Літературний джаз
| Вид материала | Книга |
- Понять сущность джаза всегда нелегко. Джаз любит окутывать себя тайной, 99.27kb.
- Программа элективного курса "Музыка мира: джаз", 138.28kb.
- «О джаз! Ты – мир!», 64.87kb.
- Приветствие к 4-летнему юбилею джаз-клуба «Линк@», 85.27kb.
- Желая понять природу сочетания полноты и пустоты, энергии и сдержанности, в японской, 35.69kb.
- Джаза. Бразилия, Германия, Франция, сша, Польша, Украина – всего шесть музыкальных, 403.69kb.
- Элективный курс "Музыка мира: джаз" Пояснительная записка Элективный курс "Музыка мира:, 177.75kb.
- Указу Президента України від 30 вересня 2010 року №928 „Про Міжнародний мовно-літературний, 80.58kb.
- Программа фестиваля "калевала-джаз", 20.46kb.
- Критерії оцінювання знань з предмета, 382.08kb.
КАРТИ І ДОЛЯ, ТАРО І РОМАН
(післямова до видання: Павич М. Остання любов у Царгороді / Пер. з серб. Н. Чорпіта. – Львів: Класика, 1999. – С. 113-116)
Мій четвертий роман – «Остання любов у Царгороді» – по суті є романом-таро, складеним із 22 розділів, що відповідають картам Старших арканів (Major Arcana). Як відомо, за допомогою карт таро можна передбачати майбутнє, а роман «Остання любов у Царгороді» можна відчитувати у різних ключах, як і самі карти. Іншими словами, цей роман є інструкцією для гадання і може «використовуватись» багатьма різними способами. Він не передбачає долі своїх героїв. Він віщує долю своєму читачеві і читач сам може її пошукати у книзі. Під час гадання можна вбачати значення карт у розділах роману (які мають ті ж назви, що й окремі карти), можна вбачати смисл розділів роману в значеннях карт, можна роман використовувати і без огляду на карти, і карти таро з нього без огляду на сам роман. А можна, керуючись тлумаченням карт таро, поданим у змісті, спочатку розкласти карти на столі, а вже потім читати розділи роману в тому порядку, в якому вони випали з колоди.
Мілорад Павич, «Початок і кінець роману».
Роман Мілорада Павича «Остання любов у Царгороді» задуманий як довідник для гадання картами таро. Власне довідник для гадання, а не, скажімо, підручник з ворожіння тими ж таки картами таро. Довідник може лише щось підказати вже втаємниченим, натомість підручник мав би розтлумачувати ази, навчати, давати вказівки зацікавленим неофітам. Якщо читач тямить у ворожінні картами таро, знає специфіку цієї гадальної системи, тоді йому буде простіше відкрити той другий, потаємний пласт значень і шифрів цього роману. Якщо ж читача цікавить передовсім красне письменство, а не передбачування долі за допомогою карт таро (а такий читач, безумовно, буде належати до тотальної більшості), тоді він має змогу і нагоду насолодитися чтивом. Та все ж для кращого розуміння цього (четвертого вже за рахунком) роману М. Павича не завадило б хоч трошки зорієнтуватися у системі таро. Це не моє завдання – розтлумачувати те, що для мене самого є доволі таємничим, розгаданим лише структурно-схематично, позірно-описово та принагідно-ужитково. Тому охочих пізнати історію та смисл гадання картами таро (бодай у такому обсязі, як це вистачило для мене) відсилаю до праці Яна Вітольда Суліґи «Таро – карти, які віщують долю», друкованої по-українськи в журналі «Всесвіт» (1996 рік, від№4 і № 12).
