Міністерство освіти І науки україни конституційне право зарубіжних країн

Вид материала

Содержание

Федеральна рада і федеральна адміністрація.
Судова влада.

Подобный материал:

1 ... 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 46

Федеральні збори (парламент Швейцарії). Правове положення Федеральних зборів, їх структура і порядок формування визначені у главі 2 розділу 5 Конституції. Відповідно до ст. 148 Федеральні збори мають вищу владу в Конфедерації за умови дотримання прав народу і кантонів. Федеральні збори складаються з двох палат -Національна рада (нижня палата) і Рад кантонів (верхня палата).

Національна Рада включає 200 депутатів, що обираються терміном до чотирьох років шляхом загальних, прямих виборів за пропорційною виборчою системою. Виборчими округами є кантони. Виборчі округи створюються пропорційно чисельності населення кантону, але за умови, що кожний кантон має право, щонайменше, на одне місце в палаті (ст. 149). Депутатом Національної ради може бути обраний будь-який громадянин, що володіє активним виборчим правом.

Рад кантонів включає 46 депутатів від кантонів. Конституція (ст. 150) містить перелік кантонів і напівкантонів, що відповідно до їхнього

населення обирають кожний по одному або по два депутати. Правила обрання депутатів до Ради кантонів установлюються самими кантонами. Вибори є прямими і проводяться за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості в два тури. Конституція не визначає терміни повноважень верхньої палати, але за загальним правилом депутати до Ради кантонів обираються на чотири роки.

Внутрішніми керівниками кожної палати є голова і два віце-го-лови. що обираються палатами з числа членів палати терміном на один рік. Ці особи не можуть бути обрані на наступний термін (ст. 152). Внутрішніми допоміжними органами є постійні комісії, що обираються також палатами із числа її членів. Число комісій і їхніх видів віганачаються законом. Звичайно формуються постійні комісії в палатах, а також створюються три спільні комісії (комісія з зовнішньої політики, комісія зі справ зовнішньої економіки і податків, фінансова комісія, що контролює бюджет і фінансове господарство).

у федеральних зборах можуть створюватися партійні фракції (ст. 154). але вони, як правило, створюються тільки в Національній раді, а депутати Ради кантонів беруть участь у роботі фракцій нижньої палати.

Депутати Швейцарського парламенту відповідно до ст. 161 користуються вільним мандатом, «члени Федерального збору голосують без інструкції». Основною формою роботи парламенту є сесії. Регулярні (чергові) сесії скликаються один раз на рік. Позачергові (надзвичайні) сесії можуть скликатися на вимогу однієї четвертої частини депутатів кожної з палат. Палати засідають, як правило, роздільно. Палати Федерального збору рівноправні, рішення Федерального збору повинні бути схвалені обома палатами. Спільні засідання палат проводяться під керівництвом го-юви Національної ради тільки з питань, зазначених Конститу-шсю (ст. 157). Це: проведення виборів; вирішення спорів з приводу компетенції між вищими федеральними органами влади; прийняття рішень щодо застосування помилування абсолютною більшістю голосуючих членів обох палат. Засідання Національ->і ради і Ради кантонів мають відкритий характер, але окремим законом може бути встановлене проведення закритих засідань, компетенції Федерального збору належать ті питання, що гшєю віднесені до Конфедерації і не довірені іншим феде-органам аіади. Це положення дає підставу характеризу-пмпетеншю Федерального збору як відносно визначену.

388

Розділ 24

Основи конституційного права Швейцарії

389

До основних повноважень Федерального збору належать, насамперед, прийняття законів - усі важливі розпорядження, що містять правові норми, повинні бути видані у формі «федерального закону» (ст. 164). До цієї категорії, зокрема, входять основні положення, що стосуються: здійснення політичних прав; обмеження конституційних прав, прав і обов'язків осіб; оподатковування; задач і цілей Конфедерації; зобов'язань кантонів при здійсненні федерального права; організації органів федеральної влади і процедури, застосованої в них. Федеральний закон може передбачити делегування повноважень з видання правових норм іншим органам, якщо тільки це не виключається Конституцією.

