Міністерство освіти І науки україни конституційне право зарубіжних країн

Вид материала

Документы

Содержание Глави урядів Міністр закордонних справ

Подобный материал:

• Історія держави І права зарубіжних країн є однією з важливих дисциплін навчального, 288.34kb.
• Законодавство про основні політичні, 437.09kb.
• Міністерство освіти І науки України Сумський державний університет, 1631.14kb.
• Державне право зарубіжних країн, 8328.5kb.
• Р. С. Балакірєва конституційне право україни, 5831.21kb.
• Міністерство освіти І науки України Департамент міжнародного співробітництва та європейської, 39kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
• Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 335.34kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 283.15kb.

₁

232

Розділ 17

Конституційне врегулювання зовнішньої політики...

233


тво зовнішніми зносинами держави. Звичайно, йму надається пра­во укладати міжнародні договори від свого імені здебільшого з економічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до його компетенції. Формою зовнішньополітичної діяльності уряду є ноти уряду, направлення та прийняття урядо­вих делегацій, переговори, підписання і затвердження міжнарод­них угод.

Глави урядів без спеціальних повноважень можуть вести пере­говори з представниками іноземних держав як у своїй країні, так і за кордоном. Під час поїздок за кордон глави урядів користу­ються дипломатичним імунітетом.

Міністр закордонних справ, як і глава уряду, може вести без­посередні переговори без спеціальних повноважень, але для підпи­сання договору спеціальне повноваження потрібно навіть йому.

Під відомством закордонних справ розуміють спеціальний апарат, який здійснює зовнішню політику держави, займається її повсякденними зовнішньополітичними справами. В різних краї­нах він має різні назви: в США - Державний департамент; в Японії - Міністерство закордонних справ; в Англії - Foreing Office.

Відомство закордонних справ, як правило, складається з трьох груп, управлінь та відділів:

а) територіальні управління за групами країн, які здійснюють
поточну оперативну роботу з вивчення політичного та економіч­
ного становища окремих груп держав та міжнародних організацій.
Наприклад: Управління Південне - Західної Європи, відділ США,
відділи світових та регіональних міжнародних організацій.

б) функціональні управління: управління міжнародних дого­
ворів, Консульське управління, правових питань державних кор­
донів тощо.

в) адміністративні підрозділи виконують головним чином до­
поміжні функції, зокрема, обслуговування апарату МЗС та закор­
донних представництв. Загальний секретаріат, управління спра­
вами, управління дипломатичних установ тощо.

Європа сьогодні

Деякі з повноважень, переданих країнами Співтовариству, довгий час розглядались, як основні елементи суверенної влади окремих держав. Однак ЄС не заміщує країн-учасниць і не зава-

жає їм користуватися їх суверенними повноваженнями. Велика частина цих повноважень частіше за все залишається незайманою. Це стосується галузі зовнішньої політики і політики безпеки, а також комплексів юстиції та внутрішніх справ. Тут інтеграція обмежується кооперацією між країнами-учасниками. Навіть у галузі економіки, де ЄС має найширшу компетенцію, суверенітет країн-учасниць продовжує існувати далі. Компетенція ЄС вини­кає лише тоді, коли завдання мають бути виконані на рівні Співто­вариства: централізм - лише стільки, скільки необхідно; компе­тенція окремих держав - стільки, скільки можливо.

З цього слідує, що Європейський Союз не є федеративною дер­жавою, як наприклад Сполучені Штати Америки. Правосуб'єкт-ність Європейського Союзу і його прямий вплив на правові та економічні відносини країн-учасниць існує лише настільки, на­скільки країни-учасниці наділили Співтовариства своїми повно­важеннями.

