Історико-медичний музей Буковинського державного медичного університету

Вид материала

Документы

Содержание Історичний нарис про буковинський державний медичний університет, з акцентом на київському періоді його історії Про реорганізацію Київського виробничо-медичного інституту Рада Народних Комісарів УСРР постановляє 2. У зв'язку з реорганізацією інституту, дозволити Наркомздоров'я Української Соціалістичної Радянської Республіки Голова Ради Народних Комісарів П Любченко Заступник керівничого справ РНК УСРР Я. Кричевцев. Постанова № 1360 Підстава: наказ по НКОЗ УРСР від 07. 10. 1944 р. Директор Є.І. Кефелі У 1993 році вперше було не призначено, а обрано за конкурсом ректора інституту. Кабінет міністрів україни Витрати, пов'язані з реорганізацією Академії, здійснити в межах асигнувань, передбачених МОЗ на підготовку кадрів. Прем'єр-міністр України Ю.Тимошенко

Подобный материал:

• Робоча навчальна програма з релігієзнавства на 2007-2008 навчальний рік факультет фармацевтичний, 206.89kb.
• Робоча навчальна програма з психології спілкування на 2007-2008 навчальний рік факультет, 284.25kb.
• Директору Вашковецького медичного коледжу Буковинського державного медичного університету, 20.57kb.
• Робоча навчальна програма здисципліни "основи психології, педагогіки та психології, 321.37kb.
• Робоча навчальна програма курсу за вибором "Деонтологія в медицині", 223.13kb.
• З наукової діяльністі Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського, 289.64kb.
• Програма з «української літератури» українського медичного ліцею національного медичного, 722.31kb.
• 23-24 квітня 2009 р у Львові на базі юридичного факультету Львівського національного, 226.3kb.
• Закарпатський державний університет публікації науково-педагогічних працівників закарпатського, 4903.58kb.
• Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, 813.35kb.

Історико-медичний музей Буковинського державного медичного університету


Назву музею формують такі ключові поняття: «Історія», «Медицина», «Музей», «Університет». Розглянемо суть цих понять. Слово «історія» походить з давньогрецької мови і означає наука (оповідь) про минуле. Тлумачні словники слово «історія» визначають як «наука про минуле, яке є закономірним і послідовним». «Історія – свідок минулого, світло істини, вчитель життя» (Марк Тулій Цицерон). Завдання і мета історії залишилися приблизно такими ж, як їх визначив батько історії Геродот. Історія зобов'язана в усі віки забезпечувати людство історичною пам'яттю (Що сталося?) та історичною свідомістю (Чому так сталося?). Проста фіксація подій є не історія, а архів фактів. Історія існує у двох різновидах – науковому та дидактичному. Наукова історія досліджує й коментує (пояснює) історичні події та явища. Дидактична історія призначена для читання, вивчення в школах та вищих навчальних закладах, за винятком історичних факультетів. Саме на основі дидактичної традиції виховуються національна й професійна традиція та культура. Дидактична історія являє собою побудовану й записану історичну пам'ять. Пам'ять є цементуючою субстанцією історії і вона не може бути скептичною, ревізійною, вона не може без кінця все піддавати сумніву. В історії можливі різні ідеологічні оцінки чи погляди на всяку правдиво висвітлену історичну подію, але неприпустиме спотворення, чи в якийсь інший спосіб фальсифікація самих історичних подій та насичення історії аморальною енергією анти людських ідеологій. Пригадаймо Оноре де Бальзака, який сказав: «Істина викриває й руйнує стільки помилкових думок та брехні, що всі, хто живе обманом, повстають з бажанням убити істину». Ось джерело агресивності людей, які живуть в умовах, коли неправда стала домінуючою в суспільстві. Це значить, що в такому суспільстві верховодить диявол. Трагедія в історії – це як шрам на тілі, який ніколи не зникає і не забувається!

Тепер визначимо суть поняття «медицина». Медицина є промисел Господній. Ось як про неї сказано в Біблії: «Шануй лікаря честю заради потреби в ньому, бо Господь створив його, і від Вишнього зцілення, і від Царя отримує він дар лікування…Знання лікаря піднесе його голову, і між вельможами він буде у пошані…Для того Він і дав знання людям, щоб прославляли Його у дивних ділах Його: ними (знаннями) він (лікар) зцілює людину і знищує хворобу її. Але хто согрішить перед Творцем його, нехай упаде у руки лікаря!» (Біблія. Сірах (Книга премудростей Ісуса, сина Сірахова). Розділ 38, вірші 1-4, 6-9, 12-15).

У сучасних умовах медицина являє собою систему наукових знань та повсякденної практичної діяльності, метою яких є збереження й покращення здоров'я людей, своєчасне виявлення і якісне лікування хвороб. Мету і сферу діяльності медицини визначає людське здоров'я. Прийнята в Гельсінкі Декларація з медичної етики декларує: «Місія лікаря – оберігати здоров'я людей. Знання лікаря і його совість служать виконанню цієї місії». Женевська декларація (1948) Всесвітньої медичної асоціації зобов'язує лікаря проголосити таку тезу: «Здоров'я мого пацієнта – моя найперша турбота».

Святий Феофан Затворник стверджував: «Здоров'я – це дар Божий. Його потрібно берегти. Але якщо не зберегли – то на цей випадок Господь створив лікарів та ліки. Користуватись ними – не означає виступати проти волі Божої. Тому у хворобі до лікаря звертатися не гріх».

Терміном «Музей» позначають дивовижний витвір людського інтелекту, скарбницю великих надбань матеріальної та духовної культури. Музей самим життям і своєю діяльністю покликаний допомагати осмислювати сучасне через минуле, впливати на серце та розум людей. Музей є унікальний осередок духовного та культурного виховання. У музеях історія існує і в науковому (фонди), і в дидактичному (експозиції) різновидах одночасно. Таке поєднання в музеях обох різновидів історії потребує віднесення музеїв до науково-освітніх закладів та надання музейним співробітникам статусу науковців.

Термін «Університет» початково означав будь-яке об'єднання осіб – чи то ремісників, чи міщанських братств, чи громади студентів і професорів. Надалі термін «університет» залишили тільки співтовариствам тих, хто вчить, і тих, хто навчається (University magistrorum et scholarium).

Ознайомлення із визначенням наведених вище понять дозволяє зрозуміти місце і роль історико – медичного музею в житті та діяльності нашого університету. Величні музеї, які розміщуються у окремих великих будівлях, мають Оксфордський, Кембриджський, Сорбоннський університети, які недавно відзначили своє 800-річчя. Зарубіжні університети не визнаються повноцінними навчальними і одночасно науковими закладами, якщо вони не мають свого університетського науково – історичного музею. Музей нашого університету достойний його 80-річного ювілею, який відмічається 2011 року (1931-2011).

Історична довідка про заснування музею. Музей заснований у 1968 році. Розпочинав свою роботу з невеликої експозиції, присвяченої 25-річчю діяльності Чернівецького державного медичного інституту на Буковині. Експозиція розміщалась у малій конференц-залі адміністративно-навчального корпусу (Театральна площа, 2). Працював музей-кімната на громадських засадах під керівництвом доцента кафедри організації охорони здоров'я Бориса Яковича Дробніса до 1982 року. У 1987 році музей поновлює роботу уже як штатний підрозділ медінституту і працює під керівництвом доцента кафедри анатомії Григорія Григоровича Фішера до 1992 року. Для розміщення музею була виділена спеціальна зала в реконструйованому корпусі кафедри медичної біології та генетики по вул. Ю.Федьковича. У 1992-1993 рр. обов'язки завідувача музею виконувала за сумісництвом старший лаборант цієї кафедри Наталія Олександрівна Височина.

