Міністерство освіти І науки україни конституційне право зарубіжних країн

Вид материала

Документы

Содержание Економічна система. Соціальна структура суспільства. Політичні партії.

Подобный материал:

• Історія держави І права зарубіжних країн є однією з важливих дисциплін навчального, 288.34kb.
• Законодавство про основні політичні, 437.09kb.
• Міністерство освіти І науки України Сумський державний університет, 1631.14kb.
• Державне право зарубіжних країн, 8328.5kb.
• Р. С. Балакірєва конституційне право україни, 5831.21kb.
• Міністерство освіти І науки України Департамент міжнародного співробітництва та європейської, 39kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
• Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 335.34kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 283.15kb.

війни виникла необхідність піддати цензурі листування між Спо­лученими Штатами і закордонними країнами, особливо листи до­дому з театрів військових дій. Але навіть тоді конституційна га­рантія справедливого суду не скасовувалася. Особа, обвинуваче-

17»



260
Розділ 19

на у таких злочинах, як шпигунство, диверсія та інших підривних діях, мала право на захист і згідно з американською системою вва­жалася невинуватою доти, поки її провина не була доведена.

Поправки до Конституції, прийняті після білля про права, охоплюють найширше коло питань. Однією з найважливіших вва­жається внесена у 1868 р. 14-а поправка. У ній наведено ясне й чітке визначення громадянства і підтверджуються розширені га­рантії справедливого управління. Іншими поправками була об­межена судова влада національного уряду, змінений порядок пре­зидентських виборів, заборонене рабство, надане рівне право на голосування незалежно від раси, кольору шкіри, статі чи перебу­вання у рабстві до його скасування; Конгресу було надане право оподатковувати доходи, а також був встановлений порядок ви­борів сенаторів шляхом народного голосування.

До пізніших належать поправки: 22-а - обмежує час перебуван­ня Президента у влади двома строками; 23-я - надає мешканцям округу Колумбія право на участь у президентських виборах; 24-а -підтверджує право на голосування незалежно від сплати податку на голосування, 25-а - встановлює порядок заміщення поста Віце-президента між виборами; 26-а - знижує виборчий вік до вісімнад­цяти років; 27-а - забороняє Конгресу підвищувати собі платню (мається на увазі діючий, а не наступний склад парламенту).

Треба зазначити, що більшість з цих 27 поправок були спря­мовані на розширення особистих, громадянських чи політичних свобод у той час, як лише деякі з них мали за мету подальший розвиток урядової структури, наміченої у Філадельфії 1787 р.

§ 3. Соціально-економічна система

Економічна система. США - єдина країна у світі, економіка якої за роки Другої світової війни значно зміцніла. Війна звільнила цю країну від серйозних конкурентів, але ненадовго: промисло­вий ринок Японії та економічний підйом у Західній Європі зміни­ли картину.

Загроза панівному положенню США у світовій системі госпо­дарства вимагала значних зусиль з боку адміністрації країни. Було збільшено витрати на науково-дослідні та конструкторські робо­ти, прискорено темпи перебудови промисловості на користь нау-комістких галузей, удосконалено методи стимулювання науково-

Основи конституційного право Сполучених Штатів Ямерики 261

технічного прогресу. Незважаючи на те, що близько двох третин усіх витрат США на наукові дослідження припадає на військову галузь, ефективне їх впровадження в цивільній сфері лишається значнішим, ніж в інших країнах. Частка США у валовому внутр­ішньому продукті розвинутих зарубіжних країн-членів Органі­зації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) сягає май­же 30%.

Зусилля США, спрямовані на органічну інтеграцію амери­канської економіки у світове співтовариство, набувають дедалі інтенсивнішого характеру. Сьогодні на зовнішніх ринках США реалізує близько 30% усіх виготовлених у країні матеріальних цінностей. Головними статтями зовнішньоторговельних операцій є машини, обладнання та продукція сільського господарства. США зберігають лідерство у світовому виробництві й торгівлі промисловою електронікою. Понад 80% інформаційного устатку­вання, що експлуатується сьогодні в Європі, виготовлено в США.

