Авторський колектив

Вид материала

Документы

Содержание Економічна злочинність Довгострокові фактори Середньострокові фактори Короткострокові фактори

Подобный материал:

• Авторський колектив Баранова, 12294.75kb.
• План Колектив як соціокультурне середовище виховання І розвитку. Підходи до розробки, 95.42kb.
• Методичні рекомендації./ Міністерство охорони здоров’я України. Український інститут, 237.8kb.
• Особистісно орієнтований підхід до дитини в умовах гуманізації освіти, 61.12kb.
• Модульні тестові завдання з української мови, 1094.7kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів біблійна історія, 1740.7kb.
• Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено, 4983.02kb.
• Я україни національна академія медичних наук україни протоколи надання медичної допомоги, 756.31kb.
• Авторський договір про передачу невиключних майнових прав на використання твору, 57.88kb.
• Тема: Колектив І особистість, 90.91kb.

Глава 5. Економічна злочинність

§ 1. Історія виникнення та поняття економічної злочинності. § 2. Класифікація економічних злочинів.

§ 3. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють економічні злочини.

§ 4. Детермінанти економічної злочинності.

§ 5. Попередження злочинів у сфері економіки.

§ 1. Історія виникнення та поняття економічної злочинності

Незважаючи на свою досить коротку історію ця злочинність ста­новить одну з найбільших загроз національній безпеці, завдаючи ве­личезної матеріальної та моральної шкоди суспільству. Аналіз еко­номічної злочинності передбачає вивчення закономірностей розвит­ку самої економіки та процесів управління нею.

Після другої світової війни фахівці зрозуміли, що управління — це атрибут не тільки суто виробничої сфери, воно властиве будь-якій суспільній діяльності, самостійно створює І постійно розширює основу для збагачення суспільства, Такою основою є інформатика, використання інтелектуальної власності як об'єктів менеджменту. Це потребує контролю за виробництвом, зокрема, у веденні бухгал­терського обліку. Нині віктимологічно скерований на організацію контролю за рухом такого традиційного виду витрат на виробництво як заробітна платня. Це було суттєво для 20-х років XX століття, коли питома вага цих витрат становила до 80 % всіх виробничих витрат, але сьогодні останні не перевищують 8—12 %. Основними ж е витрати на інформаційні процеси, що контролюють стан вироб­ництва І шляхи підвищення продуктивності праці. Але вони поки що не стали важливим об'єктом бухгалтерського обліку, а отже, знахо­дяться поза контролем. Це істотний чинник, який зумовив виник­нення економічної злочинності. Вона є, по суті, управлінською зло­чинністю, що "паразитує" на недоліках усіх ланок управлінської вертикалі.

Крім того, на поширення цієї злочинності суттєво впливає наяв­ність прогалин у правовому регулюванні економічних відносин.

66

Масштаби і темпи зростання економічної злочинності в Україні, що завершила лише початковий етап трансформаційних перетво­рень і ще недостатньо чітко врегулювала економічні відносини, ха­рактеризуються як формуванням злочинних форм бізнесу, так і кри-міналізацією усього господарського механізму. Економічні злочини нині включають широке коло різних за своїми кримінально-правови­ми ознаками діянь, боротьба з якими вимагає адекватного держав­ного підходу, ресурсного забезпечення та вдосконалення чинного законодавства, яке не відповідає реаліям сьогодення. Внаслідок цього інтереси держави вступають у протиріччя з інтересами суб'єк­тів господарювання. Це змушує їх приховувати прибутки, не спла­чувати податки, окремі операції здійснювати в тіньовому секторі. Держава, зі свого боку, з метою дотримання задекларованого право­порядку, вимушена переходити на адміністративні методи управлін­ня економікою, застосовувати жорсткі фіскальні заходи, посилюва­ти кримінальне переслідування за "тіньову" економічну діяльність. Але такими методиками навряд чи можливо запобігти зростанню економічної злочинності, в тому числі її організованих форм, які весь час видозмінюються. Щоб зрозуміти логіку таких змін, треба визначити об'єкт економічної злочинності та закономірності її роз­витку.

Якщо на початку XX століття дуже важливим чинником вироб­ництва була власність на його засоби і, відповідно, економічна зло­чинність розумілась як протиправні посягання на неї, то із середини вказаного століття — це посягання на порядок управління економі­кою, що викликає її розбалансованість і деформує структуру вироб­ництва.

У колишньому СРСР відносно масового характеру економічна злочинність набула в період "застою" (70-80 роки), хоч офіційна влада це категорично відкидала. Він передусім був пов'язаний з кри­зовим станом економіки, безгосподарністю, відсутністю контролю за мірою праці та споживання. Грубі порушення розподільчих відносин призвели до того, що в СРСР почався стихійний, переростаючий у кримінальне організований процес перерозподілу національного ба­гатства. Різного роду "цеховики" вкладали гроші в підпільне вироб­ництво, боролися між собою за ринки збуту. У період "застою" фор­мувалися не просто злочинні клани, а підґрунтя "п'ятої влади". Піс­ля розпаду СРСР у 1991 році адміністративний контроль відпав, а різні форми економічного контролю (фінансовий, валютний, подат­ковий, митний) почали з'являтися в Україні лише у 1995 році¹.

Див.: Організована злочинність в Україні. — К., 1999. — С. 7.

67

Наймасштабніші кримінологічні дослідження економічної зло­чинності здійснили такі зарубіжні вчені, як Ньюмен (1958); Ман-нхейм (1965), Єдельхертц (1970), Клинард (1979), Г. Кайзер (1980), Тидеман (1984), М. Шнайдер (1987) та інші. Засновник теорії еко­номічної злочинності — американський кримінолог Е. Сатерленд — у 1939 році ввів поняття "білокомірцева" злочинність, що мало на увазі незаконну діяльність корпорацій, передусім, їх менеджерів.

