Ніколаєва Л. О. Слово вчителя як спосіб емоційного впливу на учнів // Новітня філологія. 2005. №2 (22). С. 111-120
| Вид материала | Документы |
- 11 клас педагогіка, 95.21kb.
- Програма курсу за вибором для учнів профільних класів суспільно-гуманітарного напряму, 721.59kb.
- Тема „Спосіб життя І здоров'я. Основи здоров'я, 7 клас Тема: спосіб життя І здоров'я, 33.83kb.
- Успішність вчителя пов’язана зі здатністю досягати високих результатів у професійній, 33.66kb.
- Расторгуєва Олена Олександрівна, 194.16kb.
- План уроку Організаційний момент (1 хв.) Під музичний супровід вступне слово вчителя, 103.62kb.
- Про графічний спосіб розв’язання математичних задач, 262.98kb.
- 1. Нейтральність грошей, 1042.65kb.
- План уроку: Вступне слово вчителя (2 хв.) Хвилина мовчання (1 хв.), 60.78kb.
- Готовність вчителя до роботи в умовах профільного навчання, 87.46kb.
Ніколаєва Л.О. Слово вчителя як спосіб емоційного впливу на учнів // Новітня філологія. – 2005. – №2 (22). – С. 111-120.
Ніколаєва Л.О.
СЛОВО ВЧИТЕЛЯ ЯК СПОСІБ ЕМОЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА УЧНІВ
У сучасній школі навчання української мови має бути спрямоване на активне її застосування у щоденному спілкуванні. Одним із завдань, які ставить перед учителем чинна програма з української мови для середньої загальноосвітньої школи, є вироблення “у школярів умінь й навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань з дотриманням українського мовленнєвого етикету” [1, 4]. Сучасні підходи до навчання мови роблять актуальною проблему, пов’язану з розвитком у школярів середніх класів комунікативних умінь та навичок.
Питанням розвитку комунікативних умінь і навичок присвячені дослідження педагогів Я.А.Коменського, К.Д. Ушинського, вчених-методистів Л.І. Айдарової, Б.Г.Ананьєвої, Б.Ф. Баєва, Н.Я.Грипас, І.А. Зязюн, М.І. Жинкіна, А.К. Маркової, В.Я. Мельничайко, Г.М. Сагач, І.О. Синиці, М.Г.Стельмахович, Г.Т. Шелехової та ін.
Під час навчання мови необхідно враховувати психологічні особливості та механізми мовлення, особливості формування творчого мислення підлітків. Навчання мови можливе на основі розвитку образного мислення учнів, їхньої уваги, пам’яті, уміння бачити факти, порівнювати їх, синтезувати, узагальнювати.
Особливу роль у навчальному процесі формування мовлення відіграє мислення. Л.С. Рубінштейн доводить, що у “мовленні думки не тільки формулюються, а формуються” [2, 458], тому зв’язок мислення – мовлення двосторонній, адже мовлення пройняте мисленням. Цієї ж думки дотримується І.О.Синиця, у дослідженнях якої порушуються питання усного і писемного мовлення, їх взаємозв’язку. Психолог визначила основні труднощі мовлення: випередження наступних слів чи фраз, особливий психологічний стан людини. У процесі навчання, за твердженням І.О.Синиці, трапляються недоліки, яким вчителі повинні приділяти особливу увагу: надмірна ситуативність, аморфність фраз, недостатня означальність предметів, нерівномірний темп усного мовлення, стилістичні помилки. Дослідниця наголошувала на основних причинах появи цих недоліків у мовленні школярів: “1) не усвідомлюють їх як ненорму; 2) залишаються байдужими до аналізу висловлювань, хоч при бажанні могли б уникнути помилок; 3) уживають ненорми через неуважність до мовлення, не мають звички контролювати його; 4) роблять помилки через напруження під час мовленнєвої ситуації” [3, 200-201].
