Бостан Сергій Костянтинович удк 340. 12 : 342. 5 форма правління сучасної держави: теоретико-правові засади 12. 00. 01  теорія та історія держави І права; історія політичних І правових учень автореферат

  1   2   3

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед її практичною значимістю для сучасного етапу державного будівництва України. Здобувши незалежність, Україна, як усі інші пострадянські республіки, постала перед необхідністю побудови оптимальної державної форми. Якщо для одних молодих держав найбільш складним було питання про форму політичного режиму, для інших – про форму державно-територіального устрою, то для України найактуальнішим стало питання про форму державного правління. Труднощі, пов’язані з пошуком відповіді на нього, для нашої країни не нові: вони традиційно поставали на усіх переламних етапах української політичної історії, не оминули й новітнього її періоду. Політичні події останніх років наочно свідчать про те, що і в державотворчому процесі сучасної України форма державного правління є однією з головних проблем.

Певною спробою її розв’язання стала конституційна реформа 2004 р. Зроблені в грудні цього року кроки щодо зміни моделі “президентсько-парламентської” республіки на “парламентсько-президентську” бажаних результатів не дали. Юридично й ще більше – політично незбалансована система компетенційних взаємовідносин між президентом, урядом та парламентом стала джерелом постійних владних конфліктів, які вказують на необхідність чергової зміни змісту форми правління української держави. Найраціональнішим у цих умовах було б відійти від прийнятої у нас практики суто політичного вирішення цієї проблеми і здійснити спробу її розв’язання на основі фундаментальних наукових досліджень, що відображають об’єктивні процеси “формалізації” державної влади. У руслі цього підготовлена дисертаційна робота, тема якої має насамперед практичне значення для обґрунтування майбутніх структурно-інституціональних перетворень в Україні.

На необхідність наукового осмислення теорії і практики форм організації державної влади вказує і стан розробки проблеми форми державного правління. Ії історіографічний аналіз свідчить про те, що досліджуване явище як невід’ємний компонент держави було предметом наукового інтересу з боку великої кількості науковців – дослідників феномену держави. Але вироблений ними в контексті такої широкої проблеми досить багатий і важливий державно-правовий науковий матеріал є розрізненим і потребує узагальнення в межах системного й комплексного дослідження.

Отже, вибір форми правління сучасної держави як теми дисертаційного дослідження зумовлений: по-перше, відсутністю у вітчизняній юридичній науці спеціальних монографічних досліджень, присвячених формі державного правління; по-друге, потребами соціальної практики початку ХХІ ст. у нових підходах щодо осмислення феномену держави та її форми; по-третє, практичною значимістю проблеми “оформлення” держави на сучасному етапі та необхідністю її розв’язання за допомогою системних теоретико-правових розробок; по-четверте, доцільністю вивчення сучасного світового досвіду організації державної влади та творчого його використання в державному будівництві України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях державних та галузевих дослідницьких програм, пов’язаних із розробкою питань удосконалення організаційних, структурних та компетенційних взаємозв’язків між органами законодавчої й виконавчої влади у сучасному світі та Україні (теми: “Теоретичні проблеми реалізації Конституції України”, № д/р 0101U012890 та “Актуальні напрями реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції”, № д/р 0104U004048); “Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та установ МВС України на період 2002-2005 рр.”, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. (тема: “Форма і функції держави і права”); планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Запорізького юридичного інституту ДДУВС на 2006, 2007 та 2008 рр. (тема: “Форма та функції держави як складові державотворення в Україні”).

Мета й завдання дослідження. Мета полягає у визначенні теоретико-правових засад форми правління сучасної держави як історично зумовленої владної системи, що здійснює особливий вид політичного володарювання – державне правління.

