Geum.ru

Д людини стало одним із найважливіших завдань створеної після завершення Другої світової війни Організації Об’єднаних Націй, одним із засновників якої є Україна

Вид материалаДокументы

Содержание


Комітету ООН з прав дитини
На виконання зауважень і рекомендацій Комітету ООН
Останніми роками в Україні захист прав дітей дедалі більше стає загальнодержавною політикою
Подобный материал:
1   2   3   4   5

V. Виконання Україною зауважень та рекомендацій

Комітету ООН з прав дитини

Україна подала до Комітету ООН з прав дитини у 1994 р. першу періодичну доповідь України, яку було розглянуто у листопаді 1995 р., у 1999 р. – другу періодичну доповідь, яку розглянуто у вересні 2002 р. Термін подання у Комітет об’єднаної третьої та четвертої доповідей визначено на вересень 2008 р.

Комітет з прав дитини є конвенційним органом ООН, перед яким Україна звітувала вже двічі як незалежна держава про виконання Конвенції про права дитини 1989 р. Тому заключні зауваження і рекомендації цього Комітету ООН, мабуть, найкраще дають можливість побачити вплив наслідків соціально-економічних трансформацій у суспільстві на забезпечення прав дитини.

Не випадково у своїх зауваженнях вже до першої періодичної доповіді України у листопаді 1995 р. Комітет ООН безпосередньо підкреслив, що соціальні зміни та викликана ними глибока економічна криза призвели до того, що становище багатьох дітей погіршилося внаслідок дедалі більшого зубожіння й безробіття їх батьків. Крім того, Україна стикається з великими труднощами в усуненні наслідків лиха, спричиненого Чорнобильською катастрофою, зокрема наслідків для довкілля, фізичного та психологічного здоров’я населення, передусім дітей.

У країні було здійснено низку заходів щодо виконання зауважень і рекомендацій Комітету ООН за наслідками розгляду першої періодичної доповіді. Так, Верховною Радою України було ухвалено закони:

– “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” (червень 2000 р.);

– “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” (листопад 2000 р.);

– “Про охорону дитинства” (квітень 2001 р.);

– “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (червень 2001 р.);

– “Про попередження насильства в сім’ї” (листопад 2001 р.), яким, зокрема, забороняються тілесні покарання в школах, навчальних закладах і родині (листопад 2001 р.);

– про ратифікацію Конвенції №182 Міжнародної організації праці про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (жовтень 2000 р.);

– Сімейний кодекс України (2002 р.), де законодавчо закріплено право дитини самостійно звертатися до суду: кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом своїх прав або інтересів. Це стало значним досягненням держави у сфері забезпечення права дітей на захист від жорстокого поводження і всіх форм насильства.

Також були ухвалені закони з освітянських проблем, які безпосередньо стосуються права дітей на доступну освіту

З липня 2001 р. у рамках програми технічної співпраці з МОП здійснюється проект “Міжнародна програма з викорінення найгірших форм дитячої праці в Україні” відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння між МОП і Урядом України, підписаного 10 червня 2002 р. Метою проекту є підтримка дій України, спрямованих на виконання положень Конвенції МОП №182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці.

Проте, на думку Уповноваженого, члени Комітету ООН під час розгляду першої доповіді ще не мали можливості побачити усю глибину кризових явищ в Україні та їх впливу на стан виконання державою зобов’язань за Конвенцією передусім і тому, що навіть державна влада країни на той час не передбачала наслідків для прав людини від тих перетворень, які вона здійснювала. Тому Уповноважений вважає за необхідне привернути увагу до того, що розгляд Комітетом ООН другої періодичної доповіді України свідчить про глибше розуміння як державною владою, так і членами Комітету ООН усього комплексу причин загострення проблем із забезпеченням прав дітей в Україні.

Це робить зрозумілим той факт, що заключні зауваження і рекомендації Комітету ООН по другій періодичній доповіді України, прийнятій у вересні 2002 р., стосуються ширшого кола питань щодо виконання Україною зобов’язань за Конвенцією ООН та ґрунтуються на розумінні залежності цих проблем від економічної трансформації суспільства, яка призвела до зниження рівня життя, зростання бідності та безробіття, що у свою чергу негативно вплинуло на сім’ї з дітьми.

На підставі аналізу другої періодичної доповіді України Комітет ООН рекомендував розробити стратегію щодо запобігання безпритульності або зменшення кількості безпритульних дітей, вжити ефективних заходів для реформування системи дитячих будинків сімейного типу та поліпшення умов у дитячих установах, а також створити механізм, який дав би змогу активно, вчасно й ефективно здійснювати та контролювати стягнення аліментів з батьків, які зобов’язані їх сплачувати на дітей.