Не можна не зазначити, що для укріплення позиції США у світовому господарстві важливе значення має і той факт, що на них припадає близько половини світового експорту зерна. Разом із тим, у традиційних промислових галузях, таких як будівельна, виробництво верстатів і споживчих товарів, автомобіле- і судно­будування, США сьогодні програють своїм конкурентам в Європі та Японії.

Посилюється вплив американських транснаціональних корпо­рацій і їхніх філій на міжнародно-економічне життя. Американські підприємства, розміщені за територією США, забезпечують ви­робництво товарів і послуг на суму, яка перевищує 1,5 трлн до­ларів за рік, що становить близько 40% валового національного продукту США.

Прибутки, що їх отримують США від прямих інвестицій за кордоном, є прямим джерелом фінансування економічного роз­витку цієї країни. На розвинуті зарубіжні країни припадає три чверті американських інвестицій. Близько половини прибутків транснаціональних корпорацій реінвестується на місці, а решта -понад половину - переводиться в США.

З початку 70-х років минулого століття на перше місце вихо­дить експорт капіталу в осудній формі. Позики американських приватних банків перевищили сьогодні 60% сукупного обсягу між­народного кредиту. Спираючись на міцну банківську систему, США


262
Розділ 19

спромоглися з найбільшою користю для себе використати загаль­ну тенденцію до підвищення ролі міжнародного кредиту у світовій економічній системі. Прибутки крупних американських банків від закордонних фінансових операцій відповідають приблизно їхнім внутрішнім прибуткам. Міжнародний кредит сьогодні перетво­рився на інструмент, з допомогою якого США чинять тиск - еко­номічний і політичний - на інші країни і, насамперед, на країни, що розвиваються. Величезна заборгованість останніх індустріаль­но розвинутим країнам і, передусім, США ставить проблему, яка посідає перше місце серед інших, не менш важливих проблем.

Переважаючий вплив американських корпорацій відчуваєть­ся в усьому світі в цілому ряді галузей світового економічного господарства. Найбільш важливі зрушення відбуваються у таких напрямах: по-перше, масовий приплив іноземного капіталу в еко­номіку США і поступове перетворення її на величезного борж­ника поглиблює протиріччя між інтересами американських кор­порацій і національними інтересами більшості розвинутих індус­тріальних держав і країн, що розвиваються. Для таких країн розвиток цієї тенденції означає зменшення власних можливостей економічного і соціального прогресу; по-друге, маючи міцну еко­номічну базу, США дедалі наполегливіше намагаються перебуду­вати світову торгівлю і валютно-фінансову систему у відповіднос­ті з умовами жорсткої конкурентної боротьби, тобто з принципами, які найбільше відповідають інтересам великих американських компаній; по-третє, особливе місце в економічній системі США посіли нафтові компанії. Ведучим імпортерам нафти з числа роз­винутих країн і, насамперед, США вдалося чинити вплив на організацію країн-експортерів нафти (ОПЕК). Ціни на нафту на світовому ринку знизилися. Країни, що розвиваються, залиши­лися без дійсної зброї економічного тиску на розвинуті індустрі­альні держави; по-четверте, посилюється конкурентна боротьба між трьома величезними фінансово-економічними центрами: Спо­лученими Штатами Америки, Західною Європою та Японією. Особливо наочно це виявляється на характері взаємовідносин між Японією і США. Американська адміністрація використовує пол­ітичні й адміністративні заходи для втручання в ринкові процеси з метою витиснення конкурентів і встановлення контролю з боку США над основними економічними ринками.

