Національна юридична академія України

Вид материала

Кодекс

Содержание Звільнення від покарання 3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встанов 5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу. 1. Звільнення від покарання 2. Звільнення від відбування покарання 3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням 4. Пом'якшення призначеного покарання 1. Звільнення від покарання Звільнення від відбування покарання 3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням 4. Пом'якшення призначеного покарання 3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років. 1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд мо­же покласти на засудженого такі обов'язки 2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи 4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконав­чої системи

Подобный материал:

• Української держави, 8520.93kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська, 2016.06kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису сорокун, 1112.4kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1183.74kb.
• Національна юридична академія україни імені  ярослава мудрого, 279.71kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 890.02kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1057.45kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2103.95kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1056.67kb.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ

ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ


Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбу­вання, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покаран­ня, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосову­ватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановле­ної санкцією нового закону.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бу­ти за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з ура­хуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.


1. Покарання є особливим примусовим заходом, що застосовується тільки судом від імені держави до осіб, які вчинили злочини, і означає негативну оцінку як скоєного, так і особи, яка вчинила злочин. Покарання за своїм змістом є карою, оскільки містить у собі низку позбавлень особистого май­нового і немайнового характеру, що покладаються на особу, яка визнана су­дом винною у вчиненні злочину.

Застосування покарання має на меті виправлення злочинця, а також по­передження вчинення нових злочинів як ним самим, так й іншими особами. Разом з тим покарання є не самоціллю, а засобом виправлення засуджених.

І цей засіб застосовується в крайньому разі, коли застосування інших за­ходів впливу не спроможне досягти названих цілей. Якщо ж такі цілі дося­гаються іншими засобами або вони вже були досягнуті в процесі відбуван­ня покарання, то очевидно, що його призначення або подальше виконання стає недоцільним, негуманним і несправедливим.

У цих випадках ставиться питання про звільнення особи від покарання чи його відбування або про пом'якшення призначеного покарання. У частині 1 ст. 74 КК передбачено: а) звільнення засудженого від реально призначеного покарання; 6) звільнення від подальшого відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням; в) пом'якшення призначеного покарання.

Звільнення від покарання або подальшого його відбування, заміна пока­рання більш м'яким, а також пом'якшення покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК.

Стаття 74 КК передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:

1. Звільнення від покарання: а) щодо особи, засудженої за діяння, ка­раність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); 6) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74); в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84 КК); ґ) на підставі закону Ук­раїни про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

2. Звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (статті 75-78 КК); б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК); в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК); г) умовно-достро­кове звільнення (ст. 81 КК); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК); є) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням:

а) невідбутої частини покарання (ст. 82 КК); б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію чи акта про помилування (ст. 85 КК).

4. Пом'якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74 КК). Стаття 74 КК як загальна норма регламентує підстави і умови звільнен­ня від покарання та його відбування для осіб, які досягли повноліття на мо­мент вчинення злочину. Разом з тим у розділі XV Загальної частини КК «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» визначені певні особливі підстави і умови звільнення від покарання та його відбування щодо неповнолітніх: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК); б) звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК); в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК).

Поряд з цим щодо неповнолітніх у розділі XV виділений додатково са­мостійний вид звільнення від покарання із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру (ст. 105 КК).

2. Частина 2 ст. 74 КК передбачає звільнення особи, засудженої за діян­ня, від відбування покарання, караність якого новим прийнятим законом усунена (декриміналізація діяння). Підставою для такого звільнення є усу­нення злочинності діяння, за яке особа була засуджена. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунута, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання (ч. 2 ст. 74 КК).

3. Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК звільненню від покарання (основного і додаткового) відповідно до ч. 2 ст. 74 КК передбачено: а) звільнення засудженого від реально призначеного покарання; 6) звільнення від подальшого відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням; в) пом'якшення призначеного покарання.

Звільнення від покарання або подальшого його відбування, заміна пока­рання більш м'яким, а також пом'якшення покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК.

Стаття 74 КК передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування: .

1. Звільнення від покарання: а) щодо особи, засудженої за діяння, ка­раність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); 6) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74); в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84 КК); ґ) на підставі закону Ук­раїни про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

2. Звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (статті 75-78 КК); б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК); в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК); г) умовно-достро­кове звільнення (ст. 81 КК); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК); є) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням:

а) невідбутої частини покарання (ст. 82 КК); б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію чи акта про помилування (ст. 85 КК).

