Національна юридична академія України

Вид материала

Содержание

Загальна частина
Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності
Об’єктивна сторона
Суб’єктивна сторона
Розділ II ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 48

Загальна частина

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України

1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

1. Кримінальний кодекс України — це єдиний нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України відповідно до її конституційних повноважень, який містить у собі кримінально-правові норми про злочин та покарання.

2. Частина 1 ст. 1 визначає, що Кримінальний кодекс (далі — КК) має два основних завдання. Перше — це охорона суспільних відносин від суспільне небезпечних посягань. Об’єктом охорони відповідно до ч. 1 ст. 1 КК виступають права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний лад України, мир і безпека людства.

3. Специфіка кримінально-правових норм полягає в тому, що вони є нормами-заборонами: під загрозою покарання в них забороняється певна суспільне небезпечна поведінка. Саме цим поруч із завданням охорони суспільних відносин Кримінальний кодекс вирішує й інше завдання — запобігання злочинам, попередження про правові наслідки їх вчинення.

4. Для здійснення цих завдань Кримінальний кодекс відповідно до ч. 2 ст. 1 визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (щодо поняття покарання див. коментар до статей 11 та 50 КК).

У Кримінальному кодексі дано вичерпний перелік злочинів і вичерпний перелік покарань, що є забезпеченням принципу законності у вирішенні питань кримінальної відповідальності та покарання: немає злочину — немає покарання без указання на це в кримінальному законі.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

1. Частина 1 ст. 2 визначає, що єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні всіх ознак складу злочину, передбаченого КК.

Склад злочину — це сукупність юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об’єктивними ознаками складу злочину є об’єкт і об’єктивна сторона, суб’єктивними — суб’єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом злочину виступають суспільні відносини, які охороняються законом і яким злочином завдається шкода. Перелік цих відносин дано законодавцем у ч. 1 ст. 1 КК.

Об’єктивна сторона — це сукупність зовнішніх ознак вчиненого злочину: діяння (дія або бездіяльність), суспільне небезпечні наслідки (певна шкода об’єкту), причинний зв’язок, спосіб, засоби, місце, час, обстановка вчинення злочину. Найважливішою ознакою, без якої не може бути жодного складу злочину, є діяння, виражене в свідомій вольовій поведінці особи — дії або бездіяльності (див. коментар до ст. 11 КК). Щодо наслідків, то вони є обов’язковою ознакою тільки матеріальних складів злочинів (див. коментар до ст. 13 КК).

Способи, знаряддя, обстановка, час, місце й інші, так звані факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину, виступають обов’язковими лише в тих випадках, коли вони прямо передбачені в статті Особливої частини. В інших випадках вони впливають на ступінь суспільної небезпечності вчиненого і можуть бути враховані як пом’якшуючі чи обтяжуючі обставини (див. коментар до статей 65-67 КК).

Суб’єкт злочину — це особа, яка вчинила злочин і яка характеризується такими юридичними ознаками: фізична, осудна, досягла певного віку (див. коментар до розділу IV Загальної частини КК).

Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, яка виявляється в певному психічному ставленні особи до об’єкта та об’єктивної сторони вчинюваного злочину; певному прояві її свідомості й волі, виражених у вині, мотивах, меті (див. коментар до статей 23-25 КК).

У частині 2 ст. 2 КК закріплено принцип винної відповідальності. Конституція України у ст. 62 проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена в обвинувальному вироку суду.

Саме це і відтворює ч. 2 ст. 2 КК, виключаючи об’єктивне ставлення, тобто відповідальність за спричинені наслідки без наявної вини. Які б тяжкі наслідки не настали від діяння особи, якщо не встановлено, що вона діяла щодо них винно (тобто умисно або необережно), кримінальна відповідальність виключається (щодо понять вини, умислу, необережності див. коментар до статей 23-25 КК).

Blog