Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303

Вид материала

Документы

Содержание Л.К. Воронова Наука інноватика Предметом інноватики Розробка та впровадження Теорія інноватики та її складові з позиції модернізації економіки Ознаки, які властиві економіці знань або інформаційній економіці ЗМІСТ Передмова

Подобный материал:

• Методическое пособие Москва ● 2010 удк 347. 962 + 347. 152 Ббк 67. 721 + 67. 400., 1105.61kb.
• Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76, 10053.86kb.
• Удк 347. 73 (075. 8) Ббк 67. 402, 1119.89kb.
• Удк 347(477)(075. 8) Ббк, 10761.64kb.
• Методические рекомендации Москва ● 2010 удк 347. 962: 342. 7 Ббк 67. 721-91: 67. 400., 952.68kb.
• Научно-методическое пособие Москва ● 2009 удк 347. 962: 342. 9 Ббк 67. 721-91: 67., 1444.75kb.
• Сборник статей Часть II москва  2011 удк 347. 963+342. 7 Ббк 67. 721-91+67. 400., 1903.81kb.
• Методическое пособие Москва ● 2009 удк 347. 963 Ббк 67. 721-91: 67. 401. 031., 1308.7kb.
• Мальбахова Ирина Хазреталиевна удк 513. 71-07: 6583. 054-303. 424. Ббк 557-70/79г:, 851.74kb.
• Учебное пособие Москва «мартит» 2009 удк 347 ббк 67. 99/2/01, 1117.07kb.

УДК 347. (77+78) ББК 67.9 (4 Укр) 303.2 Е 40

Автори:

О.П. Орлюк, д.ю.н., чл.-кор. АПрН України, О.Б. Бутнік-Сіверський, д.е.н., професор, чл.-кор. АТН України, Н.М. Мироненко, д.ю.н., чл.-кор. АПрН України, С.Ф. Ревуцький, к.е.н., ст.н.с,
В.І. Нежиборець, к.е.н., вчений секретар, Г.О. Андрощук, к.е.н., пр.н.с, Ю.Є. Атаманова, к.ю.н., доц., Ю.Л. Борко, к.е.н., О.Є. Сімсон, к.ю.н., доц., В.В. Бєлєвцева, к.ю.н., І.І. Рудченко, мл.н.с.

Рекомендовано до друку

Вченою радою НДІ інтелектуальної власності АПрНУ

(протокол №9 від 2 грудня 2008 р.)

прогнозування, проблеми державного управління, правового визначення та законодавчого закріплення принципів і меха­нізму реалізації інноваційної діяльності, створення й функціо­нування національної інноваційної системи, інноваційно-трансформаційних змін та активізації інноваційної діяльності, економіко-фінансового зростання та венчурного інвестування. Розрахована на науковців, студентів, аспірантів, викла­дачів вищих навчальних закладів з юридичних та еко­номічних спеціальностей, а також на спеціалістів-практиків та працівників органів державної влади, які пов'язані з інно­ваційною діяльністю та сферою інтелектуальної власності.

УДК 347. (77+78) ББК 67.9 (4 Укр) 303.2


Науковий редактор:
О.Б. Бутнік-Сіверський, доктор економічних наук, професор, чл.-кор. Академії технологічних наук України

Рецензенти:

О.П. Степанов, доктор економічних наук, професор, заслу­жений діяч науки і техніки України, радник ректора Національного авіаційного Універсітету.

О.Г. Мендрул, доктор економічних наук, професор кафедри економіки підприємств ДВНЗ "Київський національний еко-но-мічний університет ім. Вадима Гетьмана."

Л.К. Воронова, доктор юридичних наук, професор, ака­демік Академії правових наук України.

Е 40 Економіко-правові теоретичні та практичні аспекти перехо­ду економіки України на інноваційну модель розвитку: моно­графія / О.П. Орлюк, О.Б. Бутнік-Сіверський, Н.М. Мироненко та ін. — К.: ТОВ "Лазуріт-Поліграф", 2010. — 416 с.
ISBN 978-966-1543-15-6

Монографія присвячена розкриттю економіко-правових проблем з теорії та практики переходу економіки України на інноваційну модель розвитку. В ній розвинута теорія іннова­тики та її складових з позиції модернізації економіки, надано економіко-правові засади державної інноваційної політики, розкриті проблеми регулювання інноваційних правовідносин, визначено економіко-правові аспекти інноваційного розвитку України з урахуванням світового досвіду та економіко-правові проблеми механізму удосконалення інноваційної сфери діяль­ності. Наведено результати досліджень, які розкривають перед­умови довгострокового і середньострокового інвестиційного

Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Академії правових наук України, 2010

ISBN 978-966-1543-15-6

4

5


ПЕРЕДМОВА

З подальшим розвитком економіки України все більшо­го значення набуває економіка знань, як багатовимірна ка­тегорія, в основі якої покладено нові знання, що мають інформаційну основу і втілюються в інноваціях. Відповідно до цього, як зазначають вчені В. Геєць і В. Семиноженко, інновативно-інноваційний шлях розвитку за своїм змістом має бути модернізаційним проектом як економіки, так і суспільства в цілому. На їх думку, інновативно-інноваційний шлях розвитку на відміну від просто інноваційного, пов'язують, перш за все, з фундаментальними надбаннями, створеними у науково-технічному середовищі даної країни [1, с. 8]. Вони також стверджують, що тільки такого роду модернізаційний проект може забезпечити для України ви­хід на новий рівень конкурентоспроможності, оскільки у результаті в економіці створюватимуться умови для дина­мічного зростання, а суспільство буде таким, що функціо­нує за цивілізаційними нормами і правилами, що дозволя­тиме в кінцевому рахунку досягти випереджаючого роз­витку як в цілому, так і окремо в тій чи іншій сферах [1, с. 8-9]. При цьому вчені застерігають, що новий модернізаційний проект розвитку повинен мати процес нагрома­дження власних відкриттів (інновативний характер дій), що пов'язано з подальшими трансформаційними перетвореннями, участю у розробці теорій модернізації суспільства майбутнього як щодо науково-технічних надбань, так і соціальних, культурних, ідеологічних інновацій. Це важ­ливо, якщо врахувати, що розв'язання проблем переходу до інноваційного шляху розвитку має планетарний характер, оскільки процеси глобалізації в умовах надвисокого антропогенного навантаження та соціальної нерівності вимагають взаємодії в масових комунікативних, а не у відокремлених діях [1, с. 10-11]. Реалізація модернізаційного проекту започаткує стабільний довгостроковий підйом, що стане основою для зниження конфліктогенності й запорукою мінімізації можливої економічної кризи. Вчені підкреслюють, що найсприятливішою для модернізації еко­номіки на основі інноваційного шляху розвитку на сьогодні

вважається концепція "множини модернів" (Multiple Modernities), яка затверджує різноманіття національних проектів модернізації та можливість застосування різних траєкторій переходу до сучасного суспільства. Серед найбільш відомих — проекти модернізації Японії, Кореї, Китаю та інших країн Південно-Східної Азії, кожний з яких мав як власні модернізаційні складові, так і такі, що відповідали загальноприйнятим, тобто були властивими власне сучасному суспільству, сформованому в результаті переходу від традиціоналізму [1, с. 15].

Виділяючи думку вчених щодо проблем пошуку шляхів переходу економіки України на інноваційну модель розвит­ку з урахуванням особливостей, які пов'язані з мо­дернізаційним проектом розвитку, слід зазначити склад­ність проблеми, різномаїття підходів або національних про­ектів модернізації.

Україна має вагомі об'єктивні передумови формування інноваційної стратегії довгострокового економічного роз­витку. Перехід України до відкритої економіки може стати неможливим без синхронізації її економічної структури та реформ, аналогічних проведеним у високорозвинених країнах. У різних країнах проблема реалізації нововведень вирішується по-різному, хоч і можна простежити певні мо­менти, спільні для більшості сучасних лідерів науково-технічного процесу. Завдання України — у найкоротший час вивчити досвід вирішення цих проблем, визначити шляхи реалізації державної інноваційної політики з ураху­ванням певних умов. Майбутнє національної економіки за­лежить від накопичення нового потенціалу розвитку, а не від марнотратства накопиченого. Цьому може сприяти по­будова і реалізація інноваційної моделі розвитку (перетво­рень). Саме в цьому напрямку наукового пошуку і полягає запропонована читачеві монографія, в якій надано еко-номіко-правові теоретичні і практичні аспекти переходу економіки України на інноваційну модель розвитку.

Запропонована читачеві монографія сформована таким чином, щоб з різних кутів зору розглянути пропозиції по­будови національного проекту модернізації економіки Ук­раїни, обґрунтувати наукові, висвітлити проблеми, які, з одного боку, мають науково-теоретичний характер, а з

6

7


іншого — націлені на практичне осмислення інноваційних процесів в економіці України, яка перебуває сьогодні під впливом глобальної фінансової кризи. Одночасно, тут вра­ховано економіко-правові аспекти національних перетво­рень на шляху побудови та реалізації проекту модернізації економіки країни на інноваційній основі.

