Авторський колектив

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Авторський колектив Баранова, 12294.75kb.
• План Колектив як соціокультурне середовище виховання І розвитку. Підходи до розробки, 95.42kb.
• Методичні рекомендації./ Міністерство охорони здоров’я України. Український інститут, 237.8kb.
• Особистісно орієнтований підхід до дитини в умовах гуманізації освіти, 61.12kb.
• Модульні тестові завдання з української мови, 1094.7kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів біблійна історія, 1740.7kb.
• Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено, 4983.02kb.
• Я україни національна академія медичних наук україни протоколи надання медичної допомоги, 756.31kb.
• Авторський договір про передачу невиключних майнових прав на використання твору, 57.88kb.
• Тема: Колектив І особистість, 90.91kb.

Глава 9. Екологічна злочинність

§ 1. Сучасний екологічний стан України.

§ 2. Кримінологічна характеристика екологічної злочинності.

§ 3. Детермінанти екологічної злочинності.

§ 4. Профілактика злочинів проти довкілля.

§ 1. Сучасний екологічний стан України

»

Природне середовище й надалі зазнає великого антропогенного навантаження, незважаючи на те, що забруднення атмосферного повітря І загальна мінералізація атмосферних опадів в цілому по Ук­раїні порівняно з попередніми роками дещо зменшились.

Україна має найвищі в Європі показники розораності сільсько­господарських угідь, використання ресурсів прісних поверхневих вод і вирубок лісових масивів. Загрозливих масштабів набули за­бруднення та деградація навколишнього природного середовища, особливо водойм і грунтів, атмосферного повітря у великих і серед­ніх містах та промислових центрах. Частка екологічно чистих тери­торій нині становить всього 7% загальної земельної площі України. Малозабруднені території охоплюють 15 % її площі, 1,7 % є зонами екологічного лиха. Це насамперед зона відчуження, що утворилась після аварії на ЧАЕС та райони, прилеглі до неї, а також окремі міс­цевості в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській і деяких інших областях. До речі, регіони з кризовою екологічною си­туацією мають і найвищу щільність населення¹.

Залишається високим забруднення поверхневих вод суші сполу­ками важких металів та азоту. Збільшення питомої ваги цих забруд­нюючих речовин останнім часом відмічено в річках басейнів Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Тиси. Води Чорного й Азовського морів і надалі забруднюються скидами різних шкідливих речовин Із суден, каналізаційних мереж міст і підприємств, де від­сутні ефективні очисні споруди.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році. /Мшістерство екології та природних ресурсів України. — К., 2000. Далі всі статистичні дані у цьому параграфі наводяться за названною доповіддю.

Останніми роками спостерігалося деяке зменшення обсягу шкід­ливих викидів в атмосферу. Так, за період з 1995 до 1999 року ви­кидів речовин-забрудників у повітря зменшилося на 28%. Найбіль­ше скорочення цих викидів відбулося у Вінницькій, Миколаївській, Івано-Франківській, Полтавській, Черкаській і Чернігівській облас­тях. Найзабруднішене атмосферне повітря в Донецьку, Одесі, Дніп­ропетровську, Горлівці, Дзержинську, Маріуполі, Макіївці, Харкові, Запоріжжі, Луганську, Єнакієвому, Слов'янську.

Порівняно з минулими роками, підвищується рівень забрудне­ності грунтів. Як правило, забруднюючі речовини, що містяться у викидах в атмосферне повітря, осідають на грунтах у радіусі до 5 км від джерел забруднення. У великих містах основним джерелом за­бруднення грунтів є підприємства чорної та кольорової металургії, легкої промисловості, ТЕЦ.

Як і в попередні роки, водні об'єкти України забруднені пере­важно сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами. Се­ред них у більш-менш задовільному стані є річки Закарпаття та Кри­му. Всі інші басейни річок можна віднести до забруднених чи дуже забруднених. З 50 водних об'єктів України, де проводилися дослі­дження, не виявлено жодного, який відповідав би вимогам фонового стану чи характеризувався як чистий. 29 водних об'єктів екосисте­ми перебувають у стані антропогенного екологічного напруження.