Комітет запропонував забезпечити усім дітям, особливо з-поміж найуразливіших груп, доступ до невідкладної медичної допомоги, надалі вдосконалювати спеціалізовану медичну допомогу дітям, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи. Враховуючи психологічні та соціальні аспекти, – вжити всіх необхідних заходів для боротьби з дедалі зростаючими масштабами зловживання алкоголем, курінням і наркоманією, враховувати дотримання прав дитини при розробленні та здійсненні державної політики і стратегій боротьби з ВІЛ/СНІДом в інтересах дітей, інфікованих і постраждалих від цієї хвороби, а також їхніх сімей, активізувати зусилля щодо профілактики ВІЛ/СНІДу.

На виконання зауважень і рекомендацій Комітету ООН за наслідками розгляду Комітетом ООН другої періодичної доповіді Україною почали активно вживатися відповідні заходи. Так, Комітет ООН наголосив на необхідності виконання Національного плану дій з боротьби проти сексуальної та в комерційних цілях експлуатації дітей, беручи до уваги Декларацію та Програму дій, а також Глобальні зобов’язання, ухвалені у 1996 і 2001 рр. на Всесвітньому конгресі проти сексуальної експлуатації дітей у комерційних цілях, та необхідності ратифікувати Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності. Зазначені Конвенція і Протокол до неї ратифіковані Україною 4 лютого 2004 р. за відповідним поданням Уповноваженого з прав людини Президентові України ще від 29 грудня 2001 р.

Також були внесені зміни до законів України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” щодо посилення соціальної захищеності дітей.

На виконання рекомендацій Комітету в Секретаріаті Уповноваженого створено спеціальний підрозділ, який здійснює системний контроль за дотриманням вимог Конвенції про права дитини та розглядає скарги, з якими звертаються безпосередньо діти або дорослі в інтересах дітей. Крім того, на конкурсних засадах призначено дитячих омбудсманів: юнака та дівчину – щоб забезпечити ґендерне представництво – які здійснюють зв’язок з дитячими колективами, проводять роботу по пропаганді знань про права дитини, аналізують законодавство, повідомлення ЗМІ та вносять пропозиції Уповноваженому щодо розв’язання проблем дитинства, дивлячись на проблеми «очима дітей».

Такі кроки Омбудсмана знайшли схвальну підтримку під час представлення Раді ООН з прав людини першої Національної доповіді України про стан дотримання прав людини у травні 2008 р.

Україна набуває також досвіду створення дитячих омбудсманів в регіонах та в окремих дитячих колективах. Так, у Коростенській загальноосвітній школі № 7 (Житомирська область) щорічно діти самостійно обирають свого представника захисту учнівських прав. У 2007 р. була сформована команда вінницького представництва дитячих омбудсманів при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Громадське представництво з прав дітей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з 2008 р. функціонує у м. Ужгороді. Надається допомога по створенню таких структур у Чернівцях, а також у школах Київської, Тернопільської та інших областей.

Унікальний досвід України щодо залучення дітей та молоді до захисту прав дитини набув міжнародного визнання. Зокрема, це було відзначено на конференції європейських Омбудсманів, що відбулася в Афінах у 2006 р.

Останніми роками в Україні захист прав дітей дедалі більше стає загальнодержавною політикою, послідовно формується цілісна система правового захисту дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Розроблені загальнодержавні програми, спрямовані на реформування інтернатної системи, поширюються альтернативні форми влаштування дітей, значні зміни відбулися в сфері соціального захисту сімей з дітьми тощо.

Водночас, як засвідчує аналіз Уповноваженого, українське законодавство, яке стосується імплементації Конвенції про права дитини, у багатьох випадках має декларативний характер. Окрім того, одночасно спостерігається загострення окремих проблем щодо дотримання прав дітей до небезпечних масштабів.

У Конвенції про права дитини проголошено, що «кожна дитина має право на життя». На жаль, в країні поки що не вдалося забезпечити це фундаментальне положення Конвенції. Уповноважений з прав людини, як і все суспільство, вкрай занепокоєна трагічними фактами загибелі дітей на початку 2008/2009 навчального року в школах Запоріжжя, Житомира, Луцька, Чернівецької області та інших регіонів, за кожним з яких Уповноваженим відкрите провадження про порушення конституційних прав на життя. На підставі зробленого аналізу у жовтні 2008 р. Уповноваженим з прав людини внесено подання Прем’єр-міністрові України «Про захист прав дітей на безпеку і належне виховання в загальноосвітніх закладах України».

