Мікроекономіка

МІКРОЕКОНОМІКА

Короткий конспект лекцій

1. Вступ

1.1. Предмет і об’єкт курсу

1.2. Ключова термінологія

1.1. Предмет і об’єкт курсу

Предметом мікроекономіки, як складової частини економічної теорії (економікса), є вивчення поведінки і механізму прийняття рішень мікросистемами, які прагнуть досягти своєї мети шляхом використання обмежених ресурсів, що мають альтернативні сфери застосування. При цьому до мікросистем відносять:

• окремих індивідуумів;
  
• домогосподарства;
  
• підприємства, фірми, організації, їх об’єднання,
  
• окремі установи державного апарату.
  

Ці рішення приймаються з метою досягнення цільової функції, якою для індивідуумів і домогосподарств є максимізація корисності благ, що споживаються, а для підприємств - максимізація прибутку. Для цього підприємства вирішують три питання:

• Що виробляти?
  
• Для кого виробляти?
  
• Як виробляти?
  

Об’єкт дослідження мікроекономіки - любі мікросистеми.

1.2. Ключова термінологія

В мікроекономіці широко застосовуються такі терміни:

• товар - фізичні блага і послуги у всіх своїх проявах, що можуть виступати товаром з точки зору продавця і покупця;
  
• ціна - норма обміну одного товару на другий або на гроші;
  
• ринок - як механізм розподілу товару шляхом добровільного обміну;
  

- як з’ясування стосунків між продавцем і покупцем;

- як структура, що створює умови для обміну;

• економічний суб’єкт (агент) -люба мікросистема;
  
• раціональна поведінка - поведінка, спрямована на максимізацію цільової функції за існуючих обмежень.
  

В економічній теорії використовуються так звані позитивна і нормативна теорії.

Позитивна має діло з фактами і реальними залежностями, вона формує наукові уявлення про економічну поведінку, робить твердження типу «якщо ..., то...», тобто передбачає події.

Нормативна виносить оціночні судження про те, хороші чи погані конкретні економічні умови і політика, пропонує ті чи інші дії, робить твердження типу «слід зробити це або те». Інакше кажучи, остання використовується на рівні розробки економічної політики, а позитивна дозволяє передбачати наслідки цих рішень, є основою для обґрунтованої, тверезої політики.

Особливістю інструментарію мікроекономіки є граничний аналіз. Це метод, що досліджує, яким чином кожна додаткова операція (дія) впливає на мету мікросистеми. Наприклад, додаткові затрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції, - граничні затрати.

2. Попит і пропозиція

1. Закон попиту. Детермінанти попиту
   
2. Закон пропозиції. Детермінанти пропозиції
   
3. Ринкова рівновага
   
4. Еластичність. Її види
   

2.1. Закон попиту. Детермінанти попиту

Попит і пропозиція є базовими категоріями мікроекономічного аналізу.

Попит (demand) - це кількість продукту, яку покупці хочуть і в змозі придбати за певної ціни і за визначений проміжок часу. Тобто він показує співвідношення між рівнем ціни і кількістю товару, яку буде придбано за певний відрізок часу за інших рівних умов. Ця залежність має спадний характер і носить назву закону попиту.

Закон попиту стверджує, що на любому ринку за інших рівних умов чим нижче ціна товару, тим більшу його кількість покупці хочуть і в змозі придбати.

Дію закону попиту (придбання більшої кількості товару за нижчої ціни) можна пояснити такими причинами:

• виходячи із здорового глузду: покупці схильні купувати більше товарів, якщо ціни на них знижуються і навпаки, висока ціна є бар’єром для покупця;
  
• дією принципу спадної граничної корисності товару: кожна наступна одиниця товару приносить менше задоволення споживачу, тому він купує додаткові одиниці лише за умов зниження ціни на товар;
  
• дією ефекту доходу і заміщення: ефект доходу проявляється в тому, що за нижчої ціни на товар зростає купівельна спроможність грошового доходу покупця (на ті ж само гроші можна придбати більшу кількість товару), а ефект заміщення призводить до того, що при зниженні ціни на товар він стає відносно дешевшим і його споживання зростає, «заміщуючи» більш дорогі товари.
  