Відповідно до ст. 173 Конституції Федеральні збори, крім того, виконують інші задачі і здійснюють наступні повноваження: вживають заходів із забезпечення зовнішньої безпеки, коли того вимагають обставини; видають акти з питань надзвичайного стану в країні; управляють кадровою армією і можуть приводити її в бойову готовність; вживають заходів із виконання федерального права; приймають рішення щодо законності завершених народних ініціатив; приймають рішення у спорах про компетенцію між вищими органами федеральної влади; вирішують питання про помилування і повідомляють про амністію. Особливе місце займають заходи для підтримки Федеральної Конституції, гарантії для кантональних конституцій (ст. 172). У сфері фінансів це щорічне прийняття бюджету і затвердження звіту про його виконання (ст. 167). Федеральні збори здійснюють вищий нагляд за Федеральною радою, Канцлером Конфедерації і федеральною адміністрацією, федеральними судами й іншими органами й особами, яким доручено виконання задач Конфедерації. Закон може дати Федеральним зборам здійснення інших задач й інших повноважень (ст. 173, п. 3).

Про здійснення своїх повноважень Федеральна рада видає акти у формі закону, ордонанса і постанови.

Федеральна рада і федеральна адміністрація. Конституція (ст. 174) визначає Федеральну раду як вищий розпорядницький і виконавчий орган влади Конфедерації. Він обирається Федеральними зборами після кожного нового переобрання складу Національної ради з числа депутатів Федерального збору в складі семи членів. Від одного кантону може бути обраний тільки один член Федеральної Ради. Федеральні збори обирають із числа семи членів Федеральної ради терміном на один рік Голову Конфедерації і віце-голову

Федеральної ради. Обидві посадові особи можуть переобиратися на ці пости на другий термін (ст. 176). Конституція закріпила принцип колегіальної влади, усі рішення Федеральної ради приймаються колегіально шляхом голосування. Для підготування і виконання рішень справи Федеральної ради розподіляються між її членами по департаментах. Число департаментів відповідає числу членів Федеральної ради. Кожним департаментом управляє член Федеральної ради. Таким чином, департаменти є частиною федеральної адміністрації. Крім департаментів в адміністрацію включається Федеральне канцлерство, що виконує функції штабу Федеральної ради. Воно управляється Канцлером Конфедерації, що обирається Федеральними зборами (статті 168, 179).

Основні повноваження Федеральної ради закріплені в статтях 180-187 Конституції. Найважливіші з них: встановлення цілей і засобів проведення своєї урядової політики. Він планує і координує діяльність держави; здійснює право законодавчої ініціативи; стежить за застосуванням законів і постанов Федерального збору і судових рішень, винесених федеральними органами судової влади; розробляє фінансовий план, а також проект бюджету і складає державний звіт; стежить за належним фінансовим управлінням; веде іноземні справи при дотриманні права брати участь у цих справах Федерального збору; представляє Швейцарію за кордоном; підписує і ратифікує міжнародні договори і передає їх на схвалення Федерального збору; вживає заходів для забезпечення зовнішньої безпеки, незалежності й нейтралітету Швейцарії; вживає заходів для забезпечення внутрішньої безпеки; схвалює законодавчі акти кантонів, коли того вимагає виконання федерального права. Крім того, на Федеральну раду покладені інші задачі й повноваження: стежити за федеральною адміністрацією й іншими органами або особами, яким доручено виконання задач Конфедерації; робити призначення і вибори, не віднесені до відання якогось органу влади; регулярно робити звіт про своє управління і про стан країни перед Федеральними зборами тощо. Актами Федеральної ради є ордонанси.

Судова влада. Здійснення правосуддя в сфері федеральної компетенції Конституція поклала на Федеральний суд (статті 188-191). Організація і процедура у Федеральному суді регулюються спеціальним законом. У конституційному порядку визначаються лише основні положення статусу суду. Склад федераль-

390

Розділ 24

Основи конституційного право Швейцарії

391

ного суду - ЗО судів, що обираються Федеральними зборами терміном на шість років. При обранні Федерального суду Федеральні збори стежать за тим, щоб у ньому були представлені всі офіційні мови Швейцарії. Організацію своєї адміністрації суд установлює сам. Конституція визначає конституційну юрисдикцію. Федеральний суд розглядає: скарги на порушення конституційних прав і свобод особи; скарги на порушення автономії комун й інших гарантій, наданих кантонами корпораціями публічного права; скарги на порушення міжнародних договорів або міжкантональних угод; суперечки у сфері публічного права між конфедерацією і кантонами або між кантонами. Конституція (ст. 190) закріпила положення про те, що в сферах цивільної, кримінальної, адміністративної юрисдикції, а також в інших галузях права повноваження Федерального суду встановлюються законом.