Мілорад Павич полюбляє різноманітні містифікації, фікції та фантасмагорії, тому до ворожіння на романі «Остання любов у Царгороді» слід поставитися як до чергової вишуканої літературної гри. Хтось наївніший може перейнятися збігом значень карт таро і змісту розділів роману з особистими уявленнями про власну грядущу долю – щось подібне він міг би взнати і від циганки-ворожки. Хтось скептичніший може взагалі знехтувати якимись додатковими чи побічними значеннями роману і просто прочитати собі цікаву історію. Та найкращою буде все ж золота середина – між наївністю та скепсисом. Вдумлива, цікавська, неупереджена золота середина. Бо недаремно ж таки М. Павич вибрав чомусь саме систему таро для цього свого роману. Чому він саме так зробив – ось це вже є поживою для глибокодумних роздумів.
Для мене особисто таро в дечому асоціюється з паліндромією. Досить поверхово знаючи таро, зате достатньо добре розуміючи паліндромію, я відчуваю (ба навіть бачу) зв'язок глибинних рівнів паліндромії із зовнішньою атрибутикою таро – все це разом так чи інак веде до кабали і ще далі – у взагалі незвідане і незбагненне. Заокруглена безмежність світу, симетрія з центральною точкою в будь-якому місці, дзеркальність – коли у твоєму внутрішньому мікрокосмосі відбивається зовнішнє буття (і навпаки), магія закодованих слів, таємне знання у простенькому оформленні (вірші або гральні карти) – все це і ще багато чого споріднює паліндромію з таро. Либонь що за зразком паліндромного магічного квадрата (1) було створено магічну анаграму (2), що стала своєрідним паліндромним магічним квадратом таро, згустком його сенсу.
| R | O | T | A | S |
| O | P | E | R | A |
| T | E | N | E | T |
| A | R | E | P | O |
| S | A | T | O | R |
| Т | А | Р | О |
| А | Т | О | Р |
| Р | О | Т | А |
| О | Р | А | Т |
Не вдаючись наразі до спектру тлумачень кожного слова магічного квадрата, згрубша його зміст можна перекласти так: великий сіяч тримає всі труди у своїй руці (це дуже-дуже приблизно і ще більш відносно). Коли ж поглянути на значення слів паліндромно-анаграматичного квадрата таро (а саме: ТАРО – слово без жодного іншого значення, крім власне таро; АТОР – скорочене ім'я єгипетської богині смерті Гатор; РОТА – латиною колесо; ОРАТ - від латинського мова), тоді його зміст можна витлумачити приблизно так: гадання про потойбічне (минуле і майбутнє стосовно конкретної миті) долю твою розповість. Ну що б, здавалося, слова?
Для розмови про творчість Мілорада Павича ніколи не забракне слів, бо вона (творчість, а не розмова, зрозуміло) вже переступила межу багатовимірності і ступила на терени універсальності. А про самого Павича хто ж краще розповість, як не сам Павич? Тому при цій нагоді пропоную Павичеву «Автобіографію» з деякими моїми ремарками:
Автобіографія (1)
Я письменник уже дві сотні років. Далекого 1766 року один Павич (2) видав у Будимі (3) свою збірку віршів і відтоді нас вважають письменницькою родиною.
Народився я 1929 року на узбережжі однієї з чотирьох райських річок (4) о 8.30 ранку під знаком Терезів (підзнак Скорпіона), за ацтекським гороскопом – Змія.
Вперше зазнав бомбардувань у віці 12 років. Востаннє – у віці 15 років (5). Поміж тими двома бомбардуваннями я вперше закохався і під німецькою окупацією примусово вивчив німецьку. Тоді ж потайки я навчився англійської від одного пана, який курив люльку з духмяним тютюном (6). У той же час я вперше забув французьку (пізніше я забував її ще двічі). Врешті, на одній псарні, куди я потрапив ховаючись від англо-американського бомбардування, один російський еміґрант, царський офіцер, почав мені давати уроки російської з книжок Фета і Тютчева (7). Інших російських книжок у нього не було. Тепер я думаю, що вивчення мов було до певної міри перетворенням на різноманітних заворожених звірят (8).