З іншого боку, Європейський союз не є вільною торговельною зоною, як наприклад North American Free Trade Agreement (NAFTA), до якої належать Канада, США та Мексика. Але особ­ливість полягає в тому, що країни-учасниці вільної торговельної зони не встановлюють мито на товари, які імпортуються з іншої країни-учасниці, за винятком випадків, коли ці товари були ви­готовленні в третій країні. Європейський Союз робить більше: він не лише полегшує усі переміщення товарів між країнами-учасни-цями, але завдяки цьому гармонізує ставлення до продукції з третіх країн на всіх зовнішніх кордонах ЄС - якщо український підприємець транспортує до ЄС товари, то зовсім неважливо, де він перетне кордон - в Австрії, Німеччині або Фінляндії - мит­ний тариф, як і усі значні вимоги щодо ввезення, усюди однакові. Якщо українські товари вже перетнули зовнішній кордон ЄС, вони користуються правом вільного переміщення так само, як і товари, що були вироблені на території ЄС. Але зміст внутріш­нього ринку йде ще далі: були відмінені не лише митні бар'єри між країнами-учасницями, так звані «тарифні торговельні пере­шкоди», а й усі інші перешкоди, які заважали вільному пересу­ванню товарів, осіб, послуг та капіталу в «безтарифній сфері»: так особа, що займається розведенням свиней, може отримати вете­ринарну довідку для своїх тварин у країні, де вона постійно меш­кає. До цього також належить єдине для всіх право конкуренції:

234

Розділ 17

Конституційне врегулювання зовнішньої політики...

235


наприклад, Німеччина не може заборонити імпорт пива, яке не було виготовлено відповідно з Законом про чистоту від 1524 р.

Чотири так звані «основні свободи», тобто вільне переміщен­ня товарів, осіб, послуг та капіталу, означають набагато більше, ніж лише вільна торговельна зона.

Європейська Конституція. Європо майбутня

У 1957 р. країни-учасниці ЄС підписали Римський договір. Після численних поправок та доповнень у 1992 р. він отримав назву Договір про Європейський Союз. На Копенгагенській зустрічі керівників держав та урядів 22/УІ - 93 р. були встанов­лені критерії для держав кандидатів до вступу в ЄС:

1. Досягнення певного рівня стабільності, як гарантії демок­
   ратичного устрою правової держави.
   
2. Дотримання прав людини та основних свобод, поважання
   прав національних меншин, заборона смертної кари.
   
3. Функціонуюча ринкова економіка, а також здатність витри­
   мати утиски ринкових сил і конкурентів у середині ЄС.
   
4. Готовність взяти на себе і виконувати обов'язки членів Союзу.
   
5. Здатність ідентифікувати себе з цілями політичного, еконо­
   мічного і валютного союзу.
   

Договір на створення Європейського Союзу був підписаний 7 лютого 1992 р. у голландському місті Маастрихт. Процес рати­фікації договору затримався у зв'язку з тим, що договір передба­чав суттєве розширення кола суверенних повноважень, які краї­ни-учасниці передавали Союзу. Така передача могла бути здійсне­на лише після внесення поправок до національних Конституцій учасників, а це, як відомо, досить складний процес. Договір рати­фікований всіма державами-членами ЄС, вступив у закону силу 1 листопада 1993 р.¹

На початку нового тисячоліття країни-члени вирішили роз­робити Конституцію ЄС. Для підготовки проекту Конституції на саміті ЄС було затверджено рішення про створення Європейсь­кого Конвенту. До складу Конституції Конвенту увійшли: по 2 делегати від національних парламентів країн ЄС та країн канди­датів на вступ до ЄС; по 1 делегату від урядів країн ЄС і канди-

датів на вступ; 16 членів Європарламенту, 2 представники Євро-комісїї.

У процесі підготовки проекту документа в Єврокомісії були висловленні побоювання, що «проект Конституції ЄС каталізує спільноту, адже не вирішує проблеми організації ЄС», тому є кро­ком назад. Проте, після закінчення роботи проект було визнано «не ідеальним, але таким, що перевершив очікування». Для пере­творення проекту Конституції на діючий акт лишається тільки представити проект Міжурядової конференції ЄС, яка відбудеться у жовтні поточного року. Конференція може внести свої поправ­ки і остаточно затвердити Європейську Конференцію. Проект Конституції ЄС передбачає запровадження посади Президента і Віце-президента.

