Учебники

9.2. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

Сучасний монетаризм — один із найвпливовіших напрямків західної економічної думки, який від кінця 1970 — початку 1980 pp. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу — США, Англії та інших.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублікованій в 1956р. книжці «Кількісна теорія грошей», яка вийшла під редакцією М. Фрідмана [11]. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книжка «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868 — 1960», написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана в 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. Слід назвати також опубліковану в 1982 р. книгу М. Фрідмана і А. Шварц «Монетарні тенденції в Сполучених Штатах і Великобританії», в якій ідеї монетаризму, викладені у двох названих книгах, набули подальшого розвитку.

Монетаристи – прихильники теорії, відповідно до якої кількість грошей у обігу визначає рівень цін і економічну активність у короткостроковому проміжку економічного розвитку країни.

Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна «система теоретичних поглядів», згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів.

Мета монетарної політики – зміна сукупного попиту за допомогою збільшення або зменшення грошової маси з наступним скороченням або підвищенням процентної ставки. Таким чином, досягнення стабілізації припускає використання наступних інструментів: фіскальної політики, монетарної політики, регулювання сукупної пропозиції.

Сучасний монетаризм виник як опозиція, насамперед, кейнсіанству.

Головна ідея М. Фрідмена зводилася до того, що ринкова економіка найкраще функціонує тоді, коли відсутня система грошової регламентації. У своїй книзі "Грошова історія Сполучених Штатів" Фрідмен звернув увагу на те, що Велика депресія зовсім не свідчила про нестійкість економіки і не була її ознакою, а пішла на користь приватному підприємництву. Депресія зайвий раз доводить, що вона може нанести шкоду певній групі людей, що мають необмежену владу над грошово-кредитною системою країни. Фрідмен також бачив, що реформи економічної політики в остаточному підсумку слугують не інтересам суспільства, а приватному інтересу. Він звернув увагу на те, що під час Великої депресії за період з 1929 до 1933 років Федеративна резервна система допустила стиснення пропозиції грошей на 33%. Якби Федеративна резервна система не допускала катастрофічного падіння грошей у обігу, то не було б кризових явищ.

У 1963 році вийшла у світ "Історія грошей США 1868 – 1960", яку написали А. Шварц і М. Фрідмен. Між 1864 і 1985 роками економіка США пройшла через 30 ділових циклів. Монетаристи зосередили основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах.

Типовий діловий цикл (рис. 9.2.) у своєму розвитку проходить чотири фази, серед них:

фаза стиснення – супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стиснення, що продовжується більше шести місяців, називають спадом;

дно – це точка ділового циклу, у якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня;

розширення – це фаза циклу, протягом якої реальний обсяг виробництва зростає відносно дна циклу;

пік (вища точка) – це точка ділового циклу, у якому реальний обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Досліджуючи поводження грошей у діловому циклі, М. Фрідмен і А. Шварц звернули увагу на закономірність, згідно з якою темпи збільшення грошової маси, що існують в обігу, проходять за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції розвитку ділового циклу [31].





Кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає свого піку і починає падати до вищої точки ділового циклу; у такий же спосіб кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає нижньої точки і починає збільшуватися до того моменту, коли діловий цикл досягає дна. Графічно збільшення грошової маси, що є в обігу, наведено на рис. 9.3. [13]. М. Фрідмен і А. Шварц показали, що існує взаємозв?язок між зміною темпів збільшення грошової маси і точками екстремуму в діловому циклі. У період з 1908 до 1961 років пропозиція грошей почала зменшуватися приблизно за 12 місяців до настання піку циклу. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це, відповідно, впливає на реальний обсяг виробництва, у свою чергу, з деякою затримкою реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін:

Зміна темпів збільшення грошової маси, що перебувають в обігу, впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей. Швидкість обігу грошей у процесі ділового циклу змінюється – то прискорюється, то сповільнюється.

Усі ці висновки лягли в основу одного з основних напрямків сучасної теорії грошей і грошового обігу – школи монетаризму.







Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії:

- визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється, що ускладнює зв'язок між М і Р та робить їх динаміку непропорційною;

- між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництва існує певний часовий лаг, який теж ускладнює зв'язок між М та Р і повинен враховуватися в монетарній політиці;

- ці два явища грошового механізму, по суті, виключають два постулати кількісної теорії — пропорційності й однорідності, і вони замінюються постулатом асинхронності в динаміці М і Р;

- держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на поточні проблеми, а на перспективні — передусім на підтримання цін на стабільному рівні.

Ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі положення монетаристської теорії, у тому числі і шляхом компромісів між її двома напрямами — кейнсіанством та монетаризмом.

Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей.

Взаємопроникнення ідей двох напрямків і формування єдиного кейнсіансько-неокласичного синтезу пов’язані з такими основними положеннями:

- кількість грошей у обігу активно впливає на розвиток процесів у сфері реальної економіки і на рівень цін. У структурі державного регулювання перевагу слід надавати монетарному механізмові впливу. Помірну інфляцію визнано позитивним процесом розвитку реальної економіки.

- центральний банк повинен мати достатній рівень самостійності, щоб не допустити збільшення інфляції;

- сучасна грошово-кредитна політика на сучасному етапі в операціях на відкритому ринку спирається на положення монетаристів, а відсоткова політика на кейнсіанські.

Реалізація монетарної політики передбачає такі дії [13;14]:

- створення і розвиток незалежної банківської системи;

- забезпечення вільної конкуренції і ціноутворення;

- зменшення податкового тиску на економіку;

- зменшення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення дотацій, субсидій та витрат на соціальну сферу;

- контроль за обсягом грошової маси;

- струмування інфляції;;

- лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

- структурна перебудова економіки.

Проголошено курс на макроекономічну стабілізацію, прискорення ринкових реформ і формування ринкового механізму. У фіскально-бюджетній сфері відбулося переорієнтування на подолання бюджетного дефіциту, зменшення податкового тиску і переведення суб’єктів господарювання на засади самофінансування. У грошово-кредитній політиці започатковано курс на подолання гіперінфляції і лібералізацію кредитного і валютного ринків.

< Назад   Вперед >
Содержание