Літературний джаз
| Вид материала | Книга |
- Понять сущность джаза всегда нелегко. Джаз любит окутывать себя тайной, 99.27kb.
- Программа элективного курса "Музыка мира: джаз", 138.28kb.
- «О джаз! Ты – мир!», 64.87kb.
- Приветствие к 4-летнему юбилею джаз-клуба «Линк@», 85.27kb.
- Желая понять природу сочетания полноты и пустоты, энергии и сдержанности, в японской, 35.69kb.
- Джаза. Бразилия, Германия, Франция, сша, Польша, Украина – всего шесть музыкальных, 403.69kb.
- Элективный курс "Музыка мира: джаз" Пояснительная записка Элективный курс "Музыка мира:, 177.75kb.
- Указу Президента України від 30 вересня 2010 року №928 „Про Міжнародний мовно-літературний, 80.58kb.
- Программа фестиваля "калевала-джаз", 20.46kb.
- Критерії оцінювання знань з предмета, 382.08kb.
Євген Плужник. В осінньому безвітряному лісі, сиріч у поетовій душі, час до часу лунають постріли. Це поетове серце перманентно лускає від безрозрадної розпуки, від невимовного болю, від безсилої зневіри. Глибочінь безнадії поета, тихого хлопчини, сягає незрівнянно далі найглибшої западини у дні Тихого океану. Просвітлені радісні нотки не в стані боротися з тотальним одчаєм, який із нерівного герцю завжди виходить жорстоким переможцем, поглиначем навіть найприхованіших посмішок, термінатором намарних ілюзій.
Олекса Стефанович. Вином наливаються грона, достигають під благодатним сонцем, тужавіють на звивистих лозах. Виноградні зерна можуть або просто осипатися, або можуть бути скльованими навіженим птаством, або й, будучи зібраними, перетворяться вправною рукою на сік. Тобто вином наливаються грона лише тоді, коли їхній сік має перебродити й перетворитися на хмільний чудодійний напій, що здатен звеселяти серце людське. Слова у віршах, наче ті зерна виноградних грон, теж мають різну (принаймні вищезгадану трояку) перспективу, і лише справжній талант здатен перетворювати їх на вино поезії.
Юрій Липа. У хащах словесного різноманіття неважко заблукати тому, хто не має сміливості та відповідних здібностей, хто не знає стежок і не вміє орієнтуватися по мохові з північного боку стовбурів. Могутній праліс захаращений дряпливим молодняком, але приховані лазівки мислива людина бачить і неозброєним оком, тому завжди дасть собі раду в мандрівках нетрями. Для когось іншого, можливо, це здається безглуздим блуканням, але насправді прокладання шляхів крізь тьмяні гущавини є прагненням до істини й істинності.
Михайло Орест. Ґрунтовне оволодіння книжною мудрістю деколи може призводити до найпарадоксальніших висновків, які зухвало здатні нівелювати ту ж таки книжну мудрість і будь-які цивілізаційні потуги. Вінець творіння, збагачений якнайширшими інтелектуальними надбаннями, може раптом усвідомити всю марноту марнот людського існування і йому раптом же ж забагнеться бути рослиною. Якщо поетові в якусь марудну хвильку захочеться стати рослино, то хай він стає деревом, з якого потім зроблять папір, який прислужиться для тої ж таки книжності, яка є скарбницею мудрості.
Галя Мазуренко. На кухні стоять мольберт і стіл, на столі лежать капустина та фарби, на мольберті прилаштована картина з намальованою капустиною. Сама ж кухня розташована на самісінькому дні кам’яного колодязя багатомовного мегаполісу. Це насичена мистецтвом пустка, в якій фарби борються зі словами за першість в означуванні пустотності існування. Слова приречені звитяжувати всі решта мистецькі засоби та вияви. Рідні слова, слова тієї мови, якою розмовляє сам Бог. Так збуджений мозок знаходить все нові підтвердження божественного походження її вселенськості Поезії.