Закон попиту можна задати трьома способами:

• табличним;
  
• аналітичним;
  
• графічним.
  

Аналітично залежність між ціною на товар і обсягом попиту на нього визначається формулою

Q_d = f (p),

де Q_d - обсяг попиту на товар в натуральних одиницях;

р - ціна одиниці товару.

Графічно закон попиту відображується за допомогою кривої попиту.

На рис.1 крива попиту D має спадний характер, що ілюструє дію закону попиту. Графік вказує на всі можливі варіанти співвідношення цін і обсягів товару, що купується. Він може зображатися як у формі кривої, так і прямої лінії.





Рис.1. Крива попиту


Розрізняють індивідуальний і ринковий попит. Останній є сумою індивідуальних попитів на певний товар. Його обчислюють простим додаванням попиту індивідуальних споживачів, або як добуток їх кількості та середнього попиту одного покупця.

Якщо аналізувати попит на товари, то можна помітити, що на нього впливає не тільки ціна, але й цілий ряд інших чинників (детермінант попиту):

• смаки споживачів (Т);
  
• кількість споживачів на ринку(N);
  
• грошові доходи споживачів(I);
  
• ціни на інші товари(p_a, p_b);
  
• накопичене майно (W);
  
• очікування стосовно майбутніх цін і доходів (O) та ін.
  

Таким чином, залежність обсягу попиту від сукупності цих чинників має вигляд:

Q_d =f (p,T,N,I,p_a,p_b,W,O,...)

Якщо змінюється тільки ціна на певний товар за інших рівних умов, то говорять, що діє цінова детермінанта попиту і змінюється обсяг, або величина попиту. Графічно це ілюструється рухом вздовж кривої попиту, як показано на рисунку 2.





Рис.2. Дія цінової детермінанти попиту (зміна обсягу попиту)


Як видно з рисунку, зростання ціни з р₀ до р₁ призвело до відповідного зменшення обсягу попиту з Q₀ до Q₁, який лежить на тій само кривій попиту. І навпаки, зменшення ціни з p₀ до p₂ призводить до зростання обсягу попиту з Q₀ до Q₂.

Я
кщо на попит впливають нецінові детермінанти, то говорять, що змінюється попит, або характер попиту. Графічно це ілюструється зрушенням кривої попиту (рис.3).

Рис.3. Дія нецінових детермінант попиту (зміна попиту)


Як видно з рисунку 3, під впливом нецінового фактору (наприклад, зростання кількості покупців) крива попиту D₀ змістилася догори-вправо у положення D₁. За того ж рівня ціни p₀ попит зріс з Q₀ до Q₁. І навпаки, зменшення кількості покупців призводить до руху лінії попиту вниз-вліво у положення D₂, попит знижується з Q₀ до Q₂ за стабільного рівня ціни.

При аналізі впливу нецінових детермінант на криву попиту необхідно враховувати характер товарів, що споживаються. Є товари, споживання яких не залежить один від одного (наприклад, цукерки і взуття), це так звані незалежні товари. Споживання інших товарів залежить один від одного, їх називають взаємозалежні товари і поділяють на:

• комплементи - товари, які доповнюють один одного (наприклад, автомобіль і пальне);
  
• субститути - товари, які замінюють один одного (наприклад, шоколад і шоколадні цукерки).
  

Товари також поділяються на нормальні, споживання яких зростає із зростанням доходів покупців і товари нижчої якості, споживання яких скорочується із зростанням доходів.

2.2. Закон пропозиції. Детермінанти пропозиції

Пропозиція (supply) - це кількість товару, яку буде запропоновано до продажу за різними цінами в певний проміжок часу.

Закон пропозиції стверджує, що між ціною і обсягом пропозиції існує пряма залежність, тобто чим вищою є ціна, тим більшу кількість товару будуть виробляти і пропонувати до продажу виробники.

Це пояснюється такими чинниками:

• здоровим глуздом, оскільки зростання цін для виробника - стимулюючий фактор;
  
• зростанням витрат при збільшенні обсягів виробництва і незмінних потужностях, що потребує відповідного підвищення ціни.
  

Закон пропозиції, як і закон попиту, можна задати у графічній, аналітичній і табличній формах. Графічно ця залежність ілюструється за допомогою кривої пропозиції (рис.4).