4. Пом'якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74 КК). Стаття 74 КК як загальна норма регламентує підстави і умови звільнен­ня від покарання та його відбування для осіб, які досягли повноліття на мо­мент вчинення злочину. Разом з тим у розділі XV Загальної частини КК «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» визначені певні особливі підстави і умови звільнення від покарання та його відбування щодо неповнолітніх: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК); б) звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК); в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК).

Поряд з цим щодо неповнолітніх у розділі XV виділений додатково са­мостійний вид звільнення від покарання із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру (ст. 105 КК).

2. Частина 2 ст. 74 КК передбачає звільнення особи, засудженої за діян­ня, від відбування покарання, караність якого новим прийнятим законом усунена (декриміналізація діяння). Підставою для такого звільнення є усу­нення злочинності діяння, за яке особа була засуджена. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунута, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання (ч. 2 ст. 74 КК).

3. Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК звільненню від покарання (основного і додаткового) відповідно до ч. 2 нення в тому разі, якщо чинний закон є більш м'яким порівняно з законом, який діяв на момент вчинення злочину.

7. Порядок звільнення від відбування покарання передбачений Виправ­но-трудовим кодексом України.


Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, служ­бового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він мо­же прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробу­ванням.

2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитово­го строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього .обов'язки.

3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.


1. Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуван­ням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований новим КК в один із видів звільнення від відбування покарання — звільнен­ня від відбування покарання з випробуванням, застосування якого детально регламентовано у статтях 75-79 КК.

2. Відповідно до ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випро­буванням можливе при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі за умови визначення його на строк не більше п'яти років. Однак призначення одного із зазначених покарань саме по собі не вирішує питання про можливість звільнення від відбування покарання з випробуван­ням. Для його застосування потрібно встановити достатню для цього підста­ву. В статті 75 КК відсутнє чітке визначення такої підстави, але її зміст на­дає суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. У ній зазначено, що звільнення з випробуванням допустиме тоді, коли суд дійде висновку, що виходячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обста­вин виправлення засудженого можливе без відбування покарання. Тому су­ду завжди потрібно детально з'ясувати фактичну тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. На це орієнтує і ПВСУ в п. 1 постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 22 груд­ня 1995 р. № 22 (Постанови (1963-2000)... - Т. 2. - С. 34).

3. Тяжкість злочину визначається тим, до якої категорії злочинів відне­сене вчинене діяння (ст. 12 КК), ступенем його тяжкості, суспільної небез­печності та видом і строком передбаченого за цей злочин покарання.

У кожному разі фактична тяжкість злочину повинна бути конкретизова­на з урахуванням значущості об'єкта та предмета посягання, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, наявності чи відсутності тяжких наслідків та ін. Підлягають обов'язковому врахуванню форма, вид, ступінь вини, мотиви і мета злочину, а також стадії вчинення злочину, закінченим він був чи незакінченим і з яких причин його не було доведено до кінця. З'ясовується і те, вчинений він у співучасті чи однією особою.

4. Не менш важливе значення має і врахування обставин, що характери­зують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:

обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення зло­чину, частіше це такі, як відсутність правопорушень до вчинення злочину,, сумлінне ставлення до праці або навчання, порядна поведінка в побуті, за­слуги перед Батьківщиною та ін.;

обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: відсутність ініціативи вчинення злочину, причетність або непричетність особи до готу­вання чи організації злочину, другорядна роль у його вчиненні та ін.;

обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення злочину, прикладом яких може бути надання допомоги потерпілому, турбо­та про його близьких та ін.;

індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, родинний стан, спосіб життя, відсутність судимостей, наявність на утриманні непрацездат­них родичів, а також такі особливості характеру, як доброта, чуйність чи, навпаки, озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильність до азартних ігор, зловживання спиртними напоями тощо.

5. Підлягають урахуванню і обставини, що пом'якшують покарання, на­приклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок ма­теріальної службової або іншої залежності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин; вчинення злочину не­повнолітнім або жінкою в стані вагітності; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення чи прагнення усунути наслідки злочину, активне спри­яння розкриттю злочину або злочинної діяльності організованої групи, з'яв­лення із зізнанням, щире каяття та ін.

Усі ці обставини в різноманітних їх сполученнях можуть істотно знизи­ти фактичну ступінь тяжкості злочину і особливо ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що в своїй сукупності і утворює підставу для висновку суду про можливість звільнення засудженого від відбування пока­рання з випробуванням.

Тільки таке комплексне з'ясування підстави застосування цього виду звільнення від відбування покарання може забезпечити обгрунтований вис­новок суду і про можливість виправлення засудженого без реального відбу­вання покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього судом обов'язків.

