Роль ведучого в реалiзацiСЧ авторського задуму на Запорiзькому телебаченнi
Дипломная работа - Журналистика
Другие дипломы по предмету Журналистика
ий виступ був дiючим, не достатньо добре знати свiй предмет i мати, що сказати аудиторiСЧ. Необхiдне ще й вмiння донести цей змiст за допомогою специфiчних засобiв телебачення, тобто володiти професiйною майстернiстю. Пiд майстернiстю слiд розумiти сукупнiсть професiйних знань, навикiв та вмiнь [44, c. 94].
До професiйних знань слiд вiдносити уявлення про закономiрностi функцiонування телебачення, його соцiальноСЧ ролi i природи. Чим краще ведучий уявляСФ собi фактори впливу на його дiяльнiсть, тим ефективнiша його робота. Ведучий, перш за все, повинен досконало володiти усною мовою, умiти вiльно i впевнено поводитись перед камерою.
За словами К. Станiславського,,,коли людина-артист виходить на iену перед тисячною аудиторiСФю, то вiд переляку, конфуза, вiдповiдальностi та труднощiв втрачаСФ самовладаннятАЭ [48, c. 134]. Телеведучий же виступаСФ перед мiльйонами i тому володiти собою ще важче, наж артистовi на iенi. Навик природноСЧ i, водночас, виразноСЧ поведiнки необхiдний журналiсту в кадрi. Особливо важливе вмiння розмовляти з уявною аудиторiСФю. Адже, дивлячись в обСФктив камери, необхiдно створити ефект контакту з глядачем, що сидить перед екраном, викликати в нього психологiчну iлюзiю того, що ведучий бачить свою аудиторiю. Але телеведучий не лише сам виступаСФ в кадрi, а й являСФться посередником мiж телеаудиторiСФю i тими, з ким знайомить СЧСЧ телебачення. Тому особливого значення набуваСФ для нього технiка прямого спiлкування з спiврозмовником i, зокрема, технiка iнтервювання.
Глядачi, обираючи екранного спiврозмовника (телевiзiйного комунiкатора), обирають тим самим i певний канал, оскiльки обличчя екранного персонажа асоцiюСФться з конкретною програмою. Отже, глядацький iнтерес до носiя iнформацiСЧ, телевiзiйного комунiкатора, спричинений, зокрема, феноменом персонiфiкацiСЧ, який розглядаСФться теоретиками як метод сучасноСЧ журналiстики, як принцип телевiзiйного мовлення, як суттСФва вiдмiннiсть телевiзiйноСЧ журналiстики вiд iнших СЧСЧ родiв. Саме завдяки персонiфiкацiСЧ налагоджуСФться вiртуальний дiалогiчний контакт мiж глядачем i екранною особистiстю, результатом якого СФ сприйняття телевiзiйноСЧ iнформацiСЧ, а також СЧСЧ джерела ведучого телевiзiйним споживачем.
Л. МатвСФСФва говорить, що професiйна дiяльнiсть ведучого телевiзiйноСЧ програми повязана, насамперед, з екранною творчiстю. Тут ураховуСФться цiлий ряд вимог, зокрема, щодо володiння усною мовою, навикiв роботи з текстом (власним i пiдготовленим редактором), здатностi комунiкувати, також береться до уваги й телегенiчнiсть, вмiння триматися перед камерою в прямому ефiрi тощо. Пiд час роботи на телебаченнi важливими СФ i професiйнi, й особистiснi чинники,,,стартовiтАЭ данi яких упродовж своСФСЧ творчоСЧ карСФри журналiст розвиваСФ i вдосконалюСФ [36, c. 103].
Виступ на телебаченнi потребуСФ вiд журналiста мобiлiзацiСЧ iнтелекту, оскiльки його контакт з iншими людьми i звернення до аудиторiСЧ стають в телевiзiйнiй програмi суттСФвими, невiдСФмними моментами СЧСЧ змiсту i форми.
Телебачення в бiльшiй мiрi, нiж преса, впливаСФ на емоцiйну сферу людини адже, воно являСФ собою яскраве i захопливе видовище. Звертаючись до почуттiв аудиторiСЧ, ведучий повинен при цьому сам володiти добре розвиненою емоцiйно-чуттСФвою структурою. РЖ тут маСФться на увазi не лише такi, бiльш особистi, моменти, як голосовi данi чи телегенiчна зовнiшнiсть журналiстiв, працюючих на телебаченнi.
За словами П. РДршова, знання, розумiння, осмислення i застосування телевiзiйними працiвниками пiд час пiдготовки передач таких психолого-педагогiчних методiв виховання, як метод пояснення i керованоСЧ дискусiСЧ, метод виховання прикладом, метод переорiСФнтацiСЧ зусиль, метод сугестiСЧ навiювання, метод привчання та переконання тощо, СФ важливим пiдТСрунтям для пiдвищення професiйноСЧ майстерностi журналiстiв [19, c. 29]. Застосовуючи цi психолого-педагогiчнi методи, треба також дотримуватися принципу вiковоСЧ вiдповiдностi програми категорiСЧ глядачiв, на яку вона розрахована. Наприклад, молодi люди охочiше сприймають iнформацiю, поради, судження вiд своСЧх ровесникiв. Безперечно, автором програми може бути представник старшого поколiння, Але, наприклад, молодiжна аудиторiя негативно реагуСФ на телевiзiйнi передачi, у яких СЧСЧ навязливо повчають.
Важливим чинником впливу телевiзiйного журналiста (ведучого, коментатора, кореспондента, оглядача, iнтервюСФра) на глядачiв СФ його компетентнiсть (iнтелектуальнi знання з усього кола питань, якi вiн порушуСФ у своСФму матерiалi, i спецiальнi знання, що дозволяють йому сформувати власну думку про конкретне явище, дiйти певного висновку; орiСФнтованiсть на нацiональнi iнтереси i духовно-моральнi цiнностi).
М. Голдовска стверджуСФ, що ведучий-журналiст, як представник сучасностi, виступаСФ з активною iдеологiчною позицiСФю: чи то погоджуючись з героСФм, чи то полемiзуючи з ним [14, c. 74]. Вiн вступаСФ в прямi людськi контакти, втручаючись у життСФвi обставини, вирiшення складних проблем, створених зазвичай людьми, серед яких вiн дiСФ, готуючи власний матерiал. Теоретично будь-яка людина може висловити з екрана власнi думки з актуальних питань. Журналiст маСФ чiтко визначити власне ставлення до того, що вiдбуваСФться, до людини, керуючись принципами масовоСЧ комунiкацiСЧ, власною громадянською позицiСФю. Вiн маСФ виявити полiтичну спрямованiсть i моральний заряд своСЧх героСЧв; нерiдко в умовах конфлiктноСЧ ситуацiСЧ, коли героСЧ не спiвпрацюють з ним, а протидiють здiйсненню задуму, а можливо, й переслiдують його за це.