У загальній масі юридично незалежних фірм, число яких в США перевищує 15 млн, ключові позиції у промисловості, кре-

Осноеи конституційного право. Сполучених Штатів Америки 263

дитно-фінансовій сфері та деяких інших головних секторах еко­номіки займають великі господарські об'єднання. Вони зосереди­ли у своїх руках значну частину суспільного капіталу, виробниц­тва і реалізації товарів і послуг. У 90-і роки продовжувалися про­цеси концентрації і централізації виробництва й капіталу, удосконалювалися форми й методи підкорення дрібного й серед­нього підприємництва великому бізнесу. Нині, наприклад, близь­ко 200 величезних корпорацій зосередили у своїх руках понад 61% активів обробної промисловості.

Як уже згадувалося, особливе місце в структурі господарства США належить нафтовим концернам. Наприклад, вартість про­дажу компанії «Ексон» перевищує ВНП багатьох країн світу. Сумарний обіг 20 американських нафтових компаній можна при­рівняти до прибуткової частини федерального бюджету США.

Міцні позиції у США тримає військово-промисловий комп­лекс. Військові концерни мають гарантований ринок збуту і одер­жують більш високий, ніж у цивільних галузях, прибуток.

Високий ступінь концентрації капіталу характерний для про­мисловості та кредитно-фінансової сфери США. Так, наприклад, понад 99% виробництва автомобілів зосереджено в руках трьох гігантських концернів «Дженерал моторе», «Крайслер», «Форд». У 50 банках зосереджено більш як 35% активів і 32% депозитів усіх банків США.

Незважаючи на підсилення у 80-і роки японських і німецьких конкурентів, американські транснаціональні корпорації зберіга­ють домінуюче положення у світовій економіці. У США нарахо­вується понад 2 тис. ТНК, які створили за межами США «другу економіку», що не поступається за своїм потенціалом національ­ним господарствам Німеччини, Франції, Великобританії і може бути прирівняна до економіки самих США, стає важливою сфе­рою діяльності американських компаній на світовому ринку.

Суттєвою закономірністю розвитку економіки США є зроста­юче значення середнього й малого бізнесу. В його рамках вироб­ляється не менш як 40% валового національного продукту. І все ж таки американська дійсність свідчить про те, що суттю еконо­мічної системи є приватна власність.

Слід зазначити, що в США існує відносно невеликий держав­ний сектор. Частка державного сектора у валовому національно­му продукті становить 11-12%. Держава володіє 33,9% всієї землі



264
Розділ 19

в країні, їй належить 1/4 всіх капіталовкладень у виробництві. З допомогою різних економічних важелів, таких як бюджет, кредит­но-грошова політика, фінансування соціальних і науково-дослід­ницьких програм, контроль за якістю товарів, зовнішньоеконо­мічні операції, держава активно регулює економічні відносини. Економічній системі США притаманна тенденція до розширен­ня масштабів узагальнення виробництва.

Соціальна структура суспільства. Конституція США не міс­тить ніяких положень про соціальну структуру американського суспільства. Офіційна статистика свідчить, що понад 90% еконо­мічно активного населення США працюють за наймом. Частка осіб, які володіють основними засобами виробництва, сягає 4% самодіяльного населення. Характерно, що ця порівняно невели­ка частина населення вельми неоднорідна. Тут виділяються такі прошарки: надто багаті власники (так звана «економічна еліта»), річний прибуток яких перевищує 100 тис. доларів (0,3-0,25%); великі власники, які володіють значною кількістю промислових, торговельних і транспортних підприємств. Не більше 10 тис. та­ких осіб володіють капіталом в 10-50 млн доларів; середні влас­ники (до 500 тис. осіб), які володіють підприємствами, фірмами, кредитними закладами, активи їх сягають 10 млн доларів; дрібні власники - володарі підприємств з активами до півмільйона до­ларів, їх число перевищує 1,5 млн осіб.