Президент очолює Президію, до якої ввійдуть глави 15 країн учасниць ЄС, віце-президент одночасно є міністром закордонних справ. Таке нововведення сприятиме проведенню спільної зовні­шньої політики, а також спільної політики безпеки і оборони ЄС.

Планується, що права Європарламенту у прийнятті рішень будуть суттєво розширені. Він братиме участь у розробці більшості законів ЄС. Також передбачене посилення позицій громадської ініціативи. Зокрема, громадяни зможуть ініціювати розгляд Ко­місією питань, що їх хвилюють найбільше.

Проект Основного закону також розрізняє сфери компетент­ності ЄС та країн-учасниць. Так, ЄС належать питання торгівлі та валюти, а країнам-учасницям - усі інші сфери, контроль за якими не передано Конституцією органам ЄС. А питання охоро­ни довкілля та енергетичної політики будуть розподілені між Союзом та країнами-учасницями.

25 вересня 2003 р. у Європейський парламент підтримав про­ект Європейської Конституції - майбутнього основного закону Європи. Як зазначають Європейські спостерігачі, документ став результатом компромісу між прибічниками федералізації Євро­пи і тими, хто намагається зберегти більше суверенних прав дер-жав-учасниць ЄС.

Розділ 18

Особливості конституційного право, держов-членів Європейського Союзу

Європейський Союз (ЄС) - унікальна міжнародна організа­ція, специфіку якої прийнято виражати через характеристику Союзу як наддержавного (наднаціонального) об'єднання. Однією з особливих рис Європейського Союзу є праве становище його держави-члена - як щодо інших держав-членів, так і самого Со­юзу. Членство у ЄС зумовлює виникнення не лише міжнародно-правових, а й конституційно-правових феноменів, невідомих пра-вопорядкам інших держав.

Засади правопорядків держав-членів ЄС не можна визначити на основі лише національного конституційного права. Для цього необхідно проаналізувати також право самого Європейського Союзу, що прийнято характеризувати як право sui generis - пра­во, суттєво відмінне від сучасного міжнародного права.

§ 1. Правова природа Європейського Союзу

По закінченні Другої світової війни західноєвропейські держа­ви створили три регіональні економічні організації: Європейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС) за Паризькою угодою 1951 p., а також Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) за Римсь­кими угодами 1957 р. У 1992 р. Маастрихтською угодою був ство­рений Європейський Союз. Це створило нове середовище для міждержавного співробітництва, яке можна охарактеризувати як інтеграційне та наднаціональне.

Засновниками Співтовариств виступили шість держав - Бель­гія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція, до яких згодом приєдналися Данія, Ірландія і Сполучене Королівство (1973 р.), Греція (1981 p.), Іспанія і Португалія (1986 р.), Австрія, Фінляндія і Швеція (1996 p.). З 1 травня 2004 р. до ЄС приєдна­ли 10 нових членів:

Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія. У недалекому майбутньому плану­ють стати членами Європейського Союзу Болгарія та Румунія.


Особливості конституційного права держав-членів...

На порядку денному також стоїть питання про можливість всту­пу до ЄС Туреччини. Не виключено, що у майбутньому питання про вступ інших європейських країн, зокрема України, може на­бути практичного значення.

Спочатку Європейські співтовариства були організаціями з досить вузькою і конкретною сферою діяльності (суто економічні питання), згодом співробітництво охопило інші сфери, зокрема політичну, військової співпраці, боротьби зі злочинністю, що при­вело до появи у 1993 р. Європейського Союзу - організації з май­же універсальною компетенцією і рисами державоподібного міжнародного об'єднання.

Європейський Союз має унікальну організаційну структу­ру. Традиційно її описують як сукупність трьох «опор», що охоп­люють інтеграційні процеси, відповідно, в соціально-економічній, зовнішньополітичній і військовій та правоохоронній галузях.

