Міністерство освіти І науки україни конституційне право зарубіжних країн

Вид материала

Документы

Содержание Уряд Російської Федерації.

Подобный материал:

• Історія держави І права зарубіжних країн є однією з важливих дисциплін навчального, 288.34kb.
• Законодавство про основні політичні, 437.09kb.
• Міністерство освіти І науки України Сумський державний університет, 1631.14kb.
• Державне право зарубіжних країн, 8328.5kb.
• Р. С. Балакірєва конституційне право україни, 5831.21kb.
• Міністерство освіти І науки України Департамент міжнародного співробітництва та європейської, 39kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
• Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 335.34kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 283.15kb.

Повноваження Ради Федерації закріплені ст. 102 Конституції РФ. До відання Ради Федерації належать: затвердження змін кор­донів між суб'єктами федерації, затвердження указів Президента про введення воєнного стану, про введення надзвичайного стану тощо.

Основною формою діяльності Ради Федерації є її засідання, які провадяться відкрито. Рада Федерації може прийняти поста­нову про закрите засідання.

Для керівництва своєю працею Рада Федерації обирає зі свого складу Главу Ради Федерації та трьох його заступників.

До повноважень Державної Думи за Конституцією віднесено: дачу згоди Президенту РФ на призначення Глави уряду федерації; вирішення питання про довіру уряду; призначення на посаду і звільнення з посади (на пропозицію Президента) Глави Централь­ного банку федерації; призначення на посаду і звільнення з поса­ди (на пропозицію Президента) Глави Рахункової палати та по­ловини її складу; призначення на посаду і звільнення з посади Уповноваженого з прав людини; оголошення амністії; висунення обвинувачення проти Президента для усунення його з посади.

Палати Федеральних зборів засідають окремо, їх засідання відкриті. У випадках, передбачених Регламентом палати, можуть

провадитися закриті засідання. На спільні засідання палати можуть збиратися для заслуховування послань Президента РФ, послань Конституційного Суду РФ, виступів керівників іноземних держав.

Палати утворюють комітети та комісії. Між палатами є відмін­ність у порядку формування, діяльності, повноваженнях, і вони впливають на формування і правовий статус комітетів і комісій. З урахуванням згаданих особливостей Державної Думи, її задач та функцій і утворюються комітети та постійні комісії. Так, керу­ючись п. Зет. 101 Конституції РФ і Регламентом, Державна Дума створила зі складу депутатів 28 комітетів: із законодавства і судо­во-правової реформи; з праці й соціальної політики; зі справ ве­теранів; з охорони здоров'я; з бюджету, податків, банків і фінансів; з економічної політики тощо.

При формуванні комітетів і комісій враховується принцип представництва депутатських об'єднань. Посади керівників ко­мітетів також залежать від кількості членів депутатської фракції.

Державна Дума створює зі складу депутатів комісії: мандатну, з етики та ін.

Рада федерації створює такі комітети: з конституційного зако­нодавства і судово-правових питань; з питань безпеки й оборони, з бюджету, податкової політики, фінансового, валютного та мит­ного регулювання; банківської діяльності; з питань федерації, федеративного договору тощо.

Конституція РФ передбачила для кожної палати Федераль­них Зборів властиві повноваження, які виконуються ними само­стійно. Але деякі повноваження виконуються палатами спільно. Це прийняття федеральних законів і федеральних конституцій­них законів, рішення про усунення Президента РФ з посади, прий­няття поправок до глав 3-8 Конституції РФ.

Уряд Російської Федерації. Згідно зі ст. 110 Конституції РФ, уряд Російської Федерації здійснює виконавчу владу республі­ки. Уряд - колегіальний орган виконавчої влади, до складу якого входять Глава уряду, заступники Глави уряду та федеральні міністри.

Російська Федерація є президентсько-парламентською респуб­лікою. Формування уряду має свої особливості. Пропозиція щодо кандидатури Глави уряду РФ вноситься до Державної Думи не пізніше двотижневого строку після вступу на посаду новообра­ного Президента РФ чи після відставки уряду РФ або протягом тижня з дня відхилення кандидатури Державною Думою.

