Кримінальним законодавством україни 13

Вид материала

Закон

Содержание Охорона нормального статевого розвитку Посягання на права неповнолітніх під приводом Писок використаних джерел 185 Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета і задачі дослідження. Об’єкт дослідження Методи дослідження. Наукова новизна Практичне значення одержаних результатів Апробація результатів дисертації. Погроза вбивством або насильством Посягання на права особи під приводом здійснення релігійної або громадської діяльності Список використаних джерел

Подобный материал:

• Кримінальний процесуальний кодекс україни, 7739.63kb.
• Кримінальний процесуальний кодекс україни, 3774.84kb.
• Робоча навчальна програма з дисципліни (спецкурсу) для студентів спеціальності 060100, 1126.11kb.
• За кримінальним кодексом україни, 2006.55kb.
• Львівський юридичний інститут мвс україни, 985.71kb.
• Законодавством України, Указами Президента України, 59.92kb.
• Положення про відділення національного олімпійського, 218.15kb.
• Інструкція, 742.82kb.
• Кримінальний процесуальний кодекс україни, 386.04kb.
• Закону України "Про банківський нагляд та регулювання діяльності банків України", 56.38kb.

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1

ОХОРОНА ЖИТТЯ, ЗДОРОВ'Я ТА ВОЛІ НЕПОВНОЛІТНІХ

КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 13

1.1. Вбивство неповнолітнього 17

1.2. Доведення до самогубства 33

1.3. Заподіяння неповнолітнім тілесних ушкоджень 40

1.4. Побої та мордування, катування неповнолітніх 51

1.5. Незаконне проведення аборту 58

1.6. Погроза вбивством 63

1.7. Незаконне позбавлення волі або викрадення неповнолітнього 66

1.8. Торгівля неповнолітніми або здійснення іншої незаконної угоди щодо передачі неповно-літнього іншим особам 75

1.9. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування 85

Висновки до РОЗДІЛУ 1 92

РОЗДІЛ 2

ОХОРОНА НОРМАЛЬНОГО СТАТЕВОГО РОЗВИТКУ

НЕПОВНОЛІТНІХ 96

2.1. Зґвалтування неповнолітньої та малолітньої особи 99

2.2. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним
способом 109

2.3. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості 113

2.4. Розбещення неповнолітніх 119

Висновки до РОЗДІЛУ 2 123

РОЗДІЛ З

ПОСЯГАННЯ НА ПРАВА НЕПОВНОЛІТНІХ ПІД ПРИВОДОМ

ЗДІЙСНЕННЯ РЕЛІГІЙНОЇ ЧИ ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 125

3.1. Розвиток та сучасний стан деструктивних релігійних та громадських об'єднань 131

3.2. Шляхи підвищення ефективності кримінально-правового захисту
неповно-літніх від діяльності деструктивних релігійних та громадських
об' єднань 166

Висновки до РОЗДІЛУ 3 178

ВИСНОВКИ 179

С ПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Ратифікувавши 27 лютого 1991 року Конвенцію про права дитини, Україна взяла на себе великі зобов’язання у сфері захисту прав осіб у віці до 18 років. Конвенція про права дитини, схвалена на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набула чинності для України 27 вересня 1991 року), вимагає від держави забезпечення всебічного захисту життя та здоров’я неповнолітніх, їх волі, статевої недоторканності та інших важливих благ. Ще в Декларації прав дитини 1959 року (співавтором якої була і Україна) було зазначено, що “дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження” [1, С.124]. На необхідності захисту дітей наголошують Конституція України (ст.ст. 51, 52), Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року, Національна програма “Діти України” (затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 року). Права неповнолітніх захищають різні галузі права: сімейне, трудове та ін., проте ледве чи не найбільш важливе місце в охороні прав неповнолітніх належить кримінальному праву, яке повинно захищати їх від найбільш небезпечних посягань - злочинів. Потрібно відмітити, що ситуація з неповнолітніми в Україні вкрай тривожна. Кожного року Україна втрачає 16 тисяч дітей віком до 14 років (це травми, самогубства, вбивства тощо) [2, С.25]. Серед усіх незалежних країн колишнього СРСР саме в Україні найнижчий відсоток населення віком до 16 років. За даними дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), в Україні налічується біля 16 % таких дітей, у той час як у Російській Федерації і Бєларусі - 22 %, в Естонії та Литві - 24 % [3, С.31]. В Україні високий рівень дитячої смертності. Так, за даними Держкомстату, тільки у жовтні 2001 р. дитяча смертність майже удвічі перевищила народжуваність (відповідно 14,9 проти 7,7 на тисячу населення) [4]. В цілому, якщо за даними всесоюзного перепису населення 1989 року в Україні проживали 51,45 млн. чоловік, то у 2002 році (враховуючи дані всеукраїнського перепису населення 2001 р.) - 48,15 млн. чоловік [5]. Населення в Україні, таким чином, неухильно зменшується, смертність перевищує народжуваність.

