Учебники

5.2. Сутність та види грошових реформ, особливості їх проведення в Україні

Грошова реформа – це повна або часткова структурна перебудова наявної грошової системи країни з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту.

За глибиною перетворень і вдосконалень механізму регулювання грошового обороту грошові реформи можна класифікувати так:

повні грошові реформи. Їх здійснення передбачає проведення радикальних структурних і оздоровчих перетворень у фінансово-кредитній системі та грошовому обороті країни;

реформи часткового типу. В процесі їх реалізації вносяться необхідні зміни й раціональні вдосконалення до окремих елементів механізму організації грошового обороту та реформуються певні елементи грошової системи;

грошові реформи для проведення спеціальних стабілізаційних заходів.

За характером обміну старих грошей на нові розрізняють грошові реформи конфіскаційного і неконфіскаційного типів. За грошових реформ неконфіскаційного типу обмін грошей здійснюється за єдиним співвідношенням. Тоді уцінка запасів грошей, доходів, цін і тарифів здійснюється однаково для всіх суб’єктів економічних відносин (грошова реформа в Україні 1996 р.).

Грошові реформи конфіскаційного типу формують диференційоване співвідношення обміну грошей залежно від форми запасу старих грошей. Можуть запроваджуватися різні співвідношення, які залежать від величини поданого до обміну запасу старих грошей, від форми власності власника. До цих реформ належить нуліфікація, яка була запроваджена після перевороту 1917 р. в Росії.

В залежності від часового періоду реформувань розрізняють одномонетні грошові реформи й реформи паралельного типу.

Одномонетні реформи, як правило, пов’язані із введенням в обіг нових грошей за короткий строк (7-15 днів), тобто термін реформування визначається технічними можливостями вилучення старих грошей і запровадженням нових.

Грошові реформи паралельного типу випуск в обіг нових грошей здійснюють поступово, паралельно з проведенням радикальних перетворень в економіці, фінансах і грошовому обігу. Вони потребують тривалого часу одночасного паралельного обігу нових грошових знаків зі старими. Це реформи консервативного типу, а за технікою проведення – найскладніші.

Світовий досвід знає два основних методи проведення грошових реформ: метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений термін і метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках з одночасною заміною їх на нову грошову одиницю за єдиним чи диференційованим співвідношенням.

Зміст методу блокування банківських рахунків полягає в тому, що заблоковані кошти можна конвертувати у цінні папери, що не будуть знецінюватися і одночасно приноситимуть їх власникам дохід.

Провідними методами подолання наслідків інфляційної нестабільності грошової системи стали методи нуліфікації, ревалоризації і реставрації.

Нуліфікація означає деномінацію знеціненої грошової маси й заміну її новою укрупненою грошовою одиницею з одночасним перерахуванням у встановленому порядку доцільним співвідношенням як грошових знаків, так і усіх цін, тарифів і заробітної плати. Тобто в процесі використання методу нуліфікації проводиться зміна масштабу цін, розрахунковим способом визначається купівельна сила нової грошової одиниці. В 1996 р. в Україні було проведено нуліфікацію купона-карбованця і впроваджено гривню за співвідношенням 1 гривня замість 100 тис. купоно-карбованців [14].

Протилежним за механізмом дії є методи ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає реалізацію комплексу економічних перетворень для поступового відновлення доінфляційної вартості паперових грошей. Провідною метою стає забезпечення товарно-грошової рівноваги. В умовах золотомонетного обігу реставрація означає відновлення обміну банкнот на золото за їх номінальною вартістю.

Сучасними найпоширенішими методами проведення стабілізаційних заходів стали методи [14]:

Девальвації – це зниження курсу національної валюти стосовно іноземних валют, викликане переважанням кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над їхнім товарним забезпеченням; основними причинами девальвації є інфляційні процеси й дефіцит платіжного балансу. Світова практика використовує два метода девальвації:

відкритої девальвації, коли обмін паперових грошей здійснюється на металеві монети за курсом, що є нижчим від номіналу;

прихованої девальвації, якщо обмін паперових грошей здійснюється за номіналом, але з одночасним пониженням вагової кількості металу у грошової одиниці.

Ревальвації (реставрації) – офіційного підвищення золотого змісту національної валюти або підвищення вартості грошової одиниці щодо курсів інших валют. Ревальвація означає зростання цін експортних товарів у іноземній валюті і зниження їх конкурентоспроможності на світовому ринку. В останні роки успішні ревальвації своїх національних валют проводили ФРН, Японія, Нідерланди.

Дефляції – це штучного вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси порівняно з потребами грошового обігу паперових грошей. Для проведення дефляції використовуються наступні грошово-кредитні інструменти: підвищення оподатковування з метою збільшення доходу держави і скорочення купівельної спроможності населення, заморожування заробітної плати, зменшення витрат на заходи, продаж державних цінних паперів на відкритому ринку, підвищення банківських дисконтних ставок, введення регулювання у сфері торгівлі. З поняттям дефляції тісно пов?язане визначення дефляційна політика – це сукупність регулюючих заходів уряду у сфері державних фінансів і грошово-кредитній сфері з метою стримування інфляції й оздоровлення платіжного балансу засобами зниження й уповільнення економічного зростання;

Деномінації – закреслювання нулів, тобто зміцнення масштабу цін.

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать:

багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування;

тривалий період проведення;

застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;

створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонайменше три мети [14;30]:

створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

перший етап (січень - листопад 1992 p.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;

другий етап (листопад 1992 - серпень 1996 p.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;

третій етап (вересень 1996 p.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні.

Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання.

Грошову реформу в Україні проведено на засадах безумовного виконання державою всіх прийнятих зобов’язань, що обумовило її неконфіскаційний характер і максимальну прозорість. Часовий лаг у чотири роки між першим і останнім етапом становлення національної грошової системи дав змогу досягти стабілізації економічних процесів.

У гривні використовується сім основних захисних елементів:

Водяний знак – зображення світлими лініями тризуба, яке повторюється по всій площі банкноти і видиме при розглядувані проти світла (1,2,5,10,20 гривень); зображення портрета на білому полі, що повторює портрет на лицьовій стороні банкноти і видиме при розгляданні проти світла (50, 100 гривень).

Захисна нитка – вертикальна темна смужка шириною 0,8 мм в товщі паперу, видима проти світла, що має напис «Україна», який можна прочитати за допомогою збільшувального скла (50,100 гривень).

Мікротекст – слова або цифри, що повторюються, які можна прочитати за допомогою збільшувального скла (1,2,5,10,50,100 гривень).

Суміщений малюнок – розташований в одному місці на лицьовій і зворотній стороні й сторонах банкноти, всі елементи якого збігаються при розгляді проти світла (50, 100 гривень).

Рельєфні елементи – елементи зображення, які виступають над поверхнею папера і відчутні на дотик (2, 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 гривень).

Знак для сліпих – рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається кінчиками пальців і визначає номінал банкноти (50, 100, 200, 500 гривень).

Кодовий малюнок – малюнок, зображення на якому змінюється при розгляді під різними кутами до поверхні банкноти (2, 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 гривень).

Інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів. Не поділяючи погляди деяких економістів, що наголошують на однозначності чинників, що викликали інфляцію в нашій державі (надлишкова емісія або ж ріст світових цін), вважається доцільним розглядати ці фактори в системі, оскільки їх визначення є досить умовним, а в економічних системах перехідного типу одні чинники інфляції переростають або діють паралельно з іншими (інфляція попиту та витрат), а іноді причини та наслідки цього процесу міняються місцями (кумлятивна спіраль зарплата-ціни-інфляція).

< Назад   Вперед >
Содержание