Реформи 1863-1874 рр. в Росії
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
?. Нові органи місцевого самоуправління зіграли немалу роль в господарсько-культурному розвитку пореформеного міста.
2. Діяльність революційних гуртків на початку 30-х років ХІХ ст. Гуртки М. Станкевича та П. Чаадаєва
У першій чверті XIX століття в силу відсталості суспільно-економічних відносин у Росії російська буржуазія, тісно повязана з феодально-кріпосницькою імперією й її поліцейсько-бюрократичним апаратом, не претендувала на політичну роль. Тим часом у Росії назріла необхідність ліквідації феодального ладу. Проти царату й кріпосного права виступили дворянські революціонери.
XIX століття в Росії було настояне на бурхливих подіях попереднього сторіччя.
Після 14 грудня 1825 р. позиції самостійно мислячого суспільства минулого були сильно ослаблені. "Тридцять років тому, - писав А.И. Герцен наприкінці 50-х років XIX століття, - Росія майбутнього існувала винятково між декількома хлопчиками, що тільки що вийшли з дитинства, а в них була спадщина загальнолюдської науки й чисто народної Русі. Нове життя ця животіла, як трава, що намагається рости на губах не простиглого кратера".
Такими "хлопчиками..., що вийшли з дитинства", були А. И. Герцен і Н. П. Огарьов, які під безпосереднім впливом повстання декабристів дали клятву на Воробйових горах у Москві (в 1826 р.) боротися із самодержавством за волю, за звільнення народу (пізніше А. И. Герцен писав, що "декабристам на Сенатській площі не вистачало народу").
Покинувши Росію й оселившись в Англії, Герцен і Огарьов стали першими політичними емігрантами. На початку 50-х рр. XIX століття вони заснували в Лондоні Вільну російську друкарню. Видавана ними газета "Дзвін", журнал "Полярна зірка" з більшим інтересом читалися передовими людьми Росії.
Незважаючи на урядові репресії, уже наприкінці 20-х років XIX століття мали місце спроби продовжити революційні традиції декабристів, що виразилися в поширенні вільнолюбних віршів, у створенні нелегальних революційних кружків, в антиурядових розмовах. Характерно, що ці спроби відбувалися не в Петербурзі, де урядовий прес давив найсильніше, а в Москві чи на далекій периферії. Поряд з віршами А. С. Пушкіна, нелегально поширювалися вірші К. Ф. Рилєєва, його поема "Наливайко" і лист до дружини з Петропавлівського каземату.
Суспільного значення набуло нелегальне поширення в Москві віршів студента А. Полежаєва. Героєм його жартівної поеми "Сашка" став вільнолюбний студент, що любив волю, що засуджувала лестощі й святенництво й мріяло про тім часі, коли буде скинута влада "знехтуваних катів".
Як відгук на повстання декабристів сприймалися його вірші "Вечірня заграва":
А. Полежаєв був виключений з університету й відданий у солдати, де незабаром умер від сухоти.
Найбільш відомим із гуртків кінця 20-х років XIX в. був кружок або таємне суспільство братів Критських, сформований у Москві наприкінці 1826 початку 1827 р. і що поєднував 6 членів. Всі були дітьми різночинців, студенти університету. Учасники організації бачили майбутню Росію вільною від кріпосництва й самодержавства. У день коронації Миколи I вони розкидали на Червоній площі прокламації, у яких засуджувалося монархічне керування й утримувався заклик до його скинення. Група була виявлена поліцією. Всі її учасники без суду, по особистому велінню пануючи, були укладені в каземати Соловецького монастиря, а через 10 років віддані в солдати.
Провідне місце в революційному русі початку 30-х років XIX ст. належало Московському університету, серед студентства якого або при його участі виникали численні кружки, повязані з іменами Н. П. Сунгурова, В. Г. Бєлінського, Н. В. Станкевича, А. И. Герцена й Н. П. Огарьова.
Випускник Московського університету Н. П. Сунгуров в 1831 р. організував таємне суспільство, що вважало своєю головною метою введення конституційного ладу в Росії, що обмежить деспотизм ; монархів і дасть волю громадянам. У нього входило 26 молодих студентів. У плані сунгуровців було багато наївного й незрілого. Це нелегальне суспільство було розгромлено на самому початку.
На самому початку 30-х років у Московському університеті склалося літературне суспільство 11 номера (назва відбулася від номера кімнати, де жили й збиралися його учасники). Це був дружній літературний гурток, у центрі якого стояв майбутній критик В. Г. Бєлінський. Реальне російське життя, долі країни, жах кріпосного права, протест проти "мерзенної російської дійсності" - от основні питання, які хвилювали однодумців, що збиралися.
Тут студенти читали й обговорювали твори Пушкіна, ненадруковану ще тоді комедію Грибоєдова "Горе от ума", вірші Полежаєва, обговорювали проблеми філософії, естетики, однак найбільше їх хвилювало реальне життя. Бєлінський прочитав тут свою юнацьку драму "Дмитро Калінін", у якій виражався різкий протест проти кріпосництва, придушення одних людей іншими.
Бєлінський був вигнаний з університету з лицемірним формулюванням "по слабості здоровя й обмеженості здатностей" (приводом стала тривалість хвороби Бєлінського - з січня по травень 1832 р.). Бєлінський був змушений займатися коректорською роботою, переписувати папери, пробиватися приватними уроками й у той же час займатися самоосвітою.
У цей час він увійшов у новий гурток зі студентів і випускників університету, що групувався навколо Н. В. Станкевича (1831-1839). Гурток Станкевича складався з людей, що цікавилися, головним чином, питаннями філософії й етики, і розвивався під