Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінальний процес

Вид материала

Документы

Содержание Поняття і задачі кримінального процесу Кримінально-процесуальне законодавство Кримінально-процесуальні функції, форма, гарантії Принципи кримінального процесу Суб’єкти кримінального процесу Теорія судових доказів Процес доказування

Подобный материал:

• Робоча навчальна програма з дисципліни «Кримінальний процес» для курсантів 3-курсу, 3038.87kb.
• Робоча навчальна програма з урології на 2010- 2011 навчальний рік Факультет, 471.9kb.
• Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 190.33kb.
• Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 204.71kb.
• Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030301 „Журналістика Затверджено, 278.32kb.
• Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 040103 геологія Затверджено, 628.51kb.
• Робоча навчальна програма для студентів спеціальності "060101 Правознавство" Затверджено, 408.94kb.
• Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 944.73kb.
• Робоча навчальна програма для студентів 3-го курсу спеціальності 030400 „Міжнародне, 456.43kb.
• Робоча навчальна програма для студентів 1 курсу геологічного факультету напрямку 040103, 383.55kb.

4.1.ТЕЗАУРУС

ПОНЯТТЯ І ЗАДАЧІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Кримінальний процес являє собою регламентовану кримінально-процесуальним законодавством діяльність органів досудового розслідування, прокуратури й суду по порушенню, розслідуванню, розгляду та вирішенню кримінальної справи, а також діяльність інших осіб, яка здійснюється не інакше як у формі правовідносин і спрямована на вирішення завдань по реалізації положень кримінального закону.

До завдань кримінального процесу належить:

1. 
   Створення умов для реалізації всіма учасниками кримінально-процесуальних правовідносин нормативно встановлених прав, обов’язків і повноважень.
   
2. Швидке й повне розкриття злочину. Під розкриттям злочину слід розуміти встановлення всіх обставин вчиненого діяння й осіб, які вчинили злочин. Під повним розкриттям розуміють встановлення всіх обставин, без з’ясування яких винесення рішення по кримінальній справі неможливе. Під швидким розкриттям розуміють таку ситуацію, коли час розгляду й вирішення кримінальної справи максимально наближено до часу вчинення злочину.
   
3. Забезпечення правильного застосування кримінального й кримінально-процесуального законів.
   

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Дія кримінально-процесуального закону у просторі – порушення, розслідування й вирішення судом кримінальних справ на території України здійснюється відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства України, незалежно від місця вчинення злочину.

Дія кримінально-процесуального закону в часі – слідчі органи, органи прокуратури й суду застосовують процесуальні норми, які чинні на момент провадження у кримінальній справі.

Дія закону за колом осіб означає, що при провадженні у кримінальних справах на території України норми КПК України застосовуються щодо осіб, які є суб’єктами кримінального процесу, незалежно від їхнього правового статусу.

Кримінально-процесуальні правовідносини – це суспільні відносини, урегульовані нормами кримінально-процесуального права, які виникають, змінюються або припиняються у сфері кримінального судочинства.

Стадії кримінального процесу – це відносно самостійні, але взаємозалежні частини кримінального процесу, відокремлені одна від одної кінцевими процесуальними рішеннями, характеризуються безпосередніми завданнями, похідними від загальних завдань кримінального судочинства, колом органів і осіб, які беруть участь у провадженні в кримінальній справі, та особливим порядком прийняття кримінально-процесуальних рішень.

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФУНКЦІЇ, ФОРМА, ГАРАНТІЇ

Під кримінально-процесуальними функціями розуміють основні напрямки діяльності в рамках кримінального процесу, спрямовані на досягнення певного процесуально значимого результату.

Під кримінально-процесуальною формою (процесуальним порядком) розуміють визначений процесуальним законом порядок всієї кримінально-процесуальної діяльності, порядок виконання і оформлення окремих кримінально-процесуальних дій, прийняття, оформлення та виконання процесуальних рішень.

Кримінально-процесуальні гарантії – кримінально-процесуальні засоби, що встановлені нормами кримінально-процесуального права і забезпечують всім суб’єктам кримінально-процесуальної діяльності можливість виконувати обов’язки і використовувати надані їм права.


Судові витрати – це передбачені кримінально-процесуальним законом витрати, пов’язані із здійсненням провадження у кримінальній справі, які відшкодовуються державою на користь певних суб’єктів кримінального процесу або інших осіб і стягуються з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або, в окремих випадках, компенсуються за державний рахунок.