Як відомо, здоров'я нації відображає соціально-економічний стан суспільства і його довкілля. Антропогенне забруднення природи призвело до порушення рівноваги в біосфері і стало суттєвою демо­графічною проблемою. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України піддається дії негативних факторів навколишнього сере­довища в рівнях, що перевищують гранично-допустимі величини. Прогнозовані до 2010 року зміни довкілля в низці регіонів спричи­нять несприятливі тенденції у стані здоров'я людей — хронІзацІЇ па-тологій, зростанні онкологічних захворювань тощо.

Про погіршення стану здоров'я українців свідчать і медико-де-мографічні показники: смертність з 1991 року почала превалювати над народжуваністю, а в 1996 році перевищувала її в півтора рази. Народжуваність в Україні знизилась у порівнянні з 1990 роком май­же на ЗО %, а смертність зросла на 25,6 %.

Узагальнення лише наведених даних дає підстави зробити вис­новок про наявність складності екологічної обстановки. Значною мі­рою вона спричинюється масштабною екологічною злочинністю в Україні.


120

121

§ 2. Кримінологічна характеристика екологічної злочинності

Охорона навколишнього природного середовища — не самоціль. Вона покликана захистити людину, її здоров'я, життя теперішнього та прийдешніх поколінь. Природоохоронна діяльність грунтується на правових засадах. Так, ст. 50 Конституції України проголошує: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкіл­ля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена".

Згідно Із Законом України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища" порушені права громадян у галузі охорони навко­лишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" громадяни мають право на безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побут, відпочинок та навколиш­нє природне середовище, а також на достовірну інформацію про на­явні й можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Проблеми охорони довкілля дістали своє відображення також в Земельному, Водному, Лісовому кодексах, Законі "Про охорону ат­мосферного повітря" та інших законодавчих актах України.

У природоохоронній діяльності велике значення мають заходи кримінально-правового впливу. Кримінальний кодекс України міс­тить окрему главу, норми якої встановлюють відповідальність за злочини, що посягають на об'єкти навколишнього природного сере­довища.

Екологічні злочини — це передбачені кримінальним законом суспільне небезпечні діяння, що посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери (повітря, землю, надра, води то­що). До екологічних злочинів належать: незаконне заняття рибним, звіриним та іншим водним добувним промислом; порушення ветери­нарних правил; незаконне полювання; незаконне видобування ко­рисних копалин; порушення законодавства про континентальний шельф; забруднення водойм і атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи іншими відходами і матеріалами; умисне знищен­ня, зруйнування чи пошкодження територій та об'єктів природно-за­повідного фонду; незаконна порубка лісу та ін.

122

Екологічні злочини є одними з найбільш суспільно небезпечних та розповсюджених діянь. У сукупності з іншими правопорушення­ми у цій сфері та за тяжкістю своїх наслідків вони створюють реаль­ну загрозу національній безпеці. Передусім це проявляється у:

• катастрофічному погіршенні якості середовища існування, що
  веде до зниження середнього віку життя, зростання захворюваності,
  смертності та погіршення генофонду нації;
  
• виникненні зон екологічного лиха;
  
• деградації природних ресурсів, що мають поновлюватися (ро­
  дючість грунтів, рибних і лісових ресурсів);
  
• у виснаженні ресурсів, що не відновлюються (мінеральної си­
  ровини, енергоносіїв);
  
• у підвищенні ризику техногенних катастроф;
  
• у погіршенні якості поверхневих та підземних вод, прибереж­
  них вод морів;
  
• у розповсюдженні радіоактивного забруднення;
  
• у забрудненні повітря й небезпечній зміні клімату;
  
• забрудненні продуктів харчування.
  

Кримінологічне значення має також диференціація відповідаль­ності за екологічні правопорушення. Залежно від ступеня їх суспіль­ної небезпеки відповідальність може бути як кримінальною, так І ад­міністративною. У Кодексі України про адміністративні правопору­шення є спеціальний розділ, де передбачені правопорушення у сфері охорони навколишнього середовища. Зокрема, це: безгосподарне ви­користання земель; псування сільськогосподарських та інших зе­мель; порушення правил охорони водних ресурсів; незаконна поруб­ка й пошкодження дерев І зелених насаджень; знищення чи пошко­дження лісових культур і молодняку; порушення вимог пожежної безпеки в лісах; порушення правил полювання тощо. А от, скажімо, повторне протягом року порушення правил полювання вже тягне кримінальну відповідальність.