Оксана Лятуринська. Загадковий і моторошний, світлий і відкритий світ праукраїнського язичництва постає у візії цієї поетки. Фантазії від реальності неможливо відрізнити, та й, зрештою, поетичні фантазії власне й можуть бути гіперреальністю, справжнісінькою правдою, істинною істиною. Піша пішаниця дивом дивується, яка ж то сила-силенна різноманітних дивовиж її оточує, яка ж то тьма-тьмуща чудних чудес навколо. Світоглядне поганство є засобом реконструкції елементів сивої давнини, з яких складається вишукана мозаїка. Здається, такими мозаїками викладені підлоги у найдавніших християнських храмах.
Наталя Лівицька-Холодна. Пристрасна натура відчуває себе самодостатньою в оточенні будь-яких реалій. Вона не приховує своїх почуттів, не встидається своїх вчинків, хоча й дещо кокетливо притрушує їх понятійною пудрою гріховності. Тендітна симпатична дамочка насправді є вируючим вулканом пристрасті, розбуялою експлозією чуттєвості, палахкотливою лавиною кохальних пестощів. А які ж вірші з цього родяться. Це перший кардинальний прорив жіночої чуттєвої відвертості в нашій поезії. Це розсипи перлів, що на гребені хвилі пристрасті подолали прибережні коралові рифи напускної цнотливості й осіли на нашому березі.
Микола Бажан. Карбувальник монет із коштовних металів має свою майстерню десь у сутеринах гамірного міста, у потаємних підземеллях, ключі від яких він здобув за загадкових обставин. Спочатку він карбує справжні монети, з автентичним вмістом срібла-злота, із профілями богинь мистецтв. Згодом він вимушений карбувати фальшиві монети, із заменшеним вмістом благородних металів (а то й узагалі без них), із профілями тиранів і сатрапів. Майстерності своєї він не затрачує, адже вона ще придасться для карбування знову справжніх монет із профілем Орфея.
Святослав Гординський. Центральним і найкрупнішим скельцем у калейдоскопі розмаїтих місцин є його рідне місто Львів. Навколо цього пупа землі і крутиться весь мандрівний калейдоскоп локусів і вражень, оспіваних у віршах. У вагоні потяга трясе, на морському човні хитає – так формуються ритми, переплавлені через зорові відчуття та покладені на папір наче помахами пензля. Образотворча кольористика його віршів настільки насичена, що відчутна навіть на смак і запах, а ще ж вона переливається незліченною кількістю півтонів і відтінків.
СІМ ДЕЦИМЕТІВ – 2
Залишається шістдесят дивопортретів українських поетів, тобто шість дециметів, до моєї антології нашої поезії ХХ століття «Дивоовид». Деколи під час роботи нападає розчарування, бо на відстані все здавалося наче привабливішим. Як свідчить казахська народна мудрість: «Здаля – ніби золото, наблизишся – мідь, підійдеш – нема нічого». Тобто нема нічого особливого, просто звичайна робота, а ще нагадування собі: «Не роби іншим того, що тобі не любе» (Тов. 4, 15).
Олег Ольжич. Давні племена мігрували по європейських просторах, але ті їхні мандрівки не були мирними екскурсіями, а були бойовими походами у пошуках кращої долі. Бойова відвага, збройне вміння, мілітарна потуга визначали їхній успіх, бо хто був слабшим, той був приреченим на поразку. Переможені не мусили зникати з лиця землі, вони могли асимілюватися серед переможців, а то й асимілювати їх. Чи ти мирний орач, пастух або мисливець, чи ти войовничий наїзник, лучник або рубака – реєстр людських почуттів у тебе приблизно однаковий. Але у войовників почуття виражаються гостріше.
Олена Теліга. Відвага не залежить від статі – це чудово довела поетка не лише своїми творами, але й цілим свідомим життям. Безкомпромісність у героїчному здійснені своїх ідеологічних (якраз тут у винятково позитивному сенсі) принципів відбивалася на цілому трибі життя. Але пристрасній натурі було затісно в панцирі безстрашної войовниці. Її почуття вибухали з шаленою силою, яка може дорівнювати лише потузі тодішніх синхронних катаклізмів. Прерогативою пристрасті є контрастність, тому ми тут, окрім вибуховості, знаходимо й нотки найсумирнішої ніжності.