■>-565

434

Розділ 26

Основи конституційного право Російської Федерації

435


Призначений Глава уряду подає Президентові РФ пропози­цію про структуру Кабінету міністрів та кандидатури на посади заступників Глава уряду та федеральних міністрів. Після виборів 2004 р. Президент РФ В.В. Путін розпочав адміністративну ре­форму, у ході якої кардинально змінилися структура і компетен­ція уряду РФ.

Уряд припиняє виконання своїх повноважень у випадках, пе­редбачених Конституцією: при вступі на посаду знову обраного Президента або прийняття Президентом рішення про відставку уряду на свій розсуд. Діяльність уряду може припинитися тоді, коли Державна Дума вирішує питання про недовіру і Президент погоджується з цим рішенням, проголошує про відставку уряду і вживає заходів для утворення нового його складу. Президент може не погодитися з рішенням Державної Думи. У цьому разі уряд продовжує виконувати свої функції у такому самому складі. Якщо Державна Дума протягом трьох місяців повторно висловить не­довіру уряду, Президент оголошує про відставку уряду або роз­пускає Державну Думу.

Глава уряду може поставити перед Державною Думою питання про довіру уряду. Якщо Державна Дума відмовляє у довірі, Прези­дент протягом семи днів приймає рішення про відставку уряду або про розпуск Державної Думи та призначення нових виборів.

Стаття 114 Конституції РФ закріплює основні повноваження уряду. Уряд розробляє і подає Державній Думі федеральний бюд­жет і забезпечує його виконання; подає Державній Думі звіт про виконання державного бюджету; забезпечує проведення у феде­рації єдиної фінансової, кредитної та грошової політики тощо.

§ 4. Конституційний Суд Російської Федерації

Конституційний Суд РФ є складовою частиною судової влади. Він був заснований у грудні 1990 р. Його теперішнє становище за­кріплено гл. 7 Конституції РФ 1993 р. та Конституційним законом 1994 р. «Про Конституційний Суд Російської Федерації». Згідно з гл. 7 Конституції, Конституційний Суд - це вищий судовий орган захисту конституційного ладу країни, орган і конституційного кон­тролю. Діяльність КС поширюється на всю територію країни. Він самостійно і незалежно виконує свої функції.

Конституційний Суд складається з 19 суддів. Суддею може бути громадянин Російської Федерації, якому виповнилося на

день обрання не менш як 40 років і який може виконувати свої повноваження до 70-річного віку. Кандидатури членів КС обго­ворюються у особливій процедурі судовими інстанціями, науко­вою громадськістю і вносяться Президенту, який остаточно вно­сить їх на затвердження Ради Федерації. Під час обговорення про­екту Закону «Про Конституційний Суд» вносилася пропозиція, щоб кандидати в члени КС висувалися не тільки Президентом, а й Державного Думою. Обґрунтовуючи свою точку зору, ініціато­ри зверталися до досвіду зарубіжних країн, в яких кандидатури на посади членів КС висувалися не тільки парламентом і вищи­ми судовими інстанціями.

Згідно із Законом «Про Конституційний Суд РФ», суддя оби­рається строком на 12 років без права повторного переобрання. Членами КС можуть бути особи з вищою юридичною освітою та стажем роботи за фахом не менше 15 років. Серед діючих членів КС сім фахівців з конституційного права, три цивілісти, сім кри­міналістів, два фахівці в галузі міжнародного права. Глава КС оби­рається таємним голосуванням строком на три роки.

КС складається з двох палат. Вони рівноправні, розглядають спра­ви по черзі. На пленарному засіданні у повному складі дається тлу­мачення Конституції, розглядаються суперечки про відповідність Конституцій республік і статутів інших суб'єктів федерації Консти­туції РФ, встановлюється порядок імпічменту Президенту РФ.

Стаття 125 Конституції закріпила перелік суб'єктів, які можуть звертатися до Конституційного Суду із запитами про вирішення справ про відповідність нормативних актів Конституції РФ. Це Президент РФ, Рада Федерації, Державна Дума, одна п'ята час­тина членів Ради Федерації або депутатів Державної Думи, уряд РФ, Верховний Суд, Вищий Арбітражний Суд, органи законодав­чої і виконавчої влади суб'єктів федерації.

