К э. н., доцент Федорец М. С
| Вид материала | Документы |
- Культурология, 395.24kb.
- Рабочая программа по философии для специальности, 379.23kb.
- Методические рекомендации по выполнению, оформлению и защите выпускных квалификационных, 445.38kb.
- Учебно-методические указания по дисциплине отечественная история для студентов неисторических, 762.11kb.
- З виробничої практики, 169.38kb.
- Основные направления конференции, 72.62kb.
- Хмельницького Магістратура "Затверджую", 292.99kb.
- Программа всероссийской научно-практической конференции «проблемы современной экономики:, 87.2kb.
- Зачеты, 37.94kb.
- Программа вступительных испытаний «Финансы» в магистратуру по специальности 080200., 256.16kb.
Меланчук Я.В.
Керівник: асистент Старченко А.Ю.
Луганський національний аграрний університет
БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
Постановка проблеми. Сьогодні сільськогосподарські підприємства потребують суттєвого реформування структури управління господарською діяльністю. При цьому велике значення має визначення мінімальної величини виробничих запасів на підприємствах, оскільки матеріальні витрати на цих підприємствах займають найбільшу питому вагу. Особливістю сільськогосподарського виробництва є те, що як виробничі запаси воно використовує значну частину виробленої власної продукції у вигляді кормів, насіння, а також продукти і відходи, одержані від переробки продукції у власному господарстві чи на стороні.
Аналіз останніх досліджень. Проблеми обліку виробничих запасів дуже складні, це обумовлено цілою низкою причин, зокрема такими, як неврегульованість законодавства, різноманітність інструментарію, непристосованість відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Свій внесок у розвиток теорії та практики обліку виробничих запасів зробили такі вітчизняні вчені як: В.Громов, А.М.Гаджинський , Н.Ткаченко, Я.А.Гончарук, В.Г.Швець, М.Г.Чумаченко, С.Ф.Голов, Г.Г.Кірейцев, Н.В.Чебанова, М.Кухарський, В.Д.Шквір, Т.Г.Камінська, М.І.Телегунь, Н.Алпатова, Ф.Ф.Бутинець, Ю.Я.Беляєв, В.П.Завгородній, В.В.Сопко, Л.К.Сук, П.Т.Саблук, П.С.Безруких та інші.
Однак ряд проблем організації обліку та контролю виробничих запасів в умовах переходу до ринкових відносин потребують подальших досліджень та наукових розробок. В багатьох теоретичних концепціях стану та розвитку обліку, аналізу та контролю запасів відсутня єдність: вони або недостатньо обґрунтовані або спірні.
Метою статті є розгляд особливостей обліку виробничих запасів і продукції сільського господарства на сільськогосподарських підприємствах та запропонування способів їх вирішення.
Основний матеріал дослідження. На практиці виявилося, що в Інструкції щодо застосування Плану рахунків існує суперечність щодо обліку виробничих запасів. З одного боку облік кормів, насіння й саджанців (як куплених, так і власного виробництва), що використовуються для висаджування, посіву та відгодівлі тварин на підприємстві, пропонується вести на субрахунку 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення» рахунку 20 «Виробничі запаси».
З іншого боку в цій же Інструкції пропонується вести облік продукції власного виробництва, призначеної для продажу та іншого невиробничого споживання (видачі або продажу працівникам, передачі для інших невиробничих підрозділів підприємства) на рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва». Також автори Інструкції пропонують на цьому ж рахунку вести облік продукції, призначеної для споживання в тваринницьких підрозділах підприємства як корми, продукцію, яка вирощена спеціально для відгодівлі тварин (наприклад, зелену масу, корм, а також побічну продукцію і відходи, одержані в процесі доведення продукції до товарного вигляду, а насіння - до садивного матеріалу.
Тобто, одні й ті ж запаси, які маютьодне й те ж призначення, потрібно обліковувати на двох рахунках. Але насіння, садивний матеріал, корми, побічна продукція та відходи належать до виробничих запасів, так як вони будуть використовуватися на підприємстві, тому доцільніше вести їх облік на субрахунку 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення» рахунку 20 «Виробничі запаси», а не на рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського призначення». Відповідно й у балансі ця продукція також має відображатися у складі виробничих запасів.
На рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського призначення» має відображатися лише та сільськогосподарська продукція (не промислова), щопризначена для реалізації, тобто не буде використана на даномупідприємстві.
Також існують суперечності між Інструкцією про застосування Плану рахунків та Положенням (стандартом) бухгалтерськогообліку 2 «Баланс». У балансі немає статті «Продукція сільськогосподарського виробництва», а є стаття «Готова продукція», в якій передбачено показувати запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають технічним умовам і стандартам. Тут йде мова про промислову продукцію, облік якої ведеться на рахунку 26 «Готова продукція», а не про продукцію сільськогосподарського виробництва, що обліковується на рахунку 27. Тому виникає питання: де сільськогосподарським товаровиробникам відображати у балансі сільськогосподарську продукцію.
