Лекція тема: Феномен спорту

Вид материала

Лекція

Содержание Різноманіття видів спорту. Типы критериев спортивных результатов. Общие факторы динамики спортивых результатов и ее тенденции. Основные функции и функциональные связи спорта в системе социальных явлений Множественность функциональных свойств спорта и вариативность их конкретных проявлений Из основных специфических свойств спорта проистекает его эмоционально-зрелищная действенность как собственно соревновательной де Характеристика формування системи підготовки спортсменів в олімпійському спорті. Закономірності і принципи підготовки спортсменів в олімпійському спорті: загальні положення. Основные задачи, решаемые в процессе подготовки Средства спортивной подготовки Методы спортивной подготовки. Наглядные методы Методы практических упражнений Дидактические положения, достаточно всесторонне отображающие наиболее значимые для практики спорта закономерности (Ю.К.Гавердовс Сполучення тенденцій поступовості і граничності, що визначають і стабілізують тенденції у процесі спортивної підготовки. Відносна вибірковість і єдність різних сторін підготовки спортсменів в олімпійському спорті. Особливості перед змагальної розминки. Підготовчі вправи спортсмена Двигательная задача Эмоциональная задача. Вправи як засіб і метод. Градації і ведуча класифікація вправ як засобів підготовки спортсменів. Фази навантаження і відпочинку ... Полное содержание

Подобный материал:

• Лекція 1 хф (лекція) Тема Загальні властивості неметалів, 1201.72kb.
• Єльнікової Тетяни Олександрівни з курсу "Моделювання та прогнозування стану довкілля", 33.26kb.
• З м І с т стор. Вступ. Лекція, 1088.23kb.
• План Вступ Феномен інтелігенції Поняття інтелігентності Інтелігенція як міфологічний, 1228.84kb.
• Курс лекцій для студентів денної І заочної форми навчання спеціальності 050301 „Товарознавство, 1137.66kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 1114.49kb.
• Пояснительная записка Тема Понятие общения: сущность и содержание. Общение как феномен:, 406.21kb.
• Реферат. По предмету: история Отечественной культуры. Тема: Русское юродство как феномен, 222.83kb.
• Пьер Тейяр де Шарден феномен человека, 3176.62kb.
• Феномен человека перевод и примечания Н. А. Садовского, 3155.55kb.

ОЛИМПИЙСКИЙ СПОРТ


ЛЕКЦІЯ 1.


ТЕМА: Феномен спорту.


План

1. Вступні визначення. Про джерела і визначальні риси спорту.
   
2. Різноманіття видів спорту.
   
3. Спортивні результати як атрибут спорту. Фактори і тенденції їхньої динаміки. Типи критеріїв спортивних результатів. Історичні тенденції динаміки спортивних досягнень.
   
4. Основні функції і функціональні зв’язки спорту в системі соціальних явищ. Профілюючи напрямки і розділи в соціальній практиці спорту, їхньої особливості і взаємозв’язку.
   

Вступні визначення.


На при кінці XX століття чітко визначились три разновиди сучасного спорту, які мають різні цільові напрямки та критерії эффективності:

1. олімпійський спорт;
   
2. массовый спорт;
   
3. професійний спорт.
   

У сфері олімпійського спорту вся діятльність концентрується на підготовці до Олімпійських игор, їх успішному проведенні. Наівищим критерієм эфективності підготовки спортсменів є завоювання золотої медалі.

В основі масового (народного) спорту лежить використання засобів спорту щодо гармонійного развитку людини, укріплення здоров’я і профілактики захворювань, самоствердждення і самопізнання, раціональної організації досуга.

Професійний спорт – сфера розважального бізнесу, в якій спортсмени є робочею силою, а основним критерієм эфективності – прибутки. Спортивна майстерність, високі результати – це тільки засіб здобуття прибилі.

Олімпійський, масовый і професійний спорт – самостійні явища та галузі знань, які характеризуються принциповими розходжденнями, що, не висключає їх часткового співпадання та тісної взаиімодії. Багато спортсменів, які досягли успіхів в олімпійському спорті, уходять для роботы за контрактом в професійний спорт. Це особливо яскраво проявляється у баскетболі, хокеї із шайбою, боксі та ряді ін. видів спорту.