Олекса Влизько. Вершник на своєму бувалому коні пробирається заплутаними козячими стежками, обережно оминаючи гострі каменюки, все вище в гори. Він безстрашний, його надихає наївне романтичне захоплення все новими пригодами, про які він мріяв із самого дитинства, а тепер взявся інтенсивно їх здійснювати. Чи ті пригоди реальні, чи вони є лише плодом розбурханої фантазії – не вельми важливо, адже вони так чи інак відбуваються на письмі, а потім багатократно відбиваються у свідомості читачів. У суцільній життєвій пригоді найміцнішим виявляється авторів альянс із поезією.
Леонід Первомайський. В ерудиційних засіках у кожного поета поназбирувано доволі розмаїтого добра, всякої всячини різних ґатунків. Серед того добра зазвичай значну частку складає літературний і філософський доробок інших авторів, усіх часів і народів. Із цього доробку виокремлюється власне поезія – чужа, а не власна. Окрім специфічного нюансування, яке в кожного окремого поета є приватно вмотивованим, майже мусово присутній більш-менш стандартний набір, без якого круть-верть, а важко бути справді ерудованим поетом.
Василь Барка. Розлоге мислення та замашна стилістика цього поета ріднить його з вітменівськими океанічними спогляданнями за проростанням стебел трави. Лапідарними можуть бути окремі формулювання, з яких складаються все обширніші конструкції, вектори яких стремлять у безміри буття. Відлуння крику волаючого в пустелі чутно по всіх планетарних закутках. Чутно скрізь, але далеко не всім, а головно тим, хто на власній долі пережив здійснення знаків апокаліптичних пророцтв. Його поезія підказує, що глухих кутів не існує, бо завжди знаходиться вихід, нехай і фатальний.
Богдан-Ігор Антонич. Образність цього поета настільки багата, що її з лишком могло б вистачити на цілу поетичну школу, ціле покоління, цілу епоху, цілу літературу будь-якого розвиненого суспільства. Але ж це його власна образність, тому й належить до його поетичного світу, рамки для якого практично неможливо визначити. Можна звернути увагу на два тематичні полюси його світу. Один – це пантеїстична круговерть природних явищ, а другий – міські (либонь, львівські) сюрреалістичні фантасмагорії. Саме цей автор може бути еталонним уособленням поезії.
Андрій Малишко. Його вірші аж хочеться співати. Недаремно ж деякі з них вже давніше стали народними піснями. Але цією пісенністю аж ніяк не обмежується діапазон його лірики, нюансування якої може бути значно ширшим. У якихось підводних течіях відчувається прагнення цього поета вискочити за власні задані рамки. Це зухвале бажання, бо рамок він таки старанно дотримується, а прагнення так і залишаються прагненнями, проте зі специфічною сублімацією. Коли здається, що поет вже от-от хоче вирватися із зачарованого кола, замість прориву вискакує тракторист, наче чортик зі скриньки.
Олег Зуєвський. Теоретичну межу між поезією та живописом проведено вже давно, але не остаточно і не навіки. Практична ж межа виникає і зникає, вібрує і тремтить залежно від авторових уподобань. Цей поет у своїх вправних екзерсисах виступає правдивим живописцем. Не лише тематика його віршів є свідченням і підтвердженням цього довільного постулату. На це наштовхує головно його манера, в якій вловлюються малярські навички, які не мусять бути власне художницьким досвідом, їм вистачає бути лише натяками на техніку й суть живопису.
Богдан Бойчук. Будь-який набір традиційних тем можливо висвітлити в оригінальний, нетрадиційний спосіб. Для цього вистачає лише бажання та відповідного таланту. А теж для цього має визріти пора, коли передчуття чогось подібного витає в повітрі, очікування розпливається ароматами, потреба осідає росою й конденсується у словах. Поет ловить ці подуви фібрами своєї свідомості, вдихає їх на повні груди, вхмеліває від них, танцює від щастя і починає співати свої пісні, які не схожі ні на що попереднє. Так ламаються традиції та народжуються міфи.
