Роль ведучого в реалiзацiСЧ авторського задуму на Запорiзькому телебаченнi
Дипломная работа - Журналистика
Другие дипломы по предмету Журналистика
ий задум. Зазвичай заявка виникаСФ на тому етапi, коли автор вибрав тему, розiбрався в проблемi, знаСФ головних героСЧв, мiiя зйомки; вiн уявляСФ собi принцип композицiйного рiшення, жанр, навiть окремi епiзоди майбутнього повiдомлення [1, c. 139].
До моменту створення заявки автор повинен чiтко знати, що вiн хоче розповiсти глядачевi. Адже заявка повинна переконувати вiдразу, з першого прочитання. Лiтературна основа телевiзiйного твору, як правило, починаСФ формуватися в перiод вторинного вивчення матерiалу дiйсностi журналiстом. Вiн уточнюСФ тему, поглиблюСФ i розширюСФ СЧСЧ, визначаСФ iдею майбутнього твору, яка i пiдказуСФ принцип вiдбору побачених фактiв i героСЧв, композицiю. iенарiй лiтературно оформлена,,модельтАЭ майбутнього екранного твору, в ньому матерiалiзуСФться аудiовiзуальне мислення автора.
Отже, власний досвiд журналiста, його знання, ерудицiя, iнформованiсть i, крiм того, знайденi ним факти СФ джерелами виникнення задуму. Авторовi необхiдно володiти всiма прийомами i засобами створення екранного образу, втiлення на екранi творчого задуму. Головна турбота автора знайти своСЧм задумом адекватне драматургiчне втiлення, композицiйний лад, надати своСФму майбутньому матерiалу форми, яка буде не лише змiстовною, а й цiкавою для аудиторiСЧ.
1.2 Образ телевiзiйного ведучого: теоретичний аспект
Мiiе телеведучого в системi цiнностей телебачення одне з чiльних, якщо не головне. Вiн як виразник багатьох думок i тенденцiй, як постать, що уособлюСФ рiзнi iнтереси, маСФ володiти багатьма рисами. Варто зазначити, що,,телеведучийтАЭ як окремий сегмент полiпрофесiСЧ,,тележурналiсттАЭ формувався за принципом подвiйноСЧ концептуалiзацiСЧ.
За словами Р. КопиловоСЧ, акумулюючи здобутки класичноСЧ дикторсько-акторськоСЧ школи та майстерностi телевiзiйного красномовства, а також традицiСЧ екранноСЧ публiцистики, що синтезувала лiтературно-мистецькi, художньо-документальнi ознаки та творчо переосмислила роль автора-оповiдача в процесi телевiзiйноСЧ комунiкацiСЧ, постав новий тип комунiкатора, що ввiбрав у себе риси та ознаки, притаманнi рiзним професiям [25, c. 102]. Зважаючи на властивий телебаченню синкретизм i здатнiсть до взаСФмопроникнення, взаСФмодоповнення та видового перевтiлення, можна висловити припущення, що ця тенденцiя спостерiгатиметься й надалi.
Ведучий це творча людина, яка надзвичайно обiзнана i постiйно збагачуСФ своСЧ знання; це професiонал, який досконало володiСФ голосом, манерою поведiнки, роботою перед мiкрофоном; це унiверсал, який може виконувати роботу журналiста, редактора, режисера i оператора, а отже, самостiйно вирiшувати поставленi завдання; це особистiсть, яку не можливо не слухати i яку б хотiлося чути ще не раз; це вiдповiдальний працiвник, який дотримуСФться всiх правил, встановлених у редакцiСЧ чи компанiСЧ. Вiн маСФ одного разу знайти себе i зробити знайдене привабливим. Щоб недолiки здавалися перевагами, ведучi повиннi розвивати думку, оцiнювати й iнтерпретувати подiСЧ. А для цього слiд бути переконливим i логiчним як у вiдборi та осмисленнi фактiв, так i в мовних засобах.
Здiйснюючи своСФ головне завдання утримувати увагу аудиторiСЧ словом, ведучi не повиннi забувати про елементарнi норми етики, про власну вiдповiдальнiсть за сказане в ефiрi слово. РЖнакше проблема агресивностi, наступальностi, а то й обману сучасноСЧ журналiстики може набути загрозливих масштабiв, буде втрачено довiру аудиторiСЧ. Ведучi в конкретних часових межах, визначених формi й жанрi своСФСЧ передачi, СЧСЧ передбачених структурних елементах щоразу мають справу з новою iнформацiСФю чи людьми, а отже, заздалегiдь захищенi вiд стереотипiзацiСЧ.
В. Саруханов зазначаСФ, що спiлкування з новою людиною ведучий прямоефiрноСЧ передачi нiколи не будуватиме за шаблоном попередньоСЧ, бо змiнюються тема, рiвень зацiкавленостi самого ведучого, особистiсть спiврозмовника, враховуСФться рiвень слухацькоСЧ активностi й, як результат всього цього, можливiсть непередбачуваного [47, c. 68]. Телебачення вимагаСФ вiд своСЧх ведучих бути i розумними, i ненудними, i талантами, й ентузiастами. Ведучi повиннi розвивати думку, оцiнювати й iнтерпретувати подiСЧ. РЖнформацiю подають i диктори, i ведучi. Але енергетикою надiленi переважно ведучi. Вони поводяться в ефiрi природно, легко й невимушено, з притаманними саме СЧм манерою й iнтонацiСФю; вони розмовляють зi слухачем, розповiдають йому про важливе й цiкаве. РЗхнi емоцiСЧ не можуть проявлятися так, як у ведучих тематичних i розважальних програм, але й не вiдсутнi зовсiм, як у дикторiв.
Перше i головне в структурi особистостi журналiста, що виражаСФ його дiСЧ пiд час обробки й передачi iнформацiСЧ це переконання. Процес комунiкацiСЧ багато в чому визначаСФться тим, як журналiст розумiСФ свою соцiальну роль, у чому бачить своСФ завдання i якими принципами керуСФться у своСЧй професiйнiй дiяльностi. Успiшнiсть дiяльностi творчого працiвника телебачення залежить також вiд ступеня його компетентностi в питаннях, висвiтленням яких вiн займаСФться. НемаСФ необхiдностi говорити про те, що ведучий повинен знати предмет своСФСЧ передачi в достатнiй мiрi. Адже ведучому, навiть у межах обраноСЧ сфери, доводиться стикатись iз доволi широким колом питань, що СФ певною мiрою новими для нього. Звiдси випливаСФ одна iз суттСФвих вимог до телеведучого широка загальна культура, рiзностороння освiченiсть i володiння навичками i вмiнням швидко орiСФнтуватись у питаннях, якi ранiше не були йому знайомi.
РД. Прохоров стверджуСФ, що для того, щоб телевiзiйн