Geum.ru

Головної Руської Ради І в межах конституції та закон

Вид материалаЗакон

Содержание


Основні віхи творчої біографії Марії Дольницької
Творчість Марії Дольницькоїу контексті українського мистецтва емалі
Творчість М. Дольницької – вагомий внесок у скарбницю українського мистецтва
Подобный материал:
Перлина конкурсу


Дольницька Ірина (Коломия, Івано-Франківська обл.)

З родини Дольницьких: Марія Дольницька – художник,

громадський діяч

Потрібно знати діла своїх заслужених людей та розпізнавати обставини дотичних подій і навчитися, як поправити нашу працю, щоб вона була доцільна і корисніша в нових обставинах

К. Левицький

Вступ

Значний внесок в українське відродження в Галичині 1848 року відіграли окремі родини національної еліти. До таких належали: Бачинські, Гординські, Барвінські, Кобринські, Охримовичі, Окуневські, Січинські, Чайковські та багато інших, що впродовж століть своєю невтомною працею збагачували нашу літературу, образотворче мистецтво, музику, чимало зробили для української науки, книгодрукування, розвитку періодичної преси та захисту свободи слова, вільного розвитку особистості і, нарешті, саме такі родини у злуці з прогресивно мислячою інтелігенцією сприяли утворенню української соборної держави. До названих родин можемо віднести й родину Дольницьких, яка нарівні з вище згаданими родинами включилася у процес національного відродження й брала активну участь у громадському житті і на державній службі відстоювала інтереси свого народу в його нелегкій боротьбі за національну самобутність. Дольницькі одні з перших відгукнулися на заклики Головної Руської Ради і в межах конституції та законів Австрійської держави “переповнились почуванням національності і працювали у такий спосіб, щоб зберегти віру і поставити український обряд рівним у правах з обрядами інших народів; вдосконалювати українську мову, заведенням її у школах вищих і нижчих; видавати часописи; берегти наших конституційних прав, пізнавати потреби нашого народу і шукати способів на поправу його життя”.

Досягнення цієї мети стало для родини Дольницьких першочерговим завданням, вирішення якого вони добивалися в судах, школах, лікарнях, працею в науці та мистецтві. Багато з роду Дольницьких були науковцями, лікарями, теологами, адвокатами і суддями, займалися політикою та створенням громадських організацій та товариств. Були в родині Дольницьких і відомі діячі мистецтва, в тому числі образотворчого. Проте в силу певних і відомих політичних причин рід розділився: частина його залишилася в Україні, а друга – виїхала за кордон. Це значно ускладнило вивчення історії роду, було причиною втрати ним чималих цінностей, насамперед духовних. Втратила родина й частину унікальної мистецької спадщини відомої малярки, майстра емалі й чудового викладача основ емалевої техніки Марії Дольницької. Час, події, пов’язані з Світовою війною 1941-1945 рр., розпорошення значної частини її мистецького доробку серед українців, що живуть у різних частинах світу, зберігання її доробку у фондах і музеях Європи та Америки не сприяли і не сприяють систематизації всього, що створила ця унікальна мисткиня. Це стосується не тільки художньої спадщини М. Дольницької, а й несистематизованого й поверхового вивчення мистецької спадщини багатьох українських художників. Деякі мистці дочекалися тих часів, коли вчений, мистецтвознавчий світ вивчив і систематизував їхню творчу спадщину, збагативши тим самим українську духовну культуру. Проте значна частина наших мистців все ще чекає на осмисленням суспільством всього, що було ними зроблено впродовж здебільшого важкого й нужденного творчого життя. Слушно зауважив відомий художник П. Андрусів, що “життя мистців, якість і вага ними зробленого повинна стати предметом уваги усіх свідомих українців, але в першу чергу ними повинні заінтересуватися українські мистці і мистецтвознавці”.

Дочекалися вивчення своєї історії і праці багато відомих українських родин. Поступово вивчається й історія родини Дольницьких. Тому метою наукового дослідження є історія та творчість однієї з цього великого роду – художниці Марії Дольницької. Оскільки дане дослідження є доповненням вже відомої невеличкої монографії про М. Дольницьку Володимира Поповича, доповненням хоч і не значним, але суттєвим, то саме це робить роботу “Штрихи до відомої біографії художниці й громадської діячки Марії Дольницької” актуальною, тому що саме тепер, коли йде переосмислення духовних вартостей, кожне нове слово про минуле нашої культури і людей в ній саме на часі.

