Національна юридична академія України

Вид материала

Кодекс

Содержание Розділ XV Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру Необхідними умовами Стаття 98. Види покарань 2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або зай 1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають са­мостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене ст 2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців д Стаття 101. Арешт 2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. 1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років 3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років 2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не м Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням 2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до п Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру 2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові за­ходи виховного характеру 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування з 4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Подобный материал:

• Української держави, 8520.93kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська, 2016.06kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису сорокун, 1112.4kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1183.74kb.
• Національна юридична академія україни імені  ярослава мудрого, 279.71kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 890.02kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1057.45kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2103.95kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 1056.67kb.

Розділ XV

ОСОБЛИВОСТІ

КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ


1. Суб'єкт злочину — це особа, яка досягла до вчинення злочину певно­го віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти років (знижений вік). Вік суб'єкта злочину виконує не тільки роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, але є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності і пока­рання неповнолітніх, тобто осіб, що не досягли вісімнадцяти років до вчинен­ня злочину (див. коментар до статей 18, 22 КК).

2. Поряд із загальними положеннями, що належать до питань криміналь­ної відповідальності осіб, які вчинили злочини, кримінальний закон перед­бачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання не­повнолітніх.

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходить з психологічної ха­рактеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достат­нього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така пси­хофізична незавершеність процесу формування особи призводить до нездат­ності повною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої особи) усві­домлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища як злочин, давати адекватну оцінку своїм вчинкам.

3. Виходячи з цього, кримінальний закон передбачає, що вчинення зло­чину неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує покарання (див. коментар до п. З ч. 1 ст. 66 КК). Ця норма відбиває стійку тенденцію пом'якшення відповідальності неповнолітніх, яка визначена передусім у законах України «Про охорону дитинства» в редакції від 7 березня 2002 р.; «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р., в яких викладено ос­новні засади охорони дитинства та основи державної політики у цій сфері.

Ця ж тенденція послідовно відображена в розділі XV КК України.


Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосо­вує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передба­чені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною дру­гою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнен­ня віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаче­ного Особливою частиною цього Кодексу.

3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосуван­ня до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасову­ються і він притягується до кримінальної відповідальності.


1. Щодо поняття звільнення від кримінальної відповідальності див. ко­ментар до ст. 44 КК.

2. Під примусовими заходами виховного характеру розуміються передба­чені кримінальним законом особливі заходи впливу, що не є кримінальними покараннями. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами вихован­ня, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування осо­би неповнолітнього, виключення антисоціальних властивостей і навичок, по­передження вчинення ними правопорушень. Примусові заходи виховного ха­рактеру застосовуються незалежно від бажання винного і є мірою державно­го примусу. Обов'язковими ознаками цих заходів є: 1) відсутність у них оз­нак кримінального покарання; 2) передбачення їх кримінальним законом — ч. 2 ст. 105 КК; 3) застосування тільки судом; 4) тільки до неповнолітніх, які не досягли вісімнадцятирічного віку до моменту розгляду справи.

Підставою звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру є можливість ви­правлення неповнолітнього без застосування покарання.

При визначенні можливості виправлення неповнолітнього без застосу­вання покарання необхідно встановити й оцінити дані, які характеризують особу до і після вчинення нею злочину. Такими даними, зокрема, можуть бути: поведінка, ставлення до праці, розкаяння у вчиненому, відшкодування заподіяної шкоди та ін. Перелік обставин, які повинні встановлюватись у справах про злочини неповнолітніх дається в статтях 64, 433 КПК. Пленум Верховного Суду України в п. 17 постанови «Про практику розгляду суда­ми справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 31 травня 2002 р. № 6 дає такий перелік обставин, які підлягають з'ясуван­ню: «а) вік неповнолітнього — число, місяць і рік народження; б) стан здо­ров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього; в) умови життя, вихо­вання і поведінка неповнолітнього, дані про його сім'ю; г) обставини, що не­гативно впливали на виховання неповнолітнього, можливий вплив дорос-

лих, які втягнули його у злочинну діяльність; д) ставлення неповнолітньо­го до вчиненого діяння, а також навчання чи праці».

3. Необхідними умовами застосування таких заходів є:

а) неповноліття особи не тільки на час вчинення злочину, але й на час розгляду справи; б) вчинення злочину вперше (див. коментар до ст. 45 КК);

в) злочин належить до категорії злочинів невеликої тяжкості (див. коментар до ч. 2 ст. 12 КК); г) передбаченість цих заходів у КК (див. ч. 2 ст. 105 КК).