Для досягнення мети дослідження поставлені такі дослідницькі завдання:

– розкрити сутність форми держави як соціального явища та категорії теоретико-правової науки;

– дослідити структуру форми держави та визначити місце й роль її системних елементів;

– встановити причинно-наслідковий зв’язок між державою і формою держави та визначити історичні типи зазначених державно-правових явищ;

– визначити історико-теоретичні засади поняття “форма державного правління”;

– показати сучасний стан розробки поняття “форма державного правління”;

– виявити проблеми понятійного визначення форми державного правління;

– диверсифікувати пізнавальні підходи щодо розуміння сутності форми державного правління в межах юридичної науки;

– здійснити типологізацію форми державного правління та визначити її
історичні типи;

– визначити ознаки та сформулювати дефініцію типу форми правління
сучасної держави;

– здійснити видову класифікацію сучасних форм державного правління;

– узагальнити зарубіжний досвід побудови класичних форм державного правління (парламентської та президентської), визначити їх юридичні та
політичні моделі;

– визначити особливості практичної реалізації класичних моделей форм державного правління в зарубіжних країнах;

– з’ясувати історико-правові засади становлення змішаної форми державного правління;

– узагальнити досвід побудови змішаних форм державного правління в
зарубіжних країнах, визначити їх юридичний та політичний зміст;

– здійснити класифікацію змішаних форм державного правління;

– визначити зміст юридичної моделі форми правління української держави за Конституцією України 1996 р.;

– дослідити політичну практику конституційної моделі форми правління української держави й визначити проблеми її функціонування;

– визначити концептуальні засади вдосконалення форми правління сучасної української держави.

Об’єктом дослідження є форма держави як соціально-владне системне явище, що відображає істотні ознаки держави як політичної, структурно-інституціональної й територіальної організації суспільства.

Предметом дослідження визначено форму правління сучасної держави – одного з найважливіших соціально-політико-правових явищ, яке розкриває структурно-інституціональну організацію системи вищих органів державної влади в сучасному світі.

Методи дослідження. Розв’язання поставлених завдань здійснено за допомогою системи філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, пізнавальний потенціал котрих був спрямований на досягнення мети дослідження. Діалектичний та метафізичний методи сприяли відтворенню динамічного процесу розвитку форми державного правління та визначенню притаманних для цілих історичних епох їх статичних характеристик; історичний підхід – виявленню більш конкретизованих проявів закономірностей виникнення й розвитку форми державного правління (підрозділ 2.1), аналіз та синтез – визначенню її ознак та формулюванню дефініції (підрозділи 2.3, 3.1, 4.1, 4.2, 5.1.). Значну пізнавальну роль у досягненні мети дослідження відіграла одна з форм аналізу – класифікація. З її допомогою визначені типи держави, типи форми держави та типи форми державного правління, а також похідні від історичних типів форм правління окремі їх види й підвиди (розділ 3). На основі дедуктивного методу побудована структурно-логічна схема дослідження (розділи 2-5), котра відображає шлях пізнання форми державного правління від загального (форма державного правління як явище державно-організованого суспільства) до особливого (форма правління сучасної держави в контексті зарубіжного державно-правового досвіду) і конкретного (форма правління сучасної української держави).

Застосування системного та структурно-інституціонального методів дало змогу проаналізувати форму державного правління як систему відповідних державно-правових інститутів, що виробляє особливий вид політичного володарювання – державне правління (підрозділи 2.1, 3.1, 4.1, 4.2, 5.1). За допомогою функціонального методу проаналізовано зарубіжний та вітчизняний політико-правовий досвід функціонування конституційних моделей форм державного правління, виявлено ступінь їх ефективності в безпосередній політичній практиці, визначено напрямки вдосконалення функціональних повноважень суб’єктів влади, що утворюють форму правління сучасної української держави (підрозділ 5.3). Використання формально-догматичного методу сприяло розкриттю змісту закріплених у законі юридичних конструкцій форми правління, виявленню прогалин та неузгодженостей у законодавстві, підготовки пропозиції щодо вдосконалення нормативної конструкції форми правління української держави (підрозділ 5.3.). Визначальним для акумуляції, систематизації й аналізу зарубіжного досвіду побудови форм державного правління в усіх регіонах світу, визначення характерних рис та особливостей їх розвитку був порівняльно-правовий метод (розділи 4-5). Застосований також соціологічний метод, який дав змогу розкрити суспільні умови функціонування форми правління сучасної української держави, визначити рівень розуміння представниками населення України суті здійснених перетворень у сфері організації верховної державної влади та напрямків політичної реформи (підрозділ 5.3). У процесі роботи використовувалися й інші методи, котрі разом із вищезгаданими склали теоретико-методологічні засади дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційна робота є першою спробою монографічного дослідження форми державного правління з позиції загальнотеоретичної юридичної науки. Одержані результати суттєво доповнюють теорію форми державного правління. Зокрема, у ньому:

