Львівський національний університет імені Івана Франка ватаманюк остап Зіновійович

Вид материала

Автореферат

Содержание Визначники національних заощаджень в Україні, 1992–2004 роки

Подобный материал:

• Львівський національний університет імені івана франка, 920.1kb.
• Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет імені івана, 926.17kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни львівський національний університет, 69.32kb.
• Міністерство науки І освіти україни львівський національний університет імені івана, 8214.57kb.
• Фіналісти Національного відбіркового етапу Конкурсу у номінації "Бізнес-ідея", 48.25kb.
• Щоденник івана дорундяка (До історії української еміграції в Канаду), 9.62kb.
• Університет банківської справи Національного банку України (м. Київ) Львівський інститут, 63.7kb.
• Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису сенюта ірина, 1232.8kb.
• Кость історія української журналістики, 4185.92kb.
• Удк 94 (477 : 470) "18" : 929 О, 9.86kb.

Визначники національних заощаджень в Україні, 1992–2004 роки

(залежна змінна – частка валових заощаджень у ВВП)

Змінні / моделі	1	2	3	4	5
X1	0,417** (4,28)	0,375** (4,39)	0,418*** (6,05)	0,774*** (8,99)	0,688*** (10,19)
X2	0,325*** (6,51)	0,296*** (6,65)	0,277*** (7,75)
X3		-0,492 (-2,18)	-0,546* (-3,06)		-0,624* (-3,11)
X4				-0,528*** (-5,53)	-0,470*** (-6,65)
X5			1,644* (2,57)	2,595* (2,59)	2,714** (3,79)
Const	7,406** (3,47)	23,27* (3,10)	23,49** (3,98)	9,52** (3,54)	29,08** (4,42)
Кількість спостережень	13	13	13	13	13
	0,937	0,959	0,977	0,935	0,970
	0,924	0,945	0,966	0,913	0,956
Статистика Дарбіна–Уотсона	1,923	2,481	2,05	2,424	2,547
F-статистика	74,29	69,65	86,39	43,05	65,74

* – значущість з , ** – , *** – .

Обчислено за статистичним збірником “Національні рахунки України за 1990–2000 роки”, статистичними щорічниками України за 2001, 2002, 2003, 2004 роки, статистичним довідником “Україна у цифрах у 2005 році”.


Скоригований коефіцієнт детермінації у цих моделях також є дуже високим; достовірність результатів підтверджується і побудовою регресій за логарифмічного перетворення усіх змінних. Регресійний аналіз виявив також доволі суттєві відмінності між визначниками валових і чистих національних заощаджень. На рівень чистих національних заощаджень вагомий вплив у різних моделях мали рівень заощаджень попереднього року, рівень державних заощаджень, реальний ВВП на одну особу, частка суми соціальних допомог (окрім допомог у натурі) у валому скоригованому доході сектору домогосподарств у ВВП, рівень монетизації та політичні чинники. На думку дисертанта, виявлені відмінності відображають особливо вагому роль заощаджень домогосподарств у формуванні чистих національних заощаджень.

У дисертації обґрунтовано, що серйозні наслідки для процесу відтворення в Україні мало порушення гармонійності розподілу валового наявного доходу між інституційними секторами економіки, особливо у роки трансформаційного спаду. Податкова система країни у цей час була орієнтована на зростання частки використовуваних доходів сектора загального державного управління за рахунок зниження часток підприємств і домашніх господарств. Упродовж кількох років чисті заощадження сектору нефінансових корпорацій були від’ємними на рівні приблизно 10% ВВП. Ситуація помітно поліпшилася лише з відновленням в Україні економічного зростання.

Ще одним ключовим чинником згаданої динаміки заощаджень підприємств була амортизаційна політика, яка на всіх етапах характеризувалася низкою серйозних недоліків. У 1992–1994 роках унаслідок неповної індексації основних фондів амортизаційні відрахування підприємств були практично зведені до нуля. Після індексації основних фондів у 1995–1996 роках зростання обсягів амортизації штучно стримувалося за допомогою використання знижувальних коефіцієнтів. Запроваджена у 1997 році нова амортизаційна модель також недостатньо повно враховує особливості вітчизняної економіки на етапі її ринкової трансформації, зокрема проблематичність застосування методу приско-реної амортизації для значної кількості підприємств. Аналіз праць провідних вітчизняних фахівців з питань амортизаційної політики дає дисертантові підстави для висновку, що найефективнішою для України може стати лібералізована система, яка враховуватиме вільний вибір власниками основного капіталу амортизаційного режиму та право на його зміну відповідно до власних інтересів у межах державного регламенту.