Ця крива має позитивний нахил, що пояснюється прямою залежністю між ціною і обсягом пропозиції

Аналітично залежність обсягу пропозиції (Q_s) від ціни одиниці товару (p) має вигляд:

Q_s = f (p)

Розрізняють індивідуальну і ринкову пропозицію. Остання є сумою індивідуальних пропозицій на певний товар і визначається тими ж методами, що і ринковий попит.





Рис.4. Крива пропозиції.


Окрім ціни, пропозиція залежить від цілого ряду інших чинників (детермінант пропозиції):

• цін на інші товари (P_A,P_B);
  
• цін на ресурси (P_x,P_z);
  
• технології виробництва (K);
  
• податків і дотацій (C );
  
• кількості продавців на ринку (N);
  
• очікування зміни цін (O);
  
• природно-кліматичних умов (Z) та т.ін.
  

Тому

Q_s = f (P,P_A,P_B,P_x,P_z,K,C,N,O,Z, ...)

Я
кщо змінюється ціна на даний товар, то відбувається зміна обсягу, або величини пропозиції, що ілюструється рухом вздовж кривої пропозиції (рис.5).

Рис.5. Дія цінової детермінанти пропозиції (зміна обсягу пропозиції)


Я
кщо діють нецінові фактори, то змінюється пропозиція, або характер пропозиції. Це супроводжується зміщенням кривої пропозиції вниз-вправо, якщо пропозиція зростає, або догори-вліво, якщо пропозиція зменшується (рис.6).


Рис.6. Дія нецінових детермінант пропозиції (зміна пропозиції)

2.3. Ринкова рівновага

На кожному ринку існує велика кількість продавців і покупців, які планують свої дії незалежно від інших учасників ринку. Коли ж вони зустрічаються для здійснення операції купівлі-продажу, то можливі такі ситуації (див. рис.7):

а) за ціни р₁ запропонованого товару більше, ніж бажають і в змозі придбати покупці. Виникає надлишок товару, продавці мають змінювати свої плани;

б) за ціни р₂ бажання покупців перевищують кількість запропонованого товару. Виникає дефіцит, споживачам треба міняти свої плани;

в)за ціни р_Е сумарна кількість запропонованого товару відповідає сумарному попиту на цей товар. Учасникам ринку немає потреби міняти свої плани, тобто ринок знаходиться у стані рівноваги.

Ринкова рівновага (market equilibrium) - це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку співпадають і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту.

Аналіз взаємодії попиту і пропозиції (рис.7) показує, що:

• надлишок товару знижує ціну;
  
• дефіцит товару підвищує ціну;
  
• за ціни рівноваги не існує причин для її зміни.
  

Р
ис.7. Взаємодія попиту і пропозиції


Існують ситуації, коли держава втручається у процес встановлення рівноважної ціни на ринку і вводить контроль за цінами шляхом встановлення цінової «стелі» або «підлоги».

Цінова «стеля» - це максимальний рівень ціни, за якого дозволяється продавати певний товар(ціна р₂ на рис.7). Ця ціна є завжди нижчою за рівноважну, тому на ринку відчувається постійний дефіцит товару. Це призводить до виникнення «чорного» ринку, знижує ініціативу продавців збільшувати у майбутньому пропозицію товару, капітал поступово починає переміщуватися у інші сфери діяльності.

Цінова «підлога» - це мінімальний рівень ціни, за якої дозволяється продавати той чи інший товар (ціна р₁ на рис.7). Він завжди знаходиться вище рівня рівноваги, що призводить до виникнення стійкого надлишку товару і, як відповідь, до того ж «чорного» ринку.

Ринкова рівновага не є завжди сталою. Зміна під впливом нецінових факторів попиту, пропозиції чи обох одразу призводить до виникнення нового стану рівноваги (рис.8). При цьому нові рівноважні ціна і обсяг можуть як зростати, так і зменшуватися в одному чи в протилежних напрямках.

На рис.8 зображена ситуація, коли водночас змінюються і попит і пропозиція, проте можливі випадки, коли зростає або знижується тільки один з них, що також призводить до утворення нового стану рівноваги.