Центральною є перша опора - Європейські співтовариства разом узяті, тобто на сьогодні це - Європейське співтовариство (до 1993 р. - ЄЕС) та Євратом. Третє співтовариство (ЄСВС) припинило своє існування у 2002 р. Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір) підкреслює значення Співтова­риств для забезпечення єдності та послідовності дій Союзу в різних галузях: відповідно до ч. З ст. 1 «Союз заснований на Євро­пейських співтовариствах, доповнених політиками і формами співробітництва, встановленими цим Договором», а ч. 1 ст. З пе­редбачає, що «Союз обслуговується єдиною інституційною структурою, що забезпечує узгодженість і наступництво діяль­ності, що здійснюється з метою досягнення цілей Союзу». Друга опора - співробітництво у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки, метою якого проголошено утвердження іден­тичності Союзу на міжнародній арені та створення спільної сис­теми військової оборони (ст. 2 Договору про ЄС). Третя опора -поліцейське і судове співробітництво з кримінально-правових питань, що має забезпечити громадянам Союзу «високий рівень безпеки у межах простору свободи, безпеки і правосуддя» (ст. 29 Договору про ЄС).

Існують серйозні відмінності у правовому характері співпраці держав-членів у рамках різних опор. У межах другої і третьої спор співробітництво здійснюється у формах, що потребують значно меншого обмеження суверенних прав держав, і характеризуєть-

238

Розділ 18

Особливості конституційного право, держав-членів...

239


ся як «міжурядове». Воно є традиційним для загального міжна­родного права і суттєво відмінним від «наднаціонального» співро­бітництва в рамках Співтовариств.

Утім, юридично Європейський Союз сконструйовано як єдину організацію, що забезпечується єдиним складом держав-членів та єдиною системою керівних органів, які одночасно обслугову­ють Співтовариства і Союз.

Найважливіші п'ять органів отримали спеціальну назву «інсти­тут». Рада ЄС, що включає представників урядів усіх держав-членів на рівні міністрів є головним законодавчим органом. Євро­пейський Парламент, що обирається громадянами ЄС кожні п'ять років на прямих загальних виборах, здійснює суттєвий вплив на законодавчий процес. Європейська Комісія - своєрідний вико­навчий орган Союзу, що має право законодавчої ініціативи та кон­тролює виконання прийнятих рішень. Суд Європейських співто­вариств здійснює правосуддя у справах про застосування і тлу­мачення установчих договорів Співтовариств і Союзу. Рахункова палата (Палата аудиторів) здійснює контроль за виконанням бюд­жету ЄС.

Лише Європейська Рада - єдиний орган, що діє в рамках тільки Союзу, а не Співтовариств. Вона складається з глав держав-членів або їх урядів і голови Європейської Комісії та покликана «нада­вати необхідний імпульс для розвитку Союзу і визначати його загальні політичні дороговкази» (ст. 4 Договору про ЄС). Остан­німи роками цей орган скликається тричі на рік.

Щодо правової природи Союзу точаться суперечки від само­го моменту його створення. Умовно всі точки зору можна звести до трьох варіантів: Союз є особливим різновидом міжнародної міждержавної організації; специфічним державним утворенням (різновидом конфедерації чи навіть федерації); новим типом полі­тичного утворення.

Загалом можна стверджувати, що більшість науковців і політич­них діячів не вважає ЄС різновидом держави, навіть конфедерації чи функціональної федерації. Дійсно, Союз не має класичних оз­нак держави, що використовуються у міжнародному публічному праві (власні територія і населення, суверенна влада).

Деякі науковці пропонують розглядати ЄС як нову форму над­національної політичної організації, що прийшла на зміну системі суверенних національних держав. Вони позначають Союз разом

з його державами-членами такими термінами як «компонентна (або багаторівнева) конституційна система», «консоціативна фе­дерація» тощо. Такі міркування ґрунтуються на тому, що легі-тимність Союзу має два джерела: волю держав-членів та грома­дян ЄС. Причому наголошується на постійному зростанні зна­чення другого джерела внаслідок усвідомлення громадянами ЄС своєї європейської ідентичності і формування європейського пол­ітичного простору. Для такої точки зору є певні підстави. Хоча Союз створений державами, але не заради них самих. У ст. 1 До­говору про ЄС однозначно визначено, що він є союзом народів: Договір «позначає новий етап у процесі створення як ніколи тісно­го союзу поміж народами Європи, у якому рішення приймаються максимально відкрито та максимально наближено до громадян».

