Тема історичні передумови формування української державності Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу

Вид материала

Документы

Содержание Гетьманування І. Мазепи. Участь України у Північній війні. Козацька ера

Подобный материал:

• Назва реферату: Історія української державності Розділ, 343.03kb.
• Істовий модуль давня доба. Південні слов’яни в добу раннього середньовіччя (VІІ-ХІІ, 333.92kb.
• 1. Виникнення Давньоруської держави у IX ст. Погляди вчених на утворення Київської, 1450.15kb.
• Ть зміст нашого життя, дають нам моральну силу, є тими складовими, що зміцнюють державу,, 74.55kb.
• Тема. Слов’яни під час Великого переселення народів, 62.36kb.
• Питання для підготовки до іспиту з курсу, 41.81kb.
• “Слово про закон І благодать” Іларіона на уроці літератури у 9 класі, 101.23kb.
• Плани-конспекти вступних уроків української мови, 578.69kb.
• Острозька Біблія – скарб української науки І культури, 202.9kb.
• Міністерство культури І туризму україни дз «державна бібліотека україни для юнацтва», 931.57kb.

1.Переяславська угода 1654 р. Її характер і наслідки для України.

Основними причинами укладання україно-московської угоди були:

• Затяжна національно-визвольна війна України з Польщею;
  
• Занепад сільського господарства;
  
• Погіршення міжнародного стану української держави;
  
• Спустошення під час війни.
  

В цих умовах Б.Хмельницький та його оточення дійшли до висновку про необхідність підписання угоди з Росією. Він попередив царя про те, що Україна зможе укласти договір з Туреччиною, як що Москва не підтримає Україну у війні з Польщею. Такий розвиток подій не влаштовував Росію.

1 жовтня 1653р. Земський собор у Москві прийняв рішення про прийняття України під протекцію Росії. В Україну виїхало посольство на чолі з боярином В.Бутурліним для обговорення умов договору.

8 січня 1654р. російська делегація прибула в Переяслав, де її чекав Б. Хмельницький. Після переговорів була досягнена згода про те, що військо запорізьке повинно присягнути на вірність російському царю. Враховуючи новий наступ поляків, український уряд змушений був піти на прийняття присяги на вірність Росії.

Для визначення конкретних пунктів угоди в березні 1654р. у Москву було направлене посольство на чолі з родичами Хмельницького - переяславським полковником П.Тетерею та генеральним суддею С.Зарудним.

Переговори у Москві проходили з 23 березня по 6 квітня 1654р. і завершилися підписанням договору, який ввійшов в історію як "Березневі статті".

Умови договору

• Україна отримала політичну автономію і ввійшла під протекторат Росії
  

• Україна зберігала військово-адміністративну систему на чолі з гетьманом
  
• Судочинство регулювалося місцевими правовими нормами
  

• Залишалися недоторканими права і повноваження місцевих органів влади, права Київського митрополита, права козацтва на обрання гетьмана
  
• Гетьманський уряд зберігав право управління фінансами та податками
  
• Був встановлений 60-ти тисячний козацький реєстр
  
• Підтверджувалися права та привілеї Війська Запорізького на землю та майно
  
• Росія зобов'язалася захищати Україну від Польщі, не обмежуючи права гетьмана на відносини з іншими державами.
  

Наслідки договору були досить неоднозначними

3 одного боку. Лівобережна Україна з Києвом залишилась у складі православної держави, що сприяло національному та культурному збереженню українського народу

Припинилося насадження католицизму та уніатства з боку Польщі, Криму та Туреччини.

3 іншого боку, царський уряд з самого початку взяв курс на обмеження, а далі і на ліквідацію української автономії

Українська державність, не вспів зміцніти, згасала. Хоча, згідно рішень Переяславської ради, Правобережна Україна також знаходилася під протекторатом Росії, несприятливі результати її війни з Річчю Посполитою призвели до того, що практично до кінця 18ст. ця частина українських земель залишилася під владою Польщі. Андрусівське перемир'я Польщі та Росії, підписане за спиною України розділило її на дві частини: Лівобережжя з Києвом відійшло до Росії, а правобережжя - до Польщі.