Основні віхи творчої біографії Марії Дольницької

Серед галицької інтелігенції родина Дольницьких виділялася активною працею на ниві просвіти та культури. В домі Дольницьких була велика бібліотека на німецькій, польській та українській мовах. Серед книжок окремо виділялися такі, що мали безпосереднє відношення до української культури та мистецтва. Інтелектуальна атмосфера дому не могла не вплинути на розвиток та становлення мистецьких уподобань Марії. Її приваблювали, як це велося в тодішніх інтелігентських сім’ях, романи, повісті та поезія відомих європейських письменників. Серед її улюблених книг були твори Бальзака, Гюго, Золя, Достоєвського, польських класиків, особливо поезії Марії Конопницької, які своєю патріотичною спрямованістю впливали на формування світогляду та естетичних уподобань на багатьох галицьких, відомих письменниць – Уляни Кравченко, Климентини Попович, Наталі Кобринської, Олени Кисілевської та інших. Всі вони згодом стали знаними українськими поетесами та громадськими діячами.

Сильний вплив на молоду М. Дольницьку мала поезія Івана Франка, яка своєю спрямованістю будила в молодих серцях любов до рідного краю, до рідної культури та мистецтва. В такій духовній атмосфері зароджувалися в Марії Дольницької бажання прислужитися своєму народові мистецтвом. Отож, зупинимося на короткій біографії мисткині.

Народилася Марія Софія Дольницька 1 січня 1894 року у Львові. Коли Марійка ще не мала повних два роки, її батько повдовів, нею опікувалася її бабуня Юлія з Літинських Дольницька аж до часу, коли батько вдруге одружився. Крім домашнього виховання і початкової освіти, вона закінчила Львівський ліцей імені королеви Ядвіги. Пізніше переїхала до Відня, де її батько вже був на посаді судді Найвищого трибуналу Австро-Угорської імперії.

У Відні майбутня мисткиня вступила до Цісарсько-королівської школи прикладного мистецтва, де студіювала 7 років (три роки емалеву техніку, три роки рисунок і рік малярство). Ще під час навчання звернула на себе увагу своїми емалевими творами.

У 1918 р. вона отримала відзнаку ім. Айтельбергера і грошову премію. Однією з нагороджених праць був великий триптих “Розп’ятий Христос”.

У березні 1921 року Дольницька емігрувала в США. Там вона жила в домі старшої сестри Ірини Данилович у Мінеаполісі. На своє життя вона заробляла уроками малювання для дітей, виготовляла на замовлення портрети (переважно пастелеві). Пізніше Дольницька переїжджає до Філадельфії, де сподівалася отримати більшу підтримку української громади, ніж в Мінеаполісі, але її надії були марними.

На початку 1925 р. Марія Дольницька повернулася до Відня, де виставляла свої твори на постійній виставці в “Новій Галереї”. Твори М. Дольницької почали з’являтися на мистецьких виставках Австрії, Німеччини, Італії, Голландії, Швейцарії, Швеції, Північної Америки. “І знову цілими днями пересиджувала в затиші своєї робітні – при вогні печі. Появилися її нові твори, дещо змодернізовані, і відразу розходилися по виставках. …Працювала довго і багато. Коли починала один твір чи кілька нараз, то працювала безперервно по 12 – 14 годин денно, аж до закінчення даного твору. В той час вона відкидала набік усе: відвідини, листування, відпочинкове дозвілля; уся її увага та зусилля були спрямовані на творчий процес. Такі довгі фізичні зусилля вичерпували її аж до перевтоми.

…Перед кожною працею вона добре підготовлялася до задуманої теми. Наприклад, коли працювала над іконами чотирьох євангелістів, прочитала ціле Євангеліє, щоб вчутися в стиль кожного євангеліста і зі стилю писань відтворити характер авторів.

…Праця в емалевій техніці дуже тяжка, зокрема в перегородчастій емалі, коли укладення рисунку при допомозі тоненьких дротиків вимагає надзвичайної вправності та певности рук, великої терпеливости й опанування себе. Також під час випалювання при високій температурі (до 900 Цельсія) треба мати достатню фізичну витривалість і силу волі, щоб з однаковою дбайливістю довести всі праці до кінця. Деякі твори в емалі треба давати до вогню декілька разів, отож потрібне розвинене почуття часу, бо часом одна хвилина визначає наслідок усієї праці”, – пише про зміст її творчої праці В. Попович.

У 1931 р. Марія Дольницька вступила до новозаснованої Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ) у Львові, стала активним її членом. Про те, як Дольницька відвідала Львів, ми можемо прочитати у двотижневику “Назустріч”, де яскраво висвітлюється українська література, мистецтво, наука, громадське життя. Цей журнал друкувався у Львові.

