К э. н., доцент Федорец М. С

Вид материала

Содержание

Особливості та недоліки бухгалтерської, фінансової
Нематерільні активи: проблеми оцінки та визнання
Метою тез є дослідження проблем визнання та оцінки нематеріальних активів. Основна частина
Ярмиш Е.В.

Подобный материал:

1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Література:

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 р.
Вахрушина М. А. Бухгалтерский управленческий учет: Учебник для вузов. -М: ИНФОМега – Л, 2002. – 528 с.
Друри К. Учет затрат методом стандарт-костинг. –М: Аудит, ЮНИТТИ, 1998. -373 с.
Керимов В.Э., Селиванов В. П., Минина Е. В. Концепция управленческого учета на современном этапе развития экономики // Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. – №4. – С. 23.
Керимов, В. Э. Управленческий учет. -М: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2003. – 416 с.
Керимов, В.Э. Организация управленческого учета по системе «Стандарт-костинг». -М: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2003. – 416 с.
Кузнецов С. Система учета «Стандарт-костинг» // Аудит и налогообложение. – 2003. – №10. – С. 35.
Шеремет А. Д. Управленческий учет. -М: ФБК-ПРЕСС, 1999. – 262 с.
Управленческий учет. Под ред. В. Палия и Р. Вандер Виля. -М: Инфра-М, 1997. – 384 с.

Шелудяков С.С.

Керівник: ст. викладач Тимчина Л.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського

ОСОБЛИВОСТІ ТА НЕДОЛІКИ БУХГАЛТЕРСЬКОЇ, ФІНАНСОВОЇ

ТА ПОДАТКОВОЇ ЗВІТНОСТІ

З другої половини ХХ ст. в практику діяльності українських підприємств запроваджується поняття звітності. Відтепер на відповідальних осіб, суб'єктів господарювання, покладається завдання вести різні види звітності: бухгалтерську, згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та податкову, правила та процедури якої визначені чинним податковим законодавством. Не зважаючи на багаторічну історію існування звітності, дискусії між вченими та практиками з приводу їх особливостей та недоліків не припиняються. Відповідно, виникає необхідність у детальнішому дослідженні і аналізі даного питання. Вивченням особливостей та недоліків у бухгалтерській, фінансовій та податковій звітності, дослідженням та аналізом відмінних та спільних рис цих видів звітності займалися такі науковці, як Бейгельзимер М., Берник В., Білоусова І., Випшевський В., Головкін А., Грачова Р., Соколов Я., Ярошенко Ф. [1-7] та ін. Не зважаючи на наявні дослідження, недостатньо розробленими лишаються питання впливу вимог податкового законодавства на достовірність бухгалтерського обліку та узгодження показників обох видів обліку між собою. Основними завданнями даної статті є обґрунтування різних та спільних рис які наведені, визначення основних недоліків бухгалтерської, фінансової та податкової звітності.

Бухгалтерська, фінансова та податкова звітність, покликані відображати специфічні цілі і завдання, мають свої переваги і недоліки. У всіх цих видів звітності є спільний недолік: вийшовши з рамок шахового бухгалтерського балансу, ці форми втратили взаємозв'язок між собою. У бухгалтерському обліку шаховий бухгалтерський баланс (шаховий баланс – оборотна відомість, у якій в шаховому порядку показані основні розрахункові обороти, а також залишки на синтетичних рахунках) і головна бухгалтерська книга є основою для складання бухгалтерської, фінансової та податкової звітності. Кожна з цих видів звітності переслідує певні цілі.

Бухгалтерська звітність – це система узагальнення показників, що характеризують господарсько-фінансову діяльність підприємств за попередній період (місяць, квартал, рік) . Фінансова, податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Бухгалтерська звітність складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів. В бухгалтерській звітності обороти по рахунках залишаються поза полем зору, взаємозв'язок конкретного виду активу з конкретним видом капіталу не аналізується, причини зміни валюти балансу не ув'язуються ні з доходом підприємства, ні до напрямків використання цього доходу. [8, с. 13] Внаслідок цього бухгалтерський баланс всього лише в стислому вигляді констатує що було і що стало, всі господарські операції при цьому спресовані і виражені скоромовкою. Основна перевага шахового балансу – повнота та інформативність – в бухгалтерській формі втрачається, все далі відсувається форма (актив) від змісту (пасив) господарських операцій, все більше виникає труднощів у прочитанні і розумінні даного документа. Зрозуміло, що бухгалтерський баланс, відділений від шахового, втрачає системність, притаманну шаховому балансу, що ускладнює аналіз фінансово-економічного стану підприємства і може призвести до помилкових висновків про платоспроможність і фінансову стійкість.

