Харківської державної академії культури Віват, Академіє! Дайджест Випуск 4 (2006-2008) Харків хдак 2009
| Вид материала | Документы |
СодержаниеГ. Селихов А. Егоров Время. — 2006. — 16 сент. — С. 6. З криниці дитинства Студентські роки Місто, що вивело на співочу сцену Слобід. край. — 2006. — 21 верес. — С. 12. |
- Міністерство культури України, 3172.71kb.
- Перспективний план роботи Управління культури І туризму Харківської обласної державної, 844.23kb.
- Стенограма (ідентична за змістом з фонограмою) засідання спеціалізованої вченої ради, 845.57kb.
- Розпорядженням голови районної державної адміністрації, 93.48kb.
- Харківської обласної державної адміністрації, 1352.08kb.
- Хмельницькому на базі Національної академії Державної прикордонної служби України імені, 124.58kb.
- Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти, 3534.27kb.
- Програма "інформаційні та комунікаційні технології в освіті м. Харкова на 2009-2011, 254.63kb.
- Міністерство освіти І науки україни управління культури І туризму харківської обласної, 44.83kb.
- О. С. Вороніна Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством, 958.37kb.
Г. Селихов
Крик душі Георгія Селихова напередодні сезону харківської опери
<...>
— За багатолітньою традицією черговий сезон ми відкриваємо оперою «Тарас Бульба», що стала візитівкою театру, — говорить Г. В. Селихов. <...>
<...>
— Нинішній рік ювілейний для Івана Франка, якого вшановує ЮНЕСКО. <...>
— У кінці минулого сезону ми запросили в Харків Львівський театр опери і балету, який привіз твір Мирослава Скорика «Мойсей» за твором Івана Франка. У нашому ж театрі вже кілька років йде дитяча опера за казками Івана Франка «Коли звірі говорили». Лібрето — Олександра Чепалова, музика — Миколи Стецюна. <...>
<...>
Бесіду вів Л. Логвиненко
Слобід. край. — 2006. — 14 верес. — С. 5.
А. Егоров
Высоким слогом о театре
Харьковская городская специализированная музыкально-театральная библиотека имени Константина Сергеевича Станиславского подготовила к изданию сборник стихов разных поэтов, посвященный великому искусству всех времен и народов — театру.
Сборник назван несколько претенциозно «Всегда театр!», но такое название соответствует антологии подобранных произведений, созданных как классиками, так и нашими современниками. Открывает будущую книгу вступительная статья автора сборника Валентины Петровой, много лет работавшей на Харьковском телевидении редактором музыкально-драматических программ, а сегодня руководящей художественным отделом городской специализированной библиотеки. <…>
<…>
В одном издании рядом с Александром Пушкиным, Валерием Брюсовым, Осипом Мандельштамом, Владимиром Маяковским, Мариной Цветаевой и другими непревзойденными поэтами соседствуют произведения Константина Меладзе, Ефима Чеповецкого и харьковских поэтов — Зиновия Вальшонка, Анатолия Житницкого, Игоря Муратова, Анатолия Конькова, Анатолия Подорожко, Николая Воротняка. Тематически подобраны арии из классических опер, отрывки из оперетт и популярных мюзиклов. Всего в новом издании будет представлено на выбор более двухсот стихотворений и песенных текстов разнообразных авторов, посвященных театру. <…>
Время. — 2006. — 16 сент. — С. 6.
Н. Чернова
Слобожанський Cолов’яненко
Мабуть, не випадково називають Василя Марчака слобожанським Солов’яненком. У них не тільки професія, талант, а й дні народження майже збігаються. Солов’яненко народився 24, Марчак — 22 вересня, щоправда, майже на чверть віку пізніше за великого українського співака. Отже, цієї осені соліст Харківської опери й міського театру народної музики України «Обереги», викладач Академії культури святкує золотий ювілей. До нього підійшов із вагомими здобутками. Він лауреат національного конкурсу вокалістів «Золота осінь» (Львів, 1990 рік.)
У Харківському оперному співає провідні тенорові партії, зокрема в операх «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Паяци». Багато років поспіль новий сезон у ХАТОБі відкривається операми за його участі.