У першому розділі зазначеної монографії автори намага­лись розглянути теорію становлення інноватики та її складові з позиції модернізації економіки країни. До теоре­тичних аспектів віднесено теоретико-методологічні розроб­ки, за якими освітлюються інноватика та інтелектуальна економіка, передумови переходу світової економіки на ін­новаційну модель розвитку, типи інноваційної моделі роз­витку світової економіки, управління інноваційними про­ектами, передумови довгострокового і середньострокового інноваційного прогнозування в економіці України.

Виділяючи ознаки, які властиві економіці знань, обґрун­товане становлення науки інноватики та її складових.

Наука інноватика (Innovation Science) є складовою су­часної економічної теорії, що перебуває на початковому етапі розвитку, і в якій відокремлюється інтелектуальна власність (Intellectual Property) як право на результат інте­лектуальної творчості, та інтелектуальна економіка (Creаtіvе Economy), котра опирається на теорію і методо­логію інтелектуального капіталу, що є результатом інно­ваційної і господарської діяльності з метою отримання при­бутку (додаткової вартості) [2, с. 74].

Предметом інноватики є створення, освоєння і поширен­ня різного типу інновацій. Специфіка інноватики полягає в тому, що вона є міждисциплінарною методологією особливо­го типу, яка забезпечує інтегрування знань [3, с. 89]. З точки зору організаційно-методичних позицій інноватика, спрямована на створення інноваційного середовища на різ­них рівнях управління, відповідного інноваційно-інвести­ційного клімату, дії екзогенних та ендогенних факторів впливу на інноваційний розвиток держави, регіонів та під­приємств в умовах ринкових відносин.

На основі інноватики визначається державна інновацій­на політика, шляхи ефективного розвитку країни, транс­формаційні перетворення в економіці на макро-, мезо-, та

мікрорівнях, побудова взаємовідносин з урахуванням глобальних економічних процесів, пошук шляхів розвитку в довгостроковій перспективі. Організаційна складова інноватики — це побудова відповідної інфраструктури, яка за­довольняла б створенню організаційних умов для творчої діяльності на основі зацікавленості, захисту прав інтелек­туальної власності, конституційних гарантій суспільства на об'єкти права інтелектуальної власності [2, с. 78].

Інноватику розглядають як трансформацію наукових досліджень і розробок, технологічний уклад виробництва і, одночасно, як новий технологічний процес у виробництві, як інноваційну діяльність шляхом створення цілого ком­плексу наукових, технологічних, організаційних, фінансо­вих та комерційних заходів і, в той же час, з позиції ос­воєння (комерціалізації) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації [4, с. 64].

Дослідження теоретичних та практичних передумов пе­реходу світової економіки на інноваційну модель розвитку свідчить про нерівномірність розвитку ринкової економіки, яка пов'язана в першу чергу з якісними змінами у капіталі та зміною поколінь техніки (технічних циклів). Разом з тим, процес заміщення старих виробництв здатний сформу­вати нову технологічну базу для нового якісного еко­номічного зростання, для чого потрібні одночасні зміни в робочій силі (утворювальні цикли). На цій основі теорію інтенсифікації змінила теорія інноваційних процесів як фундамент нової моделі інноваційного зростання. Саме інновації набувають ролі головної "дієвої особи" в теоретич­них сценаріях і практичній реалізації науково-технічної ре­волюції, відтіснивши інвестиції, що панували багато років як головний чинник економічного зростання. Основні ак­центи переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, що базується на знаннях. Що ж стосується інноваційної моделі розвитку світової економіки, то це відтворення механізму інноваційного розвитку економіки, тобто сукупність ланок (деталей), що продукують, передають (чи перетворюють) РУХ окремих її елементів та отримують на виході відновле­ний технологічний, економічний, соціальний та інший ре­зультат. Практичним спрямуванням цього стало викорис-

8

тання методів управління проектами, як мистецтво керівництва та координації якісних і матеріальних ресурсів протягом життєвого циклу проекту шляхом застосування системи сучасних методів і техніки управління для досяг­нення визначених у проектах результатів за складом, обся­гом робіт, вартістю, часом, якістю і управлінням учасниками проектів.

