Geum.ru

укрінформ, 5 вересня 2007 р

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
  1   2   3

ссылка скрыта

ссылка скрыта , –УКРІНФОРМ, 5 вересня 2007 р.


Змістовність державних символів

як ціннісний орієнтир соціокультурного прогресу України


Демонстрація фрагменту науково-популярного фільму

«Пристрасті навколо символіки»,

1991 рік, Національна кінематека України «Київнаукфільм».

Людмила Авескулова, президент Всеукраїнської громадської організації „Ліга Культури” (веде роботу круглого столу): Як бачимо, пристрасті навколо символіки не згасли... В силу того, що ми започаткували розглядати тему соціокультурного прогресу України, торкаємось символіки саме через те, щоб знайти спосіб і вже через 16 років допомагати формувати консолідовані, виважені рішення і розпочати розмову в суспільстві для того, аби ці символи або залишились, або були творчо переглянуті. Щоб до цієї теми вже не поверталися з такими полярними точками зору.

Зрозуміло, якщо ми розглядаємо тему соціокультурного прогресу, то без консолідації, виваженої позиції навряд чи можна чогось досягти, тим більше прогресу в культурі. Ті принципи, за яким ми проводимо «круглі» столи – це інтегрований принцип, хотілося б, щоб кожна позиція була коректною, етичною, щоб ми в процесі нашого спільного спілкування дійшли до збагаченого досвіду і якоїсь нової точки зору в цьому питанні.

…Буде слушно, переглянувши фільм «Пристрасті навколо символіки», звернутися до наших істориків, до історичної правди, до історичних фактів і дізнатися, що нового з’явилося на науковому Олімпі, які документи ще відкрилися, який новий погляд наших вчених на смисли наших національних символів, яку інформацію, яку цінність несуть наші національні символи?

Володимир Куєвда, етнопсихолог, кандидат психологічних наук, завідувач лабораторії історії психології Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України: Ця тема не може залишати байдужими людей суспільно активних і просто активних життєво, тому природно ці інтереси наростають і з’являється строкатість поглядів і уявлень, особливо про те, дивлюсь по тезах, що нічого постійного не буває, що символіка є змінною.

Те, що скажу, не претендує на істину. Займаюся цією справою як психолог і переконаний, що тлумачення символіки – це профіль психологічний. Є такі поняття «опредмечення уявлен»ь і «розпредмечення уявлень», так от в символіку вкладені певні уявлення, оскільки це знак і за тією не тільки зоровою позначкою, а й звуковою, колористичною стоїть цілком конкретний зміст. Розкодування чи розшифрування символіки якраз полягає в тому, щоб реконструювати той зміст, який вкладений у символ.

Символіка – це є письмо, знакова система цілком конкретної народної культури, закрита система. Тому для одних носіїв вона є зрозумілою, для іншої часто не зрозумілою. Спроба уніфікувати символіку, зробити її світовою, космогонічною ні до чого не призводить. Досить взяти енциклопедію символів і поглянути, що таке річка Ніл – символ життя. Запитайте про це просту людину?

Символіка передусім графічних символів є корінням сучасного письма і мови взагалі. Первинна національна система починається не з мовлення, а з символів. Вся символіка традиційна є дуже спільною в усіх культур. І в міру виокремлення вона набирала своїх обрисів.

Недавно вийшла моя книжка «Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект», у ній є зразки світотворчих символів і з японської культури, культури індіанців, українців, шведів. Так от усі вони мають однаковий зоровий образ.

Символіка є архітипічною. Є така цитата у Мішеля Фуко: «Вся картина світу, наше уявлення про світ – це мозаїка символічна. Руйнування символіки – картини світу, руйнує фізично саму людину». У Юнга є подібна теза: можна знехтувати символікою, цим архетипом, але приготуйтесь розрахуватись принаймні неврозом.

Система символіки є віддзеркаленням нашого світу від наших світотворчих уявлень... Ніхто символіки не придумував, це складалося у тривалому культурно-історичному досвіді. Якщо говорити про культуру, то це не що інше, як та ж сама активована складана система символіки – чи то музична, чи то образотворче мистецтво, мистецтво ґречності.