У процесі розвитку мовлення необхідно формувати вміння і навички редагування й аналізу, тобто критики, відбору мовних засобів і їх взаємодії; спостерігати за зміною значення слів, коли вони об’єднуються з іншими словами. Вчитель, який постійно контролює процес навчання, привчає учнів до усвідомлення ними того, що вони повинні бути готовими до звітування за свої знання перед іншими, тому це змушує звітувати насамперед самим перед собою. Ці фактори позитивно позначаються не тільки на глибшому усвідомленні змісту висловлювання, а й на їх мовному оформленні, використанні стилістичних засобів мови.
У розвитку зв’язного мовлення велика роль належить виробленню в учнів 5-8 класів мовного чуття. Психолог Р. Нємов наголошує, що чуття мови – це “явище, що супроводжує мовлення, полегшує його сприйняття, розуміння, продуктивну організацію і виражається в умінні якісно висловлювати свої думки і почуття”[4, 93]. Це чуття допомагає учням виділяти найрізноманітніші семантичні, стилістичні, орфоепічні та інші засоби мови, сприймати й усвідомлювати їх. Все це виробляє навички добирати слова відповідно до ситуації мовлення.
Пам’ять школярів 5-8 класів характеризується наявністю суперечності: з одного боку, вони свідоміше використовують прийоми запам’ятовування, а з іншого – у них уповільнюється утворення нових зв’язків. Знижується здатність механічно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Але в той же час спостерігається ріст довільного запам’ятовування. Мимоволі записується в пам’яті яскраве, барвисте, те, що має зв’язок з емоціями.
Одним із засобів людського спілкування є мова – система словесних знаків, які використовуються як форма існування, засіб засвоєння і передавання суспільно-історичного досвіду людства. Володіючи мовою, люди обмінюються думками, розуміють один одного і взаємодіють. За допомогою мовлення (практичного використання мови для спілкування), засобом якого є слова, здійснюється вербальна комунікація. Оскільки будь-яке повідомлення не залишає людину байдужою, то в спілкуванні завжди мають місце емоції – невербальна комунікація. “Людина та її емоції є частиною самої об’єктивної дійсності, що пов’язано з формуванням мовленнєвої картини світу: людина як об’єктивно віддзеркалюючий суб’єкт, мова як засіб відбиття” [5, 78].
Емоції стимулюють процеси запам’ятовування, оскільки є специфічною формою взаємодії людини з довколишнім світом, спрямованою на пізнання цього світу та свого місця в ньому через саму себе у формі переживань. Вони впливають на пам’ять, можуть міцно закріпити слід у пам’яті, захищаючи його від деформації та зникнення. На думку Г.С. Костюка, “пережиті людиною та збережені в її пам’яті негативні почуття виступають як сигнали, що стримують її від дій щодо тих об’єктів, які викликали в минулому переживання. Відтворені позитивні почуття, навпаки, спонукають людину до діяльності” [6, 309].
Звідси – увага до позитивних емоцій у формуванні мовленнєвої компетенції школярів: частіше й довше учні запам’ятовуватимуть те, що схвилювало чи захопило їх, збудило їхню уяву, активізувало пам’ять, мислення й мовлення, і навпаки – охоплені гнівом або негативними емоціями, учні навряд чи спроможні хоча б концентрувати думку.
Емоції завжди сигналізують нам про те, як задовольняються наші потреби та інтереси, а емоційні реакції, за словами Л. Виготського, “істотно впливають на всі форми нашої поведінки, на всі моменти навчально-виховного процесу” [7, 113].
Важливу роль у вираженні емоцій відіграють виражальні засоби мови, за допомогою яких досягається не тільки виразність висловлювання чи емоційність спілкування, а й може послаблюватися чи посилюватись ефективність мовлення (наприклад, за допомогою допоміжних виражальних засобів – міміки, жестів тощо).