Розвитком у цьому напрямку стало обґрунтування та по­будова інноваційних проектів як системи взаємопов'язаних цілей і програм їх досягнення, що є комплексом науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, органі­заційних, фінансових, комерційних та інших заходів, відповідним чином організованих (пов'язаних з ресурсами, термінами і виконавцями), оформлених комплектом про­ектної документації і таких, що забезпечують ефективне вирішення конкретних науково-технічних задач (проблем), виражених в кількісних показниках що призводять до інновацій.

Інноваційний процес є наслідком добре організованого стратегічного планування і орієнтованого на ринок управління, в основі яких повинні бути результати довгострокового і середньострокового прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку. Тут слід зазначити, що довгострокове прогнозування потрібно розглядати у взаємозв'язку та певній послідовності змін інноваційно-технологічних, інвестиційних, економічних і соціальних циклів. При зміні фаз і циклів відбувається перелом тенденцій, що необхідно враховувати в інноваційному прогнозуванні.

Розробляючи стратегію модернізації економіки на інно­ваційній основі в сучасних умовах, важливо враховувати інноваційні контури світової економіки. В Україні зроблено лише перші кроки щодо інноваційного прогнозування розвитку економіки.

У другому розділі означеної монографії автори обґрунту­вали економіко-правові засади державної інноваційної полі­тики, до яких входять розгляд проблем формування та реалізації науково-технологічної та інноваційної політики, проблеми правового визначення та законодавчого закріплення державної інноваційної політики, принципи та механізми її реалізації в інноваційній сфері, розподіл компе-

тенції щодо здійснення інноваційної політики в системі ор­ганів державної виконавчої влади та державного управ­ління в сфері національної інноваційної системи.

Розробка та впровадження державної інноваційної по­літики вимагають виважених теоретичних підходів, засно­ваних на досягненнях національної науки із врахуванням позитивного досвіду міжнародної спільноти. Інноваційна політика є одним із напрямків соціально-економічної по­літики держави. Державна інноваційна політика припускає діяльність органів державної влади щодо вирішення питань економічного розвитку на засадах інноваційної моделі, в якій власне вона і уособлюється. Предметом державної інноваційної політики слід визнати формування та забезпечення стійкого розвитку ефективної національної інноваційної системи, щодо якої держава виконує, перш за все, забезпечувальну, координаційну та контрольну функції.

В рамках державної інноваційної політики розробля­ється та реалізується стратегія і тактика інноваційного розвитку країни, побудови інноваційної моделі розвитку національної економіки шляхом збагачення комплексної системи заходів державного регулювання щодо стимулювання, планування, управління, підтримання та контролю за інноваційними процесами, що мають місце в науково-техніч­ній, виробничій та інших сферах соціально-економічного життя країни. Одним з найважливіших завдань держави в інноваційній сфері слід вважати надання інноваційній політиці якості правової політики та її здійснення саме як державної правової інноваційної політики.

У третьому розділі монографії автори зупинились на про­блемах регулювання інноваційних правовідносин. Зазначе­но, що відсутність сформованого системного підходу, на­уково обґрунтованих концептуальних засад і єдиного струк-турованого "дерева цілей" державної науково-технологічної та інноваційної політики не компенсується збільшенням кількості законодавчих і нормативно-правових актів, чис­ленними змінами та доповненнями до них. Існують деякі прогалини і колізії у правовому регулюванні інноваційної сфери, що часто призводить до унеможливлення ефектив­ного застосування механізму правореалізації як на стадії Формування інноваційного проекту, так і на стадії його ви-

10

11


конання. Саме тому доцільною є пропозиція щодо систематизації чинного законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері інноваційної діяльності, і розробка Інноваційного кодексу, реалізація якого повинна бути на рівні державної політики, для чого є необхідне економічно-соціальне та політичне обґрунтування.

Крім того, існуюче всеохоплення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні призводить до поглиблення диспропорції розвитку економі­ки і подальшої її орієнтації на функціонування в третьому-четвертому технологічних укладах. Виникає необхідність уточнення зазначених пріоритетів, що матимуть реальний зиск для вітчизняної економіки.

Надзвичайно проблемним є застосування положень зако­нодавства у сфері трансферу технологій у зв'язку з колізійністю його норм та неврегульованістю багатьох питань, стосовно яких вимагається державне регулювання. Крім то­го, і досі залишається ускладненим порядок використання фінансових ресурсів, державного фінансування інноваційних проектів, необхідності запровадження регіональної системи страхування ризиків інноваційно-інвестиційних проектів. При цьому слід враховувати, що широкий перелік пріоритетів науково-технологічного та інноваційного роз­витку перетворюють пільги на правило й руйнують ефективну економічну діяльність, призводить до перевищення бюджетних можливостей держави.