В 1993 році на посаду директора музею призначений асистент кафедри соціальної медицини і ООЗ В.І. Білоус. У зв'язку з підготовкою до 50-річчя діяльності Чернівецького медінституту на Буковині була створена нова постійно діюча експозиція музею, яка відображала лише початки становлення та діяльності Другого Київського державного медичного інституту (2КДМІ) після його передислокації в жовтні 1944 року в м. Чернівці. Частина експозиції була присвячена видатним науковцям інституту і його славним випускникам. Від 1995 року вперше почалося досконале вивчення історії заснування та діяльності Чернівецького медінституту за документами Державного архіву України, Державного архіву м. Києва, та Державного архіву Чернівецької області.

Зібрані упродовж 1995-1998 років численні та цікаві історичні документи, предмети, фотографії потребували більшої площі для їх розміщення і демонстрації відвідувачам. Тому у 1998 році для розміщення музею були виділені три зали загальною площею понад 300 кв.м. у студентському гуртожитку № 5. У 1999 році в штат музею введені науковий співробітник (0,75 ставки) і лаборант (0,25 ставки), прибиральниця. Після закінчення реставрації та ремонту переданого Буковинській державній медичній академії палацу «Академічний», музей восени 2004 року був переведений і розміщений в приміщеннях цокольного поверху будівлі палацу. Від 2004 року музей має 5 залів загальною площею 320 кв.м і допоміжні приміщення, комп’ютер та аудіо- і відеотехніку. Виділені приміщення та матеріально-технічне оснащення дозволяють створити належні умови для збереження, вивчення й експонування музейної колекції. Науково-методичне забезпечення музей отримує від Чернівецького краєзнавчого музею. Музей включений і від 2002 р. є членом Європейської асоціації музеїв історії медицини та фармації. Створена і діє Рада музею. Щорічно музей відвідують понад 5 000 осіб – студенти, школярі, гості університету, учасники наукових конференцій, випускники університету під час своїх зустрічей, мешканці та гості міста.

Основні розділи та тематика постійно діючої експозиції. Вісім основних розділів постійно діючої експозиції музею висвітлюють: 1) історію заснування та Київський період діяльності навчального закладу в статусі Другого Київського державного медичного інституту (1931-1941), його роботу в евакуації до м. Челябінська під час війни (1941-1943); 2) Буковинський період діяльності навчального закладу в статусі Чернівецького державного медичного інституту (1944-1997), Буковинської державної медичної академії (1997–2005), а від 2 березня 2005 року – Буковинського державного медичного університету (БДМУ); 3) життя та діяльність ректорів, проректорів та видатних науковців університету, а також добре відомих у світі його вихованців; 4) історію медсестринства та милосердя в Україні і на Буковині; 5) історію заснування та діяльності Чернівецького, Новоселицького і Вашківецького медичних коледжів університету; 6) документи і предмети з історії медицини України та Буковини; 7) науково-дослідницьку діяльність співробітників і студентів університету та його наукові зв’язки із зарубіжжям; 8) спорт, художню самодіяльність, побут, дозвілля студентів та професорсько-викладацького персоналу.

У музеї оформляються і демонструються відвідувачам тематичні та ювілейні виставки, присвячені видатним подіям і славним науковцям університету. Викладачі використовують музейну експозицію для культурно-виховної та просвітницької роботи із студентами закріплених академічних груп. На базі музею проводяться заняття з історії медицини, працюють науково-дослідні секції з вивчення історії медицини Буковини й України та вивчення еколого-історичних пам'яток м. Чернівці, околиць. Науково-дослідною роботою в названих секціях займаються студенти університету та медичних коледжів, учні старших класів медичного ліцею й гімназій та шкіл міста.

Київський виробничо-медичний інститут (1931-1936) – 2-й Київський державний медичний інститут (1936 - 1944) – Чернівецький державний медичний інститут (1944 - 1997) – Буковинська державна медична академія (1997-2005) – Буковинський державний медичний університет від 02.03.2005 року – такою стисло є історія заснування та розвитку навчального закладу.

Об'єм музейної колекції та її короткий опис. Основний фонд музейної колекції складають понад 1100 оригінальних пам'яток з історії Буковинського державного медичного університету та його видатних науковців і випускників, історії медицини та фармації Буковини і України, історії та культури Буковинського краю.

Науково-допоміжний фонд включає понад 1500 одиниць скульптурних, речових, письмових, кіно, відео, фото, фоно і натуральних предметів, приладів, апаратів, муляжів, репродукцій, вишиванок тощо.

В експозиції, яка розкриває історію заснування і Київський період діяльності навчального закладу від 1931 до 1941 року, цікавими експонатами є паспорт Другого Київського державного медичного інституту з фотографіями, таблицями, статистичними показниками діяльності інституту в перші 10 років, прилади, книги, які використовувались в ті часи в науково-дослідній та навчально-виховній роботі, фотографії науковців, студентів-відмінників 2КДМІ. Цікаві матеріали цієї експозиції присвячені видатним науковцям із світовим ім'ям: класику електрофізіології, академіку, завідувачу кафедри фізіології В.Ю. Чаговцю (1873-1941), першій в Україні жінці–академіку, завідуючій кафедрою патологічної анатомії О.І. Замковій-Смирновій (1880-1962), знаменитому терапевту, лауреату Державної премії, академіку, завідувачу кафедри факультетської терапії В.М. Іванову (1892-1962).

В експозиції, яка розкриває історію передислокації 2КДМІ в жовтні 1944 р. в м. Чернівці, розміщення інституту, початки його діяльності в перші 10 років та в наступні періоди показані ксерокопії всіх документів, які регламентували розміщення інституту в Чернівцях, всебічне забезпечення його роботи, в тому числі Постанова Ради Народних Комісарів УРСР № 1360 від 20 жовтня 1944 р. «Про поновлення роботи 2-го Київського медичного інституту». Цікаві фотографії, книги, прилади, побутові речі, які розкривають зміст і забезпечення навчально-виховного процесу, побут студентів та співробітників передислокованого інституту на новому місці. До речі, передислокований із Києва медінститут продовжував до грудня 1944 р. працювати в Чернівцях як 2КДМІ тому, що в Постанові Раднаркому забули вказати, як слід називати 2КДМІ після його передислокації в Чернівці. Лише через півтора місяців інституту вручили нову печатку і надали назву «Чернівецький державний медичний інститут». Експозиція в документах, фотографіях, монографіях, звітах, ювілейних документах, приладах, подарунках розкриває розвиток і здобутки навчального закладу в науковій, навчально-методичній та виховній діяльності, його трансформацію в Буковинську державну медичну академію (1997) та Буковинський державний медичний університет (2005).

В експозиції про життя та діяльність ректорів, проректорів та видатних науковців університету, а також добре відомих у світі його вихованців показані цікаві документи, власні речі, подарунки, фотографії, нагороди, рукописи відомих в світі монографій тощо. Із життя та діяльності ректорів найкраще висвітлені життя і діяльність ректора, член-кореспондента академії педагогічних наук В.П. Пішака, з яким пов'язані найбільший розквіт і здобутки навчального закладу за весь період його діяльності на Буковині.

Цікавий розділ експозиції про добре відомих у світі вихованців БДМУ: Героя України, лауреата Державної премії України, композитора й поета, автора чарівної «Червоної рути» Володимира Івасюка; лауреата Державної премії України поета Михайла Ткача; лауреата Золотої медалі ЮНЕСКО і звання «Золоте ім'я світової культури» Йосипа Ельгісера; Заслуженого лікаря і головного терапевта Естонії, професора Н.В. Ельштейна; Надзвичайного посла України в Індії професора Г.І.Ходоровського; Надзвичайного посла України в Румунії професора Л.І.Сандуляка; міністрів охорони здоров'я України В.Д.Братуся (1954-1956,1968-1975) та Ю.П.Спіженка (1989-1994).