У вітчизняній кримінологічній літературі питання про економіч­ну злочинність було поставлене на початку 70-х років. Тоді почали застосовуватися такі терміни, як "злочини у сфері економіки", "еко­номічні злочини"", "економічний саботаж", "безгосподарність", "марнотратство", "корупція", "відмивання "брудних" грошей" тощо. На жаль, серйозних досліджень економічної злочинності в той пері­од не проводилося.

Поняття "економічні злочини" і "злочини в сфері економіки" найчастіше розглядаються як тотожні. Так, О. М. Яковлєв зазначає, що "економічні злочини" (розкрадання, крадіжки, хабарництво, при­писки тощо) — це злочини корисливі, майнові І, разом з тим, це зло­чини у сфері економіки. Економічна злочинність визначається ним як сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повнова­ження, пов'язані з цими позиціями. Поняття економічної злочиннос­ті є не лише кримІнальноправовим, але й кримінологічним. Під­ставою для поєднання названих злочинів є їх зв'язок із конкретни­ми особливостями економічного та господарського механізму¹. В. М. Єсіпов цю злочинність визначає як діяння, спрямовані на до­сягнення економічного результату протиправним шляхом суб'єкта­ми господарської діяльності².

Основні зусилля вчених, які досліджували це явище, були спря­мовані на пошуки суб'єкта і об'єкта економічних посягань. Якщо Е. Сатерленд звертав увагу на осіб, які посідають високе соціальне становище і вчиняють злочини у процесі своєї професійної діяльнос­ті, то для більшості сучасних визначень економічної злочинності ха­рактерним є те, що в них відсутній суб'єкт. Це пояснюється тим, що у 70-і роки XX століття був значно розширений перелік діянь, що становлять економічні злочини. Економічні злочини вчинюються підприємцями проти конкурентів (порушення правил конкурентної боротьби, промислове шпигунство), окремими підприємцями проти

¹ Яковлєв А. М. Социшюгия зкономичсской преступности. — М., 1988. — С. 50—53.

² Есипов В. М. Теневая зкономика. — М., 1997. — С. 66—67.

держави (незаконне одержання державного кредиту) або кількома підприємцями спільно проти економічної системи (недотримання правил конкуренції), а також проти суспільства в цілому (екологічні злочини)¹.

Доречно зауважити, що економічні злочини не можна ототож­нювати з таким складним поняттям як "тіньова економіка", дослі­дженню якої останнім часом приділяється значна увага. Найповні­шим можна вважати її визначення, дане Е. Фейгом: тіньова еконо­міка включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою І не потрапляє до валового на­ціонального продукту. Звідси він виокремлює дві основні складові тіньової економіки:

— легальну неприховану економічну діяльність, що не підлягає
оподаткуванню та з різних причин не враховується офіційною ста­
тистикою ("неформальна економіка");

— протизаконну, свідомо приховувану економічну діяльність
("підпільна економіка")².

До тяжких економічних злочинів законодавство країн з розвину­тою ринковою економікою відносить різні порушення правил вільної конкуренції. На цьому виді правопорушень варто зупинитися де­тальніше, оскільки він відображає найхарактерніші особливості об'­єкту економічної злочинності. Відомо, що конкуренція виступає як фактор саморегулювання, самоуправління суб'єктів ринкового гос­подарства. Вона підпорядковує індивідуальні інтереси суспільним, змушує товаровиробників зменшувати виробничі затрати й підвищу­вати якість продукції та послуг. Отже, конкуренція є фундаменталь­ним чинником системи управління ринковою економікою. Тому по­сягання на вільну конкуренцію розглядається як тяжкий злочин, що призводить до руйнації засад управління господарством.

В Україні набули поширення такі види економічних злочинів:

• ухилення від погашення заборгованості за отримані під гаран­
  тію Уряду України Іноземні кредити. В 2000 році порушено та роз­
  слідується 14 кримінальних справ, заявлено позовів на загальну су­
  му майже 18 млн. грн.;
  
• коли з метою ухилення від оподаткування використовуються
  фірми, зареєстровані на підставних осіб. Підрозділами ДПА України
  за 8 місяців 2000 року виявлено 8169 фактів ухилення від сплати
  податків. Сума невиплаченого податку становить 68,1 млн. грн.;
  

¹ Яни П. С. Зкономические й служебньїе преступления. — М., 1997. — С.32.

*}

~ Див.: Варнвлій 3. С. Тіиізація малого підприємництва (економічний та правові ас­пекти) - К., 1998.


68

69

• 
  
  зловживання у сфері приватизації. За результатами переві­
  рок, проведених органами прокуратури, у 2000 році порушено понад
  700 кримінальних справ у сфері приватизації, до відповідальності
  притягнуто понад 600 посадових осіб;
  
• заподіяння збитків державі незаконними торговельними опе­
  раціями, що здійснюються через підставні фірми. У 2000 році підроз­
  ділами податкової міліції ліквідовано понад 2,8 тис. фіктивних фірм,
  на розрахункових рахунках яких заблоковано 72 млн, грн., припи­
  нено діяльність 40 "конвертаційних" центрів, порушено 479 кримі­
  нальних справ стосовно осіб, які створили "конвертаційні" центри
  та фіктивні фірми;
  
• шахрайство з фінансовими ресурсами. За період з 1997 по
  1999 роки викривалося майже 1,7 тис. таких фактів щорічно;
  
• злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Найприваб-
  ливішим для злочинців став незаконний вивіз високоліквідної про­
  мислової та сільськогосподарської продукції, який є одним з основ­
  них джерел валютних надходжень в Україну;
  

• контрабандна, особливо на українське-російські й та україн­
  сько-молдовській ділянках кордону, на які припадає 65 % вартості
  всіх вилучених контрабандних товарів, та втягування в злочинну
  діяльність посадових осіб;
  
• розкрадання зерна з державного резерву;
  
• випуск фальсифікованої лікеро-горілчаної продукції.
  