Фінансова звітність є складовою частиною бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Вона розрахована насамперед на таких користувачів інформації, як інвестори, кредитори та інших, які не можуть вимагати звітів з урахуванням їх конкретних потреб. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття обґрунтованих рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. У свою чергу, взаємозв'язок фінансового результату з активами і капіталом підприємства залишається за рамками цієї форми. З іншого боку, не піддається аналізу вся величина доходу, отриманого підприємством, а пріоритет віддається тільки одному з елементів доходу – балансового прибутку. При цьому визначення величини балансового прибутку ніяк не ув'язується з формами її вираження: грошової та натурально-речовій. [9, с. 342-44] Зрозуміло, що якби таке подання прибутку існувало у формі фінансовій звітності, то були б зрозумілі і напрямки її використання, і джерела виникнення. Але головне -директорові підприємства було б зрозуміло, де вона знаходиться і в яких активах виражена, а також визначено обмеження щодо її використання. Такий підхід дозволяє уникнути поширеної точки зору на прибуток: весь прибуток підприємства виражається виключно у грошовій формі і «розташовується» на розрахунковому рахунку.

Чимало змін вніс Податковий кодекс України (далі – ПКУ) у базисні моменти складання, подання та перевірки податкової звітності (ст. 46-51 ПКУ). Статтею 46 ПКУ встановлено, що податковою декларацією (розрахунком) є документ, на підставі якого нараховується та (або) сплачується податкове зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, який нараховано (виплачено) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та (або) сплаченого податку. Слід нагадати, що до прийняття Податкового кодексу дані питання здебільшого регулювала стаття 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 р. (далі – Закон №2181) [10].

Податкова звітність призначена для надання інформації про зобов'язання підприємства по податках перед бюджетом. Для сплати податків необхідна наявність у підприємства власних коштів у грошовій формі. Ці кошти ще треба заробити або мати. У разі їх відсутності залучаються позики, які також треба покривати власними [11, с. 4]. Зрозуміло, брак власних коштів у грошовій формі зростає. Так само слід відзначити, що з прийняттям податкового кодексу, податкова звітність наблизилася до даних бухгалтерської та фінансової звітності.

Таким чином, бухгалтерська, фінансова та податкова звітність, покликані відображати специфічні цілі і завдання, мають свої переваги і недоліки. Але у всіх цих видів звітності є спільний недолік: вийшовши з рамок шахового бухгалтерського балансу, ці форми втратили взаємозв'язок між собою. При цьому порушилася їх системність та інформативність.

В цілому вичленення будь-яких форм звітності з єдиного шахового балансу для аналізу руху активів і капіталу за звітний період руйнує єдину струнку систему, притаманну бухгалтерському балансу.

Отже, для того щоб зберегти цю системність і в той же час сформувати бухгалтерську, фінансову та податкову звітність, необхідно істотно перетворити вихідний шаховий бухгалтерський баланс.

Література:

Бейгельзимер М. К 5-летнему юбилею украинского бухгалтерского учета // Все о бухгалтерском учете. – 2006. – №42. – С. 4.
Білоусова І. Новий бухоблік повинен бути зрозумілим для всіх, а не лише для ДПА // Все про бухгалтерський облік. – 2003. – № 97. – С. 4.
Брызгалин А.В., Берник В.Р., Головкин А.Н. Налоговьій учет и налоговая политика предприятия. Изд. 2-е, перераб. и доп.- М.: Аналитика-пресс, 2001. – 20 с.
Вишневський В.П. Взаємозв'язок оподаткування підприємств і бухгалтерського обліку // Фінанси України. – 2000.- №6. – С. 29 – 40.
Грачева Р. Бухгалтерский учет налога на прибыль // Дебет-кредит. Материалы к семинару. - 2001.
Ярошенко Ф. О. Розвиток податкової політики в агропромисловому комплексі України // Основні напрями високоефективного розвитку пореформеного агропромислового виробництва в Україні на інноваційній основі. - К.: ІАЕ УААН, 2002. – С. 73 – 76.
Лишиленко А.В., Теория бухгалтерского учета. 2-е издание. Учебник (мова укр) ЦУЛ, 2008. – С. 13 – 14.
Чебанова Н. Фінансова звітність підприємств: навчальний посібник . Фактор, 2009.-С. 143 - 144.
a.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?iireg=2755-17 (ПКУ).
«Все про бухгалтерський облік» №76 (Огляд законодавства) за 2011 рік, С.4.

Шушакова І.К.