Один із залів музею виділений для експозиції про історію медсестринства та милосердя в Україні і на Буковині. У представлених документах, фотографіях, портретах висвітлені етапи зародження і розвиток медсестринської справи в Україні та на Буковині, роль милосердя в медицині.

В окремій залі розгорнута експозиція про історію заснування та діяльність Чернівецького, Новоселицького та Вашківецького медичних коледжів університету. Надзвичайно цікаві документи, фотографії, звіти, статистичні дані розкривають історію створення та діяльності одного із найстаріших медичних навчальних закладів України – Чернівецького медичного коледжу БДМУ, який був заснований в 1811 році і 2011 року буде святкувати своє 200-річчя. Ще в одній залі, оснащеній аудіо- та відеотехнікою, меблями для проведення занять із студентами з історії медицини та фармації в документах, фотографіях, відеофільмах, аудіо записах, в предметах і скульптурах видатних діячів медицини показані найважливіші події і сторінки з історії медицини України та розвитку медицини й охорони здоров'я на Буковині. Оригінальні матеріали свідчать про створення в 1904 році в Чернівцях станції швидкої допомоги. До речі, на теренах України перша станція швидкої медичної допомоги створена в Києві 1902 року, а друга в 1903 р. в Одесі. Чернівецька станція швидкої медичної допомоги є третьою на теренах тогочасної України.

Цікавою є розміщена в цій залі експозиція про широко відому в світі «Чернівецьку хімічну хворобу» (ЧХХ), спалах якої розпочався влітку 1988 року і продовжувався, повільно затухаючи, до 1998 року. Державна комісія «закінчила» масове отруєння 25 листопада 1988 року, тому продовження талотоксикозу в 1989-1998 рр. від мешканців міста було утаємничене. В експозиції показані всі документи державних комісій, які займались виявленням причин масового отруєння мешканців міста Чернівці і його околиць солями талію в комбінації з іншими важкими металами. Наведені результати санітарно-гігієнічних і клінічних досліджень, дані про джерела талієвого забруднення довкілля, Акти державної комісії, які були позначені грифом «Надзвичайно таємно». Демонструються фотографії вражених дітей, монографії, збірники науково-дослідних робіт, документальний фільм Київської кіностудії «Таємничий діагноз» та інші цікаві експонати, присвячені вивченню масового талотоксикозу, більше відомого в світі як «Чернівецька хімічна хвороба» або «Чернівецька алопеція»..

Буковинська земля здавна славиться своєю унікальною історією, чудовими традиціями, розвиненою освітою, наукою, культурою, щедрою природою й талановитими людьми. Світової слави зазнали доктори медицини, вихідці з Буковини Йоган Мікулич-Радецький (1850-1905), Нестор Монастирський (1847-1888), Василь Волян (1826-1889), Володимир Залозецький (1842-1898), Володимир Філіпович (1864-1935), Тит-Євген Бурачинський (1880-1968) та його син Мирослав Бурачинський (1912-1987), Євген Омельський (1901-1980), Нарцис Лук'янович (1907-1985), Ярослав Воєвідко (1909-1981), Опанас Шевчукевич (відомий ще й як поет і скульптор) та інші.

Експозиція про науково-дослідницьку діяльність співробітників та студентів університету та його наукові зв’язки із зарубіжжям містить широко відомі в Україні та за її межами наукові праці (монографії, збірники, патенти на винаходи), прилади, інструменти, цікаві фотографії, документи, які розкривають зв'язки БДМУ та її науковців із зарубіжжям.

Експозиція в документах, портретах, фотографіях, мемуарних виданнях розповідає про випускників і науковців університету, які очолювали і очолюють відомі в Україні і за її межами науково–дослідні центри та інститути (академік АМН України Г.В.Гайко – директор Українського НДІ травматології й ортопедії; академік АМН України Д.І.Заболотний – директор НДІ оторинолярингології; проф. Ю.Л.Волянський – директор Харківського НДІ мікробіології та імунології; В.В.Поканевич – генеральний директор Української асоціації народної медицини; В.Шаповал – директор нефроурологічного центру, зав. кафедри урології Харківського медичного університету; чл.- кор. АМН України М.Г.Проданчук – директор інституту екогігієни і токсикології імені Л.І.Медведя (Київ); академік АМН і чл.-кор. НАН України Д.Д.Зербіно – директор Інституту клінічної патології, завідувач кафедри патанатомії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького; проф. Т.Д.Никула – завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 2, проректор із навчальної й наукової роботи (1986-1997) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця; заслужений діяч науки, доктор медичних наук, професор Зозуля Іван Савович, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри швидкої та невідкладної допомоги Київської державної медичної академії післядипломної освіти;

Розміщена в окремій залі експозиція про спорт, художню самодіяльність, побут, дозвілля студентів та професорсько-викладацького персоналу включає цікаві фотодокументи, кубки, грамоти, почесні знаки і нагороди спортсменів і колективів художньої самодіяльності студентів та співробітників.

Режим роботи для відвідувачів. Музей працює щоденно від 9.00 до 17.00. Вихідні дні: субота, неділя. Екскурсії за заявками проводяться в усі дні тижня.

Прізвище, ім’я, по батькові та деякі дані про керівника музею. Білоус Володимир Іванович – директор музею, асистент кафедри соціальної медицини і організації охорони здоров’я, відповідальний за курс історії медицини, медичної етики та деонтології. Полковник медичної служби у відставці, лікар-токсиколог, заступник начальника та начальник (1983-1984) військової кафедри. Автор та співавтор 155 друкованих наукових праць, в тому числі 6 монографій, 2 винаходів, 27 рацпропозицій.


В.І.Білоус, В.В.Білоус


ІСТОРИЧНИЙ НАРИС ПРО БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, З АКЦЕНТОМ НА КИЇВСЬКОМУ ПЕРІОДІ ЙОГО ІСТОРІЇ

(за документами музею до 80-річчя від дня заснування БДМУ)


2011 року виповнюється 80 років від дня заснування університету як вищого медичного навчального закладу України. Буковинський державний медичний університет входить до славної когорти поважних за віком навчальних закладів України, а за давністю заснування посідає восьме місце серед медичних університетів та академій.

У жовтні 1944 року Другий Київський державний медичний інститут був переведений для подальшої своєї роботи в місто Чернівці. Не отримавши нової назви, передислокований у Чернівці столичний медичний навчальний заклад півтора місяця продовжує працювати як 2-й Київський державний медичний інститут у місті Чернівцях. Набрані на перший курс в 1944 році абітурієнти були зараховані наказом «студентами Другого Київського медичного інституту в м. Чернівцях». Тільки наприкінці листопада 1944 року 2-му КДМІ надано назву «Чернівецький державний медичний інститут» і для засвідчення офіційних документів про свою діяльність вручено нову печатку. Так закінчився Київський період і розпочався Буковинський період діяльності навчального закладу.