Олімпійський спорт являє собою міцний стимул щодо розвитку массового спорту, залучання до нього міліонів людей різного віку, особливо дітей і молоді. Одночасно із массового спорту до олімпійського та професійного спорту обирають талановитих спортсменів, які надалі показують видатні результати.

На сучасному етапі розвитку посилюються специфічні риси олімпійського, масового та професійного спорту, виникає все більше їх відокремлення в самостійнй галузі діяльності. Це має відношення не тільки до цілеспрямованності та критеріїв эфективності, а також і до організаційно-управляючої, соціально-правової, фінансово-економичної діятльности.

Принципові відмінності є також в системі відбору спортсменів і планування змагань, побудови підготовки спортсменів на всіх етапах багаторічного вдосконалення.


Різноманіття видів спорту.

У спорті існують різноманітні класифікації його видів. В залежності ВІД особЛИВОСТЕЙ тренУровАЛЬНОЇ ТА ЗМАГАЛЬНОЇ дІяльностІ спортсмІнов Вони ПОдІляЮтЬся на шІсть груп ( ЦЕ класифІкацІя всІх ВІДОМИХ видІв спортУ).

Перша група – атлетичНІ видИ спортУ, ЯКІ ПОв’язанІ З ГРАНИЧНО активнОЮ РУХОВОЮ дІяльнІстю спортсмена (легка ТА ВАЖКА атлетика, гребля академІчНА, гребля на байдарках І каноЕ, спортивна ТА художНЯ гІмнастика, рІЗНІ видИ спортивнИх игОр І ОДноборствА ТА дІН.).

Друга група – види спорту, в яких рухова діядьність спортсмена спрямована на керування засобами пересування (автомобілем, літаком, мотоциклом, яхтою та ін.).

Третя група – види спорту з використанням спеціальної спортивної зброї (гвинтівки, лука та ін.).

Четверта група – види спорту, які грунтуються на зіставлянні результатів конструкторської діяльності (авіа- и судомоделювання та ін.).

П’ята група – види спорту, які пов’язані з пересуванням по місцевості (туризм, альпінізм та ін.).

Шоста група – види спорту, де діяльність спортсмена має характер абстрактно-композиційного мислення (шахи, шашки та ін.) (Матвеев, 1977).

Приведена вище класифікація не підходить до олімпійського спорту, тому що відповідно до Олімпійської хартії деякі види спорту не можуть бути показані в програмах Олімпійських игор як не відповідаючі основним критеріям, які пред’являються до олімпійських видаів спорту. Це види спорту, дисципліни або види змагань, в яких результати головним чином залежать від механічної рухової сили, тому так називаємі технічні види спорту, що входять до другої та четвертої групи (автомобільный спорт, водномоторний спорт, дельтопланерний спорт, літаковий спорт, мотоциклетний спорт, автомодельний спорт, судомодельний спорт та ін.). Не можуть бути включеними в програмы Олімпійських игор також види спорту п’ятой ї та шостої груп.

Види спорту та дисципліни, які складають зміст програм Игор Олімпіад і зимніх Олімпійських игор, прийнято ділити по іншому принципу. Найбільш поширеною є класифікація, яка відображає специфіку рухів, а також структуру змагальної та тренувальної діяльності, що є характерную для різних видів спорту.

Ця класифікація включає наступні види спорту та спортивні дисципліни:

циклічні – бігові дисципліни легкої атлетики, плавання, гребля академічна, гребля на байдарках і каное, велосипедний спорт, швидкісний біг на ковзанах, шорт-трек, лыжні перегони;

швидкісно-силові –важка атлетика, легкоатлетичні стрибки такидання, стрибки на лижах з трампліну;

складно-координаційні– гімнастика спортивна, гімнастика художня, стрибки у воду, стрибки на батуті, стрільба стендова, стрільбакулева, стрельба із лука, синхроне плавання, вітрильний спорт, грібний слалом, конний спорт (виїздка,подолання перешкод), фігурне катання наковзанах, фристайл, бобслей, горнолыжный спорт, санный спорт, сноубордінг, скелетон;

єдиноборства – бокс, фехтовання, борьба вільна, борьба греко-римська, дзюдо, тхеквондо;

спортивні ігри – баскетбол, бадмінтон, бейсбол, софтбол, волейбол, гандбол, футбол, водне поло, хокей на льоду, хоккей на траві, теніс, настольний теніс, волейбол пляжний, керлінг;

багатоборства та комбіновані види –сучасне п’ятиборство, легкоатлетичне десятиборство та семиборство, триатлон, конне триборство, лыжне двоборство, біатлон.

