Geum.ru

Національна юридична академія України

Вид материалаКодекс

Содержание


Стаття 60. Арешт
2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.
Стаття 61. Обмеження волі
2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.
1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої
Подобный материал:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   48

Стаття 60. Арешт


1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.


1. Арешт є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого за­суджений на строк, встановлений вироком суду, поміщається в спеціальну установу — арештний дім (ст. 100 ВТК) і утримується в ньому в умовах ізо­ляції від суспільства (ч. 1 ст. 60 КК, ч. 1 ст. 101 ВТК). При цьому на засу­джених до арешту поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законодавством для осіб, що відбувають покарання у виді позбав­лення волі (ст. 101 ВТК). Особи, засуджені до арешту, тимчасово, до ство­рення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах (в'язни­цях) за місцем засудження («Інструкція про організацію виконання пока­рання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи», затвер­джена наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 31 серпня 2001 р. № 158).

2. Арешт є строковим видом покарання і відповідно до ч. 1 ст. 60 КК мо­же бути призначений судом на строк від одного місяця до шести місяців.

3. Арешт належить до числа загальних (універсальних) видів покарань і може застосовуватися до будь-яких осіб, за винятком тих, які зазначені у вичерпному переліку в ч. З ст. 60 КК. До них належать: а) особи віком до шістнадцяти років; б) вагітні жінки; в) жінки, що мають дітей віком до се­ми років. При цьому слід враховувати, що вік особи, стан вагітності або на­явність дитини є перешкодою для призначення покарання у виді арешту ли­ше в тому випадку, якщо ці обставини мали місце не на момент вчинення злочину, а на момент постановлення вироку суду.

4. Якщо арешт призначається військовослужбовцю, то відповідно до ч. 2 ст. 60 КК засуджений відбуває його на гауптвахті. При цьому арешт із відбу­ванням його на гауптвахті може бути призначений як військовослужбовцям із числа офіцерського складу, так і тим, які проходять строкову військову службу за призовом або служать за контрактом. Особливості відбування арешту військовослужбовцями регулюються ст. 105 ВТК.

5. Арешт може бути призначений судом лише у випадках, якщо це основ­не покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його призначення в порядку переходу до більш м'якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК). В Особливій частині КК арешт передбачений в альтернатив­них санкціях за злочини невеликої (наприклад, ст. 124, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 129 КК) або середньої (наприклад, ч. 1 ст. 130, ч. 2 ст. 136 КК) тяжкості.

Застосування арешту також можливе в порядку заміни покарання або невідбутої його частини на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85—87 КК.

6. Особи, засуджені до арешту, не підлягають звільненню від відбування цього покарання з випробуванням (статті 75, 79 КК), умовно-достроковому звільненню (ст. 81 КК), а невідбута частина арешту не може бути замінена більш м'яким покаранням (ст. 82 КК). Проте особа, засуджена до арешту, може бути достроково звільнена від відбування цього покарання або від по­дальшого його відбування на підставі статей 84—87 КК.

7. Покарання у виді арешту застосовується до неповнолітніх, які на час постановлення судом вироку досягли 16-річного віку, з додержанням вимог ст. 101 КК (див. коментар до ст. 101 КК).

8. Порядок та умови виконання (відбування) покарання у виді арешту регулюються Розділом УІ-А ВТК, а також «Інструкцією про організацію виконання покарання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи».

9. Втеча засудженого, який відбуває покарання у виді арешту, має наслідком відповідальність за ст. 393 КК.

Стаття 61. Обмеження волі


1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залучен­ням засудженого до праці.

2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досяг­ли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.


1. Обмеження волі є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого засуджений протягом строку, встановленого вироком суду:

а) утримується в кримінально-виконавчій установі відкритого типу — ви­правному центрі; б) відбуває покарання без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду з боку адміністрації цього центру; в) у процесі відбуття покарання в обов'язковому порядку залучається до праці.