Не можна обійти увагою й доволі численний (5 млн осіб) про­шарок власників, які беруть участь у процесі виробництва мате­ріальних благ, працюють у сфері побуту і т. п., у їх числі дрібні торговці, ремісники, володарі невеликих контор, дрібні фермери. У середині 90-х років у США у приватній власності нараховува­лося близько И млн фірм. Понад 90% з них мали річний прибу­ток до 100 тис. доларів, у тому числі понад 70% - до 25 тис. до­ларів.

У розвинутому соціально-економічному суспільстві, яким є американське, значне місце посідає так званий середній проша­рок суспільства: службовці, особи вільних професій (письменни­ки, художники, юристи, лікарі) - інтелігенція, тобто особи, які займаються інтелектуальною працею, їх кількість перевищує 23% самодіяльного населення країни.

Найчисленнішим соціальним утворенням американського сус­пільства є робітники - близько 60 млн осіб, у тому числі у сфері

Основи конституційного право Сполучених Штатів Ямерики 265

матеріального виробництва близько 26 млн (1 млн сільськогос­подарських робітників) і в невиробничій сфері (працівники торгівлі, сфери послуг, рядові конторські службовці) близько 30 млн осіб.

Як уже зазначалося, домінуючою формою підприємництва є акціонерні товариства - корпорації. Поряд із власниками вели­кого акціонерного капіталу влада в акціонерних товариствах на­лежить вищим управляючим. Свої пости президентів компаній, директорів і членів правління корпорацій вищі управляючі вико­ристовують для перетворення на крупних власників акціонерно­го капіталу. Формально - вони надомні службовці, насправді -належать до класу капіталістів. Керівники найкрупніших корпо­рацій і банків фактично належать до класу крупних власників. Зосередження у крупних власників соціальної значущості та при­боркання ролі вищої управлінської бюрократії - найхарактерні­ша риса соціальної структури високорозвинутих зарубіжних країн.

І, насамкінець, - бідняки у США. Бідняками офіційно вважа­ють осіб, щорічний дохід яких не перевищує так званої межі бідності. На початку 90-х років цією межею визнано 12 тис. до­ларів для сім'ї з чотирьох осіб. Рівень доходу визначається так: обчислюється мінімальна вартість харчування, необхідного для підтримки фізичного існування сім'ї з чотирьох осіб; ця сума потім множиться на три, виходячи з того, що вартість харчування (у США) становить одну третину необхідних витрат бідної сім'ї. Дві третини витрачається на житло, одяг, транспорт, медичне обслу­говування тощо. Це - стандарт. Передбачені й інші коефіцієнти, якщо йдеться про інший кількісний склад сім'ї. У США офіційно нараховується близько 35 млн осіб, чий прибуток нижче офіцій­ної «межі бідності», і ще 12-14 млн, чий прибуток трохи переви­щує цей рівень.

Важлива роль у суспільно-політичному житті країни належить підприємницьким союзам (асоціаціям). Існують вони як на місце­вому, так і на загальнонаціональному рівні. Усього їх нараховуєть­ся понад 40 тисяч. Найбільші з них: Національна асоціація про­мисловців (НАП - 1895 р.) і Торгова палата (1912 р.). Про харак­тер діяльності цих організацій свідчить їхня структура. На чолі НАП стоїть рада директорів (150-160 осіб), під керівництвом якої діють комітети: зовнішньої політики, економіки, сільського гос-




Розділ 19

подарства, трудових відносин, національної оборони. У штабах цих комітетів народжуються проекти важливих законів, планів і програм, які реалізуються через органи державної влади. До тор­гової палати входять 65 тис. фірм і корпорацій. НАП об'єднує близько 75% усіх промислових компаній США.

Невід'ємним елементом американської політичної системи є лобізм (від англ. - кулуари). Лобізм - це специфічний інститут, з допомогою якого здійснюється могутній вплив приватних і гро­мадських організацій («групи натиску») на процес прийняття рішень органами державної влади з питань внутрішньої та зовні­шньої політики. Мета лобізму - добиватися від Конгресу, Білого дому, міністерств і відомств, легіслатур і виконавчих органів штатів ухвалення чи відхилення тих чи інших законодавчих або адміністративних актів.