Аналіз державних заощаджень в Україні пов’язаний з певними методологічними труднощами. Як свідчать результати низки досліджень вітчизняних вчених, дані щодо валових заощаджень сектора загального державного управління, ймовірно, не виявляють навіть достовірної тенденції зміни заощаджень держави. Тому як показник державних заощаджень, згідно з достатньо поширеною зарубіжною практикою, дисертантом запропоновано використовувати суму дефіциту бюджету та інвестиційних видатків уряду. У межах такого підходу динаміка державних заощаджень в Україні безпосередньо визначається динамікою дефіциту бюджету.

У перші роки трансформаційного спаду бюджетні дефіцити були особливо значними, що обґрунтовувалося необхідністю підтримання виробництва і соціального захисту населення. Емісійне фінансування дефіциту у 1992–1994 роках стало ключовим чинником гіперінфляції в Україні. Перехід до боргового фінансування дефіциту бюджету розірвав зв’язок між генеруванням інфляційних очікувань і прискоренням темпів інфляції, проте спричинив зростання державного боргу. На початку 2000-х років основним джерелом фінансування дефіциту були зовнішні позики, що посилює вразливість боргової позиції уряду до зовнішніх збурень. Після кількох років фактично бездефіцитного бюджету, у 2004–2007 роках проблема дефіциту бюджету в Україні знову загострилася.

У п’ятому розділі “Вплив макроекономічної політики на процес заощадження в Україні” з’ясовано теоретичні аспекти впливу заходів фіскальної і монетарної політики на формування національних заощаджень та їхніх компонентів, проаналізовано механізми реалізації такого впливу в умовах трансформаційної економіки України, розглянуто перспективні напрямки використання фіскальних та монетарних інструментів для підвищення рівня заощаджень.

Дисертант виходить з того, що визначення оптимального рівня втручання держави у функціонування економіки і забезпечення ефективності цього втручання є одним з ключових завдань сучасної економічної науки. З теоретичного погляду, низка чинників може знижувати результативність впливу фіскальної політики на ситуацію в економіці країни загалом і на розвиток заощаджувального процесу зокрема. Серед цих чинників – складність розмежування постійних і тимчасових, а також прогнозованих і непередбачуваних змін економічних змінних, оцінка дисконтування майбутніх податкових зобов’язань, жорсткість позичкового обмеження для частини домогосподарств тощо. Проте більшість науковців погоджується, що рівність Рікардо, яка заперечує дієвість фіскальної політики, може розглядатися лише як більш чи менш вдале наближення.

У реферованому розділі проаналізовано співвідношення між державними і приватними заощадженнями в Україні з використанням альтернативних показників державних заощаджень. З огляду на формування ефективної макроекономічної політики уряду ступінь взаємозамінності між цими компонентами національних заощаджень має ключове значення. Якщо державні заощадження лише частково витісняють приватні, уряд отримує змогу безпосередньо впливати на величину національних заощаджень. Підвищення рівня такої взаємозамінності зменшуватиме ефективність заходів, спрямованих на стимулювання приватних заощаджень. Як свідчать отримані результати, принаймні упродовж 1992–1998 років співвідношення між державними і приватними заощадженнями в Україні загалом відповідало логіці Рікардо, надалі ж їх взаємозамінність зменшилася.

Дисертант обґрунтовує тезу, що важливим визначником особистих заощаджень у трансформаційних економіках може бути структура системи оподаткування. На відміну від непрямих податків, прямі податки несприятливо впливають на заощадження домогосподарств. Показано, що в Україні з 1994 року більша частка податкових надходжень припадала на прямі податки, проте різниця між внеском прямих і непрямих податків постійно змінювалась, а у 2005 році вона була мінімальною. Відсутність послідовної і виваженої політики у сфері оподаткування, з погляду дисертанта, несприятливо впливала на розвиток економічних процесів в Україні, у тому числі і на формування національних заощаджень.