вперше:

– обґрунтовано положення про те, що форма держави за своєю структурою є чотирьохелементною, а не двох- (форма правління та форма державного устрою) або трьохелементною (форма політичного режиму, форма правління та форма державного устрою), як це прийнято в сучасному державознавстві, і складається з форми соціально-політичного режиму, форми державно-політичного режиму, форми державного правління та форми державно-територіального устрою, серед яких провідним і таким, що визначає політичний зміст юридичних моделей інших елементів форми держави, є соціально-політичний режим;

– вироблено положення про структурні історичні типи форми держави та форми державного правління, запропоновано увести ці категоріально-понятійні конструкції, що відображають типові та притаманні саме для певної історичної епохи структурно-інституціональні, територіальні та функціональні властивості державної влади, у науковий обіг вітчизняної теорії держави і права, де сьогодні використовується тільки категорія “історичний тип держави”;

– визначено теоретико-методологічний підхід щодо визначення історичних типів держави, форми держави та форми державного правління не за традиційною (марксистсько-ленінською) типологізацією суспільства й держави, в основі якої лежить поняття суспільно-економічна формація (рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична), а за новою типологізаційною схемою, що ґрунтується на визнанні соціальних підвалин для такого поділу двох суспільних формацій (суспільств) – кастово-станової та громадянської;

– обґрунтовано, що історичним генетичним типом держави кастово-станового суспільства є “нереспубліка”, а держави громадянського суспільства – “республіка”; історичним структурним типом форми нереспубліканської держави є монократія, тобто система влади, що характеризується її концентрацією в руках однієї особи (форма правління), територіальною централізацією (форма державного устрою) та недемократичними способами її здійснення (політичний режим), а республіканської держави – полікратія, яка є такою владною системою, що базується на принципах розподілу влади по горизонталі (форма правління) і вертикалі (форма державного устрою) та демократизму за способами її здійснення;

– запропоновано нову типологізацію форми державного правління, в якій історичним типом форми правління нереспубліканської монократичної держави визначається, як це традиційно прийнято в державознавстві, монархія, а історичним типом форми правління республіканської полікратичної держави – поліархія, котрим пропонується замінити поняття “республіка”, яке у юридичній та політологічній науках використовується для позначення одного з основних видів форми державного правління;

– розкрито сутність поняття “поліархія”, яке являє собою засновану на принципах народовладдя й розподілу влади, соціально-політично-правову систему вищих органів законодавчої та виконавчої влади, мета функціонування якої полягає у задоволенні соціально-економічних, політичних та духовно-культурних потреб громадян;

удосконалено:

– класифікацію поліархічних форм державного правління; зокрема визначено, що їх видовий поділ залежить від принципів взаємовідносин інститутів глави держави, уряду та парламенту, зміст котрих зумовлений наявним у цій владній системі відповідним типом поділу владних повноважень: м’якого, жорсткого та змішаного (поміркованого, сегментарного); на основі цього замість таких традиційних видів форм правління, як “парламентська республіка”, “президентська республіка” та “змішана республіка” запропоновано увести в науковий обіг теорії держави і права такі види форм правління як “парламентська поліархія”, “президентська поліархія” та “змішана поліархія”;

