І некласичних

Вид материала

Документы

Содержание Рекомендували до друку НАН України Розділ 2 раціоналістичний викликнового часу 50 Розділ 4 і. кант: громадянський станяк здійснення свободи 150 Розділ 8 „царство свободи”поза громадянським суспільством:марксистська компенсація рівності 320 Розділ 10 європа і україна:ретроспектива зближення 439 РОЗДІЛ 1ВИТОКИ Й ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСИЧНОГОРОЗУМІННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГОСУСПІЛЬСТВА 1.1.Контекст Західної цивілізації і свобода 1.1.1.Аристотель про громадянську спільність 1.1.2.Politike koinonia – солідаристська основа соціальності 1.1.3.Римська доба: від Ціцеронадо Марка Аврелія 1.2.Християнське одкровення 1.2.2.Св. Тома з Аквін Нікомахової етики 1.2.3.Дискурсивні особливості поширення сенсу свободи 1.3.Від міської громади до республіки 1.3.2.Рецепт Мак’явеллі 1.3.3.Жан Бодуен 1.3.4.Г. Гроцій РОЗДІЛ 2РАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ ВИКЛИКНОВОГО ЧАСУ 2.1.Т. Гоббс про свободу, громадянське 2.1.2.Свобода і соціальні засади держави ... Полное содержание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА


АНАТОЛІЙ КАРАСЬ


ФІЛОСОФІЯ
ГРОМАДЯНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА
В КЛАСИЧНИХ ТЕОРІЯХ
І НЕКЛАСИЧНИХ
ІНТЕРПРЕТАЦІЯХ


КИЇВ – ЛЬВІВ

Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка

2003

ББК 87.6я73


УДК 130.2+316.32+342.7


Карась Анатолій. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях: Монографія. – Київ; Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 520 c.


У монографії розглядаються витоки та еволюція ідеї гро­мадянського суспільства в пов’язаності з дискурсивно-етичними практи­ками здійс­нення свободи. Проаналізовано класичні теорії та деякі некласичні інтер­претації громадянського суспільства. Ви­явлено недетерміністичні переду­мови соціальних змін у нові­тніх умовах. Зроблено спробу ви­світлити роз­виток громадянського суспі­льства як семіотично-дискурсивний процес з урахуванням зокрема особ­ливостей українського соціального і культур­ного роз-
витку.

Для науковців, викладачів, студентів, політиків – усіх, чию увагу привертає поняття громадянського суспільства і перспектива демократич­ного розвитку України.


^ Рекомендували до друку:

Вчена рада

Львівського національного університету імені Івана Франка

(Протокол № 7/6 від 26.06.2003)

та

Вчена рада Центру гуманітарної освіти НАН України, м. Київ
(Протокол №4 від 12.05.2003)


Рецензенти:

Антоніна Колодій

д– р філос. наук, проф. Інституту народознавства

^ НАН України, м. Львів

Володимир Рижко

д – р філос. наук, проф., директор Центру гуманітарної освіти

НАН України, м. Київ

Юрій Павленко

д – р філос. наук, проф., головн. наук. співробітник Інституту

світової економіки і міжнародних відносин, м. Київ


ISBN 966-613-175-7

© Анатолій Карась, 2003

Зміст

ВСТУП

Словосполучення „громадянське суспільство ” за останні 20 років набуло небувалого поширення в теоретичних дискусіях і політичній риториці. Перекладене на сотні мов, воно переступило національні й культурні кордони численних країн і стало знаком ідентифікації нових можливостей глобального взаєморозуміння й окреслення сучасних контурів того „можливого світу”, невід’ємною складовою якого є ментальні особливості світосприйняття. Громадянське суспільство в такому аспекті має двобічну природу. Більше ми про нього знаємо на рівні аналітичної категорії, але значно менше – на рівні його практичного здійснення. Властиво перспективи останнього викли­кають поважні дискусії уже в тому сенсі, чи воно взагалі де-небудь існує як дійсність, чи залишається лише модним „симулякром”, застосування якого породжує такого ґатунку „гіперреальність”(Умберто Еко), що фактично відводить людей від справжнього стану речей, занурюючи їх вкотре (після комунізму) в світ сліпучої уяви щасливого прийдешнього.