У Федеральному суді діють п'ять палат, у кожній з яких від п'яти до семи судів. Дві палати, по суті, суди публічного права, два - цивільного права й одна - кримінального права. Суд діє переважно як касаційна, але іноді і як перша інстанція. Для розгляду кримінальних справ передбачено утворення судів присяжних.

Судова організація в кантонах неоднакова, але загальна схема така: мировий суддя, окружний суд кантону (апеляційний суд). У багатьох кантонах діють спеціальні суди або судді - у справах неповнолітніх, у торгових справах, у соціальних справах тощо.

§ 6. Політико-територіольний устрій

Швейцарія за формою политико-територіального устрою є федерацією, хоча Конституція зберегла як данину традиції колишню назву країни - «Федеральна Конституція Швейцарської Конфедерації». Швейцарія складається з 23 кантонів, три з яких діляться на напівкантони. Перелік кантонів і напівкантонів, закріплений в ст. 1 Конституції. Федерація створена за територіально-історичним принципом, хоча в країні діють чотири офіційних мови (німецька, французька, італійська і ретороманська - ст. 4). Зберігання в діючій Конституції норми про суверенітет кантонів (ст. 3) варто розглядати як данину традиції. Кантони зазвичай мають ознаки державності (право мати свою Конституцію, громадянство, законодавство, компетенцію тощо), але ст. 49 закріплює «примат і дотримання федерального права». Кантони не мають право сецесії (виходу

зі складу федерації). Компетенція Конфедерації розмежована між Конфедерацією і кантонами, її можна класифікувати на три групи повноважень: повноваження, що складають виняткову компетенцію Конфедерації: оборона, митна справа, ведення міжнародних справ, грошова емісія, залізниці, цивільне право, режим іноземців тощо; повноваження, що складають виняткову компетенцію кантонів: регулювання відносин між церквою і державою, комунальне господарство, кримінальне і цивільне судочинство тощо. Питання розмежування повноважень закріплені в третьому відділі Конституції, гл. 1 - «Відносини між Конфедерацією і кантонами».

§ 7. Місцеве самоврядування

Кантони діляться на общини (комуни). Термін «община» вживається в німецькомовній частині країни, термін «комуна» - в інших її частинах. Конституція (ст. 50) гарантує автономію комун «у межах, установлених кантональним правом». До компетенції общин (комун) входить управління своїми фінансами, регулювання питань санітарії та гігієни, шкільна справа, охорона порядку. У великих містах вони відають також дорогами, водо- і енергопостачанням. У більшості комун (общин) вищим органом місцевого самоврядування є загальні збори виборців. У великих одиницях поряд зі зборами або замість них існує виборний орган, зазвичай іменований радою. Виконавча влада у всіх комунах (общинах) здійснюється колегіальним органом, що обирається населенням комуни.

Виконавчі органи проводять у життя рішення збору або ради. Автономія комун не означає їх повної самостійності у вирішенні своїх справ. За ними здійснюється спостереження з боку держави і з боку кантонів. Кантональне законодавство передбачає втручання в справи комун (общин), наприклад, за скаргою якоїсь особи. У цьому випадку проводиться юридичний контроль, що може здійснюватися або кантональним урядом, або адміністративним судом кантону. Іншою формою втручання є контроль, здійснюваний посадовою особою - префектом. Він або обирається населенням комуни (общини), або призначається урядом кантону. З деяких питань префекти здійснюють за місцевим самоврядуванням адміністративний контроль (наприклад, щодо облаштованості території). Органи, що перевіряють, і посадові особи виходять з інтересів кантону або всієї держави.

Основи конституційного право. Канади

393

Розділ 25

Основи конституційного право Канади

Канада - держава у Північній Америці, її територія - 9976 тис. кв. км. Населення - 30,1 млн мешканців. 40% - англо-канадці, 27% - франко-канадці. Столиця - Оттава. Офіційні мови - англійська та французька. Канада - демократична держава, за формою правління - конституційна монархія з двома офіційними мовами та двома правничими системами - Громадянським правом та Загальним правом. Канада являє собою федерацію, у складі якої виділяються десять провінцій з системою майже повного самоврядування та дві особливі території, підвладні безпосередньо центральному уряду.