2. Основні каральні елементи цього покарання полягають у тому, що за­суджений направляється до виправного центру й утримується в ньому про­тягом встановленого вироком строку; мешкає за особистим посвідченням, що видається замість паспорта; зобов'язаний постійно знаходитися в межах цього центру під наглядом і не має права залишати його межі без спеціаль­ного дозволу адміністрації; мешкає в спеціально призначеному для засудже­них гуртожитку; зобов'язаний дотримуватися встановленого розпорядку дня; підлягає обов'язковому залученню до праці, як правило, на виробництві виправного центру або на договірній основі в інших підприємствах незалеж­но від форми власності, але в умовах забезпечення за ним нагляду; може бу­ти підданий заходам дисциплінарного стягнення за порушення трудової дис­ципліни та встановленого порядку відбування покарання (статті 106, 1072, 1073, 107" ВТК; «Інструкція про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи», затверджена наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 4 верес­ня 2001 р. № 165).

3. Обмеження волі є строковим видом покарання і може бути призначе­не судом у межах від одного до п'яти років (ч. 2 ст. 61 КК). Конкретний строк цього покарання визначається судом у вироку виходячи з тих меж, які встановлені для обмеження волі в санкції статті Особливої частини КК.

4. Обмеження волі може бути призначене судом лише у випадках, коли це основне покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особли­вої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його призначення в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

5. Застосування покарання у виді обмеження волі можливе також при заміні позбавлення волі (ст. 63 КК) або невідбутої його частини на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85-87 КК.

6. Обмеження волі належить до числа загальних (універсальних) пока­рань, яке може бути призначене будь-якій особі. Проте оскільки відбування цього покарання пов'язане з обов'язковим залученням засудженого до праці, закон (ч. З ст. 61 КК) обмежує можливість його застосування, встановлю­ючи, що це покарання не може бути призначене: 1) неповнолітнім;

2) вагітним жінкам; 3) жінкам, що мають дітей віком до чотирнадцяти років;

4) особам, що досягли пенсійного віку; 5) військовослужбовцям строкової служби; 6) інвалідам першої та другої груп. В усіх зазначених випадках вра­ховується вік або стан (статус) особи на момент постанови судом вироку.

7. На підставі ч. 1 ст. 58 КК обмеження волі на строк не більше двох років може бути замінене військовослужбовцю покаранням у виді службо­вих обмежень на той самий строк (див. коментар до ст. 58 КК).

8. Особа, засуджена до обмеження волі, може бути звільнена від відбу­вання (повністю) або від подальшого відбування (частково) цього покаран­ня: а) з випробуванням (статті 75, 79 КК); б) умовно-достроково (ст.81 КК);

в) достроково (ч. 4 ст. 83, статті 84—87 КК).

9. Покарання у виді обмеження волі до неповнолітніх не застосовується (ч. З ст. 61, ч. 1 ст. 98 КК).

10. Порядок та умови виконання (відбування) покарання у виді обмежен­ня волі встановлені в Розділі УІ-Б ВТК, а також в «Інструкції про ор­ганізацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах криміна­льно-виконавчої системи».

11. За злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, а також за дії, що дезорганізують роботу такої установи, особа, засуджена до обме­ження волі, притягується до відповідальності за статтями 391 чи 392 КК. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі має наслідком відповідальність за ст. 390 КК.


Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призна­чається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважати­ме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

2. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.


1. Тримання в дисциплінарному батальйоні є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого засуджений військовослужбовець строкової служби направляється до спеціальної військової частини на строк, встанов­лений вироком суду. Основними засобами впливу на засуджених до цього виду покарання є: встановлений для дисциплінарного батальйону порядок . та режим відбування покарання, суспільне корисна праця засуджених, ви­ховна робота і бойова підготовка (ст. 5 «Положення про дисциплінарний ба­тальйон у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94).