– найбільш поширену в теорії держави і права дефініцію, котра визначає “форму правління як організацію верховної влади в державі, що характеризується її джерелом та принципами взаємовідносин органів влади між собою і з населенням”, шляхом конкретизації її змісту, посиленням акценту на тому, що досліджуване явище є: 1) не лише формою правління, а “формою державного правління” або ж “формою правління держави”; 2) історично зумовленою системою вищих органів державної влади, зміст котрої визначається джерелом їх формування та принципами взаємовідносин між ними;

– ознаки монархічної форми державного правління; зокрема визначено, що головною її ознакою є єдиновладдя, яка вказує на юридичне та політичне зосередження державної влади в руках глави держави, її неподільність на окремі гілки. Якщо такої ознаки немає, то інші (спадковість, яка необґрунтовано вважається головною, безвідповідальність та безстроковість влади глави держави) є недостатніми для визначення держави монархією;

– пізнавальні підходи до трактування суті форми державного правління юридичними науками. З метою усунення у відповідних їх тематичних розділах певної “понятійної” плутанини, коли і теоретики, і конституціоналісти однаково визначають поняття, що відображають сутність форми державного правління, запропоновані такі підходи до її розуміння: а) з позиції теорії держави і права форма державного правління – це спосіб існування та вираження тієї сторони змісту держави, котра зовнішньо відображається в історично зумовленій системі верховних органів влади, що здійснює особливий вид політичного володарювання – державне правління; б) з позиції ж конституційного права форма державного правління – це стійка, закріплена в конституційно-правових нормах інституціональна система влади, зміст якої визначається правовим статусом та принципами взаємовідносин вищих органів державної влади;

- класифікаційну схему парламентських форм державного правління за видовими та підвидовими ознаками; зокрема, обґрунтована недоцільність віднесення таких традиційних видів форм державного правління, як “парламентська монархія” та “парламентська республіка” до різних типів форм правління, оскільки за своїми сутнісними та головними юридичними ознаками вони відносяться до поліархічного типу форми державного правління, будучи такими підвидами парламентської поліархії, як “парламентська поліархія зі спадковим главою держави” та “парламентська поліархія з обраним главою держави”;

дістали подальшого розвитку положення про те, що:

– головною особливістю форми правління сучасної держави є наявність певного розриву між юридичною та політичною її складовими, який зумовлює виникнення та існування у її змісті двох моделей: “юридичної” та “політичної”; без урахування цього політико-правового дуалізму неможливо скласти комплексне уявлення про зміст форми правління сучасної держави;

– при запозиченні тієї чи іншої моделі класичної форми державного правління має бути врахований рівень соціально-економічного, політичного та культурного розвитку суспільства, котрий визначає сутність та форму держави. Базисним, безпосередньо пов’язаним із сутністю держави, серед елементів останньої є соціально-політичний режим, який визначальним чином впливає на політичний зміст інших елементів форми держави. Запозичені класичні моделі форм державного правління стануть ефективними в країнах з демократичним режимом, а у країнах зі змішаними (сегментарними) соціально-політичними режимами (серед котрих і Україна) найбільший ефект мають дати змішані форми державного правління;

– процес становлення змішаного виду поліархічної форми державного правління пов’язаний з досвідом побудови державних форм у таких країнах Європи, як Фінляндія (1919 - теп. час), Німеччина (Веймарська республіка 1919-1932 рр.), Ірландія (1937 - теп. час) та Ісландія (1944 - теп. час.), який послужив певним орієнтиром для формування наприкінці 50-х рр. ХХ ст. прототипу змішаної поліархії на базі юридичної моделі форми правління “П’ятої республіки” (1958 р.) у Франції, з якої, за панівною в державознавчій літературі точкою зору, бере свій початок змішана форма державного правління;

