Національна юридична академія України

Вид материала

Кодекс

Содержание Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців Стаття 59. Конфіскація майна

Подобный материал:

• Української держави, 8520.93kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська, 2016.06kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису сорокун, 1112.4kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1183.74kb.
• Національна юридична академія україни імені  ярослава мудрого, 279.71kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 890.02kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1057.45kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2103.95kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1056.67kb.

Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців

1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуд­жених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове об­меження на той самий строк.

2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обме­ження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановлено­му вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбу­вання цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.


1. Службові обмеження для військових є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого протягом строку його відбування, установ­леного вироком суду: а) засуджений не може бути підвищений за посадою;

б) не може бути підвищений у військовому званні; в) покарання не зарахо­вується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання; г) із суми його грошового забезпечення в примусовому порядку про­вадиться відрахування в доход держави (ч. 2 ст. 58 КК).

2. Службові обмеження є своєрідним видом виправних робіт для військо­вослужбовців. Тому цей вид покарання є спеціальним, який призначається судом лише військовослужбовцям (за винятком військовослужбовців стро­кової служби) та відбувається засудженим за місцем його військової служби.

3. Покарання, передбачене ст. 58 КК, є строковим і призначається судом у межах (на строк) від шести місяців до двох років. Обов'язковим елемен­том цього покарання є утримання (відрахування) з грошового забезпечення військовослужбовців, які провадяться в доход держави у розмірі, встановле­ному вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Відрахуван­ня провадяться щомісячно з усієї суми грошового забезпечення військово­службовця незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчи­ми документами.

4. Службові обмеження для військовослужбовців можуть бути призначені за вироком суду лише як основне покарання (ч. 1 ст. 52 КК) у випадках:

а) якщо це покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний (ч. 4 ст. 52 КК). У санкціях статей Особливої частини КК воно передбачене лише в нормах, які встановлюють відповідальність за військові злочини (частини 1 статей 402—404, 411, 412, 414, 423, 425, 426, ч. 2 ст. 407 КК);

6) якщо це покарання не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але суд, з огляду на обставини справи та особу засудженого, вважати­ме за можливе замість обмеження або позбавлення волі на строк не більше двох років призначити військовослужбовцю службові обмеження на той са­мий строк (ч. 1 ст. 58 КК). Отже, покарання призначається у цьому випад­ку за розсудом суду і здійснюється у два етапи: 1) на першому з них суд призначає військовослужбовцю покарання у виді обмеження (ст. 61 КК) чи позбавлення волі (ст. 63 КК) на строк не більше двох років відповідно до тієї санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний;

2) на другому етапі суд, мотивуючи своє рішення у вироку і посилаючись на ч. 1 ст. 58 КК, замість призначеного (замінюючи призначене) ним обме­ження або позбавлення волі, застосовує до військовослужбовця службові об­меження на той самий строк. У останньому випадку суд вправі призначити службові обмеження за вчинення військовослужбовцем як військового, так і будь-якого іншого злочину;

в) якщо це покарання призначається (але тільки військовослужбовцю) в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

5. При призначенні військовослужбовцю покарання у виді службових об­межень за два або більше злочинів, які входять у сукупність (ст. 70 КК) або за кількома вироками (ст. 71 КК), складанню підлягають лише строки цьо­го покарання, а розміри відрахувань із грошового забезпечення не склада­ються, а обчислюються за кожний злочин (за кожним вироком) самостійно (див. коментар до ч. 2 ст. 72 КК).

6. Покарання у виді службових обмежень може бути також застосоване до військовослужбовця в порядку заміни покарання або невідбутої його ча­стини більш м'яким на підставі ч. 4 ст. 83 чи статей 85—87 КК.

7. Військовослужбовець, засуджений до службових обмежень, може бути звільнений від їх відбування: а) з випробуванням (ст. 75 КК); б) умовно-достроково (ст. 81 КК); в) достроково (ч. 4 ст. 83, ч. З ст. 84, статті 85-87 КК).

8. Покарання, передбачене ст. 58 КК, до неповнолітніх не застосовується (ч. 1 ст. 98 КК).

Стаття 59. Конфіскація майна

1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безо­платному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предме­ти, що конфіскуються.

2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі ко­рисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально пе­редбачених в Особливій частині цього Кодексу.

3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.


1. Відповідно до ч. 6 ст. 41 КК Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та по­рядку, встановлених законом. Цей конституційний припис реалізований у ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна є додатковим покаранням (ч. 2 ст. 52 КК) і полягає в примусовому безоплатному вилученні за виро­ком суду у власність держави всього або частини майна, яке є власністю за­судженого.

2. Конфіскації підлягає тільки те майно, яке є власністю засудженого, у тому числі і та його частина, що належить йому в спільній власності з інши­ми особами. До складу такого майна можуть входити речі, предмети, гро­шові кошти, внески в банках, акції, облігації, векселі, чеки, сертифікати та інші цінні папери.

Перелік майна, яке не підлягає конфіскації за вироком суду, визначається законом України (ч. З ст. 59 КК) і на даний час вміщений у додатку до КК.