Дмитро Павличко. У любовну лірику можна ховатися, наче слимак у мушлю, а можна з неї вилітати, наче стокрилий птах із потужним пропелером на дзьобі. Кохальні переживання нехай будуть вигадані чи справжні – не важливо, а вагомо те, що вони переплавлені у вишукані вірші, які хочеться читати та перечитувати, незважаючи на погодні умови чи соціальні рушення. Таємниця її обличчя тисячократно перепроектувалася на інші обличчя, не менш таємничі від прототипу. Таємниця може розкриватися у вигляді чи феї, чи примари, та потім знову ховається у свою піну.
СІМ ДЕЦИМЕТІВ – 3
Залишається п’ятдесят дивопортретів українських поетів, тобто п’ять дециметів, до моєї антології нашої поезії ХХ століття «Дивоовид». Без праці не буде нічого, адже, як свідчить вірменська народна мудрість: «Не вдариш об глек, дзвону не почуєш», – але деколи не таланить: «Невдаха піде до моря – і те пересохне», – а коли все ж таланить у роботі, треба знати міру, бо: «Перевантажений караван далеко не піде».
Ліна Костенко. Діапазон поетичного мислення може бути широким, як горизонт, за яким відкриваються і спливають все нові обрійні хвилі. І так до плюс безконечності. Із того безмежжя горизонтні хвилі циклічно повертаються. Це наче припливи та відпливи. Та керує ними не місячна енергетика, а поетичний талант, виплеканий у боротьбі внутрішніх суперечностей, відшліфований поразками і втратами, наснажений перемогами й тривкою вірою. Безкомпромісність і різкість не межують, а радше товаришують із ніжністю й любов’ю.
Емма Андієвська. Не все, що є самозрозумілим для автора, мусить бути зрозумілим для читача, для цілих різних категорій читачів, чи то з вузьких кіл, чи то з широкого загалу. Ця поетеса сповна користується своїм священним авторським правом бути незрозумілою навіть для частково втаємничених. Адекватне сприйняття читаючим поспільством поетичних текстів є ситуацією умовною, можливою тільки в ідеалі. Сюрреалістична наснага віршів вимагає від реципієнтів шаленої емоційної та розумової праці. Лише той, хто добре попрацює, отримає від цих віршів зрозумілу насолоду.
Юрій Тарнавський. Констатація факту є річчю буденною, констатація ж фривольної вигадки чи ще чогось неіснуючого є річчю небуденною. Якщо підходити до всього з мірилом абсолютного нуля, то справді виникатиме враження, що нічого немає, навіть того, що є об’єктивно очевидним, відчутним на дотик, смак і запах. Дивишся на вірші й бачиш їх, читаєш їх вслух і чуєш, а все одно їх немає. Дивно й безглуздо було б задаватися питанням, чому так воно є. Так є, бо нічого нема. А коли ти чогось не можеш осягнути раціональними порами, то й залишаєшся без нічого.
Володимир Лучук. Світ тримається на трьох китах. Комплект тих трьох китів у кожного поета може бути відмінним, може варіюватися навіть в межах одного окремого авторського поетичного світу. Тут може йтися, наприклад, про таку китову тріаду: мова, кохання, батьківщина. За своїм огромом і значенням мова може дорівнювати поезії, кохання може дорівнювати сенсові життя, батьківщина може дорівнювати цілому світові. Паралелізм цих понятійних та екзистенційних тріад може бути квінтесенційним у поетичному сенсі, а може бути лише маленькою підказкою для сприйняття поезії.