Сьогодні в економіці України спостерігається процес оста­точного розпаду національної інноваційної системи (НІС) планової економіки при відсутності чіткої уяви про ме­ханізми формування та функціонування НІС, заснованої на ринковій економіці. Вирішити цю проблему можливо на ос­нові використання комплексного системного підходу. Держа­ва в особі її органів влади як суб'єкт, що здійснює державне регулювання й управління, повинна не тільки забезпечити цілісність НІС при її формуванні і функціонуванні, але й здійснити реформування старих, а у ряді випадків створення нових, інститутів, які повинні забезпечити інноваційну доцільність. Зростання ролі права в інноваційному розвитку України є особливо актуальним в умовах обмеженості ресурсів і вибору варіанта найефективнішого їх використання.

У зв'язку з цим першочерговим завданням юридичної науки є пошук таких форм і методів управління НІС, які забезпечили б функціонування найефективніших механізмів стимулювання інноваційного процесу і відповідне їх правове закріплення. Саме держава є безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником і органі­затором досліджень і розробок з найпріоритетніших на­прямків інноваційної діяльності: створення технопарків, єдиної мережі інформаційного обслуговування НДДКР, удосконалення матеріальної бази фундаментальних дос­ліджень тощо, включаючи завдання, які можуть бути вирішені головним чином державою. Вимагає свого вирішення і механізм охорони та захисту прав суб'єктів інтелектуальної власності, який потребує вдосконалення. Рішення даної проблеми передбачає розробку концепції створення і функціонування в Україні спеціалізованого Па­тентного суду, механізму запобіжних заходів з припинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності, розробки методології й методики доказування щодо даної категорії справ, удосконалення способів захисту й правових форм ко­мерціалізації об'єктів інтелектуальної власності; розробку правового режиму службових об'єктів інтелектуальної власності, створення правової основи оцінки об'єктів інтелектуальної власності, їх обліку як специфічних нема­теріальних активів на балансі тощо.

Ефективне функціонування інноваційної системи спри­чиняє необхідність створення відповідної інноваційної інф­раструктури, у рамках якої взаємодіють суб'єкти інно­ваційного процесу. Основним напрямком розвитку в цьому напрямку є перехід від вузько спеціалізованих організа­ційних структур, що охоплюють весь інноваційний цикл, від відомчих та підвідомчих структур, вторинних утворень, якими є технополіси, наукові ради, центри передання інновацій. Уже сьогодні виникає потреба у створенні нових видів структур — інноваційних бірж, консалтингових, інжинірингових і маркетингових фірм, інноваційних фірм, вдосконалення вимагає механізм правового забезпечення Діяльності наукових організацій і науковців щодо розпоря­дження об'єктами наукової творчості.

Загалом, тенденції в сфері реалізації й використання

12

13


прав інтелектуальної власності в Україні залишаються дуже суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування створеної протягом останніх років системи охорони інтелектуальної власності і її комерціалізації. Вирішення даної проблеми неможливе у відриві від загальних процесів реформування правової системи України.

У четвертому розділі монографії автори розглянули еко-номіко-правові аспекти інноваційного розвитку України з урахуванням світового досвіду. Загальновідомо, що глобалізація має економічне підґрунтя, тому що пов'язана, з одного боку, з перерозподілом національного капіталу ряду компаній та країн з транснаціональним капіталом, а з іншого — глобальним попитом на новітні технології, товари та послуги. Процес глобалізації тісно пов'язаний з існуванням та необхідністю подолання глобальних проблем людства, а також зі значною соціально-політичною взаємозалежністю держав та формуванням зон їх спільних інтересів. Глобалізація — це об'єктивний, багатосторонній процес значних змін у різноманітних сферах життя. Завдяки глобалізації відбувається зростання світової торгівлі, посилюється рух капіталу, розповсюджуються нові технології, інформація.

Прикладом прискореного розвитку інноваційної економіки є країни Західної Європи, які взяли курс на створення конкурентоздатної інноваційної економіки, а саме: на утворення нових адміністративних структур, заснованих на системному характері інновацій; визнання на урядовому рівні інновацій життєво важливим фактором економічного розвитку; використання нового механізму прогнозування і вироблення пріоритетів "Передбачення" для формування національної інноваційної стратегії; перенесення центру інноваційної політики на регіональний рівень.