У такій ситуації під загрозою опиняється саме майбутнє держави, оскільки діти - це майбутнє і від того, як держава їх захищає, залежить, яке майбутнє вона буде мати і чи взагалі буде існувати.

Недостатньо задовільний стан захисту неповнолітніх в Україні поряд з економічними та соціальними причинами зумовлений і невідповідністю в ряді випадків національного кримінального законодавства вимогам Конвенції про права дитини. Потрібно відмітити, що Кримінальний кодекс України, прийнятий 5 квітня 2001р., зробив значний крок вперед (порівняно з КК 1960 р.) у справі захисту прав неповнолітніх. Так, у ньому, зокрема, передбачена відповідальність за такі злочини як доведення неповнолітнього до самогубства (ч.3 ст.120), зараження неповнолітнього вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ч.3 ст.130), неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст.137) та ін. Однак, хоча Кримінальний кодекс України 2001 р. і створив більш ефективну, ніж у попередні часи, законодавчу базу для захисту прав неповнолітніх, існує комплекс проблем, які потребують вирішення.

По-перше, необхідно відмітити, що ряд статей, які передбачають відповідальність за злочини проти життя, здоров’я та волі особи (а саме, ст.ст.115, 119, 121, 122, 125, 126, 127, 128, 129, 134, 143, 146, 151), не містять у якості обставини, яка обтяжує відповідальність, вчинення цих злочинів щодо неповнолітнього, що не відповідає Конвенції про права дитини, яка зобов’язує державу всебічно захищати життя, здоров’я та волю неповнолітніх, ст.52 Конституції України, де, зокрема, говориться, що будь-яке насильство над дитиною переслідується за законом, а також і Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і встановлює, зокрема, у ст.1, що “дитина - особа віком до 18 років (повноліття)” [6]. Неповнолітні, в силу своїх вікових особливостей, мають набагато менше, порівняно з дорослими, можливостей захистити себе від агресії з боку інших осіб, вони в ряді випадків фактично беззахисні перед злочинцем, а фізичні та психічні травми, заподіяні їм внаслідок злочинних дій, можуть мати набагато більш серйозні наслідки, ніж аналогічні травми у дорослих і тому неповнолітні потребують посиленої охорони з боку кримінального законодавства. Крім того, сам факт вчинення злочину проти неповнолітнього вже свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи злочинця і це повинно у повній мірі враховуватися кримінальним законом.

По-друге, диспозиції ст. ст. 126, 149 та 166 не враховують всіх особливостей діянь, відповідальність за які вони передбачають, і потребують відповідних змін, що дозволить, у свою чергу, більш ефективно захищати від таких діянь неповнолітніх.

По-третє, статті, що передбачають відповідальність за статеві злочини проти неповнолітніх, або взагалі не містять у якості обставини, яка обтяжує відповідальність, вчинення цих злочинів особами, які повинні турбуватися про неповнолітніх і які в силу цього використали залежний стан потерпілих осіб від себе, що значно полегшило вчинення таких злочинів (це, зокрема, стосується ст. ст. 152 та 153 КК України) або залишають за межами підвищеної відповідальності значну групу осіб, які, як і батьки та особи, що їх заміняють, також повинні турбуватися про неповнолітніх (такі вади мають місце у ст. ст. 155 та 156 КК України). Це не відповідає ст. 19 Конвенції про права дитини, яка вимагає захищати дітей від сексуальних зловживань з боку батьків, опікунів або інших осіб, які повинні турбуватися про них.