2. Засуджені до такого покарання військовослужбовці піддаються ряду об­межень: ізолюються від інших військовослужбовців; територія дисциплінарно­го батальйону огороджується спеціальним парканом; вікна та двері приміщень обладнуються металевими ґратами; на роботу та за межі дисциплінарного ба­тальйону засуджених виводять під охороною озброєного конвою; у випадку втечі засудженого конвойні мають право застосовувати у встановленому по­рядку зброю; засуджені в обов'язковому порядку залучаються до праці (не менше, ніж на 8 годин) на виробничих підприємствах, будівництві та інших об'єктах Міністерства оборони; за порушення вимог режиму відбування пока­рання до них можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення, аж до ареш­ту на 10 діб з утриманням на гауптвахті; час перебування в дисциплінарному батальйоні в строк військової служби не зараховується і після відбуття пока­рання засуджені направляються для подальшого проходження служби.

3. Тримання в дисциплінарному батальйоні є строковим видом покаран­ня і може бути призначене судом на строк від шести місяців до двох років (ч. 1 ст. 62 КК).

4. Покарання, передбачене ст. 62 КК, є спеціальним і може бути призна­чене лише військовослужбовцям строкової служби. До курсантів військово-навчальних закладів, шкіл прапорщиків, мічманів та інших подібних на­вчальних закладів це покарання може бути призначене лише за злочини, вчинені ними після зарахування до навчання і за умови, що до цього вони не проходили строкової військової служби.

5. Тримання в дисциплінарному батальйоні може бути призначене виро­ком суду лише як основне покарання (ч. 1 ст. 52 КК) у випадках:

а) коли це покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52). Це покарання фігурує в 16-ти санкціях статей Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за військові злочини (частини 1 статей 402-407, 409, 411-414, 419, 421, частини 2 статей 406, 412, 413);

6) коли суд на підставі ч. 1 ст. 62 КК, з огляду на обставини справи й особу засудженого, вважатиме за можливе (за доцільне) замінити позбав­лення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному ба­тальйоні на той самий строк. Призначення покарання здійснюється у цьому випадку за розсудом суду і проходить у два етапи: 1) на першому етапі суд призначає військовослужбовцю строкової служби покарання у виді позбав­лення волі на строк не більше двох років; 2) на другому — на підставі ч. 1 ст. 62 КК запроваджує заміну позбавлення волі триманням в дисциплінар­ному батальйоні на той самий строк. Причому така заміна можлива при вчи­ненні військовослужбовцем вже не тільки військового, а й будь-якого іншо­го злочину;

в) коли суд призначає тримання в дисциплінарному батальйоні в поряд­ку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК). Проте призначення зазначено­го виду покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК можливе лише за умови, якщо воно застосовується не до будь-якої особи, що вчинила злочин, а лише до військовослужбовця строкової служби.

6. Якщо ч. 1 ст. 62 КК передбачає можливість заміни позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні, то в ч. 2 ст. 62 КК встановлена заборона на застосування такої заміни щодо осіб, які раніше відбували по­карання у виді позбавлення волі. При цьому під останніми маються на увазі особи: а) які були раніше засуджені вироком суду до покарання у виді поз­бавлення волі; б) які реально (фактично) відбували хоча б частину строку позбавлення волі, призначеного цим вироком; в) судимість у яких не пога­шена чи не знята у встановленому законом порядку.

7. Військовослужбовець, засуджений до тримання в дисциплінарному ба­тальйоні, може бути звільнений від цього покарання умовно-достроково (ст. 81 КК) чи достроково (ч. З ст. 84, статті 85—87 КК).

8. Порядок та умови відбування (виконання) покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні встановлені в «Положенні про дисциплінар­ний батальйон у Збройних Силах України».

