Харківської державної академії культури Віват, Академіє! Дайджест Випуск 4 (2006-2008) Харків хдак 2009
| Вид материала | Документы |
- Міністерство культури України, 3172.71kb.
- Перспективний план роботи Управління культури І туризму Харківської обласної державної, 844.23kb.
- Стенограма (ідентична за змістом з фонограмою) засідання спеціалізованої вченої ради, 845.57kb.
- Розпорядженням голови районної державної адміністрації, 93.48kb.
- Харківської обласної державної адміністрації, 1352.08kb.
- Хмельницькому на базі Національної академії Державної прикордонної служби України імені, 124.58kb.
- Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти, 3534.27kb.
- Програма "інформаційні та комунікаційні технології в освіті м. Харкова на 2009-2011, 254.63kb.
- Міністерство освіти І науки україни управління культури І туризму харківської обласної, 44.83kb.
- О. С. Вороніна Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством, 958.37kb.
Як студентка нашої академії я можу з упевненістю стверджувати, що «Students awards» — це гра для 1526 студентів денної форми навчання, які активно беруть участь у голосуванні за свого улюбленого викладача; це гра, яка до останнього моменту зберігає інтригу. До того ж «Students awards» — це серйозний проект для тих, хто його вигадав і втілив у життя ще в 2004 році. Так, усі члени студентського комітету організації дозвілля, тобто «кодівці», мали чудову можливість реалізувати свої творчі здібності в менеджменті, дизайні, сценарній справі, кінорежисурі... Проект «Students awards» став для них не лише причиною постійного перебування в академії з 9.00 до 20.00, а й невід'ємною частиною студентського життя, своєрідним киснем для існування організму під назвою «КОД».
Бурсац. узвіз. — 2007. — Груд. — С. 5.
І. Куриленко
«Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації»
— так називалася міжнародна наукова конференція, яка проходила в стінах Харківської державної академії культури впродовж 22–23 листопада. У роботі конференції взяли участь понад 120 досвідчених і молодих учених із Бєлгорода, Москви, Слов'янська, Алчевська, Луганська, Києва, Сімферополя, Кам'янець-Подільського та Харкова. Щодо нашого рідного міста, то воно було представлене на конференції такими вищими навчальними закладами, як Державна академія культури, Державний університет мистецтв імені І. П. Котляревського, Національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Національний автомобільно-дорожний університет, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого та Гуманітарно-педагогічний інститут.
Пленарне засідання конференції, яке проходило в актовій залі головного корпусу академії, відкрив ректор нашої Alma mater, професор Василь Миколайович Шейко. Привітавши всіх учасників конференції і побажавши їм плідної творчої співпраці, Василь Миколайович також висвітлив свою точку зору щодо означеної наукової проблеми. Так, детермінантою наукової конференції, безперечно, є культура як феномен, що визначає рівень розвитку інформаційного суспільства, а також можливості людини, її конкурентоспроможність у складному й суперечливому світі. В останні десятиліття відбувається нечуваний розрив між освітою, культурою, мистецтвом, традиціями, людьми, що й призводить до глобальної кризи культурних цінностей. Сьогодні людина може мати гарну освіту, бути блискучим професіоналом, але при цьому вона не обов'язково є інтелігентною, вишуканою і культурною особистістю. Така ситуація, звичайно, викликає занепокоєння, а відтак одне з основних завдань, яке стоїть перед людством — зберегти всі позитивні можливості кожної національної культури, й української зокрема, в добу цивілізаційної глобалізації.
З цікавими пленарними науковими доповідями, що були присвячені освіті, культурі та мистецтву в добу цивілізаційної глобалізації, виступили й інші викладачі нашої академії: доктор філософських наук, професор Л. В. Стародубцева («Культурологія як компаративістика»); кандидат мистецтвознавства, доцент Ю. І. Лошков («Професійне музичне мистецтво: термінологічний аналіз») та заслужений діяч мистецтв України, доцент, декан факультету театрального та кіно-, телемистецтва І. О. Борис («Театр, держава, особистість»).
