Учебники

2.1.2. Україна та міжнародні інститути регулювання торгівлі

Сучасні умови ринкової трансформації та формування відкритої економіки України вимагають ґрунтовної та комплексної оцінки можливостей її інтеграції до світового господарського простору, а також структур та організацій, які дають можливість краще використовувати переваги міжнародного співробітництва, розвитку спеціалізованого виробництва. Тому питання про вступ України до СОТ є важливим кроком на шляху входження країни у світове економічне співтовариство на засадах повноправного члена.

У контексті завдань оптимізації механізму національної торгівлі принципового значення набуває комплекс перспектив інтеграції України до системи ГАТТ/СОТ, синхронізація процесу вступу України до СОТ зі структурними реформами в економіці, її стабілізацією, виведенням із кризи та, як наслідок, підвищенням ефективності та конкурентоспроможності ринкових суб’єктів.

Угоди СОТ являють собою механізм, метою якого декларується ефективний захист країнами власних інтересів. Найбільшою мірою така модель стосується провідних ринкових країн, які мають найефективнішу систему виробництва, здійснюють заходи з метою лібералізації системи торгівлі та вимагають цього від інших держав (щоправда, саме провідні економічні держави мають найбільше реальних можливостей щодо охорони власних виробників, наприклад через застосування торговельних обмежень, прийнятих в ЄС).

Посилення інтеграційних процесів зумовило перегляд СОТ свого негативного ставлення до регіональних торговельно-економічних союзів. Про відчутні обмеження компетенції СОТ та значущості регіональних угруповань свідчить те, що понад 60 % світової торгівлі припадає на торгівлю всередині існуючих торговельних союзів: ЄС (15 країн Європи) — 22,8 %, АТР (18 країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону) — 23,7 %, НАФТА (США, Канада, Мексика) — 7,9 %.

Отже, найбільший виграш від лібералізації торгівлі в короткостроковій перспективі отримують розвинені країни, які вже мають невисокі митні тарифи (5—6 % на кінцеву продукцію промисловості), конкурентоспроможну товарну продукцію високого ступеня обробки (машинотехнічного та споживчого характеру), диверсифікований і потужний сектор послуг (який досягає 50—60 % ВВП). США, Японія та ЄС фактично контролюють світові товарні потоки. Частка США у світовому експорті — 12,2 % (688,9 млрд дол.), у світовому імпорті — 16,1 % (899,2 млрд дол.).

Водночас багато країн Азії, Африки, Латинської Америки стикаються із серйозними проблемами у зв’язку з менш конкурентним національним виробництвом, нижчим рівнем розвитку людських ресурсів та гіршими можливостями у сфері обробки інформації. Тарифи у країнах, що розвиваються, перевищують більше ніж у 2—3 рази тарифні ставки розвинених держав. Високі тарифи (в середньому 15—30 %) використовуються як джерело надходжень до державних бюджетів. Це стосується і деяких країн, котрі перебувають на етапі ринкової трансформації і тільки намагаються створити ефективну ринкову систему із конкурентним середовищем.



Успішне завершення Уругвайського раунду, створення Світової організації торгівлі (СОТ) і початок реалізації рішень цього раунду розглядаються світовим співтовариством як початок нової ери в міжнародній торгівлі й економічних відносинах.

Уругвайський раунд багатосторонніх переговорів у рамках ГАТТ був найдовшим і найрезультативнішим. Стартувавши у 1986 р., семирічний марафон фінішував 15 грудня 1993 р. Результатом раунду є не тільки загальна лібералізація взаємного доступу країн-членів на ринки, а й включення до системи правил ГАТТ торгівлі послугами, текстилем, сільськогосподарською продукцією, захисту інтелектуальної власності, державних закупівель. Запроваджені важливі зміни щодо правил надання субсидій, експортних премій, застосування компенсаційних, захисних і антидемпінгових заходів, процедур дотримання стандартів і сертифікації товарів, урегулювання торговельних спорів, механізмів формування загальної торговельної політики.