Нам цікавий 1935 рік. У двотижневику №1 є стаття “АНУМ 6” Степана Левинського. Автор розповідає про українських мистців, таких як Глущенко, Грищенко, Гординський, Лосовський, Бутович, Галина Мазепа. Серед них Степан Левинський згадав і Марію Дольницьку, що вразила його своєю емаллю.

У двотижневику №17 є невеличка стаття Івана Іванця “Дольницька відвідала Львів”. Мисткиня згадувала про своє дитинство, про свій патріотизм до рідної країни. Зате Відневі завдячує за свою мистецьку освіту. У Відні спеціалізується в емалі і бере участь у різних виставках: у Венеції, Берні, Стокгольмі, Лейпціґу. Автор згадує про техніку емалі, наскільки вона важка: “Ця мистецька праця має лабораторійний характер. На мідній чи бронзовій блясі накладається примонтованим дротиком рисунок задуманої композиції. В окремі поля, площі, насипується розтовчені шляхетні камінчики чи грудочки шкла, що мають перемінитись у живу, світлисту масу. Все це робиться у вогні при високій температурі.”

Сама мисткиня неодноразово розповідала про техніку емалі, а В. Поповичу сказала про емаль так: “Емаль – суворий кам’яний матеріал, що елястично пристосовується до духа часу; її техніка – одна із найстаріших, вона криє в собі весь світ нових можливостей. Дивний, таємничий матеріал. Від трьох тисяч років відомий, виринає впродовж віків у різних народів світу (старинний Єгипет, Китай, Візантія, Україна, Росія, Франція, Італія, Німеччина), досягає розквіту і, залишаючи неоціненні мистецькі перлини, пропадає знову навіки в забуття.

Емаль, це матеріал вічний і ненарушний, відпорний на всі атмосферичні впливи, воду, вогонь, а навіть хоч би в пожежі потріскав, усе ще є можливість новим паленням привернути його до первісного стану”.

Життя в Галичині допомогло їй зав’язати особисті контакти з відомими українськими мистцями: Святославом Гординським, М. Бутовичем, Я. Музикою, М. Осінчуком, П. Ковжуном, Іваном Іванцем, О. Новаківським.

Трагічні події 1938 р., коли Австрію приєднали до Третього Райху, потім війна 1941-1945 рр., негативно позначились на її творчості. Пережила Дольницька в ці роки і важкі родинні втрати. Та попри всі негаразди мисткиня продовжувала працювати над улюбленою справою: вона відтворила техніку енкаустики (малювання воском на дошці), а також винайшла ще дві нові техніки виготовлення емалі.

В 1968 р. Дольницька перестала працювати через стан здоров’я. Від 1970 року Дольницька була під контролем лікарів. Вона терпіла на недомагання кровообігу, що спричинило в квітні 1972 частинний параліч правої частини тіла. Померла Марія Дольницька 27 жовтня 1974 року у Відні.

Завершуючи біографію М. Дольницької, не зайвим було б нагадати, що сучасне мистецтвознавство відносить таких, як М. Дольницька, до родової еліти, яка виділялася в кожній з відомих в Галичині старовинних українських родин – Гординських, Окуневських, Барвінських, Дольницьких, Кобринських та інших родин, що присвятили своє життя відродженню української культури та державності. Про це досить виразно сказав відомий громадський діяч Д. Блажейовський: “Бути членом творчої національної еліти та належати до творчої провідної верстви – не кожний може це осягнути. На це треба мати провідницькі здібності, певне виховання та практику у даній якійсь ділянці. Виховання та практика можуть допомогти до творення еліти, але не заступають природних здібностей. Вони повинні йти в парі взаємно, і вони взаємно не виключають себе, а доповнюють”.

Наша сучасна історична наука й мистецтвознавство не заперечують думок Д. Блажейовського. Сучасні історики В. Кривошея та Т. Кузнець у дослідженні “Національна еліта. Уманщина. Козацтво” наголошують, що “суспільство і нація, незалежно від того, у якому становищі вони перебували чи перебувають, завжди мали своїх провідників, вождів – еліту. Очолюючи бездержавну націю, а такою була українська нація впродовж багатьох століть, вона боролася за здобуття державної незалежності, завжди стоячи в опозиції до існуючих суспільно-політичних порядків, бо зміна цього суспільства з його порядками була історичною місією бездержавної еліти”. Так само і родина Дольницьких, в тому числі і Марія Дольницька, зробила дуже вагомі внески у нашу політичну й мистецьку історію, сприяла духовному збагаченню України та великої і талановитої нації.