– змішані форми поліархічного правління являють собою певну сукупність елементів класичних форм державного правління і залежно від різних її конфігурацій набувають різного змісту й відповідних класифікацій. З огляду на це обґрунтовано, що традиційна для вітчизняного державознавства класифікація змішаних поліархій на президентсько-парламентські та парламентсько-президентські є досить узагальненою й не відображає максимальною мірою того ступеня диференціації, який існує серед зарубіжних держав з такою формою правління. Запропоновано замість дволанкової класифікації змішаних поліархій, чотириланкову класифікаційну схему, котра поділяється на такі підвиди: президентсько-парламентська, напівпрезидентсько-напівпарламентська, напівпарламентсько-напівпрезидентська, парламентсько-президентська;

– проблеми, пов’язані з формою державного правління в Україні, є відображенням не лише наявних у політичному середовищі країни суб’єктивних суперечностей щодо майбутньої моделі організації верховної влади, а й об’єктивних потреб українського суспільства в конституціоналізації адекватної для себе форми державного правління. Запропонована концепція реформування форми правління сучасної української держави та внесені конкретні пропозиції щодо розмежування повноважень Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України і Президента України та оптимізації взаємовідносин між ними сприятимуть удосконаленню змісту форми правління української держави та підвищенню її ефективності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертаційного дослідження сприятимуть розширенню межі наукового аналізу цієї теми, визначенню перспективних напрямків розв’язання найважливіших проблем, пов’язаних із побудовою оптимальних державних форм, подальшому розвитку таких галузей юридичної науки, як теорія держави і права та конституційне право. Незважаючи на теоретичний характер дисертаційної роботи відображені в ній окремі наукові результати можуть бути використані:

а) у правотворчій роботі – для уточнення чинних норм і внесення відповідних конституційних змін, спрямованих на удосконалення змісту форми правління української держави. Пропозиції щодо концепції реформування форми правління сучасної української держави прийняті до розгляду в Комітеті Верховної Ради України з правової політики (Офіційний лист Комітету Верховної Ради України з правової політики № 04-29/20-374 від 06.03.2008 р.);

б) у правозастосуванні – для оптимізації організаційних, структурно-інституціональних та функціональних зв’язків між органами законодавчої і виконавчої влади, забезпечення їх взаємодії та попередження конфліктів між ними;

в) у навчально-виховному процесі. Основні результати дослідження були впроваджені у навчальний процес Запорізького національного університету (Акт впровадження від 02.11.2006 р.), Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного і муніципального управління” – нині Класичного приватного університету (Акт впровадження від 09.11.2006 р.), Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС (Акт впровадження від 07.07.2007 р.), Запорізького юридичного інституту ДДУВС (Акт впровадження від 17.11.2006 р.) при викладанні таких навчальних курсів, як “Теорія держави та права”, “Актуальні проблеми теорії держави і права”, “Конституційне право України” “Державне право зарубіжних країн”. Також підтвердженням упровадження в навчальний процес наукових розробок дисертанта є написані ним у співавторстві навчальні видання з історії держави і права зарубіжних країн та державного права зарубіжних країн [31-33, рекомендовані Міністерством освіти і науки України як навчальні посібники для студентів вищих навчальних закладів (листи №№ 14/18.2.-2327 від 09.12.2002 р.; 14/18.2.-2041 від 01.12.2003 р.; 14/18.2.-2397 від 16.12.2002 р.], а також видання з актуальних проблем теорії держави і права [34], що використовуються в багатьох начальних юридичних закладах України.

