К э. н., доцент Федорец М. С

Вид материала

Документы

Содержание За типами 2.За стратегічними напрямками 3. Класифікація за О.Кендюховим 4. Класифікація за О. Бутнік-Сіверським Підходи до оцінки інвестиційної нерухомості на дату балансу Формування фінансової звітності суб`єктів малого підприємництва відповідно до податкового кодексу україни Коваленко Т.С. Проблеми бухгалтерського обліку фінансових інвестицій за методом участі в капіталі Мета статті Основний зміст.

Подобный материал:

• Культурология, 395.24kb.
• Рабочая программа по философии для специальности, 379.23kb.
• Методические рекомендации по выполнению, оформлению и защите выпускных квалификационных, 445.38kb.
• Учебно-методические указания по дисциплине отечественная история для студентов неисторических, 762.11kb.
• З виробничої практики, 169.38kb.
• Основные направления конференции, 72.62kb.
• Хмельницького Магістратура "Затверджую", 292.99kb.
• Программа всероссийской научно-практической конференции «проблемы современной экономики:, 87.2kb.
• Зачеты, 37.94kb.
• Программа вступительных испытаний «Финансы» в магистратуру по специальности 080200., 256.16kb.

Підсумовуючи попередні визначення можна сказати, що інтелектуальний капітал – це капітал, що в процесі свого функціонування використовує інтелектуальні та інформаційні ресурси, які створюють нову вартість і забезпечують конкурентні переваги підприємства.

Питання класифікації інтелектуального капіталу є дискусійним і мало висвітленим. Так, у табл. 2 запропоновані класифікації інтелектуального капіталу різними вченими.


Таблиця 2 – Класифікація видів інтелектуального капіталу

Ознака	Вид
За типами	індивідуальний інтелектуальний капітал, структурний (організаційний) інтелектуальний капітал
Звіт Конрада, Група Конрада
Монітор нематеріальних активів, Свейбі	структура зовнішня, структура внутрішня, індивідуальна компетенція
Схема вартості «Скандії», Едвінсон	людський капітал, структурний капітал
Брукінг	ринкові активи, людські активи, інфраструктурні активи, ринкова вартість
Стюарт	людський капітал, структурний капітал, клієнтський капітал
А.Чухно	людський капітал, технологічний капітал
2.За стратегічними напрямками	клієнти, внутрішня структура підприємства, інноваційні та навчальні процеси, фінанси
ЗСП, Каплан, Нортон
3. Класифікація за О.Кендюховим	основний; той, що забезпечує
1) за роллю у виробничо-господарському процесі
2) за належністю	невідчужуваний і відчужуваний
3) за використанням у виробничо-комерційній діяльності	у використанні, в розвитку, в резерві
4. Класифікація за О. Бутнік-Сіверським	1) приватний, колективний, державний;
1) за формою власності;
2) за корпоративними трансакціями;	2) акціонерний, пайовий;
3) за резедентністю;	3) національний, іноземний;
4)за формою залучення	4) у формі права на об’єкти промислової власності; у формі авторського та суміжного з ним права; в інших формах;
5) за терміном знаходження у розпорядженні;	5) власний, строковий;
6) за формуванням;	6) створений самим суб’єктом, придбаний у інших;
7) за можливістю визначення розміру вартості інтелектуального капіталу	7) оцінка вартості визначається прямим методом, оцінка вартості визначається експертним методом

Варто відзначити, що більшість науковців схиляються до класифікації елементів ІК за типами. Якщо проаналізувати види інтелектуального капіталу за даною класифікаційною ознакою, то можна виділити такі три спільні елементи, як людський капітал, структурний і ринковий капітали.

Вважаємо, що дослідження інтелектуального капіталу – це задача пріоритетного характеру, яка є актуальною для всіх підприємств України. Досягнення стабільних конкурентних позицій на ринку можливе завдяки раціональному та ефективному управлінню інтелектуальним капіталом підприємства. «Визначити, оцінити, розвинути» – універсальна формула, що дозволяє сучасним компаніям перетворити інтелектуальний капітал у джерело додаткової вартості [6, с. 47]. Наступним етапом дослідження є визначення об’єкту управління, сутності, структури інтелектуального капіталу.