Висновки і пропозиції. На сучасному етапі розвитку економіки України роль виробничо-господарських підприємств підвищилась у зв’язку з необхідністю забезпечення ринку продукцією з високою якістю, конкурентоздатністю та низькою собівартістю.
Враховуючи те, що основою виробництва є запаси сировини, матеріалів, енергії то для забезпечення ефективного виробництва необхідно вживати комплекс заходів щодо виявлення, кількісного вимірювання та реалізації резервів забезпеченості виробничими запасами та ефективного їх використання. А для цього необхідно здійснювати систематичний облік, аудит та аналіз рівня та динаміки забезпеченості, а також ефективності використання виробничих запасів на основі даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
У цілому для покращення організації та веденні обліку виробничих запасів на сільськогосподарських підприємствах необхідно:
- окремо вести облік куплених виробничих запасів і власного виробництва, оскільки методи їх оцінки при надходженні та вибутті різні;
- облік продукції сільськогосподарського виробництва краще здійснювати на рахунку 27 у розрізі субрахунків, які підприємство відкриває самостійно в розрізі видів продукції: продукція рослинництва, продукція тваринництва, промислова продукція. Продукцію сільськогосподарського виробництва, що призначена для використання у вигляді кормів, насіння, слід оприбутковувати на рахунок 208 (сінаж, силос, зелена маса, солома озимих і ярих зернових культур, кормові буряки, зерно з насінницьких ділянок та ін,), тобто зразу зараховувати до складу виробничих запасів;
- виділити окрему статтю «Продукція сільськогосподарського виробництва», в якій показувати вартість продукції, яка призначена для продажу, видачі працівникам та використання у невиробничих цілях.
На сьогодні, нажаль, ще багато сільськогосподарських підприємств ведуть журнально-ордерну форму обліку. Це дуже трудомісткий процес, особливо враховуючи специфіку обліку в сільському господарстві. Тому доцільніше впровадити на підприємствахАПК автоматизовану форму ведення обліку. Автоматизація ведення обліку на підприємстві сприяє чіткій організації обліку й контролю з тим, щоб своєчасно одержати достовірну інформацію про наявність, надходження і витрачання запасів на сільськогосподарському підприємстві.
Література:
- План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом МФУ від 30.11.99 р. №291.
- Інструкція з застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом МФУ від 30.11.99 р. №291 (зі змінами і доповненнями).
- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затв. наказом МФУ від31.03.99 р. №87.
- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затв. наказом Міністерствафінансів №246 від 20.10.1999р.
- Бутинець Ф.Ф. та ін. Інформаційнісистемибухгалтерськогообліку: Підручник для студентіввищихнавчальнихзакладівспеціальності 7.050106 “Облік і аудит” / Ф.Ф.Бутинець, С.В.Івахненков, Т.В.Давидюк, Т.В.Шахрайчук; За ред. проф. Ф.Ф.Бутинця. – 2-те вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута” 2002. – 544с.
- Огійчук М.Ф.,Плаксієнко В.Я. Бухгалтерськийоблік на сільськогосподарських підприємствах: Підручник. За ред. проф. М.Ф.Огійчука. — К.: Вищаосвіта, 2010. — 800 с.
Меркулова Н.В.
Руководитель: ст. преподав. Толмачева Е.В.
Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского
ПРОБЛЕМЫ, ВОЗНИКАЮЩИЕ ПРИ УЧЕТЕ ОБЪЕКТОВ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ СОБСТВЕННОСТИ В УКРАИНЕ
С развитием рыночных отношений и инновационной экономики учет нематериальных активов становится неизбежным. Без налаженного учета и управления нематериальными активами нет перспективы получения прибыли и ускоренного развития экономики. Кроме того, с развитием технологически сложных производств, роли компьютерной техники и программного обеспечения понятие интеллектуальной собственности и другие нематериальные активы становятся неотъемлемой частью функционирования и развития большинства предприятий. Следовательно, тема исследования является чрезвычайно актуальной не сегодня.
В статье приведены основные понятия, касающиеся нематериальных активов и объектов интеллектуальной собственности, в частности. Также раскрыты основные проблемы, возникающие на предприятии при использовании последних, и способы их решения; показана важность достоверной оценки объектов интеллектуальной стоимости.
Прежде всего, необходимо раскрыть термин «нематериальный актив». Согласно П(С)БУ 8 это – немонетарный актив, который не имеет материальной формы и может быть идентифицирован.