9. Час тримання засуджених у дисциплінарному батальйоні в строк військової служби не зараховується (ст. 62 Положення). Однак особи, що відбувають це покарання, вважаються військовослужбовцями строкової служби, оскільки на них поширюються права і вони виконують обов'язки, встановлені законодавством для цієї категорії військовослужбовців (ст. 6 Положення). Тому втеча таких осіб із дисциплінарного батальйону або вчинення інших дій, спрямованих на ухилення від військової служби, слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу, способу та тривалості ухилення за статтями 407, 408 або 409 КК.


Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадця­ти років.


1. Позбавлення волі є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого засуджений ізолюється від суспільства шляхом поміщення його на строк, встановлений вироком суду, в спеціальну кримінально-виконавчу установу. При відбуванні цього покарання засуджений обмежується в праві вільного пересування, виборі місця проживання і роботи, в спілкуванні зі своїми близькими, використанні свого часу; його життя та діяльність підпо­рядковується режиму відбування покарання тощо.

2. Позбавлення волі відбувається засудженим у виправно-трудових уста­новах, вид яких і відповідний режим визначаються Державним департамен­том України з питань виконання покарань (статті 12, 19 ВТК).

3. Позбавлення волі належить до загальних (універсальних) покарань і може бути призначене будь-якій особі, за винятком тих обмежень, що вста­новлені для застосування цього покарання щодо неповнолітніх (див. комен­тар до ст. 102 КК).

4. Позбавлення волі є покаранням строковим і відповідно до ч. 2 ст. 63 КК може бути призначене в межах (на строк) від одного до п'ятнадцяти років.

5. Покарання у виді позбавлення волі може бути призначене судом лише в тому випадку, якщо воно передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний. Якщо така санкція є альтернативною і у неї поряд із позбавленням волі передбачені інші, менш суворі види пока­рань, то призначення судом позбавлення волі повинне бути обов'язково мо­тивоване у вироку (ч. 2 ст. 334 КПК).

6. Покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене в поряд­ку переходу до іншого, більш м'якого виду покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК, оскільки більш суворе порівняно з ним довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) у всіх випадках фігурує в санкціях статей Особливої частини КК в альтернативі з позбавленням волі на певний строк. Тому на підставі ч. 1 ст. 69 КК можливе лише призначення позбавлення волі нижче від най­нижчої межі, встановленої для цього виду покарання в конкретній санкції (див. коментар до ст. 69 КК).

7. Застосування позбавлення волі як більш м'якого покарання можливе лише на підставі ч. 2 ст. 87 КК, коли актом про помилування здійснюється заміна призначеного судом довічного позбавлення волі (ст. 64 КК) покаран­ням, передбаченим ст. 63 КК, на строк не менше двадцяти п'яти років (див. коментар до статей 64 та 87 КК).

8. Призначене судом покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років може бути замінене військовослужбовцям покаранням у виді службових обмежень (див. коментар до ч. 1 ст. 58 КК) або у виді три­мання в дисциплінарному батальйоні (див. коментар до ч. 1 ст. 62 КК). Заміна позбавлення волі або невідбутої його частини більш м'яким видом покарання можлива і при застосуванні ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85—87 КК.

9. Особа, засуджена до позбавлення волі, може бути звільнена від його відбування: а) з випробуванням (статті 75, 79 КК); 6) умовно-достроково (ст. 81 КК); в) достроково (статті 83—87 КК).

10. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітнім із дотриманням вимог ст. 102 КК (див. коментар до ст. 102 КК).

11. Порядок та умови відбування (виконання) покарання у виді позбав­лення волі регулюються Розділом III ВТК.

12. За злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, а також за дії, що дезорганізують роботу такої установи, особа, засуджена до позбав­лення волі, може бути притягнута до відповідальності за статтями 391 або 392 КК. Ухилення від відбування покарання у виді позбавлення волі має наслідком відповідальність за ч. З ст. 390 КК, а втеча з місця позбавлен­ня волі — за ст. 393 КК.

Copyright © 2023. All rights Reserved.