Особистий внесок здобувача. З усіх публікацій, в яких відображені основні результати дисертаційного дослідження, у співавторстві написані згадані навчальні посібники з історії держави і права зарубіжних країн, державного права зарубіжних країн та актуальних проблем теорії держави і права. Конкретний особистий внесок дисертанта в підготовку вказаних двох історико-правових навчальних видань [31, 32] полягає в тому, що він написав розділи та параграфи, котрі відображають історію держави (в тому числі історію форм правління) у зарубіжних країнах [див.: 31, с.30-64, 93-150, 189-191, 199-206, 226-263, 299-320; 32, с.9-16, 28-69, 70-136, 178, 137-178, 362-410], у той час як співавтор, доцент Л. М. Бостан, написала розділи та параграфи, які висвітлюють історію права в зарубіжних країнах. У навчальному посібнику з державного права зарубіжних країн [33] здобувачем підготовлені теми №№ 1, 2, 3, 4.1-4.4, 5.1-5.3 (С.3-335), серед яких центральне місце посідає тема № 4.2. “Форми державного правління в зарубіжних країнах” [33, с.63-229], а співавтор, професор С. М. Тимченко – теми №№ 5.4, 6, 7 та 8 [33, с.336-397]. У виданому в 2007 р. колективом авторів (С. Тимченко, С. Бостан, С. Легуша, Н. Пархоменко, Т. Пікуля, Н. Пронюк) навчальному посібнику з актуальних проблем теорії держави і права дисертант написав: передмову, третій розділ, перший та другий підрозділи четвертого розділу, п’ятий розділ [34, с.5-7, 70-112, 113-140, 166-241]. Оскільки особистий внесок кожного з авторів зазначених навчальних посібників був досить чітко розмежований ще на підготовчій стадії їх написання, наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення досліджуваної проблеми виносилися для обговорення на:

а) міжнародних науково-практичних конференціях: присвяченій пам’яті професора К. Г. Федорова (2-4 червня 2001 р., м. Запоріжжя); “Україна: шляхами віків”, що була присвячена 175-річчю з дня народження Георгія Андрузького (лютий 2002 р., м. Київ, Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України); XI Міжнародній історико-правовій конференції “Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (16-18 квітня 2004 р., м. Суми); XIV Міжнародній історико-правовій конференції “Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти (4-7 вересня 2005 р. м. Севастополь); І-ій Міжнародній науковій конференції: “Революції в Україні у ХХ – ХХІ століттях: співзвуччя епох” (18-19 листопада 2005 р., Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (18-19 травня 2006 р., м. Запоріжжя); XV Міжнародній історико-правовій конференції “Генеза держави і права: історико-теоретичні аспекти (2-4 червня 2006 р., м. Запоріжжя); І-ій Міжнародній науково-практичній конференції “Від громадянського суспільства до правової держави” (28 квітня 2006 р., м. Харків); IV-ій міжнародній конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”(28-30 вересня 2006 р., м. Ялта); Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (15-16 травня 2008 р., м. Запоріжжя).

б) республіканських науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми історіографії держави і права” (3-5 жовтня 2000 р., м. Сімферополь-Алушта); “Проблеми гуманітарізації, гуманізації освіти та впровадження новітніх педагогічних технологій у навчальних закладах МВС України” (22 листопада 2002 р., м. Запоріжжя); “Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (11-12 квітня 2003 р., м. Запоріжжя); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Влада і суспільство: проблеми взаємодії (18-19 листопада 2005 р., м. Запоріжжя);

в) регіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства в Україні” (12-13 лютого 1997 р., м. Запоріжжя); міжвузівського круглого столу “Інститут президентства в механізмі державної влади (29 вересня 2004 р., м. Дніпропетровськ).

г) методологічному семінарі викладачів кафедри теорії та історії держави і права Запорізького юридичного інституту ДДУВС, а також неодноразово на засіданнях цієї ж кафедри.

На монографію автора [1] опублікована рецензія: Калюжний Р. Актуальне дослідження з політико-правових проблем сучасності / Р. Калюжний, Н. Пархоменко // Право України. — 2006. — № 2. — С.142—143.

Публікації. Основні результати дисертації відображені в одній індивідуальній монографії: Бостан С. К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики : [монографія] / С. К. Бостан. — Запоріжжя : Юридичний ін-т; Дике поле, 2005. — 540 с. (28,3 др. арк.), 29 наукових статтях (23 з них – у вітчизняних фахових виданнях), чотирьох навчальних посібниках, 13 матеріалах і тезах доповідей та повідомлень на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п’яти розділів, що об’єднують дванадцять підрозділів, висновків, додатків, алфавітних покажчиків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 490 сторінок, з них: основна частина – 368, додатки – 47, алфавітні покажчики – 7 та список використаних джерел – 68 сторінок (716 найменувань).