Системна реформа податкового законодавства упродовж тривалого часу є одним із першочергових завдань української влади. Дисертант акцентує на тому, що зміни у системі оподаткування повинні здійснюватися на науковій основі, з огляду на стратегічні міркування і врахування пріоритетів економічного розвитку. Нещодавні зміни законодавства стосовно оподаткування доходів фізичних осіб (перехід до плоскої шкали, продовження мораторію на оподаткування процентів за депозитами) сприяли підвищенню рівня заощаджень домогосподарств в Україні. Відображенням цих законодавчих змін на макроекономічному рівні стало зростання упродовж 2004–2005 років частки непрямих податків у податкових надходженнях на 10 відсотків.

Низький рівень заощаджень домогосподарств становить серйозну проблему й на мікроекономічному рівні. На основі ґрунтовного аналізу іноземних джерел дисертант доходить висновку, що достатньо ефективним засобом для її розв’язання є використання економічних стимулів для збільшення особистих заощаджень, орієнтованих передовсім на групи населення з низькими доходами і з доходами, нижчими за середні. Для України, яка розпочала пенсійну реформу і перебуває напередодні серйозного реформування податкової системи, вивчення зарубіжного досвіду стимулювання заощаджень домогосподарств покликане сприяти запозиченню вдалих ідей і уникненню частини неминучих помилок. Як наголошує дисертант, йдеться, безумовно, не про механічне наслідування конкретних схем, а про творче осмислення цих підходів з урахуванням українських реалій та особливостей національного менталітету.

З початком формування основ третього рівня системи пенсійного забезпечення в Україні запроваджено елементи податкового стимулювання пенсійних заощаджень. Як свідчить проведений дисертантом порівняльний аналіз, пропоновані вітчизняним домогосподарствам податкові стимули є достатньо вагомими. Однією з ключових передумов успішності недержавного пенсійного забезпечення в Україні стане завоювання довіри населення. З іншого боку, недостатня розвиненість ринків капіталу може стати фундаментальною причиною невдачі накопичувальної пенсійної системи, якщо вибір надійних фінансових інструментів для інвестування пенсійних коштів буде надто обмеженим. Загалом, можна очікувати, що запровадження накопичувальної ланки системи пенсійного забезпечення приведе у короткостроковому періоді до підвищення рівня національних заощаджень. У середньо- та довгостроковій перспективі, зі зростанням рівня доходів домогосподарств, розвинута пенсійна система, ймовірно, буде одним із чинників поступового зниження рівня особистих заощаджень поза пенсійною системою.

Аналізуючи роль монетарних чинників, дисертант доходить висновку, що збереження строгого державного регулювання на кредитному ринку після лібералізації ринків благ і факторів виробництва призвело у 1992–1994 роках до політики так званого фінансового стримування, яка мала помітний негативний вплив на розвиток заощаджувального процесу та економічної ситуації загалом. Адресне кредитування вибраних підприємств та галузей економіки унеможливлювало дію ринкового механізму досягнення рівноваги на ринку позичкових коштів і ускладнювало діяльність фінансових посередників. Інфляційний податок став основним джерелом фінансування дефіциту бюджету, а фінансовий ринок розпався на два окремі ринки – у національній та іноземній валюті. Гостро відчувалася нестача інвестиційних ресурсів, що виявилося одним із ключових чинників високих темпів спаду виробництва. Натомість після відмови від адресного кредитування вже у 1996 році основні негативні наслідки політики фінансового стримування було здебільшого подолано.

Ключовим показником, який відображає ступінь розвиненості фінансової системи і є одним із чинників заощаджень, зазвичай вважають рівень монетизації. Згідно з результатами регресійного аналізу, в Україні рівень монетизації був значущим визначником національних заощаджень. Низка особливостей перехідної економіки не дає змоги вичерпно дослідити вплив реальної процентної ставки на міжчасовий вибір домогосподарств в Україні. Все ж, проведений дисертантом кореляційний аналіз свідчить про позитивний зв’язок між реальною процентною ставкою і темпами зростання вкладів у національній валюті у перші роки відновлення економічного зростання. Хоча значна частина приросту вкладів у банківській системі була спричинена, ймовірно, перетворенням неорга-нізованих заощаджень в організовані, зростання реальної процентної ставки відіграло тут вагому роль. Оскільки саме проблема залучення заощаджень домогосподарств для процесу інвестування була у той період надзвичайно актуальною для України, такий висновок є важливим уже сам по собі.