§ 1. Конституція Канади

Конституція Канади складається з кількох законодавчих актів. Найважливішими з них є Квебекський закон 1774 p., Конституційний закон 1791 p., Закон про об'єднання Канади 1840 p., Закон про Британську Північну Америку 1867 р. та Конституційний закон 1982 p., який став останнім із числа конституційних актів Канади, прийнятих Британським парламентом.

Канадська писана Конституція - на відміну від американської -не становить цілісного документу і не є кодифікованою. На додаток до інших документів, вона містить у собі 25 основних актів, закріплених у Конституційному акті 1982 p.: чотирнадцять актів Британського парламенту, сім - парламенту Канади і чотири закони від імені англійського монарха і Таємної ради. Стрижневим у цьому зведенні законів залишається Закон про Британську Північну Америку від 29 березня 1867 р. Саме він започаткував сучасну канадську державність. Сьогодні цей закон, визначений як конституційний закон 1867 p., зберігає силу і є одним із складових елементів Конституції Канади. Законом 1867 р. було передбачено об'єднання колоніальних володінь, що існували на півночі Північно-американського субконтиненту, в єдине територіальне утворення - Канаду, яке з часом отримало статус до-мініона. Такий статус означав тоді певний рівень самоврядуван-

ня і самостійності у вирішенні внутрішніх справ. Акт про Британську Північну Америку дав життя федерації - новій державі.

Організація державного механізму регламентована, насамперед, Законом 1867 р. Хоча при виданні Акта 1867 р. його творці мали намір дати Канаді конституцію, але в жодному положенні документа цей термін не був ужитий. Тільки після прийняття Акта про Британську Північну Америку (№ 2) 1949 p., яким були внесені чергові зміни до Акта 1867 р. (ст. 91), термін «конституція» (точніше - «конституційний акт») був згаданий. 1965 р. канадський уряд розповсюдив цей термін, опублікувавши Білу книгу з назвою «Зміна Конституції Канади». Країна тривалий час зазнавала впливу англійського права, що мало пряму дію на території цієї держави. У другій половині XIX ст. екстериторіальна дія англійського права спочатку обмежується статутним правом (законом про дієвість колоніальних законів 1865 p.), а потім його дія детермінується Вестмінстерським статутом 1931 p., прийнятим Британським парламентом. Цим статутом права домініонів, включаючи Канаду, значно розширено, вони, по суті, здобули незалежність. Але з колишньою метрополією збереглися певні конституційно-правові зв'язки, які з часом були звужені. Ці зв'язки визначають особливості форми державного правління.

Після прийняття Закону 1867 р. до початку 80-х років XX ст. було прийнято близько тридцяти актів, які змінювали і доповнювали його зміст. Та вже 17 квітня 1982 р. парламент прийняв змістовний Конституційний закон. Відповідно до нього Канада сьогодні має право самостійно вносити поправки та доповнення до Конституції за встановленою процедурою. Конституція Канади 1982 р. (ст. 2) безпосередньо встановлює, що жодний акт англійського парламенту, прийнятий після Конституції, не буде поширюватися на Канаду і не стане частиною його внутрішнього права. Канада, таким чином, одержала власний Основний закон.

Зазначимо дванадцять важливих положень писаної Конституції Канади разом із поправками, що вносилися до кінця 1981 p.: 1 -створення федерації, провінцій, територій, національного парламенту, провінційних законодавчих установ і деяких кабінетів; 2 -національний парламент дістав повноваження щодо утворення з територій нових провінцій, зміни кордонів провінцій за погодженням з останніми; 3 - визначено повноваження парламенту і про-

394

Розділ 25

Основи конституційного право Канади

395

вінційних законодавчих установ; 4 - офіційна виконавча влада передана Королеві і проголошено створення Королівської Таємної ради для Канади (юридична основа федерального Кабінету); 5 -парламенту надано повноваження формувати Верховний суд Канади (його було створено 1875 p.); 6 - гарантовані певні права на використання англійської та французької мови у федеральному парламенті й судах, а також у законодавчих установах і судах Квебека та Манітоби; 7-а) гарантовано роздільне навчання у школах для протестантської і римо-католицької меншості; б) закріплено спеціальні статті щодо Манітоби (утвореної 1870 p.), більш обмежені гарантії для Альберти і Саскачевану (утворених 1905 р.) та для Ньюфаундленда (який увійшов до складу Федерації 1949 p.); в) надано гарантію роздільних шкіл для представників численних християнських сповідань; 8 - гарантовано особливе цивільне право для Квебека; 9 - надано парламенту право брати на себе повноваження у розв'язанні правових питань власності та громадських прав, а також впливу на вирішення проблем у провінціях за їхньою згодою (це право ніколи не використовувалося); 10 - заборонені провінційні тарифи; 11 - надані провінційним законодавчим установам повноваження вносити поправки до конституцій провінцій, за винятком тих, що стосуються посади лейтенант-губернатора; 12 — надані національному уряду (Раді генерал-губернатора, тобто федеральному Кабінету) певні права щодо контролю над провінціями:

а) призначення, інструктаж та звільнення лейтенант-губернаторів;

б) відхилення законів провінцій протягом року після їх прийнят
тя; в) використання повноважень лейтенант-губернаторів надси
лати провінційні законопроекти до Оттави без отримання на це
санкції (за цих умов законопроект не набуває юридичної сили, доки
протягом року не отримає санкції центральної виконавчої влади);
у зв'язку з цим із 70 таких законопроектів (останній подано 1961
р.) від усіх провінцій, крім Ньюфаундленда, тільки 14 набули сили
закону. Ці основні принципи писаної Конституції на кінець 1981 р.
прем'єр-міністр сер Роберт Борден назвав «проявом звичайного
здорового глузду», що дозволило регулювати суспільні відносини
Канади, маневрувати, втілювати нове, йти на компроміси, доходи
ти згоди.

Конституційний акт 1982 р. вніс до Конституції певні зміни. 1. Встановив чотири правових формули або процеси внесення поправок до Конституції, яких до 1982 р. взагалі не існувало (за

винятком вузько обмежених і зараз скасованих повноважень, що були надані національному парламенту 1949 p.). Перша формула охоплює поправки: щодо функції Королеви, генерал-губернатора, лейтенант-губернаторів, права провінції на кількість місць у Палаті громад, що, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті 1982 p.; використання англійської та французької мов (за винятком поправок, що стосуються лише однієї провінції); структури Верховного суду Канади; а також щодо поправок до самої формули внесення поправок. Такого типу поправки мають приймати Сенат і Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Сенат не схвалив пропозицію протягом 180 днів після того, як це зробила Палата громад), а також законодавчі установи кожної провінції, що надає кожній провінції право накладати вето. Друга формула охоплює поправки: щодо скасування будь-яких прав, повноважень або привілеїв провінційних урядів або законодавчих установ; пропорційного представництва провінцій у Палаті громад; повноважень Сенату та способу відбору сенаторів; кількості сенаторів від кожної провінції; щодо визначеного Конституцією місця Верховного суду Канади у державній структурі (це не стосується структури самого Верховного суду, то охоплюється першою формулою); розширення існуючих провінцій і перетворення їх на території; взагалі - щодо Канадської Хартії прав і свобод (див. далі). Такі поправки мають приймати Сенат і Палата громад (або, знов таки, - лише Палата громад, якщо Сенат зволікає і не вирішує питання протягом 180 днів), а також законодавчі установи двох третин провінцій, в яких мешкає принаймні половина населення, від загальної кількості усіх провінцій (мається на увазі загальна кількість населення Канади без урахування територій). Це означає, що будь-які чотири провінції укупі (наприклад, чотири Приморські провінції або чотири Західні) можуть накласти вето на будь-яку з поправок. У такий спосіб можуть діяти Онтаріо і Квебек. Сім провінцій, якщо їм треба було б прийняти будь-яку поправку, мали включити до сукупності або Квебек, або Онтаріо. Кожна провінція за резолюцією, схваленою її законодавчою установою, може ухилитися від прийняття за цією формулою поправки, що ліквідує будь-яке з її повноважень, прав або привілеїв; і, якщо така поправка стосується передачі повноважень в освіті або інших сферах культури національному парламенту, останній повинен сплатити провінції «відповідну компен-

396

Розділ 25

Основи конституційного права Канади

397

сацію у прийнятних розмірах». Третя формула охоплює поправки щодо положень, які стосуються однієї або кількох провінцій: питання змін кордонів провінцій або нововведень, що стосуються використання англійської або французької мов у певних провінціях. Такі поправки мають приймати Сенат, Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Сенат зволікає і не вирішує питання протягом 180 днів) та законодавчі установи відповідних провінцій. Четвертою формулою провадяться зміни у виконавчому уряді Канади або Сенаті чи у Палаті громад (крім тих, що передбачені першими двома формулами). Ці поправки можуть бути прийняті звичайними рішеннями парламенту Канади.