Рис.8. Зміна стану рівноваги під впливом нецінових факторів.

2.4. Еластичність. Її види

Для аналізу ринкової ситуації дуже важливо знати не тільки характер залежності обсягу попиту або пропозиції від ціни, але й враховувати ступінь реакції однієї величини на зміну іншої. Це робиться за допомогою показника еластичності.

Еластичність (elasticity) показує ступінь реакції одного параметру, обумовлену зміною другого, яку відображено як відношення процентних змін.

В мікроекономіці найчастіше використовуються такі показники еластичності попиту:

• еластичність попиту за ціною;
  
• еластичність попиту за доходом.
  

Еластичність попиту за ціною, або цінова еластичність попиту, визначається як відношення процентної зміни обсягу попиту до процентної зміни ціни за інших рівних умов. Це співвідношення називається коефіцієнтом еластичності (E_D) і обчислюється за формулою:


Q₂ - Q₁ P₂ - P₁

ED = ---------------- x 100 : ---------------- x 100

(Q₂+Q₁):2 (P₂ +P₁) :2

Цей показник завжди має негативний знак (оскільки залежність між ціною і обсягом попиту обернена), проте ним нехтують і зважають лише на абсолютне значення коефіцієнта.

В залежності від величини E_D попит поділяється на:

• еластичний, якщо E_D >1
  
• нееластичний, якщо E_D <1
  
• з одиничною еластичністю, якщо E_D =1
  

К
райніми випадками еластичності є абсолютно еластичний попит у кривої D₁ на рис.9 і абсолютно нееластичний попит у кривої D₂ на рис.9.

Рис.9. Лінії з абсолютно еластичним (D₁) і абсолютно нееластичним (D₂) попитом


О
крім цих випадків судити про еластичність попиту виходячи з форми кривої попиту досить важко, проте чим більш полога крива попиту, тим вищу еластичність попиту вона відображує. На рис.10 найменшу еластичність має попит, зображений кривою D₁, а найбільшу - кривою D₃.

Рис.10. Залежність форми кривої попиту від ступеню еластичності


Еластичність попиту, як правило, знижується по мірі руху вздовж кривої попиту. Це треба враховувати продавцям, які прагнуть збільшувати свої доходи від продажу, і слід підвищувати ціни на товар на участку нееластичного попиту, або знижувати їх на еластичному відрізку кривої попиту. Також необхідно пам’ятати, що якщо лінія попиту має форму прямої, то точка з одиничною еластичністю поділяє її навпіл і максимальний дохід досягається саме в цій точці.

Основними чинниками цінової еластичності попиту є:

• наявність товару-замінника;
  
• різноманітність можливостей використання товару;
  
• питома вага витрат на товар у доході споживача;
  
• характер товару- предмет розкоші чи першої необхідності;
  
• тривалість періоду, у межах якого приймається рішення про купівлю.
  

Еластичність попиту за доходом (E_I) є співвідношення процентної зміни обсягу попиту до процентної зміни доходів споживачів(I) за інших рівних умов і визначається формулою:

Q₂ - Q₁ I₂ - I₁

E_I = ---------------- x 100 : ---------------- x 100

(Q₂+Q₁):2 (I₂ +I₁):2

Для нормальних товарів коефіцієнт еластичності попиту за доходом є позитивним числом, а для товарів нижчої якості - негативним.

В свою чергу серед нормальних товарів розрізняють:

• товари першої необхідності, для яких 0< E_I <1
  
• товари другої необхідності, для яких E_I =1
  
• предмети розкоші, для яких E_I >1
  

Концепція еластичності використовується для прогнозування попиту на ті чи інші товари за умов певної економічної ситуації, для обґрунтування податкової політики та т.ін.

3. Витрати виробництва

1. Види витрат
   
2. Поведінка витрат у короткостроковому періоді
   
3. Витрати фірми у довгостроковому періоді
   

3.1.Види витрат

Для виробництва своєї продукції фірми використовують обмежені ресурси (фактори виробництва), які мають певну цінність. До них відносять:

• землю і природні ресурси;
  
• працю;
  
• капітал;
  
• підприємницькій талант.
  