І, нарешті, найважливішим стало рішення про створення Світової організації торгівлі. Делегації 147 держав і понад 30 міжнародних організацій, у тому числі ООН, МВФ та ін., підбили підсумки Уругвайського раунду під час конференції у Марракеші (Марокко), в ході якої 15 квітня 1994 р. була підписана Угода про заснування Світової організації торгівлі.

З Інтернет-матеріалів UEPLAC, 2000.



Членство в СОТ надасть Україні якісно кращий режим торгівлі із 142-ма країнами світу, на які припадає понад 90 % світової торгівлі (ще близько 30-ти держав ведуть переговори щодо свого вступу до СОТ) . Ідеться передусім про зниження і навіть поступове скасування тарифних та нетарифних обмежень для доступу вітчизняної продукції на світові ринки. Уніфікація правил торгівлі в рамках СОТ та пов’язане з цим значне спрощення режимів торгівлі країни, яка вступає до цієї організації, сприятиме значному збільшенню експорту, може позитивно вплинути на поліпшення його структури на користь високотехнологічної продукції.

Актуальним для України є те, що членство в системі ГАТТ/СОТ сприятиме подоланню проблеми санкцій проти вітчизняних виробників, допоможе їм захищати інтереси при розв’язанні антидемпінгових спорів. Нарешті, членство в СОТ сприяло б значному зниженню цін на вітчизняну продукцію на міжнародних ринках. Так, наприклад, згідно з експертними оцінками, вступ України до СОТ дав би змогу знизити вартість українських товарів на турецькому ринку в середньому на 7—12 %, а на польському — на 10—15 %. Загальна ж величина потенційного збільшення експорту нашої держави в результаті вступу до СОТ, за оцінками Міністерства економіки України, становить близько 1 млрд дол. щорічно.

Однак слід бути готовими і до пожорсткішання конкуренції на національному ринку, до того, що ряд можливостей дотаційного, пільгового стимулювання галузей та виробництв, а головне — власного митного захисту — буде втрачено.

Відповідно до прийнятої процедури Україна веде двосторонні переговори з окремими державами — членами СОТ щодо свого приєднання. Це 39 заінтересованих у приєднанні України держав, які розглядають відповідну українську заявку, наявний національний режим регулювання торгівлі та ряд аспектів макроекономічної політики, законодавчого забезпечення. За результатами таких переговорів, зустрічей, експертних оцінок проводяться багатосторонні переговори про приєднання, причому країна, яка претендує на членський статус, згідно з протоколом СОТ, за шість тижнів до початку багатосторонніх переговорів повинна надіслати свої пропозиції для розгляду. Для України таких раундів багатосторонніх переговорів було вже вісім (щодо характеру та тематики цих переговорів див. Додатки), а загалом переговорний процес триває вже вісім років.

Україна на шляху до СОТ

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Наступним кроком, відповідно до процедури приєднання, стало подання 30 листопада 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії з питань розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ.

У 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами — членами СОТ. Серед наших партнерів на переговорах — ЄС, США, Японія, Канада, Австралія, країни СЕFТА та ін.

Сьогодні стає все більш зрозуміло, що неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі, не будучи при цьому членом СОТ. Україна є членом десятків міжнародних організацій. Це нормально і природно для великої європейської держави. Тим більш є неприродним, коли велика європейська держава, маючи величезний економічний потенціал, залишається аутсайдером щодо системи ГАТТ/СОТ, яку часто називають «торговельно-економічною ООН» і членство в якій відкриває широкі можливості для:

? зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів практично на всіх світових ринках;

? можливості не лише кількісно збільшити обсяги експорту, а й змінити його структуру. Україна, як відомо, високотехнологічна країна, багато підприємств якої виробляють наукомістку продукцію. Але ця продукція через аутсайдерський статус України щодо системи ГАТТ/СОТ та низку інших причин не знаходить ринків збуту. Різні політико-правові, тарифні й нетарифні обмеження не випускають її за кордон України;

? кількісного й якісного поліпшення української торгівлі, яке відбудеться одночасно щодо країн — членів СОТ;

? забезпечення справедливого вирішення торговельних спорів (навіть мала країна з невеликим потенціалом у міжнародній торгівлі може розраховувати на справедливе слухання та вирішення торговельних спорів з великими торговельними партнерами);

? застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів з метою захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту та як ефективного інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари;

? введення тимчасових обмежень імпорту у разі проблем з платіжним балансом;

? підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою уникнення заподіяння серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена надмірним імпортом;

? системної трансформації українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів системи ГАТТ/СОТ, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу;

? забезпечення передбачуваного розвитку торговельно-економічних стосунків з основними торговельно-економічними партнерами, а саме:

• Європейським Союзом, що відкриє двері для здійснення стратегічної мети — поступової інтеграції України в ЄС завдяки реалізації положень Угоди про партнерство і співробітництво, створення зони вільної торгівлі і набуття на цій основі асоційованого членства в ЄС;

• країнами СЕFТА, які є традиційними торговельними партнерами України. Ураховуючи те, що всі вони є асоційованими членами ЄС і в найближчому майбутньому можуть стати його повноправними членами, важливо послідовно розширювати присутність на ринках цих країн, створюючи необхідні передумови для збільшення в подальшому присутності і на єдиному ринку ЄС;

• Росією, іншими країнами СНД і Балтії, які перебувають на різних етапах процесу приєднання до системи ГАТТ/СОТ;

• країнами — членами ASEAN з метою збереження і розширення українського експорту на ринки цих країн.

Для України, як незалежної держави, котра сьогодні стикається із серйозними економічними проблемами, важливим завданням є вирішення питання про те, яким чином міжнародна торговельна система може допомогти вийти на шлях стабільного розвитку. Україна може і має посісти належне місце у міжнародній торговельній системі і світовій економіці в цілому.

Використано Інтернет-матеріали UEPLAC, 2000.



Перспективи української участі в системі ГАТТ/СОТ слід пов’язувати з рядом істотних інституційних обмежень в контексті здобуття нашою державою статусу країни з перехідною економікою. Це дасть змогу «зарезервувати» за собою право на певний захист національних галузей порівняно з більш ефективними та конкурентоспроможними західними, яким, крім того, попри численні декларації та заклики до торговельної лібералізації з боку західних держав, надаються вагомі протекціоністські пільги на внутрішніх ринках.

Процес приєднання України до СОТ не є лінійним і відзначається суперечливістю. Має місце неоднозначне сприйняття вступу України до СОТ у суспільстві. Немає гарантій, що українські учасники переговорів та утворена в координаційних цілях Міжвідомча комісія з питань приєднання України до СОТ здатні відстояти інтереси національних виробників та відповідно до цих інтересів зарезервувати необхідні вилучення з режиму вільної торгівлі протягом перехідного періоду. Такий період може тривати десять і більше років залежно від рівня економічного розвитку, практики надання пільг окремим країнам (наприклад країнам, що розвиваються), а також від досягнутих домовленостей. Нарешті, українською стороною було навіть тимчасово призупинено переговори протягом двох років (з літа 1998 р.).

Але головним є те, що складний переговорний процес і взагалі проблематика участі в СОТ не є чимось самодостатнім. Ефективне членство в СОТ потребує радикальних економічних реформ, метою яких є підвищення конкурентоспроможності національних виробників. Крім того, потрібна оптимізація законодавчої бази та реорганізація механізму міжнародної торгівлі не тільки відповідно до потреб вітчизняного бізнесу, а й ураховуючи взяті перед СОТ зобов’язання.



Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД, United Nations Conference on Trade and Development) — створений у грудні 1964 р. орган Генеральної асамблеї ООН, участь в якому беруть усі члени ООН та ряд держав, які співробітничають з її інституціями. Цілі ЮНКТАД — сприяти розвиткові міжнародної торгівлі, здійснювати розроблення та координацію при формуванні юридичної бази міжнародної торгівлі та інших форм міжнародної економічної діяльності, координувати діяльність економіко-торговельних структур самої ООН.