У шостому розділі “Національні заощадження як джерело зростання економіки України” проаналізовано основні підходи до трансформації директивно-планової економіки, простежено динаміку економічного розвитку в Україні у 1992–2006 роках, з’ясовано теоретичні аспекти взаємовпливу заощадження та зростання і зв’язок між ними у вітчизняній економіці, досліджено соціокультурні та інституційні чинники підвищення рівня національних заощаджень і напрями удосконалення механізму перетворення заощаджень в інвестиції.

З погляду дисертанта, доволі поширена думка, що головною причиною катастрофічного погіршення ситуації в Україні у 1990-х роках став вибір хибного шляху реформ – шокової терапії, не має достатніх підстав. Дисертант обґрунтовує дві тези: 1) Україна не обирала шокову терапію; 2) шокової терапії як такої в Україні не було. Україна не обирала шокову терапію, оскільки лібералізація цін у січні 1992 року була вимушеною і єдино можливою, в умовах спільного тоді економічного простору, реакцією на лібералізацію цін у Росії. В Україні не було шокової терапії, оскільки остання передбачає цілісний набір заходів, які повинні строго узгоджуватися між собою не лише концептуально, а й у часі. Навпаки, якраз тривале зволікання з проведенням реальних реформ і “пошуки власного шляху”, які стали яскравим прикладом “послідовності невдалих спроб”, спричинили особливо глибокий трансформаційний спад і невиправдано значне зниження рівня життя людей.

У тривалому періоді між економічним зростанням і національними заощадженнями простежується тісна кореляція. Проте, як відзначає дисертант, різні моделі подають різні інтерпретації причинних зв’язків між цими змінними та їх передавальних механізмів. У теоріях економічного зростання рівень заощаджень є одним із ключових чинників, які визначають характер зростання. Натомість у моделях споживання / заощадження змінні, які відображають економічне зростання, вагомо впливають на заощадження. Загалом, усебічний аналіз причинно-наслідкових зв’язків між економічним зростанням і заощадженням є нині одним з найактуальніших завдань економічної теорії.

Співзалежність між зростанням і заощадженням в економіці України дисертант аналізує за допомогою тесту Ґрейнджера. Одержані результати свідчать про існування двобічного зв’язку між кількома показниками заощаджень (чисті національні заощадження, приватні заощадження, вклади фізичних осіб у банківській системі) та динамікою реального ВВП і реального ВВП на одну особу. Такий взаємозв’язок є особливо важливим, оскільки відображає можливість формування у вітчизняній економіці сприятливого “зачарованого кола”: економічне зростання збільшення реальних доходів населення підвищення рівня заощадження збільшення нагромадження капіталу економічне зростання.

Дисертант акцентує на тому, що можливості якісних перетворень у вітчизняній економіці на межі 1990-х років безпосередньо пов’язувалися зі стимулюванням інвестиційної діяльності та прискоренням інновацій. Натомість з початком ринкової трансформації економіки України ситуація у цьому напрямку змінилася тільки на гірше: потенціал розвитку попередньої моделі капіталоутворення вичерпався, а передумов для запровадження альтернативного підходу, передовсім переходу від розподільної функції держави до регулювальної, не було підготовано. Удосконалення механізму трансформації заощаджень в інвестиції є одним із ключових завдань і на нинішньому етапі реформування вітчизняної економіки. Для формування інвестиційної моделі розвитку економіка України потребує тривалих стабільних темпів приросту інвестицій в основний капітал, вищих за темпи зростання ВВП, що дасть змогу провести його модернізацію і уможливить поступове збільшення випуску конку-рентоспроможної продукції.

Важливим компонентом розв’язання цієї проблеми, з погляду дисертанта, є підвищення ефективності використання національних заощаджень, рівень яких упродовж останніх кількох років був достатньо високим. Домогтися цього можна за допомогою політики активного і цілеспрямованого стимулювання інвестиційного процесу, координації для цього зусиль уряду та підприємницьких структур, досягнення реальних результатів у протидії незаконному вивезенню капіталу і тіньовій економічній діяльності. Лібералізація правил гри в одних сферах капіталоутворення поряд з підвищенням ролі держави в інших можуть помітно поліпшити інвестиційний клімат у країні і сприяти повнішому перетворенню наявних національних заощаджень в реальні інвестиції.