З успіхом виступає і в концертах за кордоном. У Франції та Бельгії вже навіть має свою слухацьку аудиторію. Шанувальники його таланту їздили за українською концертною групою від міста до міста, виявляючи щире захоплення українськими співаками, зокрема нашим тенором. Люблять його й у Києві. Два роки тому я була свідком, як на творчому звіті «Оберегів» у столиці країни сама берегиня нашої пісні Ніна Матвієнко піднімалася на сцену з квітами для Марчака.
Цієї ж весни, виступаючи в Харківській філармонії у авторському концерті Юрія Алжнєва «...а мені за плечем журавлі журавлять», Василь Марчак так проникливо виконав «Не щебечи, соловейку» у пам'ять Анатолія Солов'яненка, що диск із цим записом помандрував аж за океан — до Канади.
Такий голос міг би стати окрасою будь-якої сцени світу. Проте сам Марчак тривалий час працював як диригент, хоча до співу його підштовхували імениті митці, почувши, як звучить його голос.
З КРИНИЦІ ДИТИНСТВА
Кажуть, усі ми родом з дитинства. Василь Марчак з українського Поділля, звідки пішла у світ Соломія Крушельницька. Голосом він у діда — Федора Марчака — капелана австро-угорської армії. Втім, сильними голосами й гарним співом подолян не здивуєш. До приходу радянської влади тут кожне село мало свій хор. Співали всі.
— І це правильно, — вважає Василь Якович, — недарма ж у стародавній Греції серед чотирьох обов'язкових наук, що мала опановувати освічена людина, поряд з астрономією, математикою значилася й музика. Спів позитивно впливає на розвиток особистості, характеру. За старих часів, згадувала Василева мати, дівчина, яка не співала, вважалася неповноцінною. Її не брали заміж. Батьки несли диригентові чувал пшениці, аби тільки прийняв їхнє чадо до хору.
До речі, на весіллях горілки ставили небагато, натомість рікою лилася тут музика й пісня. Знали подоляни секрет: оковита руйнує голос, вбиває Людину. А от свіжі яйця співакові не зашкодять. І коли Василь поїхав вступати до Чортківського музично-педагогічного училища Тернопільської області, батько на екзамен привіз йому свіжих яєць. Це ненька наказала, щоб випив п’ять-шість штук, перш ніж співати.
— Я стидався, — згадує Василь Якович. — Навколо такі поважні, красиво одягнені абітурієнти, суціль випускники музичних шкіл, а я з села. Але тато наполіг. Випив я ті яйця, і коли заспівав, комісія (а там було осіб 15) відразу вирішила: «Цей хлопець нам підходить». Вийшов, переможно сяючий, з аудиторії й бачу, всі, хто стояв під дверима, побігли до найближчого гастроному по яйця. Мені потім, скільки вчився, друзі це часто згадували.
СТУДЕНТСЬКІ РОКИ
Вчився він у прекрасних педагогів — випускників Варшавської, Краківської, Вільненської консерваторій, представників старої класичної академічної школи. Композицію викладала сестра великої Соломії. Мабуть, вони добре-таки його навчили, бо коли забрали Василя до армії, аж у Ленінград, заспівав він якось на концерті на честь жовтневих роковин українську пісню «Ніч яка місячна». І командир частини, суворий генерал-майор, який міг по три години тримати солдатів без рукавиць на морозі, раптом розчулився. Вийшов на сцену й оголосив: «Даю тобі короткотермінову відпустку додому». Певно, щось прокинулося в душі старого вояки. Василева пісня пробилася і до його серця. Втім, після армії вступив Марчак до Рівненського інституту культури вчитися на диригента, а не співака. Після закінчення отримав призначення в містечко Срібне на Чернігівщині. Керував капелою, в якій співала навіть місцева еліта, зокрема другий секретар райкому партії. Якось поїхали вони зі звітним концертом до Києва. І тут, коли Марчак «розспівував хор», тобто показував хористам, як треба виконувати якусь фразу, повз проходив Дмитро Гнатюк. Почувши сильний тенор, зупинився і звернувся до Марчака:
— Вам треба співати, а не диригувати. Голос є. Кидайте диригування, приїздіть до Києва вчитися в консерваторії.