Кримінально-процесуальні строки – це проміжки часу, протягом яких суб’єктам необхідно вчинити певні процесуальні дії або прийняти певні процесуальні рішення.

ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Принципи кримінального процесу – закріплені в законі та пануючі у державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способів здійснення судочинства у кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов’язково викликає визнання незаконними процесуальні рішення і дії.

Принцип законності – це конституційно-правове положення, згідно з яким всі учасники кримінального процесу повинні чітко і неухильно виконувати приписи як норм кримінально-процесуального, так і інших галузей права.

Публічність як принцип кримінального процесу означає, що державні органи й посадові особи, уповноважені на кримінально-процесуальну діяльність (суд, суддя, прокурор, слідчий, орган дізнання), зобов’язані, у межах своєї компетенції, порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і вжити передбачених законом заходів щодо встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і притягнення їх до кримінальної відповідальності, незважаючи на волю потерпілого і навіть всупереч його бажанню.

Незалежність суддів передбачає виключення будь-якого зовнішнього впливу на суддів з боку інших осіб і організацій під час розгляду судом конкретної кримінальної справи. У кожному випадку суд, приймаючи рішення, керується законом і внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді кримінальної справи.

Принцип здійснення правосуддя тільки судом полягає в тому, що суду надані виняткові повноваження здійснювати правосуддя тому, що тільки він має право реалізовувати можливості безпосередньо, повно та об’єктивно досліджувати обставини справи, в умовах гласного та усного судового розгляду при забезпеченні змагальності і рівноправ’я сторін.

Принцип загальної рівності перед законом і судом – рівність прав і свобод людини і громадянина гарантується незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання, відношення до релігії, переконань, приналежності до громадських об’єднань, інших обставин.

Принцип охорони честі і гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя – це правове положення, згідно з яким посадові особи державних органів, які ведуть кримінальний процес, під час виконання процесуальний дій і прийнятті рішень зобов’язані не допускати приниження честі і гідності учасників процесу та застосовувати до них заходи процесуального примусу тільки в тому випадку, коли це дійсно необхідно, і не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом.

Принцип забезпечення права на свободу та особисту недоторканність – правове положення, згідно з яким при провадженні у кримінальній справі ніхто не може бути взятий під варту інакше, як за вмотивованою постановою судді і тільки на підставі і у порядку, передбаченому законом.

Принцип недоторканності житла – правове положення, згідно з яким ніхто не має права вторгатися в житло всупереч волі проживаючих у ньому осіб, інакше як у випадках, встановлених законом або на підставі судового рішення.

Принцип презумпції невинуватості – це правове положення, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доти, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Принцип забезпечення підозрюваному (обвинувачуваному) права на захист – правове положення, згідно з яким посадові особи, які ведуть кримінальний процес, зобов’язані створити умови підозрюваному або обвинувачуваному для реалізації ним своїх процесуальних прав, завдяки яким він отримує можливість захищатися передбаченими законом способами від підозри або висунутого проти нього обвинувачення.

Принцип гласності – це правове положення, згідно з яким розгляд кримінальних справ у всіх судах (місцевих, апеляційних, касаційних) здійснюється відкрито.

Положення про змагальність передбачає, що двом рівноправним сторонам – обвинуваченню і захисту – забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром – судом, який не може здійснювати інші функції, окрім функції здійснення правосуддя.

Принцип диспозитивності – правове положення, згідно з яким суб’єктам кримінального процесу надано і забезпечено можливість вільно, у межах закону, обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід і результати кримінально-процесуальної діяльності.

СУБ’ЄКТИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Суб’єкти кримінального процесу – це особи (фізичні або юридичні), наділені процесуальними правами і виконуючі процесуальні обов’язки, які вступають у кримінально-процесуальні відносини з іншими суб’єктами в процесі реалізації своїх функцій.

Суд – це єдиний суб’єкт кримінального процесу, що наділений правом здійснювати правосуддя і виступати в кримінальному процесі як колективний суб’єкт.

Прокурор – це суб’єкт кримінального процесу, який виконує функцію кримінального переслідування осіб, обвинувачених у вчиненні злочину, шляхом давання, у процесі досудового слідства, вказівок органам дізнання та досудового слідства щодо викриття винних осіб і підтримання державного обвинувачення.