Дисертант обґрунтовує тезу, що неодмінною передумовою забезпечення усталеного економічного зростання є усвідомлення важливості соціокультурних та інституційних чинників. Успіху досягають лише ті країни, яким вдається оптимально поєднати свою традиційну соціокультурну систему з новітніми науково-технологічними досяг-неннями. Роль інституційних чинників помітно зростає саме у періоди якісних змін господарської системи; сьогодні фактично визнано, що однією з основних причин труднощів перехідного періоду стало недооцінювання інституційних аспектів у процесі ринкової трансформації директивно-планової економіки. Інституційні деформації, особливо у роки трансформаційного спаду, несприятливо вплинули як на формування національних заощаджень в Україні, так і на перетворення їх в інвестиції.

Водночас підвищення рівнів заощаджень та інвестицій у вітчизняній економіці, на думку дисертанта, не є універсальним і безумовним рецептом економічного успіху. Вони радше можуть відіграти роль двигуна зростання за умов формування належного макроекономічного та інституційного середовища і проведення послідовної економічної політики. Лише за таких обставин підвищення рівня національних заощаджень трансформується у сталі високі темпи економічного зростання.


ВИСНОВКИ


У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення важливої наукової проблеми – комплексного макроекономічного аналізу процесу заощадження у трансформаційній економіці України, що виявилося у з’ясуванні основних закономірностей формування компонентів національних заощаджень і взаємозв’язків між ними та визначенні теоретико-методологічних і практичних засад посилення впливу економічної політики уряду на заощаджувальний процес у вітчизняній економіці. Проведене дослідження дало підстави зробити такі висновки.

1. Мотиви та чинники заощаджувальної поведінки домогосподарств, рішення яких відмовитися від споживання частини поточного доходу відіграють первинну роль у формуванні заощаджень в економіці, аналізує сучасна теорія споживання / заощадження. В її основу покладено принцип, що з перебігом часу індивіди намагаються зберігати граничну корисність своїх видатків постійною; це відображає їхнє прагнення до зрівнювання споживання як у короткостроковому, так і у тривалому періодах. В останні роки активно розвивається бігевіористський підхід в економічній теорії, прихильники якого наголошують на важливості психологічних чинників при ухваленні людьми економічних рішень. У перспективі саме поєднання традиційного і бігевіористського підходів може сприяти значному прогресу у розумінні рішень індивідів щодо міжчасового розподілу їхніх ресурсів.

2. Ґрунтовний аналіз динаміки і структури національних заощаджень в Україні після початку ринкової трансформації економіки неможливий без дослідження ситуації у сфері нагромадження у період занепаду адміні-стративно-командної системи. Відчутне зниження норми нагромадження, погіршення його структури та перманентне зниження ефективності, хибна інвестиційна стратегія стали ключовими чинниками різкого загострення внутрішніх суперечностей директивно-планової економіки. Водночас наростання проблеми дефіциту споживчих товарів і послуг у другій половині 1980-х років призвело до критичного розбалансування споживчого ринку і швидкого зростання вимушених заощаджень домогос-подарств. Сформувався так званий монетарний, або грошовий, надлишок, який відображав надмір купівельної спроможності населення і становив вагому загрозу інфляційного вибуху. В Україні монетарний надлишок був приблизно на третину вищим, ніж у СРСР загалом, що створило об’єктивні передумови для помітно вищих темпів інфляції після лібералізації цін.

3. У країнах з ринковою економікою заощадження домогосподарств є найважливішим компонентом національних заощаджень. У 1992–1994 роках, в умовах гіперінфляції і катастрофічного зниження реальних доходів, домогосподарства України швидко витрачали заощадження. Урядова стратегія фінансування дефіциту бюджету через інфляційний податок сприяла вилученню заощаджень з банківського сектору і переведенню їх у готівку в національній та іноземній валюті.

У період відносної стабілізації вітчизняної економіки у 1995–1999 роках зародилися дві важливі тенденції – поступове збільшення організованих заощаджень, передовсім вкладів у банківській системі, і підвищення схильності до заощадження у національній валюті. Ці тенденції ще чіткіше проявилися у перші роки після відновлення економічного зростання, відколи обсяги заощаджень домашніх господарств помітно збільшились. Проте ще досі частка неорганізованих заощаджень, зокрема в іноземній валюті, залишається значною.