...Взаємовияв людини й культури має біопсихічну природу і будь-які руйнування на рівні сучасної «попси» не просто небезпечні, а руйнівно впливають на життєдіяльність людини. Це стосується безпеки життєдіяльності людини. А якщо в ширшому плані – проблема державної символіки, а отже і культури, бо символіка належить до ядра культури, а то є питання національної безпеки. У сучасних психотехнологіях, які вибудувані у досить серйозну систему інформаціно-психологічної війни, активно задано і маніпулювання символікою. Отже завдання наше в тому, що варто було б об’єднати зусилля вузьких профільних фахівців щодо символіки. І почати з державної символіки, розставити крапки. До речі, тризуб «трисуттям» треба називати – дві сутності об’єдналися і створили третю, це є двоєдиним виявленням прапора, де поєднання жовтого із синім дає життя – зелений колір. Отже потрібно сформувати ініціативну групу, звернутися до серйозного наукового аналізу, що твориться з національною символікою і принаймні висловити рекомендації, якщо не вимоги до владних структур, щоб навести порядок, оскільки те, що бачимо з національною символікою негідно не лише людини, народу, держави, а просто непристойно.

Юрій Савчук, докторант Інституту історії України Національної Академії Наук України, один із чотирьох авторів проекту Великого державного гербу України:

Насамперед хотів би подякувати Володимиру Сергійчуку, нині професору і доктору історичних наук, за його подвижницьку працю у справі популяризації символіки. Я пам’ятаю 90-ті роки, як гостро ця проблема стояла.

Як історик буду прагнути звертатися до подій, фактів. Ми звикли суспільний розвиток систематизувати, класифікувати, поділяти на ті чи інші хронологічні періоди і коли ми говоримо про державну символіку, хотів би зробити уточнення понятійне, символічних систем у світі надзвичайно багато. Вони всі побудовані на різних принципах і засадах...

Про традиції державного герба та прапора. А герб, геральдика як в історії, так і в цивілізаційному поступі має чітку прописку і хронологічну точку відліку. Це є Європа і це Європейське Середньовіччя. Звертаючись до історичної традиції, варто відзначити, що перші писемні згадки з Середньовіччя, з часів Київської Русі джерелами наших відомостей і явлень про кольорові сполуки того часу є численні літописи, ілюмінації, записи і знахідки. В цьому періоді ми не бачимо домінування синіх і жовтих кольорів у часи Київської русі. Це цілком зрозуміло, тому що прапори, а це продукт античного світу, який поширився в Європі разом з Україною в добу Середньовіччя, виконували здебільшого воєнні функції і засоби сигналізації. Для цього обиралися барвисті яскраві кольори певної символічної форми і тому не будемо на ґрунті тих джерел дискутувати. В той час домінуючими кольорами були червоні, яскраві, а форма трикутна.

Писемна згадка про прапори, які походили з українських земель – це відома хроніка краківського каноніка Яна Длугоша, датована 1410 роком. Саме під час Грюнвальдської битви з боку сучасних українських земель приймали підрозділи перемишльські, галицькі, подільські і там бачимо кольорові сполуки, які набувають того символічного значення, якого ми їм надаємо – як спосіб вирізнення з-поміж інших. Згадка про ці сполуки одна з найдавніших свідчень.

Якщо ми говоримо про традицію державної символіки, то маємо мати уявлення і схему про державний розвиток України. І якщо говорити про спадкоємність цієї традиції, то вона розвивалась умовно. Коли державне життя в Києві згасло за Литовсько-Польської доби, цю традицію було перебрано у Галицько-Волинській державі Данилом Галицьким. І вже в новому часі ми говоримо про козацькі форми державності – Запорізька Січ і Гетьманщина 16-18 ст. У цей момент бачимо оперування поняттями і оперування певних національних рис та їх поєднання з тим чи іншим державним утворенням. Упродовж тих утворень державних гербом, а він тоді називався „Національний Герб, Герб Нації, Малоросійський” і така назва була на всій території Гетьманщини, був козак з мушкетом. Тут є згадка про синє тло і золотого козака з мушкетом. Цей прапор – єдина пам’ятка і зберігається в Національному музеї України середини 18 ст. Він з’явився не випадково. У 1755-му 8 березня гетьман України Кирило Розумовський видав указ, який вперше в юридичній практиці визначив порядок використання національної символіки та символіки місцевої. Йдеться про те, що на сотенних прапорах мав зображуватися з одного боку герб нації, а з другого ???? Цей документ породив не тільки процес упорядкування й уніфікації символіки на державному і правовому рівні, а ми бачимо багато ознак і характеристики цієї теми, якою ми займаємося. Зокрема було багато мотивів оновлення прапорів, які виготовлялися коштом державного бюджету, тому там дуже щільно і прискіпливо розглядалось це питання. ...Все вказує, що лише на кінець 18 ст. ми можемо говорити про аспект державної символіки і наповнення її змістом у сучасному розумінні слова.