По закінченню пленарного засідання учасники конференції мали змогу виступити на засіданнях спеціалізованих секцій, що були присвячені таким питанням: культурологічні проблеми сучасних цивілізаційних трансформацій; модернізація освіти та перспективи побудови нової парадигми навчання; сучасне музикознавство: історико-теоретичні проблеми, виконавство та музична педагогіка; сучасні тенденції розвитку театру, кіно і телебачення; бібліотечний соціологічний інститут в умовах інтеграції до світового інформаційного простору; інформаційно-комунікаційні технології у сфері освіти, культури та мистецтва. Треба зазначити, що кожна секція мала своїх вдячних слухачів. Цікаві доповіді на найрізноманітніші актуальні теми викликали гарячі суперечки, дискусії, жваві обговорення, а відтак робота багатьох секцій тривала допізна.
Наступного ж дня, 23 листопада, члени оргкомітету та всі голови секційних засідань звітували на заключному пленарному засіданні про підсумки проведення міжнародної наукової конференції. Було зосереджено увагу на досить високому фаховому рівні доповідей, а також високій активності учасників засідань секцій при їх обговоренні. Найкращі наукові виступи були відзначені дипломами. Деякі ж ґрунтовні доповіді, які також заслуговують на увагу, були рекомендовані до друку в міжакадемічному віснику, що затверджений ВАК України.
До того ж позитивний резонанс у проведенні міжнародної наукової конференції мав заключний святковий концерт, режисерсько-постановчою групою якого були студенти 3 курсу заочного відділення факультету ТКТМ. Чудово виконані танцювальні та пісенні номери, підготовлені учасниками творчих колективів та викладачами нашої академії, вдало доповнили урочисту частину заходу.
У цілому ж, конференція пройшла успішно, залишивши лише теплі почуття в пам'яті учасників! А відтак хочеться висловити щиру подяку всім її організаторам. Сподіваємося, що приємних вражень в учасників конференції вистачить надовго і наступного року вони знову зберуться в дружньому науковому колі в стінах нашої академії!
Бурсац. узвіз. — 2007. — Груд. — С. 6.
ДЕНЬ ВЕЛИКОЇ СКОРБОТИ
27 листопада в малій залі нашої академії пройшла міжвузівська студентська науково-практична конференція «Голодомор 1932–1933 років в Україні: злочин проти нації», яку було присвячено скорботній річниці — 75-тим роковинам трагедії українського народу. Основна мета проведення цього заходу, на чому неодноразово наголошували його організатори, — відкрити й по-новому прочитати одну з найтрагічніших сторінок нашого минулого, що тривалий час свідомо замовчувалась. У роботі конференції взяли участь не лише студенти Академії культури, а й студенти Університету імені В. Н. Каразіна. Треба зазначити, що всі доповідачі продемонстрували ґрунтовні знання й розуміння означеної національної проблеми. <...>
<...>
<...> Пам'ять мільйонів безвинних жертв голодомору зобов'язала й студентсько-педагогічний колектив нашої академії відновити історичну й моральну справедливість та відзначити цю трагічну дату як День великої скорботи. Науковці залишилися під великим враженням від доповідей. Трагічна скорботна дата викликала біль у серцях і душах усіх присутніх.
Бурсац. узвіз. — 2007. — Груд. — С. 7.
О. Кутенко
«З усіх старшин найстарша правда...»
Уже стало доброю традицією проводити в стінах Харківської державної академії культури літературно-мистецькі вечори, присвячені творчості видатних українських письменників. Цього року напередодні Дня української писемності та мови, який згідно з указом Президента відзначається 9 листопада, всі шанувальники поетичного слова Лесі Українки змогли поринути в дивовижний внутрішній світ письменниці, доторкнутися до глибинних витоків її літературної творчості. Значущість цього заходу є надзвичайно великою: він згуртував колектив однодумців, які прагнуть виховувати в собі почуття патріотизму, любові до рідної землі, народу, української пісні, слова... Серед присутніх були не лише студенти й викладачі нашої академії, а й поет та лауреат державної премії імені Т. Г. Шевченка Степан Євстахійович Сапеляк, а також секретар Харківської обласної спілки краєзнавців, лауреат премії імені Д. Багалія Ганна Петрівна Столярова.