2. Другою докорінною зміною, яку вніс Конституційний акт 1982 p., є «закріплення» певних частин писаної Конституції першими трьома формулами внесення поправок, тобто, відповідні статті Конституції виявляються недосяжними з точки зору повноважень парламенту або будь-яких провінційних законодавчих установ. Наприклад, монархія тепер може підлягати будь-яким змінам тільки за умов одностайної згоди провінцій. Це саме стосується інституту влади генерал-губернатора, лейтенант-губерна-торів, структури Верховного суду Канади (дев'ять суддів, троє з яких обов'язково мають бути представниками Квебека; усі вони призначаються федеральним урядом і можуть бути звільнені тільки за зверненням Сенату і Палати громад), це стосується права провінції мати таку кількість представників у Палаті громад, яка, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті 1982 p., а також внесення поправок до самих формул. На жодне з цих положень ніяка провінція окремо накласти вето не може. Положення, яких стосується друга формула, можуть бути змінені тільки за згодою семи провінцій, населення яких складає, принаймні, половину населення десяти провінцій. Гарантії щодо використання англійської і французької мов у Нью-Брансвіку, Квебеку і Мані-тобі можуть зазнати змін тільки за умови їх схвалення як законодавчими установами відповідних провінцій, так і Сенатом і Палатою громад (або тільки Палатою громад - з урахуванням положення про 180 днів). Гарантії існування шкіл за віросповіданням у Ньюфаундленді можуть бути змінені лише за згодою законодавчих установ Ньюфаундленда; це саме стосується Лабрадорського кордону. Процес внесення поправок за першими трьома формулами можуть ініціювати Сенат, Палата громад або провінційні

законодавчі установи. Звичайне рішення парламенту може бути ініційоване кожною з палат.

Новим Конституційним актом стверджується Хартія прав і
свобод, до якої не можуть внести зміни ні парламент, ні законо
давчі установи будь-якої провінції. Такі зміни вносяться за дру
гою формулою (або, якщо вони стосуються однієї чи кількох, а не
всіх провінцій, - за третьою формулою).
Четверта велика зміна, внесена Конституційним актом 1982 ро
ку, надає провінціям широкі повноваження щодо використання
їхніх природних ресурсів. Кожна провінція матиме змогу конт
ролювати вивезення до будь-якої частини Канади основної сиро
вини, що добувається на шахтах, у нафтових та газових свердло
винах, а також лісу, електроенергії за умови, що інші частини Ка
нади не дискримінуються з огляду на ціни та постачання.

Усі ці зміни, зокрема формули внесення поправок і Хартія, дуже важливі. Та вони залишають основну структуру уряду, а також розподіл повноважень між національним парламентом і провінційними законодавчими установами такими, якими вони були перед тим. До речі, провінційним Законодавчим зборам також залишено їхні повноваження щодо конфіскації майна будь-якої особи або корпорації та передачі його будь-кому без компенсації попередньому власнику.

Конституційний акт 1982 р. вносить інші зміни, і одна з них здається справді важливою. Акт про Британську Північну Америку 1867 р. надав Національному парламенту виняткові повноваження щодо «індіанців та земель, зарезервованих для індіанців». Суди постановили, що до «індіанців» належать також іннуїти, а до аборигенів взагалі - ще й метиси. До 1982 року у Конституції про корінні народи нічого більше не зазначалося. Нині Конституція містить три статті щодо правового статусу аборигенних народів.

Наприкінці акт ухвалює англійську та французьку версії всієї писаної Конституції, починаючи з Акта 1867 р. і до Акта 1982 p., та робить обидві версії однаковою мірою чинними.

Але писана Конституція, саме конституційний закон, навіть з останнім доповненням - Конституційним актом 1982 p., є тільки частиною всієї діючої Конституції - системи регулювань, завдяки якій здійснюється управління державою. Вона не становить усієї тканини Конституції, а є лише її основою. Відповідальний уряд, національний Кабінет, прем'єр-міністр, бюрократична си-