4. Згідно з результатами регресійного аналізу, ключовими визначниками особистих заощаджень у трансформаційній економіці України є реальний ВВП на одну особу, частка сумарних трансфертів (крім допомог у натурі) сектору домашніх господарств у ВВП, частка податкових надходжень у ВВП та державні заощадження. Високі значення скоригованого коефіцієнта детермінації та F-статистик свідчать про наявність тісного зв’язку між рівнем заощаджень домогосподарств і згаданими змінними та достовірність отриманих результатів. Оскільки друга зі згаданих змінних є важливою складовою доходу домогосподарств, а третя – вагомо впливає на нього, то видається обґрунтованим такий загальний висновок: динаміка особистих заощаджень за умов серйозних соціально-економічних збурень, притаманних періоду ринкової транс-формації економіки, визначалася передовсім змінами реального доходу домашніх господарств.

5. Попри різке зниження у роки трансформаційного спаду, у 2004 році валові та чисті національні заощадження як частка ВВП в Україні повернулися до своїх рівнів на початок перехідного періоду. Водночас у реальних величинах ці показники не досягли ще й 60% від рівня 1990 року. Основними визначниками валових національних заощаджень в Україні є рівень заощаджень попереднього року, рівень державних заощаджень, частка суми усіх соціальних допомог сектору домогосподарств у ВВП, рівень монетизації та політичні чинники (зокрема нестабільність, спричинена проведенням виборів). Виявлені за допомогою регресійного аналізу відмінності між чинниками чистих і валових національних заощаджень відображають особливо вагоме значення особистих заощаджень у формуванні чистих національних заощаджень.

6. Серйозні негативні наслідки для процесу відтворення в Україні мало порушення у роки трансформаційного спаду гармонійності розподілу валового наявного доходу між інституційними секторами економіки. Податкова система країни у цей період була орієнтована на збільшення частки використовуваних доходів сектора загального державного управління, що вкрай негативно позначилося на формуванні заощаджень сектору нефінансових корпорацій; ситуація помітно поліпшилася лише з відновленням економічного зростання. Ще одним ключовим чинником динаміки заощаджень підприємств була амортизаційна політика, яка характеризувалася низкою серйозних недоліків. Оптимальною моделлю амортизаційної системи в Україні може стати лібералізована система, за якої власники основного капіталу матимуть більшу свободу у виборі амортизаційного режиму.

7. Аналіз державних заощаджень в Україні пов’язаний з помітними методологічними труднощами. Використання як показника державних заощаджень суми дефіциту бюджету та інвестиційних видатків уряду дає змогу адекватно відобразити ключові тенденції зміни заощаджень держави у вітчизняній економіці. У межах такого підходу динаміка державних заощаджень в Україні безпосередньо визначається динамікою дефіциту бюджету. Після від’ємних значень періоду трансформаційного спаду, у 1999–2004 роках державні заощадження в Україні були додатними у межах 1,5–3,4% ВВП, проте в останні роки проблема дефіциту бюджету знову загострилася.

8. Ефективність впливу фіскальної політики на ситуацію в економіці країни загалом і на процес заощадження зокрема може знижувати низка чинників. Проте більшість науковців погоджується, що рівність Рікардо, яка заперечує дієвість фіскальної політики, може розглядатися лише як більш чи менш вдале наближення. З позиції формування ефективної макроекономічної політики, ступінь взаємозамінності державних і приватних заощаджень має ключове значення. Обмежений характер ефекту витіснення приватних заощаджень державними забезпечує урядові певні засоби впливу на динаміку національних заощаджень. В Україні у 1992–1998 роках простежувалася майже повна взаємозамінність державних і приватних заощаджень, проте у наступні роки масштаб такого ефекту витіснення зменшився, що розширює можливості уряду сприяти підви-щенню рівня національних заощаджень.

9. Структура системи оподаткування, зокрема співвідношення оподаткування доходів та споживання індивідів, може впливати на їхні рішення щодо міжчасового розподілу своїх ресурсів. Нещодавні зміни у законодавстві щодо оподаткування фізичних осіб (перехід до плоскої шкали, продовження мораторію на оподаткування процентів за депози-тами) сприяли підвищенню рівня заощаджень домогосподарств в Україні. Відображенням цих законодавчих змін стало зростання упродовж 2004–2005 років частки непрямих податків у податкових надходженнях на 10%.

