Система козацьких судів у 17-18 столітті
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
вищим державним судом. До нього входили два генеральних судді, генеральний писар, а також для розгляду конкретної судової справи додатково включалися інші генеральні члени та представники знатного військового товариства. На початку Визвольної війни Генеральний суд діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості.[3,с.237]. З часом він перетворюється у вищу апеляційну інстанцію. Як вища інстанція Генеральний суд здійснював нагляд за нижчими судами, посилав до них своїх представників для участі в окремих судових засіданнях. Такий високий рівень складу суду обумовлювався значимістю справ, винесених на його розгляд, та зверхнім місцем у суспільстві учасників процесу. Іноді в засіданні суду брали участь місцеві полковник і сотник (у виїзних засіданнях) та магістратські урядовці.
Гетьман вважався верховним суддею у державі. Він міг будь-яку справу взяти на власний розгляд, його вирок вважався остаточним. Йому ж Генеральний військовий суд предявляв до перегляду і затвердження свої рішення. Але слід зазначити, що здійсненню гетьманом судової функції перешкоджав російській уряд, який намагався відібрати їх у нього і передати або Колегії закордонних справ або Сенатові [5,с.15].
За часів гетьманства Д.Апостола, внаслідок натиску російського уряду, згідно з “Інструкцією судам” гетьмана 1730 р. було проведено реформу судів. Відтоді в ГВС засідало 6 членів троє українців і троє росіян. Президентом суду був гетьман. ГВС діяв як перша інстанція для судових справ генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів, гетьманських “протекціантів”, а також виступав апеляційною інстанцією для рішень нижчих судів, включаючи магістратські, котрі не були елементом структури козацьких судів.
Переважна більшість справ, які розглядав ГВС, торкалася ґрунтових і межових спорів. Ці справи вирішувались з допомогою комісарів з числа старшин, яких Суд висилав на спірне місце. Комісар, маючи повноваження ГВС, міг на місці вирішити справу або передавати матеріали розслідування в ГВС. Не згодна з рішенням комісара сторона могла подати апеляцію в ГВС. Внаслідок впливу російського судочинства під кінець свого існування (1750 р.) ГВС став розглядати грунтові і межові спори на підставі планів, не висилаючи комісарів на спірне місце.
У XVIII ст. апеляції по важливим карним і політичним справам стала розглядати Генеральна Військова Канцелярія (ГВК), котра перед тим займалась виключно канцелярськими справами. Суд ГВК очолював сам гетьман, а членами його були генеральний обозний, генеральний осавулта інша генеральна старшина. Це не був постійно діючий орган - він збиравої лише при необхідності розглянуги справу. Зважаючи на велику залежність ГВК від гетьмана, царський уряд неодноразово робив спроби відокремити її від гетьмана, віддавши її повністю під керівництво генерального писаря, залишивши гетьману роль апеляційної інстанції. ГВК виступала апеляційною інстанцією до рішень ГВС. При Генеральній військовій канцелярії діяв третейський суд, що полагоджував цивільні справи. Його членів призначав гетьман, їх всього було три. Апеляції на рішення цього суду надходили до Генерального військового суду [5,c.15].У 1722- 1727рр. на зміну суду ГВК прийшла призначена царем Малоросійська колегія, яка складалася з офіцерів російського гарнізону на чолі з президентом С.Л.Вельяміновим. За гетьманства Д.Апостола діяльність ГВК було відновлено.
У період Міністерського правління на Гетьманщині (1734 - 1750 рр.) роль апеляційної інстанції для рішень ГВС виконувало так зване Правління гетьманського уряду (3 українці і 3 росіянина під головуванням росіянина). Діяльність суду ГВК було відновлено за гетьманства К.Розумовського (1750 1763 рр.), а після скасування, гетьманства її функції перейшли до Другої Малоросійської Колегії на чолі з П.О.Румянцевим (1764 1781 рр.). Найвищим у державі був Суд гетьмана (в часи існування гетьманської влади), вирок котрого означав остаточне вирішення справи. Проте гетьман сам рідко використовував своє необмежене право суду, передаючи справи на розгляд ГВС і ГВК.
Міські суди
Міські суди були двох типів магістрацькі(магдебурзькі) і ратушні(мейскі). Як і раніше, чіткого розмежування функцій органів міської адміністративної влади і суду не було. Суд магістратських міст, до якого входили війт(голова), бурмистри, райці, лавники, вирішував різні справи міщан і посполитих міст і містечок. На певний час міські суди підпали було під тиск місцевої козацької старшини, що привело до обєднання міських і козацьких судів, але в 1730 р. гетьман Д.Апостол повернув їм незалежність. У містах, що не мали магдебурзького права, існували ратушні суди, їхня відмінність від судів магістратських міст полягала в тому, що хоча вони й користувалися в судах нормами магдебурзького права, але знаходились у повній залежності від козацько-старшинської влади, самоуправляючись лише в межах адміністративного управління. Тому і в складі ратушного суду документи показують війта, бурмистра, писаря, сотника, городового або курінного отамана, представників козацтва. Ратушні суди розглядали справи міщан, посполитих та змішані з козацькими справи.
Оскільки міські суди були одноступеневими, апеляції від них потрапляли в козацьку судову систему: від магістратських судів йшли до ГВС, від ратушних до полкового суду. У сільських громадах маловажливі цивільні і карні справи вирішував сільськая суд у складі війта (голови) та старійшин з числа селян; у приватновласницьких селах ще урядовець власника села