Крім того, з метою недопущення таких трагедій на урядовому засіданні Уповноваженим з прав людини запропоновані доповнення до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про Комплексний план заходів з розвитку освіти в Україні на період до 2011 року» низкою важливих заходів, зокрема: проводити детальний медичний огляд учнів загальноосвітніх шкіл на початку кожного року, а в поточному – завершити такий медогляд до грудня; запровадити в обласних та міських управліннях освіти і науки посади інженера з питань безпеки, а в кожній школі – посади медичного працівника, практичного психолога та соціального педагога; удосконалити структуру оплати праці вчителів, передбачивши належне стимулювання виховної роботи.

Уряд підтримав такі пропозиції Уповноваженого. Їхня реалізація дасть можливість надійніше захистити права українських дітей на безпеку та належне виховання.

У 2002 р. Комітет ООН з прав дитини висловив стурбованість щодо зростаючої кількості безпритульних дітей. Моніторинг Уповноваженого з прав людини засвідчує, що в Україні зберігається високий рівень дитячої безпритульності та бездоглядності. Більше того, останнім часом з’явився новий вид дитячої бездоглядності, який пов’язаний із виїздом одного чи двох батьків за кордон на заробітки.

Уповноважений з прав людини вважає, що прийняте рішення Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. про створення Координаційної ради з питань соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, а також включення до її складу представника Уповноваженого з прав людини дасть змогу здійснювати належний контроль за захистом прав цієї категорії дітей.

Саме ця особливо вразлива категорія дітей найчастіше стає жертвою торгівлі дітьми, дитячої проституції та порнографії. Ратифікація Україною Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії покликана сприяти розв’язанню цієї проблеми. Одночасно з зазначеним протоколом був ратифікований і Факультативний протокол щодо участі дітей у збройних конфліктах. За цими протоколами Україна взяла на себе зобов’язання готувати періодичні доповіді Комітету ООН з прав дитини про стан виконання їх положень.

4 червня 2007 р. Комітет ООН з прав дитини під час своєї 45-ої сесії розглянув внесену ще у 2005 р. першу доповідь України про виконання положень Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії.

Представники Уповноваженого з прав людини взяли участь у роботі Комітету ООН з прав дитини під час обговорення цієї доповіді та ознайомили його членів з результатами моніторингу Уповноваженого з прав людини щодо виконання Україною вимог цього Факультативного протоколу, поінформували членів Комітету про діяльність Уповноваженого у сфері захисту прав дітей, зокрема щодо подолання ганебного явища – торгівлі дітьми, дитячої проституції та порнографії, зосередили увагу на необхідності посилення превентивних заходів щодо таких порушень, а також надали зауваження та пропозиції Уповноваженого з цих питань.

Також було роз’яснено причини нератифікації Україною Гаазької конвенції про захист прав дітей і співробітництво у питаннях іноземного усиновлення (1993 р.), окремі норми якої не відповідають національним інтересам країни–походження усиновлених іноземцями дітей. Приєднання до зазначеної Конвенції відкриває двері посередницькій діяльності іноземним неурядовим організаціям, що заборонено і є караним за українським кримінальним законодавством (ст. 169 Кримінального кодексу України). Слід зазначити, що ще у 1996 р. найкращі норми, котрі відповідають інтересам дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які усиновлюються, були імплементовані в українське законодавство. Тому Парламент України тричі відхиляв ратифікацію цієї Конвенції.

Треба відмітити, що в Україні проведена значна робота по створенню системи координації зусиль з протидії торгівлі дітьми, перші кроки щодо якої були зроблені ще у 1998 р. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини. Відповідно до п. 3 ст.10 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” з метою надання консультативної підтримки, проведення наукових досліджень, вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини, а також координації зусиль установ і організацій щодо запобігання торгівлі людьми і вироблення єдиної державної політики в цьому напрямі. У 1999 р. при Уповноваженому з прав людини було створено Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлі людьми. Ця рада відіграла значну роль у координації діяльності різних органів виконавчої влади та неурядових організацій, поки зрештою не було створено відповідно до рішення Кабінету Міністрів України №1961 від 25 грудня 2002 р. Міжвідомчу координаційну раду з питань торгівлі людьми, зокрема дітьми, а також постійно діючі регіональні комісії з питань координації зусиль і обміну інформацією щодо запобігання торгівлі людьми.

