Зовнішньополітичний курс Української держави Павла Скоропадського
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
суспільства в незалежній Україні. Загалом, усі нації та народності, що мешкають на її теренах, мали можливість, при бажанні, вести досить осібне культурно-національне життя. Були сформовані національні партії та громадські організації, котрі захищали інтереси певних національностей на місцевому та загальнодержавному рівні. Це сприяло тому, що, фактично, не було відкритих міжнаціональних конфліктів. Проте, на деяких територіях зберігалися сепаратистські настрої, що мали національне підґрунтя (Крим, Південь та Схід України). Досить гостро стояло мовне питання (суспільний рух за визнання другою державною мовою на Україні, поряд з українською, російської мови). Подальша стабільність міжнаціональних відносин буде залежати, головним чином, від виваженості державної етнонаціональної політики.
З початку 90х років у розвитку політичних процесів в Автономній Республіці Крим почали зростати негативні тенденції. У 19921994 рр. реально постало питання про вихід Криму із складу України та, а отже про подальше існування цілісної незалежної держави. Загострювалася внутрішньополітична ситуація, накопичувалися проблеми облаштування кримських татар. На розвиток політичних процесів автономії негативно впливали зовнішні фактори, зокрема, російський. У 19951998 рр. деякі негативні тенденції вдалося подолати: визначений статус Криму як автономії у складі України, зменшився вплив сепаратистських сил.
У середині 90х різноаспектна тематика кримського політичного дискурсу, як правило, традиційно актуалізувалася в періоди розгортання конфліктів та криз, рушієм яких слугували питання унормування взаємин між центром та автономією, боротьба за розподіл сфер політичного та економічного впливу й зокрема боротьба за вплив на загальну ситуацію в АР Крим криміногенних угруповань.
Період новітньої кримської історії, відлік якого ведеться від часів набуття Україною незалежності та відновлення в Криму статусу автономії на початку 90х років, був позначений гострими проявами кримського сепаратизму. Своєю чергою, вплив офіційного Києва на процеси в автономії був вельми слабким. Недивно, що наступний етап конституювання взаємин, що хронологічно збігається з періодом діяльності Верховної Ради Криму, обраної 1994 року, охарактеризувався чіткими проявами конфронтації між центром і автономією та беззастережними виявами сепаратизму з боку владних кримських еліт.
Упродовж 19951998 років тривав процес законодавчого узгодження статусу автономії в складі України. Тодішня стратегічна спрямованість кримських еліт на здобуття самостійності Криму зумовлювала й основні лейтмотиви діяльності ВР РК на початковому етапі. Цьому сприяли й зовнішні впливи з боку РФ стосовно статусу Криму.
Фактичний перелом у відносинах між центром і автономією намітився після ліквідації в березні 1995 році інституту президентства в Криму та скасування низки законів Республіки Крим, які фактично проголошували її самостійним утворенням. Зокрема, було скасовано Конституцію РК у редакції від 6 травня 1992 року. Достатньо пригадати, що з 97 нормативно-правових актів, ухвалених Верховною Радою Криму, постановами Верховної Ради України було скасовано 48 як такі, що суперечать українському законодавству [10, 99].
Черговий етап розвитку взаємин між офіційним Києвом і Сімферополем ознаменувався побудовою вертикалі української виконавчої влади в Криму та поступовим згасанням так званої війни законів і протистояння постанов. У березні 1994 року президентським указом було призначено представника глави держави в Криму, хоча закон Про представництво Президента в Автономній Республіці Крим було ухвалено ще 1992 року. Верховна Рада АРК отримала право призначати та звільняти глав уряду за погодженням з Президентом України. Це положення пізніше було включено до ст.136 Конституції України та введено до Конституції АРК. А в указі Президента України Про органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим від 19 серпня 1995 року йшлося про створення на півострові державних районних адміністрацій, підпорядкованих уряду Криму, Кабінету Міністрів України та Президентові України. Такий устрій фактично включав Крим у загальну уніфіковану систему влади в Україні.
Ключовим чинником, який справив визначальний вплив на повернення автономії в рамки правового поля України, стало затвердження Конституції України, де було представлено й положення щодо статусу та повноважень АР Крим. Нині взаємини центральної влади та інститутів влади на півострові почасти визначаються статями 134139 Конституції України, Конституцією АР Крим 1998 року, законами України Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим (1998р.), Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим (2006р.), іншими законами України та нормативно-правовими документами.
Згадані закони додатково уточнюють засади правового статусу АРК, відповідно до яких влада автономії має більш широкі, ніж влада областей, повноваження. Зокрема, ВР АРК має набагато ширше, ніж обласна рада, коло нормотворчих та установчих повноважень, які є похідними від повноважень держави. За цього віднесення Верховної Ради до системи державної влади потребує врахування того факту, що вона покликана також представляти інтереси територіальних громад, місцевого самоврядування, що, як наголошують експерти, дає підстави говорити про подвійну природу цього владного органу. Таким чином, Верховна Рада фактично акумулює в собі, окрім повноважень державного хар?/p>