Сума матеріальних збитків від злочинів у сфері економіки Украї­ни в 1999 році становила 324 млн. 503,3 тис. грн. лише по закінче­них розслідуванням справах. Накладено арешт на майно, сума якого сягає 84 млн. 946,4 тис грн. Вилучено майна, іноземної валюти, го­тівки та цінних паперів на 22 млн. 787 тис. грн. Добровільно відшко­довано 171 млн. 238,7 тис. грн. Реальний відсоток відшкодування — 59,8 %'.

Тривалий час вважалося, що економічна злочинність — це зло­чинність без фізичних жертв, оскільки вона не має насильницького характеру. Але дослідження показали, що одним із масових видів економічної злочинності є свідоме порушення техніки безпеки та за­конів про охорону здоров'я й навколишнього середовища. За оцінка­ми вчених, наслідки таких порушень в кілька разів перевищують смертність від насильницької злочинності. Отже, крім матеріальної, економічною злочинністю завдається значна фізична шкода, підра­хувати яку зараз важко.

¹ Довідка про стан починності на території України за 1999 рік. — К., 2000.

Західні кримінологи вказують і на велику моральну шкоду від економічної злочинності, що руйнує існуючу систему соціальних цінностей, віру в справедливість державних Інституцій та підприєм­ницьких структур.

Виходячи з вищесказаного, можна констатувати, що економічна злочинність:

• охоплює різні зловживання суб'єктів господарювання, що по­
  сягають на порядок управління економікою;
  
• реалізується у процесі професійної діяльності суб'єктів госпо­
  дарювання;
  
• спричиняє істотну матеріальну, фізичну І моральну шкоду
  суспільству та окремим громадянам;
  
• складається із множинності епізодів злочинів;
  
• вчиняється як фізичними, так і юридичними особами;
  
• створює складність персональної ідентифікації як злочинця,
  так і жертв економічних злочинів.
  

Слід також зазначити, що економічна злочинність характеризу­ється високою латентністю. Часто її порівнюють з айсбергом, 9/10 маси якого ховається під поверхнею води. Стосовно прихованості цих злочинів вчені зробили деякі висновки, зокрема: 1) економічна злочинність має переважно природну латентність (офіційна статис­тика відображає не розповсюдженість економічної злочинності, а лише активність оперативно-слідчої роботи в боротьбі з нею); 2) економічні злочини, порівняно із "загальнокримінальними", мають значно вищий рівень латентності; об'єктивні труднощі дока­зування у кримінальних справах про злочини даної категорії призво­дять до того, що навіть у випадках порушення кримінальної справи і пред'явлення обвинувачення винесення обвинувального вироку вкрай ускладнено¹.

Підсумовуючи ви ще викладе не, можна дати розширене тлумачення економічної злочинності. Економічна злочинність — це явище, що:

• властиве будь-якій державі та виникає в результаті високоін-
  телектуальної злочинної діяльності осіб з метою незаконного спря­
  мування частини економічних ресурсів на свою користь. У країнах
  з низьким рівнем ринкових відносин їй додатково сприяє невідповід­
  ність законодавчої бази економічним реаліям;
  
• виникає у сфері управління державним чи приватним майном
  і пов'язана з використанням службового становища з корисливими
  намірами;
  

¹ Медведев А. М. Зкономические престуштения: понятие й система // Совстское государство й право. — 1992. — № 1. — С. 79—83.


70

71

• стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а у
  кінцевому підсумку — підриває основи економічної безпеки дер­
  жави;
  
• стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану зло­
  чинність;
  
• викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухняних
  громадян у спроможність держави захистити їх інтереси.
  

§ 2. Кримінологічна класифікація економічних злочинів

Питання економічної злочинності піднімались на конгресах ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками. В одній із резолюцій Сьомий конгрес ООН відніс економічні злочи­ни до особливо небезпечних і вказав на посилення боротьби з ни­ми¹. Спрощена схема економічних злочинів була представлена таки­ми складами: монопольні злочини; шахрайство (підкуп, зловживан­ня довірою, обман покупців); цифрові шахрайства; фіктивні органі­зації; фальсифікації бухгалтерських документів; порушення ергономічних вимог І стандартів; навмисна неточність в описі това­рів; нечесна конкуренція; фінансові порушення і ухилення від спла­ти податків; митні порушення; біржові та банківські порушення; по­рушення, що завдають шкоду навколишньому середовищу; "відми­вання" грошей і власності, нажитих злочинним шляхом.

У публікаціях західних кримінологів економічні злочини класи­фікуються або на законодавчій основі, тобто за найменуванням по­рушених норм кримінального закону, або за видом об'єкта посяган­ня. Іноді таке згрупування дається у вигляді переліку економічних діянь.

Деякі класифікації будуються за конкретними критеріями, при­кладом чого може бути класифікація, розроблена німецьким профе­сором Г. Кайзером. У першому випадку він групує злочини проти банківської та акціонерної систем обміну, кредитної системи, систе­ми страхування і свободи конкуренції, включаючи зловживання до­вірою та фіктивне банкрутство, порушення авторських прав і права маркірування. В другому — ухилення від сплати податків, митні злочини, шахрайство із субсидіями, здирство і хабарництво. До тре­тього блоку він відносить порушення законодавства про охорону праці, злочини проти споживачів та навколишнього середовища.