Екологічна злочинність в Україні характеризується постійним зростанням і високою латентністю» Рівень латентності цих злочинів доходить до 95 %. Це пояснюється недоліками в діяльності приро­доохоронних органів та судів. На їх усунення, а також вдосконален­ня практики розгляду кримінальних справ цієї категорії націлена Постанова Пле'нуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 ро­ку "Про практику розгляду судами справ про відповідальність за по­рушення законодавства про охорону природи".

Дослідники стверджують, що протягом багатьох років зберіга­ється значний розрив між кількістю кримінально-караних діянь і ре­альним застосуванням відповідних правових норм. Це викликано не-

123

достатнім контролем за дотриманням вимог законодавства, а також традицією, що перейшла нам у спадщину після розпаду СРСР, — організацією контролю за відомчо-галузевим принципом, коли при-родокористувачі самі себе перевіряють.

Так, вибірковий аналіз зареєстрованих фактів незаконного по­лювання показує, що з року в рік кількість діянь, що містять ознаки злочину, мають місце в 35—45 % від загальної кількості цих випад­ків. Водночас застосування заходів кримінальної відповідальності здійснювалося лише в 1—3 %, а адміністративної — в 75—80 % випадків¹. У структурі екологічних злочинів велику частку склада­ють порушення правил риболовства (35—45 %), незаконне полю­вання (25—35 %), забруднення водойм і повітря (10—20 %) та лі-сопорушення (8—10 %).

Екологічні злочини можуть класифікуватися на підставі різних ознак. Залежно від ступеня суспільної небезпеки їх можна розподі­лити на:

• злочини незначної тяжкості. До них належать незаконне
  видобування корисних копалин, порушення законодавства про кон­
  тинентальний шельф України та інші;
  
• злочини середньої тяжкості. Це — умисне знищення, зруй­
  нування чи пошкодження територій та об'єктів природно-заповідно­
  го фонду;
  
• тяжкі злочини. До них відносяться забруднення водойм та
  атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими
  для здоров'я людей чи для живих ресурсів моря, чи іншими відхода­
  ми І матеріалами;
  
• особливо тяжким злочином є екоцид.
  

З урахуванням видів суб'єктів, мотивів та мети вчинення можна виділити:

а) корисливі злочини, що вчиняють з метою отримання матері­
альної вигоди. Це: незаконні полювання, заняття рибним, звіриним
або іншим водним добувним промислом, порубка лісу. У цій групі
злочинів виділяється підгрупа, яку можна розглядати як професійну
злочинність. Ці злочини дають можливість одержувати значні при­
бутки, але потребують певної організації та навичок.

б) злочини, які скоюються посадовими особами. Це — за­
бруднення водойм і атмосферного повітря; забруднення моря речо­
винами, шкідливими для здоров'я людей або живих ресурсів моря,
чи іншими відходами і матеріалами; порушення законодавства про
континентальний шельф України. Частина цих злочинів характери-

¹ Див.: Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік.— К., 2000.

зується значною тривалістю їх здійснення, коли притягненню до кримінальної відповідальності передують численні порушення при­родоохоронного законодавства. А є злочини, які характеризуються разовим Ігноруванням встановлених нормативів, скажімо, "залпо­вий" викид відходів.

в) злочини, які не мають корисливого спрямування. Це — не­обережне пошкодження лісу, забруднення водних об'єктів чи атмос­ферного повітря. Шкода від таких злочинів, як правило, велика (ма­сова загибель риби, лісів тощо). Викликані вони нехтуванням еле­ментарних правил техніки безпеки.

Наведена класифікація, звичайно, не є вичерпною, але, на наш погляд, вона може бути використана у профілактичній роботі.

Виходячи з вищесказаного, екологічну злочинність можна ви­значити як. сукупність злочинів, що посягають на екологічну безпеку, а також опосередковано на життя і здоров'я людей.