3. Конфіскація майна може бути повною або частковою (ч. 1 ст. 59 КК). Тому суд повинен зазначити у вироку, конфіскується все або тільки части­на майна засудженого. Якщо конфіскації підлягає лише частина майна засу­дженого, то суд зобов'язаний зазначити у вироку, яка саме частина майна конфіскується, або повинен перелічити предмети, що конфіскуються, із за­значенням їх індивідуально-визначених ознак (найменування, марки, номе­ра тощо). Заміна конфіскації і майна оплатою його вартості законом не пе­редбачена.

4. Конфіскація майна належить до числа безстрокових (одноактних) по­карань і вважається виконаною з моменту вилучення майна та його передачі відповідним фінансовим органам держави. Однак у тих випадках, коли після виконання вироку в частині конфіскації всього належного засудженому май­на виявляється неконфісковане майно, воно може бути вилучене за умови, якщо воно: а) було отримане засудженим до постановлення вироку; б) отри­мане після постановлення вироку, але на кошти, які підлягають конфіскації; в) не закінчилися строки давності виконання обвинувального вироку, вста­новлені ст. 80 КК (ст. 25 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань»).

5. Конфіскація майна належить до числа загальних (універсальних) пока­рань і по суті може бути застосована до будь-якої особи.

6. Порядок призначення цього додаткового покарання встановлений у ч. 2 ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна встановлюється за тяжкі (ч. 4 ст. 12 КК) та особливо тяжкі (ч. 5 ст. 12 КК) корисливі злочини і мо­же бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Отже, відповідно до закону конфіскація майна може бути призначена лише за умови, якщо: а) вчинений особою злочин є тяжким або особливо тяжким; б) цей тяжкий або особливо тяжкий злочин є корисливим', в) це до­даткове покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК, яка встановлює відповідальність за корисливий тяжкий або особливо тяжкий злочин.

7. У санкціях статей Особливої частини КК конфіскація майна може бу­ти передбачена як обов'язкове (наприклад, частини 2 та 3 ст. 368 КК) або як факультативне (наприклад, ч. 2 ст. 233 КК) додаткове покарання. У першому випадку суд зобов'язаний призначити це додаткове покарання і може відмовитися від його призначення лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК (див. ко­ментар до ст. 69 КК). У другому випадку питання про доцільність призна­чення конфіскації майна вирішується за розсудом суду. Обговорюючи в цьо­му випадку питання про призначення конфіскації, суд повинен враховува­ти, що невиявлене майно на момент постановлення вироку саме по собі не є перешкодою для призначення цього додаткового покарання, оскільки май­но, що підлягає конфіскації, може бути виявлене і при виконанні або навіть після виконання вироку (див. п. 4 коментарю до ст. 59 КК).

8. Проте конфіскація майна не може бути призначена судом у тих випад­ках, коли особа звільняється від відбування основного покарання з випро­буванням (статті 75, 77 КК), навіть якщо в санкції статті Особливої части­ни КК, за якою засуджується винний, вона передбачена як обов'язкове до­даткове покарання (див. коментар до статей 75 та 77 КК). Застосовуючи, на­приклад, ст. 75 КК при засудженні особи за ч. 1 ст. 209 КК, суд не має пра­ва призначити конфіскацію майна, хоча остання і фігурує в санкції ч. 1 ст. 209 КК як обов'язкове додаткове покарання.

9. Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна на підставі ч. 1 ст. 79, ст. 86 КК, якщо на день звільнення від покарання або вступу в силу закону про амністію вирок у частині конфіскації майна ще не був виконаний.

10. Від конфіскації майна, яка передбачена у ст. 59 КК як додаткове по­карання, слід відрізняти так звану спеціальну конфіскацію, яка не є криміна­льним покаранням й тому не передбачена у вичерпному переліку їх видів у ст. 51 КК.

Спеціальна конфіскація є мірою процесуального примусу, яка розповсю­джується на предмети, що визнані речовими доказами за справою (ст. 78 КПК), і застосовується на підставі ст. 81 КПК щодо: а) знарядь та засобів вчинення злочину; б) виявлених у винного речей, що вилучені з обігу; в) грошей, цінностей та інших речей, що здобуті чи нажиті злочин­ним шляхом; г) грошей, цінностей та інших речей, що служили об'єктом (предметом) злочинних дій. Зазначене майно вилучається у винного і в од­них випадках звертається в прибуток держави (конфіскується), в інших — знищується, а в третіх — повертається його законним володільцям.

11. Проте спеціальна конфіскація може бути застосована судом не тільки на підставі ст. 81 КПК, оскільки вона передбачена і в ряді санкцій статей Особливої частини КК (наприклад, частини 1 та 2 ст. 176, статті 201, 204, 209, 300, ЗОЇ). Водночас, як у тих випадках, коли питання про спеціальну конфіскацію вирішується на підставі ст. 81 КПК, так і у тих, коли ця міра процесуального примусу фігурує безпосередньо в санкції статті Особливої частини КК, її застосування є обов'язковим для суду і не залежить від то­го, яке основне чи додаткове покарання призначене засудженому вироком.

12. Відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. виконання покарання у виді конфіскації майна покла­дено на Державну виконавчу службу.

13. Покарання у виді конфіскації майна до неповнолітніх не застосо­вується (ст. 98 КК).

14. Приховування майна, що підлягає конфіскації, має наслідком відпо­відальність за ст. 388 КК, а заволодіиня конфіскованим майном, вчинене особою, якій воно було ввірене на збереження, тягне за собою відпо­відальність за ст. 191 КК.