Творчість Марії Дольницькоїу контексті українського мистецтва емалі

Емаль як одна з технік декоративного мистецтва

Перш ніж почнемо аналізувати творчість М. Дольницької й зокрема її мистецтво емалі, слід коротко зупинитися на історії встановлення й розвитку цієї техніки, надзвичайно популярної не тільки в Україні. Такий коротенький екскурс у минуле цілком виправданий, адже деякі дослідники творчого доробку М. Дольницької стверджують, що вона відродила колись поширений на наших землях вид декоративного мистецтва – мистецтво емалі.

Отже, наша історія мистецтва дозволяє стверджувати, що емаль прийшла на українські землі, як і мистецтво книги та культової архітектури, двома шляхами – з Візантії, після прийняття християнства, та Західної Європи, в результаті жвавої торгівлі в містах, де мистецтво емалі було досить поширеним як в колах релігійних, так і світських. Проте з часом перейняте мистецтво набувало в релігійних сюжетах, в орнаментальних мотивах, в зображенні світських за змістом подій та предметів національних українських рис, що надавало емалям оригінальності та приваблювало до них покупців та окремих замовників. Емаль в Україні почала вживатися з XVІ століття. Щоб зрозуміти, що ж саме представляла собою ця цікава й складна техніка, зупинимося в декількох словах на її визначенні. З багатьох дослідників цієї техніки, на нашу думку, досить просто і доступно до сприйняття зробив це відомий дослідник українського золотарства і його техніки М. Петренко, в монографії “Українське золотарство XVІ – XVІІІ ст. ” Він стверджує, що “емаль являє собою скловидний сплав з домішком барвників – окисів металів. Коли речовини, що входять до складу емалі, розплавляються в чорні і потім охолонуть, їх розтирають в порошок і замішують водою. Одержаною замазкою заповнюється малюнок, зроблений на металі різцем, після чого річ випалюється, потім шліфується до блиску. В залежності від способу покриття і закріплення на металі, розрізняють кілька видів емалей”.

Отже, емаль як мистецький твір за ознаками техніки поділяється на кілька видів. Їх небагато. Це перегородчасті, сканні, виймчасті та живописні емалі. Останні мають ще назву “фініфті”. Нема потреби зупинятися на характеристиці кожного виду, тому що в монографіях, статтях та підручниках описи названих видів емалей подається досить таки вичерпно. Єдине, що можна додати, так це деякі особливості стилю виконання й художнього мислення майстрів, адже зі зміною норм життя змінюються й естетичні смаки мистців, їх уподобання й погляди на призначення мистецтва, в тому числі й ужиткового взагалі. Художник, а кожен золотар-художник, намагається не тільки виконати бажання замовника, але й нав’язати йому своє розуміння краси, яку він надає виробу. На цю властивість мистецтва майже ніхто з дослідників українського золотарства не звертав належної уваги. Спробували звернути на цю проблему увагу Владислав Лозінський у праці “Золотарство львівське”, Данило Щербаківський та Володимир Гребеняк, проте більшу частину своїх досліджень присвятили загальній характеристиці золотарства, відомостям про майстрів та місцям збереження пам’яток. А власне золотарство “завжди було найчутливішим на всякі напрями стилю і орнаментації своєї епохи; все документувало собою ті артистичні смаки, які панували рівночасно в архітектурі, різьбі і в малярстві, отже, й давало все нагляднішу ілюстрацію розвитку артистичної культури на локальних основах під різноправними впливами чужинців”, – писав ще на початку XX ст. відомий етнограф та дослідник нашої культури В. Щурат.

Як літературні твори, живописні й архітектурні, емалі обов’язково зазнають стильових впливів. Якщо проаналізувати пам’ятки українського золотарства, наприклад, епохи бароко, то всі ознаки цього стилю легко можна побачити в них. Так само, спостерігаючи еволюцію емалевого мистецтва М. Дольницької, ми відчуваємо в їх експресивних, символістичних та значній увазі імпресіоністичних засадах ознаки тих стилів, які в її епоху впливали на художню творчість. Також під вливом мистецтва, в тому числі й декоративного, формувалося її художнє мислення. Воно відображало ті вимоги, які диктувалися йому життям, надзвичайно багатим духовно, різноманітним за видом і жанрами. Вона не могла не внести в своє мистецтво тих новаторських рис, що були притаманними культурі її доби. Серед цих рис головною була й проблема особистості, доля людського в людині. Для М. Дольницької не могло бути байдужим, що українські мистці, вся українська інтелігенція були одними з перших, кого турбувала проблема людини майбутнього в часи зростаючої, гостро відчутної дегуманізації суспільства. Цими чуттями просякнуте і її мистецтво емалі, яке не було просто красивим і багатим виробом золотарів, а завжди мало велике виховне значення.