Слідчий – це суб’єкт кримінального процесу, який самостійно здійснює кримінальне переслідування шляхом порушення кримінальних справ, викриття осіб, винних у вчиненні злочину, обрання щодо них запобіжних та інших примусових заходів.

Орган дізнання – це керівник установи або сама установа в особі свого керівника, на яких законом покладається обов’язок здійснювати кримінально-процесуальну діяльність у зв’язку з наявністю в них інформації про вчинений або той, що готується, злочин.

Особа, яка провадить дізнання, – це суб’єкт кримінального процесу, який за дорученням органу дізнання здійснює кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочин, шляхом порушення кримінальної справи, викриття винних у вчиненні злочину, обрання щодо них запобіжного заходу або інших заходів кримінально-процесуального примусу.

Підозрюваний – це фізична особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, або особа, щодо якої застосовано запобіжний захід, до винесення постанови про притягнення її у якості обвинуваченого.

Обвинувачений – це фізична особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесена постанова про притягнення її у якості обвинуваченого.

Підсудний – це фізична особа, щодо якої призначено кримінальну справу до судового розгляду.

Потерпілий – це фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яку визнано потерпілою у встановленому законом порядку – постановою слідчого, особи, що провадить дізнання, прокурора, судді або ухвалою суду.

Цивільний позивач – це громадянин, підприємство, установа або організація, яким завдано злочином матеріальної шкоди і які пред’явили вимогу до обвинуваченого або осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, про відшкодування заподіяної шкоди, і визнані позивачем у встановленому законом порядку – постановою слідчого, органу дізнання, прокурора, судді або ухвалою суду.

Цивільний відповідач – це фізична або юридична особа, яка несе матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, до якого, у рамках кримінального процесу, пред’явлений цивільний позов з метою відшкодування збитку або компенсації шкоди, заподіяної злочином.

Представники цивільного позивача, відповідача, потерпілого – адвокати, близькі родичі, законні представники й інші особи, визнані представниками у встановленому законом порядку.

Захисником є особа, яка у порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надавати їм необхідну юридичну допомогу при провадженні у кримінальній справі.

Обов’язкова участь захисника (ст. 45 КПК України):

1. У справах про злочини осіб у віці до 18 років – з моменту визнання особи підозрюваною або пред’явлення їй обвинувачення.
   
2. У справах про злочин осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі) не можуть самі реалізовувати своє право на захист, – з моменту затримання чи пред’явлення обвинувачення або з моменту встановлення цих вад.
   
3. У справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення.
   
4. Коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення.
   
5. При провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру – з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби.
   
6. При провадженні про застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.
   

Перекладач – це викликана слідчим, особою, яка провадить дізнання, суддею або судом особа, яка вільно володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також рідною або іншою мовою, якою володіє особа, залучена до провадження у справі, й усно перекладає із однієї мови на іншу, а також здійснює письмовий переклад процесуальних документів, які вручаються обвинуваченому, засудженому, який не володіє мовою судочинства.

Експерт – це особа, яка має необхідні спеціальні пізнання для дачі висновку з питань, що виникають під час провадження у справі, і якій постановою органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді або ухвалою суду доручено провадження експертизи

Спеціаліст – це особа, яка має наукові, технічні й інші спеціальні знання і за викликом органу розслідування, судді (суду) надає допомогу в проведенні й оформленні слідчих і судових дій.

Секретар судового засідання – посадова особа суду, за участю якої розглядаються справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Поняті – фізичні особи, залучені до участі у кримінальній справі з метою засвідчення своїм підписом записів у протоколі виконаним процесуальним діям.

Свідок – фізична особа, щодо якої у слідчого, особи, що провадить дізнання, прокурора, судді (суду) є дані про те, що їй відомі обставини, які відносяться до кримінальної справи, і яка, у зв’язку з цим, викликана для дачі показань.

Не можуть бути допитані як свідки (ч. 1 ст. 69 КПК України):

• адвокати та інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі – із приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості;
  
• захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача – про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;
  
• особи, які згідно з висновком судово-медичної або судово-психіатричної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;
  
• свідок, який відповідно до ст. 52-3 КПК України дає показання під псевдонімом, – щодо дійсних даних про його особу;
  
• особа, яка має відомості про дійсні анкетні дані про свідка, який відповідно до ст. 52-3 КПК України дає показання під псевдонімом, – щодо цих анкетних даних.
  