Література:

1. Эдвинсон Л. Интеллектуальный капитал. Определение истинной стоимости компании / Эдвинсон Л., Мэлоун М. // Новая индустриальная волна на Западе / Под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: 1999. - С. 434-436.
   
2. Козырев А.Н. Интеллектуальный капитал: новая парадигма оценки бизнеса и нематериальных активов / А.Н. Козырев // Аналитический вестник. – 2001. – № 1. – С. 3 - 10.
   
3. Кендюхов О. Гносеологія інтелектуального капіталу / О. Кендюхов // Економіка України. – 2003. – №4. – С. 33 – 41.
   
4. Бутнік-Сіверський О. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект / О.Бутнік-Сіверський. – Режим доступу: – htp://www.ndiiv.org.ua.
   
5. Апоненко А.Л. Управление знаниями. – М.: ИПК госслужбы, 2001. – 52 с.
   
6. Иванов П. Эра интеллектуального капитализма // Компаньон, 2007. – №16. – С. 46 - 49.
   

Дяденко М.С.

Керівник: к.е.н., доцент Шаповалова А.П.

Київський національний торговельно-економічний університет


ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ НЕРУХОМОСТІ НА ДАТУ БАЛАНСУ


У результаті розвитку ринкової економіки виникають потреби якісно нового виду, що вимагають підвищення рівня обліково-аналітичної інформації. Вона повинна як і раніше бути прозорою, відкритою, достовірною, але додатково відображати дані про об’єкти, які раніше в обліку не виділялися. З цієї причини відбулося виокремлення такої групи в основних засобах, як інвестиційна нерухомість, яка отримала широке розповсюдження в розвинутих країнах, внаслідок чого був прийнятий Міжнародний стандарт фінансової звітності 40 "Інвестиційна нерухомість" (далі - МСФЗ 40). Звертаючи увагу на міжнародний досвід та темпи розвитку операцій з даним об’єктом на території України, було прийнято Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 32 «Інвестиційна нерухомість» (далі - П(С)БО 32).

Дослідженнями операцій з інвестиційною нерухомістю, зокрема щодо відображення їх в обліку займались такі вчені, як О. О. Баранік, Н. М. Баранік, О.Г. Веренич, І.А. Губіна, І.В. Супрункова, А.П. Шаповалова та інші. Проте потребують подальшого дослідження питання, пов’язані з оцінкою інвестиційної нерухомості, які недостатньо розглянуті в економічній літературі.

Відповідно до П(С)БО 32 під інвестиційною нерухомістю розуміють власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою отримання орендних платежів та/або збільшення власного капіталу, а не для виробництва та постачання товарів, надання послуг, адміністративної мети або продажу в процесі звичайної діяльності [1].

Підприємство має розробити облікову політику щодо оцінки інвестиційної нерухомості після її первісного визнання. П(C)БО 32 та МСФЗ 40 передбачають можливість відображати інвестиційну нерухомість у фінансовій звітності за однією з наведених моделей:

• справедливою вартістю, якщо її можна достовірно визначити;
  
• первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності та вигод від її відновлення.
  

За основу вибору моделі оцінки необхідно брати можливість достовірного визначення такої оцінки. При цьому достовірне визначення повинне ґрунтуватися на постійній основі. Тобто на кожну дату балансу у підприємства буде можливість отримати об’єктивну та достовірну оцінку згідно з обраною моделлю. У МСФЗ 40 віддається перевага оцінці активу за справедливою вартістю. Щодо заміни однієї моделі оцінки іншою у МСФЗ 40 вказано: «Дуже малоймовірно, що заміна моделі справедливої вартості на модель оцінки за собівартістю приведе до більш відповідного подання» [2].