Творчість М. Дольницької – вагомий внесок у скарбницю українського мистецтва

Творча спадщина Марії Дольницької – це не тільки емалі, виконані у різних техніках, але й численні графічні роботи й малярство. Навчаючись у цісарсько-королівській школі прикладного мистецтва у Відні, вона опанувала техніку рисунка й живопису, залишивши у спадщину чимало досконалих графічних і малярських робіт. Високому рівню художньої освіти вона завдячувала своїм викладачам, адже серед них були відомі в Європі педагоги і мистці. Так, рисунок, який вона вивчала три роки, викладав професор Мюллер-Гофман, у нього навчалася вона і живопису, а також відвідувала студію відомого австрійського художника Оскара Кокошки. Також три роки вивчала М. Дольницька техніку емалі у професора Аделі Штарк. Сім років, проведених у школі прикладного мистецтва емалі, яке тоді, на початку XX століття, почало активно відроджуватися у Європі, не пройшли намарне.

Аналізуючи рисунки й живопис М. Дольницької, дослідники її творчості зазначали, що їм притаманний глибоко відчутний реалізм, що відображав відношення художниці до цілісності зримого світу, до гармонійного його зв’язку з людиною та її життям. Рисунок і малярство М. Дольницької років навчання різноманітні за композиційним рішенням, свободою ракурсів, складністю мотивів й поступово виробленим широким зоровим баченням натури, наданням їй декоративного рішення. Проте вже зі шкільних років найбільшої уваги надає вона емалям. Ще в школі вона отримала престижну нагороду за емалевий триптих “Розп’ятий Христос”, якого купив намісник престолу.

Як і більшість української інтелігенції, М. Дольницька свою творчість присвятила українському народові. З цього шляху, вона не відступала все своє життя, а перший свій успіх, також присвячений Україні, вона відчула вже в Америці, куди виїхала з початком 1921 року.

У Мінеаполісі, де вона зупинилася, починається її активна мистецька праця. Створює мисткиня ряд цікавих робіт у техніці олійного живопису, пастелі, виконує низку чудових рисунків, гравюр на дереві та емалі. Швидко місто дізналося про молоду художницю та про її високої вартості мистецтво. Вже наприкінці 1921 року директор місцевої галереї мистців Г. Рубенс домовився з нею про влаштування виставки її творів, яка й мала місце у вересні 1921 року. Є цікаві спогади самої М. Дольницької про цю виставку, так само є й відгуки в тогочасній як міській, так і взагалі українській емігрантській пресі. Проте сама авторка виставлених нею робіт неохоче говорить про враження, викликані її працями у глядачів. У споминах вона, зокрема, пише, що виставила тридцять творів, серед яких її автопортрет, живопис та графіка і п’ятнадцять емалей. Саме емалі зацікавили багатьох відвідувачів, а один з відвідувачів, син мільйонера Кросбі-молодший, навіть купив у неї одну пастелю: “На цій виставці п. Кросбі-молодший купив рисунок – пастелль “Мавка”. Його батько, фабрикант-мільйонер, зайшов відтак на виставку, щоб познайомитися зі мною, і виявив охоту закласти емалевий верстат для мене, але я у своїй ангельській невинності подала таку низьку суму для влаштування верстату, що він, думаючи, що я ніби кепкую з нього, відійшов. Це спричинило, що власники галереї в дослівному значенні цього слова рвали собі волосся на голові з розпачу супроти нечуваної та небувалої наївності з мого боку.”

Творчість цього “американського” періоду М. Дольницької жанрово різноманітна, проте основне місце в її доробку відведено портрету. За час свого перебування в Америці створила понад 200 портретів, переважно виконаних у пастелевій техніці. Це завжди камерні, інтимні зображення близьких та знайомих їй людей, вміло виконаних у тонкій згармонізованій кольоровій гамі, з теплотою та симпатією до людей. Вони дещо реалістичні, проте в кожному вже відчуваються ознаки нового для неї стилю – експресіонізму, в якому згодом виконає вона більшість своїх емалей. Експресивністю пройняті і деякі краєвиди М. Дольницької. Вона насичує їх експресією кольорів, які утворюють складну гармонію, а притаманна їй енергія пензля, динамічність всіх ліній та форм надає їм піднесений мажорний тон.