Усе в світі народжується лише один раз і живе до того часу, поки не помре або не буде знищене в якийсь інший спосіб. Як і людина, будь – яке творіння може змінювати назву (прізвище, ім’я), місце дислокації (проживання), соціальний статус (рівень діяльності), але своє життя та діяльність народжене продовжує до смерті безперервно. Від свого народження в 1931 році наш вищий медичний навчальний заклад, незважаючи на солідний вік, повноцінно живе, процвітає і має чудові перспективи на майбутнє. Була спроба через невігластво чиновників, які готували постанову Кабміну про надання 1997 року інституту статусу академії «вкоротити» нашу історію і розпочати її з початку. Постановою Кабміну № 312 від 4 квітня 1997 року наш навчальний заклад ліквідували, але, слава Богу, зразу ж реанімували і продовжили життя та діяльність народженого в столиці України вищого медичного навчального закладу надалі. Розпорядження Кабміну (2005) про надання академії статусу університету складене досконаліше.

Київський виробничо – медичний інститут (1931 – 1936) – Другий Київський державний медичний інститут (1936 – 1944) – Чернівецький державний медичний інститут (1944 – 1997) – Буковинська державна медична академія (1997 - 2005) – Буковинський державний медичний університет від 2005 року – такою стисло є історія заснування й подальшого розвитку новоствореного в 1931 році вищого навчального медичного закладу та його трансформації в теперішній Буковинський державний медичний університет (БДМУ). Від заснування до цього часу навчальний заклад під впливом різних обставин змінював як назву, так і дислокацію, але ніколи не міняв статусу вищого навчального закладу і не переривав своєї діяльності із підготовки висококваліфікованих лікарів.

Тож коли, де і як народився наш університет як вищий навчальний заклад України, як і де він працював до появи на Буковині? Дещо з історії. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 23 червня 1930 року керівництво медичною освітою було передане із системи Наркомату освіти у відання Наркомату охорони здоров'я. Медичні факультети виведено із складу університетів і перетворено в самостійні медичні інститути, що дозволило значно збільшити чисельність студентів. У цьому ж році вперше дозволено розпочати в медінститутах підготовку лікарів на трьох факультетах: лікувально-профілактичному, санітарно-гігієнічному та дитинства (педіатричному) із строком навчання 5 років. До цього часу підготовка лікарів у всіх медичних навчальних закладах проводилася лише на єдиному медичному факультеті.

Рішенням уряду від 1 березня 1930 року дозволено відкриття нових медичних інститутів виробничого типу, які отримали назву «лікарня-інститут». Були зняті кількісні обмеження на прийом студентів до всіх вищих навчальних закладів. Чому були введені такі новації? А ось чому.

На початку 30-х років у Радянському Союзі, до якого входила й Україна, гостро проявилась нестача медичних кадрів, особливо лікарів (тому декілька прикладів). В 1925-1929 роках навіть Наркомат охорони здоров’я України очолював робітник, член ВКП(б) Д. Єфімов, який перед призначенням на посаду отримав двомісячну медичну підготовку. Відкритий ще 1921 року Харківський фармацевтичний інститут впродовж 1930-1935 років очолював на посаді ректора фельдшер М.І. Пирогов. В лікувальних закладах на посадах лікарів часто працювали фельдшери, зубні лікарі, акушерки. Для негайного вирішення кадрової проблеми в медицині у Радянському Союзі розпочали організацію медичних інститутів нового, виробничого типу, які отримали назву «лікарня-інститут» і призначалися для підготовки лікарів із числа середніх медпрацівників (фельдшерів, медсестер, зубних лікарів, лаборантів). У Харкові та Вінниці – вперше і в останнє в історії вітчизняної та світової медицини – були відкриті навіть два інститути заочної медичної освіти (Вінницький з медичним факультетом 1930 року та Харківський всеукраїнський інститут заочної медичної освіти з медичним, стоматологічним та фармацевтичним факультетами 1931 року). Інститути виробничого типу були засновані в усіх республіках Радянського Союзу. В Україні в 1931 році «лікарні-інститути» створюються в Києві, Харкові, Одесі, де уже існували стаціонарні державні медінститути, а також у містах Вінниці, Запоріжжі, Житомирі, Полтаві, Кременчуку, Кіровограді, Миколаєві і Херсоні, де вищих навчальних медичних закладів не було. Усього було створено в Україні 11 виробничих медінститутів типу «лікарня-інститут». У 1934-1936 роках «лікарні-інститути» у Вінниці, Запоріжжі, Києві, Одесі та Харкові рішеннями Ради Народних Комісарів УСРР реорганізовані у державні медінститути, а в інших містах після першого випуску лікарів – ліквідовані. Так, у 1934-1936 роках у переліку державних вищих навчальних медичних закладів України з'явились 2-й Київський, 2-й Харківський та 2-й Одеський, Вінницький і Запорізький державні медичні інститути.

Навесні 1931 року на базі Першої робітничої лікарні Києва (колишня Єврейська безкоштовна лікарня) засновано виробничо-медичний інститут, який розпочав підготовку лікарів із фельдшерів та медсестер без відриву їх від виробництва. Директором новоствореного інституту призначений кандидат медичних наук, акушер-гінеколог Н.Г. Окропаридзе (згодом доцент кафедри акушерства і гінекології 2-го КДМІ). Функції клінічних кафедр виконували відповідні за профілем відділення лікарні, а обов'язки завідувачів кафедр покладалися на завідувачів цих відділень. Лабораторії лікарні були одночасно навчальною базою теоретичних кафедр виробничого інституту. Наприклад, патологоанатомічне відділення лікарні одночасно виконувало функції анатомічних кафедр. У 1934 році випущено 42, а в 1935 році – 34 дипломованих лікаря. Практичний досвід роботи «лікарні-інституту» і фаховий рівень лікарів перших випусків показали, що Перша робітнича лікарня є хорошою навчальною базою, яка забезпечує високий рівень підготовки лікарів.

На прохання Народного комісаріату охорони здоров'я, Рада Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) Постановою № 1049 від 16 липня 1936 року реорганізувала Київський виробничо – медичний інститут з 1 вересня 1936 року в стаціонарний 2-й Київський державний медичний інститут (2-й КДМІ) із лікувальним факультетом. Цією ж постановою будівлі й оснащення Першої робітничої лікарні були передані у власність 2-го КДМІ, що дозволило всі теоретичні та майже всі клінічні кафедри розмістити у власній живописній садибі. Ось зміст цієї Постанови (архівний оригінал).

Постанова № 1049

Про реорганізацію Київського виробничо-медичного інституту

Рада Народних Комісарів УСРР постановляє:

1. Реорганізувати з 1 вересня 1936 року виробничо-медичний інститут у м. Києві на стаціонарний 2-й Київський медичний інститут.

2. У зв'язку з реорганізацією інституту, дозволити Наркомздоров'я Української Соціалістичної Радянської Республіки:

а) видати інститутові триста шістдесят тисяч (360000) крб. на дообладнання лабораторій та кафедр новоутвореного інституту й збільшити кошторис інституту по ст. ст. 1,2,6,7 на сто п’ятдесят тисяч (150000) крб. Покриття цих витрат провести за рахунок загальних асигнувань на кадри Нарком здоров'я;

б) для поширення учбової площі інституту на базі 1-ої Київської робітничої лікарні придбати 4 стандартних будинки вартістю п’ятсот тисяч (500000) крб. у межах установлених на 1936 рік лімітів капіталовкладень по Нарком здоров'я за рахунок відповідного зменшення капіталовкладень по будівництву морфологічного корпусу Київського медінституту.

Голова Ради Народних Комісарів П Любченко Заступник керівничого справ РНК УСРР Я. Кричевцев.

Із 20 клінічних кафедр 16 були створені і розміщені в профільних відділеннях лікарні, які стали власними клініками інституту, а решта шість – на базі міських і відомчих лікарень Києва. Директором інституту був призначений керівник цієї лікарні кандидат медичних наук М.Є.Лиманський.