Треба зазначити, що літературно-мистецький вечір «З усіх старшин найстарша правда...», організатором якого був заслужений діяч мистецтв України, декан факультету театрального та кіно-, телемистецтва Ігор Олександрович Борис, пройшов дуже цікаво й змістовно. Усі присутні продемонстрували високу культуру й любов до українського слова: було заслухано декілька наукових доповідей за творчістю Лесі Українки, звучала чудова музика, пісні на вірші поетеси... Не можна не згадати і цікаві мініатюри-імпровізації, які розігрували студенти III курсу факультету ТКТМ. Молодим акторам удалося правдоподібно відтворити художній світ таких «вічних творів» письменниці, як «Одержима», «Оргія», «Камінний господар» та «Лісова пісня». Вони продемонстрували високий рівень акторської техніки та цікавість режисерської задумки. Отже, вечір перетворився на справжнє свято, яке залишилося в серці кожного!
Бурсац. узвіз. — 2007. — Груд. — С. 7.
Є. Шинкаренко
Студент–драматург–режисер
Бути в курсі культурного життя своєї країни — необхідність, а рідного міста — просто обов'язок. Студенти нашої академії мають таку саму думку. Так, з 26 листопада по 4 грудня всі палкі прихильники сучасного театрального мистецтва мали змогу завітати до Харківського будинку актора, де проходив п'ятий щорічний фестиваль недержавних театрів, сучасної режисури, драматургії та критики «Курбалесія — 2007». Серед відвідувачів та навіть учасників цього святкового дійства був і Євген Шинкаренко, студент 4 курсу факультету театрального та кіно-, телемистецтва Alma mater. Женя — надзвичайно цікава творча особистість, любить життя в усіх його проявах, має чимало захоплень, у нього за плечима вже є спеціальність «режисер естради», зараз він опановує фах «режисера драматичного театру». Це, як виявилося, допомагає йому створювати ще й драматургічні твори. Режисер і одночасно драматург — це для Євгена не професія, а спосіб життя. Саме із цим студентом нашої академії редакція газети й вирішила поспілкуватися.
— Євгене, що відіграло важливу роль у виборі Вашої майбутньої професії режисера драматичного театру? Це професія, яку обрали за покликанням душі, чи якось спонтанно все вийшло?
— Професію обрав спонтанно, навіть сам не знаю, чому і як. Потрібно, мабуть, було так. Але до академії вступив уже свідомо, адже до цього я закінчив Сумське вище училище мистецтв і культури імені Д. Бортнянського.
— Євгене, Ви є не лише майбутнім режисером, а й драматургом, який уже активно заявив про себе на літературній ниві. У Вашому творчому доробку є така п'єса, як «Віолончель». Це перший твір, з яким Ви увійшли в сучасну українську літературу як драматург?
— «Віолончель» дійсно є моєю першою п'єсою, котра йде на сцені професійного театру. До того ж — це перший драматичний твір, який я взагалі написав. «Віолончель» — це лірична казка про звичайні людські стосунки й про те, як чужу працю продають за великі гроші, не віддаючи натомість нічого.
— А як взагалі розпочиналося творче життя Євгена Шинкаренка? Що послужило стимулом майбутньому режисеру взятися за перо?
— Стимулом узятися за перо, а саме за дешеву ручку з пастою синього кольору, послугувала відсутність яскравих подій у моєму житті й дурнувата депресія.
— Євгене, Ваша п'єса «Віолончель» на сьогодні вже має сценічне втілення. Прем'єра вистави відбулася ще в 2006 році на малій сцені академічного драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Як себе рекламували для такого театру? Як розпочалася співпраця саме з цим театром і чи є якісь спільні нові творчі проекти?