Американський цінитель мистецтва у порівнянні з українським – пряма протилежність. Практичність американців завжди ставала на заваді їхнього захоплення творами мистців, а це негативно впливало на матеріальне забезпечення останніх: з мистецтва художник повинен жити, матеріально себе забезпечувати, щоб мати змогу віддаватися творчості. М. Дольницька досить швидко відчула на собі практичність і американських, і своїх, що вживалися в американське життя, ставлення до малярства та й взагалі – мистецтва. Твори, що виставляла М. Дольницька, ніхто не купував. Виразно про все, сказане тут, написала у львівському “Ділі” М. Демчук, що мешкала у Брукліні: “З поміж американців тільки висококультурні одиниці цікавляться мистецтвом і високо цінять його. Пересічні американці дуже реальні і практичні, а свій смак уміють задовольнити і в 10-центових крамницях. Вони все похвалять, напишуть прихильну рецензію і на цьому закінчиться. Хто думав би про практичний бік справи, той дуже розчаровувався б у своїх сподіваннях. Щоб те, що тут пишу, не виглядало на неправду, подам декілька фактів, ближче мені знаних. У 1924 році побувала тут артистка – малярка панна Марія Дольницька. Людина молода, енергійна і велика ідеалістка. Бажала творити і працювати, а що терен її праці був доволі малий у своїх, пішла вона, повна запалу, в американський мистецький світ. Мала навіть виставки своїх творів побіч американських та інших малярів. І що скажете, дорогі земляки? Ця молода і талановита людина буквально не могла запрацювати на свій скромний прожиток.”

Важке матеріальне становище було причиною від’їзду М. Дольницької з США і повернення до Відня. Проте, щоб не повертатися знову до Америки, зазначимо, що саме до цієї країни потрапило чимало цікавих робіт М. Дольницької. Частину рисунків, емалей та живописних полотен до США й Канади завезли українські емігранти, що масово покидали Галичину та Австрію перед приходом радянських військ, а частину вивозили туристи, які навідувалися до Відня перед війною. Потрапляло до країн Заходу багато справжніх художніх творів, а українці створювали для їхнього зберігання музеї та спеціальні фонди в громадських товариствах і установах. Так утворилося за межами України чимало й приватних колекцій. Найбільші такі колекції були в Нью-Йорку та Торонто. До них належать дві великі збірки творів українських мистців. Це колекції подружжя Чолганів та Кузьмовичів. У збірці Чолганів зберігається, крім інших, твори О. Грищенка та М. Дольницької. “…частину колекції Чолганів репрезентує Марія Дольницька, а найкращим зразком її емалей доктор Чолган вважає “Зажурену Україну” – працю, в якій домінує постать жінки на чорному тлі, – пише відома дослідниця історії українського мистецтва Аркадія Оленська-Петришин. – М. Дольницька дотримується деяких стилістичних традицій у своїх емалях, більшість з яких у колекції Чолганів базовані на біблійних темах. У “Янголах”, наприклад, помітні візантійські традиції. У своїх ранішніх емалях М. Дольницька вживала техніки дротиків, які відділяють поодинокі площини кольорів, однак пізніше вона відійшла від цієї вимогливої техніки й обрала більш спонтанний підхід. Деякі з емалів М. Дольницької Чолгани одержали на їхнє замовлення. Це, наприклад, “Оргія” із римською тематикою, у постатях із обличчями обох Чолганів. В емалях, що в них Дольницька вживає більш традиційної техніки, помітна також домінанта традиційних сюжетів і тем (зокрема з Античного життя). В емалях, що в них Дольницька менше зв’язана певними мистецькими традиціями та контролем, якого такий підхід вимагає, її праці багато більше індивідуальні в інтерпретації. Незважаючи на обмеженість формату і площі, в цих емалях наявна деяка драматичність, зумовлена контрастами кольорів і вільними лініями.”

Отже, найбільше праць М. Дольницької, що зберігаються за межами України, становлять її емалі. Щоб прожити й мати можливість творчо працювати, вона їх продавала в різні часи і в різних місцях. Вони, як пише П. Андрусів, просто загубилися в просторі і загубилися у своїй більшості назавжди. Та все ж значна частина її емалей, що їх наводять вчені, збереглася. Із них мальованих – 12, перегородчастих – 26, шнуркованих – 16, перегородчастих і шнуркованих – 6.

Значна частина емалей М. Дольницької – це релігійні та міфологічні сюжети: “Амур і Психея”, “Орфей і Евридіка”, “Орфей”, “Аполлон і Музи”, “Дафна і Аполлон” та інші. З емалей зі змістом релігійним переважають такі, головним персонажем яких є Христос. Чимало емалей присвячено українській історії та життю простих людей: “Княгиня Ольга”, “Гуцулка з коровами”, “Зажурена Україна”, “Українка”, “Гуцули”, “Дівчата на вітрі”, “Гуцули з конем”.