Щодо козацької доби, то джерел і відомостей обмаль з цього питання. І ті матеріали, які прийшли на рубежі 20-21 ст., маю на увазі колекцію козацьких прапорів у Стокгольмі, тільки дало явлення, як виглядали козацькі прапори. Хочу відповідально запевнити Вас, що символічну гаму усталену і домінуючу визначити неможливо.

Перейшовши на новий етап національно-визвольних змагань – УНР, Українська держава Скоропадського, Директорія Симона Петлюри, які прагнули створити різні форми політичного устрою, питання символіки стояло чітко: справа герба затверджувалась законами про державний герб, а Закон про державний прапор не було прийнято. Тому було прийнято цілий ряд важливих документів, зокрема про воєнно-морський прапор і про прапор посла України. У законодавчих актах чітко написано: національні кольори мають бути синьо-жовті. Незважаючи на таку ясність правову, питання справді у 20 ст. отримало 2 русла – використання синьо-жовтого і жовто-блакитного, воно тривало і в діаспорних організаціях. У 1949 році в УРСР звернулися до теми прапора червоно-синього. Перед тим був червоного кольору. Це виникло з тим, що Україна мала стати членом ООН і потрібно було вирізнити Україну. Це ініціатива Сталіна. У відповідь українські зарубіжні організації прийняли спільне консолідоване рішення – до розв’язки цього питання у незалежній суверенній Україні соборній відповідним органом, Парламентом, приймати і вважати прапор національний синьо-жовтий. Що й було проблемним у 1990 році. Ось така коротка історична довідка. Висновок – насправді дуже добре, що ми порушуємо цю тему, вона має свою логіку, історичне та правове підґрунтя.

Ігор Каганець, головний редактор журналу ссылка скрыта, завідувач Лабораторії психоінформатики Центру з інформаційних проблем територій НАН України:

Спосіб життя спільноти визначається її світоглядом. А символіка – це концентрований світогляд. Тому яка символіка, таке з часом влаштовується життя. Ми зараз знаходимося в такій ситуації, що закінчується величезний цикл природно історичний і з’являється новий. Природно з’являються ріні варіанти комбінації символіки. В цілому, якщо ми хочемо, щоб нормально розвивався народ, то потрібно, щоб символіка була в абсолютній цілісності і єдності, щоб герб, прапор, гімн і мета народу, держави були в єдності.

Якщо подивитися на те, що є зараз, то ситуація дуже суперечлива. Якщо взяти прапор, то він є констатацією перевертання природного порядку. Жовтий колір – символізує активне творче начало, а синій – матеріальне, пасивне, консервативне начало. Якщо говоримо про синьо-жовтий прапор, то він символізує домінування пасивного, матеріального над активним, творчим. Це не те, що є в нашому житті.

Щодо тризуба, у фільмі сказано, що він з’явися ніби випадково з орієнтацією на українське, звичай, без заглиблення в сутність цього символу. Насправді, цей символ дуже давній, ми його бачимо в часи експансії аріїв в середині 2 тисячоліття до н. е. Він символізує попри ті різні версії – життя, саме число 3 означає динамічне життя. Число 1 означає цілісність, 2 – початок різноманітності, яка може призвести до конфлікту, дуальності. А 3 – зняття суперечностей і нормальний стабільний розвиток.

Другим символом, який існував ще раніше – це сварга, свастика або сонце бік, символізує центр, центр в широкому сенсі. Це символ Творця Всесвіту, що є центром Всесвіту. Це символ сонця, який є символом сонячної системи, символ країни, звідки почався розвиток індоєвропейської або азійської спільноти. Це символ того божественного, що є в кожній людині, символ боголюдини. Саме свастика до Середньовіччя була символом Ісуса Христа, символом боголюбської реалізації.

