І некласичних
| Вид материала | Документы |
СодержаниеРОЗДІЛ 5ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВОЯК ПРОБЛЕМА МЕТАФІЗИКИ ГЕҐЕЛЯ 5.1.Теоретичні засади |
4.10.Висновки
Кант залишив праці, де намагався подати антропологічно-психологічні портрети представників різних націй296. Однак для нашої теми важливіше інше – фактичне поєднання процесу формування громадянського суспільства і процесу формування держави-нації на засадах культурної творчості. Цікаві також переконання Канта, що націю (читай громадянський стан) можна зіпсувати; що культурі шкодить асиміляція; що космополітизм (у чистому вигляді) має аморальне значення; що насильна зміна культурної традиції (не цивілізаційної) шкідлива для морального стану суспільства і підривна для автономії чи свободи індивіда, оскільки усуваються норми відповідальності.
Таким чином, у Кантівській концепції соціальності поєднано проблеми ідентичності та автентичності між громадянським станом суспільства, його культурною еволюцією та недеспотичною державою. Як правило, культурна ланка в названій проблемі або недобачалася, або вилучалася. Якщо брати до уваги не одну “Критику чистого розуму”, а всю творчість Канта, то соціальність він інтерпретує також через значення культури, в якій разом зі свободою великою мірою втілювалася етика відповідальності, а загалом – світ краси і творчості.
Громадянська соціальність у Канта, з одного боку, пов’язана з політичною і публічною сферами, а з другого сягає до культурної творчості, де найревніше автономізується приватність людського серця. Розрив між публічним і приватно-моральним зумовлюється теоретичною дихотомією між необхідністю і свободою, перенесеною на дихотомію природи і культури. Дихотономічний розрив, у силу трансцендентального характеру розуму, прийнятого Кантом, долався в задумі раціонального і культурного підкорення природи. У цьому світлі, морально-етичне (як і релігійне) залишалося відокремленим від соціального порядку (соціальності) автономністю приватної сфери. І. Кант змодернізував значення громадянського суспільства, витлумачивши його на основі універсальних людських прав, що простягаються поза будь-який партикуляристичний політичний лад, і водночас надавши йому культурного сенсу. Фактично соціальність громадянського суспільства Кант окреслював “верховенством права” в публічній сфері, яке розглядав як мету людського суспільного поступу. Він відкинув застаріле поняття влади, опертої на майновий ценз в абсолютистську добу, і застосував поняття громадянського суспільства (staatsbürgerlicher Gesellschaft), яке витлумачив у дусі Французької Декларації 1789 р. Інтерпретація соціальності крізь призму права, публічності і свободи дала значний інтелектуальний поштовх для наступного демократичнішого розрізнення держави й суспільства та подальшого його усвідомлення в поняттях індивідуалізму та універсалізму.
Із Кантового внеску до філософії свободи виносимо дві важливі тенденції. По-перше, осмислюючи свободу людини в аспектах універсальних категорій мислення та відповідальної особистої дії, Кант переносить наголос на значення активної ролі суб’єкта в суспільному житті, яке він (суб’єкт) покликаний змінювати, виявляючи автономну приватну волю. Зміни приходять у життя не просто під впливом зовнішніх обставин чи якогось об’єктивного світу, а завдяки творчому інноваційному духові, породжуваному людською суб’єктністю як такою, що не зводиться ні до “чистого”, ні репрезентативного мислення. По-друге, вияв свободи як одночасне здійснення суб’єктивності прокладає шлях до нового розуміння і суб’єктивності, і свободи. Перша набуватиме екзистенційного сенсу, про що виразно скаже вже К’єркеґор, а друга передбачатиме залучення антропологічних особливостей культурного розвитку людства. Властиво культурологічна проблематика поступово опиниться в центрі уваги філософської та соціологічної думки, знаменуючи кардинальний поворот до антиметафізичного й некласичного типів філософування. Проблему суб’єктивності щодо конституюванні дійсності збагатить виникнення новітніх напрямків феноменології, екзистенціалізму й герменевтики. У контексті останніх набуде реінтерпретації саме значення об’єктивних конституант свободи і свідомості на користь зміщення акцентів від суб’єктивності до міжсуб’єктності. Тепер свобода людини набуватиме іманентної прописки під знаком відповідальності в громадянській сфері.
Ще один важливий висновок з теорії І. Канта полягає в тому, що він ідентифікував свободу дій індивіда з конструюванням автономної приватності, яка водночас зберігає значення моральності. Іншими словами, моральна дія особи дорівнює здатності виявляти і здійснювати відповідальну свободу. Підневільна поведінка не має морального характеру, але це не означає, що в суспільстві таких дій є менше, аніж дій, спонуканих індивідуалістичними орієнтирами.
_______________