Становлення інноваційної моделі розвитку економік України — це завдання не лише економічної політики Йдеться про фактичне поєднання політичних, гуманітарних, соціально-психологічних та інституційних передумов які у комплексі здатні надати нових відчутних поштовхів трансформаційним процесам на інноваційних засадах Насамперед для наближення інноваційного розвитку економіки України до світового рівня необхідно проводити ро

боту з розробки теоретичних і практичних проблем в цьому напрямку. Головним стратегічним орієнтиром інноваційно­го розвитку має стати стратегія технологічного прориву. У площині найближчої перспективи для України неминучим є процес активного (генеруючого) типу інноваційного роз­витку, що засновані на залученні та реалізації на світових ринках власних інноваційних розробок імітаційного типу, що базується на засвоєнні та адаптації іноземних нововве­день, їх поступової інтеграції у власну інноваційну систему. Враховуючи все це, нагальною стає проблема модернізації економіки України, що підвищить технологічний рівень вітчизняної продукції, яка постачається на внутрішній ри­нок. Це необхідно для забезпечення конкурентоспромож­ності продукції порівняно з імпортними товарами як за ціною, так і за якістю. Необхідно прискорити впровадження в економіку України елементів п'ятого та шостого тех­нологічного укладів. Це стане важливим кроком у напрямку наближення нашої країни до високорозвинених країн світу.

У п'ятому розділі монографії автори розглянули економіко-правові проблеми механізму удосконалення інноваційної сфери діяльності. Зазначено, що економічний роз­виток України відбувається під дією багатьох факторів. Одні з них позитивно впливають на перебіг економічних процесів, забезпечуючи зростання системи господарювання, вплив інших навпаки може уповільнити такі тенденції в економіці або взагалі спричинити кризову ситуацію в ній. Тому важливим етапом є вивчення факторів, що впливають на процес економіко-фінансового зростання та з'ясування характеру цього впливу. Для з'ясування характеру впливу кожного з них на сталий економічний розвиток їх треба ідентифікувати та класифікувати. Учасники ринку, не маю­чи змоги впливати на об'єктивні економічні фактори по­винні намагатися повніше використати їх позитивний характер та максимально уникнути негативного впливу цих явищ на зростання системи господарювання. Стійке фінансово-економічне зростання можливе лише в умовах реалі­зації поміркованої фіскальної політики, що не порушує основних принципів оподаткування і здійснюється на підставі прозорого адекватного податкового законодавства.

14

15


Закріплення політичного курсу щодо економічної моделі розвитку повинно відбуватися тільки на основі чіткої кон­цепції формування суспільних інноваційних відносин у першу чергу в правовому полі. Держава намагається регу­лювати інноваційні відносини наосліп. Частково це відбувається через відсутність концептуальних засад цього регулювання, частково через нерозробленість правових конструкцій та категоріального апарату, а в основному через не­усталеність самих економічних відносин щодо інновацій.

Перегляд концепції об'єктів інтелектуальної власності в межах інноваційного процесу не обов'язково повинен носи­ти "революційний" характер — бо такий шлях не завжди є найефективнішим засобом вирішення проблеми. Саме адап­тація інноваційних правовідносин та їх об'єктів до тра­диційного інституту прав інтелектуальної власності має до­сить великий запас міцності і уявляється найбільш прий­нятною.

Нематеріальний об'єкт в інноваційному процесі повинен мати комерційну цінність, тобто виступати як об'єкт еко­номічного обігу. Тільки змістовний, "знаннєвий" аспект об'єкта інтелектуальної власності дозволяє використовува­ти його в інноваційному процесі. Причому лише практичні знання і технології як основний вид прикладних знань є сферою інновацій. Враховуючи вищенаведене, поставити знак рівності між об'єктами інтелектуальної власності та об'єктами інноваційної діяльності неможливо. Сама система об'єктів інтелектуальної власності має внутрішні протиріччя та прогалини, особливо відносно нетрадиційних ре­зультатів інтелектуальної творчої діяльності. Визнання об'єктами інноваційної діяльності тільки об'єктів промис­лової власності через те, що вони представлені в сучасному цивільному законодавстві, значно звузило б сферу іннова­цій до науково-технічної сфери, причому тісно пов'язаної зі сферою матеріального виробництва. З одного боку, коло об'єктів інноваційного розвитку є ширшим ніж об'єкти інтелектуальної власності. З іншого — значна частина об'єктів інтелектуальної власності взагалі не може бути об'єктом інновацій.

