Реформи 1863-1874 рр. в Росії
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
?нства. Він все ж не згодився піти на ліквідацію принципів земської реформи, що були закладені в основу комісією Мілютіна, а лише змінив систему виборів у земські установи, яка давала права дворянам-землевласникам і крупній буржуазії та суттєво обмежувала представництво основної маси населення селянства і зовсім виключала участь у виборах робітників та ремісників.
Завдання організації місцевого самоврядування повинні були вирішити земська й міська реформи. Відповідно до Положення про губернську й повітову земську установи (1864) у повітах і губерніях уводилися виборні органи місцевого керування - земства. Формально земські Установи складалися із представників всіх станів, але виборче право обумовлювалося майновим цензом.
Члени земських зборів (голосні) обиралися по трьох куріях: землевласників, міських виборців і виборних від сільських суспільств (по останній курії вибори були багатоступеневими). Головою зборів був проводир дворянства. Створювалися також виконавчі органи - губернські й повітові земські управи. Земства не мали політичних функцій і не мали виконавчу владу, вирішували в основному господарські питання, але й у цих межах вони контролювалися губернаторами й МВС. Уводилися земства поступово (до 1879 р.) і не у всіх районах імперії. Уже в цей час їхня компетенція усе більше й більше обмежувалася урядом. Однак, незважаючи на обмеження, земства в Росії зіграли помітну роль у рішенні питань як господарського, так і культурного плану (освіта, медицина, земська статистика й т.д.).
Земства вводилися тільки у Великоруських губерніях, в яких більшістю було російське дворянство. Із 78 губерній Росії Положение про земські установи 1 січня 1864 р. розповсюджувалося на 34 губернії Росії (менше їх половини). Земська реформа не розповсюджувалася на Сибір, Архангельську, Астраханську та Оренбурзьку губернії, в яких не було чи майже не було дворянського землеволодіння, та на національні окраїни Росії: остзейські губернії, Литву, Польшу, Білорусію, Правобережну Україну (в цих регіонах серед землевласників переважало польське дворянство), на Кавказ, казахстан та Середню Азію.
Нова система установ міського самоврядування (міські думи й управи), створена на підставі Городового положення .(1870), була заснована на буржуазному принципі єдиного майнового цензу. Вибори відбувалися по куріях, створюваних відповідно до розмірів податку, що сплачується. Переважна більшість жителів, що не мали установленого майнового цензу, виявилися відстороненими від виборів.
У результаті реформи органів місцевого самоврядування пануюче положення в земствах (особливо на губернському рівні) зайняло дворянство, а в міських думах - представники великої буржуазії.
Органи міського самоврядування також перебували під неослабним контролем уряду й в основному вирішували питання, повязані з веденням міського господарства.
Однак, не дивлячись на ці обмеження і заборони, земства відіграли велику роль у вирішенні місцевих господарських і культурних завдань: в організації мілкого кредиту шляхом утворення селянських кредитних спілок, в побудові поштових відділень, в дорожньому будівництві, в розвитку страхування, в медичній та ветеринарній допомозі на селі, в ділі народної освіти.
До 1880 року на селі було відкрито 12 тисяч земських шкіл. За їх зразком стали діяти школи Міністерства народної освіти.
Медичні заклади на селі, хоча ще і нечисленні, цілком були створені земствами. Земські лікарі почали робити прищеплення від віспи сільським жителям. Вони попередили розповсюдження ряду епідеміологічних хвороб..
Велику роль земства відігравали і у статистичному вивченні народного господарства, і в першу чергу селянського.
Таким чином земства, хоч і були обмежені в правах, показали свою життєздатність, пристосованість до місцевих умов і потребам життя. Попри законодавчим заборонам земства перетворилися у вогнища суспільної діяльності ліберального дворянства.
Виникнення у 70-80 роках ХІХ ст.. земського ліберально-опозиційного руху, з яким був змушений рахуватися уряд Росії, стало важливим фактором суспільно-політичного життя країни.
На тих же началах, як і земська реформа проводилася і міська реформа. 20 липня 1862 р. зявилося розпорядження Олександра ІІ приступити до розробки нового Городового положения. В 509 містах були засновані місцеві комісії, які зайнялися збором даних про стан міст і обговоренням питань про управління місцевим господарством. Дане положення довго не приймалося через різні субєктивні причини. Лише у 1870 році проект Городового положения був затверджений Олександром ІІ і став законом. За цим законом в 509 містах Росії вводилися нові органи самоврядування міські думи, що обиралися раз на 4 роки.
Бюджет міської думи формувався із коштів, отриманих від податків і зборів із міської нерухомості, торгових і промислових закладів в розмірі 1% від їх доходів, митних зборів із проведених в місті аукціонів, а також від експлуатації бань, торгових рядів, що належали місту. На дані кошти утримувалися поліція, міські тюрми, військові казарми, пожежна охорона.
В 1874 році Городовое положение було введене в містах Закавказзя, в 1875 році в Литві, Правобережній Україні, та Прибалтиці.
Не дивлячись на обмеженість реформи міського самоуправління, вона все ж була великим кроком вперед, тому що змінила попереднє станово-бюрократичне управління містом новими, основаними на буржуазному принципі майнового ценз?/p>