Щодо гімну, то теперішній гімн не символізує національну мету, а є скоріше гімном національно-визвольної боротьби. Але державний гімн повинен нести в собі мету, бо будь-яка система без мети немає шансів на існування.

Зараз ми знаходимося на етапі творення нової системи цивілізації, тому нам цікаво те, що було в минулому, але в першу чергу ми повинні виходити з того, що ми хочемо – єдність мети, прапору гербу і гімну. Гімн, звичайно, треба написати інший, який би змалював те майбутнє, до якого ми прагнемо, навколо якого буде формуватися нове суспільство.

Щодо прапора, то має бути жовто-блакитним. Як тільки зроблений буде цей акт, побачите, як почнеться зміна масової свідомості, бо одразу почнуться запитання: а чому так, а-а-а, виявляється, що є щось божественне і матеріальне, що в кожному з нас дрімає божественне начало і в кожному почнуться перетворення, які можуть досягнути потужних масштабів.

Щодо герба: два традиційні символи – сварга і тризуб. Сварга – це завжди початок чогось нового. Все починається тоді, коли людина чи якась спільнота усвідомлює себе в центрі, розуміє, що все залежить від неї, від її власної волі, що вона має волю досягнути змін, вона ні на кого не показує пальцем, що є там якісь воріженьки, які заважають, вона всі причини шукає сама в собі і там знаходить волю для перетворення. Тому, на мою думку, потрібно піднімати питання про те, що символом нової Української держави, нової спільноти, нової цивілізації, яка тут буде започаткована, повинна бути свастика. Саме питання викличе море дискусій, вдасться підняти потужні історичні пласти, психологічні і це буде продуктивна розмова сама по собі. І не залежно від того, який в результаті символ буде прийнятий, але сама дискусія призведе до колосальних зрушень в масовій свідомості.

Я радий, що ми почали обговорювати це питання, сподіваюсь, що це буде початок цих великих перетворень, бо всі перетворення починаються зі світоглядного імпульсу, а символіка – це концентрований світогляд. Тобто фактично сьогодні ми починаємо творення нової цивілізаційної системи.

Володимир Череватенко, експерт з питань внутрішньої політики та міжнародних відносин, магістр державного управління: ...Щодо гімну, це пісня національно-визвольного руху, революційна, антидержавницька, спрямована на зруйнування тих імперій, в складі яких перебували українські землі. Програма цього гімну виконана. Якщо програма не виконана і якщо ми «запануєм, браття, у своїй сторонці», то хто тоді панує зараз?

Фактично йдеться про те, що за своїм змістом нинішній гімн є морально застарілим. Дуже добре розумію тих, хто є прихильником традиції, говорячи – це наше минуле, з гімном багато пов’язано трагічних, ліричних сторінок, про те зовсім інші реалії в світі і Україні. Зовсім інші якісно виклики в середині країни, так і за її межами. Зараз перше завдання пріоритетне – конструювання нової реальності, нової держави, традиції вже вмерли. Я розумію, що можуть бути заперечення, що хтось рушники вишиває, хтось пісні співає, все це добре. Я кажу про традицію у більш широкому розумінні і, як казав один з філософів: вмерли митці – вмерли герої.

Гімн має встановлювати не стільки мету, скільки засоби досягнення цієї мети. Має бути конструктивним, спрямовувати на творчу діяльність, на високі духовні цінності та ідеали, вказувати, що саме цим люди повинні керуватись у звичному житті. У нас забули, що таке цінності.

…Нинішній гімн – це фактично 5 рядків, які констатують, що є боротьба, боротьба не на життя, а на смерть, боротьба, яка десь ще може бути досягнута. Якщо б це мене стосувалося, пропонував би сконцентруватися на цінностях душі – з чистим серцем, з розумом, з любов’ю... Чому «ще не вмерли України ні слава, ні воля», чому б не співати «будь велична і прекрасна в злеті соколинім»? Навіть перший рядок є доволі песимістичним. Зараз людям потрібно натхнення, дати надію і силу їм душам, щоб вони почали жити для чогось доброго і великого. Коли зникає надія, зникає творчість, зникає майбутнє.

Ось моя пропозиція до тексту гімну, писав я вже її після конкурсу, тому що цікава ситуація з конкурсною комісією і варіантами вийшла. На конкурсну комісію було подано 76 варіантів: декілька варіацій гімну Радянської України, українського на музику Вербицького, слова Чубинського. Невже з такої кількості не знайшлось більш-менш гідного варіанту, невже серед сучасників немає достойних? Поетів вистачає. В мене є пропозиція опублікувати тексти запропоновані у вигляді збірки.