В спеціальній літературі наводиться такоже класифікація олімпійських видів спорту, яка базується на аналізі структури рухових дій. Відповідно цій класифікаціі, відокремлюються види спорту:

• з циклічною структурою рухів (плавання, гребля, швидкісний біг на ковзанах та ін.) – для них є характерним багато чисельне повторення стереотипних циклів рухів;
  
• з ациклічною структурою рухів (боротьба, бокс, гімнастика, спортивні ігрита ін.) – характеризуються різкою зміною характера рухової активності;
  
• з комбінованою структурою рухів (багатоборства, біатлон та ін.) – для них є характерним поєднання роботы циклічного та ациклічного характеру.
  

Види спорту, спортивні дисципліни та види змагань можуть бути сгрупованими ще й за особливостями взаємодій спортсменів, що доповнює класифікацію, яка побудована на основі специфіки рухових дій та структури змагальної діяльності.

Відповідно до міжнародного статусу, який відображає географічне поширення видів спорту, а також кількість країн, котрі їх культивують, олімпійскьі види спорту поділяються на:

• міжнародні (легка атлетика, плавання, гімнастика, спортивні ігри та ін.);
  
• розповсюджені в переважній більшості країн;
  
• регіональні (наприклад, бейсбол, тхеквондо, хокей на траві);
  
• розповсюджені в основному в країнах регіону;
  
• народно-національні – развинуті серед окремих націй та народів.
  

По мірі росту популярності спорту та развитку міжнародного спортивного руху регіональні, а також народно-національні види невинятково добувають характер міжнародних. Так, наприклад, на протязі останнього десятиріччя виникло з тхеквондо. Зростанню популярності різних видів спорту в значній мірі сприяє діяльність міжнародних спортивних організацій, загальні тенденціі розвитку олімпійського спорту, включаючи комерційні та аспекти.

По установкам масовый спорт зв’язан із змаганнями, в яких у якості мети стає сам процес змагальної боротьби. В олімпійському спорті велике значення має метовий акцент, який зв’язан з перемогою, результатом або зайняттямвизначенного міста. Конкуренція, тим більше освітлюємая засобами масовой інформаціі,- важливий фактор підвищеня привабивовсті та видовищності змагань (Келлер, 1987).

Спортивні результати як атрибут спорту. Фактори і тенденції їхньої динаміки. Типи критеріїв спортивних результатів. Історичні тенденції динаміки спортивних досягнень..

Поняття «спортивный результат» інтуітивно зрозуміло кажному, хто знайомий зі спортом. Але, розкриваючи його сутність, воно являеться далеко не простим.

Відрізняючись від ряда інших результатів діяльності (наприклад, трудової), які мають предмітно-речове втілення (як продуктипраці), спортивний результат не відокремлюється від суб’єкту діяльності,т.ч. органічно об’єднан з його якісними та кількісними характеристиками. Таким чином можно сказати, що спортивный результат представляє собою показник реалізаціі спортивно-здобуткових можливостей спортсмена або спортивної команди, який оцінюється згідно встановленим у спорті критеріям.

Під спортивно-здобутковими можливостямирозуміють: сукупністьздібностей, навичків, вмінь, знань, які в купі дозволяють здійснювати прийняті в обраному виді спорту змагальні дії та добиватися дійсно можливого для окремого спортсмена (команди) підсумка змагань.

В інтересах влучності спортивної термінологіі необхідно розрізняти поняття:

1. СПОРТИВНЫЙ РЕЗУЛЬТАТ та 2. СПОРТИВНИЙ ЗДОБУТОК.