Важливого значення концепція громадянського суспільства набирає за останню декаду в українських умовах соціальних, політичних, економічних і духовних перетворень. На конференціях, круглих столах, у статтях та монографіях виникає, здавалося б, просте запитання: громадянське суспільство – це певний універсальний зразок, таке собі „лекало”, що під нього можна закроювати зокрема й українську дійсність, чи це радше категорія, що визначає сукупність деяких універсальних характеристик персоналістично (на людину) орієнтованої соціальності, умови здійснення якої не лише допускають, але й потребують існування плюральної сукупності онтологічних вимірів та аксіологічних орієнтацій?

Громадянське суспільство – це передовсім складний феномен, що потребує вияснити еволюцію та взаємозв’язок його ідейних і практичних компонентів. З цією метою запропоновано розглянути основні концептуальні схеми витлумачення громадянського суспільства в історичному розрізі, аби надати слово їхнім найвідомішим речникам та репрезентувати читачеві філософський дух і соціальну проблематику конкретних історико-культурних епох, виражених у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях.

Надзавдання пропонованої праці полягає в тому, щоб висвітлити феномен громадянського суспільства в філософському аспекті, оскільки його теоретична генеза пов’язана саме з філософськими теоріями Нового часу. У зв’язку з цим додаткові труднощі виникли на рівні несумісності різних, а то й ворожих між собою класичних методологічних підходів, які лягли в основу теоретичних моделей громадянського суспільства. Для подолання описовості та методологічної фрагментації природу громадянського суспільства подано в феноменологічному аспекті із застосуванням семіотичного підходу. Відтак громадянське суспільство окреслюється не просто як явище інституалізації свободи та правових відносин, а передовсім як система і структурний наслідок багаторівневої пов’язаності духовних, соціальних, культурних, економічних та інтелектуальних чинників, що утворюють певного типу життєвий світ (Lebenswelt) та соціокультурну дійсність.

Ключовим елементом еволюції громадянського суспільства є міра здійснення свободи людини в соціальній, економічній та політичній сферах. Поширення чи стримування свободи тісно пов’язані з відповідними дискурсивними практиками та наявними в них „віртуально можливими світами”, що існують у контекстах певної семіотичної реальності. Це дає підстави розглядати дискурсивні практики як структурну складову громадянського суспільства.

Окремий розділ монографії присвячено аналізу українських перспектив та перешкод для громадянського суспільства в аспектах емансипації людини та формування „соціального капіталу”.

Годиться також зауважити, що колектив кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка впродовж останніх років досліджує проблеми громадянського суспільства в різних напрямках. Теплі слова вдячності хочу висловити колегам з кафедри, а також з філософського факультету за творчі пропозиції та конструктивні зауваження.

Заохоченням до завершення цього дослідження стало всебічне сприяння професора Володимира Мельника, декана філософського факультету. Дякую за плідну співпрацю.

З вдячністю визнаю, що проблематика громадянського суспільства викристалізовувалася також у колі доброзичливих дискусій моїх американських колег–професорів: Джорджа Макліна, який безкоштовно передав кафедрі близько 80 книг із проблематики громадянського суспільства й сприяв найкращим чином моєму перебуванню у Вашингтоні (1997 р.), Джона Ділі, президента американського семіотичного товариства за посвяту мене в ченці семіотичної науки, та Романа Цяпала, хто забезпечив мені чудові можливості для американських студій за програмою Фулбрайта.

Окремо слова подяки висловлюю професорові Леоніду Рудницькому, ректорові Українського Вільного Університету, який надав можливості перевірити гіпотези і висновки дослідження перед слухачами УВУ в Мюнхені.

Особливі слова вдячності належать професорові Івану Вакарчукові, ректору Львівського національного університету імені Івана Франка, за виявлену увагу до результатів моєї роботи над дослідженням та ґрунтовну підтримку у виданні монографії.