Объекты интеллектуальной собственности отражаются в бухгалтерском учете как нематериальные активы. Учет нематериальных активов ведется по следующим группам:
- права пользования природными ресурсами;
- права пользования имуществом;
- права на объекты промышленной собственности;
- авторское право и смежные с ним права;
- другие нематериальные активы [1].
Следует заметить, что почти все виды нематериальных активов, кроме разве что прав на пользование природными ресурсами, земельными участками и арендных прав, являются разновидностями объектов интеллектуальной собственности. Объект интеллектуальной собственности – это особенный вид собственности, который не имеет стоимости, в то время как права на него могут в денежном измерителе оцениваться достаточно высоко.
Возможности получения выгоды от использования объектов интеллектуальной собственности содержат в себе, во-первых, использование таковых непосредственно в производстве, во-вторых, если есть потребность в формировании или увеличении уставного фонда предприятия, то это можно сделать за счет нематериальных активов без отвлечения денежных средств.
В связи с использованием нематериальных активов на предприятиях могут возникать различные проблемные ситуации. К сожалению, часто объекты интеллектуальной собственности, которые разработаны самостоятельно или приобретены предприятием, не отображаются как нематериальные активы в бухгалтерском учете, а расходы на разработку новых технологий отнесены на валовые расходы. Это неправомерно, так как если такой объект удовлетворяет критериям признания нематериальных активов, а именно существует вероятность получения будущих экономических выгод, связанных с его использованием, и его стоимость может быть достоверно определена [2].
На предприятии процесс принятия решений о включении в состав нематериальных активов объектов интеллектуальной собственности обычно начинают в целях минимизации налогообложения или при намерении увеличить уставный капитал. Решение вопроса включения их в число нематериальных активов зависит от проведенной оценки стоимости объекта. Прежде всего, необходимо собрать и отнести на нематериальные активы те расходы, для которых есть документальные доказательства причастности расходов к определенному объекту интеллектуальной собственности, а в качестве учетной единицы указать охранный документ как эквивалент прав, вытекающих из наличия этого документа [3].
Также проблемы оценки возникают на фирме при хозяйственном обороте объектов интеллектуальной собственности. При малом кругообороте капитала, вложенного в такие объекты, стоимость их определяет финансовый результат как разницу между доходом от реализации исключительных прав на объекты интеллектуальной собственности и расходами на их создание. При большом кругообороте стоимость объектов интеллектуальной собственности влияет на окончательный результат от реализации продукции, работ, услуг. Используя данные о стоимости объектов интеллектуальной собственности, принимаются управленческие решения об использовании их, что, в свою очередь, приводит к формированию финансовых потоков и определяет финансовые показатели деятельности предприятия. При оценке интеллектуальной собственности следует учитывать и то, что она изменяет свою стоимость не только под влиянием износа, но и зависит от рыночных факторов [4].
Из вышеуказанного следует, что неадекватное отображение стоимости объектов интеллектуальной стоимости в период их использования приводит к тому, что финансовые потоки и финансовые результаты неточно освещают значение интеллектуальной собственности. Решением этой проблемы может стать периодическая переоценка нематериальных активов.
Итак, интеллектуальная собственность является объектом имущества, которым можно не только владеть и распоряжаться, но и использовать в уставном капитале и хозяйственной деятельности предприятия.
Литература:
- П(С)БУ 8 «Нематериальные активы», утв. приказом Министерства финансов Украины от 18.10.1999 года №242 с изм. и доп. от 18.03.2011г. №372.
- Морозов О. Проблеми обліку об’єктів інтелектуальної власності в Україні//Бухгалтерський облік і аудит. - 2005. - №2 – С. 23-29.
- Ващук Я. Объекты интеллектуальной собственности - нематериальные активы предприятия. [Электронный ресурс] // Режим доступа: .ua/rus/articles/i99.
- Чеботарьов В. Роль оцінки об’єктів інтелектуальної власності при їх комерціалізації//Інтелектуальна власність. – 2004. - № 8- С. 31-34.
Миронович И.В.
ПОКУПКА ЭМИТЕНТОМ СВОЕГО ВЕКСЕЛЯ
Вексель – это ценная бумага, которая удостоверяет бзусловное денежное обязательство векселедателя оплатить в назначенный срок определенную сумму денег собственнику векселя (векселедержателю).
Используя вексельную форму расчета, необходимо принимать во внимание ограничения и правила, которые установлены украинским вексельным законодательством, в частности ст. 4 ЗУ «Об обращении векселей», а именно:
- выдавать переводные и простые векселя можно только для оформления денежного долга за фактически поставленные товары, выполненные работы, предоставленные услуги. В связи с этим необходимо соблюдать порядок выдачи векселя: сначала идет поставка товара, выполнение работ, предоставление услуг, а лишь затем – выдача векселя;
- на момент выдачи векселя лицо, указанное в векселе в качестве трассата (для переводного векселя) или векселедателя (для простого векселя) должны иметь обязательство перед трассантом и / или лицом, которому или по приказу которого должен осуществиться платеж. Сумма такого обязательства по договору должна быть не меньше суммы платежа по векселю;
- условие о проведении расчетов с применением векселей обязательно отображается в соответствующем договоре, который заключается в письменной форме; При выдаче (передаче) векселя в соответствии с договором прекращаются денежные обязательства относительно платежа по договору и возникают денежные обязательства относительно платежа по векселю [1].