Василь Симоненко. Щирість не обов’язково мусить асоціюватися з простотою. Зрештою, щирості суть різні, та й простота може мати багато вимірів. Обидва ці поняття певним чином взаємозамінні, хоча не ідентичні. Подібні асоціації та порівняння не були б варті навіть виїденого яйця, якби вони не стосувалися поезії найвищої проби. А те, що в цього автора саме така поезія, немає жодних підстав сумніватися. Вона не лише пройшла випробування часом і читацьким захопленням, вона в моменти свого творення вже ставала такою.
Богдан Рубчак. Уся досьогочасна історія існує й зараз, вона десь тут поруч, не лише записана у фоліантах, але й присутня во плоті, в порослих мохом руїнах, в багатокомірковій пам’яті людства, актуальні представники якого топчуть ряст тут і тепер. З розламаних частин Ікарового крила дітлахи витесують бумеранги, з уламків троянського коня школярі майструють шпаківні, об золоте руно витирають заболочені чоботи перед порогом сільської корчми. Історію не треба реконструйовувати в поезії, з неї вистачає й міфологізованого переспівування.
Борис Олійник. Коли сняться кошмари, значить вони є викривленими й деформованими відображеннями якихось реальних жахіть, які могли або відбуватися з тим сплячим володарем (чи власником, хоча право приватної власності на сон є вельми сумнівним) сну, або могли ірреально й підступно підповзти непоміченими до закапелків свідомості. Так чи інак, але віршована фіксація того, що наснилося чи примарилося, може виявитися цікавою не лише для самого фіксатора. За умови, що сон не приспав самої поезії.
Володимир Підпалий. На шляху до пізнання самого себе трапляється все те, на що життя багате. Усе пізнається в порівнянні із власними уявленнями, які мають здатність мінятися під впливом нового досвіду. Незвідане стає зрозумілим і рутинним після того, коли спізнаєш його власними емоціями, на власній шкірі. Пізнавай самого себе і приміряй до себе все; це вдячна справа, яка, до того ж, і цікава. Цікавість незникома є рушієм поступу, вічним двигуном руху відцентрового та доцентрового. Хто шукає, той обов’язково знаходить. І знайденого не знебуде.
Іван Драч. Від вирування й нуртування шаленої енергії божеволіють молекули, природа, космос. Циклічна круговерть засмоктує все, що можливо затягнути – від найелементарніших побутових предметів до епох і явищ колосального масштабу. Буденні події переростають у символи демонічної потуги. Метафоризовані природні явища входять в інтелектуальний обіг і побут завдяки тому, що вони штудерно завіршовані. Увесь комплекс цієї незвичайної образотворчості гармонійно вписується в загальний поетичний краєвид.
Микола Вінграновський. В одну мить поет створив свій світ, не написавши ще навіть ні рядка. Він той світ передчував, він відчував його, він прожив і пережив його, а той витворений світ переживе майбутні століття. Колись він буде вже сивою давниною, але він таки буде, і з нього буде видно широчінь усіх інших світів, як місячної ночі видно у степу все навсібіч, наче на долоні. І скрізь щось дихає, ворушиться, наспівує під ніс комаші серенади, підкидає хмиз до багаття, ловить у ставку пічкурів, бачить крізь листя принишклого гриба, вслухається в себе. А оте все щось бачить не щось, а все. Всього того, разом чи поодинці, і не злічити: «А кількість усякої збиранини, немов тієї сарани, немов піску земного, виступила разом з ними, так що їм числа не було, така їх була безліч» (Юд. 2, 20).
СІМ ДЕЦИМЕТІВ – 4
Залишається сорок дивопортретів українських поетів, тобто чотири децимети, до моєї антології нашої поезії ХХ століття «Дивоовид». Кавалок роботи вже передчуває, що незабаром йому настане кінець, який іншим принесе радість, тому: «Задумався, як свиня на першому снігу», – як свідчить болгарська народна мудрість. І настануть радісні дні. «Ці дні мали бути пам’ятні й святковані від роду до роду в кожній сім’ї, в кожній країні й у кожному місті» (Ест. 9, 28). Не аж так, але хай буде приблизно так.