— На це питання одного разу дуже точно відповів Степан Володимирович Пасічник, головний режисер театру: «Випадково мені сунули в руки «Віолончель», випадково я її прочитав, випадково дав почитати молодим акторам, випадково вони відмовилися від відпустки й почали працювати над новою виставою». Все точно так і було. Так само випадково «Віолончель» уже більше року успішно йде на малій сцені театру. Щодо нових творчих проектів, можу сказати тільки те, що драматург у жодному разі не повинен втручатися в створення вистави. Він може лише щось підказати, якщо спитають. Написав п'єсу — молодець, честь тобі й хвала, віддавай матеріал режисеру, отримуй гонорар і чекай результату. Кажу так, бо сам є режисером. Якщо візьмуть іще якусь мою п'єсу для постановки — буду дуже вдячний.
— Що змінилося для Вас особисто після прем'єри вистави «Віолончель»? Чи змінилося ставлення оточуючих?
— Стосунки з оточуючими зовсім не змінились. Я ж звичайна людина й люблю, коли до мене звертаються на ім'я, а не «О, драматург!» або «О, режисер!».
— Я знаю, що Ви були учасником фестивалю «Курбалесія — 2007», що днями проходив у Харкові. Декілька слів про цей проект і яку саме роль виконували на цьому фестивалі Ви: роль глядача, драматурга, режисера...
— Назва фестивалю «Курбалесія» походить від прізвища відомого актора та режисера-новатора минулого століття Леся Курбаса, який працював у Харкові і створив мистецьке об'єднання «Березіль», нині — Харківський український драматичний театр імені Т. Шевченка. Автором ідеї п'ятого фестивалю недержавних театрів виступив художній керівник театру «Котелок» Володимир Гориславець.
До участі у фестивалі були запрошені, окрім харківських, актори, драматурги, режисери й навіть філософи з Москви, Полтави, Сум, Дніпропетровська, Донецька та Макіївки.
«Віват, Курбалесія!!!», таким лозунгом починався й закінчувався фестиваль. Я особисто повністю його підтримую. Не зважаючи на всі недоліки, від фестивалю залишилися тільки позитивні емоції. Напружена робота над творами з ранку до пізньої ночі, знайомства з новими творчими людьми, перегляд сучасних експериментальних вистав, дискусії... Я навіть не можу передати словами враження від «Курбалесії»! Щодо прізвища Шинкаренко, то воно проходило в номінаціях «режисер», «драматург» і навіть «актор».
Бесіду вела І. Куриленко
Бурсац. узвіз. — 2007. — Груд. — С. 9.
Про «Заповіт» знає увесь світ!
Упродовж останніх 15 років театр народного танцю «Заповіт» Харківської державної академії культури є безперечним лідером не лише серед хореографічних колективів Харківщини, а й України в цілому та навіть багатьох країн Європи. У цьому, звичайно, велика заслуга керівника колективу, народного артиста України, професора, академіка, декана факультету хореографічного мистецтва Бориса Миколайовича Колногузенка.
У листопаді 2007 року перед творчим колективом постало нове завдання — отримати почесні призові місця, по-перше, на VII Міжнародному конкурсі професійних виконавців народного танцю «Лідер року», що проходив у Москві, і, по-друге, на II Всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної хореографії імені Павла Вірського. Треба зазначити, що з цим завданням наш хореографічний колектив упорався на всі сто відсотків. Так, на Московському фестивалі в номінації «сольний жіночий танець» одним із лідерів серед десяти конкурсантів виявилася Марія Холодна, студентка 5 курсу спеціалізації «народна хореографія». Її ліризм, висока творча майстерність, уміння розкрити задум творця хореографічної композиції (Бориса Миколайовича Колногузенка) допомогли стати лауреатом 2-ої премії.