Керівник: к.е.н., ст. викладач Бузак Н.І.

Київський національний торговельно-економічний університет

НЕМАТЕРІЛЬНІ АКТИВИ: ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ТА ВИЗНАННЯ

Актуальність теми. В процесі господарської діяльності підприємства у стані глобалізації економіки все більшу роль у зростанні вартості бізнесу відіграють нематеріальні активи. Їх наявність та використання у складі активів підприємства підвищує інвестиційну привабливість, забезпечує захист прав та сприяє зростанню конкурентоспроможності підприємства.

Проблеми та особливості обліку нематеріальних активів на підприємствах досліджували, як вітчизняні, так і закордонні вчені, зокрема І.М.Бойчук, Ф.Ф.Бутинець, В.П.Завгородний, І.І.Пилипенко, В.Манакін, О.Рябенко, К.Стендфілд, А.Торре, Л. Шнейдеман та інші. Але враховуючи існуючи напрацювання з питань оцінки нематеріальних активів, слід відмітити, що залишається ряд спірних питань, які потребують подальшого дослідження.

Метою тез є дослідження проблем визнання та оцінки нематеріальних активів.

Основна частина. Критичний аналіз наукової літератури та дослідження практичного досвіду оцінки нематеріальних активів надав можливість визначити наступні проблеми:

Визнання та оцінка нематеріальних активів. Питання оцінки нематеріальних активів регламентується П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», яке розкриває формування їх вартості залежності від способу їх надходження на підприємство. У разі створення нематеріального активу власними силами підприємства до його первісної вартості включаються прямі витрати на оплату праці, матеріали тощо, які безпосередньо пов’язані із його створенням та доведенням до стану, придатного для використання за призначенням. На практиці перед підприємством постає проблема – віднести витрати на створення нематеріального активу, такі як витрати на розробку, дослідження, на підготовку та перепідготовку кадрів, витрати на рекламу та просування продукції на ринок, на первісну вартість активу чи до витрат звітного періоду. Загалом через невпевненість підприємства у майбутніх вигодах від цього нематеріального активу такі витрати, як правило не визнаються активами і відображаються у складі витрат звітного періоду. Також до витрат звітного періоду відносять організаційні витрати (витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частин). Результатом цього є зниження вартості активів підприємства та завищення його витрат, що може суттєво погіршити привабливість підприємства для інвесторів. Як приклад, у деяких країнах світу організаційні витрати та витрати на розробку нематеріального активу відносять до нематеріальних активів, що дає змогу справедливо оцінити вартість активів підприємства. Тому, на нашу думку, для відображення реальної оцінки нематеріальних активів доцільно включати витрати на розробку нематеріальних активів та організаційні витрати до складу нематеріальних активів.
Переоцінка нематеріальних активів. У зв’язку з тим, що нематеріальні активи підлягають моральному зносу та їх вартість може знижуватися або зростати, виникає проблема переоцінки нематеріальних активів. Відповідно до П(С)БО 8 підприємство може здійснювати переоцінку нематеріальних активів з метою відображення реальної вартості нематеріальних активів підприємства. Переоцінка нематеріальних активів можлива лише для таких активів, щодо яких існує активний ринок, тобто виконуються такі умови: 1. предмети, які продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними; 2. у будь-який час можна знайти зацікавлених продавців і покупців; 3. інформація про ринкові ціни загальнодоступна. Проте навіть при виконанні усіх цих умов переоцінка нематеріальних активів є дуже складним процесом, оскільки при переоцінці одного нематеріального активу потрібно переоцінити й усі інші нематеріальні активи даної групи (крім тих, щодо яких немає активного ринку) й надалі продовжувати проводити переоцінку нематеріальних активів щороку. Переоцінка всієї групи передбачена для того, щоб не було різниці у способі відображення її вартості: всі об’єкти однієї групи відображаються або за первісною, або за справедливою (ринковою) вартістю. Проте для тих активів, що не мають активного ринку (авторські права, торговельні марки) при їх купівлі або продажу для встановлення ціни враховують індивідуальні характеристики об’єкта. На нашу думку, використання доходного підходу оцінки дозволило би відобразити економічні вигоди, що може отримати підприємство від використання нематеріального активу. Враховуючи принцип обачності, який наголошує про не завищення активів підприємства, вважаємо, що розкриття вартості нематеріальних активів оцінених доходним підходом необхідно передбачити у примітках до фінансової звітності.
Визнання об’єкту обліку нематеріальних активів. При визнанні нематеріальних активів виникає питання «що є об’єктом бухгалтерського обліку – самі об’єкти права інтелектуальної власності чи права на такі об’єкти?». Тому стає незрозумілим що саме є об’єктом обліку, наприклад, наявність комп’ютерної програми чи право на неї. Однак, якщо звернутися до МСФЗ 38 «Нематеріальні активи», то там нематеріальні активи – це об’єкти права інтелектуальної власності. Проте у вступі до МСФЗ 38 написано, що ідентифікувати нематеріальних актив можна за контрактом чи юридичними правами. Отже, це означає, що об’єктом бухгалтерського обліку, не можуть бути об’єкти права інтелектуальної власності, на які у підприємства немає прав. Підтвердження прав на об’єкт інтелектуальної власності супроводжується відповідними документами, в залежності від способу надходження нематеріального активу на підприємство. У випадку купівлі за грошові кошти факт передачі прав на об’єкт підтверджується договором про передачу прав на використання та актом приймання-передачі матеріальних носіїв, які містять об’єкти інформації. У разі створення нематеріального активу власними силами підприємства або сторонніми спеціалістами, залученими за договором підряду, то право власності повинно підтверджуватися документами, що свідчать про проведення та завершення робіт зі створення даного нематеріального активу. Прикладами таких документів можуть бути акт здачі-приймання результатів робіт або акт передачі виконаних замовлень. На нашу думку, правильне документальне оформлення наявності та надходження нематеріальних активів та прав на них дасть змогу уникнути проблем при оприбуткування та інвентаризації нематеріальних активів.