Я любив двох Йоанів – Йоана Дамаскина і Йоана Золотоустого (Хризостома) (9).
У моїх книгах я реалізував набагато більше любові, аніж у своєму житті. Лише за одним винятком, який і досі триває (10). Ніч у сні солодко прилипала до обох моїх щік.
До 1984 року я був найменш читаним письменником у своїй країні, а від того року поспіль – найбільш читаним (11).
Я написав роман у вигляді словника, другий – у вигляді кросворда, третій – у вигляді клепсидри і четвертий – у вигляді довідника для гадання картами таро (12). Я намагався якнайменше перешкоджати тим романам. Вважаю, що роман – це рак. Існує завдяки своїм метастазам. Із дня на день я дедалі менше є автором своїх уже існуючих книжок, але дедалі більше автором майбутніх, яких, можливо, так ніколи й не напишу.
На мій подив, книги мої дотепер перекладені 66 разів на різні мови (13). Словом, я не маю біографії. Маю лише бібліографію (14).
Критики у Франції та Іспанії відзначили, що я – перший письменник XXI століття (15), а жив я у XX столітті, коли треба було доводити невинність, а не провину.
Найбільше розчарувань у житті я спізнав від перемог. Перемагати не виплачується.
Я знав, що не треба торкатися живих рукою, якою уві сні доторкався до мертвих.
Я нікого не вбив. Зате мене вбили. Задовго до смерті. Для моїх книг було б краще, якби їхній автор був якимось турком чи німцем. Я був найвідомішим письменником найненависнішого народу на світі – сербського народу.
Гадаю, що Бог осипав мене безмежною милістю, подарувавши мені радість писання, але тією ж мірою і покарав мене, либонь, що через ту ж таки радість.
(1998)
Примітки
(1) “Автобіографія” М. Павича опублікована у його збірці “Скляний слимак: оповідання з Інтернету” на початку 1998 року. Її можна знайти в Інтернеті за адресою: www.khazars.com (мовою оригіналу).
(2) Емерик Павич (1696-1780) – латиномовний письменник-богослов, францисканець; жив і працював у Буді (Будимі); автор історичних праць про Сербію та Боснію. Переклав на латину історико-поетичну збірку Андрії Качича-Міошича (1704-1760).
(3) Будим (Буда) – правобережна частина сучасного Будапешту (від 1872 року); а до того – окреме місто. На титулі “Русалки Дністрової” стоїть: У Будимі. Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837.
(4) М. Павич народився в Белграді, який розташований на усті Сави в Дунай. Можна припустити, що саме Дунай є однією з тих чотирьох райських річок, а решта три – Дністер, Дніпро і Дін.
(5) Властиво, бомбардований вперше і вдруге, а востаннє щойно цього (1999) року – вже військами НАТО, принаймні рік після написання “Автобіографії”.
(6) Сам Павич теж курить люльку з духмяним тютюном.
(7) Знання російської не пропало намарно. Між іншим, М. Павич упорядкував восьмитомне видання творів О. Пушкіна сербською мовою, переклав його “Євгенія Онєгіна”, “Полтаву” і “Циган”.
(8) Скільки ти знаєш мов – стільки раз ти заворожена тваринка.
(9) Обидва ці Йоани посутньо присутні у творчості М. Павича.
(10) Йдеться про дружину М. Павича, письменницю Ясміну Михайлович.
(11) Від часу публікації “Хозарського словника” (1984), книги М. Павича видавалися і перевидавалися в Сербії рекордними накладами. Один лише “Хозарський словник” витримав понад сотню видань мовою оригіналу. Двічі побачило світ зібрання творів: семитомне (1990) і десятитомне (1996).