Для того, щоб спілкування було успішним, треба мати необхідні вміння. Вони набуваються з досвідом, за допомогою певних вправ. “Для того, щоб контакт був насправді глибоким, необхідно, щоб особистість, крім знань про спілкування, певних навичок та вмінь, мала ще й відповідну комунікативну установку на спілкування. Причому не просто установку на встановлення контакту, а на людину, як на загальнолюдську цінність. Тоді цей контакт стане олюдненим і спілкування буде вестися на високому рівні” [8, 129].
Як ми зазначали вище, мова – засіб не тільки спілкування розумового, а й емоційного. Повчальним у мовному вихованні школярів є досвід видатного педагога В.О. Сухомлинського. Він переконливо довів, що мовні навички інтенсивно формуються в учнів тоді, коли понятійне пізнання пов’язується з чуттєвою основою. “Я веду, – писав словесник, – своїх вихованців у поле, на берег ставка, в сад – веду дивуватися, веду закарбовувати в їх пам’яті образ, картину, що втілюють у собі поетичне звучання слова... Весною ходили до річки, щоб побачити слово скресати. Річка скресала, між крижинами вирували, пінились водограї, і слово жило тут поруч, входило в душу присутніх...” [9, 211]. Отже, споглядання певної дії, яку слово означало, відчуття перетворювалося на поняття. Так відбувалося одне з найтонших явищ пізнання – осягнення значення і краси слова.
Під час подорожей до джерел живого слова, які ми проводили в експериментальних класах, творилася скарбниця рідної мови школярів, а одночасно відбувався активний процес розумового, морального й естетичного виховання, бо слово не тільки розкриває понятійну систему, а й впливає на діяльність емоційної сфери мозку. “Я не уявляю викладання мови, – говорив В. Сухомлинський, – без походів і екскурсій по рідному краю, без споглядання картин природи, без вияву почуттів у словах. На березі річки, в полі, біля нічного багаття, в курені під тихий шум осіннього дощу я вчу школярів висловлювати думки про те, що їх оточує... Чутливість до краси слова – це величезна сила, що облагороджує духовний світ дитини. У цій чутливості одне з джерел людської культури” [9, 214].
Якщо в процесі безпосередньої комунікації емоції виражаються також за допомогою екстралінгвістичних факторів, міміки, пантоміміки, то в тексті художньої літератури ці фактори кодуються за допомогою мови. Г.С. Костюк стверджує, що емоційне сприймання тексту включається в процеси слухання і читання як найважливіші його складові – без нього неможливе його розуміння і навіть подальше відтворення [10, 144]. Оскільки без емоційного сприймання мовлення неможливим є його подальше відтворення, то слід ураховувати, що сприймання характеризується індивідуальною своєрідністю, яка виявляється в різній його точності, емоційності образу та слова.
Перебуваючи в нерозривному зв’язку з усім інтелектуальним і емоційним життям людини, слова є знаком думки мовця і ознакою всіх інших його переживань. “Щоб уловити свої душевні рухи, щоб осмислити свої зовнішні сприйняття, людина повинна кожне з них об’єктивувати в слові” [11, 18].
Завдання сучасного уроку української мови – сформувати різнобічно розвинену особистість, якій притаманна справжня культура спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності, створити умови для її самореалізації та творчого розвитку.
Учитель-словесник, організовуючи діяльність учнів на уроці, має керуватися трьома базовими принципами викладання української мови в школі: комунікативно-діяльнісним, який покликаний забезпечити належне володіння мовою у процесі спілкування, культурологічним, що сприяє формуванню інтелігентної, патріотично настроєної особистості, і, нарешті, проблемно-пошуковим, який безпосередньо спрямований на саморозвиток учнів, на формування пізнавальної самостійності.
