Національна юридична академія України

Вид материала

Кодекс

Содержание Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності 2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності 2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості 3) сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання 1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлен­ня волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необе 4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується. 2. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні 2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покар 4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять н Злочини проти основ національної безпеки україни 1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення консти­туційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про 1. Безпосереднім об'єктом 2. Об'єктивна сторона Представником влади Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які при­звели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, — 1. Безпосереднім об'єктом 2. Об'єктивна сторона 3. Суб'єктивна сторона ... Полное содержание

Подобный материал:

• Української держави, 8520.93kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська, 2016.06kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису сорокун, 1112.4kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1183.74kb.
• Національна юридична академія україни імені  ярослава мудрого, 279.71kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 890.02kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1057.45kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2103.95kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1056.67kb.

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності

1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покаран­ня у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину. 3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбав­лення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.


1. Стаття 106 КК об'єднує два різних за юридичною природою види звільнення: звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінчен­ням строків давності і звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Загальні норми про ці види давності передбачені у статтях 49 і 80 КК (див. комен­тар до цих статей), і ними, насамперед, повинен керуватися суд при звільненні неповнолітніх, враховуючи при цьому особливості, зазначені у ст. 106 КК.

Такими особливостями є: 1) застосування їх до осіб, які не досягай вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення цього питання', 2) встановлення менш тривалих строків давності порівняно з тими, що передбачені у статтях 49, 80 КК.

2. Частина 2 ст. 106 КК передбачає такі строки давності при звільненні від кримінальної відповідальності'. 1) два роки — у разі вчинення злочину неве­ликої тяжкості; 2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років — у разі вчинення тяжкого злочину; 4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Для звільнення від відбування покарання ч. З ст. 106 КК встановлює такі строки давності:

1) два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавлен­ням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.


Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за зло­чин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умов­но-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяж­кості вчиненого злочину.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлен­ня волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяж­кий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, при­значеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбу-тої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини пока­рання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передба­ченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.


1. Поняття умовно-дострокового звільнення від відбування покарання визначене у ст. 81 КК (див. коментар до цієї статті).

2. Підставою умовно-дострокового звільнення є виправлення засуджено­го, доведене сумлінною поведінкою і ставленням не тільки до праці, а й до навчання (ч. 2 ст. 107 КК). Обов'язковими правовими умовами цього звільнення ст. 107 КК передбачає: 1) звільненню підлягають особи, що вчи­нили злочин у віці до вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент звільнення; 2) умовно-дострокове звільнення застосовується лише до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі; 3) застосування його не залежить від тяжкості вчиненого злочину; 4) воно застосовується після фак­тичного відбуття певної частини призначеного покарання, що за розміром менша, ніж та, що передбачена у ст. 81 КК щодо осіб, які вчинили злочин після досягнення вісімнадцяти років.

3. Відповідно до ч. З ст. 107 КК умовно-дострокове звільнення від відбу­вання покарання осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, мо­же бути застосоване після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призна­ченого судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлен­ня волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, при­значеного за умисний тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбува­ла покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання і до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

Аналіз ч. З ст. 107 КК дає можливість зробити важливий висновок: щодо осіб, які вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, закон не містить за­борони на їх умовно-дострокове звільнення, незважаючи ні на тяжкість вчи­неного злочину, ні навіть на наявність рецидиву.

4. Якщо умовно-достроково звільнений протягом невідбутої частини по­карання вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за правилами, передбаченими у ст. 71 КК, тобто за сукупністю вироків, з дотриманням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення, встановлених ст. 72 КК (див. коментар до цих статей).

5. До осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцяти років, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.


Стаття 108. Погашення і зняття судимості

1. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до до­сягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до ста­тей 88-91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протя­гом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

3. Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяж­кий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, перед­баченими в частині першій статті 91 цього Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.


1. Погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досяг­нення ними 18-річного віку, відбувається на підставі статей 88-91 КК, але з урахуванням особливостей, передбачених у ст. 108 КК.

Ці особливості стосуються: 1) тривалості строків погашення судимості;

2) умов дострокового зняття судимості.

2. Частина 2 ст. 108 КК передбачає, що такими, які не мають судимості, визнаються особи: 1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавлен­ням волі, після відбуття цього покарання; 2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного ро­ку з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; 3) засуджені до поз­бавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; 4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

3. Дострокове зняття судимості з осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, провадиться на підставі, передбаченій у ст. 91 КК, з ура­хуванням таких особливостей: 1) відбуття покарання у виді позбавлення волі; 2) за тяжкий або особливо тяжкий злочин; 3) після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ч. 2 ст. 108 КК.