Багато кафедр у 2-му Київському медінституті очолили відомі в світі науковці: академіки В.Ю. Чаговець (кафедра нормальної фізіології), В.М.Іванов (кафедра факультетської терапії), І.М. Іщенко (кафедра загальної хірургії), перша жінка-академік А.І. Замкова-Смирнова (кафедра патологічної анатомії), професори Б.Я.Падалка (кафедра інфекційних хвороб), Г.С. Барг (кафедра мікробіології), В.Г. Лазарев (кафедра неврології), П.І. Баранник (кафедра загальної гігієни), І.В. Базилевич (кафедра госпітальної терапії), А.С. Берлянд (кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб), А.М.Ольшанецький (кафедра акушерства і гінекології), Б.М. Городинський (кафедра госпітальної хірургії), В.Г. Балабан (кафедра дитячих хвороб), С.І.Радченко (кафедра соцгігієни), Є.І. Левін (кафедра дерматовенерології), Я.Г. Замковський (кафедра очних хвороб), В.П. Кібальчич (кафедра анатомії), П.С. Шидловський (кафедра топографічної анатомії), Р.А. Димшіц (кафедра патофізіології), Ф.І. Гейліх (кафедра фармакології), Б.М. Колдаєв (кафедра біохімії).

Протягом 1931-1940 років чисельність студентів зросла з 47 (1931) до 1618 (1940), а випуск лікарів збільшився з 42 (1934) до 245 (1940). Усього за 10 років (1931-1941) в інституті було підготовлено понад 560 лікарів.

З початком війни, через загрозу окупації ворогом Києва, у липні 1941 року всіх студентів інституту направили до м. Харкова, де їх приймав тимчасово 1-й Харківський медінститут. У серпні до м. Харкова евакуйовані навчально-матеріальна база та наявний на той час у м. Києві професорсько-викладацький склад 1-го і 2-го Київських медичних інститутів. Всі прибулі до Харкова студенти обох київських медінститутів були мобілізовані і направлені на фронт: студенти 4-5 курсів – заурядлікарями (лікарями без диплома), а студенти 2-3 курсів – медсестрами та фельдшерами. Тимчасово, на воєнний період, шляхом об'єднання зібраного в Харкові штатного персоналу та навчально-матеріальної бази двох київських медінститутів був створений Київський медичний інститут (об'єднаний). Адміністрація об’єднаного Київського медінституту розмістилася на вулиці Сумській, 1. Кафедри цього інституту були укомплектовані не за штатним розкладом, а об'єднували персонал та оснащення кафедр обох київських інститутів. Таким штатом і оснащенням Київський медінститут (об’єднаний) працював до поновлення в 1944 році діяльності 1-го та 2-го медінститутів як окремих навчальних закладів.

Загроза захоплення ворогом м. Харкова примусила евакуювати Київський об'єднаний медінститут на Урал у м. Челябінськ, де він розмістився на вулиці Комуни, 35 і працював до повернення наприкінці грудня 1943 року у звільнений від ворога Київ. У м. Челябінськ залишився працювати Челябінський медінститут (тепер Челябінська державна медична академія), створений за рахунок частини матеріального оснащення та особового складу кафедр і клінік київських медичних інститутів.

У жовтні 1941 року в окупованому м. Києві було поновлено навчання на 4 та 5 курсах лікувального факультету Київського медичного інституту. Створений в окупованому Києві медінститут був укомплектований професорами, доцентами, асистентами та студентами Першого і Другого Київських медінститутів, які не встигли або не змогли евакуюватись у Челябінськ. Інститут очолили доцент, хірург О. Лазуренко (ректор), професор, патологоанатом Б. Кучеренко (проректор), акушер-гінеколог, професор М.К. Венцківський (проректор із навчальної роботи та завідувач кафедри акушерства і гінекології). Крім Київського, на окупованій території України поновили в 1941 році свою роботу і працювали понад два роки Вінницький та Львівський медінститути, медичний факультет Дніпропетровського університету, курси фармацевтів і фельдшерів при Харківському університеті. Навесні 1942 року керівники медінституту Б.Кучеренко і О. Лазуренко були заарештовані, а невдовзі їх разом із деякими науковцями медінституту розстріляли в Бабиному Яру (серед них завідувач кафедри мікробіології 2-го КДМІ проф. Г.С. Барг). У листопаді 1942 року інститут реорганізовано в «Полімедикум», а потім ліквідовано. Частину студентів було відправлено на роботу до Німеччини.

Після повернення в грудні 1943 року Київського об'єднаного медінституту із Челябінська у визволений, але зруйнований Київ, діяльність Першого Київського медичного інституту була поновлена наприкінці того ж 1943 року з розміщенням його на тій навчальній і клінічній базі обох інститутів, яка збереглася від зруйнувань.

У березні 1944 року звільнені Чернівці. Місто майже не зазнало руйнувань. Восени 1944 року закінчилися бойові дії на території Буковини. Наркомат охорони здоров'я УРСР на прохання обкому компартії та облвиконкому Чернівецької області в серпні 1944 року звернувся до Ради Народних Комісарів УРСР із проханням поновити діяльність 2-го Київського медичного інституту з передислокацією його в університетське місто Чернівці, яке мало всі необхідні умови для розміщення в ньому та забезпечення повноцінної діяльності так потрібного Буковині вищого медичного навчального закладу. Раднарком УРСР Постановою № 1360 від 20 жовтня 1944 року, яка за змістом є майже копією Постанови № 404, дозволив Народному комісаріатові охорони здоров'я “поновити діяльність 2-го Київського медінституту з лікувальним факультетом та передислокувати його в м. Чернівці”.

Саме передислокувати для подальшої роботи в м. Чернівці, а не розформувати 2-й КДМІ та на його базі створити Чернівецький медінститут. Необхідність акцентувати на цьому увагу викликана тим, що чомусь безпідставно вважають роком заснування Буковинського медичного університету 1944 – тобто рік початку діяльності 2-го Київського медичного інституту на Буковині. Ось зміст Постанови № 1360 від 29. 10. 1944 року (архівний варіант).

Постанова № 1360

Ради Народних Комісарів УРСР

від 20 жовтня 1944 року місто Київ

Про поновлення роботи 2-го Київського медичного інституту

Рада Народних Комісарів УРСР постановляє:

1 Дозволити Народному Комісаріату Охорони Здоров'я УРСР поновити діяльність 2-го Київського медичного інституту з лікувальним факультетом.

2. Дозволити Наркомату здоров'я УРСР провести передислокацію 2-го Київського медичного інституту до міста Чернівці.

3. Зобов'язати виконком Чернівецької облради депутатів трудящих виділити та закріпити за медичним інститутом: будинки на Театральній площі № 5-6; будинок по вулиці Неагой Басараб № 1; будинок колишнього теологічного факультету.

а) Закріпити за медичним інститутом як клініко-поліклінічну базу в місті Чернівці: обласну лікарню на 700 місць; пологовий будинок на 100 місць; дитячу лікарню на 150 місць; психіатричну лікарню на 600 місць; лікарню для туберкульозних хворих на 100 місць; облвендиспансер; облтубдиспансер; 2-гу міську поліклініку; жіночу і дитячу консультації та молочну кухню.

б) Виділити 75 квартир для професорсько-викладацького складу і співробітників інституту;

в) Виділити медінституту 75га землі для організації допоміжного господарства.

4. Затвердити контингент набору студентів до інституту в 1944-1945 навчальному році на перший курс – 300 чоловік.

5. Зобов'язати Народний Комісаріат Охорони здоров'я УРСР до 1 жовтня 1944 року укомплектувати інститут професорсько-викладацьким складом, організувати лабораторії, кабінети, провести потрібний ремонт приміщень і пристосувати їх для використання.