Павло Мовчан. Насиченість поетичного світовідчуття породжує щільність тексту. Словам аж тісно у віршах цього поета, їх могло б бути стократ більше, якби автор не мав вродженого стримання. Відчуття міри йому не зраджує, хоча й на перший погляд здається, що в нього суцільні словесні перебори. Але це не так, він просто не страждає недобором слів. Щедро й рясно допущені до співіснування у віршах, слова групуються, міняються місцями, знаходять комфортні куточки, щоб творчий рух плавно спливав у певну бодай відносну гармонію.
Микола Холодний. Найхимернішими фантасмагоріями сипле цей поет наче з рукава чи рогу достатку. Він назбирує цілі колекції звичайнісіньких речей, щоб компонувати з них різноманітні комбінації, варіанти сукупностей, що відзначаються навмисним алогізмом. Він прагне все доводити до абсурду, щоб хоч щось прояснити. Його щитом і заборолом є суцільний нонсенс. Сенсом його поезії є культивування вивихнутих виявів свідомості. Ця його специфіка не відлякує, а навпаки приваблює своєю екстраординарністю, своєю макабричною свіжістю.
Тарас Мельничук. У попідземних лабіринтах мешкає безліч гномів, і кожен із них має своє окреме ім’я, лише йому одному (кожному) належне. Ті ймення пробиваються крізь земну оболонку й перетворюються, набуваючи плоті, на розмаїту живність і рослинність. Все між собою перетинається й розминається. Джміль розминувся із бджолою, ромашка перетнулася з грушею, зайчик якось-то втік від ящірки, а якось-то й вона втекла від нього. Усе суще на світанні вкривається росою, над якою владарює князь роси, який випаровується разом із нею, щоб знову щоденно з’являтися у своєму небуденному сяйві.
Оксана Сенатович. Поезія є найбільшою загадкою у світовій системі координат. До її відгадування людство почало звикати ще на зорі цивілізації, і це відгадування триває упродовж всієї видимої й невидимої історії. Талант дає змогу знаходити й підбирати відповідні ключі для відкривання поетичних таїн. Талантові дано не лише відкривати таємниці, але й витворювати їх, щоб інші приємно трудилися над їх розв’язуванням. Утаємничення та розтаємничення пунктиром проходить через плин поезії, лине поперемінними хвилями, хвилює і зворушує.
Роман Кудлик. Рвійні ритми наче намагаються схопити те, що безповоротно відлинуло в небуття. Ритми скачуть між бажанням діяння і конечністю бездіяння. Елегійний настрій густим туманом окутує все на світі, навіть спокуту. Рослинна орнаменталістика невипадково присутня у багатьох віршах цього поета. Адже коли рослини вже відцвіли, відбуяли, скинули свої плоди, то нема цьому вороття. Але ж це не безвихідь, треба лишень дочекатися наступного сезону, щоб знову до оскоми переїстися чорних черешень і чекати на стиглий виноград.
Роман Лубківський. Дзвінкі строфи відлунюють по лісах, лугах і долинах. Зачудовані олені вслухаються в ті дзвінкі відлуння, впізнаючи в них свої сезонні голоси, вдивляються в ті відлунні дзвони, впізнаючи в них свої запитливі очі, наче бачачи їх у прибережній воді лісових озер. Поки олені вслухаються та вдивляються у ті видимі відзвуки, не треба їх турбувати, не варто до них близько підкрадатися, бо тоді їх можна сполохати, і вони прудко втечуть, розвіявши вже виниклий мистецький ефект. Частіше ловімо мить чуда.
Степан Гостиняк. Розповідна манера письма цього поета є органічною, невимушеною, природною й гуманною у найпрямішому сенсі, але з багатьма варіантами відчитування відносних значень. Це поетична нарація, яка свою поетичну сутність відкриває не одразу, а змушує трішки почекати, струснути заклопотаною головою й аж тоді зрадіти від закономірного осягнення та раптового розшифрування закладених автором кодів. Коли воювати нема потреби, а хочеться бути оружним, то найкращим варіантом вибору зброї є облюбування іронії.