398

Розділ 25

Основи конституційного право Канади

399

стема, політичні партії, федерально-провінційні наради - основні ознаки урядової системи Канади. Але писана Конституція не містить про них ані слова. Значну частину Конституції Канади утворюють законодавство (наприклад, федеральний і провінційний закони про вибори, Акт про парламент Канади, акти про законодавчі збори, закони про державну службу), традиційні структури (прем'єр-міністр, Кабінет, уряд, політичні партії, федерально-провінційні наради), постанови судів (що тлумачать Акт 1867 р. та поправки до нього), договори між національними та провінційними урядами. Тобто Конституція Канади є змішаною за типом і складається як із писаної некодифікованої частини, так і з судових прецедентів, звичаїв і наукових доктрин. Більше того, вся правова система Канади (включаючи Канадське конституційне право), будучи наступницею Англійської правової системи, постійно відчуває вплив права країн, що входять до правової сім'ї загального права, і такий вплив взаємний. Це пов'язано з поширеним твердженням принципу «переконливого прецеденту», коли судове рішення, затверджене в одній судовій ієрархії обов'язковим прецедентом, тобто джерелом права, може видатися настільки переконливим для суду іншої судової ієрархії (у тому числі іншої країни), що суд може прийняти своє рішення на його основі, й іноземний прецедент, таким чином, стане джерелом права країни суду. Наприклад, прецедент, встановлений Вищим судом Австралії, - для Верховного суду Канади тощо. Завжди спостерігався конкуруючий вплив американського права. З іншого боку, інтерес Канади й Австралії до американського права зумовлений подібністю ряду проблем (дія писаної Конституції у загальному праві, взаємодія права федерації і її суб'єктів). Таким чином, у традиціях англосаксонської правової сім'ї багато галузей права одержали подальший розвиток, у тому числі й конституційне право.

§ 2. Основи правового статусу особи

Як ми вже зазначали, Конституційним актом 1982 р. стверджується Хартія прав і свобод, яка гарантує такі права і обов'язки: 1 - демократичні права (наприклад, право кожного громадянина брати участь у виборах Палати громад і провінційних законодавчих зборів і право на вибори, принаймні, кожні п'ять років, але напередодні або під час війни, при вторгненні або повстанні термін

діяльності федеральної та провінційної палат може бути продовжений за ухвалою двох третин голосів Палати громад чи Законодавчих зборів); 2 - основні свободи (совісті, думки, слова, мирних зборів, асоціацій); 3 - право на пересування (право на в'їзд до Канади, перебування, виїзд з країни, право на переїзд до Канади і заробітки у будь-якій провінції з урахуванням обмежень, що мотивуються реалізацією «програми позитивних дій», спрямованих на підтримку соціально і матеріально незабезпечених); 4 - юридичні права (довгий реєстр, що включає передусім право на справедливий, завчасний, прилюдний розгляд справи неупередженим судом); 5 - рівноправність; 6 - право на офіційні мови; 7 - право навчатися мовами меншостей. Всі ці права підлягають доцільним обмеженням, які виправдані у вільному та демократичному суспільстві. Суди мають вирішувати, якими можуть бути такі обмеження.

Підкреслимо деякі особливості стосовно ряду прав та свобод. У рамках права на пересування Канада приділяє особливу увагу гарантуванню права на в'їзд. З огляду на високий рівень економічного розвитку, потребу у фахівцях різних напрямів діяльності (переважно інженерні та технічні спеціальності), Канада, як і багато держав, розробила спеціальну програму, що заохочує імміграцію зазначеної категорії осіб, засновану, у першу чергу, на цілій системі конституційно-правових норм. Щодо основних та юридичних прав, права на рівність, викладених у Хартії, парламент чи провінційні законодавчі установи можуть приймати закони, що порушують будь-яке з цих прав, крім права на рівність, що забороняє дискримінацію за статтю (чоловік і жінка рівні перед законом). Ці закони матимуть силу, незважаючи на той факт, що суперечать тому чи іншому положенню Хартії. Такий закон може діяти тільки п'ять років, але його дія може бути поновлена на подальші періоди у п'ять років. Офіційними мовами Канади вважаються англійська і французька для будь-яких установ уряду та парламенту Канади і для уряду і Законодавчих зборів Нью-Бран-свіка. Кожен має право користуватися будь-якою мовою у парламенті та Законодавчих зборах Нью-Брансвіка. Акти парламенту та Законодавчих зборів Нью-Брансвіка, а також документи і протоколи засідань обох установ мають складатися і вестися обома мовами. Заяви та інші справи можуть оформлятися у федеральних судах і у судах Нью-Брансвіка англійською або французькою

400

Розділ 25

Основи конституційного право Канади

401

мовами. Будь-який громадянин має право спілкуватися з урядом та парламентом Канади, а також з урядом і Законодавчими зборами Нью-Брансвіка обома мовами, залежно від доцільності використання тієї чи іншої мови. Хартія підтверджує існуючі конституційні гарантії щодо використання англійської та французької мов у Законодавчих зборах та судах Квебека і Манітоби.