Цінності зараз конче потрібні. Гімн може бути лише як один із запобіжних засобів формування нової духовності, нової свідомості. Головне – завантажити нову систему духовних цінностей, багато що треба взяти з того, що було, але може по-іншому переставити акценти, бо ми живемо в іншу епоху. Пам’ятати минуле важливо. Є японська приказка: прошлое необходимо помнить в назидание на будущее. Тобто це не означає, що минулим потрібно постійно жити і ним керуватися. Хто звертається у своє минуле – забуває про майбутнє. А у нас зараз важливе завдання: вперед, вперед, вперед. Час прискорюється.

Що стосується державного герба, дуже багато символів схожі у різних народів. Але я вважаю, що тризуб – це найбільш вдалий знак з точки зору семантики. Можна шукати коріння його десь, але якщо по аналогії глянути, то знак виник на печатках князя Володимира, коли в Європі була поширена традиція зображення Матері Божої у вигляді квітки ірис – півників. Саме так виник ірис як геральдичний знак монаршої влади у Франції. У нас в Софійському соборі тризубами в тій чи іншій формі розмальована вся стеля. Це стародавня традиція, візантійський обряд, скасований реформою Никона.

Якщо поглянути на геральдичну лілію, то це не лілія насправді, а ірис – стилізований тризуб. З точки зору класичної європейської геральдики, як свідчать відповідні джерела, тризуб ніколи не зображували як тризуб, бо це нагадували символи бога Аполлона і пекло, тому зображували стилізовано під орнамент або квітку. Сама квітка має в центрі три пелюстки. Український тризуб якраз нагадує напівзігнуті пелюстки півників. Що цікаво, цей знак у Франції зображується як тризуб. З одного боку, це символ Діви Марії, з другого – це символ Трійці, з третього – це символ корони. Ще ірис називали мечовидною лілією. Ірис саме в цьому контексті шанується в Японії. Ми маємо дуже вдалий за своєю змістовністю символ. До речі, ірис на синіх полотнищах династії Капетингів з’явився саме при внукові Анни Ярославни. Їх було багато і при династії Валуа залишилось лише три. Фактично наш президентський стандарт відтворює певною мірою символ прапору дому Валуа – там не три іриси, а один.

Про кольори прапора. Якщо закладати просту символіку, тобто небо і поле, то це дуже добре, але в геральдичній традиції європейській є певні моменти – всі кольори на щось вказують. І тут справа не лише в Сході. Бо східна і європейська традиції дуже багато в чому різні. Але жовтий колір завжди є символом божественного „символизирует знатность, богатство, также христианские добродетели, справедливость, милосердие, смирение”. Чому ми не повинні поставити дух вище за синій колір – «великодушность, честность, безупречность или простое небо»? В геральдиці, наскільки мені відомо з літератури, важливе не стільки значення тієї чи іншої фігури, важливіше, що вкладається в той чи інший символ. З точки зору східної символіки, цей символ теж є символом неба. Чому неба? Фактично емблема Інь-Янь. Янь – це світле, ясність, активність, енергія. З небом співвідноситься стихія металу, зображується тим же ієрогліфом, що й золото.

...Щодо Великого герба. Чому козак? Ми можемо замітити його конем. Кінь – це теж могутній символ в європейській класичній геральдиці – енергетика, хоробрість, далекоглядність. Деякі геральдисти пишуть, що він поєднував у собі властивості лева. Взагалі потрібно відійти від тих символів, які нас прив’язують до певного регіону, що може призвести до певних непорозумінь. Поставимо з одного боку шахтаря, а з іншого лева, і от Вам федеративна держава. Треба дивитись, щоб символи працювали на майбутнє, а не були методом встановлення пам’ятників минулого. Пам’ятників досить, треба будувати!