Головною інновацією в творчості слід вважати сценарну ідею. Очевидно, що слід побудувати систему об'єктів інно-

ваційної діяльності у спеціальному законодавстві, де запро­понувати інший погляд на класифікацію.

Необхідним елементом сукупного господарського механізму є венчурний капітал, який дозволяє реалізувати нововведення на критичних етапах їхнього освоєння і комерціалізації. Можна стверджувати, що малий іннова­ційний бізнес є базою, основним живильним венчурним се­редовищем капіталу, найважливішим напрямком формування національної системи венчурного інвестування. Венчурні фонди — це найбільш перспективний напрямок серед інститутів спільного інвестування. Український ринок венчурного інвестування істотно відрізняється від іноземних ринків. Кінцевою метою венчурного інвестування є продаж активів, придбаних венчурним фондом, стратегічному інве­сторові. Однак, за твердженням представників фондів, за­ключний продаж бізнесу є дуже складною проблемою для венчурних інвесторів в Україні.

Кожний розділ монографії має свою спрямованість з по­зиції наукового пошуку, і свою практичну цінність, тому що окреслює коло проблемних питань, які мають своє на­укове рішення або носять постановчий характер, що сприяє виникненню дискусій. Такий метод діалектичного підходу до дослідження наукових проблем з позиції інновативно-інноваційного розвитку економіки України дозволяє більш поглиблено розкрити економіко-правові теоретичні та прак­тичні аспекти переходу економіки України на інноваційну модель розвитку.

Враховуючи індивідуальність авторів щодо підходів до розв'язання окремих проблем, їх переходу від конкретного до загального і навпаки при структурній побудові дослід­ження, зберігаючи комплексний підхід і системний харак­тер розкриття проблем в історичному, економічному та пра­вовому вимірах, використання світового досвіду з ураху­ванням динаміки розвитку процесів глобалізації, вплив на­укових шкіл в економічній і правовій сферах наукового по­шуку, на нашу думку, зазначена монографія забезпечує Цілісне сприйняття розглянутих складних проблем і нама­гання авторів зі своїх позицій дослідити їх з урахуванням накопиченого наукового і практичного досвіду в Україні.

Запропонована наукова монографія є результатом дво-


16

річної праці науковців Науково-дослідного інституту інте­лектуальної власності Академії правових наук України. Ав­тори монографії сподіваються на її корисність науковцям, студентам, аспірантам, викладачам ВНЗ з юридичних та економічних спеціальностей, а також спеціалістам-практи-кам та працівникам органів державної влади, пов'язаним з інноваційною діяльністю та сферою інтелектуальної влас­ності.

В підготовці монографії брали участь: доктор юридичних наук, член-кореспондент АПрН України Орлюк О.П. (2.1, 3.1, 3.4); доктор економічних наук, професор, член-корес­пондент АТН України Бутнік-Сіверський О.Б. (передмова, 1.1, 4.5); доктор юридичних наук АПрН України Мироненко Н.М. (3.5); кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Ревуцький С.Ф. (1.2, 1.3, 1.5, 3.2, 3.3, 4.1, 4.3); кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Нежиборець В.І. (1.5, 2.3, 3.3, 4.6, 5.3, 5.4); кандидат економічних наук Андрощук Г.О. (1.4, 4.2, 4.4); кандидат юридичних наук, доцент Атаманова Ю.Є. (2.2, 2.4); кандидат економічних наук Борко Ю.Л. (5.1); кандидат юридичних наук, доцент Сімсон О.Є. (5.2); кандидат юридичних наук Белевцева В.В. (2.5); молодший науковий співробітник Рудченко І.В. (3.6).

Список використаних джерел:

1. Геєць В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні перспекти­ви України — Харків: Константа, — 2006. — 272 с.
   
2. Бутнік-Сіверський О.Б. Інноватика та інтелектуаль­на економіка (теоретико-методологічний аспект) // Теорія і практика інтелектуальної власності. — №6. — 2007. — С. 68-81.
   
3. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 504 с.
   
4. Бутнік-Сіверський О.Б. Інноватика та інтелектуаль­на економіка (теоретико-методологічний аспект) // Теорія і практика інтелектуальної власності. — №1. — 2008. — С. 63-77.
   