За безпосередньої участі Уповноваженого з прав людини розроблені та виконувалися державні програми протидії торгівлі людьми: Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми (1999 р.) та Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002–2005 роки.

У березні 2007 р. постановою Кабінету Міністрів затверджена державна Програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, що передбачає реалізацію комплексних заходів, спрямованих на запобігання, викриття і припинення правопорушень, пов’язаних з торгівлею людьми або людськими органами.

Україна взяла активну участь у розробці Європейської конвенції з питань боротьби проти торгівлі людьми, яка була відкрита для підписання під час Третього саміту членів Ради Європи в травні 2005 р. 17 листопада 2005 р. Україна підписала цю Конвенцію.

У січні 2006 р. був прийнятий Закон України “Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей”, а у березні 2008 р. ратифіковано Європейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми. Цілями цих конвенцій є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених у будь-яку з договірних держав або утримуваних у будь-якій з договірних держав, а також зазначено, що права на опікунство і на доступ до дитини, передбачені законодавством однієї договірної держави, мають неухильно дотримуватися в інших договірних державах.

Однак, попри вжиті державою заходи, торгівля людьми в Україні продовжує мати поширений характер. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у 2006 р. зареєстровано 376 злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, у 2007 р. – 359, за перше півріччя 2008 р. – 243.

Можна констатувати, що найбільші шанси бути втягнутими в сферу торгівлі дітьми, дитячу проституцію та порнографію мають неповнолітні з неблагополучних сімей, яких нині в Україні налічується понад 80 тис.

Уповноважений з прав людини переконана, що поки не викорінені соціально-економічні причини торгівлі дітьми, всі зусилля держави по боротьбі з цим явищем зводитимуться нанівець.

На виконання рекомендацій Комітету ООН з прав дитини держава вжила заходів для захисту найбільш уразливої категорії дітей – дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Так, 2 лютого 2005 р. набрав чинності Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, який визначає правові, організаційні, соціальні основи і гарантії державної підтримки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і є складовою законодавства про охорону дитинства.

З виданням 11 липня 2005 р. Указу Президента України “Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей” розпочався процес подальшого реформування системи опіки і піклування над дітьми. Були розроблені й подані на узгодження в Кабінет Міністрів України Концепція Державної програми поетапного реформування системи установ усіх форм власності для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської турботи.

Попри те що в Україні останніми роками послідовно формується цілісна система захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а 2008 р. Указом Президента України оголошений Роком підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, через брак узгодженості та координації діяльності відповідних міністерств і відомств дитячі проблеми залишаються нерозв’язаними.

Уповноваженим з прав людини внесені пропозиції до проекту постанови Кабінету Міністрів України “Про Порядок провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення”. Зокрема, йдеться про врахування інтересів як усиновлювачів, так і усиновлених дітей, у тому числі упорядкування процедури усиновлення та усунення будь-якої дискримінації при його здійсненні. Уповноважений запропонувала доповнити перелік зобов’язань іноземних усиновлювачів при усиновленні українських дітей, згідно з яким забезпечити право дитини до досягнення нею 18 років зберігати громадянство України. Урядом ці пропозиції Омбудсмана було підтримано.

Також, на думку Уповноваженого, гострою залишається проблема відсутності двосторонніх угод з країнами–реципієнтами українських дітей-сиріт, зокрема із США, Італією, Ізраїлем, які не забезпечують ефективного контролю держави за долею українських дітей, усиновлених громадянами цих країн. Тому необхідні додаткові зусилля України для кардинальних змін у цьому напрямі.

Це надзвичайно важливо, адже в деяких державах за фактом усиновлення іноземцем дитина набуває громадянства країни-реципієнта. Попри вимоги п. 6 ст. 283 Сімейного кодексу України, яким передбачено право усиновлених дітей на вибір громадянства після досягнення 18-річного віку, нині при перетині кордону окремих країн українські діти автоматично стають їх громадянами, втрачаючи право вибору громадянства у майбутньому. При цьому в разі скасування усиновлення органи опіки цих країн вирішують подальшу долю такої дитини без узгодження з відповідними органами влади нашої держави.