¹ Див.: Лунеев В. В. Преступность XX века. - М., 1998. - С. 256.

Інший німецький вчений М. Шнайдер називає три сектори еко­номіки, що є об'єктами економічних зазіхань: 1) злочини, що пося­гають на банківський і кредитний сектори; 2) злочини, що посяга­ють на сектори будівництва і нерухомого майна; 3) злочинч, що по­сягають на сектори транспорту і подорожей¹.

Заслуговує уваги і така класифікація економічних злочинів:

— злочини, пов'язані зі зловживаннями капіталовкладеннями та
нанесенням збитків компаньйонам, акціонерам, інвесторам (неза­
конні операції з бухгалтерськими документами, акціями, інвести­
ціями);

• злочини, які проявляються у зловживаннях з депозитним
  капіталом і наносять збитки кредиторам, гарантам (фіктивне бан­
  крутство, шахрайство у галузі страхування, маніпуляції із субси­
  діями);
  
• злочини, пов'язані з порушенням правил вільної конкуренції
  (промислове шпигунство, штучне завищення або заниження цін,
  змова про фіксування цін, фіктивна реклама);
  
• злочини, що порушують права споживачів (випуск недоброя­
  кісної продукції, шахрайства, що спричиняє збитки споживачам);
  
• злочини проти довкілля (забруднення водойм, атмосфери, по­
  рушення правил будівництва тощо);
  
• злочини, що посягають на фінансову систему держави (шах­
  райство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, по­
  рушення правил торгівлі тощо);
  

• злочині:, пов'язані зі зловживаннями у галузі соціального
  страхування і пенсійного забезпечення;
  
• злочини, пов'язані з навмисним порушенням правил техніки
  безпеки, що заподіює матеріальну і фізичну шкоду працівникам;
  
• комерційні хабарі;
  
• комп'ютерні злочини².
  

На думку О. Литвака, залежно від суб'єктів та засобів вчинен­ня, економічні злочини слід розподілити на три групи: 1) розкрадан­ня майна, незалежно від форми власності, шляхом привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем, а також крадіжки з використанням легального доступу до вкраденого; 2) корисливі зло­чини, що вчиняються шляхом зловживання посадовим становищем без ознак розкрадання (ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами тощо); 3) корисливі злочини в сфері торгів-

¹ Див.: ЗДлег4егЯКгітіпо1овіе. — Вегііп, 1987. — Р. 287.

о

Медведев А. М. Зкономические престулдения: Іюнятие й система // Советское государство й право. — 1992. — № 1. — С. 79—83.


72

73

лі, послуг та інших сферах приватного бізнесу без використання по­садового становища і без ознак розкрадання (фальшивомонетницт-во, контрабанда тощо)¹.

Якщо виходити з кримінально-правової класифікації економічних злочинів, то вона матиме наступний вигляд:

1. злочини у сфері відносин власності, пов'язані зі службовою
   діяльністю: розкрадання державного або колективного майна шля­
   хом шахрайства, присвоєння, розтрати або зловживання посадовим
   становищем;
   
2. злочини у сфері використання бюджети: порушення зако­
   нодавства про бюджетну систему України; видання нормативних ак­
   тів, що змінюють прибутки і витрати бюджету всупереч визначено­
   му законом порядку;
   
3. злочини у сфері фінансових, відносин: виготовлення або збут
   підроблених грошей чи щ'нних паперів; незаконні операції з валют­
   ними цінностями; приховування валютної виручки; ухилення від
   сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) та обороту цін­
   них паперів; підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків; не­
   законне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно
   виготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору;
   
4. злочини у сфері підприємництва: заняття забороненими ви­
   дами підприємницької діяльності; порушення порядку її заняттям;
   фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; ви­
   готовлення спиртних напоїв І торгівля ними; незаконна торговельна
   діяльність; протидія законній підприємницькій діяльності; прихову­
   вання банкрутства; фіктивне банкрутство;
   

5. злочини у сфері захисту від монополізму і несумлінної
   конкуренції: незаконне збирання з метою використання або вико­
   ристання відомостей, що становлять собою комерційну таємницю;
   розголошення комерційної таємниці; штучне підвищення І підтри­
   мання високих цін на товари народного споживання та послуги на­
   селенню; змова про фіксування цін; примушування до виконання
   або невиконання цивільно-правових зобов'язань;
   
6. злочини у сфері обслуговування населення: випуск або реа­
   лізація недоброякісної продукції; обман покупців; обман замовників;
   одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт,
   пов'язаних з обслуговуванням населення; порушення правил тор­
   гівлі;
   

Литвак О. Державний вплив на злочинність: Крим і нелогічно-правове досліджен­ня. - К., 2000. - 280 с.

74

7) злочини у сфері митного регулювання — контрабанда. Кожна з наведених вище класифікацій економічних злочинів має право на існування, оскільки сприяє їх систематизації та аналізу.

§ 3. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють економічні злочини

Вивчення особи економічних злочинців дає можливість виявити певні закономірності їх поведінки. Для характеристики осіб, що вчи­нили економічні злочини, велике значення мають дані про структу­ру їх особи, яка включає в себе соціально-демографічні і криміналь­но-правові ознаки, соціальні ролі та позиції, моральні властивості, психологічні особливості.

Всі ці ознаки особи можна звести до трьох груп:

• по-перше, відношення до різноманітних соціальних цінностей,
  трудових обов'язків, ставлення до власності в умовах формування
  нових економічних відносин;
  
• по-друге, характер І соціальна значимість потреб особи, інте­
  ресів, установок та засобів їх задоволення (легальні, неправомірні,
  кримінальні);
  
• по-третє, самовиправдання того, що злочинна діяльність є ко­
  рисною для інтересів бізнесу та суспільства.
  