1. Гетьманування І. Мазепи. Участь України у Північній війні.

В кінці ХУП - на початку ХУІІІ ет. центр політичного і духовного життя України зосереджується на Лівобережжі. Українці називали його Гетьманщиною, а росіяне – Малоросією. Після Б. Хмельницького ще зберігалися чіткі ознаки державності – вибірність гетьмана та старшини, система місцевого управління, судочинство, козацьке військо. В Гетьманщині існувала своя система адміністративно-територіального поділу (сотеннополкова), до якого входили 10 полків (Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський і Полтавський). Це був густозаселений край з розвинутою економікою. На той час на Лівобережжі вже було 11 великих міст, 126 містечок та 1800 сіл, в яких проживало 1,2 млн. чоловік. Окремі міста (Київ, Переяслав, Полтава та ін..) користувалися магдебурзьким правом. Основу населення Гетьманщини складали козаки, українська шляхта, селянство та міщанство. Панівною верствою була козацька старшина та українська шляхта.

Громадська війна в Україні співпала з підписанням “Вічного миру” 1686 р. та обранням над р. Коло мак Івана Мазепи у 1687 р. на посаду гетьмана. З нагоди такої події був укладений українсько-московський договір – Коломацькі статті. Договір складався з 22 статей і мав в основі Глухівські статті 1669 року з додатками, зробленими за Самойловича.

Коломацькі статті забезпечували інтереси козацької старшини (гетьман не мав права знімати старшин з посади без царського указу) і передусім військово-політичні права Москви в Україні: зобов’язання дотримувались “вічного миру” з Польщею: обов’язок посилати козацьке військо проти кримських татар і Туреччини; перебування в Батуршіі московського стрелецького полку тощо. Договір вперше забов"язував український уряд „народ малоросийский всякими мери й способи с великороссийским народом соединять й в неразорванное й крепкое согласие приводить супружеством й иньш поведением". Ці статті були подальшим кроком на шляху обмеження російським царем державних прав України.

І Мазепа керував Гетьманщиною найдовше з усіх гетьманів — більше 20 років. Він майже до останніх днів свого гетьманування зберігав добрі стосунки і довір" я Петра І,

Однак Петро Т порушив основну умову Березневих статей - захист України. Тим самим він звільнив І. Мазепу від обов'язку союзника Росії. За допомогою союзу з шведським королем Карпом XII гетьман спробував зберегти автономію України, та це йому не вдалося.

Постать І. Мазепи складна й неоднозначна. В одній особі поєднуються захисник української державності і кар'єрист, топкий дипломат і улесливий царедворець, меценат і жорстокий гнобитель народних мас. Його портрет відображає складність історичних процесів кінця ХУІ1 - початку ХУШ ст., а також особисті риси характеру. Суперечливість поведінки гетьмана залежала від збігу його власних інтересів із загальнодержавними. Факти свідчать, що І. Мазепа не зраджував Петра І, а сам був зраджений російським союзником. Не був він зрадником і українського народу, бо за умовами договору зі Швецією Україна мала стати великим князівством під номінальним протекторатом короля Швеції.

На початку ХУШ ст. вся Західна Європа була в огні, і це відвернуло її увагу від подій у Східній Європі. Династичні суперечки Бурбонів і Габсбургів перед цим за Іспанську спадщину привели до Тридцятилітньої війни. На боці Габсбургів були Англія, Голландія, Сардинія і П'ємонт. Хоч Франція і вийшла переможцем з цієї війни, та не могла подати руку своєму союзникові, шведському королеві.

Як на Западі викликала заздрість могутність Франції і всі приводи були добрі, щоб її зломити, так на Сході Європи викликали заздрість воєнні і політичні успіхи Швеції.