Отже, деякі емалі М. Дольницька виконувала рівночасно і в мальованій, і в перегородчастій техніці, а більшість – в одній із обраних нею техніках. Переважно сюжет диктував їй той чи інший вид техніки. Мальована або ж живописна техніка, що зветься фініфтю, нагадує у неї живопис, коли художник використовує не тільки основний колір, але і його відтінки. Гама кольорів створює картину, в якій діють певні герої. Так і в живописній емалі М. Дольницька володіла чітким і пружним рисунком, що уможливлювало грамотний живопис. Тому її живописні чи мальовані емалі вражають свіжістю і яскравістю кольорів, глибоким психологізмом як засобом розкриття характерів. Такі особливості властиві усім її роботам, що й визначає їхні стильові ознаки. Умовно творчість М. Дольницької можна поділити за стильовими ознаками на декілька груп. Проте заздалегідь зауважимо, що є у неї й такі емалі, які “не вкладаються в жодну стилістичну кваліфікацію, інші знову же можна розподілити на кілька груп: неовізантійські, псевдоантичний стиль, символізм, експресіонізм, реалізм та чисто декоративні стилі”, – наголошує В. Попович. Такий поділ є чисто умовним, проте він допомагає зрозуміти творчу манеру мисткині, її психологічний стан в часи творення, адже в процесі творчого акту мисткиня створювала не тільки культурні продукти, якщо так можна виразитися, але й нове життя: мистець, створюючи книгу, картину чи музику, створює одночасно новий світ, нові образи. Творчий акт, в якому перебувала М. Дольницька, був актом преображення світу, в запереченні зла і утвердженні добра. В цьому основна суть мистецтва. Її Христос – це зовсім новий образ, звільнений від тих умовностей, якими наділили Його мистці. Її Христос вражає глядача енергією добра, краси, почуттів, відношень. Так само й інші герої її емалей та малярських робіт. Своїми творами вона входить у конфлікт з дійсністю, з буденним нашим життям, пропонує нову правду й нове добро. Вона чудово осмислила закони буття: не можна створити мистецький твір, якщо немає конфлікту, сутички з давно усталеною й застарілою нормою; неможлива творча думка (так говорять нам її твори), якщо немає різноманітних проблем, немає творчих зусиль вирішити нові питання, посталених художникові життям, якщо немає пошуків істини. Вплив її мистецтва на нас тому такий значний, що вона передовсім усвідомлювала себе художником, що вона, як більшість відомих українських мистців, творить майбутнє не тільки мистецтва, але й нації. “Кожна людська збірнота, – писав, аналізуючи творчі доробки численних українських мистців, Петро Андрусів, визначний наш графік, маляр і мистецтвознавець, – має своїх визначних мистців на свою міру і на свій характер та духовні інклінації. Чи то є модне, чи ні, чи воно пасуватиме до філософії сучасного мистецтва, чи ні, українці будуть називати визначну українську родину Кричевських, Олександра Мурашка, Юрія Нарбута, Порфірія Мартиновича, Івана Труша, Олекси Новаківського, Михайла Бойчука, Марії Дольницької, Олени Кульчицької, Павла Ковжуна, Ніла Хасевича, Махайла Осінчука, Сергія Литвиненка – є це ж далеко не всі імена мистців, які своєю творчістю збагатили духовність своєї громади, а громада їх буде по-своєму безпосередньо і просто шанувати та любити”.

Частина емалей М. Дольницької, як вже відзначалося вище, – це звернення художниці до античної міфології, як і до іншої, нереалістичної системи осмислення світу. Відомо, що античний світ залишив після себе багату духовну спадщину, яка представляла собою внутрішньо єдину систему. Матеріал цієї системи – література, філософія, мистецтво у всіх його проявах – вражав упродовж багатьох століть всіх, хто звертався до нього, надзвичайною обширністю та складністю.

Для української інтелігенції античний світ з його багатою культурою також був своєрідним джерелом натхнення, прикладом у боротьбі за самобутній характер своєї культури й відстоюванні права на незалежність своєї держави. Античне вчення про людину, про гармонійне поєднання в ній духовного і фізичного, про вільний розвиток особистості та її права на свободу творчості було для нас своєрідним духовним вказівником. Такої думки, судячи зі змісту її, можна сказати, античних емалей, дотримувалася і Марія Дольницька, систематично звертаючись до античної теми. Її античні асоціації – це ніби посилання на загальнолюдське, як на зразок, як на вищу вартість, як на гуманний естетичний орієнтир. В цьому вона близька в розумінні античності до таких загальновизнаних європейських мистців, як Рубенс, Рембранд, Веласнес, Пусен, Леонардо да Вінчі та інші.