6. Відповідно до ч. З ст. 75 КК встановлення у вироку іспитового строку є невід'ємною ознакою звільнення від відбування покарання з випробуван­ням. За своїм змістом іспитовий строк — це певний проміжок часу, протя­гом якого здійснюється контроль за поведінкою засудженого, а сам він під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний вико­нувати покладеш на нього обов'язки та інші умови випробування.

Іспитовий строк втілює в собі погрозу реального відбування призначено­го покарання, якщо засуджений не виконає умови випробування, і перспек­тиву остаточного звільнення від відбування покарання і навіть пільгового погашення судимості, якщо умови випробування будуть виконані.

7. Альтернатива таких можливостей визначає основний зміст і значення іспитового строку. Він полягає в наданні засудженому певного часу для того, щоб своєю законослухняністю і ставленням до виконання покладених на ньо­го обов'язків довести своє виправлення без реального відбування покарання.

Важливе правове значення іспитового строку полягає і в тому, що не­сприятливі наслідки (реальне відбування призначеного покарання) можливі тільки за порушення умов випробування, вчинені в період проходження цього строку. Будь-які порушення, вчинені за його межами, до уваги не бе­руться. Значення іспитового строку полягає також у тому, що тільки про­тягом цього проміжку часу особа визнається судимою і за її поведінкою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Має значення й те, що іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його поважати закони, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — бути остаточно звільне­ним від відбування призначеного основного виду покарання або реально йо­го відбувати.

8. Тривалість іспитового строку встановлена в ч. З ст. 75 у межах від од­ного до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бу­ти такий проміжок часу, який необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Три­валість його необхідно визначати з урахуванням характеру і ступеня тяж­кості вчиненого злочину, виду і строку призначеного основного покарання, виду і строку призначеного додаткового покарання, обставин, що характери­зують особу засудженого, середовище, в якому він перебуває та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку і він не може бути скорочений у заохочувальному порядку.


Стаття 76. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд мо­же покласти на засудженого такі обов'язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконав­чої системи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворюван­ня, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засудже­них військовослужбовців — командирами військових частин.


1. У випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого один або кілька обов'язків, вичерпний пе­релік яких передбачено в ч. 1 ст. 76. Покладання інших обов'язків, будь-яке доповнення до покладених обов'язків або звільнення засудженого від вико­нання обов'язку законом не передбачено. Обов'язки, покладені на засудже­ного, повинні виконуватися ним тільки протягом іспитового строку.

2. Закон надає право суду покласти на засудженого такі обов'язки:

попросити публічно або в іншій формі (письмово чи усно) пробачення у потерпілого, що означає якоюсь мірою компенсувати заподіяну йому мо­ральну шкоду. Покладання цього обов'язку несе в собі певний вплив ви­правного характеру і корисне при засудженні за менш тяжкі злочини, особ­ливо проти здоров'я, честі, гідності, проти громадського порядку, мораль­ності тощо. (Про поняття «потерпілий» див. коментар до ст. 46 КК);

не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу орга­ну кримінально-виконавчої системи. Покладання цього обов'язку означає заборону судом самовільно, без дозволу кримінально-виконавчого органу виїжджати за межі України на постійне проживання. Мотиви і мета такого виїзду до уваги не беруться;

повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання. Покладання цього обов'язку зобов'язує засудженого невідкладно повідомляти кримінально-виконавчий орган про зміну мисця проживання, роботи або навчання з обов'язковим повідомлен­ням адреси нового місця проживання, а у випадку працевлаштування — і нового місця роботи чи навчання. Чітке виконання цього обов'язку дис­циплінує засудженого і потрібне для обліку таких осіб і належного контро­лю за їхньою поведінкою за новим місцем проживання;

періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. Покладання такого обов'язку означає періодичну явку до відповідного кримінально-виконавчого органу за місцем проживання для реєстрації. Періодичність такої явки визначає контролюючий орган, а зако­нодавче це питання має бути вирішене в новому ВТК. Такий обов'язок є складовою частиною випробування, він дисциплінує засуджених і водночас полегшує здійснення контролю за їхньою поведінкою;

пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. На відміну від інших обов'язків — це спеціальний вид, тому що покласти такий обов'язок суд має право тільки на особу, щодо якої документально доведено, що вона страж­дає на одну чи декілька вказаних хвороб і потребує відповідного лікуван­ня. На практиці щодо осіб, які страждають алкоголізмом чи наркоманією, суди вимагають висновок медичної комісії, а для осіб, хворих на венеричні хвороби, проказу, вірус імунодефіциту людини, туберкульоз та інші, що становлять небезпеку для людей, достатньо наявності документа профіль­ного медичного закладу чи лікарні з висновком про діагноз і необхідність лікування. Покладення такого обов'язку передбачає проходження повного курсу лікування.