Для здійснення цієї мети у США існує розвинута матеріальна структура. По-перше, практично всі крупні корпорації, підприє­мницькі спілки, професійні спілки, різні спеціалізовані організації мають у своєму складі особливі підрозділи, що займаються лобі­стською діяльністю. Вони можуть нараховувати до кількох сот лобістів у своєму складі. По-друге, зацікавлені групи, насамперед крупні промислово-фінансові, активно користуються послугами найманих лобістів, у ролі яких часто виступають юридичні, про­пагандистські та консультативні фірми та їхні провідні співробіт­ники. Існують і спеціальні організації, метою яких є виключно ло­бістська діяльність.

Абсолютна більшість осіб, що займаються лобістською діяль­ністю, - юристи. Чимало серед них колишніх радників Білого дому, міністрів, сенаторів, членів Палати представників, керів­ників відділів міністерств тощо. їх попередній досвід дуже важ­ливий у новій діяльності, оскільки вони добре обізнані з проце­дурними питаннями вироблення і прийняття рішень. У них збе­реглися зв'язки з тими, хто продовжує перебувати на державній службі. Такі особи цінуються дуже високо, і за їхніми послугами охоче звертаються.

Для досягнення поставлених цілей лобісти використовують різноманітні методи: виступають на слуханнях у комітетах Конг­ресу з висловлюванням позицій зацікавлених сторін, складають і представляють для внесення проекти законів, фінансують виборчі кампанії кандидатів у Конгрес, допомагають «потрібним» конг­ресменам виступити з публічною лекцією тощо.

Основи конституційного права Сполучених Штатів Вмерики 267

Офіційні вимоги до лобістської діяльності полягають у тому, що згідно з прийнятим у 1946 р. Федеральним законом про регу­лювання лобізму, особи й організації, які виступають у ролі лобістів, повинні реєструватись у палатах конгресу. Однак ця вимога на практиці нерідко порушується.

У США ніколи не було державної Церкви. Релігія, за Консти­туцією США, є особистою справою громадян. Проте це положен­ня у реальній дійсності порушується. Уряд утримує капеланів у Конгресі, в армії, на флоті, у в'язницях. Церковна власність не оподатковується, Президент приймає клятву на Біблії, національ­ним девізом є слова: «Ми покладаємось на Бога». У США фак­тично відсутній масовий атеїзм. За результатами опитування, 98% американців - віруючі, з них 40% щотижня відвідують храм своєї конфесії.

Для США характерний високий ступінь релігійного плюралі­зму. Усього в країні нараховується близько 2 тис. об'єднань, які мають різні віросповідання. Основне релігійне спрямування в США - протестантизм. Протестанти складають 57% населення країни, у південних штатах їх 74%, у західних - 63%. Найбільшим із спрямувань американського протестантизму є баптизм (20% населення). Лютерани (7% населення) - в основному нащадки німецьких і скандинавських емігрантів. Також існує Єпископаль­на церква (3% населення). Об'єднана Церква Христа - 2% насе­лення і деякі інші. Католицизм сповідують 28% населення; в ос­новному це нащадки емігрантів з католицьких країн. 2% населен­ня сповідують іудаїзм; це найзаможніша та найосвіченіша з релігійних общин. Помітну роль відіграє в США і православ'я. У країні існує 26 окремих незалежних церков, які поділяються за етнічною ознакою. Діють тут також багато релігійних сект, що ви­никли на місцевому ґрунті.

У політичних системах США певне місце посідають проф­спілки. Перші профспілки були створені на початку XIX століття. Це були організації кваліфікованих робітників ремісничого типу, тобто цехові профспілки. Об'єднання йшло суворо за цехами в певній місцевості. Переломним моментом у розвитку руху були 30-і роки минулого століття, коли основною силою стала маса на-півкваііфікованих робітників. На цей час почали виникати проф­спілки на виборчих засадах. Вони об'єднували робітників неза­лежно від відмінностей у професії та рівня кваліфікації.