(12) I. Хозарський словник: роман-лексикон на 100000 слів;
II. Краєвид, намальований чаєм: роман для любителів кросвордів;
III. Внутрішня сторона вітру, або Роман по Геру і Леандра;
IV. Остання любов у Царгороді: довідник для гадання [картами таро].
(13) Вже, либонь, що більше. Адже після публікації Павичевої “Автобіографії” вийшло українське видання “Хозарського словника”, авторські примірники якого він отримав майже водночас із інформацією про китайське видання цього роману. Без сумніву, книги М. Павича й далі публікують у різних країнах світу.
(14) Розлога бібліографія із посиланням на ще докладніші джерела знаходиться в Інтернеті за адресою: www.khazars.com.
(15) У післямові до українського видання “Хозарського словника” я перефразував це визначення, назвавши М. Павича першим письменником третього тисячоліття.
(1999)
ДВІ СЛОВІ ПРО ДВІ ВІКНІ
(передмова до видання: Садловський Р. Два вікна. – Львів: Астрон, 1999. – С. 3)
Праіндоєвропейська і праслов'янська двоїна майже вивітрилась з української мови. В нас залишилися тільки відголоски двоїни. Добре, що хоч так. Бо парність і двоїстість у світобудові та світовідчутті присутні тотально. У домі напроти вікон більше, ніж два. Та саме ті два конкретні вікна притягнули до себе, наче якимось незбагненним магнітом, увагу автора. Увагу Романа Садловського, який вже достатньо давно оспівав ті два вікна, але постійно цей сюжет переосмислює. За тими вікнами мусить жити якась чарівна особа, щоб потяг до тих вікон не здавався абстракцією. Так воно і є. Там живе дівчина на ім'я Аліна. Мабуть, вона навіть не здогадується, що стала ліричною героїнею і маренням поета-візуаліста. Поет її бачить і вона бачить поета. Але зв'язок наразі існує лише односторонній. А добре було б, якби перемогла все-таки двоїна.
(1999)
ПРАВДИВИЙ БОГЕМІСТ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
(післямова до видання: Шпитко О. Вирід: [Роман]. – Львів, 2000. – С. 126-127)
Постать (і творчість) Осипа Шпитка тривалий час перебувала поза контекстом української літератури. На зламі XIX і XX століть він буквально увірвався в українську літературу зі своїми екстраординарними літературними спробами, які своєю наснагою, попри невідшліфовану форму, збурили тогочасні уявлення про можливості й обшири нашого письменства. Йому важко було конкурувати з прозою Франка, Стефаника чи Коцюбинського, зате для такої відвертості, як у нього, і для такого рафінованого цинізму важко було знайти аналогії у нас. Герой Шпиткового роману «Вирід», який «так безпардонно обнажив себе перед читачем» (за Петром Карманським), мав риси абсолютно новаторського типажу і вигравав цілими гамами табуйованих до того часу почуттів. Лише автор з таким характером, як і в ідентифікованого з ним головного героя роману, міг складати дотепні пародії на канонічні тексти нашої поезії та писати сороміцькі пародії на коляди. Осип Шпитко зблиснув своїм автобіографічним романом, порозважався на межі та за межею дозволеного, погарцював по літературних лугах і пасовиськах, а потім зник десь у бразильських сельвах, хоча й там залишався літератором, тобто самим собою, бо свою належність до письменницької братії вважав чи не найголовнішим своїм покликанням.
І от після тривалої перерви постать Осипа Шпитка знову виринає на його Батьківщині. Він з'являється не своїми творами, а наразі лише як один із персонажів «Української Богеми» Петра Карманського. Під сам кінець 80-х років мій батько Володимир Лучук у своїй антології «Молода Муза» подає більшість розділів «Української Богеми», зокрема й розділ «Перший богеміст на галицькому ґрунті», присвячений О. Шпиткові. Це з'являються щойно контури Шпиткової постаті у свідомості читацької публіки. Ці контури набувають трохи чіткіших рис на початку 90-х років після вмонтування згаданого розділу з антології «Молода Муза» в андеґраундному часописі Володимира Костирка «Кремнюк» та передруку вже звідти в журналі «Україна». І нарешті, повне видання «Української Богеми» ґрунтовно закріплює образ Шпитка, змальований Карманським. Але цього явно замало, щоб хоч більш-менш уявити собі місце Осипа Шпитка в нашій літературі. Треба ж бачити – що він написав і як він написав. І от врешті-решт через сто років після першодруку виходить перевидання роману «Вирід», без сумніву, найкращого твору зі збереженого Шпиткового доробку. А поетична цинічна пародійна гумористика нехай наразі ще залишається практично недоступною та інтригує самим фактом свого існування.