1-е поняття ширше 2-го, т.я. спортивний здобуток –це не кожний результат, який показує спортсмен (спортивна команда) в процесі неодноразових виступів у змаганнях, а тільки ті, що кращі за попередні.. Цим поясненням підкреслюється той факт, що в разі окремих причин і обставин, спортсменам далеко не в кажному змаганні удається в повній мірі реалізувати свої наочні спортивно-здобуткові можливості, але кажного разу демонструється деякий спортивний результат. Також треба враховувати, що серед вищенаведених причин і обставин головнеішу роль грає мінливість стану «СПОРТИВНОЇ ФОРМИ».

У зв’язку з цим індивідуальна динаміка спортивних результатів (не кажучи вже про їх командну динамику) характеризуеться не простим лінейным приростомдосягнень, а більш складними тенденціями.

Спортивні результати вимірюються та оцінюються спортивними арбітрами, як відомо, по деяким зовнішнім ознакам узгоджено обрахованим застосовано щодо особливостей о видів спорту,взагалі:

• по величинічасу, витраченного на переборювання змагальних дистанцій;
  
• розмарам переборюванного простору в бізі,стрибках, кидках;
  
• вазі зовнішнього обтяження, яке осилювається в тяжкій атлетиці;
  
• кількості та помітному зором эфекту безпосередніх фізичних впливів на супротивника в контактних спортивних одиноборствах;
  
• кількості влучань предметом що поражає умовну ціль-мішень и т.д.
  

Зафиксованеі в таких вимірах результати становляться здобутком гласності (завдяки засобам масової інформаціі). Ці оціночні та інформаційні отображення спортивних результатів є ощутимими задля функціонування та популярізациіі спорту в суспільчтві, хоч вони й не розкривають самого існування здобутку.

Являясь показателями достиженческих возможностей, реализуемых в спорте, спортивные результаты в динамике свидетельствуют, кроме прочего, об уровне развития деятельностных сил индивида, его способностей в избранной сфере деятельности.

ВЫСШИЕ СПОРТИВНЫЕ ДОСТИЖЕНИЯ являются своего рода эталонами человеческих возможностей, реализованных в спорте в тот или иной момент его истории. Ориентируясь на них можно соотнести свои личные спортивные успехи, наглядно сопоставить их, наметить доступную меру увеличения.

В этом заключается эталонная и стимулирующая роль спортивных достижений, подчеркиваемая, в частности олимпийским девизом: «Быстрее, выше, сильнее!».

Существенно, что сравнительный анализ индивидуальных вариаций динамики результатов сопоставимых спортсменов дает определенные основания судить о продуктивности затрат их времени и сил на спортивную деятельность, а отсюда и о степени эффективности используемых ими средств и методов достижения результатов. Вся долговременная динамика высших спортивных достижений в обществе свидетельствует о качестве сложившейся в нем школы спорта, уровне развития спортивной культуры, а в какой-то мере и о степени прогресса смежных с ней разделов культуры общества.

Всем этим определяется незаурядная личностная и социальная значимость спортивных результатов. Достижение их принято рассматривать как непосредственную цель спортивной деятельности. Это справедливо, если, однако, подразумевать тут лишь внешне конкретизированную, наглядно доходчивую цель. Но через достижение спортивных результатов реализуется и несравненно более существенная, глубинная цель, которая в гуманном обществе должна состоять в том, чтобы на пути к ним стимулировать духовное и физическое развитие спортсмена, содействовать самоутверждению и разностороннему совершенствованию личности, воспитывать через спорт активных деятелей общественного прогресса. Только при сопряженной реализации этих целей – внешне выраженной в достижении спортивных результатов и глубинной – спортивная деятельность обретает свой подлинный социальный и воспитательный смысл.

ТИПЫ КРИТЕРИЕВ СПОРТИВНЫХ РЕЗУЛЬТАТОВ.

Принятые в различных видах спорта критерии результатов имеют свои отличия. В целом их можно условно подразделить на:

1. «объективные»;
   
2. «субъективные»;
   
3. «смешанные».
   