Для більш узагальненої характеристики особи злочинця у сфері економіки слід скористатися кримінологічною класифікацією зло­чинців¹, що сприяє систематизації типових ознак окремих груп зло­чинців і виявленню механізму формування їх особи.

У кримінологічній класифікації особливого значення набуває ви­значення ступеня спільності класифікаційних груп. Найзагальнішою тут є вся сукупність осіб, які вчиняють саме економічні злочини. Далі можна виділити осіб, які вчиняють певні види економічних зло­чинів (проти власності, у сфері підприємництва тощо). Нарешті, можна провести групування суб'єктів, які підпадають під ознаки тих чи інших статей Кримінального кодексу, але відрізняються за галу­зевими, фаховими або Іншими ознаками (наприклад, у посадових розкраданнях виокремлюються групи осіб, які вчиняють розкра­дання у певній галузі господарства, фінансовій системі, сфері послуг

тощо).

Вітчизняними кримінологами проводилися деякі дослідження суб'єктів посадових розкрадань, вчинених на підприємствах харчо-

¹ Див.: Личность преступника. — М., 1975, — С. 46—57.

75

воі, м ясної та молочної галузей, промисловості, торгівлі та громад­ського харчування. Зокрема, було встановлено, що 37 % злочинів припадає на матеріально відповідальних осіб, II % — на посадових осіб. При цьому такі розкрадання здійснювалися за заздалегідь відпрацьованим планом.

Економічних злочинців можна класифікувати залежно від сфер, у яких вони скоюють злочини. Нариклад, у податковій; кредитно-фі­нансовій; осіб, які займаються підприємницькою діяльністю; бюд­жетній сфері; у сфері торгівлі, побутових і комунальних послуг, під­приємницької діяльності тощо.

Окрему групу економічних злочинців становлять особи, які зай­маються: виготовленням або збутом підроблених грошей чи цінних паперів; виготовленням з метою збуту, збутом або використанням іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів; підробкою знаків поштової оплати І проїзних квитків; незаконним виготовлен­ням, підробкою, використанням або збутом підроблених марок ак­цизного збору. Особи, які вчиняють названі злочини, за своєю кри­мінологічною характеристикою відносяться до загальнокримінально-го типу шахрайської спрямованості.

При характеристиці осіб, причетних до зазіхань на об'єкти при­ватизації, слід мати на увазі, що в ході цього процесу з'являється можливість легалізації "тіньових" капіталів. Керівники приватних структур намагаються скупити державне майно, заволодіти конт­рольним пакетом акцій приватизованих підприємств. З метою зани­ження продажної ціни об'єктів, що виставляються на аукціон, зло­чинці використовують корумповані зв'язки й нейтралізують конку­рентів шляхом примушування до відмови від участі в торгах. Така ситуація призводить до створення кримїнально орієнтованих струк­тур, формування особливого типу їх керівників, які деструктивне впливають на нормальний розвиток ринку товарів І послуг. У ре­зультаті нечесної конкуренції з'являється тип осіб, що примушують до штучного підвищення або підтримки високих цін; застосовують насильство для штучної зміни або фіксування цін; протидіють закон­ній підприємницькій діяльності; примушують до виконання або не­виконання цивільно-правових зобов'язань; застосовують інші види насильства, що кваліфікуються як злочини проти життя, здоров'я, свободи, честі і гідності особи.

Типовим економічним злочином в сільському господарстві є роз­крадання врожаю. Понад 60 % таких розкрадань припадає на пра­цівників сільського господарства й осіб, зайнятих збиранням, пере­везенням та складуванням врожаю. Серед них становлять: водії ав-

76

гомобілів — 25 %, посадові особи — 10 %, трактористи — 8,7 %, комбайнери — 5,8 %, робітники токів — 4,5 %.

Якщо ж характеризувати особу розкрадачів загалом, то не мож­на не відзначити приблизно рівне співвідношення чоловіків та жі­нок — відповідно 60 : 40 %, тоді як їх пропорція у злочинності в ці­лому становить в середньому 8 : 2. Це пояснюється тим, що жінки частіше чоловіків обіймають посади, пов'язані з виконанням обліко­вих функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей у сфері торгівлі та надання побутових послуг. Проте серед керівних працівників, які в організованих розкраданнях досягають 1/3 всіх засуджених, навпаки, домінують особи чоловічої статі. Ще вищий відсоток чоловіків серед осіб, засуджених за хабарництво (70 %}.

За даними кримінологічних досліджень, кожні двоє із трьох за­суджених за економічні злочини мають середню та вищу освіту. Кожне п'яте розкрадання, вчинене з використанням посадового ста­новища, є груповим. Останнім часом простежується стійка тенден­ція до зростання організованої економічної злочинності, що являє собою новий якісний рівень групової професійної злочинності. Орга­нізовані злочинні угруповання в сфері економіки характеризуються високим ступенем згуртованості кримінальних осіб у межах регіону, країни з розподілом на Ієрархічні рівні, з виділенням лідерів, які не беруть участі у конкретних злочинах, а здійснюють організаторські, управлінські, ідеологічні функції, тісно пов'язані з корупцією. Вони втягують у економічну злочинність державних чиновників, у тому числі працівників правоохоронних органів, для прикриття їх злочин­ної діяльності та усунення конкурентів по бізнесу. Відбувається зрощування економічних злочинців із представниками загально-кримінальної злочинності, з одного боку, тіньової економіки — з другого.

Спонукальними мотивами заняття злочинною діяльністю у сфері економіки виступають користь, жадоба до непомірного збагачення, володіння престижними речами, недоступними для пересічних гро­мадян, зайняття високого становища у владних та інших структу­рах. В організованих злочинних угрупованнях значна частина неза­конно здобутих коштів перерозподіляється у вигляді хабарів "по­трібним людям".