Для визначення поточної ринкової ціни необхідною умовою є розвиненість ринку нерухомості. Основними ознаками наявності активного ринку є: здійснення торгів за однорідними активами; наявність бажаючих укласти угоду в будь-який момент часу; відкритість і доступність інформації та відсутність монополії.

На сьогодні в більшості регіонів відсутній активний ринок або його функціонування є обмеженим. За даних умов визначення справедливої вартості інвестиційної нерухомості здійснюється за одним з наведених варіантів: останньою ринковою ціною; поточними ринковими цінами на іншу нерухомість; додатковими показниками. За відсутності інформації про ринкові ціни справедлива вартість визначається за теперішньою вартістю майбутніх чистих грошових надходжень (рис.1).

За МСФЗ 40 якщо таку справедливу вартість не може бути достовірно визначено ні на підставі ринкових цін, ні шляхом оцінки майбутнього дисконтованого грошового потоку, який може генерувати така нерухомість, її слід відображати за моделлю первісної вартості. Лише у в такому випадку для решти нерухомості має використовуватися модель справедливої вартості.

Модель оцінки об’єктів інвестиційної нерухомості за первісною вартістю (за собівартістю) за змістом є близькою до оцінки основних засобів за П(С)БО 7 «Основні засоби». Варто зазначити, що про методи нарахування амортизації на них не зазначено ні в П(С)БО 32, ні в МСФЗ 40. Проте, на відміну від українського стандарту, МСФЗ 40 для цієї моделі оцінки відсилає до обліку основних засобів. Тобто необхідно користуватися даними П(С)БО 7, але без використання виробничого методу, який суперечить умовам визнання інвестиційної нерухомості як такої [4].

Отже, можемо зробити висновок. Обґрунтована оцінка інвестиційної нерухомості забезпечує достовірність бухгалтерської інформації про вартість даного специфічного об’єкта основних засобів. Це, в свою чергу, сприяє прийняттю оптимальних управлінських рішень щодо її використання і сприяє оптимізації орендних платежів, які плануються до отримання.


Рис. 1 – Порядок оцінки інвестиційної нерухомості на дату балансу

При оцінці інвестиційної нерухомості на дату балансу для підприємств, які складають або планують готувати фінансову звітність за міжнародними стандартами, рекомендовано використовувати оцінку за справедливою вартістю, що забезпечить зростання рівня довіри інвесторів, кредиторів, учасників фондового ринку до фінансової звітності і сприятиме залученню іноземних інвестицій. Для інших суб’єктів господарювання прийнятним є використання оцінки за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності та вигод від її відновлення, оскільки ринок нерухомості України характеризується рядом обмежень, що не дозволяє визначити достовірну справедливу вартість інвестиційної нерухомості.


Література:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 32 «Інвестиційна нерухомість», затв. Наказом Міністерства фінансів України від 16 липня 2007 року №779: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
   
2. Міжнародний стандарт фінансової звітності 40 «Інвестиційна нерухомість», [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
   
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 28 «Зменшення корисності активів», затв. Наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2004 №817: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
   
4. Інвестиційна нерухомість: від класифікації до звітності / І.А.Губіна // Багатогранний облік: операції з нерухомістю. – Збірник систематизованого законодавства. – 2010, вип. 5.
   

Ісаєва М.М.

Керівник: к.е.н., доцент Гейєр Е.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського


ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ СУБ`ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ВІДПОВІДНО ДО ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ


Сектор малого підприємництва – невід’ємний, об’єктивно необхідний елемент будь-якої розвиненої господарської системи, без якої економіка та суспільство не можуть нормально функціонувати і розвиватися [1, с. 46].

Розвиток малого підприємництва сприяє створенню умов для позитивних структурних змін в економіці України, подоланню негативних процесів та забезпеченню сталого позитивного розвитку суспільства [2, с. 33].

Метою роботи є аналіз змін фінансової звітності суб’єктів малого підприємництва до вимог Податкового кодексу України.