РОЗДІЛ 1

ТЕОРІЯ ІННОВАТИКИ ТА ЇЇ СКЛАДОВІ З ПОЗИЦІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

1.1. ІННОВАТИКА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ЕКОНОМІКА (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)

З переходом до ринкових відносин сучасна економічна теорія, яка по суті є політичною економікою, модернізується під впливом нових вимог, наукових шкіл, до них зокрема можна віднести і теорію інноватики та її складові, до яких, свою чергою, віднесено інтелектуальну власність як засіб реалізації економічних інтересів та інтелектуальну економіку як галузь знань, пов'язану з інтелектуальним капіталом. Становлення та розвиток інноватики з позиції теоретико-методологічного пізнання є новим кроком на інновативно-інноваційному шляху розвитку економіки України. Зупинимось на цьому детальніше.

Ознаки, які властиві економіці знань або інформаційній економіці

Динамічний економічний розвиток України можливий лише на основі інновацій, глибокої та комплексної мо­дернізації економіки і суспільства в цілому. В основу такої модернізації, зазначають В.Геєць та В.Семиноженко, по­кладено економіку знань як багатовимірну категорію, пов'язану в сучасному вимірі, перш за все, з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, які мають інформаційну основу і втілюються в інноваціях [1, с. 8] та у виробленій інноваційній продукції, що забезпечує від­повідний приріст доходу (прибутку), який є одним з голов­них показників ефективності економіки, її рентабельності. Такий тип розвитку, зазначає А.Чухно, що базується на науково технологічному удосконаленні виробництва, набагато точніше визначено як інноваційний, тобто такий….


412

ЗМІСТ

Передмова 4

Розділ 1 Теорія інноватики та її складові з позиції
модернізації економіки 17

1. Інноватика та інтелектуальна економіка (теоретико-методологічний аспект) 17
   
2. Теоретичні та практичні передумови переходу світової економіки на інноваційну модель
   

розвитку 59

3. Типи інноваційної моделі розвитку світової економіки 69
   
4. Управління інноваційними проектами: теоретичні засади і стан в Україні 76
   
5. Теоретичні та практичні передумови довгострокового і середньострокового інноваційного
   

прогнозування в економіці України 129

Список використанних джерел 138

Розділ 2 Економіко-правові засади державної
інноваційної політики 143

1. Проблеми формування та реалізації науково-технологічної та інноваційної політики 143
   
2. Державна інноваційна політика: проблеми правового визначення та законодавчого закріплення 158
   
3. Принципи та механізми реалізації державної політики в інноваційній сфері 173
   
4. До питання про розподіл компетенцій щодо здійснення інноваційної політики в системі органів державної виконавчої влади 184
   
5. Проблеми державного управління у сфері
   

національної інноваційної системи 194

Список використаних джерел 202


Розділ 3 Проблеми регулювання інноваційних
правовідносин

3.1. Законодавче забезпечення інноваційної діяльності

в Україні 210

2. Негативна практика щодо порушення та невиконання основних положень при реалізації законодавства про науково-технологічну та інноваційну діяльність в Україні 219
   
3. Закономірності та особливості науково-технологічного та інноваційного розвитку
   

в світовому просторі 229

3.4. Деякі аспекти застосування Закону України
"Про державне регулювання діяльності у сфері
трансферу технологій" 237

3.5. Проблеми правового регулювання при
створенні і функціонуванні національної інноваційної системи 247

3.6. Особливості правового регулювання
функціонування деяких організаційно-правових

форм інноваційної діяльності 274

Список використанних джерел 299

Розділ 4 Економіко-правові аспекти

інноваційного розвитку України з

урахуванням світового досвіду 304

1. Поняття та сутність категорії та системного явища "глобалізація" в науковій та практичній діяльності 304
   
2. Інноваційна політика ЄС: стратегічні
   

напрямки 308

3. Необхідність наближення інноваційного розвитку економіки України до світового рівня 321
   

3. Національні інноваційні системи промислово розвинених країн: формування та реалізація
   

(за матеріалами ОЕСР) 330

4.5. Інноваційно-трансформаційні зміни в економіці України 344

4.6. Проблеми розвитку та активізації інноваційної

діяльності: регіональний аспект 359

Список використаних джерел 368

Розділ 5 Економіко-правові проблеми механізму
удосконалення інноваційної сфери діяльності 373

1. Економіко-фінансове зростання діяльності підприємств в інноваційних умовах розвитку 373
   
2. Зв'язок і межі стикання об'єкта інноваційної діяльності та об'єкта інтелектуальної власності 379
   
3. Венчурне інвестування в Україні: стан та перспективи 394
   
4. Світовий досвід венчурного інвестування 404
   

Список використаних джерел 410

Зміст 412