Богемний спосіб життя Осипа Шпитка достатньою мірою відображений у його романі, герой якого, як і автор, є справжнім богемістом (не плутати з фахівцем від чеської філології). Про справжність чи надуманість богемності можна сперечатися, адже у цій площині можна рівною мірою розглядати і поетичне дозвілля в Давньому Римі, і походеньки жонґлерів та трубадурів, і братство мочемордія, і побут Монпарнасу, та й львівське мистецьке життя останніх десятиріч. Про такий триб життя можна створювати романи, поеми, оповідання чи навіть поетичні мініатюри. Конденсація богемного буття й світогляду може виражатися одним-однісіньким віршем, як-от у «Моїй богемі» Артюра Рембо (у перекладній версії Василя Стуса – «Моя циганерія»), або ж у ширших полотнах типу Шпиткового «Вирода». Та не богемою єдиною. Адже Шпитків роман вартісний не лише з тематичного погляду, хоча тематика його є однією з найпривабливіших рис цього твору. Непередбачувані колізії заносять головного героя на Кавказ, де розгортається частина дії ще одного чудового роману початку XX століття – мається на увазі «Андрій Лаговський» Агатангела Кримського. Чи це простісінький географічний збіг? Сумнівно, адже у всіх позірних випадковостях присутні деякі закономірності. І Осип Шпитко заклав своїм романом «Вирід» певні закономірності в розвиток української прози, бо навіть нехотячи його мимовільними послідовниками стали, до прикладу, такі сучасні українські прозаїки, як Ю. Покальчук та Ю. Винничук. Тож нехай процвітають невимушені закономірності.
(2000)
ШКЕЛЬЦЯ З КАЛЕЙДОСКОПУ КОХАННЯ. ТРИДЦЯТЬ ВЕРСІЙ
Пролог до альманаху кохання (Королівський ліс. Кн. 2: Альманах кохання / Упорядник І. Лучук. – Львів: Піраміда, 2002. – С. 5-6)
Усім минулим, теперішнім і майбутнім коханням
Усі дороги не обов'язково ведуть до Риму, зате всі дороги неминуче ведуть до раю або ж до пекла. І на кожній із життєвих доріг трапляється кохання. Раніше чи пізніше, однократно чи столико, більше чи менше. А коли вже доля так чи інак пов'язана з літературою, тоді й кохання хоч-не-хоч, а таки якось та й впливає на літературну долю. І фіксується писемно, і зблискує кольоровими шкельцями. А ті шкельця перемішуються в калейдоскопі, витворюючи незліченну кількість різноманітних версій і варіацій. Даний альманах теж є своєрідним калейдоскопом, в якому знайшли собі місце літературні шкельця різних жанрів та видів, оригінальні та перекладні. Отже, тут їх тридцять, як шкло, варіацій лягло.
1. Двоїста світоглядна декларація із ритуальними елементами та оптимістичними інтенціями.
2. Історія кохання насвітлена крізь історію танцю, насичену різноманітними па, па-де-де, па-де-труа та па-де-безліч.
3. Сапфо і Алкей разом із компанією виринають з сивої давнини, а також із прихованих версій свого фрагментарно збереженого доробку.
4. Пародіювання та музознавчий аналіз стилю арканумського світоча, добротно проілюстровані його (світочевою) прозою, – слід зазначити: поетичною прозою.
5. Ніжні порухи юної душі в побутовому інтер'єрі та імпресії на них і на дещо зріліші душевні порухи.