Словесник не може, не має морального права викладати предмети мовно-літературного циклу, якщо він не володіє майстерністю виразного читання. Якихось спеціальних доказів ця істина не потребує. Звучить на уроці виразне, справді майстерне читання – і клас завмирає, потрапивши в полон створених письменником картин і образів. Саме цим найчастіше й створюється на уроці той емоційний настрій, без якого взагалі не мислиме викладання літератури. І навпаки, якщо текст читається невиразно, урок здебільшого перетворюється на нудне, нецікаве заняття. Воно й зрозуміло, адже, як слушно зауважив відомий теоретик виразного читання Б.Буяльський, “не всяке усне слово – живе слово! І воно буває мертвим, коли позбавлене творчого натхнення, що живиться глибоким розумінням і щирим почуттям” [12, 7-10]. На нашу думку, виразне читання не сумісне з безглуздим зубрінням, воно привчає володіти голосом, виправляє вимову, розвиває смак, почуття, уяву, дає естетичне задоволення.
Емоційне забарвлення читання повністю залежить від ідейно-образного змісту тексту. Емоційну інтонацію не можна вигадати, вона “виникає внаслідок бажання читця якомога правдивіше передати своє ставлення до подій і людей, про яких розповідає автор твору” [13, 118].
Пробудити в серцях учнів любов до рідного слова, розуміння його краси неможливо без застосування таких прийомів, як виразне читання, виразне мовлення. Як школярі володіють цими вміннями, відчувається під час читання у класі чи зі сцени поезій та прозових уривків, під час виступів на учнівських наукових конференціях, на літературних студіях чи гуртках. Під час підготовки до виразного читання тексту радимо молодим вчителям вдаватися до його декламаційного аналізу. Для цього необхідно:
- Уважно прочитати текст, глибоко зрозуміти його ідейно-образний зміст, чітко уявити зображені автором картини.
- Пройнятися загальним настроєм зображеного, почуттями автора та його героїв.
- “Прочитати” підтекст.
- Визначити загальний тон і темп читання та ті місця в тексті, де ці параметри змінюються.
- Продумати, яким буде емоційне забарвлення голосу.
Для корегування власного голосу, для уникнення у подальшому професійних “горлових” захворювань, радимо вчителям-словесникам кілька вправ на поліпшення своєї дикції:
1. Дев’ять разів, спочатку повільно, потім – у максимально швидкому темпі повторювати скоромовки, слідкуючи за правильністю й чіткістю вимови, наприклад:
Хитру сороку спіймати морока, а на сорок сорок – сорок морок.
В Читі тече Читинка.
Ріс лаврик – не доріс, ліз равлик – не доліз.
2. Виразно прочитувати прозовий текст.
3. Виразно прочитувати вірші.
4. Застосовувати спеціальні вправи за системою К. Станіславського. Вона передбачає такі вміння:
- володіти майстерністю міміки і жестів під час спілкування з аудиторією;
- під час читання передавати почуття через позу;
- входити в контакт зі слухачами; підтримувати цей контакт та інтерес аудиторії упродовж виступу;
- вміло завершити спілкування [14, 108].
5. Навчитися вільно володіти інтонацією: передавати почуття, яких у цю мить можеш і не відчувати.
6. Проговорити фрази “Який прекрасний день” і “Йди сюди” з двадцятьма інтонаціями, висловлюючи, наприклад, захоплення, радість, байдужість, спокій, сум, образу, гнів, ніжність, таємничість, спонукання до відвертості.
Відомо, що спостереження над інтонацією речення, тексту, розвиток мовленнєвого чуття, навичок виразного читання, подолання інтонаційної нерозчленованості мовлення учнів – усе це формує зв’язне усне й писемне мовлення, а саме: уміння користуватися засобами виразності усного мовлення, надавати висловлюванню загального тону, робити логічний наголос, різні види пауз (художня, логічна, психологічна), додержувати потрібного темпу мовлення.