На сьогодні переважає точка зору, що Європейський Союз є міжнародною організацією sui generis. Це об'єднання міжнарод­но-правове, позаяк створене шляхом укладання державами міжна­родних договорів, що регулюються міжнародним публічним пра­вом. Ці договори є «первинним» правом Співтовариств і Союзу, на основі якого створені інституційна структура та «вторинне» право ЄС. Держави-члени залишаються суверенними, незважа­ючи на факт передачі частини своїх суверенних повноважень, що не заборонено міжнародним правом, оскільки вона є добровільною і без порушення норм міжнародного права.

У 1986 р. Суд Європейських співтовариств охарактеризував Договір про утворення ЄЕС як «основоположну конституційну хартію» Співтовариства. Таке порівняння має певний сенс, оск­ільки установчий договір Співтовариства виконує ті ж функції, що і конституція держави: встановлює органи влади, надає їм певні повноваження, організує політичний процес, визначає статус та права індивідів. Тому в науковій літературі можна зустріти вжи­вання терміну «конституційне право ЄС», яким охоплюються його установчі договори та основоположні нормативні акти.

Звичайно, значення терміну «конституція», що використо­вується для позначення установчих договорів, має переносне зна­чення і відрізняється від змісту терміну, що вживається у внут­рішньодержавному конституційному праві.

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що на сьогодні Союз є особливою регіональною міжнародною організа­цією суверенних держав із сильним федеративним потенціалом.

240

Розділ 18

Особливості конституційного право держав-членів...

241


§ 2. Правовий статус громадян Європейського Союзу

Маастрихтський договір 1992 р. запровадив унікальний для конституційного та міжнародного права інститут громадян­ства Союзу. Як випливає із змісту ст. 2 Договору про Європейсь­кий Союз, воно запроваджене як засіб захисту прав та інтересів громадян держав-членів. Зміст цього інституту розкривається в іншому документі - Договорі про Європейське співтовариство, його частині другій (статті 17-21). Але в ній мова йде лише про політичні права, тоді як соціально-економічні права розпорошені по всьому договору.

Громадянином Союзу є кожна особа, що має громадянство будь-якої держави-члена ЄС. Питання про те, кого вважати гро­мадянином держави-члена вирішується згідно із законодавством відповідної держави. У ст. 17 Римського договору зазначається, що громадянство Союзу доповнює, але не замінює національне громадянство.

Серед політичних прав відзначимо, насамперед, електоральні права (ст. 19). Кожен громадянин Союзу, що постійно проживає на території держави-члена ЄС, громадянином якої він не є, має право на тих самих умовах, що й громадяни цієї держави, брати пасивну й активну участь у муніципальних виборах такої держа­ви-члена, а також у виборах до Європейського Парламенту.

Громадяни ЄС мають комплекс прав на звернення до органів Європейського співтовариства (ст. 20). По-перше, кожен грома­дянин має право звертатися до Європейського Парламенту з пи­тань, що його безпосередньо стосуються. По-друге, гарантується право подання скарги до Омбудсмана на порушення в діяльності інститутів чи органів Європейського співтовариства. По-третє, громадяни ЄС мають право звертатися до будь-якого інституту Співтовариства будь-якою із 12 офіційних мов Союзу і отримати відповідь такою ж мовою.

Нарешті, громадяни ЄС, що потребують дипломатичного за­хисту на території третьої країни, у якій держава-член, громадя­нином якої він є, не має свого представництва, мають право вима­гати надання такого захисту від діючих у цій країні дипломатич­них або консульських представництв будь-якої держави-члена ЄС на тих самих умовах, що й громадяни такої держави (ст. 21).

Питання про становлення принципу дотримання