268
Розділ 19

Тепер профспілки нараховують у своїх лавах понад 24 млн осіб. Найбільшою профспілкою є Американська федерація праці - Кон­грес виробничих профспілок, створений 1955 р. АФП-КВП - най-впливовіша організація, яка представляє інтереси профспілково­го руху в державних органах - Конгресі й федеральних відомствах. Мета діяльності АФП-КВП така: законодавчо захищати інститут укладення колективних угод від його руйнування корпораціями та державою; домагатися від держави проведення такої соціаль­ної та економічної політики, яка б сприяла повній зайнятості й зменшенню соціальної нерівності у суспільстві. У середині 90-х років АФП-КВП об'єднувала понад 90 галузевих і багатогалузе­вих профспілок, які нараховували у своїх лавах близько 15 млн осіб.

Другим за розміром у США є Об'єднання профспілкових дій, створене 1966 р. Понад 4 млн осіб, що входять до об'єднання, зо­середжують свої зусилля на вирішуванні внутрішніх проблем США. Є у країні ще дві великі профспілки - автомобілебудівників, а також водіїв вантажних машин і складських робітників (3,5 млн). Неорганізованою залишається основна маса робітників хімічної, текстильної, харчової і деяких інших галузей.

Політичні партії. Історично в США склалася двопартійна си­стема, тобто політичне панування двох найбільш впливових полі­тичних партій - республіканської і демократичної. Спочатку партії достатньо чітко розмежовували свої інтереси. У той самий час, уже в 50-х роках XIX ст. в Америці суспільних суперечнос­тей було набагато менше порівняно з європейським суспільством.

Наприкінці XVII ст. виділилися два основних угруповання. По-перше, це федералісти, які прагнули створення сильного со­юзу штатів, тобто унітаризації держави. Пізніше це угруповання перетворилося на ядро демократичної партії. І, по-друге, респуб­ліканці, які вимагали політичного життя і збереження широкої автономії штатів. Заслугою республіканців у той час було здійснення ряду прогресивних реформ, які були пов'язані пере­важно з діяльністю Президента Т. Джефферсона. Проте у другій половині XIX ст. у цьому питанні сталися істотні зміни. Демок­ратична партія, яка мала як соціальну базу південні штати, пере­творилася на партію, що боролася за збереження рабства. Респуб­ліканська партія очолила боротьбу Півночі проти Півдня. Таким чином, колись дві головні партії в США у той час являли собою

Основи конституційного право Сполучених Штатів Америки 269

дійсно ворогуючі політичні організації, розділені серйозними су­перечностями. Після поразки рабовласницького Півдня капі­талізм почав швидко поширюватися на його території, в резуль­таті чого основа корінних суперечностей між республіканцями і демократами зникла.

Нині жодної істотної різниці між демократами й республікан­цями не існує. Основні функції обох партій складаються з того, щоб забезпечити добір, висунення і обрання на виборні посади своїх представників.

Слово «партія» у звичайному його розумінні може бути засто­соване до цих партій з деякою умовністю. Річ у тім, що і респуб­ліканська, і демократична партії не мають постійного членства, і кожний, хто голосував на виборах за представників тієї чи іншої партії, може вважати себе або республіканцем, або демократом. Партії не мають постійних політичних програм, партійних білетів, не збирають членських внесків. Тільки у 1974 р. демократи впер­ше прийняли устав своєї партії. До кожних президентських ви­борів партії розробляють свої передвиборчі програми.

У США існують і виявляють певну активність інші політичні партії. Вони мають вплив у масштабах окремих штатів, на місце­вому рівні і навіть досягають успіху у проведенні своїх кандидатів на суспільні посади.

Наприклад, протягом першої третини