За поданням вищезгаданих суб'єктів КС вирішує справи про відповідність Конституції РФ федеральних законів, нормативних актів Президента РФ, Ради Федерації, Державної Думи, уряду РФ, Конституцій республік, статутів, а також законів та інших нормативних актів суб'єктів федерації, виданих з питань, що на­лежать до відання органів державної влади федерації та органів Державної влади суб'єктів федерації; договорів між органами дер­жавної влади федерації та органами державної влади суб'єктів федерації, договорів між органами державної влади суб'єктів фе­дерації, міжнародних договорів федерації, які не набули чинності.



436
Розділ 26

КС розв'язує суперечки про компетенцію: між федеральними органами державної влади, між органами державної влади феде­рації та органами державної влади суб'єктів федерації; між вищи­ми державними органами суб'єктів федерації.

Конституційний Суд «за скаргами про порушення конститу­ційних прав і свобод громадян і за запитами суддів перевіряє кон-ституційність закону, який застосовується чи має бути застосо­ваний у конкретній справі.

КС за запитом Ради Федерації дає висновок про додержання установленого порядку висунення обвинувачення проти Пре­зидента у державній зраді або вчиненні іншого тяжкого злочину.

Конституційному Суду належить право законодавчої ініціа­тиви з питань свого відання.

Рішення КС остаточні і оскарженню не підлягають.

§ 5. Місцеве самоврядування

Відповідно до Конституції РФ (п. 2 ст. 3), народ здійснює свою владу безпосередньо, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування - це спосіб організації та здійснення влади на місцях. Місцеве само­врядування забезпечує самостійне вирішення населенням питань місцевого значення, володіння, користування і розпорядження муніципальною власністю.

Згідно з Конституцією РФ (ст. 12) орган місцевого самоуправ­ління не входить до системи органів державної влади. Місцеве са­моврядування здійснюється громадянами шляхом референдуму, виборів та інших форм прямого волевиявлення. До місцевого са­моврядування належать міські і сільські поселення, частини цих поселень (райони міст, мікрорайонів, квартали, вулиці тощо).

Представницькі органи (Дума, муніципальний комітет, збори представників тощо) складаються з депутатів, обраних на основі загального, рівного та прямого виборчого права при таємному голосуванні, глави муніципальних утворень (глава адміністрації, староста і т. п.) обираються або призначаються.

Органи місцевого самоврядування самостійно управляють муніципальною власністю, формують, затверджують і виконують місцевий бюджет, установлюють місцеві податки та збори, здійснюють охорону громадського порядку, а також вирішують інші питання місцевого значення.

Розділ 27

Основи конституційного право Польщі

Польша - держава у Східній Європі. Територія - 312,7 тис. кв. км. Столиця - м. Варшава. Населення 38,6 млн чол. Офіційна мова -польська.

У листопаді 1918 р. Польща стала незалежною державою. У березні 1921 р. була прийнята демократична Конституція. Але незалежність польської держави тривала недовго. 1 вересня 1939 р. Німеччина здійснила злочинний напад на Польщу і про­тягом трьох тижнів розгромила її збройні сили. Почалася Друга світова війна. Гітлерівська Німеччина включила західну частину Польщі до складу третього рейху, східну перетворила на генерал-губернаторство, а фактично на колонію, де були утворені концен­траційні табори Майданек, Освенцім, Треблінка. В них було зни­щено шість мільйонів чоловік з окупованих країн Європи, серед яких понад два мільйони поляків. Польський народ розпочав бо­ротьбу проти окупантів.

Від повного біологічного знищення польську націю врятувала Червона Армія, яка розгромила німецькі збройні сили і, як відомо, втратила при звільненні Польщі від загарбників понад 1 млн 188 тис. солдатів. Владою у країні заволоділи комуністи.

§ 1. Конституція Польщі

1952 р. була прийнята Конституція, яка закріпила належність влади народові й проголосила Польщу народною республікою.

Майже півстоліття у влади були комуністи. У країні періодично виникали політичні кризи - 1956, 1968, 1970, 1976, 1981 і 1989 pp. Комуністи з великими труднощами переборювали їх, усували окремих керівників, які «скомпрометували» себе, та вдавалися до інших заходів, щоб зберегти владу, але через зроблені помилки та зловживання владою зазнали краху. Ось деякі найбільш важливі законодавчі акти, прийняті з 1989 р.

