарських структур;

– низький рівень галузевої диверсифікації і залежність від зовнішніх ринків;

– невідповідність факторів виробництва потребам сучасної НТР;

– несприятливі природні і кліматичні умови, екологічні катастрофи, стихійні лиха,

– історичні та соціально-культурні особливості;

– несприятливі демографічні тенденції.

Державна політика підтримки галузей і територій повинна бути селективною (вибірковою), а в умовах гострого дефіциту бюджету – високо селективною. Об’єктами особливої підтримки в умовах масових кризових ситуацій соціально-економічного, природно-ресурсного і екологічного характеру повинна стати відносно невелика група виробничо-господарських (підприємства) і регіональних (населенні пункти, обмежені території) структур – саме такі, де ці ситуації аномально загострені, а власних ресурсів для перелому негативних тенденцій недостатньо.

В виробничо-господарській сфері до таких структур в першу чергу відносяться підприємства – банкрути, а в регіональних системах – депресивні території.

Депресивні території – це такі просторово локальні утворення, в яких з економічних, політичних, соціальних, екологічних та інших причин перестають діяти стимули саморозвитку, отже немає підстав розраховувати на самостійний вихід з кризової ситуації.

На відміну від збанкрутілих підприємств, території, як невід’ємні частини соціально-економічного, природно-ресурсного, екологічного, культурно-історичного потенціалів суспільства, як невід’ємні складові єдиної держави, звичайно, не можуть ліквідовуватись, неможливо механічно припинити їх функціонування. ( В економічній географії є такі поняття як детериорація, дискрепанація, дезінтеграція, які використовують для певних територій, які в силу певних причин виключені з господарського обігу, наприклад, 30 км Чорнобильська зона).

Узагальнюючи подібний стан територій, його можна трактувати як неможливість нормального відтворення економічних, демографічних та інших регіонально опосередкованих процесів.

Існування депресивних територій звичайно потребує прийняття, як на державному, так і на регіональному (місцевому) рівнях антидепресивних заходів.

Аналіз стану розвитку депресивних територій можна проводити за допомогою спеціально розроблених прогнозних сценаріїв. Кожний з яких являє собою коротку характеристику можливого стану депресивної території (в розрізі Індексу економічної безпеки), включаючи і варіант нерегульованого зовні екстраполяційного розвитку депресії. Кожний з таких варіантів дає уявлення про власні і залучені ресурси, про зміни в формуванні депресивного стану та механізму його подолання. Інакше кажучи, сценарний варіант – це прогнозна характеристика зміни стану депресії та необхідних для цього ресурсів, управлінських дій і т. і. по найбільш ймовірним напрямкам цих змін (що буде, якщо?)

Порівняльний аналіз сценаріїв дозволить не тільки обґрунтовано оцінити гостроту депресії, кваліфікувати її як потребуючу швидких дій, як таку, що не може самостійно розв’язатися, але і проаналізувати саму можливість санації депресивних територій.

Звичайно в умовах економічної кризи можна стверджувати, що вся країна є депресивною територією. Тому слід говорити про “аномалії” депресії, про над депресії, тобто виділяти дуже обмежені території, а не регіони. Тільки таким чином можна об’єктивно виокремити депресивну територію, як об’єкт першочергового державного регулювання і розробити обґрунтовані заходи її санації.

Депресивними в умовах економічної кризи територіями слід вважати території, в межах яких темпи спаду виробництва, спаду рівня життя, зростання негативних тенденцій в сфері зайнятості. Демографії, екології, соціальних послуг і т. і., вищі за макрорегіональні, загальнодержавні; тобто такі компактні територіальні утворення (населенні пункти), які дійсно є центрами депресивних напружень.

Система заходів. Яка проводиться для оздоровлення депресивних територій називається санацією. Результатом проведення санації на першому етапі є зняття аномальної гостроти проблем, а надалі – економічно-соціальна реабілітація території.

Досягненню цієї мети служать системні механізми, тобто сукупність регулятивних заходів, здатних одночасно впливати на ситуації в сфері економіки, соціальних відносин, природокористування на інше, тобто застосування багатофункціональних регуляторів (економіко-правових, соціально-організаційних, соціально-економіко-демографічних та інших).

Задача вибору територій для їх включення в перелік депресивних вирішується за допомогою кількісних показників, які дають можливість проаналізувати стан певної території і порівняти їх з середніми по країні.

Визначення території як депресивної складається з ряду етапів:

1. етап – оцінка існуючого положення і тенденцій зміни ситуації на ринках праці і в сфері зайнятості населення з використанням статистики або розроблених на її основі спеціальних показників, які потім зводяться в інтегрований бальний критерій. В результаті чого з’ясовуються райони, населенні пункти, в яких ситуація на ринку праці значно відрізняється від середніх і тому вони можуть претендувати на отримання статусу території пріоритетного розвитку.