Особливий інтерес становлять права меншин на освіту рідними мовами, які є двобічними. По-перше, у будь-якій провінції громадяни Канади, які мають дитину, що здобула чи здобуває початкову або середню освіту англійською або французькою мовою, мають право на те, щоб усі їхні діти здобували освіту тією ж мовою у навчальних закладах для мовних меншин, фінансованих з громадських фондів, де кількість дітей це дозволяє. Громадяни, які здобули початкову освіту в Канаді англійською чи французькою мовою, але мешкають у провінції, де ця мова є мовою англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобували початкову та середню освіту відповідною мовою, якщо вистачає дітей для створення класів. По-друге, у кожній провінції, крім Квебека, громадяни, рідною мовою яких є мова англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобули початкову і середню освіту відповідною мовою (якщо їх кількість це дозволяє). Це право буде поширене на Квебек тільки за умови згоди Законодавчих зборів або уряду Квебека. У Хартії передбачено, що гарантії, які вона надає щодо деяких прав і свобод, «не повинні тлумачитися як відмова від будь-яких інших прав і свобод, якими користуються громадяни Канади», вона буде тлумачитись «у такий спосіб, що відповідає збереженню та збагаченню багатогранної культурної спадщини Канади». Тут також стверджується, що будь-яка стаття Хартії «не відміняє і не принижує інші права та привілеї, гарантовані Конституцією Канади стосовно релігійних, відособлених чи нетрадиційних навчальних закладів» (пункти 26,27, 29). Конституційне положення затверджує, що гарантії використання англійської та французької мов не заперечують або не принижують юридичні права, звичаї та привілеї щодо використання інших мов. Ці права є і залишаються непохитними.

Конституція також передбачає судові гарантії (пункти 7-14). Наприклад, кожен має право на захист від необгрунтованих обшуків і накладення арешту на майно.

Дуже важливою рисою Хартії є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі, що вони порушують Хартію. Саме це положення Білля про права, закладене в американську Конституцію, протягом вже майже 200 років дуже добре знайоме американцям. Для канадців це положення нове, майже революційне і значно розширює юрисдикцію судів. Пункт 1 Хартії передбачає гарантовані Хартією права, які «підлягають лише доцільному обмеженню, що явно виправдовується у вільному та демократичному суспільстві». Суди вирішуватимуть, яким є зміст використаних тут висловів «доцільні», «явно виправдовуються» і «вільному та демократичному суспільстві», їх постанови можуть залишити за парламентом і Законодавчими зборами більшість повноважень, що вони мали перед тим, як набула чинності Хартія; вони можуть також певною мірою обмежити більшість із цих повноважень. Щодо поправок до Хартії, то вони вносяться лише за згодою семи провінцій, населення яких складає не менше половини загальної кількості населення десяти провінцій (крім положень щодо використання мов у Нью-Брансвіку, поправки до яких можуть бути внесені спільно парламентом та провінційними Законодавчими зборами).

Характеристика правового статусу особи не була б повною, якщо упустити права корінних народів Канади, що гарантуються Конституційним актом 1982 р. По-перше, він стверджує, що гарантія деяких прав і свобод «не розглядатиметься як заперечення чи приниження будь-яких прав аборигенів, договірних та інших прав і свобод, якими послугуються аборигенні народи Канади», включаючи права і свободи, затверджені Королівською прокламацією 1763 p., а також будь-які права і свободи, здобуті шляхом урегулювання земельних питань (частина 1, п. 25 «Хартії прав і свобод»). По-друге: «Існуючі аборигенні та договірні права аборигенних народів Канади визнаються та підтверджуються цим актом», при цьому визначається, що до аборигенних народів належать індіанці, іннуїти та метиси. По-третє, 1983 р. в п. 35 частини 2 «Права корінних народів Канади» до Акта було вперше внесено поправку (набула чинності 21 червня 1984 p.), що роз'яснює зміст терміну «права, що випливають з договорів». До них були віднесені права і свободи, здобуті внаслідок узгодження земельних питань або які ще могли бути здобутими таким шляхом. При цьому підкреслювалося, що

Blog

Міністерство освіти І науки україни конституційне право зарубіжних країн

Содержание