У методичній літературі утвердилася думка, що від уміння добирати слова в усному мовленні, висловлюватися точно, логічно, послідовно залежить стильова виразність, правильна розстановка розділових знаків у реченнях. Ефективні шляхи формування у школярів умінь користуватися засобами виразності усного мовлення пропонують відомі методисти О. Біляєв, Л. Федоренко, Г. Шелехова, Т.Ладиженська, М. Стельмахович, В. Мельничайко.
Як свідчать результати наших досліджень, одноманітність і невиразність мовлення учнів 5-8 класів є причиною помилок усного і писемного мовлення. Значна кількість школярів не робить паузи різної тривалості й характеру, пояснювати вживання розділових знаків починає не з основних випадків, а з другорядних, не вміє прочитувати авторські знаки, визначати межі речень та окремих частин тексту, відтворювати голосом своє ставлення до того, про що говорять, виділяти інтонаційно-звуковими засобами основне, варіювати звуковим та тембровим насиченням речення, а також говорити в належному темпі.
Формування комунікативних умінь і навичок залежить від побудови процесу навчання вчителем і його вмінням зацікавити підлітків своїм предметом. О. Біляєв, М. Вашуленко, В. Мельничайко, М.Пентилюк та ін. переконані, що неможливо виробити в учнів якісні вміння і навички, якщо викладач не взмозі збудити в них інтересу до навчання. Інтерес як психологічна властивість людини є ефективним засобом підвищення уваги учнів, ґрунтовного засвоєння ними знань, активною спонукальною силою особистості. Любов до рідної мови, прагнення знати її якнайкраще залежить від того, який методичний матеріал буде використано під час вивчення тієї чи іншої теми. Різноманітні дидактичні ігри з творчим завданням пожвавлюють урок, викликають зацікавлення в учнів, збагачують їхній словесний запас, розвивають мовлення, логічне мислення та уяву. На думку Д.М.Богоявленського, “думати учень буде тоді, коли для цього вчитель створить певні умови – насамперед зацікавить виучуваним матеріалом” [15, 14]. Раціональний рівень складності вправ, чітка орієнтація на кінцевий результат, вдале застосування форм заохочення, різноманітність дидактичного матеріалу – це важливі умови збудження і підтримки інтересу.
Запропонована нами система вправ з розвитку усного мовлення учнів 5-8 класів містить завдання, зміст яких спрямований на розуміння емоційного забарвлення висловлювань, розвиток умінь розуміти значення тону, темпу гнучкості голосу, помічати й виділяти голосом слова, найважливіші для вираження думок, інтонувати різноманітні за метою висловлювання речення, орієнтувати мовлення на слухача, ситуацію, враховувати тему, мету висловлювання.
*Виразно прочитайте вірш. Завдяки яким звукам створюється його особлива виразність? Які звуки використовує автор, щоб передати доброту, лагідність, ніжність і навпаки – злість, недоброзичливість?
Є слова, що білі-білі...
Є слова, що білі-білі, як конвалії, квітки,
Лагідні, як усміх ранку, ніжносяйні, як зірки.
Є слова, як жар, пекучі і отруйні, наче чад ...
В чарівне якесь намисто ти нанизуєш їх в ряд. (Олександр Олесь)
* Лінгвістичне дослідження.
Літній дощ
Хмари по небу блукали, з перлів намисто низали,
Порвались низки – бризнули бризки,
З шумом на землю упали.
Впали перлисті краплини на зелененькі долини,
І на лісочки, і на садочки, і на листочки калини.
Блиснуло сонце в блакиті, злотом сипнуло по світі,
По всіх билинах, по стебелинах і по кожнісіньким квіті.
Злинула пташка – співає, вийшла малеча – гуляє.
А там, на хмарі, в золотій чарі барви веселка мішає (Марійка Підгірянка).
Який настрій треба передати інтонацією, читаючи вірш?
Пояснити значення виразів хмари блукали, з перлів намисто низали, порвались низки, блиснуло сонце, золотом сипнуло, злинула пташка, в золотій чарі барви веселка мішає.