6. Зобов'язати Наркомат торгівлі УРСР ( тов. Дрофу) відкрити при інституті їдальню закритого типу для професорсько-викладацького складу та студентів інституту.

7. Наркомат фінансів УРСР разом із Наркоматом здоров'я УРСР передбачити за республіканським бюджетом відповідні асигнування на утримання згаданого інституту і його клінічної бази.

Голова Ради Народних Комісарів УРСР М.С. Хрущов

Заступник керуючого справами РНК УРСР І. Джигамон

У Постанові № 1360 від 20.10.1944 року забули лише вказати, як слід називати 2-й Київський медінститут після передислокації його в м. Чернівці. Передислокований медінститут продовжує працювати в Чернівцях як 2-й КДМІ. Наприкінці листопада 1944 року в м. Київ було надіслано звіт про укомплектованість та організацію роботи 2-го Київського медичного інституту на новому місці. Лише після звіту про роботу 2-го КДМІ в Чернівцях, навчальному закладу було надано назву «Чернівецький державний медичний інститут», вручено нову печатку і з грудня 1944 року він продовжує свою діяльність вже з новою назвою – Чернівецький державний медичний інститут.

У зв'язку з цим, цікавими є накази, які видавав упродовж жовтня й листопада 1944 року тимчасово виконуючий обов'язки директора цього інституту доцент Євген Ілліч Кефелі (після – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри анатомії 1-го Київського медінституту). Наприклад (з архіву):

Наказ № 1

по Другому Київському медичному інституту

в місті Чернівцях від 21 жовтня 1944 року

1. За наказом № 1858 НКОЗ УРСР від 03. 09.1944 р. відновлюється

діяльність 2-го Київського медичного інституту у складі лікувального факультету в місті Чернівці. За цим же наказом затверджено контингент прийому студентів на 1944 -1945 навчальний рік на перший курс у кількості 300 осіб.

2. За наказом № 1876 НКОЗ УРСР від 07.10.1944 р. я, Кефелі Євген Ілліч, прибув у командирову до міста Чернівці для організації 2-го Київського медичного інституту і вступив у тимчасове виконання обов'язків на час командировки з 10.10.44 року директора цього інституту.

3. Призначити кандидата медичних наук доцента Шульга Михайла Сидоровича з 10 жовтня 1944 р. виконуючим обов'язки завідувача кафедри гістології 2-го Київського медичного інституту в Чернівцях та тимчасово виконуючим обов'язки заступника директора в навчально - науковій частині.

Підстава: наказ по НКОЗ УРСР від 07. 10. 1944 р. Директор Є.І. Кефелі

Набір студентів у кількості 250 осіб на перший курс 1944-1945 навчального року для 2-го Київського медичного інституту в м. Чернівці проводив влітку 1944 року в Києві 1-й Київський медінститут, а ще 50 осіб набрали із місцевого населення та поранених, які лікувались у військових шпиталях, що знаходилися на той час у Чернівцях. Решта курсів (2,3,4) інституту комплектувалися до березня 1945 року переводом студентів із різних медінститутів колишнього Радянського Союзу. Із Чернівецької області поступили до інституту протягом 1945-1951 років всього 66 осіб, а закінчили за цей період навчання в інституті всього 48 буковинців.

Так закінчився Київський період діяльності, і в надзвичайно важких умовах завершального року війни та повоєнної розрухи розпочинався Буковинський період діяльності 2-го Київського (з листопада 1944 року – Чернівецького державного медичного інституту) а від 2005 року – Буковинського державного медичного університету.

Подальший розвиток та удосконалення діяльності медичного

навчального закладу на Буковині

В перші роки діяльності інституту на Буковині велику роль в заснуванні, оснащенні та організації роботи кафедр інституту, в підготовці медичних кадрів та розвиту медичної науки відіграли видатні науковці інституту, завідувачі кафедр професори С.М. Савенко (нервові хвороби), Б.Л.Радзіховський (офтальмологія), М.К. Венцьковський та Л.Б. Теодор (акушерство й гінекологія), В.О. Ельберг, Н.Б. Щупак, М.Ю. Рапопорт, В.А.Тригер (внутрішні хвороби), Є.Р.Цитрицький та О.Ю.Мангейм (хірургія), З.Н.Гржебін (дерматовенерологія), С.П.Закривидорога (фармакологія), І.Г.Федоров і Д.С.Четвертак (патофізіологія), К.Д.Філатова (анатомія), О.М.Федорович (педіатрія), Г.П.Калина (мікробіологія), Я.П.Скляров (нормальна фізіологія), Н.М.Шинкерман (патанатомія), Н.П.Татаренко (психіатрія), М.І.Михалойц (ЛОР-хвороби), А.В.Кирилічева (гістологія). Саме ця когорта науковців під керівництвом ректорів Д.С.Ловлі (1945-1951) і М.Б.Маньковського (1951-1954) започатковувала діяльність медінституту в перші десять років після переїзду його в Чернівці. На 33 кафедрах інституту у 1945 році працювали 13 професорів, 27 доцентів, 46 асистентів-кандидатів медичних наук, 52 викладачі без наукового ступеню.


Із початком своєї діяльності в Чернівцях інститут стає не тільки науково-методичним, а й лікувально-профілактичним центром Буковини. Науковці інституту разом із місцевими органами охорони здоров'я ліквідували в краї епідемії висипного (1944) та поворотного (1945) тифів, запобігли епідемії черевного тифу (1945), ліквідували високу захворюваність венеричними хворобами (1944-1948), туберкульозом (1944-1958), ендемічним зобом (1946-1963), значно зменшили дитячу смертність. Науковці інституту в післявоєнний період зіграли велику роль у підвищенні кваліфікації лікарів Буковини, удосконаленні їхніх знань. Особливо допомогли в цьому виїзди науковців інституту в районні та дільничні лікарні і проведення на місцях так званих «Днів лікаря». Відповідно підібрана група науковців виїздила в район і працювала за відповідним планом. Як правило, читалась лекція для всього медперсоналу про міжнародне становище або на атеїстичну тематику. Провідні науковці від кафедр знайомили лікарів з новинами в медицині (актуальними відкриттями медичної науки, новими методами діагностики та лікування. Обов’язково проводились консультації із складанням плану лікування тяжко хворих або професорські (доцентські) консультативні обходи. Іноді виконувались разом із місцевими хірургами заплановані операції. Такими в більшості були за змістом і формою «Дні лікаря» на місцях з участю науковців медінституту. Провідні науковці інституту за сумісництвом обіймали посади головних спеціалістів Чернівецької області (наприклад, хірурга Є.Р. Цитрицький, терапевта В.О. Ельберг, акушера-гінеколога М.К.Венцковський, невропатолога С.М.Савенко, травматолога О.Ю. Мангейм).

Невдовзі загальне визнання не тільки в Україні, а й за її межами отримали наукові розробки вчених інституту (ректор М.М.Ковальов, 1954-1962) із проблем патології нервової системи, особливо нейроінфекції (професор С.М.Савенко), психіатрії (професор Г.Ю.Маліс), гастроентерології (професори Н.Б.Щупак, В.А.Тригер, О.І.Самсон), ендокринології (професори Я.Д.Кіршенблат, Н.М.Шінкерман, М.М.Ковальов, доцент Б.Б.Роднянський), ембріотопографії (професори М.Г.Туркевич, В.А. Малішевська), офтальмології (професор Б.Л.Радзіховський), синтезу нових антимікробних речовин (професори Г.П.Пісько, Г.А.Троян, Г.К.Палій, Ю.Л.Волянський).