2. етап – з’ясовуються причини відмічених відхилень. При цьому розрахунки проводяться тільки для тих адміністративно-територіальних одиниць, які були виділені як претендуючи на статус територій пріоритетного розвитку. Це дає можливість визначити направленість політики регулювання ринку праці і зайнятості населення, в залежності від переважної обумовленості ситуації різними причинами (демографічними, економічними. Соціальними та іншими). В результаті виділені райони, населені пункти групуються за типом політики регулювання ринку праці та зайнятості населення.

3. етап – з кількості виділених районів вибираються ті, де не вдалося визначити причини. Що привели до виникнення критичного стану. Це означає, що даний стан є наслідком, як правило. Незадовільної діяльності місцевої служби зайнятості (несвоєчасне зняття з обліку безробітних, поганий моніторинг ринку праці та інші). Такі райони виключаються з кількості претендуючи на отримання статусу.

Як було вже сказано, на першому етапі розраховуються показники ( ), що характеризують ситуацію на ринку праці і в сфері зайнятості населення.



де

Кн. – кількість незайнятих працездатних громадян в районі, місті, які знаходяться на обліку служби зайнятості.

Кз. – загальна кількість працездатного населення в районі, місті.



де

Кб – кількість офіційно зареєстрованих безробітних.



Показники і відображають відповідні рівні незайнятості і безробіття працездатного населення в районі, місті і непрямим шляхом характеризують соціальну напругу.

За рекомендацією Міжнародної організації праці, в знаменнику необхідно використовувати кількість економічно активного населення.



де

- кількість безробітних знятих з обліку за звітний період;

- кількість безробітних в районі, місті на початок звітного періоду.

- являє собою коефіцієнт ротації безробітних, який свідчить про застій або мобільність ринку праці в районі, місті і пов’язаних з цим небажаних соціальних наслідках.

; де

- кількість вільних робочих місць в районі, місті, про які сповістили підприємства службам зайнятості.

- визначає співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці. Разом з показником він може використовуватись також для оцінки ступеню професійно-кваліфікаційної відповідності між попитом і пропозицією робочої сили.

Показники ; ; ; розраховуються для всієї сукупності районів, з кількості яких визначаються претенденти на статус території пріоритетного розвитку. Далі розраховується величина відхилення показників конкретного регіону від середнього значення даного показника з вибраної сукупності. За допомогою експертно-аналітичного методу визначаються інтервали абсолютних величин відхилень, кожному з яких виставляється певний бал. Наприклад, при п’яти інтервалах відхилення показників рівня безробіття від середнього значення найбільший інтервал отримує бал 5, а найменший – 1 бал. Після чого бали за показниками сумуються і отримана кількість балів ділиться на кількість показників, що використовувалось, таким чином отримується середня бальна інтегральна оцінка стану ринку праці в районі, місті. Адміністративні одиниці, які мають найбільшу суму балів, виділяються в якості територій пріоритетного розвитку, причому їх кількість не повинна перевищувати 10-15% загальної кількості адміністративно-територіальних одиниць в розглянутій сукупності.

Довідково розраховуються динамічні показники, що характеризують зміни. Які відбулися на ринку праці в кожній адміністративно-територіальній одиниці. Для чого абсолютне значення кожного окремого статистичного показника на кінець періоду, що розглядається ділиться на цей же показник на початок періоду. Далі проводяться розрахунки, аналогічні тим, що використовуються при оцінці ринку праці.

Існує другий спрощений варіант розрахунків для визначення пріоритетних територій.

Проводиться ранжирування територій за кількісними значеннями кожного з кількості показників з визначенням відповідного балу (місця) території.

Бал (місце) 1 надається території в випадку, коли значення показників ; ; мінімальні з всієї сукупності територій, а значення - максимальне. Потім бали території за окремими показниками сумуються (як і в попередньому випадку вони можуть бути “зваженими”). Після того, як сума балів розділена на кількість показників, що використовувались, отримується середня бальна оцінка ринку праці території, яка буде використовуватися в якості критерію визначення території пріоритетного розвитку (аналогічно першому методу).

На другому етапі визначаються причини, що обумовили відхилення показників від середніх. Спочатку показники групуються за їх якісним змістом, тобто виділяються демографічні. Економічні і соціальні причини і надалі проводиться оцінка за кожною з цих груп окремо. Всі групи причин описуються визначеним набором показників. Що впливають на ринок праці адміністративної одиниці. Використовуються показники:

1. питома вага працездатного населення в загальній кількості населення , %.

2. індекс споживчих цін (з використанням індексу інфляції).

3. середні грошові доходи на душу населення.

4. частка збиткових підприємств, %.

5. приріст населення за рахунок міграції, %.

6. працюючі неповний робочий день (в % до спис очної кількості зайнятих на найближчий квартал).

За цими показниками проводяться аналогічні розрахунки бальної оцінки районів і з’ясовується вплив різних факторів на ситуацію, що склалася в на даній території

< Назад   Вперед >
Содержание