По-четверте, згідно за чинним кримінальним законодавством неповнолітні не мають належного захисту від посягань на свої права під виглядом релігійної чи громадської діяльності, що має особливо актуальне значення після подій, пов’язаних з “Білим братством”, “Аум Сінрікьо” та іншими подібними об’єднаннями. Стаття 181 КК України не враховує як характерних рис таких об’єднань, так і обмежує коло суб’єктів злочину, передбаченого нею, тільки організаторами та керівниками антигромадських релігійних груп, що у свою чергу не дозволяє притягати до відповідальності інших осіб, які, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер діяльності подібних утворень, втягували до них неповнолітніх. Вказані вади КК України потрібно усунути і привести національне кримінальне законодавство у відповідність з Конвенцією про права дитини.

Потрібно відмітити, що праць, спеціально присвячених проблемам захисту прав неповнолітніх кримінальним законодавством взагалі і України окремо, дуже мало. Серед праць, для яких характерний комплексний підхід до цієї проблематики, в першу чергу слід виділити роботи таких дослідників, як О.М.Ігнатов, М.І. Трофимов, І.К. Туркевич, В.І. Лановенко Г.М. Міньковський, А.П.Тузов, А.А. Примаченок, К.К. Сперанський, Н.С. Юзікова, С.С. Яценко. Для інших праць притаманне акцентування уваги на окремих питаннях кримінально-правової охорони неповнолітніх. Так, проблеми захисту життя, здоров’я та волі неповнолітніх розглядалися, зокрема, в роботах Р.З. Авакяна, М.І. Бажанова, С.В. Бородіна, М.І. Загороднікова, Л.І. Глухарьової, А.М. Дубровіної, А.А. Музики, Н. Петрової, Е.Ф. Побєгайла, М.Д. Шаргородського. Питання охорони статевої недоторканності неповнолітніх, їх нормального статевого розвитку знайшли відображення в роботах Ю.В. Александрова, Б.А. Бліндера, Т.В. Кондрашової, І.І. Лановенка, А. Халікова, Ю.М. Антоняна, В.П. Голубєва, Ю.М. Курякова та ін. Проблеми захисту неповнолітніх від негативного впливу деструктивних релігійних об’єднань, а також їх характерні риси розглядалися в роботах Є.Г. Балагушкіна, Р.Р. Галіакбарова, П.С. Гуревича, Й.Р. Григулевича, В.В. Клочкова, Л.М. Мітрохіна, Б.А. Садурського. Питання відповідальності батьків або осіб, що їх заміняють, за вчинення злочинів проти неповнолітніх знайшли відображення в працях П.П. Михайленка, Л. Войнаренко, Л. Короткової, О. Вихрова, І.П. Васильківської.

Переважна більшість праць, присвячених кримінально-правовій охороні неповнолітніх, має не стільки правотворчий, скільки правозастосовчий характер, тобто вони спрямовані, в першу чергу, на розробку пропозицій щодо більш ефективного застосування існуючого законодавства з охорони прав неповнолітніх. Проте в умовах наявності значних прогалин в кримінальному законодавстві України і його невідповідності в ряді випадків Конвенції про права дитини можливості підвищення ефективності захисту прав неповнолітніх дуже обмежені і тому зараз потрібно внести відповідні корективи до Кримінального кодексу України, які дійсно дозволять захищати права неповнолітніх більш ефективно.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає науковому напрямку досліджень Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова “Дослідження проблем гуманітарних наук”, затвердженим планом науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету (Протокол №5 засідання Вченої ради університету від 25.12.1994 р.), пов’язана з програмами науково-дослідної роботи кафедри правознавства Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, зокрема, з темою “Проблеми розвитку кримінального права в Україні”, і охоплюється навчальними програмами та планами.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо посилення захисту прав неповнолітніх кримінальним законодавством України і приведення останнього у відповідність з вимогами Конвенції про права дитини.

Для досягнення мети були поставлені наступні задачі:

• проаналізувати склади злочинів, передбачених ст. ст. 115, 119, 121, 122, 125, 126, 127, 128, 129, 134, 143, 146, 149, 151, 152, 153, 155, 156, 166, 181 КК України з точки зору ефективності захисту прав неповнолітніх і відповідності Конвенції про права дитини;
  
• порівняти вітчизняне і зарубіжне кримінальне законодавство з питань охорони прав неповнолітніх;
  
• використати історичний досвід кримінально-правової охорони неповнолітніх у світі при розробці пропозицій по вдосконаленню кримінального законодавства України;
  
• дослідити діяльність об’єднань, які під виглядом релігійної чи громадської діяльності посягають на права неповнолітніх;
  
• опрацювати наукову літературу, матеріали практики застосування кримінально-правових норм, що захищають неповнолітніх;
  
• обґрунтувати необхідність змін чинного кримінального законодавства у бік посилення відповідальності за вчинення злочинів проти неповнолітніх.
  