Перелічити кольори барвистої веселки. Який її колір найвеселіший? Згрупувати слова за однотипними морфемами. Наприклад: блукали, низали тощо.
* Усний переказ.
Прочитати опис літнього вечора, спробувати уявити зображене.
Чим вам сподовався літній вечір на річці?
Літній вечір
Надійшов теплий тихий рожевий літній вечір. Ось гаснуть уже останні промені сонця, і землю поволі обгортає нічна пітьма і прохолода. Небо вкривається безліччю зірок, а згодом і місяць випливає над обрієм.
Як гарно буває в такий тихий нічний час плисти річкою на човні! Дивишся вгору – там світять тобі зорі. Глянеш униз, на воду, і там світять тобі зорі.
Вгорі впливе місяць, і під тобою пливе місяць. Тихе плесо ріки, наче велетенське люстро, відбиває в собі всю небесну далечінь (Марко Вовчок).
Переказати текст близько до змісту.
Знайти односкладні речення, перебудувати їх на двоскладні. Чи змінюється образність твору?
При нагоді поспостерігайте, як заходить сонце. Яке місце ви для цього оберете – поле чи ліс? Чому?
* Прочитати прислів’я, пояснити їх значення. Визначити однорідні члени та з’ясувати їх роль у реченнях. Вказати слова, на які падає логічний наголос. Які ще українські фразеологізми містять виділені у тексті слова? Дібрати слова з протилежним значенням.
Слухай перший, говори останній. Будь першим на банкеті, а останнім у лихослов’ї. Одне погане слово скажеш – почуєш десять. Де багато слів, там мало мудрості. Рис розсипав – ще збереш, сказав слово – не вернеш. Доброго тримайся, поганого остерігайся. Материн гнів, як весняний сніг: рясно впаде, та скоро розтане (Нар. творч.)
* Прочитайте текст, визначте тип мовлення. Які мовні засоби використовує автор для змалювання зовнішності дівчини? Чи видно з опису ставлення автора до героїні? Обґрунтуйте.
Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, тернові ягідки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький, з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані... Коси у неї як смоль чорнії та довгі-довгі, аж за коліно...; шия білесенька-білесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана... . (Г. Квітка-Основ’яненко)
* Прочитати виразно текст, додержуючись пауз, темпу, логічного наголосу, перелічувальної інтонації. Переписати речення, пояснити вживання розділових знаків. Визначити тему, мету та стиль тексту. Знайти однорідні члени речення і з’ясувати їх функцію.
Слово – це найфантастичніша глина людської психіки. Місткість слова можна дорівняти хіба що до місткості безбережної Галактики. Слово взагалі безбережне, бо вбирає в себе і світ природи, і світ людини у світі природи. Задумаймося хоча б над піснею!
Слово не меркне і не гасне, посуваючись через часи й простори людської свідомості, водночас творячи цю немеркнучу свідомість.
Що ж є тією надтвердою зоряною речовиною, яка, за біблійним свідченням, стала для Творця матеріалом для створення світу? Спочатку, як відомо, було Слово. Очевидно, саме воно і є тією речовиною, яка вмістила все.
У тому числі вмістила Україну, українську мову, українську народну душу. І який то злочин – постійне посягання на українську мову, що є вмістилищем душі народу! І який злочин – посягання на душу народу, що є вмістилищем української мови! Оце і є безбожництво у найбрутальніших формах (За Є.Гуцалом; 132 сл.).
* Лінгвістичне спостереження.
Прочитати текст. Замість трьох крапок вставити слова: а) якими пестливо називає вас мама; б) якими ласкаво звертаєтеся до мами ви.
Материнська колисанка, ніжне мамине слово – це та основа, в якій віками ткалося міцне й надійне полотно української ввічливості. Дитину називали сонечком, ...
Доброта й ніжність повертаються своєрідним відгуком. Матір називали матуся, ... (За С.Богдан)
Довідка. а) Зірочка, квіточка, пташечка, любчик, пустунчик, золотко, кицюня; б) матінка, матіночка, мамулечка, мамця, мамуленька, матусенька, мамуня, мамонька.