Честь Академії культури на міжнародному конкурсі в Москві захищали також інші солісти «Заповіту» — Олена Лісовська (студентка 4 курсу зі спеціалізації «народна хореографія») та Володимир Василенко (артист балету ХАТОБу, випускник нашої академії), які змагалися за перемогу в номінації «дуетний танець». Емоційний танок Прикарпаття, безперечно, припав до душі журі, а відтак молоді танцюристи стали володарями 3-ої премії і звання лауреатів престижного фахового конкурсу.
Утім справжній тріумф випав на долю театру «Заповіт» після участі у Всеукраїнському конкурсі танців імені Павла Вірського, що проходив останніми осінніми днями в Києві. У різних номінаціях за перемогу змагалося близько 740 танцювальних колективів з усіх областей України. Що ж до молодого харківського студентського колективу, то він зайняв найвищу балетмейстерську позицію: солісти ансамблю «Заповіт» Олена Лісовська та Володимир Василенко посіли перше місце серед професійних виконавців у номінації «малі танцювальні форми», а відтак вони були нагороджені пам'ятною золотою медаллю фестивалю.
Р. S. Студентське життя творчої особистості не можливе без участі в подібних всеукраїнських та міжнародних конкурсах, фестивалях, адже саме вони допомагають кожному студенту розкрити свої здібності, проявити свої таланти!
Редакція газети щиро вітає творчий колектив театру народного танцю «Заповіт» із високими й почесними нагородами та бажає подальших творчих успіхів і значних досягнень!
Бурсац. узвіз. — 2007. — Груд. — С. 10.
Д. Олень
Вистава живе, поки її грають!
Прем'єра дипломної вистави!..
Загальновідомо, що глядачі очікують від неї чогось особливого, грандіозного, неперевершеного... А молоді актори? Для них — це один із найважливіших і найвідповідальніших моментів у студентсько-театральному житті! Емоційно-напружений стан, внутрішні хвилювання й одночасно святковий настрій — усе це відчули на собі студенти 4 курсу факультету театрального та кіно-, телемистецтва, перш ніж вийти на сцену й зустрітися віч-на-віч із глядачем, якому була запропонована класична постановка безсмертної п'єси І. Карпенка-Карого «Безталанна». Прикметно, що перше сценічне втілення драматичного твору відбулося ще за життя автора в 1885 році. І як приємно усвідомлювати, що сучасне молоде покоління продовжує відроджувати класичне мистецтво, адже вистава живе, поки її грають!
Отже, прем'єра вистави на сучасній сцені відбулася 17 жовтня в Будинку актора (вул. Красіна, 3).
Треба зазначити, що прем'єра мала неабиякий успіх, і це не дивно, бо коли талановиті люди вкладають у свою роботу душу, поганого результату й бути не може. Безперечно, вистава запам'ятається глядачам надовго, бо чудова гра молодих акторів, студентів нашої академії, під керівництвом режисерів, заслуженого артиста України Павла Захаровича Кучина та Валентини Федорівни Лушнікової змусила кожного повірити в реальність поданих подій та пройнятися життям усіх героїв п'єси. Режисура, сценографія й акторська гра були високого професійного рівня! Глядачі аплодували стоячи, а присутні на прем'єрі тележурналісти й фотографи увечері того ж дня змогли відтворити на харківських телеканалах масу вражень від вистави.
Бурсац. узвіз. — 2007. — Груд. — С. 10.
А. Попов, Ю. Сухоруков
Наші враження про подорож до Полтави, Гоголева й Диканьки
Щорічно факультет культурології рідної Alma mater організовує туристичні поїздки по мальовничих куточках України. Студенти й співробітники академії мають чудову можливість ознайомитися з неповторним розмаїттям українських краєвидів та з дивовижними національними культурними пам'ятками. Ось і в середині листопада всі бажаючі змогли побувати на екскурсії, маршрут якої пролягав живописною місцевістю Полтава–Гоголеве–Диканька. Усі екскурсанти відкрили для себе багато цікавинок і отримали незабутні враження...