У квітні 1989 р. було прийнято закон «Про зміну Конституції Польської Народної Республіки» і «Положення про вибори до Сейму ПНР X скликання на період 1989-1993 pp.»; «Положення про вибори до Сейму Польської Народної Республіки». В законі «Про зміну Конституції Польської Народної Республіки», зокре-

438

Розділ 27

Основи конституційного права Польщі

439


ма, була підвищена роль Сейму, утворений Сенат, який було ска­совано ще 1946 p.; було створено інститут президентства, замість Державної Ради, передбаченої Конституцією ПНР 1952 p., замість назви «Польська Народна Республіка» держава дістала назву «Республіка Польща».

Положення про вибори до Сейму та Положення про вибори до Сенату створили умови для справжнього виявлення волі ви­борців.

Внаслідок переговорів між колишньою правлячою коаліцією, яку складали Польська об'єднана робітнича партія (панівна партія в цій коаліції), Об'єднана селянська партія та Демократична партія з керівництвом профсоюзу «Солідарність», остання була легалі­зована, визнана опозицією і включена до політичного життя.

Згідно з домовленістю «За круглим столом» між правлячою коаліцією та «Солідарністю» під час виборів депутатів Сейму першій повинно належати 65 % усіх місць у Сеймі, а опозиції - 35. За цією схемою відбулися у червні 1989 р. вибори до Сейму. Про співвідношення політичних сил того часу свідчать результати пер­шого туру. Від правлячої коаліції у першому турі було обрано лише два депутати з 264 за окружними виборчими списками, а 262 депу­тати було обрано лише в другому турі. Правляча коаліція зазнала нищівної поразки, а майже всі кандидати в депутати Сейму від «Солідарності» були обрані ще в першому турі.

До Сенату не було обрано жодного кандидата від правлячої коаліції.

Незабаром правляча коаліція розпалася; змушений був відмо­витися від посади Президента керівник комуністів В. Ярузельсь-кий. Президентом Республіки Польща на загальних виборах 1990 р. був обраний керівник «Солідарності» Л. Валенса. Полі­тична обстановка у країні залишалася нестабільною, що знаходи­ло своє відображення на результатах чергових виборів до Сейму та Сенату. Так, під час виборів Союз демократичних лівих сил дістав 20,5% дійсних голосів виборців, Польська селянська партія -15,4% усіх голосів, і, завдяки системі підбиття підсумків голосу­вання, вони дістали 66 % місць у Сеймі і 73 із ста сенаторів.

Профсоюз «Солідарність», який не зміг подолати 5%-й бар'єр, не був репрезентований у Сеймі. У вересні 1995 р. і вдруге -2000 р. Президентом Республіки Польща від Союзу демократич­них лівих сил був обраний О. Квасьневський.

У вересні 1997 р. маятник політичного життя колихнувся в бік правого блоку. Перемогу на виборах дістала політична коаліція «Акція виборча Солідарність» (ABC) на чолі з правоцентристсь-ким Союзом свободи, яка подолала внутрішні розбіжності, ви­ступила єдиним фронтом і перемогла, дістала 38,8% дійсних го­лосів виборців. Союз демократичних лівих сил хоч і дістав 28% дійсних голосів, зазнав поразки. Під час цих виборів 5%-й бар'єр подолали п'ять політичних партій.

Внаслідок виборів до Сейму 1997 р. «Акція виборча Со­лідарність» отримала 202 мандати; Союз демократичних лівих сил - 156; Союз свободи - 72; Польська селянська партія - 17, інші політичні партії - 13 депутатських мандатів.

У 90-ті роки Сейм приймає ряд важливих законів про подаль­ше удосконалення органів державної влади, а також органів місце­вого самоврядування та удосконалення виборчого законодавства. Так був прийнятий Конституційний Закон від 17 жовтня 1992 р. «Про взаємовідносини між законодавчою та виконавчою владою, а також про територіальне самоврядування», який скасував Кон­ституцію 1952 р. за винятком розділів про Конституційний три­бунал, Державний трибунал, Найвищу Палату контролю, Суд і Прокуратуру, принципи виборчого права, герб, кольори, гімн і столицю, внесення змін до Конституції... Як зазначається у вступі до цього Конституційного закону, він ставить за мету удоскона­лення діяльності найвищих органів держави до моменту прийнят­тя нової Конституції.

Були також прийняті Положення про вибори до Сейму 1993 р. (зі змінами, внесеними 1995 p.). Положення про вибори до Сенату 1991 р. (зі змінами, внесеними в 1993 і в 1995 pp.).