Звичайно, в одній роботі неможливо дослідити всі аспекти захисту прав неповнолітніх. В дисертації розглядаються проблеми кримінально-правового захисту найбільш важливих, фундаментальних прав, її обсяг не дозволив зупинитися на проблемах захисту інших прав неповнолітніх, гарантованих Конвенцією про права дитини, таких як право на захист від незаконного зловживання наркотичними засобами і психотропними речовинами та використання дітей у протизаконному виробництві таких речовин і торгівлі ними, право на захист від економічної експлуатації та інших, які теж актуальні і повинні привернути увагу дослідників.

Об’єкт дослідження - кримінально-правова охорона неповнолітніх в Україні.

Предмет дослідження - проблеми захисту прав неповнолітніх кримінальним законодавством України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети були використані наступні методи дослідження. Формально-логічний метод застосовувався при опрацюванні наукової літератури з теми дослідження та аналізі практики Апеляційного суду м. Києва. Дисертантом було проведене вибіркове вивчення 200 кримінальних справ (за період 1990-2000 рр.), де потерпілими виступали неповнолітні. Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні та порівняльному аналізі охорони прав неповнолітніх вітчизняним та зарубіжним законодавством з метою використання світового досвіду з цього питання. Зокрема, вивчалося кримінальне законодавство Російської Федерації, Франції, Швеції, Бєларусі, Казахстану та інших країн. За допомогою історичного, історико-правового та діалектичного методів досліджувався історичний розвиток кримінально-правової охорони дітей та підлітків в різних країнах світу, а також в Російській імперії (19-поч.20 ст.) та Радянському Союзі, її обумовленість факторами суспільного розвитку. Системно-функціональний та структурно-функціональний методи, а також метод узагальнення надали можливість дослідити внутрішню структуру об’єднань, які під виглядом релігійної чи громадської діяльності посягають на права неповнолітніх, визначити їх типологію. Методи спостереження, дедукції та індукції використовувалися при дослідженні причин поширення впливу деструктивних релігійних та громадських об’єднань в Україні, їх характерні риси та засоби впливу на неповнолітніх. Дисертант особисто вивчав діяльність “Білого братства”, “Нового Акрополю”, “Слова віри” та інших об’єднань, що посягають на права особи. В роботі також було широко використане контент-аналітичне дослідження періодичної преси з питань порушення прав неповнолітніх.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним науковим дослідженням проблем захисту прав неповнолітніх (зокрема, прав на такі фундаментальні блага, як життя, здоров’я, воля, нормальний статевий та духовний розвиток) кримінальним законодавством України.

Автором розроблені і виносяться на захист такі положення:

1. Виходячи з необхідності відповідності кримінального законодавства України сьогоднішнім реаліям та вимогам Конвенції про права дитини, пропонується визнати вчинення злочинів, передбачених ст. ст.115, 119, 121, 122, 125, 126, 127, 128, 129, 134, 143, 146, 151 КК України щодо неповнолітнього обставинами, що обтяжують відповідальність.
   
2. Обґрунтовується необхідність встановлення кримінальної відповідальності за підбурювання до самогубства та пособництво у самогубстві іншої особи або замаху на нього і внесення потрібних доповнень до ч.1 ст.120 КК України.
   
3. Пропонується нова редакція диспозиції ч.2 ст.126 КК України і законодавче визначення мордування як умисного заподіяння фізичного чи морального страждання шляхом насильницьких дій, а також нова редакція ч.1 ст.127 КК України і визначення катування як умисного заподіяння фізичного чи морального страждання шляхом насильницьких дій з метою спонукати потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.
   
4. Наголошується на важливості визнання випадків вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 115, 121, 126, 127 КК України на расовому, національному чи релігійному ґрунті, обставинами, які обтяжують відповідальність, і внесення потрібних змін до диспозицій вказаних статей.
   
