Учебники

5.1.4. Україна у світовій торгівлі сировиною

Сировинні ресурси як первинна субстанція виробництва являють собою важливий фактор господарської діяльності будь-якої країни світу та людства в цілому. Але особливістю сучасного етапу розвитку цивілізації є складний перехід від екстенсивної моделі ресурсоспоживання, за якої прогрес був тісно пов’язаним з обсягами залучуваних до виробництва ресурсів, до такої парадигми зростання, яка є зорієнтованою на передові науково-технічні досягнення, інформаційні технології.

На параметри та тенденції розвитку ресурсно-енергетичного сектору світової економіки все сильніше впливають екзогенні (тобто позасистемні стосовно суто економічної логіки) обмежувальні природні чинники. Йдеться не тільки про те, що сировинні поклади фізично обмежені, а й про побічні наслідки використання природних ресурсів у вигляді негативного впливу на життя людей, країн та регіонів планети.

Особливо актуальною проблема торгівлі природними ресурсами стає для України, що зумовлено відомими фінансовими дефіцитами, пов’язаними із закупівлею ресурсів, і передусім енергоносіїв за імпортом та складним екологічним станом.

Для характеристики сучасного ресурсно-сировинного потенціалу української економіки можна використати відносні показники самозабезпеченості сировиною та енергоносіями, які відображають експортні можливості та імпортні потреби з урахуванням реальної структури виробництва, його моделі споживання ресурсів (табл. 5.1).

Хороші «природні передумови» розвитку має будівельна галузь. Крім уже згаданих компонентів потрібних для неї матеріалів, відзначимо, що і з інших видів будівельних ресурсів Україна має практично повне забезпечення. Це, зокрема, стосується покладів мармуру, гранітів, лабрадорів, крейди тощо.

Абсолютні показники забезпечення України мінеральними ресурсами також свідчать про непогані природні резерви зростання. Стратегічний для України вид корисних копалин — залізна руда — міститься в надрах у чималій кількості: за науковими оцінками, перспективні запаси залізної руди в Україні оцінюються в 173 млрд т, хоча ретельно розвідано лише 20 млрд т (при типовому її видобутку 65—85 млн т). Запаси іншого стратегічного ресурсу — марганцевих руд — становлять 1 млрд т, що дорівнює 10 % загальних світових запасів (при типовому щорічному видобутку на рівні 5—6 млн т). Балансові запаси кам’яного вугілля становлять 122,5 млрд т, бурого вугілля — більше, ніж 3,3 млрд т.

Наведені дані характеризують ситуацію в ресурсному самозабезпеченні на зламі століть. Разом з тим ситуація тут є досить мінливою, оскільки певні поклади ресурсів можуть вичерпатися та вийти з активного розроблення. Інші, навпаки, можуть бути щойно відкритими та залученими до ресурсного обігу. Отже, вид ресурсів, який ставав предметом імпорту, може перетворитися на джерело експортних надходжень. Так, наприклад, в 2001 р. Маріупольським металургійним комбінатом було прийнято рішення про розконсервацію Мазурського родовища та відновлення видобутку і виробництва рідких металів: цирконію, молібдену та хрому. Відтак не тільки цей комбінат, а й країна в цілому можуть відмовитися від закупівлі хрому за кордоном (передусім у Китаї) і навіть здійснювати невеликий експорт цього металу.

Для України як держави, котра веде активну торгівлю сировинними ресурсами, велике значення мають міжнародні тенденції сировинних та аграрних ринків, динаміка цін на видобуті природні ресурси. Щоправда, результуючу модель торгівлі визначають не тільки зазначені загальносвітові, регіональні тенденції, а й конкретна специфіка міждержавних відносин. Наприклад, ціна, за якою Росія продає Україні газ, інколи вдвічі перевищує світову, що відображає не тільки характер політики першої, а й слабкість геополітичних позицій другої.