У 1957 році Чернівецькому державному медичному інституту – як тоді було прийнято писати – «рішенням Ради Міністрів СРСР і Центрального комітету КПРС було надане почесне право приймати до захисту кандидатські дисертації». У травні 1957 року вперше в історії навчального закладу були захищені на засіданні Вченої ради кандидатські дисертації викладачів інституту А.Д.Юхимця, І.М.Рембези, Ю.Ю.Бобика. Від 1975 року у зв’язку із скороченням кількості спеціалізованих Вчених рад, було скасоване право приймати до захисту на Вченій раді Чернівецького медінституту кандидатські дисертації.

У 1963-1974 роках завдяки діяльності ректора О.Д.Юхимця значно розширилась й удосконалилась навчально-матеріальна база інституту. Проведена реконструкція деяких навчальних корпусів, побудовані чотири нові гуртожитки для студентів, вступив у дію прекрасний спортивний комплекс, їдальні та комбінат побутових послуг для студентів, побудовані тваринник і господарський двір.

На мальовничому березі річки Дністер біля села Репужинці (70 км від міста Чернівці) у тінистих алеях березового та соснового гаїв був облаштований спортивно-оздоровчий табір для студентів та співробітників інституту на 250 відпочиваючих.

Оздоровчий табір заснований в 1958 році з ініціативи тодішнього завідувача кафедри фізичного виховання Костянтина Володимировича Миронова. Вперше табір прийняв на відпочинок студентів і співробітників тодішнього Чернівецького медінституту в 1958 році. Розміщувались відпочиваючі тільки в наметах, наданих військовою частиною, із якою медінститут підтримував тісні шефські зв'язки. Лише їдальня знаходилася в дерев'яному будинку.

На початку 60-х років з ініціативи ректора інституту О.Д. Юхимця були побудовані для відпочиваючих різного типу цегляні та дерев'яні котеджі, павільйони для настільних ігор, літній театр, спортивні майданчики. В 60-х роках у таборі інституту любив відпочивати відомий сатирик Народний артист СРСР Аркадій Райкін.

У 1968 році, після реконструкції і капітального ремонту переданого у власність інститутові будинку колишньої 4-ї Чернівецької текстильної фабрики, був уведений в дію навчально-спортивний комплекс з чудовими спортивними залами, які дозволяли організувати роботу будь-яких спортивних секцій та надавали можливість проводити різні види спортивних змагань.

Під керівництвом ректорів О.Д.Юхимця (1963-1974) та В.К.Патратія (1974-1993) у зростанні й поширенні авторитету Чернівецького медінституту за межі України важливу роль відіграла діяльність добре відомих у країні та за її межами науковців П.М.Гудзенка, Т.К.Набухотного (педіатрія), Г.Т.Піська, Ю.І.Іванова (фармакологія), М.Г.Туркевича, В.М.Круцяка (анатомія), Г.А.Троян, Ю.Л.Волянського, Г.К.Палія (мікробіологія), П.В.Волошина, І.К.Владковського, В.К.Чернецького (неврологія), О.С.Сокол (Тарабан), В.П.Ліпковського, А.М.Михайлової (інфекційні хвороби), Г.Ю.Маліса, Ю.А.Антропова (психіатрія), Д.О.Битченка, О.О.Гладкова (ЛОР-хвороби), Б.А.Пахмурного, А.І.Гоженка, Л.М.Очеленка (патофізіологія), Я.Б.Кіршенблата (нормальна фізіологія й ендокринологія), В.Л.Хенкіна, Л.І.Романа, С.А.Каца, Б.О.Мількова (хірургія), В.А.Тригера, О.І.Самсон (внутрішні хвороби).

У 1993 році вперше було не призначено, а обрано за конкурсом ректора інституту. Колектив вибрав на цю посаду колишнього свого випускника Заслуженого працівника народної освіти України, академіка АН ВШУ, член-кореспондента Академії педагогічних наук України, доктора медичних наук, професора В.П. Пішака, відомого своїми працями в галузі нейроендокринології та хронобіології.

Оживляються і набирають нового змісту всі напрямки діяльності навчального закладу. Розширяються зв'язки інституту із зарубіжними навчально-науковими закладами. В інституті розпочата підготовка лікарів для країн ближнього й далекого зарубіжжя. Започатковане співробітництво з навчальними закладами та науковцями Австрії, Німеччини, США, Канади, Швеції, Голландії, Франції, Румунії, Росії, Болгарії, Польщі. Відкрито 10 нових кафедр і поновлено роботу чотирьох раніше закритих кафедр.

Значно розширюється та удосконалюється навчально-матеріальна база університету. Починаючи з 1994 року, реставровані, капітально відремонтовані, оснащені сучасними меблями і технічними засобами всі навчальні корпуси. Крім того, реконструйовані, капітально відремонтовані, укомплектовані необхідним оснащенням та введені в експлуатацію нові навчальні корпуси, нові факультети, нові кафедри. Поновлена робота бази відпочинку “Здоров'я” на річці Дністер. П'ять гуртожитків забезпечують задовільне розміщення в них майже усіх студентів.

Завершені реставрація та капітальний ремонт переданого місцевою владою для БДМУ будинку, в якому розмістився палац “Академічний” на 700 місць. Палац «Академічний», в якому створені чудові умови для проведення різнопланових студентських вечорів, мистецьких заходів, творчих зустрічей, занять у гуртках художньої самодіяльності стає гордістю університету. Університет має чудовий історико-медичний музей, який знаходиться у будівлі палацу «Академічний».

У 1995 році Державна акредитаційна комісія визнала інститут акредитованим за статусом вищого закладу освіти четвертого рівня, а в 1997 році Постановою Кабміну України № 312 від 4 квітня 1997 р. на базі Чернівецького медінституту була створена Буковинська державна медична академія (БДМА). До складу академії ввійшли три медичних училища – Чернівецьке, Новоселицьке й Вашківецьке.

На базі навчального закладу в 1995 році проведена Міжнародна конференція з питань розвитку медсестринства в Україні, а в 1999 році – Перший Всеукраїнський з'їзд молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, на яких були визначені основні напрямки розвитку медсестринства і підготовки молодших медичних спеціалістів в Україні.

За досягнуті успіхи навчальний заклад 2005 року отримує статус університету.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 2 березня 2005 року № 46 – р м. Київ


Про реорганізацію Буковинської державної медичної академії

1. 
   Прийняти пропозицію МОЗ щодо реорганізації Буковинської державної медичної академії у Буковинський державний медичний університет.
   

Витрати, пов'язані з реорганізацією Академії, здійснити в межах асигнувань, передбачених МОЗ на підготовку кадрів.

2. Установити, що студенти Буковинської державної медичної академії продовжують навчання у Буковинському державному медичному університеті.
   

Прем'єр-міністр України Ю.Тимошенко


Сьогодні Буковинський державний медичний університет (БДМУ) добре знаний як в Україні, так і за її межами науковий, навчальний і лікувальний заклад із багатим практичним досвідом і славними традиціями. Університет є членом Асоціації університетів Карпатського регіону. Міністерством охорони здоров'я України Буковинський університет внесений до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Утверджували авторитет інституту і його випускники. Два вихованці інституту були призначені на посаду Міністра охорони здоров'я України: талановитий хірург член-кореспондент АН і АМН УРСР, лауреат Державної премії УРСР В.Д. Братусь ( 1954-1957 рр. та 1968-1975 рр.) і хірург, академік АМН України Ю.П.Спіженко ( 1992-1994 рр.).