5. Вказується на необхідність нової редакції диспозиції ст.117 КК України і вказівки на ту обставину, що за цією статтею кваліфікується тільки умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів, вчинене в обумовленому пологами стані.
   
6. Пропонується передбачити в ст.129 КК України відповідальність за погрозу вбивством або насильством, визнавши у якості обставини, що обтяжує відповідальність, вчинення цього злочину щодо неповнолітнього.
   
7. Обґрунтовується необхідність нової редакції диспозиції ч.1 ст.149 КК України: “Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди”.
   
8. Пропонується передбачити в ст.166 КК України відповідальність за всі випадки злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування.
   
9. Вказується на необхідність встановлення підвищеної відповідальності для батьків, педагогів або інших осіб, які повинні турбуватися про неповнолітню чи неповнолітнього, за вчинення злочинів, передбачених статтями 152, 153, 155 та 156 КК України.
   
10. Запропоновано передбачити в ст.181 КК України відповідальність за посягання на права особи під приводом здійснення релігійної або громадської діяльності, визнавши у якості суб’єктів злочину організаторів, керівників та активних учасників деструктивних релігійних або громадських об’єднань та встановити підвищену відповідальність за втягування до таких об’єднань неповнолітніх.
    
11. Пропонується створити на державному рівні Центр допомоги жертвам деструктивних релігійних та громадських об’єднань, фахівці якого (юристи, психологи, лікарі, педагоги, релігієзнавці) будуть надавати таким особам та членам їх сімей юридичну та психологічну допомогу, сприяти їх соціальній реабілітації, інформувати громадськість про небезпеку, яку становлять такі об’єднання (особливо для неповнолітніх).
    

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання отриманих рекомендацій для вдосконалення чинного кримінального законодавства України, а також під час розробки програм боротьби зі злочинністю. Потрібно відмітити, що зроблені під час підготовки нового КК України пропозиції дисертанта щодо встановлення підвищеної відповідальності за доведення неповнолітнього до самогубства та за втягування в діяльність деструктивних релігійних груп неповнолітніх збіглися з позицією законодавця, що знайшло відображення відповідно у ч.3 ст.120 та ч.2 ст.181 нового КК України.

Дисертаційне дослідження може бути корисним в плані практичного використання в діяльності працівників правоохоронних органів, зокрема при розслідуванні злочинів, вчинених на релігійному ґрунті, а також при аналізі діяльності деструктивних релігійних та громадських об’єднань.

Положення роботи можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу “Кримінальне право України”, а також при підготовці відповідних підручників та навчальних посібників, у науково-дослідній роботі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях “Європа на порозі нового тисячоліття” з нагоди 50-річчя створення Ради Європи (м. Київ, 5 травня 1999 року) і “Молодь на зламі тисячоліть: нове тисячоліття - нові проблеми?” (м. Київ, 16 травня 2000 року), науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах”, присвяченої 15-річчю факультету підготовки кадрів оперативних служб Національної академії внутрішніх справ України (м. Київ, 25 квітня 2002 року).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у наступних виданнях:

1. Киренко С. Захист життя неповнолітніх кримінальним законодавством України // Право України. - 2000. - №9. - С. 61-64.

2. Киренко С. Кримінально-правова охорона неповнолітніх: новий КК - старі проблеми // Право України. - 2002. - №6. - С. 39-41.

3. Киренко С.Г. Боротьба з посяганнями на права неповнолітніх під приводом здійснення релігійної чи громадської діяльності // Адвокат. - 2002. - № 2-3. - С. 14-15.

4. Киренко С.Г. Охорона здоров’я та статевої недоторканності неповнолітніх кримінальним законодавством України // Європа на порозі нового тисячоліття: Зб. наук. ст. - К.: Академія праці і соціальних відносин, 1999. - С. 254-256.

5. Киренко С.Г. Тоталітарні секти та молодь: кримінально-правовий аспект // Молодь на зламі тисячоліть: нове тисячоліття - нові проблеми?: Зб. наук. ст. - К.: Академія праці і соціальних відносин, 2000. - С. 28-31.

6. Киренко С.Г. Захист особистої свободи неповнолітніх кримінальним законодавством України // Тези науково-практичної конференції "Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах". – Ч.2. - К.: Національна академія внутрішніх справ України. - 2002. - С. 146-147.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php