Необхідність покладення такого обов'язку зумовлена як метою виправ­лення засуджених і запобігання новим правопорушенням, так і потребує по­передження хвороб, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб. Тому покладення такого обов'язку можливе і щодо осіб, які вчинили злочин, не пов'язаний з їхнім захворюванням.

3. Текст ч. 2 ст. 76 КК свідчить про те, що контроль за поведінкою звільнених від відбування покарання з випробуванням здійснюють органи виконання покарань (кримінально-виконавчі інспекції) за місцем проживан­ня засуджених, а засуджених військовослужбовців — командири військових частин, начальники військових установ або військових навчальних закладів (див. ч. 1 ст. 114' ВТК України). Такий контроль повинен відповідати ос­новним принципам Європейської конвенції «Про нагляд за умовно засудже­ними або умовно звільненими правопорушниками» (ст. 1 ч. І) від ЗО лис­топада 1964 р. (дата приєднання України 22 вересня 1995 р.) (Бюлетень міністерства юстиції. — 2001. — № 4. — С. 394).

За своїм змістом контроль включає, по-перше, облік таких засуджених;

по-друге, нагляд за виконанням покладених на них судом обов'язків; по-третє, нагляд за їхньою поведінкою в суспільстві й побуті. Все це потребує реєстрації вчинених ними правопорушень та застосованих до них адміністративних стягнень, відповідних профілактичних бесід, в окремих ви­падках допомоги у вирішенні питання працевлаштування та інших заходів для забезпечення їхньої соціальної реабілітації.


Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.


1. Ефективність звільнення від відбування покарання з випробуванням забезпечує не тільки належним чином організований контроль за пове­дінкою засуджених, а й застосування до них додаткових покарань. Від­повідно до ст. 77 КК суд, у разі звільнення від відбування покарання з ви­пробуванням, може призначити підсудне одне чи кілька додаткових пока­рань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займати­ся певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, ран­гу, чину або кваліфікаційного класу. Призначення додаткового покарання повинне бути мотивоване судом. Отже, при застосуванні цього виду звільнення від відбування покарання закон виключає можливість призна­чення лише одного додаткового покарання — конфіскації майна. Але тут потрібно уточнити. Відомо, що будь-яке додаткове покарання, в тому числі і конфіскацію майна, суд, керуючись положеннями ст. 65 КК завжди при­значає додатково до основної міри покарання, а не до інших заходів кри­мінально-правового реагування. Тому у випадку призначення судом кон­фіскації майна звільнення такого засудженого від відбування основного по­карання з випробуванням неможливе.

2. Аналіз статей 75, 77 і п. 1 ст. 89 КК дає можливість зробити однознач­ний висновок про те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням стосується тільки призначеної судом основної міри покарання. Призначені судом додаткові покарання підлягають реальному і самостійному виконанню про що свідчить і порівняльне тлумачення тексту ст. 77 КК і п. 1 ст. 89 КК.

Звільнення від відбування призначених згідно зі ст. 77 КК додаткових покарань можливе лише відповідно до закону про амністію.

3. Треба мати на увазі, що призначення додаткових покарань згідно зі ст. 77 не звільняє суд від необхідності керуватися положеннями відповідних статей Загальної частини КК, що регулюють порядок, межі і особливості призначення додаткових покарань.

Так, призначаючи штраф як додаткове покарання, суд зобов'язаний вра­хувати положення частин 2 і 3 ст. 53 КК про те, що його призначення мож­ливе лише тоді, коли воно спеціально передбачене в санкції відповідної статті КК, а його розмір повинен визначатися залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права займа­ти певні посади або займатися певною діяльністю суду необхідно врахову­вати положення ст. 55 КК, яка передбачає можливість призначення цього додаткового покарання в межах від одного до трьох років і навіть у випад­ку, коли воно не передбачене в санкції відповідної статті Особливої части­ни КК. При цьому строк додаткового покарання у разі застосування ст. 77 КК обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

Призначення додаткового покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу зобов'язує суд приймати рішення виходячи з положення ст. 54 КК про можливість його за­стосування лише до осіб, що вчинили тяжкий чи особливо тяжкий злочин (пункти 4 і 5 ст. 12 КК).