Можна констатувати, що для ряду посадовців і взагалі громадян України членство в СОТ уявляється принципово небажаним, а для інших — стає самоціллю. Утім, проблема потребує прагматичного підходу — кваліфікованої оцінки позитивних та негативних наслідків приєднання й вироблення системи компенсаційних та пом’якшувальних заходів. Результатом необхідної державної політики має стати збільшення обсягів експортно-імпортних операцій, поглиблення національної виробничої спеціалізації, взагалі участі в системі міжнародної кооперації та поділу праці. Бажаними результатами, які безпосередньо не пов’язані з умовами торгівлі, але визначаються адекватною торговельною політикою, є збільшення інвестицій в економіку України, поява додаткових робочих місць та підвищення конкурентоспроможності в національному масштабі.

Інтеграція до системи ГАТТ/СОТ означає підвищення конкуренції не тільки на товарних, а й на диверсифікованих ринках послуг (у сферах торгівлі, будівельно-монтажної діяльності, транспорту та телекомунікацій, банківської діяльності, страхування, консалтингу, інжинірингу, аудиту, туризму, медицини та ін.; загалом у світі виділяють понад 160 видів послуг). У рамках СОТ діють три базові угоди, що регулюють торгівлю товарами, послугами та інтелектуальною власністю (ГАТТ, ГАТС і ТРІПС). Взагалі ж країни, які беруть участь у ГАТТ і заснували СОТ, взяли на себе зобов’язання прийняти всі 12 багатосторонніх торговельних угод, що включені до ГАТТ без будь-яких винятків або застережень, та погодилися на значні лібералізаційні поступки. Відтак виникає принципово нова ситуація, за якої свобода вибору інструментів торговельної політики та застосування національних регуляторів економіки істотно обмежені. І це є небезпечним в умовах, коли ряд видів важливих виробництв вочевидь можуть не витримати жорсткої конкуренції, що означатиме втрату вітчизняними виробниками внутрішнього ринку (передусім це стосується машинотехнічної, наукомісткої продукції). Таким чином, проблема вступу до СОТ інкорпорує оцінку наслідків виконання положень усіх цих угод.

Визначаючи політику України щодо вступу до СОТ, слід отримати чіткі відповіді на питання: яким чином участь у системі ГАТТ/СОТ може сприяти забезпеченню динамічного розвитку економіки та які небезпеки така участь приховує.

Україна, як і переважна більшість інших країн з перехідною економікою, поставила собі за мету приєднатися до СОТ. Це потребує значної організаційної роботи, прийняття законів та інших нормативних актів. Але головне — приєднання до СОТ означає пожорсткішання конкуренції на національному рівні, серйозну небезпеку для становлення суб’єктів ринкової економіки. При цьому формальні можливості розширення ринків збуту за кордоном є доступними далеко не для усіх виробничих структур України, які прагнуть до виходу на міжнародний рівень збуту. Тому важливо оцінити сутність процесів, що відбуваються навколо цієї організації.

Передусім з’ясуємо, які потенційні переваги надає Україні членство в СОТ (очевидно, що кожна з них означає збільшення обсягів вивезення). Ось основні з них:

• поліпшення цінових параметрів конкурентоспроможності вітчизняних товарів унаслідок зниження тарифних ставок стосовно українських товарів країнами — членами СОТ;

• подолання багатьох інструментів кількісного обмеження ввезення української продукції завдяки радикальному зменшенню нетарифних обмежень стосовно вітчизняних товарів;

• додаткові гарантії проти необґрунтованих антидемпінгових процедур;

• оптимізація структури експорту, оскільки за умови неучасті України в системі ГАТТ/СОТ найбільшою мірою від обмежень з боку інших держав потерпають високотехнологічні, наукомісткі напрями експорту;

• кращі передумови участі України та її господарських суб’єктів у міжнародних спорах та судово-арбітражних процедурах;

• поліпшення загальної кон’юнктури та забезпечення передбачуваності з основними торговельними партнерами України — як окремими державами, так і угрупованнями країн.

Серйозні небезпеки та труднощі для економіки України через вступ до СОТ пов’язані з таким:

• радикальне пожорсткішання конкуренції на національному ринку й погіршення умов роботи на ньому та взагалі господарської діяльності багатьох виробників;

• ускладнення проведення та унеможливлення низки заходів протекціонізму й структурної політики держави;

• зменшення надходжень до державного бюджету через зниження тарифних ставок;

• обмеження на вжиття санкцій проти несумлінних конкурентів, які ввозять товари зі штучно заниженими цінами, а також вироблених із застосуванням субсидій;

• зниження можливостей оперативного втручання до механізму формування зовнішньоторговельного та платіжного балансів.