1. – сопряжены с возможно независимым от оценивающих результат замером некоторых его физических параметров. В частности, результат измеряют в мерах пространства (длины преодолеваемых спортсменами дистанций, высоты, совершаемых прыжков, дальности бросков спортивных снарядов и т.д.), времени, затрачиваемого на выполнение соревновательного упражнения (бег, плавание, гребля, бег на коньках, велогонки и т.д.), веса перемещаемого предмета (например, тяжелоатлетической штанги). При измерениях в этих случаях используется относительно точный инструментарий, совершенствуемый по мере технического оснащения спорта (высокоточные электронные секундомеры, фотометрические устройства, другая довольно совершенная измерительная аппаратура).
   
2. – называют те способы оценки спортивного результата, которые отличаются особенно значительной зависимостью оценочных процедур от впечатлений, складывающихся у спортивных арбитров при судействе соревнований. В основе таких критериев лежат осуществляемые спортивными судьями процедуры по сопоставлению восприятий, возникающих у них по ходу и в итоге наблюдений за исполнением соревновательных действий, с некоторыми «образцами» выполнения этих действий (как их представляют арбитры на основе своего опыта и исходя из требований принятых спортивно-технических руководств и правил соревнований), констатации обнаруживаемых при сопоставлении соответствий и отклонений, исчислению в зависимости от этого результирующей оценки, имеющей условные градации (в баллах или подобных величинах). На этой основе оцениваются результаты, как известно, в тех видах спорта, где особое значение придается эстетически выразительному, искусному исполнению сложнокоординационных двигательных действий, в спортивной и художественной гимнастике, акробатике, прыжках в воду, фигурном катании и т.д.
   
3. – приблизительно в одинаковой мере сочетаются объективизированные и субъективные слагаемые его оценивания. Так, в игровых видах спорта активно-двигательного характера (исключая шахматный и аналогичные виды спорта) результативность относительно завершенных эпизодов и общего исхода соревнования объективизирована некоторым материально определенными признаками так называемой финальной, или целевой, точности действий (попадание мячом, шайбой либо иным игровым предметом в условную мишень – ворота, баскетбольную корзину, поражаемые части игровой площадки и т.д.), вместе с тем, исход эпизодов и всей игры оценивается арбитрами в немалой зависимости от субъективных свойств их восприятия и оценочных суждений, при определении исхода спортивных единоборств оценочные заключения арбитров в известной мере объективизируются путем учета поддающихся относительно четкому наблюдению конкретных физических признаков результативности атакующих и оборонительных действий, совершаемых соперниками по ходу контактного единоборства (общее число «действенных» ударов, нокдаун и нокаут в боксе, «уколы» в фехтовании, касание лопатками ковра или проведение болевого приема в разновидностях спортивной борьбы и т.д.).
   

Эволюция критериев спортивных результатов в целом шла и идет по пути их объективизации и увеличения степени точности оценочных процедур. Верному определению исхода спортивных соревнований способствует также совершенствование их правил, регламента и способов судейства.

ОБЩИЕ ФАКТОРЫ ДИНАМИКИ СПОРТИВЫХ РЕЗУЛЬТАТОВ И ЕЕ ТЕНДЕНЦИИ.

Спортивные результаты изменяются под влиянием многих факторов и условий. При самой обобщенной характеристике основные из них сводятся к следующим:

• индивидуальная спортивная одаренность и степень ее реализации в процессе индивидуального развития;
  
• конкретное состояние системы подготовки спортсменов в обществе, ее качество, степень сглаженности и обеспечения;
  
• размах спортивного движения и коренные социальные условия его развития в обществе.
  

При сравнительно одинаковых общих условиях уровень индивидуального спортивного достижения зависит прежде всего от одаренности спортсмена и степени его подготовленности к достижению.


Основні функції і функціональні зв’язки спорту в системі соціальних явищ. Профілюючи напрямки і розділи в соціальній практиці спорту, їхньої особливості і взаємозв’язку


Основные функции и функциональные связи спорта в системе социальных явлений.

Основы функциональной специфики спорта.

В современной специальной литературе, посвященной характеристике социальной значимости спорта, он характеризуется как полифункциональное (многофункциональное) явление. При этом дается большой перечень его социальных функций, под которыми подразумеваются различные проявления его многогранной роли в жизни индивида и общества.