Серед численних специфічних рис екологічної злочинності наз­вемо найхарактерніші. Насамперед зазначимо, що цей вид злочин­ності обумовлений факторами, які своїм підґрунтям мають супереч­ності процесу природокористування та недооцінку людьми значення природи у житті суспільства. Далі, екологічна злочинність тісно пов'язана з рівнем науково-технічного прогресу. Чим вищий цей рі­вень, тим більше небезпечних технологій, матеріалів, агрегатів. Так, після створення атомної енергетики над людством нависла загроза ядерних катастроф.

Ще однією особливістю цієї злочинності є те, що вона деякою мі­рою є побічним наслідком "нормального" природокористування. Ад­же суспільство, так чи інакше експлуатуючи природні ресурси, не­гативно впливає на довкілля. Протиправною така діяльність стає ли­ше тоді, коли здійснюється небезпечними способами чи виходить за межі встановлених законом нормативів. Характерний для неї також і надто низький рівень застосування норм кримінального права за порушення природоохоронного законодавства. Наприклад, в Україні судимість за незаконне полювання становить 2,4 %, незаконне за­няття рибним, звіриним або іншим*водним добувним промислом — 0,8 %, незаконну порубку лісу — 0,2 %, забруднення моря — 0,002 %, забруднення водних об'єктів — 0,2 % від числа всіх зло­чинів у 1999 році¹. За даними вибіркового дослідження, лише 125 матеріалів органів рибоохорони з приводу незаконного лову риби направлялися в органи внутрішніх справ і прокуратури для притяг­нення винних до кримінальної відповідальності, а кримінальних

¹ Див.: Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. — К., 2000.


124

125

справ, переданих для розгляду в народні суди, виявилось у 6—7 ра­зів менше¹. Ще більший розрив між кількістю кримінальне караних діянь, пов'язаних із забрудненням водних об'єктів, атмосферного повітря, моря, і реальним застосуванням кримінального закону. Практично відсутня судимість за проведення вибухових робіт з по­рушенням правил охорони рибних запасів. Водночас застосування інших норм, які встановлюють відповідальність за порушення еколо­гічного законодавства, зростає. Так, у 1999 році, порівняно з попе­реднім, число засуджених за незаконні полювання та порубку лісу зросло більш як у півтора рази.

Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють екологічні злочини, неоднакова. Вона суттєво різниться залежно від видів по­сягання. Але за результатами проведених досліджень можна склас­ти соціально-демографічний портрет цих злочинців. Це в основному особи чоловічої статі, середнього або старшого працездатного віку, які перебувають у шлюбі, мають, як правило, середню або вищу ос­віту й стабільні прибутки. Питома вага рецидивістів серед них не­значна.

Екологічні злочинці за своїми морально-психологічними ознака­ми — соціальне Інтегровані особи. У більшості з них відсутні явно виражені дефекти правової свідомості. Але вони недооцінюють важ­ливості охорони природного середовища, ця проблема їм уявляється не головною. При вчиненні цих злочинів посадові особи здебільшого керуються принципом — досягнути успіху в господарській діяльнос­ті будь-якою ціною.

Серед засуджених за екологічні злочини були особи: 11,5 % — віком від 18 до 24 років; 18,2 % — від 25 до 29 років; 42,4 % — від 29 до 50 років; 27,6 % — старші 50 років. Робітниками було вчине­но 40,3 % злочинів; службовцями — 5,5 %; працівниками сільсько­господарських підприємств — 5,9 %; працівниками приватних під­приємств — 2,7 %; особами, які навчаються, — 26,3 %, іншими — 19 %. Освіту, не нижче середньої, мали 71,5 % засуджених. 58,2 % злочинів вчинені групою осіб. 10,7 % мали непогашену і не зняту судимість. Вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння 3,3 % засуджених².

Особи, які вчиняють злочини із хуліганських спонукань, відріз­няються низкою характерних рис. Більшість з них — чоловіки мо­лодого і середнього віку, які орієнтовані в своїй поведінці на агре-

Див.: Гавриш С. Б. Уголовно-правовая екрана окружающей средм Украйни. Проб­леми теории й развитие законодательства. — Харьков, 1994.

" Див.: Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік.

