Учебники

1.3.2. Мікроекономічний рівень

Основною господарською ланкою, що опосередковує процес інтернаціоналізації економічного життя, є організації базового рівня — підприємства, фірми та інші життєздатні в умовах ринку самостійні одиниці підприємницького типу, націлені на досягнення гармонізованих із суспільними інтересами максимальних показників прибутковості, комерційного обігу, технічного переозброєння.

Наприкінці радянського та в умовах перехідного періоду в Україні було сформовано значну кількість суб’єктів господарської діяльності, які, діючи на комерційних засадах, створюють передумови, тканину міжнародного співробітництва. Можна сказати, що навіть попри затримку із проведенням реальних реформ, в Україні було утверджено основи ринкової інфраструктури. Так, на початку нового століття в Україні функціонувало понад 200 комерційних банків, близько 130 інвестиційних компаній та фондів, 2300 аудиторських фірм, 300 страхових компаній, 350 бірж, 400 кредитних спілок. Відбулося «переростання кількості в якість»: своєю практичною діяльністю ці економічні суб’єкти створюють тканину товарного, грошового, валютного, фондового ринків.

Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами. В Україні згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб’єктами можуть бути:

• фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають відповідну правоздатність;

• юридичні особи, які зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

• об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким чинними цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати господарську діяльність;

• структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності (філії, відділення тощо), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території України;

• спільні підприємства з участю українських та іноземних суб’єктів господарської діяльності, які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на території України;

• інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

З правового погляду, зокрема згідно з Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність», юридичними особами, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, є й Україна як держава, місцеві органи влади й управління та інші держави, які діють в особі відповідних органів. Разом з тим така формальна належність не повинна вносити плутанину до класифікації: якщо не йдеться про господарські організації, які можуть створюватися державними органами, діяльність останніх вважається такою, що відбувається на макрорівні.

Мікроекономічний, як і інші рівні міжнародної економічної діяльності, має свої функціональні відмінності, специфічне коло суб’єктів, цілі, а також засоби реалізації цих цілей. Спочатку розглянемо основну групу мікроекономічних суб’єктів, а саме підприємницьку.

На цьому рівні міжнародна економічна діяльність — це заходи ринкової політики з боку комерційних структур, які виходять за межі національної держави. Зауважимо, що поняття «мікроекономічний рівень» є певною мірою умовним. До його суб’єктів зараховують як підприємства малого бізнесу, галузеві фірми, які здійснюють експортно-імпортні операції, так і великі транснаціональні корпорації (ТНК), життєдіяльність яких уже за самою своєю природою не може не мати міжнародного характеру. Таким чином, щорічний комерційний обіг «мікроструктури», наприклад великої корпорації, може значно перевищувати ВВП «макроструктури» — невеликої та навіть середньої за розмірами країни.

Із сказаного (зокрема із тлумачення українського законодавства) видно, що підприємницькі організації можуть мати як мононаціональну, так і інтернаціональну природу. Переважну більшість українських учасників міжнародної економічної діяльності можна віднести до категорії мононаціональних. Це підприємства, які перебувають як у приватній, так і в державній власності. Даний факт можна пояснити значною мірою автаркічним характером економічної моделі, яка існувала в країні за радянських часів. Її виявами були державна монополія на зовнішню торгівлю та гіперцентралізована власність на засоби виробництва.

Проте останнім часом в Україні дедалі більше поширюються інтернаціональні форми співробітництва, які виникають унаслідок лібералізації руху факторів виробництва, капіталу у формі транснаціональних корпорацій, їхніх філій, відділень, дочірніх компаній, а також спільних підприємств.

Але усі ці форми поєднуються характерними для суб’єктів бізнесу, зокрема бізнесу міжнародного, цілями, що є взаємозв’язаними та взаємообумовленими. Ними передусім є:

• максимізація індивідуального прибутку, оскільки міжнародна економічна діяльність розглядається як субстанція інколи безальтернативної сфери реалізації комерційних інтересів (порівняно з цією метою решта цілей може розглядатися як засоби реалізації);

• розширення виробництва як самостійна мета господарської діяльності; крім того, розширення виробництва — це і запорука збільшення прибутків, зменшення конкурентних ризиків та засіб боротьби з конкурентами через їх поглинання;

• розширення ринків збуту завдяки проникненню або розширенню такого проникнення в господарську сферу зарубіжних країн;

• підвищення ефективності міжнародної господарської діяльності через наближення виробництва до споживачів у випадках здійснення зарубіжного інвестування, активізації міжнародної маркетингової політики;

• подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод — обминання або зниження митних стягнень, національних обмежень на реалізацію тих або інших торговельних операцій адміністративного характеру;

• розв’язання проблем, пов’язаних із нестабільністю міжнародних цін та співвідносних цінових показників (передусім через ревальвацію та девальвацію валют).

Окрему групу підприємницьких суб’єктів міжнародної економічної діяльності становлять кредитно-фінансові установи, які є не просто «гравцями», а й регуляторами ринку, отже відіграють подвійну роль. Така подвійна роль взагалі є характерною для банківських установ, агентств страхування та інших форм фінансового обслуговування.

Щодо регулятивних мікроекономічних структур, то ними є об’єднання підприємців, інформаційні структури, аудиторські, юридичні фірми, організації сприяння бізнесу, у створенні яких могли більшою або меншою мірою брати участь державні організації.

Нарешті, мікроекономічні суб’єкти міжнародної економічної діяльності відповідно до своїх комерційних інтересів та можливостей можуть відігравати роль як замовників, так і виконувачів посередницьких послуг. Але тут уже йдеться про оцінку рольових функцій, отже, докладніше ці питання розглядатимуться пізніше

< Назад   Вперед >
Содержание