Національна юридична академія України

Вид материала

Кодекс

Содержание Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність 3. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-пра­вові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Законодавство України про кримінальну відповідальність також повинне засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнар

Подобный материал:

• Української держави, 8520.93kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська, 2016.06kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису сорокун, 1112.4kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1183.74kb.
• Національна юридична академія україни імені  ярослава мудрого, 279.71kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 890.02kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1057.45kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2103.95kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1056.67kb.

Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність

1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після на­брання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ни­ми чинності.

3. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-пра­вові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповіда­ти положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.


1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України. Він складається з кримінальних законів, які системно розміщені в межах Кодексу і діють з часу набрання чинності Кримінальним кодексом України. Кожен з кримінальних законів містить певні правові приписи, викладені у вигляді кримінально-правової норми. У КК 2001 р. кримінальний закон позначений як “закон про кримінальну відповідальність” (див., наприклад, назву розділу II Загальної частини, частини 2, 4 та 5 ст. 3, інші статті КК). Поняття “кримінальний закон” і “закон про кримінальну відповідальність” тотожні за своєю сутністю, однак че­рез те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користуватися для характеристики КК України та при його застосуванні. Застосоване в КК поняття “закон про кримінальну відповідальність” є дещо умовним, оскільки на відміну від КК воно не має всіх атрибутів закону як нормативно-правового акта. Закон у буквальному розумінні — це юридичне цілісний і структурно завершений нормативно-правовий акт, який приймається Верховною Радою України відповідно до її конституційних повноважень. Такі атрибути прита­манні саме Кримінальному кодексу в цілому.

Отже, закон про кримінальну відповідальність — це письмовий норматив­но-правовий акт, що приймається Верховною Радою України або всеук­раїнським референдумом і містить правові приписи, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільне небезпечні діяння є злочинами, які покарання належить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину. Законом про кримінальну відповідальність на­зивається і Кримінальний кодекс України, і окремі його правові приписи, викладені у вигляді кримінально-правової норми.

2. Згідно з ч. 1 ст. З КК законодавство України про кримінальну відповідальність ґрунтується на Конституції України, яка має вищу юридичну силу. Зі статті 8 Конституції України випливає, що закони, в тому числі кримінальні, повинні відповідати їй.

Законодавство України про кримінальну відповідальність також повинне засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1 ст. З КК). Такі принципи і норми містяться, зокрема, у Загальній дек­ларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про цивільні і політичні права 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

3. Згідно з ч. 2 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання Кодексом чинності, включаються до ньо­го після набрання ними чинності. Вони застосовуються як складова части­на КК. Їх повне розуміння і застосування можливі тільки у взаємопоєднанні з іншими законами, включеними до Кримінального кодексу. Кримінальний кодекс і окремі закони України про кримінальну відповідальність прийма­ються Верховною Радою, що випливає зі ст. 85 Конституції України. Зако­ни про кримінальну відповідальність являють собою одну або декілька кримінально-правових норм, оформлених у статтю чи низку статей КК. Усі закони про кримінальну відповідальність зведені до Кримінального кодексу, де кримінально-правові норми розташовані в певній системі, а статті, в яких вони закріплені, мають відповідний номер. Кримінальний кодекс України поділяється на Загальну і Особливу частини. У Загальній частині визначені принципи і загальні положення кримінального права, а також його основні-інститути, наприклад; поняття злочину і його види, вина та її форми, співу­часть у злочині, повторність, сукупність та рецидив злочинів, покарання та його мета, види покарань та підстави їх застосування. Це норми, які засто­совуються до всіх злочинів. Особлива частина містить норми, що визнача­ють, які конкретно суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покаран­ня можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили. Загальна і Особлива ча­стини КК пов'язані між собою і утворюють нерозривну системну нормативну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітне при застосуванні окремих статей Кодексу. Не можна застосувати норму кримінального закону, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

Оскільки законодавство України про кримінальну відповідальність — це Кримінальний кодекс, то кримінально-правові норми, які можуть бути на додаток до КК ухвалені окремим законом, повинні бути позначені відповідним номером статті КК. Норми про кримінальну відповідальність, що приймаються в доповнення до КК, можуть не тільки міститися у самостійному законі, але й входити як окремий нормативний припис до закону України, яким охоплюється більш широке коло питань, що потребують нормативного регулювання і охорони.

4. Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Він є основним джерелом кримінального права. Згідно з ч. 3 ст. 3 КК злочинність діяння, а також йо­го караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значення нормативно-правового акта, що визначає, яке суспільне небезпечне діяння визнається зло­чином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення. У нормах інших галузей законодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для формування нор­ми кримінального закону (наприклад, визначення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню доходів, що дано в ч. 2 ст. 1 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відми­ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28 листопада 2002 р.). Однак такі положення або визначення можуть служити тільки нормативною базою для прийняття відповідного закону про кримінальну відповідальність (Законом України від 16 січня 2003 р. визначення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, було відтворене у п. 1 примітки до ст. 209 КК).