В Україні облік суб’єктів малого підприємництва регулює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансова звітність суб’єкта малого підприємництва», який установлює зміст і форму Фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва в складі Балансу (форма № 1-м) і Звіту про фінансові результати (форма №2-м) та порядок заповнення його статей, а також зміст і форму Спрощеного фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва в складі Балансу (форма №1-мс) і Звіту про фінансові результати (форма № 2-мс) та порядок заповнення його статей [3].

У зв’язку з прийняттям в Україні Податкового кодексу України [4] Наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 №39 в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва» відбулися деякі зміни.

Зокрема, встановлено, що Спрощений фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва можуть складати юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 Податкового кодексу України. Такими є юридичні особи у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом. При цьому такі підприємства повинні одночасно відповідати одному із таких критеріїв:

• утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;
  
• діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;
  
• які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності Податкового кодексу та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб [5].
  

Якщо підприємства не відповідають цим критеріям, вони не можуть складати Спрощений фінансовий звіт, але можуть складати Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва. Для цього вони повинні відповідати таким критеріям: середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн гривень [6].

Фінансова звітність суб’єктів малого підприємництва за І квартал 2011 року складається за формою, встановленою наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року №39 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва», а починаючи із звітності за І півріччя 2011 року і в наступних звітних періодах – за формою, встановленою наказом Міністерства фінансів України від 24.01.2011 року №25 «Про внесення змін до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва». Проте, оскільки деякі показники Звіту про фінансові результати (форма № 2-м) не збігаються з показниками попередньої форми, дані в нових рядках графи 4 «За аналогічний період попереднього року» підприємствами можуть не наводитися [5].

Встановлено, що якщо підприємство протягом року втратить ознаки відповідності критеріям, по яким воно має право на застосування спрощеного бухгалтерського обліку, то за звітний період и наступні періоди звітного року фінансовий звіт складається відповідно загальним правилам ( Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки до фінансової звітності). Раніше така ситуація була можлива тільки якщо підприємство втратило ознаки відповідності критеріям в 1 кварталі або 1 півріччі звітного року.

Суб’єкти малого підприємництва, які мають право на застосування спрощеного бухгалтерського обліку доходів та витрат:

• можуть враховувати необоротні активи тільки за первісною вартістю, без обліку зменшення корисності та переоцінки до справедливої вартості;
  
• не утворюють забезпечення наступних витрат та платежів (на виплату наступних відпусток працівникам, виконання гарантійних зобов’язань і т.д.), а визнають відповідні витрати в періоді їх фактичного здійснення;
  
• визнають витрати та доходи з урахуванням вимог Податкового кодексу України і відносять суми, які не визнаються Податковим кодексом України витратами або доходами безпосередньо на фінансовий результат після оподаткування;
  
• поточну дебіторську заборгованість включають в підсумок балансу за її фактичною сумою;
  
• відсутній поділ доходів та витрат на звичайні та надзвичайні;
  
• собівартість реалізованої продукції в суб’єктах малого підприємництва, які виступають платниками податку на прибуток, повинна складатися із витрат прямо пов’язаних із виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних із виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, інших прямих витрат.
  

Таким чином, можна сказати, що багато суб’єктів малого підприємництва не бу­дуть звітуватися за спрощеним фінансовим звітом.

Для зручності ведення бухгалтерського обліку, уникнення помилок у веденні бухгалтерського обліку рекомендовано робити вибірки за рахунками Спрощеного плану рахунків. Це допоможе повніше відобразити діяльність підприємства і заповнити фінансову звітність малих підприємств.


Література:

1. Гвоздок А. Основні тенденції розвитку малого бізнесу в Україні. – Гвоздок А. // Матеріали VIII Загальноукраїнської студентської науково-практичної конференції (15 квітня 2009р., Донецьк): Молодь, соціальна політика і проблеми національного відродження України. – Донецьк: Донецький інститут ринку та соціальної політики, 2009. – С. 46 - 48.
   
