Рівненщина у Великій вітчизняній війні
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
?.
У боях за визволення Рівного, Здолбунова, Рокитного, інших міст і сіл активну участь брали партизанські загони і зєднання, добровольці із Туви, які входили до складу 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії.
За бойові подвиги, здійснені на Рівненщині, високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні піхотинець В.Т.Сидоров, льотчики С.Г. Іванов, В.П. Іванов, Є. Ф.Трофимов, М.Л.Часник, І. В.Павлюченко, танкіст М.О.Четвертной, артилеристи І. І. Удалоа, П.Г.Стрижак та інші. Високо оцінено подвиги підпільників та партизанів, Д.М.Медведеву, М. І. Кузнецову, М.Т.Приходьку, М.С.Орлову, Т.Ф.Новаку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Понад 3 тисячі партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
рівненський вітчизняний війна загарбник
Злочини окупантів
За час окупації область зазнала величезних втрат. Збитки, завдані народному господарству, обчислюються в 3 146 773,8 тис. карбованців. Було спалено, знищено і пошкоджено 25 838 житлових приміщень і 41 459 надвірних будівель. Фашисти і їх найманці забрали і пограбували 5455 машин і сільськогосподарських знарядь, 72 510 голів худоби, тисячі голів птиці, знищили десятки тисяч фруктових дерев. Здійснюючи повітряні нальоти і наземні каральні експедиції проти мирного населення, окупанти стерли з лиця землі колишні районні центри Людвипіль, Морочне і Деражне, піддали значному руйнуванню міста Сарни, Радивилів, селище міського типу Млинів3. В області знищено багато сіл: в Гощаиському районі 39, Здолбунівському 18, Клеванському 20, Межиріцькому 15, у Корецькому 13.
Окупанти і їх спільники спалили і зруйнували 198 шкіл повністю і 187 частково, 25 театрів і клубів повністю і 11 частково. За час окупації вони знищили 26 лікарень і пошкодили 33 приміщення дитячих закладів, пограбували і знищили на 11 750 тис. крб. медичних інструментів, медикаментів, обладнання, зруйнували багато мостів, шляхів.
Нехтуючи релігійними почуттями населення, фашисти спалили і зруйнували 37 церков повністю і 28 частково, 11 костелів повністю і 2 частково, 18 синагог повністю і 10 частково. Майно, що знаходилося в культових приміщеннях, було пограбовано.
За роки окупації області фашисти розстріляли, замордували 232 874 мирних громадян і військовополонених, вивезли до Німеччини 22 530 молодих людей на каторжні роботи.
Узагальнені дані про злочини німецько-фашистських окупантів, вчинені на Рівненщині над цивільним населенням і військовополоненими
Назва районуРозстріляноПовішеноПомерло після тортурЗагинуло від бомб і снарядівЗагинуло військово-полоне-
нихВсього загинулоВивезено до НімеччиниЗдолбунівський54062152673005990277Демидівський13971397555Степанський6315231450723Клеванський30563056211Володимирсцький270032703997Мізоцький5145290543556Сарненський13067539150013 7111500Олександрійський1885271513203247307Костопільський17 91063415018 1001222Клесівський702Козинський123322511288983Березнівський720072004000Червоноармій-23002300841ський**411411220Рокити івський19975323023205633Дубнівський50905090258Корецький24742511731Вербський23222322Млинівський2953132966500Рафалівський3600360049Межиріцький342Дубровицький5319162426597053Тучинський
Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА). Після вбивства радянським агентом у 1938р. керівника ОУН Є. Коновальця в організації почалася міжфракційна боротьба. Фракцію ветеранів, які здебільшого перебували в еміграції, очолював А.Мельник. Радикальні бойовики, які вели у західноукраїнських землях підпільну боротьбу з польськими окупантами, визнавали владу С.Бандери. Ідеологічних розбіжностей між фракціями не існувало; обидві сповідували так званий інтегральний націоналізм наступальний різновид націоналізму з яскраво вираженою антипольською і антиросійською спрямованістю.
У серпні 1939р. у Римі відбулася конференція ОУН, на якій переважали прибічники А.Мельника. Його було оголошено керівником ОУН. Однак більшість первинних осередків організації у західноукраїнських землях не визнала рішень Римської конференції. Напередодні окупації Польщі німецькими і радянськими військами націоналістичний рух виявився розколотим.
Фракція А.Мельника орієнтувалася на нацистську Німеччину, оскільки західні демократії не мали найменшого бажання займатися українським питанням. С.Бандера вимагав, щоб ОУН створила підпільну армію і боролася з будь-якою державою, яка стане на заваді українській державності. Головним ворогом він вважав сталінський режим, під контролем якого на початку 40-х pp. опинилися мало не всі українські землі. Не виключалася й можливість боротьби з Німеччиною.
Понад півмільйона українців Холмщини і Лемківщини жили в умовах німецької окупації, тому що ці землі за пактом Ріббентропа Молотова відійшли до Генерального губернаторства, як стала називатися Польща. Сюди в 19391940 pp. втекли десятки тисяч політичних біженців, щоб врятуватися від терору НКВС. Німецька адміністрація дозволила утворити у Кракові Український центральний комітет, очолюваний відомим вченим В. Кубійовичем, але слідкувала за тим, щоб він не займався політичною діяльністю. Однак комітет використовували у своїх інтересах оунівці, яких серед біженців було багато. Саме у Кракові у лютому 1940р. було скликано конференцію, яка відкинула рішення римського збору ОУН. Відтоді ОУН офіційно розкололася на дві ворогуючі між собою організації: ОУН(р), або ОУН(б), революційна, чи бандерівська, і ОУН(м) мельниківська.
Після нападу Німеччини на Радянський Союз С. Бандера почав добиватися підтримки нацистського уряду, підкреслюючи цілком очевидний факт: ?/p>