Вихованці інституту, а в подальшому знані вчені й громадські діячі, стали Надзвичайними й Повноважними Послами України в Індії (професор Г.І. Ходоровський) і Румунії (професор Л.І. Сандуляк). Багато випускників і науковців інституту очолили відомі в Україні і за її межами науково-дослідні центри та інститути. (чл.-кор. АМН України Г.В. Гайко – директор Українського НДІ травматології й ортопедії; чл.-кор. АМН України Д.І.Заболотний – директор НДІ оторинолярингології; проф. Ю.Л.Волянський – директор Харківського НДІ мікробіології та імунології; В.В.Поканевич – генеральний директор Української асоціації народної медицини; В.Шаповал – директор нефроурологічного центру, зав. кафедри урології Харківського медичного університету; чл.-кор. АМН України М.Г.Проданчук – директор інституту екогігієни і токсикології імені Л.І.Медведя (Київ); академік АМН і чл.-кор. НАН України Д.Д.Зербіно – директор Інституту клінічної патології, завідувач кафедри патанатомії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького; проф. Т.Д.Никула – завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №2, проректор із навчальної й наукової роботи (1986-1997) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця; заслужений діяч науки, д.м.н., професор Зозуля Іван Савович, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри швидкої та невідкладної допомоги Київської державної мед академії післядипломної освіти; головний терапевт Естонії Н.В.Ельштейн – доктор меднаук, професор, заслужений лікар Естонії, широко відомий своїми філософсько-публіцистичними книгами «Діалоги про медицину», «Медицина і час»).

Чернівецький медінститут забезпечував не тільки високий рівень фахової підготовки лікарів, але й надавав всі можливості для розквіту талантів, якими Бог обдарував його вихованців. Так, у період навчання в інституті розкрився й розквітнув усіма барвами талант відомих в Україні і в усьому світі діячів культури, Героя України, лауреата Державної премії імені Т.Шевченка композитора, поета, музиканта й виконавця естрадних та народних пісень Володимира Івасюка, лауреата Державної премії поета-пісняра, народного артиста України, громадського діяча Михайла Ткача, лауреата Золотої медалі ЮНЕСКО і звання «Золоте ім'я світової культури», хірурга, піаніста, композитора Йосипа Ельгісера. Усі вони поєднували успішне навчання із заняттями в гуртках художньої самодіяльності.

Як багатопрофільний заклад освіти четвертого рівня акредитації відповідно до рішень Державної акредитаційної комісії України Буковинський державний медичний університет отримав ліцензії і проводить підготовку фахівців на 4-х медичних факультетах: за спеціальностями «Лікувальна справа», «Педіатрія», «Медична психологія» , «Стоматологія» із правом отримання диплома лікаря; на фармацевтичному факультеті навчаються майбутні клінічні фармацевти та фармацевти-бакалаври. На факультеті бакалаврів з відділенням молодших медичних і фармацевтичних фахівців проходять підготовку майбутні медичні фахівці за спеціальностями «Сестринська справа» і «Лабораторна діагностика» з отриманням диплома бакалавра медицини;

Післядипломну підготовку в університеті лікарі проходять на факультеті післядипломної освіти (2003) в інтернатурі та на курсах передатестаційного удосконалення із проведенням атестаційних іспитів на присвоєння чи підтвердження звання «Лікар-спеціаліст» другої, першої та вищої кваліфікаційних категорій.

Наказом по Міністерству Охорони Здоров’я на підставі наказів ВАК України в університеті у січні 2010 року створені спеціалізована Вчена рада К 76.600.01 з правом прийняття до розгляду та проведення захистів дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 – хірургія – медичні науки та спеціалізована Вчена рада К 76.600.02 з правом прийняття до розгляду та проведення захистів дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальностями: 14.03.04 – патологічна фізіологія – медичні науки; 14.01.10 – педіатрія – медичні науки.

На всіх факультетах університету навчається понад 3500 студентів, із них 300 іноземних з 22 країн. Тільки за роки діяльності навчального закладу на Буковині (1944-2008) підготовлено понад 20 000 лікарів та більше 700 бакалаврів, а усього за всі роки діяльності від дня заснування навчального закладу підготовлено більше 25 000 лікарів.

За активне впровадження у навчально-виховний процес педагогічних новацій та нових освітніх технологій у березні 2000 року Міністерством освіти і науки України навчальний заклад нагороджений Дипломом Третьої міжнародної виставки навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні – 2000». У серпні 2001 року навчальний заклад як лауреат у номінації «10 років незалежності України» нагороджений Дипломом «Міжнародний Академічний Рейтинг популярності та якості Золота Фортуна». У жовтні 2001 року Міністерством охорони здоров'я України навчальний заклад нагороджений Дипломом за ІІІ місце в номінації «Наукова діяльність» у державному рейтингу вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації у 2000/2001 навчальному році.

Щорічно на базі університету проводяться наукові конференції, симпозіуми, з'їзди, конгреси. Усі названі заходи проводяться на високому рівні з активною участю науковців університету і є одним із показників визнання авторитету навчально-наукового закладу. Від 2010 року університет входить до Великої Хартії Університетів.

Стимулює ефективну наукову та лікувально-профілактичну роботу професорсько-викладацького складу університету тісна співпраця з органами охорони здоров'я Чернівецької, Рівненської, Житомирської та Хмельницької областей.

Майже 700 студентів займаються науково-дослідною роботою. Кращі з них беруть участь у регіональних, всеукраїнських та міжнародних олімпіадах, конференціях, симпозіумах, на яких постійно посідають призові місця.

В продовж років від початку діяльності навчального закладу на Буковині в університеті сформувались гарні традиції творчого відпочинку та культурного дозвілля як студентів, так і співробітників. Власний спортивний комплекс дозволяє організувати роботу будь-яких спортивних секцій. У позанавчальний час працюють спортивні секції та гуртки за інтересами..

Художня самодіяльність університету представлена відомими за межами України студентським Народним ансамблем пісні й танцю «Трембіта» та хором співробітників, які брали участь і стали призерами міжнародних фестивалів у Польщі, Угорщині, Румунії, а також самодіяльним студентським театром, командами КВК .

Готуючись до святкування 80-річчя з Дня Народження, колектив університету сумлінною працею продовжує примножувати здобутки та славні традиції навчального закладу, зміцнювати його авторитет у державі й поза її межами і цим робить посильний внесок у розбудову та процвітання України та її невід'ємної складової – Буковини.

Список надрукованих статей про БДМУ:


1. Буковинська державна медична академія. Буковинський медичний вісник,

2002, Т.6 № 1. С 194-199. В.І.Білоус, Т.А.Захарова.

2. Буковинська державна медична академія (до 70-річчя від дня заснування), Стаття в міжнародному історичному журналі «Агапіт», Київ, 2004. № 14 – 15, Білоус В.І., Захарова Т.А.; 3. Історичний нарис про заснування та діяльність Буковинської державної медичної академії, Буковинський медичний вісник, № 3 – 2004 рік, С.214-222, В.П.Пішак, В.І.Білоус, В.Е.Кардаш, В.В.Білоус;

4. Маловідомі сторінки історії Буковинського державного медичного університету. Стаття, Буковинський медичний вісник, 2007. № 1.Том № 11 В.П.Пішак,В.І.Білоус,В.В.Білоус; 5. Історичний нарис про Київський період діяльності Буковинського державного медичного університету ((до 65–річчя від початку його діяльності на Буковині). Стаття Буковинський медичний вісник, № 1 (53), 2010. Білоус В.І., Пішак В.П.,Кардаш В.Е.,Білоус В.В.

6. Буковинська державна медична академія (до 70-річчя від заснування), в

газеті «Буковинське віче», 2001, Білоус В.І., Захарова Т.А. (надрукована

ціла сторінка з фотографіями).