Традиционно оплата по векселю осуществляется в срок платежа, указанный на самом векселе. После наступления такого срока векселедержатель составляет акт предъявления векселя к оплате, а векселедатель (эмитент векселя) на основании этого акта уплачивает номинал векселя. Такой вексель считается погашенным [2, c. 32].
Однако, благодаря таким особенностям векселя как: 1) абстрактность вексельного обязательства, то есть независимость обращения векселя и исполнения обязательства по нему от условий его выдачи, 2) двойственная природа – с одной стороны, он выступает долговым обязательством (средством платежа), а с другой стороны – ценной бумагой-товаром, которая может приобретаться в собственность и отчуждаться за плату [1].
Исходя из этих его особенностей довольно часто происходит так, что с целью привлечения дополнительных оборотных средств векселедержатель до срока уплаты по векселю может предложить выкупить такой вексель раньше. Зачастую с дисконтом.
Операции по обратному выкупу своих ценных бумаг не приводят к увеличению расходов в налоговом учете. Однако, если векселедатель выкупает вексель с дисконтом, он получает выгоду. Ведь однажды он выдал вексель на стоимость приобретенных товаров (работ, услуг), а теперь выкупает его по сниженной цене. Значит, часть товаров (работ, услуг) была получена им бесплатно. Поэтому разница между номиналом векселя и ценой его выкупа (сумма дисконта) должна быть включена в состав валового дохода векселедателя [2, c. 32].
Литература:
- ссылка скрыта [Єлектронный ресурс] режим доступа: ссылка скрыта.
- Кузьменко Е. Эмитент выкупил свой вексель: что дальше? // Баланс. – 2010. – №74. – С. 32 - 34.
Мойсієнко В.А.
Керівник: ст. викладач Зябченкова Г.В.
Київський національний торговельно-економічний університет
Основні аспекти визначення фінансового результату за Податковим кодексом
Постановка проблеми. Кінцевим результатом діяльності підприємства є прибуток (збиток). Він є дуже важливим показником, який впливає на розвиток підприємства, виплату дивідендів засновникам. Однак встановлення фінансового результату у бухгалтерському та податковому обліку різниться за методами. Існує ряд відмінностей в підходах щодо визнання доходів та витрат, які намагається усунути нововведений податковий кодекс. Саме тому актуальним постає питання вивчення змін податкового законодавства та впливу цих змін на існуючі методики узгодження показників податкової та фінансової звітності з податку на прибуток.
Аналіз наукових досліджень і публікацій. Розробці різних методик узгодження показників фінансового обліку з податковими розрахунками були присвячені праці таких вчених як Д.Свідерського, Т.Плахтій, П.Хомина, П.Атамаса, В.Прокопенка та інших. Однак, з набранням чинності Податковим кодексом України, якому притаманні нові правила оподаткування, ці методики втрачають свою актуальність.
Виклад основного матеріалу. Згідно з П(С)БО № 3 «Звіт про фінансові результати» [2] прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати, а збиток – це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати. При визначенні податку на прибуток в бухгалтерському та податковому обліках виникають різниці в зв'язку з неоднаковими методами визнання доходів і витрат. Порівняння застосовуваних методів визначення доходів і витрат та різниць, які виникають при цьому, наведено в табл. 1.
Таблиця 1 – Об’єкт оподаткування, обліковий прибуток
| Податковий облік | Бухгалтерський облік | Податковий кодекс України |
| прибуток, який визначають шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. | Обліковий прибуток (збиток) – сума прибутку (збитку) до оподаткування, визначена в бухгалтерському обліку і відображена у Звіті про фінансові результати за звітний період | Прибуток із джерелом походження в Україні та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг) та суму інших витрат звітного періоду. |
Дата визначення та отримання доходів і витрат
| Податковий облік | Бухгалтерський облік | Податковий кодекс України |
| Датою збільшення доходу є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка подія, що сталася раніше (дата зарахування коштів/дата відвантаження товарів) Датою збільшення витрат є дата в періоді першої з подій (дата списання коштів на оплату товарів/ дата оприбуткування товарів, робіт, послуг) | Згідно ПСБО 1 діє принцип нарахування та відповідності доходів та витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення. | Датою отримання доходів є звітний період, у якому такі доходи визнаються, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань). Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг, визнаються витратами того періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, робіт, послуг. |