Взагалі ж питання про співвідношення цін на сировинні товари та продукцію глибокої переробки є однією з найбільш важливих складових проблеми встановлення нового міжнародного економічного устрою. Економічно слаборозвинуті країни отримують майже всі свої експортні надходження від продажу так званих первинних товарів (типу бананів, помаранчів, корисних копалин тощо), а близько половини з них взагалі залежать від якогось одного продукту і є дуже вразливими від попиту на нього. Фактично йдеться про несприятливі для таких країн умови торгівлі товарами, які виражаються у співвідношенні індексів експортних та імпортних цін (Px / Pm). Таке співвідношення для країн «третього світу» не тільки є невигідним; останніми десятиріччями воно дедалі погіршується, що змушує їх експортувати все більше ресурсів, аби покрити все ті ж самі найбільш нагальні свої потреби.

У зв’язку з цим мета оновлення механізму співробітництва, забезпечення більш сприятливих умов участі в торгівлі держав, які поступаються світовим лідерам за рівнем розвитку та добробуту, активно обговорюється на міжнародних форумах та визначає напрями діяльності багатьох міжнародних організацій та об’єднань. Ця мета була закладена в основу діяльності руху неприєднання, «групи 77», деяких регіональних утворень. Чимало разів вона ставилась на порядок денний в ООН, міжнародними організаціями, що покликані сприяти розвиткові торгівлі та фінансової сфери. Проте основними здобутками країн «третього світу» були тільки деякі пільги у сфері митно-тарифного регулювання, а ключові проблеми участі в міжнародній кооперації, неадекватності умов торгівлі сировинними та технологічними товарами все ще лишаються нерозв’язаними.

Більше того, вичерпування природних ресурсів на тлі зростання обсягів світового виробництва поки що не привело до відповідного зростання цін на них та оптимізації співвідношення цін на сировину та готові товари. Певним винятком є ціни на нафту й газ. Такі значні підвищення цін на нафту, яке відбулося, наприклад, в 2000 р., можна пов’язувати з кон’юнктурою та політичними ускладненнями, і це буде правильно. Разом з тим очевидним є й те, що в довгостроковій перспективі ціни на даний вид пального будуть зростати. Однак економічними вигодами від такого підвищення користуються, як правило, далеко не найбідніші країни.

Натомість поступовий вихід переробки та споживання окремих видів природних ресурсів на фізично можливі, екологічно припустимі або економічно доцільні максимальні позиції веде до загострення соціально-економічного становища слаборозвинутих країн. А зважаючи на подальший технологічний прогрес, об’єктивні, зокрема екологічні, обмеження екстенсивного зростання, неважко передбачити несприятливі міжнародно-кон’юнктурні умови розвитку для тих найбідніших країн, експортну спеціалізацію яких складає переважно один або невелика кількість видів сировини.

Втім, осторонь проблеми не лишаються і провідні індустріально розвинуті країни, які відчувають все більш нагальний виклик часу щодо зміни самої парадигми соціально-економічного розвитку. Йдеться про завдання запровадження ресурсо-заощаджувальних виробничих моделей, які відповідали б сучасним екологічним критеріям.

Для економіки України на межі століть характерним є суперечливий та незадовільний характер натурально-речовинного балансування. Загалом він відзначається функціональною неефективністю, а також невідповідністю сучасним науково-технічним та екологічним критеріям. Це пов’язано із постійним зниженням технічного та технологічного рівня підприємств у зв’язку зі старінням устаткування та хронічним дефіцитом обігових коштів, які потрібні на його реконструкцію та модернізацію. Поганий стан існуючої недорозвинутої та гіпертрофованої моделі ринкових відносин призводить до того, що практично не діють цінові критерії ефективності використання матеріальних ресурсів.

Водночас унаслідок такого балансування національне господарство забезпечується потрібними йому сировинними ресурсами, а продаж відносно надлишкових природних ресурсів дає змогу отримувати прибуток та поліпшувати міжнародний торговельний і платіжний баланси України

< Назад   Вперед >
Содержание