Существуют ряд специфических функций, свойственных только спорту как особому явлению социальной реальности, и его функциональные связи с другими общественными явлениями и процессами.

Из анализа исторических истоков спорта и его отличительных черт как собственно соревновательной деятельности следует, что спорту свойственна специфическая соревновательно-эталонная функция. Выявляемые и фиксируемые в спорте достижения (в виде спортивно-технических результатов, спортивно-классификационных нормативов и, особенно, рекордов), приобретая общественное признание, служат своего рода эталонными измерителями индивидуальных и общечеловеческих возможностей. Они реализуются в спорте, а вместе с тем являются наглядными, четко выделенными ориентирами на пути реализации этих возможностей. Их «спортивный эталон» достаточно строго унифицирован, но, в отличие от иных эталонов, не остается неизменным, а прогрессирует, стимулируя тем самым прогрессирующую мобилизацию усилий спортсменов по самосовершенствованию, развитию. Это в наибольшей мере выражено, естественно, в сфере спорта высших достижений, где устанавливаются и превышаются спортивные достижения общечеловеческого масштаба на основе настойчивых усилий, связанных с самоопределение и самоутверждением личности через гуманные формы честного соперничества и демонстрацию в нем признанных результатов.

Эталонная функция спорта теснейшим образом спряжена с его эвристическо-достиженческой функцией. Она особенно существенна как для индивида, так и для общества. Известно, что социальная функция спорта заключается в том, что он представляет собой особый тип эвристической деятельности, то есть деятельности творчески-поисковой, включающей моменты открытия, обнаружения нового. В отличие от иных типов эвристической деятельности, спортивная деятельность ориентирована не на открытие чего-то, находящегося вне человека, а на практическое выявление наших собственных достиженческих возможностей, а также эффективных средств и методов реализации их на все более высоком уровне, причем таких, в основе которых лежат деятельностные способности самого спортсмена.

Соответственно в процессе развертывания спортивной деятельности не просто воспроизводятся ранее достигнутые спортсменом результаты, но и реализуются возможности новых достижений, изыскиваются и воплощаются в незаурядных результатах все более действенные факторы спортивного совершенствования. Эта эвристически-достиженческа функция свойственна в той или иной мере спорту в целом. Наиболее полно она выражена в сфере спорта высших достижений. Чтобы достичь действительно выдающихся спортивных результатов претендующие на них должны найти неординарные средства, методы и условия полной мобилизации и увеличения функциональных возможностей своего организма, «полученных от природы». Также необходимо научиться наиболее эффективно использовать это, чтобы подняться на уровень спортивной работоспособности, никем ранее не достигнутый. Таким образом, спорт находит новые пути к высотам человеческих достижений. Создаваемые при этом средства и методы преобразования индивидуальных природных качеств становятся общекультурным достоянием по мере проникновения в массовую практику. Необходимо учитывать также то, что познавательные данные, приобретаемые в процессе совершенствования спортивных достижений, приобретают научное значение. Физиолог, лауреат Нобелевской премии А Хилл утверждал, что наибольшее количество сконцентрированных физиологических данных о человеке содержится не в книгах по физиологии, а в мировых спортивных рекордах. Специфические функции спорта являются производными от самой его сущности. В них выражаются его существенные особенности как деятельности, которые развертываются по закономерностям максимальной реализации человеческих возможностей и направленного на развития дееспособности, неуклонно преодолевающего ее кажущиеся «пределы».

Множественность функциональных свойств спорта и вариативность их конкретных проявлений

Спорт проник в различные сферы жизни общества. По мере его развития, становилось очевидным его многогранное социальное значение и то, что он может быть пригоден для удовлетворения разнообразных потребностей личности и общества. По этому он широко представлен сейчас в системе образования: воспитание подрастающих и взрослых поколений, в комплексе социально-здравоохранительных мер, в разнообразных сферах культурного общения и международных отношений, ряде других социальных сфер. Учитывая все это, мы можем говорить о спорте как о многофункциональном явлении.

Однако не все, в чем проявляется влияние спорта на личность, и межчеловеческие отношения есть его собственные функции. Правомерно говорить о функциональных связях (отношениях) спорта, объединяющих его с другими факторами или сторонами социальной реальности.