Особлива частина

Розділ І

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ


1. Злочини проти національної безпеки України є найбільш суспільне не­безпечними посяганнями.

їх родовим об'єктом є суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, конституційний лад, суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність, тобто основи національної безпеки України. Іншими сло­вами, родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечу­ють саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст. 1 Конституції України).

2. Висока суспільна небезпечність цих злочинів і була підставою для відне­сення більшості з них до особливо тяжких або тяжких (особливо тяжкі — ч. З ст. 110, статті 111—114, тяжкі — ч. 1 ст. 109 КК). Лише злочини, передбачені частинами 2 і 3 ст. 109 та ч. 1 ст. 110 КК, віднесені законодавцем до категорії середньої тяжкості (див. ст. 12 КК).

3. Всі злочини, передбачені розділом І КК, з об'єктивної сторони здійснюються шляхом активної поведінки — дії. При цьому, виходячи з їх підвищеної суспільної небезпеки, законодавець більшість із них конструює як злочини з формальним складом, тому вони вважаються закінченими з мо­менту вчинення самого діяння, незалежно від настання конкретної шкоди основам національної безпеки України. Якщо фактично конкретні наслідки настали, то вони не змінюють кваліфікацію цих злочинів, але впливають на ступінь суспільної небезпечності.

4. Висока небезпека злочинів, передбачених у розділі І, відбивається і в їх суб'єктивній стороні: всі вони є умисними і, як правило, вчинюються з прямим умислом (див. коментар до ч. 2 ст. 24 розділу V Загальної частини КК).

Характерною обов'язковою суб'єктивною ознакою більшості з цих зло­чинів є їх мета: зміна чи повалення конституційного ладу, захоплення дер­жавної влади, зміна меж території або державного кордону, ослаблення дер­жави.

5. Суб'єктом більшості з цих злочинів є особа, яка досягла до вчинення злочину 16-ти років. Лише за злочини, передбачені статтями 112 та 113 КК, може відповідати особа з 14-ти років.


Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення консти­туційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчи­нення таких дій, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення консти­туційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюд­ження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з ви­користанням засобів масової інформації, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.


1. Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого в ст. 109 КК, є

суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку України, захист її конституційного ладу та державної влади. Правовою підставою криміналізації цих діянь є ч. З ст. 5 Конституції України, відповідно до якої право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить ви­ключно народові і ніхто не може узурпувати державну владу.

Конституційний лад — це устрій держави і суспільства, а також їх інсти­тутів відповідно до норм Конституції. Це цілісна система основних соціаль­но-правових відносин, що визначають форми і способи функціонування дер­жави як єдиного державно-правового механізму. Формальне функціонуван­ня конституційного ладу дозволяє реалізувати прагнення суспільства до справедливого і стабільного соціального порядку на основі поєднання індивідуальних і суспільних відносин.

Державна влада — це головна складова публічної влади, яка належить тільки державі і реалізується нею шляхом прийняття компетентним органом обов'язкових для виконання усіма рішень (правових актів), та застосування в разі необхідності державного примусу. Завдяки цьому здійснюється керівництво справами суспільства як самою державою, так і її органами.

2. Об'єктивна сторона виявляється в чотирьох формах:

1) дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дій;

3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із за­кликами до вчинення таких дій.

Загальною ознакою всіх цих дій є спрямованість їх саме на насильницькі зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, тобто із застосуванням фізичного або психічного насильства до представ­ників державної влади, осіб, що виконують функцію її охорони, або осіб, що перешкоджають вчиненню таких дій.

Саме вчинення таких дій є закінченим злочином.

Змова про вчинення таких дій передбачає умисну угоду двох або більше осіб про спільні насильницькі дії, спрямовані на зміну чи повалення консти­туційного ладу або захоплення влади. В цій формі злочин є закінченим з моменту досягнення домовленості між двома або більше особами про вчи­нення зазначених дій (так званий усічений злочин).

Заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, передбачені ч. 2 ст. 109 КК, обов'язково по­винні мати публічний характер, тобто проголошуватися відкрито, в присут­ності багатьох громадян (ці заклики можуть бути на зборах, на мітингу, де­монстрації тощо). Самі заклики з визначеним змістом становлять закінче­ний злочин, незалежно від реагування присутніх громадян.