сивність. Вони мають середній рівень освіти і, найчастіше, постійно ніде не працюють. Злочинцям властиві негативні звички, в тому чис­лі зловживання алкоголем. У морально-психологічному плані зазна­чені особи відрізняються відвертим егоїзмом, цинізмом, спотворе­ною еколого-правовою свідомістю, готовністю до антисуспільних вчинків. Найтиповіші діяння для них — знищення або пошкоджен­ня природних комплексів, що перебувають під охороною держави; знищення лісів шляхом підпалу; порушення режиму природно-запо­відних об'єктів, жорстоке поводження з тваринами.

Наслідки екологічних злочинів залишаються здебільшого непе­редбаченими. Такий стан обумовлений обмеженими можливостями сучасної науки повною мірою виявити причинно-наслідкові зв'язки у природних та біологічних системах. Так, ще недостатньо прогно­зовані результати впливу на живий організм радіації, електромагніт­них полів, різних хімічних речовин та інших негативних факторів.

Значну небезпеку становлять контрабанда радіоактивних речо­вин для утилізації та захоронення, незаконне вивезення із країни різних видів флори і фауни, що перебувають під охороною держави. Вкажемо й на можливість технологічного тероризму, під яким треба розуміти несанкціоноване використання ядерної, хімічної, бактеріо­логічної зброї або її компонентів чи виведення з ладу вибухових об'­єктів, що таять у собі підвищену загрозу для систем життєзабезпе­чення населення.

§ 3. Детермінанти екологічної злочинності

Якщо виходити з того, що злочинність виникає з існуючих у будь-якому суспільстві суперечностей, то витоки екологічної зло­чинності знаходяться насамперед у протиріччях багатоаспектного процесу природокористування. Він охоплює усі сторони взаємодії людини з довкіллям. Суперечності найбільш загального характеру полягають у тому, що люди, будучи частиною біосфери, виділились із неї у суспільство, яке в цілому протистоїть екосистемі, що їх по­родила.

Отже, загальні детермінанти екологічної злочинності беруть свій початок з протиріч, що виникають при взаємодії людини і природи¹. Такі суперечності існують між людиною як частиною природи і при­родою як цілим; між можливостями суспільства, держави, регіону

¹ Див.: Дубовик О. Л.,ЖалинскийА.З. ПричиньІ зкологаческой преступности. — М., 1988. - С. 93-94.


126

127

щодо використання природних ресурсів І суспільними потребами; між станом довкілля і наявними засобами його освоєння; між інте­ресами суспільства, соціальних груп і окремих індивідів як відносно самостійних суб'єктів природокористування. Вказані фактори в умо­вах екстенсивного, нераціонального економічного розвитку створю­ють стійкі передумови для неправомірної, в тому числі злочинної, екологічної поведінки.

В контексті загальних детермінант екологічних правопорушень доречно звернути увагу на усталену систему поглядів, яка несе в со­бі яскраво виражені деформації суспільної свідомості. До них, у пер­шу чергу, можна віднести: явну переоцінку можливостей людини оптимально впливати на навколишнє середовище, своєчасно пізна­вати його закони; хибну думку про невичерпність природних ресур­сів і їх здатність повної регенерації; орієнтацію на сумнівні пріори­тети в сфері взаємодії людини і природи; байдуже ставлення до дов­кілля І природоохоронного законодавства.

Збільшення екологічної злочинності стимулює також недоскона­лість чинного законодавства (велика кількість вІдсилочних норм, не­відповідність між різними правовими актами та нормами, відсут­ність механізму їх реалізації тощо). Державні органи, ухвалюючи ті чи інші рішення, рідко узгоджують їх з природоохоронними органа­ми. Прийняття таких рішень без попередньої екологічної експертизи вже саме по собі є порушенням чинного законодавства. Як наслідок, розгортається хаотичне будівництво підприємств, приватних будин­ків, котеджів, руйнується природно-заповідний фонд. І взагалі, зако­нодавче регулювання суспільних відносин у нас орієнтоване зде­більшого на усунення негативних наслідків господарської діяльнос­ті, а не на їх запобігання, що невиправдано ні з екологічної, ні з еко­номічної точок зору.