Особливої уваги заслуговують графіка і акварельний живопис М. Дольницької. Переважно до цієї техніки зверталася вона в жанрі портретного живопису. Хоча до гравюри зверталася мисткиня не часто, проте її дереворити свідчать про її обізнаність з цією непростою технікою, вони високої якості й вражають чіткістю й пружністю ліній, продуманістю композицій та сприйманням колориту в кольорових рішеннях, так само і в акварелях, в техніці, якою виконані її портрети. У своїй портретній творчості вона здебільшого звертається до людей, яких добре знала. В основі її портретності лежало бажання створити глибокий, точний, завершений портрет людини, чий душевний стан близький їй як художнику. Слід зауважити, що аквареллю виконано нею мало портретів, більшість – пастелі. На жаль, ті портрети, що залишилися, несистематизовані, тому говорити про них багато немає потреби – вони, здається, втрачені для нас.

На завершення необхідно сказати, що майже все своє життя М. Дольницька прожила за межами України, проте ніколи не втрачала з нею зв’язків. Часто навідувалася до Львова, листувалася з львівськими діячами мистецтва, писала про свою творчість, брала до уваги ті зауваження і побажання, які львівська творча інтелігенція вважала за необхідне сказати їй. Важливим для її творчої біографії були 1935 та 1937 роки, коли вона двічі побувала у Львові. У Львові вона вивчала старе українське малярство, особливо іконопис, відвідувала О. Новаківського, а головне, у 1937 р. за її ініціативою та з її допомогою організовано у Львові курси мистецтва емалі, які відвідували не тільки українці, а й поляки та євреї.

Популярний у 30-х роках минулого століття двотижневик “Назустріч” писав, що у Львові М. Дольницька “відсвіжує дитячі спомини… Коли слухаємо її, мимоволі прокидається в нас локальний патріотизм; ми схильні вірити, що мисткиня винесла свій патріотизм і своє завзяття з міста боротьби двох культур… У Відні спеціалізується в емалі і бере участь у різних виставках не таких місцевих, а репрезентативних: у Венеції, Берні, Стокгольмі, Ляйпціґу. Три роки тому запросили її до виставки церковного мистецтва у Відні з нагоди католицького конґресу, і була вона єдиною жінкою, якої праці репродукували в каталозі. Взяла теж участь у великій репрезентативній виставці австрійського мистецтва у Лондоні. Деякі її праці закуплені до музейних збірок у Франкфурті та Гемніці…”

Висновки


Марія Дольницька належала до тих мистців, які своєю працею не тільки збагатили українську духовну культуру, але й сказали про неї вагоме слово за межами України.

Вона відновила призабуте у нас мистецтво емалі, внесла в нього не тільки оновлений зміст, але й удосконалила техніку, особливо емалі живописної. Як художник з яскраво вираженим патріотичним почуттям, вона сприяла знайомству з українським образотворчим мистецтвом інтелігенції європейських країн та на американському континенті. Це була мисткиня надзвичайної працездатності і щирої любові як до мистецтва, так і до України. Вона розуміла, що ніхто, крім самих українців, не сприятиме залученню українських мистецьких здобутків до загальносвітової духовної скарбниці, тому цілком віддала себе художній творчості. В одному з листів вона зізнавалася, що по 12 годин проводила, працюючи над емаллю, що “по характері і стилю праця в емалі є працею еремінта-монаха, і як еремінт я проводила по 12 годин над проблемами в емалі, які є безграничні… і тому всяке вмішування ззовні – як розголос преси – мене тільки іритувало та дратувало, і мала неприємне почування, що розголошувати публічно про те, що є в розвитку і руху, якому не знати кінця – є зовсім без сенсу”.

Вона вивчала об’єкти своєї творчості, шукала адекватного вислову своїм роздумам не тільки над мистецтвом емалі, але й над призначенням його взагалі. Ці роздуми і пошуки нового вираження тільки свідчили, що вона – художник великого обдарування, що постійне незадоволення вже створеним і бажання сказати нове слово в мистецькій творчості диктувалися її розумінням мистецтва як найвищого прояву людського духу. Своїм ставленням до творчості вона близька до думки Леонардо да Вінчі, який сказав: “Якщо наш твір задовольняє наш розум, це сумне свідоцтво для розуму, якщо чарує нас – іще гірше. Тільки, якщо ми знаходимо в найкращому хиби – це знак, що ми ростемо”.