<...>
Бурсац. узвіз. — 2007. — Груд. — С. 11.
А. Бурковский
«Киевский вальс» станцевали тысячи пар
со всего мира
В выходные дни в Украине состоялся VI открытый международный фестиваль бального танца «Киевский вальс — 2007». В нынешнемй году, кроме традиционного турнира, в рамках мероприятия прошли также соревнования на кубок Бориса Калиниченко.
— Тем самым мы решили напомнить, кому обязаны расцветом танцевального спорта в Украине, — говорит организатор фестиваля Олег Шумаев.
— Именно Борис Калиниченко, к сожалению, рано ушедший из жизни, стоял у истоков создания украинской школы бального танца, воспитал плеяду первых чемпионов. Я тоже его ученик. В память об учителе десять лет назад мы учредили Кубок его имени и основали танцевальный клуб «Данс-центр», который сегодня является одним из лучших клубов Украины.
В город Бровары, что под Киевом, съехались танцоры со всего мира. Два дня в концерт-холле ТРЦ «Терминал» участники международного фестиваля демонстрировали свое мастерство. В рамках турнира прошли также первые классификационные чемпионаты и кубки мира по всем категориям. В составе международной судейской команды были Тонна Ныохаген (Норвегия), Роман Арчая (Грузия), Марианна Мамиян (Армения), Надежда Бантюк (Молдова) и арбитры, хорошо известные по судейству в телепроекте «Танцы со звездами», Станислав Попов (Россия), Алексей Литвинов и Вадим Елизаров (Украина).
<...>
Рабочая газета. — 2007. — 6 дек. — С. 4.
Е. Славянов
Что читал Курбас?
Ответ на вопрос, вынесенный в заголовок, можно найти в каталоге «З книжкової колекції Леся Курбаса», презентация которого состоялась в Харьковской государственной академии культуры.
Таким образом, в год 120-летия со дня рождения выдающегося деятеля украинского театра осуществилась идея заведующего кафедрой режиссуры академии, профессора С. И. Гордеева, давно занимающегося изучением жизни и творчества Леся Курбаса. По утверждению ученого, знание круга чтения Курбаса поможет исследователям глубже проникнуть в творческую лабораторию мастера, понять, как формировалось его мировоззрение, складывались эстетические принципы.
Книги сопровождали Курбаса всю жизнь. Еще мальчиком Лесь получил в подарок от дяди-юриста целый шкаф художественной и справочной литературы. Потом он сам, несмотря на стесненность в средствах, не мог удержаться от приобретения новых книг, будучи студентом Венского и Львовского университетов. И хотя Лесь Степанович не считал себя библиофилом, а уж тем более библиоманом, о его отношении к книгам в пору театральной деятельности красноречиво свидетельствует факт из воспоминаний одного актера, приведенный в статье С. Гордеева, предваряющей каталог: «Помню случай: в метель Курбас приходит на репетицию без шапки. Довольный усмехается: в руках несколько редких книг. Выменял у старика-букиниста. Тот заломил неимоверную цену, пришлось отдать шапку».
В Харькове, куда курбасовский театр «Березіль» переехал из Киева в 1926 году, библиотека его главного режиссера считалась одной из лучших. Об этом, в частности, вспоминал писатель Юрий Смолич, отмечая, что там всегда можно было найти нужный себе экземпляр. Разумеется, драматургия, книги по истории и теории театра составляли значительную ее часть. Причем интересы владельца не ограничивались украинским, русским, западноевропейским театром. Там были книги по театру Китая, Японии, Индии. Культура Востока вообще привлекала внимание Курбаса. В каталоге мы встречаем такие названия, как «Пути достижения индийских йогов», «Индонезия и ее место на пробуждающемся Востоке», «Персидский театр, откуда он взялся и как развивался». Находим также пять книг индийского писателя, нобелевского лауреата Рабиндраната Тагора, грамматику турецкого языка, 36-страничную брошюру некой Т. Н. Бороздиной «Древнеегипетский танец», записки Миклухо-Маклая о его пребывании среди дикарей Новой Гвинеи.