Відмовитися давати показання як свідки мають право (ч. 2, 3 ст. 69 КПК України):

• члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
  
• особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину;
  
• особа, яка наділена дипломатичною недоторканністю, а також працівники дипломатичних представництв – без їх згоди.
  

ТЕОРІЯ СУДОВИХ ДОКАЗІВ

Предмет доказування – сукупність обставин, що підлягають доказуванню у кожній кримінальній справі.

Сукупність обставин, що входять у предмет доказування, визначено у законі (ст. 64 КПК):

1. Подія злочину. Подія злочину не випадково визначається законодавцем як першочергова обставина, що підлягає доказуванню, оскільки її відсутність виключає необхідність встановлення всіх інших елементів предмета доказування. Подія злочину і склад злочину є поняттями неідентичними, і їх необхідно відрізняти. Під подією злочину варто розуміти передбачене кримінальним законом діяння (дія або бездіяльність) і наслідки, що настали, а також причинний зв’язок між ними.
   
2. Винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину.
   
3. Обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину.
   
4. Характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.
   

Під межами доказування розуміють сукупність доказів, необхідних і достатніх для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Процес доказування являє собою діяльність із збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів, необхідних для встановлення істини у кримінальній справі і вирішення завдань кримінального судочинства:

1. 
   Збирання доказів – це врегульована КПК України діяльність слідчого, особи, що провадить дізнання, прокурора, судді (суду), яка полягає у виявленні і фіксації (закріпленні) у процесуальних документах матеріальних й ідеальних слідів злочину.
   
2. Перевірка доказів – аналіз кожного доказу окремо, зіставлення з іншими доказами та їхніми джерелами і при необхідності проведення додаткових і повторних слідчих дій.
   
3. Оцінка доказів – це розумова, логічна діяльність суб’єктів доказування з визначення допустимості, достовірності, достатності і належності доказів.
   

• Допустимість являє собою оцінку придатності доказу з позиції дотримання всіх формальних вимог до них, визначених законом.
  
• Достовірність – це така властивість доказу, яка вказує на те, що його істинність не викликає сумніву.
  
• Належність – це здатність доказу своїм змістом служити засобом встановлення обставин, що мають значення у справі.
  
• Достатність – чи достатня сукупність доказів для правильного вирішення кримінальної справи. Мова йде про кількісні показники сукупності доказів, якими й обґрунтовується правильне вирішення справи.
  

Доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких, у визначеному законом порядку, органи дізнання, досудового слідства і суду встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

Показання свідка – це повідомлення особою відомої їй інформації про обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, зроблене під час допиту особи як свідка у встановленому законом порядку.

Показання потерпілого – це повідомлення громадянином, якому злочином була заподіяна матеріальна, фізична або майнова шкода і який визнаний потерпілим у встановленому законом порядку, відомої йому інформації про обставини, що підлягають встановленню у справі, зроблене під час допиту у встановленому законом порядку.

Показання підозрюваного – це повідомлення особою, щодо якої обраний будь-який запобіжний захід до пред’явлення їй обвинувачення, свідчень із приводу відомих їй обставин вчиненого злочину, у якому вона підозрюється, а також із приводу причин обрання запобіжного заходу, зроблене під час допиту у встановленому законом порядку.

Показання обвинуваченого – це повідомлення особою, притягнутою в якості обвинуваченого, відомостей щодо пред’явленого їй обвинувачення, а також про інші відомі їй обставини у справі і наявні у справі докази, зроблене під час допиту у встановленому законом порядку.

Висновок експерта – це представлені за дорученням органів досудового розслідування або суду, у встановленому законом порядку, мотивовані висновки особи, котра володіє спеціальними знаннями в науці, техніці, мистецтві або ремеслі, про обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи, отримані в результаті компетентного дослідження з використанням відповідних знань.

Експертиза обов’язково призначається:

• для встановлення причин смерті;
  
• для визначення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
  
• для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
  
• для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК України);
  
• для встановлення віку обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, якщо при цьому відсутні відповідні документи і неможливо їх одержати.
  

Протоколи слідчих, судових дій та оперативно-розшукових заходів – кримінально-процесуальний документ, у якому фіксується порядок проведення, хід і результативність слідчих дій, судового розгляду й оперативно-розшукових дій.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, які були знаряддями вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктами злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних осіб або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності (ст. 78 КПК України).

Інші документи – джерело доказів, яке засвідчує факти, що мають значення для справи своїм змістом, а не формою (на відміну від речових доказів-документів).