Geum.ru

Національна юридична академія України

Вид материалаКодекс

Содержание


Стаття 51. Види покарань
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
11) позбавлення волі на певний строк
Подобный материал:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   48

Стаття 51. Види покарань


До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути за­стосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.


1. Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну їх систему, яка закріплена у ст. 51 КК у формі встановленого кримінальним законом і обов'язкового для суду вичерпного переліку видів по­карань, розташованих у певному порядку, — відповідно до ступеня їх суворості. 2. Аналіз ст. 51 КК свідчить, що система покарань характеризується низ­кою обов'язкових ознак, до числа яких відносяться такі:

а) система покарань являє собою певний їх перелік, який встановлюється тільки кримінальним законом (ст. 51 КК). Ця ознака системи підкреслює, що домінуючий у сучасній кримінально-правовій доктрині принцип, згідно з яким «немає злочину без вказівки про те в законі» (пиііит сгітеп зіпе 1е§е), щодо покарання доповнюється вимогою про те, що «немає покарання без вказівки про те в законі» (пиііа роепа зіпе 1е§е);

б) закріплений у ст. 51 КК перелік покарань є обов'язковим для суду. Інакше кажучи, суд, прерогативою якого є призначення покарання, «зв'яза­ний» системою покарань, не може відступити від неї і не має права вийти за межі законодавчого переліку видів покарань, встановленого ст. 51 КК. Ця ознака свідчить, що система покарань є засобом, який забезпечує необхідну однаковість і законність у діяльності суду щодо застосування покарання;

в) наведений у ст. 51 КК перелік покарань є вичерпним і не може бути довільно розширений за розсудом суду. Вичерпний характер цього переліку означає, що з точки зору закону система покарань є на теперішній момент цілком закінченою і завершеною. Ця ознака підкреслює соціальну обумов­леність системи покарань та свідчить, що лише законодавець, виходячи з по­треб реального життя суспільства, має право звузити чи розширити існую­чий нині і закріплений у законі перелік видів покарань;

г) передбачені у ст. 51 КК види покарань утворюють собою їх систему і знаходяться у певному співвідношенні один з одним. Тому всі види покаран­ня розташовані в ст. 51 КК у строго визначеному порядку і перелічені в послідовності від менш суворого до більш суворого. Отож порівняльна суворість (строгість) покарання є саме тим критерієм, який покладений в основу побу­дови законодавчого переліку покарань. Тому цей перелік являє собою своєрідну «сходинку покарань», у якій кожному окремому виду покарання відведений певний щабель, який відповідає ступеню його суворості. Отже, на верхньому щаблі цих сходів знаходиться найменш суворий вид покарання (штраф), а на нижньому — найбільш суворий (довічне позбавлення волі).

3. Встановлений у ст. 51 КК розподіл (класифікація) усіх видів покарань на менш і більш суворі має універсальний характер і застосовується як при побудові санкцій статей Особливої частини КК, так і в практиці призначен­ня покарань. Тому в усіх без винятку альтернативних санкціях статей Особ­ливої частини КК, передбачені в них види покарань перелічені в послідо­вності від менш суворого до більш суворого (наприклад, статті 116, 193, 297 КК), тобто розташовуються в них у тому самому порядку, який встанов­лений у ст. 51 КК. Такий порядок побудови альтернативних санкцій зо­бов'язує суд: а) обговорити питання про доцільність призначення найменш суворого виду покарання з числа тих кількох, що передбачені в санкції;

6) мотивувати у вироку рішення про призначення найбільш суворого виду покарання з тих кількох, які зазначені в санкції. Так, відповідно до ч. 2 ст. 334 КПК суд зобов'язаний мотивувати у вироку призначення покарання у виді позбавлення волі, якщо санкція статті КК передбачає й інші, менш су­ворі види покарань.

4. Врахування порівняльної суворості покарання лежить в основі вибору судом конкретного виду покарання не тільки при його призначенні за альтер­нативною санкцією. Із порівняльної суворості різних видів покарань суд ви­ходить і при вирішенні цілої низки інших питань, зокрема: а) при зміні виро­ку в частині призначеного покарання апеляційною або касаційною інстанцією;

б) при переході до більш м'якого виду покарання на підставі ст. 69 КК; в) при призначенні різних видів покарань за сукупністю злочинів та вироків (статті 70, 71, 72 КК); г) при зарахуванні в строк покарання попереднього ув'язнення (ч. 5 ст. 72 КК) або примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 84 КК); ґ) при заміні покарання або невідбутої його частини більш м'яким видом покарання на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 86 та 87 КК.

5. Перелічені в ст. 51 КК види покарань співвідносяться між собою не тільки за ступенем їх суворості. За певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі, покарання можуть бути класифіковані і за іншими підставами. Так, за порядком їх призначення закон (ст. 52 КК) поділяє всі види покарань на основні, додаткові і ті, які можуть бути призначені як ос­новні і як додаткові (див. про це коментар до ст. 52 КК).

6. За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони можуть бути класифіковані як загальні та спеціальні. Загальні покарання можуть бути призначені, як правило, будь-якій особі, що вчинила злочин (наприклад, штраф, позбавлення волі). До спеціальних відносять ті види покарань, які призначаються лише певному (більш вузькому) колу суб'єктів. До них на­лежать такі покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК), позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), служ­бові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК), тримання в дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК).

7. За можливістю визначення строку (меж дії в часі тих обмежень, що складають зміст покарання) всі види покарань діляться на строкові та без­строкові. До строкових належать такі види покарань, які зазначені у стат­тях 55—58, 60—63 КК і щодо яких у законі встановлені мінімальні та мак­симальні межі їх призначення, а у вироку суду визначається конкретний строк їх застосування до засудженого. Безстроковими є покарання, перед­бачені в статтях 53, 54, 59 та 64 КК. Особливе місце серед безстрокових видів покарань займає довічне позбавлення волі, оскільки це покарання хоч і триває в часі, проте ні в законі, ні у вироку суду строк його застосуван­ня до засудженого не встановлюється. Застосування таких безстрокових видів покарань, як штраф і конфіскація майна, навпаки, вичерпується са­мим фактом виконання вироку, тому ці види покарань прийнято називати одноактними.

8. Можливі класифікації покарань і за іншими ознаками, на підставі яких можуть бути виділені, наприклад, покарання, пов'язані і не пов'язані з поз­бавленням волі; застосовувані і не застосовувані до неповнолітніх; від відбу­вання яких можливе або неприпустиме звільнення з випробуванням, умов­но-дострокове звільнення або заміна невідбутої їх частини більш м'яким то­що. Слід враховувати, що як наведені, так і інші можливі класифікації по­карань мають не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, оскільки сприятимуть максимальній індивідуалізації покарання, правильному встановленню підстав, порядку і меж застосування покарань, виявленню тих особливостей призначення окремих видів покарань, які повинні врахо­вуватися судом при їх застосуванні.

9. Система покарань та особливості застосування окремих їх видів до не­повнолітніх регламентуються у Розділі XV Загальної частини КК (див. ко­ментар до статей 98-102 КК).