Сергій Дацюк, консультант корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика», редактор мережевого проектного журналу «XYZ»: ...Є три варіанти гімну, які ми маємо знати, чим приблизно вони відрізняються, щоб мати уяву, як це все рухалось. Є перший варіант тексту Чубинського, в якому перший стовпчик зберігається незмінним у всіх трьох варіантів і ми її співаємо сьогодні. А другий – був прямий закид на адресу Хмельницького „Ой Богдане, Богдане, славний наш гетьмане, нащо дав Україну ворогам поганим, щоб вернути її честь – ляжем головами, наречемось України славними синами.” Вороги, зрозуміло, росіяни. Той варіант, який запропонував підправлений Вербицьким у 64-му році і був виконаний в такому вигляді, там вже немає Богдана, але є „станем браття в бій кривавий від Сяну до Дону, в ріднім краї панувати не дамо нікому”. Цей варіант також не влаштував. Бо, як відомо, прийнятий скорочений варіант, де кожен рядок мене не влаштовує. По-перше, сама ідея – це плагіат з польського «"Ешче Польска не згинела…». По-друге, «ще не вмерли України ні слава, ні воля» – це точно поразка, ще не вмерла, але конає. Я живу в країні, яка конає. „Ще нам браття молодії усміхнеться доля” – точно поразка, не зрозуміло, коли вона всміхнеться і взагалі чи воно буде. „Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці” – пасивність закладається, що не треба боротися з ними, вони самі щезнуть. „Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці” – причому у російському варіанті її взагалі не можна перекласти – „заживем и мы, братци, у своей сторонке”. Запануєм – означає – будемо мати владу, а не заживемо.

Приспів не зрозумілий з одної причини. Я розумію, що тіло можна покласти, бо воно смертне, а от покласти душу.., її можна тільки вкласти у щось. Покласти безсмертну душу можна – продати тільки нечистому. Тому кожне слово має бути змінено. І тут я стикаюся з такою проблемою як примат осмисленості, який окреслюється наступним чином – скажіть мені смисл, я його Вам його символізую. Тобто йдеться про те, що смисли передують символіці.

Чи можуть сучасні поети й письменники щось символізувати, якщо в них уяви нема? Треба бути дуже талановитим письменником, щоб так талановито згубити символ 12 образів. Про Андруховича. Потенційно світового рівня смислообраз 12 образів просто не те що зганьбив, він його знищив. Якщо уважно прочитати його останній роман, то ці 12 образів похідні суто із його сюжету. Там не досліджена ні смислова символіка, змістовність смислообразності, скажімо, міфології Древньої Греції.

Візьміть українську фантастику, всі як одні колупаються в минулому і відтворюють альтернативну історію, або зайняті відьомством та іншою нечистю. Жодного українського роману, який би символізував майбутнє в нових уявленнях, нових символах! Тому віддавати в руки письменників і поетів символізацію гімну, я вважаю, намарне. Спочатку потрібно зрозуміти, які символи ми хочемо мати.

Буквально вчора мене Грабовський переконував, що є національна ідея – земля і воля. А є ще національна ідея Табачника – добробут. Тому друге, кому не можна давати символізацію – це політикам.

Сягнемо уяви, які можливі нові смисли? По-перше, світ стає мережним, структурним, тому на місце геополітики приходить інтраполітика, це політика мережна. Друге – вихід за межі Землі. Не тільки географічні зони не мають ворогувати. От Росія витворила такий план – 2025 року хоче мати бази на Місяці. А в 2040-му – на Марсі. З точки зору розвитку Росії, це не є неможливим. Сьогодні у світі є тільки одна країна, яка має змогу літати у космос, але не літає – Україна. Якщо вже ми космічна держава, то чого символікою України не може бути сонячна система або Чумацький шлях? Чому зводити до символів, які власне пов’язані з територією? Якщо від Сяну до Дону, то чому не вся планета? А чому не ставити план у символічному плані разом з росіянами та американцями освоювати Місяць? А якщо мислити від Дону до Сяну, то це ніяка ідея, бо вже точно є декларації і європейські норми, які не дозволять нам мати землі від Дону до Сяну.

Отже символізація – це те, які ми цілі ставимо. Якщо від Сяну до Дону – то це війна кривава. Треба собі чесно про це сказати, що ми хочемо відібрати землі у інших країн. Але якщо після Другої світової це вже неможливо, давайте виходити за межі планети, давайте хотіти Сонячну систему, Марс.... давайте напружувати яву і мислити космічними категоріями. Якщо так будувати свою уяву, то точно не земля і воля, а як мінімум сонячна система чи вся галактика і воля. Тоді це співмірна, як на мене, ідея символічна для України.