Cols=2 gutter=94> ббк 67. 5ІЯ73 Рекомендовано Міністерством освіти І науки України І

Вид материалаДокументы

Содержание


Завданням віктимології
У широкому значенні
1980р. у Вашингтоні відбувся Всесвітній конгрес віктимо­логіє
Потерпілий від злочину
Жертва у віктимології
Латентна жертва
Суб'єктивний зв'язок
Віктимність конкретної особи
Віктимна ситуація
Статус потерпілого
Роль жертви
Віктимна поведінка
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21
7
  • ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, установки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи);
  • соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами;
  • діяльність особи, що має значення в соціальному, мораль­ному та правовому аспектах, її місце та роль у цій діяльності.

Представники цього напряму не заперечують можливостей упливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Проте, на їхню думку, власне психічні аномалії, здебільшого, не успадко­вуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок упливу сім'ї, форм виховання, ситуації в колективі тощо. Вони вважають, що в боротьбі зі злочин­ністю осіб, які мають психічні аномалії, необхідно вживати за­ходів як правового, так і медичного характеру5*.

Біологічна природа людини не може орієнтуватися на норми права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.

Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа від навколишнього середовища, які громадські відносини ввійдуть до її структури. Інакше кажучи, природа наділяє людей ніби своєрідним фільтром, через який не кожний соціальний фактор може пройти. Біологічне постає як об­ставина, під упливом якої формується система суспільних відносин, які складають сутність особистості.

Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку людини. Це безперечний факт, який, однак, вимагає правильного тлумачення. Отож вказані негативні особливості, що не ви­ключають осудності особи, є соціально зумовленими, їхній характер залежить від соціальних факторів, адже особистість формується під провідним упливом соціального середовища.

Соціально-біологічні ознаки в криміногенній детермі­нації є не причинами й умовами злочинності взагалі, а також окремих її видав, а умовами (не причинами) деяких насильницьких злочинів, злочинів неповнолітніх, дезадаптивних злочинш і низки необережних злочинів, пов'язаних з використанням техніїш. Якщо ці ознаки стали безпосередньою причиною суспільно небезпечної

58 Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 80.

поведінки, то йдеться про неосудну поведшку, що виключає зло­чинність і кримінальну караність59.

Соціальне - це не що інше, як особливо організоване біо­логічне, а особа людини формується під упливом двох потоків інформації - соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетично успадковується темперамент, від якого значно за­лежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдаро­ваність. Підструктура біологічно зумовлених рис особи - тем­пераменту, здібностей, типу нервової системи, а також пато­логії психіки - бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною. Деякі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насиль­ницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.

Успадковується також фізична організація індивіда, що має важливе, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя наводить приклади природженої схильності до вчинення злочинів - це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. Спосте­рігається підвищена кримінальна активність серед певних національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Проте ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі60.

Отже, соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, тим паче не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії та взаємозв'язку.

59 Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник
для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І. М. Даньшин,
В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд; За ред. проф. І. М. Дань-
шина. - X.: Право, 2003. - С. 73.

60 Зелінський А. Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. - X.:
Рубікон, 2000. - С. 58-56.


100

101

ТЕМА 6. Проблеми віктимології

та суїцидальної поведінки

6.1. Поняття віктимології

Віктимологія (від лат. "уісііта" - жертва та грецьк. "Іо£оз" -учення, що разом означає "вчення про жертву") - напрямок кримі­нології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочин­ності.

Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимо­логії, є:
  • жертви злочинів;
  • відносини, що пов'язують злочинця та жертву;
  • ситуації, які передують злочину. Функції віктимології:



  • пізнавальна -полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимпості та віктимізації з метою розробки відповідних за­ходів запобігання їм;
  • інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємо­зв'язку між злочинцем і жертвою;
  • прикладна - визначається тим, що її знання використову­ються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково об­ґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.

Содержание