§ 4. Детермінанти економічної злочинності

Аналізуючи це явище, слід приділити увагу не тільки коротко­строковим (поточним) чинникам, але й довгостроковим і середньо-строковим, що визначають тенденції розвитку економічної злочин-

77

ності. Короткострокові чинники діють, як правило, протягом пере­хідних процесів у суспільстві, які тривають від кількох місяців до кількох років. Так, це фактори, що з'явилися та діють в Україні, пов'язані з початковим нагромадженням капіталу, перерозподілом власності тощо. З 1997 року на цей процес наклалися негативні фактори глобальної фінансової кризи, і, зокрема в Росії. Середньо-строкові чинники діють протягом певного етапу трансформації сус­пільства. Такі етапи мають тривалість близько 40 років. За цей пе­ріод відбуваються суттєві зміни у функціонуванні економіки. Довго­строкові чинники існування економічної злочинності коріняться у соціально-економічних суперечностях розвитку суспільства, у змі­нах форм власності, проблемах інтеграції країни у світовий ринок, традиціях економічного життя, правовій та інформаційній забезпе­ченості підприємницької діяльності тощо.

Так, величезний сектор тіньової економіки в Україні пов'язаний з невирішеною проблемою інтеграції приватної власності в еконо­мічну систему, її офіційним виштовхуванням з неї і водночас досить широким нелегальним використанням Інституту приватної власнос­ті у реальному господарюванні. Додамо сюди відсутність традицій іс­нування приватної власності, громадянського суспільства, демокра­тії, розвинутої системи громадського контролю за органами влади, відносну економічну Ізольованість України тощо.

На економічну злочинність впливають не лише економічні, але й інші види суспільних відносин — політичні, правові, культурні, пси­хологічні. Скажімо, протистояння між гілками влади в Україні не лише знищує саму можливість єдиної державної політики щодо ре­формування економіки, але й створює певний вакуум влади, розпо­діл економіко-політичного простору на окремі шматки, якими нама­гаються скористатися олігархічні кланові угруповання всупереч за­гальнодержавним інтересам. Феноменом української дійсності € ан-тиринкова психологія населення, його ментальність, не сприйняття ним ділового успіху особи, бажання бачити за цим лише криміналь­не підґрунтя.

Виходячи зі сказаного, окреслимо основні детермінанти еконо­мічної злочинності в Україні на сучасному етапі з урахуванням її довгострокових, середньострокових і короткострокових чинників.

Довгострокові фактори:

• недосконалість господарського механізму щодо використання
  різних форм власності, виштовхування приватної власності за межі
  офіційної системи господарювання;
  
• відсутність цивілізованих ринкових відносин, добросовісної
  конкуренції, наявність численних диспропорцій (цінових, галузевих
  тощо);
  

78

• інформаційний вакуум щодо більшості соціально-економічних
  процесів, управлінських рішень та контролю за їх виконанням;
  
• відсутність в народі демократичних традицій (як економічних,
  так і політичних), низька правова культура, що призводить до неви­
  конання своїх обов'язків перед державою у вигляді повноти сплати
  податків;
  
• протиріччя між командно-адміністративною системою госпо­
  дарювання, від якої Україна відійшла, і ринковою економікою, до
  якої вона ще не дійшла.
  

Середньострокові фактори:

• надмірна монополізація економіки (навіть порівняно з іншими
  республіками колишнього СРСР), наявність могутнього, але анти-
  ринкового військово-промислового комплексу;
  
• сировинна спеціалізація виробництва і експорту, що продукує
  відсталість і антиринкове спрямування економіки, проведення Ук­
  раїною демпінгової політики на світовому ринку;
  
• надмірне адміністративне втручання в економіку, обмеження
  ділової ініціативи і націленості на ефективність виробництва, великі
  витрати на утримання управлінського апарату, надання численних
  пільг окремим юридичним і фізичним особам;
  

— високий рівень корупції в системі органів державної влади і
управління та тінізащї економіки.

Короткострокові фактори:

— відсутність морально-психологічної єдності суспільства, узго­
дженості дій щодо основних напрямів реформування політичної та
економічної систем;

— надлишковий податковий тиск на суб'єктів господарювання,
' який заганяє їх у тінь;

• відставання правового забезпечення протидії економічній зло­
  чинності від швидкості її зростання та необхідності посилення бо­
  ротьби з нею;
  
• нерозвиненість ринкової інфраструктури української економі­
  ки, її нездатність забезпечити нормальний рух інвестицій, капіталів,
  товарів, робочої сили, неефективність державного контролю у цій
  сфері;
  
• низька платоспроможність більшості громадян, пауперизація
  широких верств населення, що ставить їх за межу бідності;
  
• правова незахищеність суб'єктів господарювання від зловжи­
  вань, утисків та вимагань з боку чиновників державного апарату на
  всіх його рівнях.
  

Прискоренню процесу криміналі за ції економіки в Україні сприяв недосконалий Закон "Про підприємництво", на підставі якого був

79

розроблений надто спрощений порядок реєстрації суб'єктів підпри­ємницької діяльності. Завдяки цьому більшість зареєстрованих у 1991 —1996 роках фірм використовувалася для легалізації незакон­них доходів й маскування різних протиправних дій у сфері економі­ки. Виробництвом товарів займалася порівняно незначна кількість підприємницьких структур, а більшість з них Існувала задля при­криття діяльності організованих злочинних угруповань.