6. Сім зразків міннезанґу, що ритмічно і настроєво відтворюють пластику та атмосферу жіночих танців.
7. Стилізована епістолярія, одна з намистин у розкішному ґердані живописця і літописця в одній особі.
8. Сербські мотиви, сповнені ситуативної та словесної загадковості, делікатної зникомості та легкого серпанку.
9. Десятилітньої давності фіксація еротичних уявлень та досвідів із одним-єдиним актуальним штрихом.
10. Напрочуд вишукана мініатюрна новелістика із цілим спектром вічних тем: гріх, спокуса, смерть, таїна і любов.
11. Адекватне перевтілення заумної автентики, зі збереженням не лише семантичних, але й графічних особливостей оригіналу.
12. Дещо модернізована інтерпретація первородних пристрастей, розповсюдження едемських проблем на цілому світовому обширі.
13. Палкі почуття проходять крізь горнило надприємних випробувань і струмком вливаються у водойму нірвани.
14. Імпульсивна проза з інфантильними заокругленнями, що гармоніюють із авторськими рисунками.
15. Любов може набирати найрізноманітніших обрисів, навіть – географічних, і не лише галицьких.
16. Циркові асоціації нобеліантки проектуються на взаємини чоловіка і жінки, набираючи гротескних рис.
17. Після блукань забуялими садами поміж квітучої флори та екзотичної фауни, приємно прилягти в ногах вимріяного сотворіння.
18. Відьомські чари, виявляється, мають дуже швидкоплинну дію, проте осідають в закамарках душі либонь що навічно.
19. Навіть коли йдеш наперекір своїй долі – це все ж (і також) доля, навіть якщо вона зводить тебе нанівець.
20. Австрійсько-литовсько-австралійський дует ще зовсім недавно зачаровував Львів, і шкода, що не бути йому вже дуетом.
21. Переливи мов і ритмів, осяянь і сентенцій – наче амплітудна музика камерного квартету, навіть квінтету.
22. Багатоликий автор має тенденцію до нарощування своїх фізіономій і навіть тут є двояким: доволі серйозним і грайливо-шляґерним.
23. Екзальтовані тексти юної особи перескакують планку початківства, вже готові до виснажливого творчого марафону.
24. У Швайцарії існують не лише сир, шоколад і годинники, там ще живуть люди, які їх виробляють, і ті люди не позбавлені пристрастей, хоча й доволі педантичних.
25. Ломбарди суть ріжні і розмаїті, до них можна здавати навіть власні ілюзії, бо ж закласти можна все – включно з душею.
26. Трохи східного колориту не завадить у будь-якій оселі, навіть якщо він обмежується лише прянощами чи килимами.
27. Несподівані колізії можуть переслідувати героїв новел як у місті, так і посеред поля чи в лісі; фатум висить над усіма нами.
28. Місток поміж другою книгою альманаху і першою, у якій був задекларований даний сюжет, кохальний лише номінально.
29. Версифікаторську еквілібристику доповнює простенна простота, а се собі спливає в гармонію любові.
30. Візуальна поезія існує і от вже вдруге виринає наприкінці аж десь на королівському узліссі.
Мабуть, ці фривольні дефініції здатні хоч когось заінтриґувати. Плюс до всього кожен із цих тридцяти сюжетів має щось на зразок квінтесенційного епіграфа – цитату із «Пісні пісень». А всі сюжети об'єднує одна наскрізна тема, яка насправді є чи то явним, чи то прихованим мотивом кохання. А саме кохання – многолике і виявляється собі на різних рівнях, існує у безлічі виявів. І якраз унітарна модель кохання відрізняє цю другу книгу альманаху від першої, тематично універсальної.
Наразі залишається лише звернутися до всіх зацікавлених із тривіальним закликом: «Кохайтеся і кохайте, та ще й альманах цей читайте!»
10 вересня 2002