Проблематика, яка пов’язана з діяльністю міжнародних інститутів регулювання торгівлі, актуалізується необхідністю спрощення та уніфікації міжнародних правил торгівлі. З цією метою в 1980 р. була прийнята Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (набула чинності з 1 січня 1988 р.). Конвенція мала на меті забезпечення чіткої регламентації процесу купівлі-продажу товарів, що ускладнений розбіжностями між національними законодавчими механізмами, які застосовуються у сфері міжнародної торгівлі.

Цей документ складається з чотирьох частин, котрі регламентують основні процедурні аспекти укладання договорів та зобов’язання у зв’язку з підписанням контрактів. Так, частина І «Сфера застосування та загальні положення» визначає ситуації, коли може застосовуватись Конвенція, а також порядок тлумачення положень даного документа; частина ІІ «Укладання договору» визначає порядок вироблення пропозиції щодо укладення договору (оферти), погодження з офертою (акцептом), а також висунення зустрічної оферти; частина ІІІ «Купівля-продаж товарів» містить загальні положення щодо прав та зобов’язань контрактних сторін, докладно регламентує поведінку та правовий захист продавця і покупця; частина ІV «Заключні положення» містить технічні положення щодо депозитарію, порядку ратифікації, приєднання до Конвенції, її денонсації тощо.

Важливу роль у забезпеченні уніфікації митної політики держав відіграє Міжнародна конвенція з Гармонізованої системи описання та кодування товарів, яка набула чинності 1 січня 1988 р. Додатком до Конвенції, власне, і є Гармонізована система (ГС) описання та кодування товарів. Положення цього документа використовують як регулятор митної політики більшість країн світу. Україна застосовує її на практиці з 1 січня 1991 р. За своєю сутністю ГС є номенклатурним переліком (він охоплює понад 5 тис. товарних груп, позицій, субпозицій та цифрових кодів, приміток до розділів та основних правил класифікації при тлумаченні ГС). Цей перелік містить необхідне для оформлення митних тарифів описування товарів, статистичну номенклатуру та транспортну класифікацію. ГС використовується під час переговорів у межах ГАТТ, а також у регулюючій діяльності СОТ, він є основою товарних класифікаторів ООН. Технічно ГС складається з шести цифр, перша пара з яких позначає товарну групу, друга — товарну позицію, третя — субпозицію. Разом з тим кожна країна може відобразити власні підходи до класифікації та специфіку участі в міжнародній торгівлі за допомогою подальшої деталізації (додавання цифр після шостого знака).

Нарешті, особливо велике значення для мікроекономічних агентів, які укладають між собою міжнародні комерційні контракти, має уніфікація базисних умов контрактів Міжнародною торговельною палатою (штаб-квартира у Парижі) в єдиному документі — переліку найтиповіших та поширених у практиці правил торгівлі — Інкотермс (International Commercial Terms). Інкотермс, хоча і є факультативним набором правил відносин та реалізації взаємних зобов’язань покупців і продавців товарів, є універсальним та широко застосовуваним правовим джерелом. Відповідно до Указу Президента від 4 жовтня 1994 р. № 567/94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» в Україні було офіційно визнано необхідність застосовувати принципи Інкотермс. В Указі міститься пряма вимога до суб’єктів міжнародної купівлі-продажу товарів дотримуватись правил Інкотермс (докладніше ця проблематика розглядатиметься пізніше).

ГАТТ/СОТ



Світову організацію торгівлі (СОТ) було засновано 1 січня 1995 р. Її створення стало результатом Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ); СОТ стала правонаступницею ГАТТ як організації.