Встановленню специфічних чинників екологічних злочинів бага­то в чому може сприяти їх якісний аналіз. Так, екологічні злочини, що скоюються посадовими особами, відрізняються підвищеною сус­пільною небезпекою, заподіюючи величезну шкоду довкіллю. Пов'я­зано це із неналежним виконанням організаційно-управлінських або адміністративно-господарчих обов'язків. Саме в цій сфері здійсню­ються функції планування, розподілу, створення структур контро­лю, техніко-технологічного і ресурсного забезпечення взаємодії су­спільства і навколишнього середовища.

До чинників цієї злочинності треба також віднести:

— недосконалість системи державних органів управління у сфе­рі охорони навколишнього середовища та природокористування, їх малоефективну діяльність;

128

— непослідовність у реалізації законодавче закріпленого прин­
ципу розмежування контрольно-наглядових І господарсько-розпо­
рядчих функцій у названій сфері;

— недостатнє матеріально-фінансове забезпечення контрольно-
інспекційних служб природоохоронних органів;

— відсутність ефективного механізму участі громадськості у
профілактиці екологічних злочинів та інших правопорушень.

Злочини проти довкілля можуть скоюватися як умисно, так І з необережності. Для осіб, які їх вчиняють умисно, характерні: егоїзм, зневажливе ставлення до суспільних інтересів, ігнорування екологічного законодавства, незадовільна фахова підготовка, невип­равдана жорстокість, самодурство тощо. Вказані властивості особи часто-густо мають у кінцевому підсумку корисливу спрямованість (у минулому — план за будь-яку ціну, сьогодні — прибуток і, як ре­зультат, незаслужені премії та просування по службі). Екологічні злочини з необережності вчиняються здебільшого особами, яким притаманні легковажність, зневажливе ставлення до правових норм, що регламентують природоохоронну діяльність, низька фахо­ва підготовленість, почуття безкарності та безконтрольності.

Незаконні рибальство, полювання, морський промисел, лісозаго­тівля детермінуються факторами, до яких, зокрема, відносяться: серйозні недоліки в плануванні та здійсненні різноманітних промис­лів; відсутність достатньо розвинених правомірних способів задово­лення цих потреб; висока прибутковість указаної категорії злочинів; малоефективна протидія цій злочинній діяльності з боку органів контролю; висока латентність, а значить і безкарність зазначених діянь. Чинники названих злочинів тісно пов'язані з еколого-геогра-фічними умовами, за яких здійснюється протиправна діяльність. Це території, де ще збереглася можливість масового добування фауни і флори.

Останнім часом набули поширення такі види злочинів, як неза­конна розробка надр, заготівля деревини, збір ягід, лікарських рос­лин, передноворічна вирубка ялинок тощо. Ця діяльність носить хи­жацький характер і обумовлена існуванням "чорного ринку", спро­можного забезпечити збут будь-якої кількості природних цінностей, добутих браконьєрським способом. Наприклад, понад 70 % злісних браконьєрів, що займаються ловом осетра і білуги в акваторії Азов-

У--.кого моря, мають постійних перекупщиків ікри, які реалізують цю юдукцію за добре відпрацьованою схемою. Проте тут варто зазначити, що збитки від техногенного впливу І водойми (технологічні порушення при експлуатації електростан-й, залпові чи систематичні скидання забруднюючих речовин тощо) '-""

значно перевищують розмір шкоди, яка завдається рибним запасам браконьєрством.

Аналіз детермінації екологічного вандалізму свідчить, що наразі взаємодіють: відчуття вседозволеності; сприятлива ситуація для за­доволення спонтанних бажань, пов'язаних Із противоправною еко­логічною діяльністю, а також безкультур'я, егоїзм, правовий нігі­лізм, цинічне ставлення до природних цінностей.

Не кращим чином на стані екологічної злочинності позначають­ся недоліки у застосуванні кримінального законодавства. Зокрема, не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за еко­логічні злочини, не виявляються всі особи, причетні до їх вчинення, внаслідок чого лишаються безкарними організатори і пособники. Непоодинокі факти призначення м'яких мір покарання злісним по­рушникам, неправильної кваліфікації їх дій. Не в усіх необхідних ви­падках конфіскуються знаряддя злочину та відшкодовуються запо­діяні збитки.