2. Лазаренко О.М. Сучасний стан розвитку малого та середнього бізнесу в Україні. – Лазаренко О.М. // Збірник матеріалів IV наукової конференції студентів 19 травня 2010 року: Напрями подолання фінансової кризи шляхом трансформаційних процесів на підприємствах, в банках та фінансових установах. – Донецьк: УДУФМТ (Донецька філія), 2010. – С. 32 - 37.
   
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва". Наказ Міністерства фінансів України від 25.02.2000 р. № 39 (із змінами і доповненнями) // [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: ссылка скрыта.
   
4. Податковий кодекс України із змінами, внесеними згідно із законом №2856-VІ від 23.12.2010.
   
5. Приказ МФУ від 24.01.2011 р. №25 «Про внесення змін в Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансова звітність суб’єкта малого підприємництва».
   
6. Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19.10.2000 № 2063-III (із змінами і доп.).
   
7. Складення та подання фінансової звітності суб'єктами малого підприємництва у 2011 році: Форум МФУ // [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: ссылка скрыта.
   

Коваленко Т.С.

Керівник: к.е.н., доцент Терещенко В.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського


ПРОБЛЕМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ ЗА МЕТОДОМ УЧАСТІ В КАПІТАЛІ


Вступ. Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких переважають цінні папери, з метою отримання доходу (у вигляді процентів, дивідендів) в майбутньому.

Для того, щоб фінансова звітність інвестора була «прозорішою» для користувачів і давала об’єктивну оцінку його фінансового стану і результатів діяльності, необхідно проводити періодичну переоцінку вартості фінансових інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі. Адже коли інвестор застосовує метод участі в капіталі, то у його фінансовій звітності в якійсь мірі можна визначити і стан справ його об’єкта інвестування. Наприклад, у балансі інвестора знаходять відображення зміни величини власного капіталу такого об’єкта. Проте за методом участі в капіталі необхідно переоцінювати далеко не всі фінансові інвестиції, що обліковуються на балансі інвестора. Та і не всім інвесторам слід проводити таку переоцінку. Зміна власного капіталу об’єкта інвестування не завжди може бути причиною переоцінки інвестицій.

Вагомий внесок в економічну науку з питань обліку фінансових інвестицій внесли такі вітчизняні вчені як Л.М.Борщ, Ф.Ф.Бутинець, П.Т.Саблук, Н.Ф.Огійчук та ін. Проте увсіх дослідженнях не спостерігається всебічного дослідження особливостей обліку і розгляду доцільності фінансових вкладень.

Мета статті – виявлення існуючих в Україні проблем з обліку фінансових інвестицій за методом участі в капіталі підприємства й розробка рекомендацій з іх розв’язання на основі застосування МСБО.

Основний зміст. За П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно призводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструменту власного капіталу в іншого. З точки зору бухгалтерського обліку, метод участі в капіталі не повинен заперечувати такі, що вже існують в Україні законодавчі і нормативні акти. Тут є ряд недоліків і невідповідностей, від яких потрібно позбавитися для того, щоб вживання методу участі в капіталі стало ефективнішим як для інвестора, так і для об’єкта інвестування.

У міжнародних стандартах, зокрема в МСБО 28 «Облік інвестицій в асоційовані компанії» і МСБО 31 «Фінансова звітність» про частку в спільних підприємствах», участь у капіталі визначається як метод обліку, згідно з яким інвестиція спочатку визначається за собівартістю, а потім коригується відповідно до зміни частки інвестора в чистих активах об’єкта інвестування після його придбання. При цьому Звіт про прибутки і збитки відображає частку інвестора в результатах діяльності об’єкта інвестування. Більш чітко і зрозуміло трактування методу участі в капіталі дають національні стандарти обліку. Так, за П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» це метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування.