Висновки. Проблемою обліку нематеріальних активів є проблема їх оцінки, яка не дозволяє нам відображати реальну вартість частки інтелектуальної власності у складі підприємства. При правильній оцінці і відображенні у балансі нематеріальних активів вони здатні збільшити статутний капітал, інвестиційну привабливість та підвищити репутацію підприємства. Тому необхідно обирати підходи та методи оцінки нематеріальних активів та їх оприбутковування залежно від того, якими будуть економічні вигоди від використання цих активів у процесі діяльності підприємства.

Література:

П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», затв. наказом МФУ від 18.10.99 р. №242 // Все про бухгалтерський облік. – 2011. - №12.
Податковий кодекс України. – К.: ДП «ІВЦ ДПА України», 2010.-336 с.
Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів та документів і розрахунків, затверджена наказом Мінфіну України від 11.08.1994 р. №69.
Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 38 «Нематеріальні активи» (IAS 38 «Intangible Assets») // Режим доступу: ссылка скрыта.
Кузьмін Дм.Л. Інвентаризація і порядок виправлення помилок бухгалтерському обліку нематеріальних активів // Міжнародний збірник наукових праць. Випуск 2 (14).

Ярмиш Е.В.

Руководитель: к.э.н., доцент Лукашова И.А.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского

Проблемы учета методов амортизации основных средств

Переход к рыночной экономике требует от предприятий повышения эффективности производства, конкурентоспособности продукции и услуг на основе внедрения достижений научно-технического прогресса, эффективных форм хозяйствования и управления производством, преодоления бесхозяйственности, активизации предпринимательства, инициативы.

На сегодняшний день отсутствуют четкие правила (рекомендации) по выбору метода амортизации, который был бы лучший для предприятий различных организационно-правовых форм и отраслей, объектов основных средств и способов их использования. Начисление амортизации (износа) регламентируется П(С)БУ 7, согласно которому амортизация – это систематическое распределение амортизируемой стоимости необоротного актива в течение срока его полезной эксплуатации.

Целью работы является рассмотрение методов амортизации основных средств, а также выявление их преимуществ и недостатков.

Вопросам исследования амортизации занимались много украинских и иностранных ученых. Среди украинских ученых, которые занимались вопросом амортизации, были Т.О. Федоренко, Н.А. Ищенко, М.М. Брест, К.Д. Андросова, С.Г.Еленчук, Н.Горицкая, С.М.Евтушенко, П.Саблук, А.Фукс, П.Хомин, М.Чумаченко, Е.С., Ван Бреда М.Ф и другие. Федоренко Т.О. для улучшения амортизационной политики в Украине предлагает перейти к использованию метода ускоренной амортизации.

Заметим, что использование методов ускоренной амортизации позволяет предприятию быстрее наполнять амортизационный фонд, а, следовательно, повышает его возможности для самофинансирования. Однако в современных экономических условиях такой эффективный инструмент стимулирования инвестиций и восстановления производства как ускоренная амортизация в нашей стране не дает должного эффекта и не позволяет отечественным предприятиям получить потенциальные возможные конкурентные преимущества как на внутреннем, так и на внешних рынках.