Яких значеннєвих відтінків надають суфікси цим словам? З ким (чим) можна порівняти маму? (Мама – сива ластівка; мама – тепле сонечко.)
* З яким почуттям, інтонацією потрібно читати вірш?
Цей твір став народною піснею. Проспіваймо її.
Вечірня пісня
Тихесенький вечір на землю спадає,
І сонце сідає в темнесенький гай.
Ой сонечко ясне, невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось? Іще не лягай!
Світи ще годину, бо рано ще спати,
Милуй нас, як мати, теплом обгортай.
Ой сонечко ясне, невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось? Іще не лягай!
..........................................................
Не слухає сонце, за гору сідає і нам посилає на всю ніч – прощай!
Ой сонечко ясне, невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось? Іще не лягай! (В. Самійленко)
Знайти емоційно забарвлені слова. Записати їх та визначити морфемний склад.
Таким чином, процес засвоєння виражальних засобів мови тісно пов’язаний із формуванням мовленнєвої компетенції, яка характеризується свідомим ставленням до мови, глибоким знанням її, розвиненим мовленням, а отже, і мисленням, інтелектом, емоційною сферою, емоційно-естетичним сприйняттям мови й мовлення, що передбачає чутливість до слова, здатність відчувати й розуміти всі відтінки його значення, відчувати красу рідної мови, її багатсво, виразність, образність.
Всі зазначені вище форми, методи та прийоми дають змогу нам спостерігати, як в учнів поступово формується активне, емоційне, мотивоване ставлення до предмета вивчення і до практичної мовленнєвої діяльності. Це дає нам сподівання, що через цю мовленнєву діяльність в свідомості і серцях підлітків з’являться паростки самостійного мислення, усвідомлення свого національного “я”, усвідомлення себе гуманною особистістю.
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ
- Рідна мова. 5-11 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (Л.В.Скуратівський, Г.Т.Шелехова, В.І. Новосьолова) – К.: Шкільний світ, 2001. – 94 с.
- Рубинштейн Л.С. Основы общей психологии. – М.: Педагогика, 1989. – Т.1. – 485 с.
- Синиця І.О. Психологія писемної мови учнів 5-8 класів. – К.: Рад. школа, 1965. – 315 с.
- Немов Р.С. Психология: Учебное пособие для учащихся педагогических училиш, студентов педагогических институтов и работников системы подготовки, повышения квалификации и переподготовки педагогических кадров. – М: Просвещение, 1990. – 301 с.
- Шаховский В.И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1987. – 190 с.
- Г.С. Костюк. Психологія. – К.: Радянська школа, 1968. – 568 с.
- Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: Работник просвещения, 1954. – 287 с.
- Чмут Т.К. Культура спілкування. Навчальний посібник для студентів і викладачів вищих навчальних закладів. – Хмельницький: “ХІРУП”, 1999. – 358с.
- Сухомлинський В.О. Інтерес до учіння – важливий стимул навчальної діяльності учнів // Вибрані твори: У 5 т. – К.: Рад.школа, 1976. – Т.5. – 646 с.
- Г.С. Костюк. Психологія. – К.: Радянська школа, 1968. – 568 с.
- Потебня А.А. Мысль и язык. – К.: Синто, 1993. – 189 с.
- Буяльський Б.Г. Поезія усного слова. – К.: Радянська школа, 1969. – 168 с.
- Аксенов В.М. Искусство художественного слова. – М.: Работник просвешения, 1962. – 244 с.
- Станиславский К.С. Сочинения: В 9 т. – М.: Мысль, 1990. – Т.3. – 583 с.
Богоявленский Д.Н. Приёмы умственной деятельности и их формирование у школьников // Вопросы психологии. – 1969. – № 2. – С. 7-15.