Через прийняття недосконалих законодавчих актів розкручува­лися витки інфляції. Це дало можливість суб'єктам підприємництва отримати великі кредити під символічні відсотки за рахунок ресур­сів Ощадного та інших банків. Використовуючи ці кредити, зловмис­ники, своєчасно отримуючи відповідну інформацію, перед кожним підвищенням цін скуповували за безцінь через свої корумповані зв'язки товари, вироблені в державному секторі економіки. Потім вони реалізовувалися за цінами, що в сотні разів перевищували вар­тість скупленого. За рахунок цього нагромаджувався тіньовий капі­тал, який конвертувався і вивозився за кордон.

Починаючи з 1996 року, як свідчить статистика, намітилася тен­денція до зменшення рівня економічної злочинності. Кількість заре­єстрованих злочинів зменшилася на 3,8 % і склала 617,3 тис., у

1997. році — 589,2 тис. або на 4,5 % менше ніж у 1996 році¹, а у
      
1998. році — 575,9 тис., що на 2,2 % менше проти 1997 року². Зни­
      зився порівняно з 1996 роком і коефіцієнт злочинності у розрахунку
      на 100 тис. населення України, що складав, відповідно, 1208 та
      1137. Проте кримінологічний аналіз факторів, що впливають на еко­
      номічну злочинність, та стану боротьби з нею, а також результати
      наукових досліджень дають підстави стверджувати, що рівень заре­
      єстрованої злочинності не повною мірою відповідає реальній кримі­
      ногенній ситуації, що склалась у суспільстві. За результатами екс­
      пертного опитування, в країнах СНД поза реєстрацією залишається
      понад 40 % загальнокримінальних і до 95 % економічних та поса­
      дових злочинів.
      

Важливим чинником економічної злочинності стало масове без­робіття. За даними Держкомстату України, у пошуках роботи до державної служби зайнятості протягом 1998 року звернулося понад 1,4 млн. громадян, що на 27,8 % більше, ніж за відповідний період попереднього року. Найвищий рівень безробіття відмічається в Іва­но-Франківській (7,2 %), Чернігівській (6,5 %), Львівській (6,1 %), Волинській (6,0 %) І Житомирській (5,8 %) областях. Особливо не-

¹ Довідка про ста» злочинності на території України за 1997 рік. — К., 1998.

² Довідка про стан злочинності на території України за 1998 рік. — К., 1999.

80

гативним є те, що найвищий рівень безробіття спостерігається се­ред жінок (66,4 %}, і молоді (31,5 %)'.

Аналіз статистичних даних, інших матеріалів правоохоронних І контролюючих органів свідчить, що інтенсивне зростання економіч­ної злочинності відбувається на фоні "прихватизації" державного майна, криміналізації банківської й кредитно-фінансової систем, зов­нішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичного комплексу і сфери транспортних перевезень.

Зокрема, в системі Мінтрансу масового характеру набули роз­крадання вантажів, посадові зловживання, корупція. Це стосується й деяких Інших галузей господарства, що неодноразово було пред­метом розгляду на засіданнях Координаційного комітету з боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України.

Стимулюючим фактором економічної злочинності є невизначе­ність у політиці ціноутворення. Одночасне існування різних цін на одні й ті самі товари (особливо першої необхідності) створює пере­думови для маніпулювання ними з метою одержання незаконного прибутку. За цих умов поширюється зона корупції, нормальні дого­вірні відносини підміняються бартерними операціями для задоволен­ня потреб вузького кола посадових осіб, а також спекуляції у ма­сових масштабах. Цей криміногенний фактор доповнюється ще й безгосподарністю, що дозволяє приховувати наслідки будь-яких розкрадань.

Стратегічним напрямом України є формування змішаної еконо­міки на основі конкуруючих між собою різних форм власності. Про­те прогалини у законодавстві й відсутність кваліфікованих кадрів відкрили шлях для відмивання "брудних" грошей в процесі привати­зації державного майна. Значного поширення набули факти зани­ження оціночної вартості об'єктів, безпідставного списання фондів, завищення кредиторської заборгованості, підробки аудиторських до­кументів тощо. Як наслідок, велика частка коштів від приватизації не надходить до державного бюджету, майно привласнюється керів­никами приватизованих підприємств, діяльність яких практично не контролюється.

Звичайно, ми розглянули далеко не всі детермінанти сучасної економічної злочинності в Україні (та це й неможливо в межах од­нієї лекції), але навіть те, що було висвітлено, дає змогу намітити пріоритетні напрямки боротьби з одним видом злочинності.

¹ Див.: Організована злочинність в Україні. — К., 1999. — С. 23.

81

§ 5. Попередження злочинів у сфері економіки

Результати економічного розвитку України кінця 2000 року свід­чать, що наша економіка нарощує темпи. Приріст валового внутріш­нього продукту склав 5 %. Найбільший він у промисловості — 12 %. Зростають обсяг будівельно-монтажних робіт та вантажообіг залізничного транспорту. Вперше за перехідний період одержане невелике, на 1,3 %, зростання виробництва у сільському господар­стві. Позитивні зміни намітилися і в структурі економіки. Випере­джаючими темпами зростають галузі, що працюють на споживчий ринок — легка, харчова, деревообробна, целюлозне-па перова, де приріст становить 27—39 %'. Все це сприяє загальносоціальній профілактиці економічних злочинів, яка має своїм завданням усу­нення чи нейтралізацію негативних явищ, що їх детермінують.

Проблемам попередження економічних злочинів приділялась значна увага у вітчизняній кримінологічній літературі². Зокрема, відмічалося, що ефективність протидії економічній злочинності пов'язана насамперед з удосконаленням податкового законодавства, наскільки воно буде виконувати стимулюючу функцію і не душити­ме виробника. Це ліквідує підґрунтя економічної злочинності — ті­ньову економіку. Це завдання має виконати законодавча і виконав­ча влада, щоб уникнути генеруючих імпульсів суспільної напруже­ності. Крім того, у правотворчій діяльності слід запровадити кримі­нологічну експертизу законопроектів. Без неї Верховна Рада продовжуватиме приймати закони не на користь громадянам і суб'­єктам приватного бізнесу.