Головною перевагою цього методу є те, що з його допомогою забезпечується порівняння між даними неконсолідованого звіту материнської компанії і звіту, якби він був консолідований з дочірнім, асоційованим підприємством. У його основу покладені припущення, що результати діяльності дочірнього (асоційованого, спільного як окремої юридичної особи) підприємства безпосередню впливають на фінансовий стан його інвестора. Метод участі в капіталі дає можливість відобразити в обліку і звітності інвестора зміну величини фінансових інвестицій за результатами діяльності об’єкта інвестування, навіть якщо в звітному періоді не було розподілу прибутку останнього і не нараховувалися дивіденди. Зрозуміло, що в цьому випадку реакція інвестора відносно діяльності дочірнього підприємства буде дієвішою в порівнянні з тією, якби в його звіти не включалися результати роботи дочірньої фірми.

Сутність і сфера вживання оцінки та обліку інвестицій за методом участі в капіталі згідно з національним П(С)БО, в основному, базується на відповідних міжнародних стандартах обліку. В той же час існують деякі відмінності відносно визначення суб’єктів, які зобов’язані обліковувати інвестиції за цим методом. Основною відмінністю є те, що у вітчизняній і зарубіжній практиці використовується дещо інший підхід до взаємопов’язаних осіб, які повинні здійснювати облік інвестицій за методом участі в капіталі підприємства. Якщо згідно з МСБО такими суб’єктами є інвестори, які істотно впливають на об’єкт інвестування (МСБО 28) чи контролюють його діяльність (МСБО 27, 31), то в П(С)БО прямо вказані види підприємств, вкладення в які повинні враховуватися за цим методом: асоційовані, дочірні і спільні із створенням юридичної особи. Таким чином, зарубіжний підхід до таких об’єктів є більш уніфікованим.

Необхідно відзначити, що збільшена процентна ставка (з 20 до 25%) мінімального розміру частки в статутному капіталі для асоційованих підприємств, які зобов’язані застосовувати метод участі в капіталі. Це, з одного боку, до певної міри звужує сферу використання цього методу, з іншої – виправданим, на наш погляд, є збільшення цієї ставки, коли інвесторам не обов’язково застосовувати метод участі в капіталі. Якщо розглядати додаткові ознаки істотного впливу, які надають право інвестору за кордоном застосовувати метод участі в капіталі, то стає очевидною невідповідність окремих із них для вітчизняної практики. Наприклад, за вітчизняним законодавством представництво ради директорів може мати або брати участь в ухваленні рішень інвестора, які володіють не лише істотною, але і незначною часткою в статутному капіталі об’єкта інвестування.

Невиправданим, на нашу думку, у вітчизняному інвестуванні є відсутність альтернативного підходу, який би дозволяв взаємопов’язаним особам самостійно обирати той чи інший спосіб відображення в обліку фінансових інвестицій. У практичній діяльності можуть виникати обставини, за яких використання методу участі в капіталі на практиці недоцільне. Наприклад, невпевненість інвесторів, що інвестування тимчасово збиткових об’єктів призведе до зниження прибутковості, зменшення власного капіталу інвестора може негативно вплинути на всю систему фінансового інвестування із створенням асоційованих, дочірніх, спільних підприємств. Зараз в Україні більшість підприємств, які потребують інвестицій, є збитковими. В практичній діяльності вживання цього методу негативно може позначитися на відсутності надійних джерел інформації про зміни (причини змін) в капіталі об’єкта інвестування. Виникає також певна неузгодженість вказаної методики коригування капіталу з іншим вітчизняним законодавством, зокрема, податковим – у частині доходів і витрат, а також господарським – відносно формування капіталу суб’єктів господарювання.

Висновки.Таким чином, фінансові інвестиції, що враховуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображаються за вартістю, визначеною з урахуванням усіх змін у власному капіталі об’єкта інвестування, окрім тих, які є результатом операцій між інвестором і об’єктом інвестування. Інвестиції враховуються за методом участі в капіталі на останній день місяця, в якому об’єкт відповідає визначенню асоційованого чи дочірнього підприємства. Вживання методу участі в капіталі для обліку фінансових інвестицій припиняється з останнього дня місяця, в якому об’єкт інвестування не відповідає критеріям асоційованого чи дочірнього підприємства.