Ищенко Н.А. предлагает обновить амортизационный фонд (или создать определенный инвестиционный счет), который должен иметь целевое назначение.

По мнению С.Г.Еленчук, простейшим для нашей экономики является прямолинейный метод. Н.Горицкая считает, что наиболее полезным для предприятий является кумулятивный метод. С.М.Евтушенко придерживается мнения, что наиболее подходящим к практическому применению является метод ускоренного уменьшения остаточной стоимости, в чем в свою очередь соглашается с Федоренко Т.О. Н.Выговская также утверждает, что если основные средства приносят большие доходы в начале срока их полезного использования, то существенней использовать метод ускоренной амортизации.

Однако выбор метода начисления амортизации является важным элементом системы. Он определяет базу и алгоритм амортизационных отчислений за определенный период конкретных объектов. Выбирая метод начисления амортизации, предприятия должны обратить внимание на преимущества и недостатки каждого метода в определенных производственных условиях.

П(С)БУ 7 «Основные средства» определяет пять методов, которые позволяют использовать при начислении амортизации.

Прямолинейный метод, при котором годовая сумма амортизации определяется делением стоимости, которая амортизируется на срок полезного использования объекта. Преимущества: простота расчета амортизации; возможность равномерного распределения амортизации в каждом отчетном периоде, что удобно для сопоставимости себестоимости продукции, выпускаемой с доходами от ее реализации. Недостатки: не учитывается моральный износ ОС и фактор роста расходов на ремонт по мере их эксплуатации.

Метод уменьшения остаточной стоимости, при котором годовая сумма амортизации определяется как произведение остаточной стоимости объекта на начало отчетного периода или первоначальной стоимости на дату начала начисления амортизации и годовой нормы амортизации. Преимущества: в течение первых лет эксплуатации объекта посредством начисления амортизации накапливается значительная сумма средств, необходимых для восстановления ОС. Недостатки: метод базируется на сравнительно сложных математических расчетах и поэтому является не очень удобным в использовании.

Метод ускоренного уменьшения остаточной стоимости, при котором годовая сумма амортизации определяется как произведение остаточной стоимости объекта на начало отчетного периода или первоначальной стоимости на дату начала начисления амортизации и годовой нормы амортизации, которая исчисляется согласно сроку полезного использования объекта. Недостатки: не позволяет отражать реальное финансовое состояние. При применении данного метода в первые годы эксплуатации объекта основных средств показатель себестоимости завышается. Недостатком также является сложность расчета. Преимущества: основная часть амортизационных отчислений приходится на первые годы эксплуатации, что оправдано в случае быстрого морального старения объекта основных средств.

Кумулятивный метод, годовая сумма амортизации определяется как произведение стоимости, которая амортизируется, и кумулятивного коэффициента. Преимущества: в отличие от других ускоренных методов суммы начисления, уменьшение амортизационных сумм происходит равномерно. Недостатки: при применении данного метода сумма амортизации не зависит от объемов произведенной продукции, что не позволяет реально рассчитать себестоимость.

Производственный метод, месячная сумма амортизации определяется как произведение фактического месячного объема продукции (работ, услуг) и производственной ставки амортизации. Преимущества: простота и рациональность расчета. Недостатки: невозможно или очень сложно определить фактический объем продукции, произведенной с использованием того или другого актива. Кроме того, разрешено использовать метод амортизации, предусмотренный налоговым законодательством.

С 01.01.2011 года в соответствии с налоговым кодексом, с целью налогообложения предприятия применяют ставки и методы амортизации предусмотренные П(с)БУ 7, при этом указанный нормативный акт вводит ограничения сроков полезной эксплуатации объектов необоротных активов.

Проанализировав методы начисления амортизации основных средств, следует отметить, что ни один из этих методов не дает однозначного ответа на проблему распределения амортизированной стоимости. Поэтому выбранный предприятием метод должен способствовать ускорению обновления необоротных активов, определению реальной величины прибыли, лучше учитывать все факторы, связанные с эксплуатацией объекта основных средств. Я считаю, что является правильным то, что предприятие само имеет право выбирать метод начисления амортизации, учитывая все преимущества и недостатки, выбирая для себя самый приоритетный.

Таким образом, использование предприятием того или иного метода начисления амортизации должно быть экономически обоснованным и направленным на обеспечение максимально возможного уровня эффективности использования основных фондов и быстрого и интенсивного их обновления. Также необходимо создать такую методику начисления амортизации, которая была бы проста в использовании и определялась при составлении финансовой и налоговой отчетности.

Blog

К э. н., доцент Федорец М. С

Содержание