У квітні 1992 р. був затверджений Конституційний закон «Про порядок підготовки та прийняття Конституції Республіки Польща», згідно з яким утворилася Конституційна комісія На­ціональних зборів. До її складу входили депутати Сейму та сена­тори. Визначалися суб'єкти, які мають право вносити проекти конституції та строки їх внесення.

До Конституційної комісії Національних зборів було внесено сім проектів, шість з яких підписані групами депутатів Сейму та Сенату, сьомий - президентський проект конституції.

У січні 1997 р. після тривалих дискусій Конституційна комі­сія схвалила проект Конституції, а 2 квітня 1997 р. Національні

440

Розділ 27

Основи конституційного право Польщі

441


збори прийняли його необхідною більшістю. На референдумі, який відбувся 25 травня 1997 р., за Конституцію висловилися 56,8 %, проти - 43,2 %, а всього до урн прийшло 39,8 % тих, хто мав на це право, тобто, за Основний закон проголосували трохи більше, ніж одна п'ята дорослих громадян. Конституція набрала чинності через три місяці з дня її оголошення (ст. 243 Консти­туції 1997 p.).

У розділі І Конституції Республіка регулює основи політич­ного та громадянського устрою. Республіка Польща - проголо­шує стаття 1 Конституції - є загальним добром усіх громадян. Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливості. Вона є єдиною державою, в якій найвища влада належить нації. Нація здійснює владу через своїх представників або безпосередньо. З питань, які мають особливе значення для держави, може бути проведено за-гальнопольський референдум. Конституція передбачає також проведення місцевого референдуму (статті 125,170).

Органи публічної влади діють на основі і в межах права. Консти­туція проголошується верховним правом країни. Норми Конституції є нормами прямої дії, якщо Конституція не передбачає іншого.

Устрій Республіки Польща базується на поділі і рівновазі за­конодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавчу владу здійснюють Сейм і Сенат, виконавчу - Президент Республіки Польща і Рада Міністрів, а судову - суди і трибунали.

Республіка Польща забезпечує свободу створення та діяльності політичних партій. Вони об'єднують на принципах добровільності та рівності польських громадян з метою впливу демократичними методами на формування політики держави. Республіка забезпе­чує свободу утворення та діяльності професійних громадсько-професійних організацій сільських об'єднань, громадських рухів, а також інших добровільних об'єднань і фондів.

Забороняється утворення політичних партій та інших об'єд­нань, програма або діяльність яких передбачає або допускає ра­сову та національну ненависть, застосовує насильницькі методи з метою захоплення влади або впливає на політику держави, або передбачає збереження в таємниці структури та членства.

Конституція, зокрема, закріплює ринкове господарство, охо­рону власності та право її спадкоємності, охорону праці; відноси­ни між Церквою та державою...

Збройні сили Республіки слугують охороні незалежності дер­жави й цілісності її території, а також забезпечення безпеки і не­доторканності її кордонів.

У розділі II закріплюються права і обов'язки людини й грома­дянина. Частина цього розділу закріплює такі політичні права і свободи, як свобода організації мирних зборів і участь у них; кож­ному забезпечується свобода на об'єднання, одержання інформації про діяльність державних органів і посадових осіб.

Польський громадянин має право брати участь у референдумі, а також обирати Президента Республіки Польща, депутатів, се­наторів і представників до органів місцевого самоврядування.

Далі у цьому розділі закріплюються економічні, соціальні та культурні свободи і права; захист прав і свобод та обов'язки польських громадян.

У розділі III - Джерела права - до джерел загальнообов'язко­вого права відносять Конституцію Республіки Польща, закони, ратифіковані міжнародні договори, а також розпорядження.

Джерелом загальнообов'язкового права, яке діє на даній тери­торії, є акт місцевого органу, який його прийняв.

Розпорядження приймаються органами, зазначеними в Кон­ституції, на основі конкретного повноваження, передбаченого за­коном, і з метою його виконання.

Рішення Ради Міністрів, а також розпорядження Голови Ради Міністрів і міністрів мають внутрішній характер і є обов'язкови­ми тільки для одиниць, підпорядкованих органу, який приймає ці акти, розпорядження приймаються тільки на основі закону.

§ 2. Вищі органи державної влади