4. Частина 3 ст. 97 КК встановлює, що у разі ухилення неповнолітнього, який вчинив суспільне небезпечне діяння, від застосування до нього приму­сових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються судом і він при­тягується до кримінальної відповідальності. Під ухиленням слід розуміти дію або бездіяльність особи, спрямовані на невиконання обов'язків, що містяться у заходах виховного характеру. Така протидія може бути вираже­на у втечі неповнолітнього з дому чи спеціальної навчально-виховної уста­нови, в порушенні правил поведінки, встановлених у такій установі, невико­нанні покладеного судом обов'язку відшкодувати спричинені майнові збит­ки, невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового колективу.

5. Відповідно до ч. 2 ст. 97 КК примусові заходи виховного характеру мо­жуть застосовуватись і до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, за умови, що неповнолітньому виповнилося одинадцять років і ним вчинене діяння, яке підпадає під ознаки діяння, пе­редбаченого Особливою частиною КК. У таких випадках застосування при­мусових заходів виховного характеру є єдиним заходом, який не може бути скасований або замінений на більш суворий у зв'язку з неналежною по­ведінкою особи.


Стаття 98. Види покарань

1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом мо­жуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.


1. Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до ч. 1 ст. 98 це такі основні по­карання: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

До неповнолітніх відповідно до змісту ст. 98 КК не можуть застосовува­тися такі види покарань, як конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі, незалежно від тяжкості вчиненого злочину. Такі спе­цифічні види покарань, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військово­службовців, тримання в дисциплінарному батальйоні теж не можуть засто­совуватися до неповнолітніх, оскільки такі покарання розраховані на спеціальних суб'єктів, якими неповнолітні не можуть бути (див. коментар до ч. 2 ст. 401 КК).

На підставі ч. 2 цієї статті до неповнолітнього можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу і позбавлення права займати певні по­сади або займатися певною діяльністю.

2. Передусім слід зазначити, що в самому змісті, умовах застосування цих видів покарань є певні особливості порівняно з аналогічними покараннями в їх застосуванні до повнолітнього. Ці особливості в цілому відображають загальну тенденцію пом'якшення кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.


Стаття 99. Штраф

1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають са­мостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

2. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчине­ного злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.


1. Особливості штрафу при призначенні його неповнолітньому на відміну від загального поняття штрафу, як виду покарання, (див. коментар до ст. 53 КК), полягає в тому, що: 1) він може бути призначений тільки до не­повнолітнього, що має самостійний доход, власні кошти або майно, на яке мо­же бути звернене стягнення; 2) його максимальний розмір обмежений: п'ят­сот встановлених законом неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина 2 ст. 99 КК вимагає при призначенні штрафу неповнолітнім обов'язкового врахування судом не тільки тяжкості вчиненого злочину, але й матеріального стану неповнолітнього.

2. Неповнолітні, засуджені до штрафу, вважаються такими, що не мають судимості, після виконання цього покарання (див. п. 1,ч. 2 ст. 108 КК).


Стаття 100. Громадські та виправні роботи

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і поляга­ють у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може пере­вищувати двох годин на день.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому ви­роком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.


1. Із змісту статті випливає, що особливість громадських та виправних робіт при застосуванні до неповнолітніх полягає в двох моментах: 1) ці види покарань можуть бути призначені тільки неповнолітнім від 16-ти до 18-ти років; 2) значно зменшена тривалість (строк) цих покарань порівняно з тими, що передбачені в статтях 56, 57 КК: громадські роботи можуть бути призна­чені на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і тривалість їх не може пе­ревищувати двох годин на день, а строк виправних робіт встановлюється від двох місяців до одного року, при цьому відрахування в доход держави при­значається судом у розмірі від п'яти до десяти відсотків.

2. Неповнолітні, засуджені до громадських або виправних робіт, вважа­ються такими, що не мають судимості після виконання цих покарань (див. п. 1 ч. 2 ст. 108 КК).


Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постанов-лення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально при­стосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.


1. Особливості цього виду покарання щодо неповнолітнього полягають у такому: 1) арешт може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягли на момент постановлення вироку 16-ти років; 2) за своїм змістом арешт по­лягає у триманні неповнолітнього в умовах ізоляції в спеціально пристосо­ваних установах (див. статті 100, 101 ВТК); 3) тривалість арешту обмежена строком від п'ятнадцяти до сорока діб.

2. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодавством.

3. Неповнолітні, які відбули арешт, визнаються такими, що не мають су­димості (див. п. 1 ч. 2 ст. 108 КК).


Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчи­нення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 части­ни третьої цієї статті, — більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуд­жені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціаль­них виховних установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п'ятнадцяти років.


1. Позбавлення волі на певний строк як найбільш суворе покарання повин­не призначатися неповнолітньому тільки за умови, що на підставі оцінки осо­би і всіх обставин справи суд дійшов висновку про те, що всі інші, більш м'які види покарань, не дають змоги досягти мети кримінального покарання.

Позбавлення волі відповідно до ч. 2 ст. 102 КК взагалі не може бути при­значене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК).

2. Особливості позбавлення волі при призначенні його неповнолітньому полягають у тому, що: 1) КК визначає нижчі (ніж передбачені у ст. 63 КК) межі максимальних строків позбавлення волі. Відповідно до ч. 1 ст. 102 КК позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років. Лише у випад­ку, передбаченому в п. 5 ч. З ст. 102 КК, позбавлення волі неповнолітньому може бути більше десяти, але не більше п'ятнадцяти років; 2) залежно від категорії злочину, за який засуджений неповнолітній (див. ст. 12 КК), поз­бавлення волі може бути призначене:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років (щодо поняття повторності див. коментар до ст. 32 КК);

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — не більше десяти років;

5) за вчинення особливо тяжкого злочину, пов'язаного з умисним позбав­ленням життя людини — на строк до п'ятнадцяти років (п. 5 ч. З ст. 102 КК).

3. Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах, максимально пристосованих для цих осіб (ст. 18 ВТК).


Стаття 103. Призначення покарання

1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, пе­редбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи не­повнолітнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може пере­вищувати п'ятнадцяти років.


1. Особливості призначення покарання неповнолітнім викликані насампе­ред тим, що стосовно цих осіб на перше місце висувається мета виправлен­ня. Тому ч. 1 ст. 103 КК встановлює, що крім загальних засад призначення покарання (див. коментар до статей 65-67 КК), суд при призначенні пока­рання неповнолітньому повинен враховувати певні особливості: 1) умови його життя та виховання; 2) вплив дорослих; 3) рівень розвитку; 4) інші особливості особи неповнолітнього.

2. Врахування вікових особливостей неповнолітнього вимагає встанов­лення не тільки того, що особа формально досягла віку кримінальної відпо­відальності, а й з'ясування всіх індивідуальних психофізичних властивос­тей неповнолітніх певного віку. У зв'язку з цим практика йде шляхом ви­ключення кримінальної відповідальності та покарання щодо тих не­повнолітніх, які хоч і досягли віку, з якого встановлена кримінальна відповідальність, проте відстають (не у зв'язку з психічним захворюванням) у розумовому розвитку від того рівня, що є типовим для цього віку і визна­чає можливість усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого. Саме тому загальні засади призначення покарання щодо неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки рівня їхнього вікового психофізичного розвитку.

Можливість відносно легко (порівняно з дорослими) змінювати спря­мованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрямок у призначенні їм покарання — його пом'якшення. Саме це визначає вчинен­ня злочину неповнолітнім обставиною, що пом'якшує покарання (п. З ч. 1 ст. 66 КК).

Практика однозначно йде шляхом найчастішого застосування до не­повнолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад, призна­чення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

3. Призначення неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків ґрунтується на положеннях, закріплених у статтях 70 та 71 КК з урахуванням особливостей, передбачених у статтях 99-102 КК (див. коментар до цих статей). Особливістю призначення неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків позбавлення волі відповідно до ч. 2 ст. 103 КК є те, що покарання у цьому випадку не може перевищувати п'ят­надцяти років позбавлення волі.

Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосо­вується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбав­лення волі.

3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випро­буванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її про­хання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним ви­ховної роботи.


1. Щодо поняття звільнення від відбування покарання з випробуванням див. коментар до ч. 1 ст. 74 КК.

2. Для застосування цього виду звільнення неповнолітнього від відбуван­ня покарання необхідно враховувати: 1) загальні підстави, умови та правові наслідки, передбачені у статтях 75-78 КК (див. коментар до цих статей);

2) особливості, передбачені в частинах 2-4 статті 104 КК.