ГАТТ, попередник СОТ, було засновано на тимчасових засадах у 1948 р. як багатосторонню угоду з включенням зведення норм та створенням невеликого секретаріату. Цьому передувала невдала спроба заснувати у 1940-х роках Міжнародну організацію торгівлі. ГАТТ стосується лише торгівлі товарами; діяльність СОТ поширюється на торгівлю товарами, послугами та «ідеями», тобто й на сферу інтелектуальної власності. Як і в ГАТТ, штаб-квартира СОТ розташована в Женеві. Пріоритетами СОТ є сприяння імплементації багатосторонніх переговорів, нагляд за дотриманням положень СОТ під час проведення країнами торговельної політики та розгляд торговельних спорів.

ГАТТ залишається діючою угодою як ГАТТ (94), доповнена та оновлена версія ГАТТ (47). Вона є складовою Угоди про заснування СОТ, яка, крім ГАТТ (94), включає також 28 інших правових документів, що поширюються на всі аспекти торгівлі товарами — від сільськогосподарських до текстилю та одягу, від урядового нагляду до правил щодо походження, а також угоди про торгівлю послугами і стосовно інтелектуальної власності. До цієї сукупності додаються ще й «рішення» та «протоколи про порозуміння», які встановлюють подальші зобов’язання для членів СОТ.

Багатостороння торговельна система засновується на кількох фундаментальних принципах. Заборона дискримінації в торгівлі є ключовим положенням, яке відображено у формі зобов’язання відповідних торговельних партнерів надавати «режиму найбільшого сприяння» (РНС) та «національного режиму» (НР). На відміну від РНС, котрий вимагає надання товарам з певної країни режиму, що є не менш сприятливим, ніж будь-який інший режим стосовно товарів з інших країн, НР означає надання імпортованим товарам режиму не менш сприятливого, ніж той, що надається відповідним товарам внутрішнього виробництва. Ці правила мають численні винятки, яких особливо багато у сферах торгівлі послугами та інтелектуальною власністю.

Усі члени СОТ повинні дотримуватися основних правил щодо застосування митних та інших зборів. Митний тариф є єдиним загальноприйнятим засобом захисту національного товаровиробника. Митні ставки мають знижуватися на підставах взаємності та вигоди для окремих країн. Ця мета реалізується під час переговорів, упродовж восьми раундів, починаючи з 1948 р. Останнім був Уругвайський раунд, який тривав з 1986 до 1994 р. та увінчався створенням СОТ.

Ключовим правилом СОТ є зобов’язання країн-членів забезпечувати прозорість своїх національних законів, правил та практики їх застосування для прогнозованості умов торгівлі. Більшість угод СОТ містять вимоги щодо прозорості та гласності на національному рівні, що забезпечується, наприклад, публікацією в офіційних виданнях або відповідями на запити, або ж на багатосторонньому рівні — через офіційне повідомлення СОТ.

Значна кількість положень ГАТТ (94) та інших угод мають на меті забезпечити дотримання основних правил торгівлі, не допустити протекціоністських заходів, інших, ніж митний тариф. Для торгівлі товарами погоджено рівні митних ставок (так звані зобов’язання щодо обмеження), і вони повинні бути єдиним засобом захисту. «Зобов’язання щодо обмеження» означають гарантії того, що ставка митного тарифу на конкретний товар не підвищуватиметься інакше, ніж на компенсаційних засадах. Так, для захисту пільг, які надають Сторонам «Зобов’язання», діє правило, яке забороняє «кількісні обмеження» (квоти), особливо на імпорт. Положення щодо «митної оцінки», «митної класифікації», «державної торгівлі» та «субсидій» спрямовані на попередження захисних заходів, подібних до тих, які скасовано «Зобов’язаннями».

Стосовно торгівлі послугами було прийнято зведення правил доступу на внутрішні ринки, недискримінації.

СОТ здійснює свою діяльність через секретаріат, який фінансується за рахунок внесків країн-членів, розмір яких визначається залежно від їхньої частки у загальносвітовому торговельному обороті. Кілька органів, включаючи вищі — Конференцію міністрів та Генеральну раду, забезпечують діяльність СОТ. Їм допомагають багато інших органів.

Джерело: Посібник з питань імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством / Україно-Європейський консультативний центр з питань законодавства, 1999. — С. 39.

< Назад   Вперед >
Содержание