Так, у 2002–2004 рр. громадянином США Джоном Волтером Крюгером усиновлені в Україні три хлопчики 1994, 1995 і 1997 р.н., а вже у грудні 2005 р. Департаментом поліції м. Бейкерсфільда проти нього була порушена кримінальна справа за обвинуваченням у сексуальних домаганнях до цих дітей. Попри те що Д. Крюгер у 1991 р. уже запідозрювався у сексуальних домаганнях, каліфорнійська агенція соціальних послуг Chrysalis House надала позитивний висновок на усиновителя, що дало підстави українській стороні двічі давати дозвіл на усиновлення дітей з Херсонського дитячого будинку. Надіслані усиновителем в Україну звіти про стан виховання дітей свідчили про те, що вони “без жодних проблем адаптувались у сім’ї”.

Крюгер випущений під заставу, а діти перебувають у сім’ях, які начебто мають “благонадійну репутацію та співпрацюють із соціальними службами”. Департамент соціальних служб м. Бейкерсфільда відмовився від співпраці з Генеральним консульством України в Сан-Франциско, запевнивши, що “стан дітей є задовільним”, і не дозволив зустрітися з дітьми, які стали жертвами сексуальних знущань.

У такій самій ситуації опинилася українська дівчинка, усиновлена в сім’ю подружжя Хілт, в якій мати вбила удочерену з Росії дівчинку, про що стало відомо тільки після порушення кримінальної справи та арешту жінки.

Уповноваженим з прав людини 8 серпня 2006 р. було внесено подання Президентові України Віктору Ющенку щодо негайного повернення в Україну усиновлених громадянами США Хілтами та Д.Крюгером українських дітей-сиріт, котрі зазнали в цих родинах насильства та сексуальних знущань.

Майбутнє цих дітей, які за американським законодавством втратили українське громадянство, вирішують нині органи опіки США, не допускаючи до цього навіть українських дипломатів.

Уповноважений зазначає, що багато проблем і порушень прав дітей виникає не тільки внаслідок недосконалості законодавства, а й значною мірою є результатом його неналежного виконання, об’єктивно існуючих перешкод, а також бюрократичної тяганини; вважає, що лише укладення двосторонніх договорів з країнами, у які найчастіше усиновлюються і де вже проживають усиновлені іноземцями українські діти, відповідає національним інтересам України.

Розв’язанню найгостріших проблем дитинства в Україні значною мірою сприяло б виконання низки рекомендацій Комітету ООН з прав дитини, зокрема, щодо необхідності прийняття загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року”, яка наразі ухвалена Верховною Радою України в першому читанні, а також щодо створення системи ювенальної юстиції, запровадити яку наша країна зобов’язалася ще у 1991 р., ратифікувавши Конвенцію про права дитини.

Омбудсман занепокоєна тим, що й досі не прийняті відповідні законодавчі акти, відсутні ювенальні суди, які розглядали б винятково справи щодо захисту прав дітей, зокрема стосовно їх обвинувачення у скоєнні злочинів. На теренах України ще на початку минулого століття діяли так звані дитячі суди, однак з часом цей досвід було втрачено.

Попри запровадження спеціалізації суддів, які розглядають справи про злочини неповнолітніх, створення Консультативної ради з питань ювенальної юстиції, реалізацію окремих пілотних проектів у контексті існуючих концепцій ювенальної юстиції, на жаль, сьогодні не можна говорити про рішучі кроки держави у вирішенні цього питання.

З особливою стурбованістю Уповноважений констатує появу негативної тенденції так званого омолодження злочинності. Так, у цей період майже кожен третій неповнолітній злочинець учинив злочин у 14–15 років. Крім того, не можуть не викликати занепокоєння високі показники скоєння неповнолітніми тяжких та особливо тяжких злочинів. Так, у 2007 р. з 19 888 злочинів, учинених неповнолітніми, 10 976 (58%) – тяжкі або особливо тяжкі.

Уповноважений з прав людини переконана, що необхідно прискорити процес запровадження ювенальної юстиції, і обов’язково він повинен супроводжуватися комплексним розв’язанням найгостріших дитячих проблем: подолання дитячої безпритульності та бездоглядності, викорінення найгірших форм дитячої праці, в тому числі залучення дітей до проституції та порнографії, насильства над дітьми та жорстокості самих дітей тощо.

Аналіз Уповноваженим стану виконання Україною зобов’язань за Конвенцією ООН з прав дитини свідчить, що діти і надалі залишаються однією з найбільш уразливих груп у забезпеченні їхніх прав і свобод. Тому контроль за виконанням Україною зобов’язань відповідно до Конвенції про права дитини та Факультативних протоколів до неї залишається одним із найважливіших завдань Уповноваженого з прав людини.