Четверта форма об'єктивної сторони злочину, передбачена в ч. 2 ст. 109 КК, виявляється у розповсюдженні матеріалів із закликами того ж змісту. Розповсюдження означає поширення матеріалів із закликами до на­сильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення дер­жавної влади серед широкого кола осіб з метою ознайомлення їх з цими за­кликами (розповсюдження листівок, плакатів, роздавання книг тощо).

3. Частина 3 ст. 109 КК передбачає кваліфікуючі ознаки діянь, передба­чених у ч. 2 ст. 109 КК: 1) вчинення цих дій особою, яка є представником влади; або 2) повторно; або 3) організованою групою; або 4) з використан­ням засобів масової інформації.

Представником влади є особа, яка перебуває на службі в органах держав­ної влади та наділена владними повноваженнями, виконує владні функції (наприклад, депутат місцевої влади, голова суду, працівник міліції тощо (див. коментар до ст. 364 КК).

Повторність означає, що особа хоча б вдруге вчинює публічні заклики або розповсюджує матеріали з такими закликами. При цьому не має значен­ня, повторно вчинюється те саме діяння чи інше (наприклад, особа, яка раніше вчинила публічні заклики, іншого разу розповсюджує матеріали із закликами). Не має значення, чи була особа раніше судима, чи ні.

Вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 109 КК, організованою групою озна­чає, що публічні заклики або розповсюдження матеріалів із закликами здійснюються трьома або більше особами, які попередньо організувалися у стійке об'єднання для такої діяльності (див. коментар до ч. З ст. 28 КК).

Четверта кваліфікуюча ознака діянь, передбачених у ч. З ст. 109 КК, пов'язана з використанням для їх вчинення засобів масової інформації (на­приклад, виступ по телебаченню, розповсюдження матеріалів з використан­ням системи Інтернет, поширення комп'ютерних програм із зазначеними ма­теріалами, публікації в газетах та ін.).

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кор­дону України на порушення порядку, встановленого Конституцією Ук­раїни, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закли­ками до вчинення таких дій, —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або поз­бавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які при­звели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, —

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.


1. Безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини щодо забезпечен­ня територіальної цілісності і недоторканності України в межах встановле­них кордонів. Територіальна недоторканність України є невід'ємною скла­довою її самостійності та незалежності. Частина 3 ст. 2 Конституції України проголошує, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Відповідно до ст. 73 Конституції України тільки виключно всеукраїнським референдумом можуть вирішуватися питання про зміну те­риторії України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. (ЗУ. - Том 2. - К., 1996. - С. 237-238) держав­ний кордон — це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного про­стору.

2. Об'єктивна сторона цього злочину може виявлятися в трьох різних формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордо­ну, на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

2) публічні заклики до вчинення цих дій; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Зміст цих форм діяння аналогічний фор­мам діяння, передбаченим у ст. 109 КК (див. коментар до ст. 109 КК). Відмінність виявляється лише в тому, що в ст. 110 КК закон не передбачає як обов'язкову ознаку насильницьку зміну меж території або державного кор­дону України.

3. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Обов'язковою ознакою є мета — змінити межі території або державного кордону України.

4. Суб'єкт — особа, яка досягла 16-ти років.

5. Частина 2 ст. 110 КК передбачає такі кваліфікуючі ознаки: 1) вчинен­ня вказаних у ч. 1 ст. 110 КК дій особою, яка є представником влади; 2) по­вторність; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) дії, поєднані з розпа­люванням національної чи релігійної ворожнечі.

Перші дві ознаки аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаче­ного в ч. 2 ст. 109 (див. коментар до ст. 109 КК).

Вчинення злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 109 КК, за попередньою змо­вою групою осіб має місце в тих випадках,' коли його вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК). Для цієї кваліфіку­ючої ознаки не має значення всі були співвиконавцями, чи виконували різні ролі.

Дії, пов'язані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, мають місце в тих випадках, коли суб'єкт діє з метою викликати вороже ставлен­ня до осіб іншої національності або расової належності.

6. Частина 3 ст. 110 КК передбачає особливо кваліфікуючу ознаку — вчи­нення дій, передбачених частинами 1 і 2 ст. 11& КК, якщо вони призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків (наприклад, заподіяння тяж­ких тілесних ушкоджень, знищення важливих об'єктів, пошкодження життєзабезпечуючих комунікацій тощо). Цей особливо кваліфікований склад сконструйований як матеріальний, тому він є закінченим тільки за фактичного настання зазначених у ч. З ст. 110 КК наслідків. Якщо такі наслідки не настали, але умисел був спрямований на їх спричинення, відповідальність повинна наставати за замах на злочин (див. коментар до частин 1 і 2 ст. 15 КК).