Після цілої низки енергійних і щасливих полководців королівський трон в Стокгольмі зайняв в 1696 р. 15-літній хлопчик, відомий з історії, як Карл XII. Усім сусідам здалося, що настав час для приборкання шведів або загарбання того, що вдається. Так, датсько-норвезький король Фрідріх мріяв про відновлення для себе кальмарської унії всієї Скандинавії. Август II Саксонсько-польський хотів забезпечити собі спадковість королівської корони, та шукав вільних земель в балтийських краях для своїх численних позашлюбних синів. Петро І намагався загарбати Інгрію і Естляндію, щоб мати собі „вікно в Європу". Навіть відомий прихильник шведів Фрідріх Бранденбурзько-Пруський мріяв захопити шведське Помор'я і острови.

Душею цього антишведського союзу, цієї облоги Швеції, цієї акції захисту „північної рівноваги", одного з найбільш абсурдних дипломатичних питань, над якими бідкалася Європа на протязі ХУШ ст., був Петро І. Вживаючи різних „п'ятих колон", намагаючись ухопити все, що погано лежить, обіцяючи все, що хочете (Джонові Черчиль, герцогу де Мальборо — гетьманство українське і київське князівство), бо знав, що жодної обітниці не дотримає, прикладав Петро І всіх зусиль, щоб доконати Швецію.

Та сталося інакше. Хлопчик на пристолі Вазів, проголошений повнолітнім, коли не мав ще 16-ти років, за короткий час, командуючи своїм військом, заставив замовкнути войовничого датського сусіда та його пруського тезку, розбив під Нарвою Петра І і примусив Августа ІІ визнати свою поразку та зректися Польщі і балтийських зазіхань.

Одначе війна не припинилася. Тривала вона в Польщі, як внутрішня, міжпартійна боротьба прихільників Станіслава Лещинського (з одного боку) і Августа II Саксонського (з другого). Августа підтримував, фінансував, заохочував до боротьби Петро І. Тривала війна на фінському кордоні, де шведів не переставали шарпати „партизани". Кардові XII доводилось

відбиватись на всі боки. Успішні походи і перемоги зайняли у нього декілька років, приблизно десять. Все це історія назвала Великою північною війною. Лише влітку 1707 р. Карл XII вирішив сам пошукати свого московського суперника і покласти край його амбіціям.

... Постать Івана Мазепи займає видне місце в українській історії. Причини цьому загальновідомі: під час 21-річного гетьманування його вплив на суспільство, культуру та політичний розвиток Гетьманщини був надзвичайно сильний. Дійсно, намір Мазепи розірвати договір з Москвою і приєднатись до шведів мислитьея одним з вирішальних моментів в історії України. Його небувалий вчинок постійно викликав багато суперечок.

Історики, які критикували Мазепу, робили це на підставі двоякої аргументації. Один підхід, що був загальноприйнятий в часи Російської імперії, базувався на теорії „єдиної і неделимої Росії". Його прихильники вірили, що наприкінці ХУІІ ст. існувала неподільна Російська держава і що Україна (Малоросія) була її невід'ємною частішою. Тому вчинок Мазепи вони вважали загрозою для Російської держави.

Тільки наприкінці XIX ст. з'явились захисники І. Мазепи в історичній науці. Вони в своїх роботах припускали, що українська національна свідомість існувала і за часів Мазепи і що, власне, національні інтереси керували його діями. Вчинок Мазепи їм підходив якраз як історичний прецедент. Українські історики думали собі так: чи Мазепа не намагався відірвати Україну від Росії в 1708 році, як націоналісти хотіли це зробити в 1917-1918 роках? І чи не було його метою створення незалежної Української держави? Відповідь їх була позитивна. І це для них означало, що їхні бажання відірватися від Москви мали давню традицію, що надавало такому „сепаратизму" певної легітимності (правомірності). Тому Мазепа став кумиром для націоналістів, таким він є і по сьогодні.


Гетьманування І. Мазепи. Участь України у Північній війні.

Із часу встановлення над Козацькою Україною зверхності Москви остання прагнула ввести пряме управління. Зі свого боку козацька верхівка, ще за доби Руїни розчарована пропольською й протурецькою політикою, більше не ставила під сумнів необхідність підтримувати зв'язок з Москвою. І все ж козацькі гетьмани виступали за збереження того, що лишилося від прав, гарантованих Переяславською угодою 1654 р. Вони сподівалися, що, виявляючи лояльність до Москви, переконають царів у своїй надійності й дістануть згоду на автономію.

Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи — одного з найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України. Народився Мазепа 1639 р. у знатній , ,,,.,.. українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запорозькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії, Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до польського короля. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазепі встановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями. У 1687 р., коли змістили Самойловича, його наступником було обрано не кого іншого, як Мазепу, підтриманого російськими вельможами.

Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З небаченою послідовністю він (зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих на землі. Не забуває він і про власні інтереси. Завдяки щедрим дарам від царя Мазепа накопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи. Людина досвідчена й витончена. Мазепа скеровує значну частину своїх особистих прибутків на розвиток релігії та культурних установ. Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку чудових церков, споруджених у пишноту стилі, що його часом називають мазепинським, або козацьким барокко. За Мазепиного гетьманування Києво-Могилянська академія змогла завдяки його підтримці спорудити нові корпуси і збільшити до 2 тис. кількість студентів. Крім того, він заснував багато інших шкіл і друкарень, щоб «українська молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися благами освіти».

Проте якщо київські спудеї та духовенство складали на його честь захоплені панегірики, то селяни й козацька чернь мало що доброго могли сказати про нього. Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р.. коли Петро Іваненко-Петрик, писар, котрий мав широкі політичні зв'язки, втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик у своїх намаганнях утворити незалежне Українське князівство заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари повернули проти нього й стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло.

Гідне подиву піднесення Мазепи від в'язня до гетьмана, його здатність тримати в покорі ненаситну й підступну старшину водночас із проведенням політики, що поклала початок добі бурхливого культурного та економічного розвитку.— все це досягнення першорядної ваги. Та найбільш вражаюча риса Мазепи як політика полягала в умінні захищати як власні, так і загальноукраїнські інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою. Коли в 1689 р. на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій незбагненний дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 р. Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав недосвідченому молодому монархові поради у польських справах: згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували, що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», а російські урядники заявляли, що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа».

Завдяки близьким стосункам із Петром 1 Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р. Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником Семеном Палієм підняло повстання: перелякані польські урядники повідомляли, що Палій хоче «піти слідами Хмельницького». Сили повстанців уже налічували 12 тис. коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь. Захар Іскра. Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів. Бердичів та Біла Церква. З утечею на захід польської шляхти схоже було на те. що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року. Однак у 170му році полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І — король Швеції Карл XII. Скориставшись замішанням. Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія. Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру.

Проте на початку XVIII ст. у взаємовигідних стосунках із царем, що їх Мазепа так спритно підтримував, з'являється напруженість. У 1700 р. вибухнула велика Північна війна. У виснажливій 21-річній боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали російський цар Петро І 18-річний король Швеції Карл XII — обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І, цей палкий прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, відмінялися також «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини.

Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Козаки вперше повинні були воювати виключно за інтереси царя. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Рік у рік їхні загони поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Коли, намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків російських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто використовували просто як гарматне м'ясо. Коли поповзли чутки про наміри Петра І реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.

Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую скарги на свавілля російських військ». Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи російським вельможею.

Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, було пов'язане з питанням захисту України. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра І. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Це було для гетьмана останньою краплею. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 28 жовтня

1708 р., коли Карл XII, котрий ішов на Москву, завернув на Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини. Умови, за яких українці приєдналися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному наступної весни. За надання військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав.

Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами на Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали на Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 2 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Вона воліла почекати й побачити, як розвиватимуться події. Як не дивно, але єдиною значною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

Протягом осені, зими й весни 1708—1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж тепер забезпечила контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Щодо українців, то битва поклала кінець їхнім намаганням відокремитися від Росії. Тепер остаточне поглинення Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням часу. І справді, Петро І вважав англійське поневолення Ірландії придатною моделлю для здійснення своїх намірів щодо України.

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти. Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Туреччині. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. вбитий горем 70-річний Мазепа помер.


КОЗАЦЬКА ЕРА

ГЕТЬМАНЩИНА

Козацький уряд

Переломний момент

Занепад української автономії