В связи с этим необходимо рассматривать роль спорта в качестве фактора направленного формирования и развития индивида. При условии органичного включения в целостную отлаженную социально-педагогическую систему спорт служит чрезвычайно действенным средством и методом многогранной воспитательной практики.

Свойственная спортивной деятельности направленность к незаурядным результатам, ее собственно соревновательный характер, неординарные требования, объективно предъявляемые ею к физическим и психическим качествам спортсмена, а также другие ее особенности позволяют использовать спорт в качестве радикально воздействующего фактора физического воспитания. Вместе с этим, спорт используется для воспитания воли, характера, личностных свойств индивида и т.д.

Необходимо учитывать, что личностно-воспитывающий эффект приобщения к спорту зависит не только и часто не столько от него самого, а более всего от системы межличностных и направленных на воспитание отношений, которые складываются в сфере спорта и вокруг него.

В качестве особенно эффективного фактора направленного воздействия на процесс индивидуального физического развития спорт наиболее широко представлен в системе физического воспитания. Здесь его роль велика как в базовом физическом воспитании, так и в специализированных разновидностях физического воспитания, в том числе в профессионально-прикладной физической подготовке к трудовой и военно-служебной деятельности. Также надо отметить, что прикладное значение спорта в подготовке к профессиональной деятельности и в ее оптимизации не исчезает и в наше время. Это обусловлено в основном двумя обстоятельствами:

1. количество и качество любого многолетнего профессионального труда, так или иначе, зависит от общего уровня функциональных возможностей организма, а они могут быть существенно увеличены в результате систематических занятий спортом.
   
2. существуют и возникают вновь виды и разновидности спорта, как бы моделирующие на повышенном уровне те требования к способностям, умениям и навыкам, какие предъявляют определенные типы профессиональной деятельности. Такие виды и разновидности спорта соответственно и называют «профессионально-прикладными» (авиационный спорт для избирающих летные профессии, автомобильный спорт для водителей автотранспорта, военно-прикладные виды спорта для военнослужащих и т.д.).
   

Популярность спорта постоянно возрастает, к нему приобщаются массы людей, которые отличаются друг от друга по интересам, уровню подготовленности, возрасту, состоянию здоровья и в иных отношениях. Вместе с тем функции спорта в той или иной мере дифференцировались применительно к особенностям различных контингентов занимающихся, их потребностям и условиям их удовлетворения. В зависимости от этого в практике спорта возникли такие модификации, при которых типичная для собственно спортивной деятельности направленность к возможно высоким достижениям отходит на второй план. На первый выдвигаются установки иного рода. Преимущественно тут используются поддерживающие индивидуальную «кондицию» и оздоровительно-рекреативные свойства спорта. Система занятий, при этом строится в основном по типу физкультурно-кондиционной тренировки с ограниченными по масштабу и достиженческим установкам состязаниями. Такие модификации необходимо отличать от собственно спортивной деятельности со всеми присущими ей признаками.

Спорт – это зрелище и этим он интересен для всех. Из основных специфических свойств спорта проистекает его эмоционально-зрелищная действенность как собственно соревновательной деятельности. Она во многом обусловлена его эстетической привлекательностью и усиливается по расширения аудитории его болельщиков. Без болельщиков спорт не стал бы общезначительным социальным явлением. Расширению аудитории спортивных зрелищ способствовал прогресс технических средств массовых коммуникаций, особенно телевидения. Соответственно увеличилось влияние спорта на эмоциональный мир человечества.

Весьма существенную роль в эмоциональной действенности спортивных зрелищ играют эстетические свойства, объективно присущие спорту.

Имея неординарные эстетические свойства, спорт привлекает внимание как явление искусства, отображаясь в различных его формах (художественно-изобразительное творчество, кинематография и др.) и в некоторой части сливается с театрализованным искусством (спортивная и художественная гимнастика, спортивные танцы на льду и т.д.).

Воздействие спортивных зрелищ на причастных к ним не однозначно и не всегда возвышающее. Его характер зависит от чистоты самого спорта, особенно от того, насколько твердо соблюдаются в нем спортивно-этические нормы и правила. Также существует зависимость от культуры и воспитанности болельщиков