Злочинність діяння — це віднесення певного суспільне небезпечного діян­ня до злочинів, яке здійснюється законодавцем шляхом описання ознак да­ного діяння в законі про кримінальну відповідальність. Караність діяння — це визначення законодавцем у законі про кримінальну відповідальність ви­ду і розміру покарання, що підлягає застосуванню до особи, яка вчинила злочин. Інші кримінально-правові наслідки злочину — це підстави звільнення від кримінальної відповідальності, правила призначення покарання, звільнення від нього та від його відбування, а також судимість.

Вироки, ухвали і постанови судів не становлять законодавства про кримінальну відповідальність. Вони мають обов’язкову силу тільки щодо конкретної кримінальної справи. Так само роз’яснення Пленуму Верховно­го Суду України не створюють законодавства про кримінальну відповідальність. Вони лише розкривають смисл, дійсний зміст відповідної норми закону, націлюють судову практику на правильне її застосування. Не ство­рюють законодавства про кримінальну відповідальність і акти офіційного тлумачення, що даються Конституційним Судом України. Незважаючи на загальну обов’язковість, акти Конституційного Суду приймаються з метою точного визначення смислу юридичної норми, а також правильного і єдино­го її застосування до правових ситуацій, що виникають.

Із змісту ч. 3 ст. 3 КК також випливає, що основна функція закону про кримінальну відповідальність — охоронна. Разом з тим у деяких нормах КК приписує відповідним органам і службовим особам, за наявності законних підстав, звільняти від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вчинили злочин. У цій своїй частині норми закону про кримінальну відповідальність, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.

Закон про кримінальну відповідальність має також велике попереджувальне значення (має превентивну функцію). Сам факт існування норми, в якій описане кримінальне каране діяння, справляє певний превентивний вплив на осіб, здатних вчинити злочин.

5. Кримінальне законодавство колишнього СРСР, в тому числі України, до 1958 р. допускало аналогію застосування кримінального закону (ч. З ст. З “Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних рес­публік” 1924 р.; ч. 2 ст. 7 КК Української СРР 1927 р.). Під аналогією за­стосування закону розумілося застосування до суспільне небезпечного діян­ня, прямо не передбаченого законом на час його вчинення, статті КК, що встановлювала кримінальну відповідальність за найбільш схожий за тяж­кістю і характером злочин.

Кримінальний кодекс України 2001 р. у ч. 4 ст. 3 прямо заборонив засто­сування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого статтею Особливої частини, де дається вичерпний перелік злочинів. Оскільки ч. 4 ст. 3 КК ніяких обмежень не містить, то за новим КК неможливе застосування за аналогією і норм Загальної частини КК, що практика іноді вико­ристовувала при дії КК 1960 р.

На відміну від аналогії закону при застосуванні норм КК можливе їх по­ширювальне тлумачення. Таке тлумачення використовується при неспівпаданні тексту і суті норми закону про кримінальну відповідальність, коли її значення ширше за текстуальне словесне вираження. Поширювальне тлума­чення надає нормі закону про кримінальну відповідальність більш широко­го змісту і дозволяє застосовувати її до значно більшого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті. Поширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише точніше розкриває його зміст. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 КК вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством. У цьому випадку поняття “законодавством” охоплює не тільки закони в буквальному значенні, але і підзаконні (нормативно-правові) акти, якими регулюється порядок та умови державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії).

6. Чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Вер­ховною Радою України, можуть містити кримінально-правові положення. Відповідно до ст. 9 Конституції України такі договори є частиною національного законодавства України. Безпосередньо, як частина національного законодавства, діють ті положення, що не потребують видання Україною спеціальних нормативно-правових актів щодо їх застосування. Криміналь­но-правові положення міжнародних договорів, застосування яких можли­ве лише у взаємодії з внутрішнім законодавством України про криміналь­ну відповідальність, повинні бути імплементовані у КК України як його норми. Згідно з ч. 5 ст. 3 КК принциповим є дотримання у таких нормах КК положень міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. У разі, коли норма КК знаходиться чи вступає у протиріччя з відповідними кримінально-правовими положеннями обо­в’язкового для України міжнародного договору, застосуванню підлягають положення договору. Разом з тим, якщо міжнародний договір не відповідає Конституції України повністю або в частині і ця невідповідність виз­нана Конституційним Судом України, то такий договір або його частина не підлягає застосуванню в Україні (див., наприклад, Висновок Консти­туційного Суду України від 11 липня 2001 р. у справі № 1-35/2001 про Римський Статут).