Что же касается украинской литературы, то, кроме классики (Т. Шевченко, И. Франко, И. Нечуй-Левицкий, Панас Мирный, Леся Украинка), в библиотеке Курбаса находилось место и для произведений его современников. Он следил за литературным процессом, читал Г. Хоткевича, Г. Косынку, Л. Первомайского, М. Рыльского, П. Тычину, Ю. Яновского и тех, чьи имена, возможно, ни о чем не скажут сегодня в меру образованному человеку, но режиссеру необходимо было знакомиться даже с «проходной» литературой, чтобы всегда быть в курсе, не пропустить ничего стоящего.
Внимание к современной литературе украинскими авторами не ограничивалось. В каталоге значатся произведения И. Эренбурга, В. Шкловского, Я. Райниса, Д. Голсуорси, К. Гамсуна, Р. Роллана, других советских и зарубежных писателей. Много поэзии, сочинений по философии, психологии, этнографии.
На полках его библиотеки нашлось место переведенной с английского на украинский книжке А. Уайта «Розвій астрономічних поглядів» и переведенному с немецкого на русский пособию Г. Шмидта «Кинолаборатория. Кинопленка и ее обработка». Его внимание привлекли также «Цікава метеорологія», «Новое в рефлексологии и физиологии нервной системы», зачем-то понадобился учебник киргизского языка.
Кстати, о языках. В каталог помимо изданий на украинском и русском вошли 12 названий книг на польском, по одному на немецком и белорусском языках. Но С. Гордеев утверждает, что в библиотеке Курбаса были книги и на английском, французском, греческом, латыни, еврейском, церковно-славянском. Просто найти их (или хотя бы точные сведения о них) пока не удалось.
Каталог содержит сведения о 627 книгах, которые сейчас находятся в Тернопольском краеведческом музее, Государственном музее театрального, музыкального и киноискусства (Киев), музее Харьковского академического драматического театра им. Т. Г. Шевченко, в личных собраниях (в частности, самого С. Гордеева). Это далеко не вся библиотека, собранная Курбасом к моменту его ареста в конце 1933 года. Ее не удалось полностью сохранить в годы войны, потом что-то раздарила вдова — Валентина Чистякова. С. Гордеев уверен, что 627 названий — не предел, и продолжает поиск. Но и тому, что уже удалось сделать, дали высокую оценку присутствовавшие на презентации специалисты-библиографы из Харьковской научной библиотеки им. В. Г. Короленко и Музыкально-драматической библиотеки им. К. С. Станиславского.
Конечно, тем, кто профессионально занимается исследованием жизни и творчества великого режиссера-реформатора театра, важно знать, где именно находятся экземпляры, с которыми он работал. Многие из них содержат курбасовские пометки, подчеркивания (об этом есть указание в каталоге). Ну а кому-то из режиссеров, артистов, театроведов достаточно просто почитать то, что читал Курбас, чтобы обогатить свой интеллектуальный багаж. Сейчас ведь (увы!) даже интеллигенция стала читать меньше. Вдруг кто-нибудь из сегодняшних студентов академии культуры или университета искусств откроет каталог (в компьютерной сети академии, кстати, есть его электронная версия) — и увидит, например, что там обозначены семь книг Н. Н. Евреинова. Может, студент и не слышал о таком русском режиссере, историке, теоретике театра, эмигрировавшем во Францию. Но, доверяя авторитету Курбаса, он постарается разыскать эти книги в той же библиотеке им. Короленко и убедится, насколько они оказались ему полезны.
С учетом такой перспективы каталог является не только историко-библиографическим изданием, но и практическим руководством, своего рода лоцманом в книжном мире.
Нова демократія. — 2007. — 7 груд.
Л. Логвиненко
Харківські танцюристи захистили
честь України
Два лауреатських звання привезли з Москви танцюристи студентського театру народного танцю