— «Забив» Дмитро Михайлович мені голову цими словами, — згадує Василь Якович, — але до Києва я не поїхав, двоє синів були ще маленькими. А де жити? Залишився на Чернігівщині. Якось на гастролі приїхав до нас Анатолій Солов'яненко. Мене представили йому як місцеву знаменитість. Солов'яненко місяць жив у маєтку Галаганів. Я ходив до нього. Він був скромний, неговіркий, ні з ким не займався співом. Мені дав деякі поради щодо співу.
Зустріч з уславленим співаком справила на нього незабутнє враження. Але щось змінювати у своєму житті Марчак не хотів, бо мав хорошу роботу, повагу людей, облаштований побут. Та дружина (а вона теж професійний музикант, диригент, вони познайомилися ще студентами, бо вчилися разом) добре розуміла, що такий талант, як у її чоловіка, не можна закопувати. Оксана (Марчак називає дружину Оксаночкою) повезла його до Харкова — вчитися в консерваторії. Йому було вже 32 роки. Проте прекрасна співачка й, як видно, досвідчений педагог Валентина Арканова, прослухавши Василя, сказала: «Візьму тебе вчити. Якщо слухатимешся мене, все буде гаразд». Під її керівництвом Василь Марчак закінчив консерваторію за 2 роки. Талант співака, поєднаний з талантом педагога, здатен творити дива.
МІСТО, ЩО ВИВЕЛО НА СПІВОЧУ СЦЕНУ
Ось уже 17 років Василь Марчак співає в Харківському академічному театрі опери і балету імені М. В. Лисенка. Це місто виплекало його талант. Харків звів його з іншим прекрасним педагогом і музикантом, композитором Юрієм Алжнєвим, який працює в рідкісному жанрі лірико-філософської музики, черпаючи наснагу з глибоких криниць нашої автентичності.
Якось, готуючись до виступу перед представниками українсько-американського товариства, Марчак грав на баяні й співав. Було спекотне літо, у Василя аж спітніло чоло. Раптом до нього підійшов незнайомий чоловік і промовив:
— Тобі не треба грати, юначе, тобі треба співати. Давай баян, гратиму я.
Так Василь Марчак познайомився з Юрієм Алжнєвим, який виношував проект театру народної музики України. Нині «Обереги» — унікальний єдиний у нашій країні творчий колектив, що на сучасному грунті відроджує й дає нове життя та нове прочитання українській народній музиці. Гадаєте, фольклор щось архаїчне? У виконанні харківських «Оберегів» це набуває глибин космічного відлуння, в яке кожен виконавець вплітає голос свого таланту й музичної майстерності. Яскрава перлинка — чоловічий квартет у складі Василя Марчака, Миколи Колодочки, Віктора Червонюка, Володимира Якобишина. Втім, кожен із цих виконавців має і свою сольну програму. Одна з найулюбленіших у цьому плані пісень Марчака «Заграй ми, старий цигане», яку зазвичай виконують баритони. Василь — єдиний в Україні тенор, який співає її. Спеціально для нього Алжнєв обробив бельгійський варіант української пісні: почув якось за кордоном у кав'ярні, як тихенько наспівував її немолодий чоловік за сусіднім столиком, певно, емігрант. І швиденько записав на серветці. Оброблений талановитим композитором і виконаний талановитим співаком твір набув нового дихання — ставши справжнім міні-шедевром, що заворожує слухачів і довго-довго не відпускає їх. Спасибі вам, маестро.
Два роки тому мені пощастило побувати на концерті «Оберегів» у Києві і стати свідком того, як захоплено приймають слобожанських артистів кияни. А ті, хто почув уперше, не приховували здивування: «Ніколи не думали, що в Харкові може народитися такий український колектив».
Ми відчували гордість за своє місто. Цього року «Обереги» знову виступали в столиці, й верхнє «ля», що взяв Марчак на сцені й тримав аж поки спускався до залу, зачарувало слухачів. Йому влаштували овацію.
22 вересня Василю Марчаку виповнюється 50. Молодий вік зрілого таланту. Він ще не раз здивує й порадує нас своїм виконанням, як, власне, і «Обереги», де стільки яскравих творчих особистостей, заслужених артистів.
Василь Марчак цього звання не має. Поки що.
Вітаємо слобожанського Солов'яненка, наш золотий голос, із золотим ювілеєм.
Слобід. край. — 2006. — 21 верес. — С. 12.