Низький рівень заощаджень значної більшості домогосподарств становить серйозну проблему на мікроекономічному рівні. Згідно з результатами досліджень зарубіжних фахівців, програми стимулювання пенсійних заощаджень, орієнтовані передовсім на групи населення з низькими доходами і з доходами, нижчими за середні, можуть бути достатньо ефективними. З початком пенсійної реформи в Україні також запроваджено елементи податкового стимулювання пенсійних заощаджень. Як свідчить порівняльний аналіз, запропоновані вітчизняним домо-господарствам податкові стимули є достатньо вагомими. Важливими передумовами успішного розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні є завоювання довіри населення і забезпечення широкого вибору надійних фінансових інструментів для інвестування пенсійних коштів.

10. На розвиток економічної ситуації в Україні у перші роки трансформаційного спаду несприятливо вплинуло проведення кількома урядами політики фінансового стримування, зумовлене збереженням строгого державного регулювання на ринку кредиту після лібералізації ринків споживчих і капітальних благ та факторів виробництва. Адресне кредитування вибраних підприємств та галузей економіки унемож-ливлювало дію ринкового механізму досягнення рівноваги на ринку позичкових коштів і ускладнило діяльність фінансових посередників.

Низка особливостей перехідної економіки не дає змоги вичерпно дослідити вплив реальної процентної ставки на міжчасовий вибір домо-господарств в Україні. Все ж кореляційний аналіз свідчить про існування позитивного зв’язку між реальною процентною ставкою і темпами зрос-тання вкладів у національній валюті у перші роки відновлення еконо-мічного зростання. Навіть якщо частина приросту вкладів у банківській системі спричинена перетворенням неорганізованих заощаджень в орга-нізовані, зростання реальної процентної ставки відіграло тут вагому роль.

11. Надмірне зволікання з проведенням реальних реформ спричинило безпрецедентну тривалість трансформаційного спаду в Україні і різке зниження рівня життя людей. З позиції забезпечення передумов для усталеного зростання особливо важливим видається існування у вітчизняній економіці двобічного зв’язку між динамікою реального ВВП і кількома показниками заощаджень, виявлене за допомогою еко-нометричних розрахунків. Це відображає можливість формування сприятливого “зачарованого кола”: економічне зростання збільшення реальних доходів населення підвищення рівня заощадження збільшення нагромадження капіталу економічне зростання.

Одним із ключових завдань нинішнього етапу реформування вітчизняної економіки є удосконалення механізму трансформації заощаджень в інвестиції і підвищення ефективності використання національних заощаджень. Домогтися цього можна за допомогою цілеспрямованого стимулювання інвестиційного процесу, досягнення реальних результатів у протидії незаконному вивезенню капіталу і тіньовій економічній діяльності. Лібералізація правил гри в одних сферах капіталоутворення поряд з підвищенням ролі держави в інших можуть помітно поліпшити інвестиційний клімат у країні і сприяти значно повнішому перетворенню наявних національних заощаджень в реальні інвестиції. Неодмінною передумовою забезпечення в Україні усталеного економічного зростання є усвідомлення важливості соціокультурних та інституційних чинників. Успіху досягають лише ті країни, яким вдається оптимально поєднати свою традиційну соціокультурну систему з новітніми науково-технологічними досягненнями.

12. Для збереження перспективи долучення у майбутньому до кола розвинених країн Україна потребує сьогодні підтримання стабільно високих темпів економічного зростання, що неможливо без істотного збільшення обсягів інвестицій. За недостатніх масштабів залучення іноземного капіталу і небезпеки серйозних збурень в економіці у разі повної лібералізації фінансових ринків здатність мобілізувати відповідні обсяги заощаджень у вітчизняній економіці є необхідною передумовою успішного розвитку країни. Однак збільшення рівнів заощаджень та інвестицій у національній економіці не є універсальним і безумовним рецептом успіху. Лише за умов розвитку належного макроекономічного та інституційного середовища і проведення послідовної економічної політики підвищення рівня національних заощаджень може трансформуватися у підвищення темпів економічного зростання.