3. Ці особливості полягають у такому: 1) звільнення від відбування пока­рання з випробуванням неповнолітніх можливе при засудженні їх тільки до одного виду покарання — позбавлення волі; 2) іспитовий строк установ­люється тривалістю від одного до двох років; 3) у випадку звільнення не­повнолітніх від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на конкретну особу, з її згоди або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

4. У разі вчинення неповнолітнім нового злочину протягом іспитового строку йому призначається покарання за правилами, передбаченими у стат­тях 71-72 КК, з дотриманням обмежень, передбачених ч. 2 ст. 103 КК (див. коментар до ст. 103 КК).


Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяж­кості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові за­ходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах непо­внолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових за­ходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та З частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.


1. Щодо поняття звільнення від покарання див. коментар до ст. 74 КК.

2. Аналіз ст. 105 КК дозволяє зробити висновок про те, що даний вид звільнення від покарання є найсуттєвішим проявом гуманізму: звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру може за­стосовуватися тільки до неповнолітніх при наявності певної підстави та умов.

3. Підставою застосування ст. 105 КК є висновок суду про те, що не­повнолітній для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових ЗЛОЧИНІВ на момент винесення вироку не потребує застосування покарання.

4. Обов'язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є: а) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості; б) щире розкаяння, після вчинення злочину і по­дальша бездоганна поведінка.

5. Частина 2 ст. 105 КК містить вичерпний перелік примусових заходів ви­ховного характеру:

1) застереження, тобто осудження (осуд) суспільне небезпечної по­ведінки неповнолітнього, вимога припинити таку поведінку під погрозою за­стосування більш суворих заходів відповідальності;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки не­повнолітнього може, наприклад, полягати в забороні відвідувати у вечірній час парки, кафе, справно відвідувати навчальні установи та ін. Тривалість цих обмежень визначає суд;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а та­кож окремих громадян на їхнє прохання. Цей захід виховного характеру за своєю суттю припускає встановлення контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що були зобов'язані на підставі сімейних, виробни­чих або інших відносин його здійснювати і мали реальну можливість пози­тивно впливати на неповнолітнього, його поведінку. Саме тому цей захід мо­же застосовуватися тільки тоді, коли батьки або колектив здатні здійснюва­ти такий вплив, створити нормальну обстановку для виховання не­повнолітнього. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 31 травня 2002 р. рекомендовано «передавати не­повнолітніх під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише при наяв­ності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Під особами, які заміня­ють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колек­тиву можлива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих громадян на їх прохання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов'язані здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою».

Як і при обмеженні дозвілля, тривалість передачі неповнолітнього під на­гляд колективу, батькам або іншим особам визначається судом з урахуван­ням конкретних обставин справи;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяний майно­вий збиток. Закон обмежує можливість його застосування як віком не­повнолітнього, так і його матеріальним становищем: ця міра може бути за­стосована тільки до неповнолітніх, яким виповнилося п'ятнадцять років і які мають майно, заробіток або прибуток.

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної уста­нови для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не переви­щує трьох років. Умови перебування в цих установах та порядок їх зали­шення визначаються Законом України «Про органи і служби у справах не­повнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. Відповідно до ст. 1 цього Закону спеціальними навчально-виховними уста­новами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, до яких направля­ються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і фахові училища соціальної реабілітації для осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Строк цієї міри визначається судом до виправлення неповнолітнього, але не може перевищувати трьох років.

Відповідно до Закону України від 24 січня 1995 р. основними завдання­ми загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є: «ство­рення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, фахової підготовки, розвитку індивідуальних здібностей...», а також «забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання і соціального захисту...». З метою вирішення цих завдань Закон допускає у виняткових випадках можливість утримання в загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх до досягнен­ня ними п'ятнадцяти років, а у фахових училищах соціальної реабілітації — дев'ятнадцяти років, якщо це необхідно для завершення навчального року або фахової підготовки. Якщо неповнолітній під час перебування у спе­ціальній навчально-виховній установі своєю поведінкою, ставленням до на­вчання довів своє виправлення, він може бути на підставі ст. 8 Закону Ук­раїни від 24 січня 1995 року достроково звільнений постановою судді.

6. Відповідно до ч. З ст. 105 КК залежно від конкретних обставин вчине­ного злочину і особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одно­часно декілька примусових заходів виховного характеру.

Поряд із цими заходами ч. 4 ст. 105 КК надає право суду, якщо він вва­жає це необхідним, призначити неповнолітньому вихователя.