Не менш значущим у запобіганні економічним злочинам має ста­ти поліпшення діяльності всіх правоохоронних органів, громадських організацій, які задіяні у цій справі, Майже всі автори приходять до висновку, що треба виділити три напрямки їх профілактичної роботи:

1. виявлення й усунення (нейтралізація) криміногенних факто­
   рів, що обумовлюють ці злочини (загальна профілактика);
   
2. виявлення та недопущення злочинів, вчинення яких готуєть­
   ся (спеціальна профілактика);
   
3. встановлення осіб, від яких з високим ступенем вірогідності
   

•

¹ Кучма Л. Д. Податкова служба — одна з ключових систем державного управ­
ління. //Урядовий кур'єр — 2000 — 1 листопада.

² Див.: Закалюк А. П. Громадський вплив і попередження правопорушень: Курс лек­
цій. — Одеса, 1997; Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. — К., 1997;
Стрельцов Е. Л. Зкономическая преступность в Украине: Курс лекций. — Одесса, 1997.

82

можна очікувати вчинення злочинів, та вжиття до них заходів виховного характеру (індивідуальна профілактика).

У зв'язку з тим, що процес боротьби з економічною злочинністю досить складний, необхідно залучати до цієї справи науковий потен­ціал держави з метою внесення конкретних пропозицій щодо удос­коналення діяльності усіх суб'єктів профілактики злочинів та їх ско­ординованої взаємодії. Розробку організаційно-практичних заходів доцільно віднести до компетенції підрозділів, покликаних запобігати злочинам у сфері економіки.

В системі правоохоронних органів такими підрозділами є Дер­жавна служба боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ) і Дер­жавна податкова служба (ДПС). Діяльність зазначених служб, при сумлінності, чесності, й непідкупності їх працівників, має відповіда­ти міжнародним стандартам, бути максимально прозорою і зрозумі­лою як громадськості, так І підприємцям з тим, щоб ефективно ви­конувати наступні завдання:

своєчасно запобігати, розкривати І розслідувати злочини в сфері економіки на підприємствах, в організаціях, комерційних структу­рах, фінансово-кредитній та банківській системах, добиватися пов­ного відшкодування нанесених збитків, забезпечувати захист грома­дян від злочинних посягань;

активно використовувати засоби масової інформації для висвіт­лення стану економічної злочинності в країні та регіонах І напрямів іоротьби з нею.

Неабиякий профілактичний ефект можуть принести заходи що-Іо вдосконалювання діяльності контролюючих органів, наділених правами органів дізнання. Поєднання поглибленої перевірки госпо­дарської діяльності з вживанням відповідних оперативних заходів позитивно зарекомендувало себе в багатьох країнах¹.

Розкриті останнім часом резонансні злочини у зовнішньоеконо-Іічній сфері свідчать про необхідність створення принципово нового Іеханізму валютно-митного контролю, який би був заснований на Ірганізаційній взаємодії фінансових, банківських і митних органів, (ерез недосконалість такого контролю наша держава щорічно втра-Іає мільярдні валютні кошти, що осідають на банківських рахунках їарубіжних країн.

Стримуючим фактором економічної злочинності є вживання Іісцевими державними адміністраціями заходів організаційно-госпо-Еарського характеру, передусім, розширення можливостей системи

Фшонов Б. П, Состояние, причини преступности в Украине й се ІІрсдуІІрсждс-Іие. — Донецк, 1999. — с. 468.

83


матеріально-технічного постачання, упорядкування правил оренди нежилих приміщень; проведення спеціалізованих ярмарків з матері­ально-технічного постачання бізнесових структур тощо.

Не менш важливою перешкодою економічній злочинності є захо­ди, спрямовані на ліквідацію кризи неплатежів і нецільового вико­ристання бюджетних коштів, зокрема:

• проведення із залученням практичних працівників відповід­
  них міністерств і відомств комплексних перевірок законності здій­
  снення товарно-грошових операцій суб'єктами підприємницької
  діяльності, що створені при державних підприємствах, виявлення
  фактів одержання прихованих доходів шляхом вилучення з обігу
  різниці між собівартістю та роздрібними цінами на товари і послуги;
  
• погашення заборгованості з виплати заробітної плати, для чо­
  го запровадити механізм матеріальної відповідальності підпри­
  ємств—боржників перед своїми працівниками;
  
• забезпечення жорсткого контролю за проходженням бюджет­
  них коштів аж до безпосереднього їх одержувача, спрямованих на
  адресну державну підтримку, а також погашення заборгованості по
  заробітній платі.
  

На нинішньому етапі першочерговим завданням в боротьбі з еко­номічною злочинністю є вихід з тотальної кризи, що охопила Украї­ну в 90-х роках минулого століття, а стратегічним — перехід до со-ціально орієнтованої ринкової економіки, її демонополізація, ство­рення умов для добросовісної конкуренції.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть особливості структури злочинів у сфері економіки.
   
2. Які характерні особливості економічної злочинності періоду
   становлення та розвитку ринкової економіки?
   

3. Як співвідносяться категорії "економічна злочинність" та
"тіньова економіка"?

4. Які обставини об'єктивного і суб'єктивного характеру сприяють
   процесу тінізації економіки?
   
5. Як впливає рівень корупції в суспільстві на рівень злочинів у
   сфері економіки?
   

6. Назвіть заходи загальносоціальної профілактики злочинів у
сфері економіки.

7. Яка роль органів внутрішніх справ з попередження злочинів у
сфері економіки.