Оскільки любий ресурс має різноманітні сфери застосування, його вартість визначається власником як найвищий дохід з можливих альтернатив. Таким чином, витрати - це грошові виплати фірми за спожиті ресурси, або платня за те, щоби ресурси не відволікалися для використання в інших цілях.

Ресурси поділяються на залучені і власні.

Залучені - це ресурси, які належать зовнішньому постачальнику.

Власні - це ресурси, які належать компанії.

У відповідності до цього розподілу витрати поділяються на явні (зовнішні) і неявні (внутрішні).

Явні витрати (explisit cost) - це величина виплат власнику залучених ресурсів: вартість сировини, матеріалів, праці найманих працівників та т.ін.

Неявні витрати (implicit cost)- це вартість власних ресурсів, яка визначається як найкраща з альтернативних можливостей їх використання. До них відносять:

• оплату праці власника фірми та членів його родини;
  
• проценти на власний капітал, вкладений у фірму;
  
• нормальний прибуток.
  

Нормальний прибуток - це доход, який забезпечує підприємцю нормальну рентабельність власного капіталу і утримує його у цій сфері діяльності.

Таким чином, сукупні витрати (total costs) фірми в економічному розумінні (економічні витрати)- це сума явних і неявних витрат, в той час як в бухгалтерському розумінні (бухгалтерські витрати) -це лише явні витрати.

Відповідно й прибуток фірми може бути:

• економічний, як різниця між сукупним доходом і сукупними економічними витратами;
  
• бухгалтерський, як різниця між сукупним доходом і бухгалтерськими витратами.
  

Якщо складається ситуація, коли економічний прибуток фірми дорівнює нулю, то це не означає, що фірма працює безприбутково, проте вона має лише нормальний прибуток.

В залежності від реакції на зміну обсягів виробництва, всі витрати поділяються на:

• постійні (fixed costs), які не змінюються із зміною обсягів продукції (оплата праці керівників, амортизація, опалення приміщень та т.ін.);
  
• змінні (variable costs), які змінюються пропорційно обсягам продукції (сировина і матеріали, технологічна енергія, оплата праці робітників та т.ін.).
  

Ділення витрат на постійні і змінні є відносним і залежить від тривалості періоду. В мікроекономічному аналізі розглядають:

• миттєвий період (momentary run), в якому всі фактори виробництва є незмінними;
  
• короткостроковий період (short run), в якому тільки частина факторів є змінною, а решта - постійні;
  
• довгостроковий період (long run), в якому всі фактори виробництва є змінними.
  

3.2. Поведінка витрат у короткостроковому періоді

Як уже відмічалося, у короткостроковому періоді виробничі потужності підприємства є незмінними, а в якості змінних факторів виробництва виступають сировина, матеріали, робоча сила та т.п.

Для фірми важливо знати, як поводять себе сукупні витрати (total costs) і витрати на одиницю продукції при різних обсягах виробництва, оскільки це визначає її прибуток.

Сукупні постійні витрати (TFC) у короткостроковому періоді, як видно з рисунку 11, не залежать від обсягів виробництва і існують навіть тоді, коли продукція не виробляється. Сукупні змінні витрати (TVC) змінюються в залежності від обсягів продукції і мають, як правило, так звану S - образну форму (рис.11). Сумарні сукупні витрати (ТС) є сумою сукупних постійних і змінних витрат і являють собою графік TVC, піднятий на величину TFC (рис.11).





Рис.11. Поведінка сукупних постійних, змінних та сумарних витрат у короткостроковому періоді


Інакше поводять себе витрати на одиницю продукції - середні витрати (average cost).

С
ередні постійні витрати (AFC) - це відношення сукупних постійних витрат ТFC до обсягу виробництва Q. Зрозуміло, що із зростанням кількості продукції AFC будуть знижуватися (рис.12).

Рис.12. Поведінка середніх постійних витрат у короткостроковому періоді


Cередні змінні витрати (AVC) - це відношення сукупних змінних витрат TVC до обсягу продукції Q. Як бачимо на рис.13, AVC спочатку знижуються, а потім зростають, тобто мають U- образну форму.

С
ередні сукупні витрати (ATC) - це відношення сумарних сукупних витрат ТС до обсягу продукції Q. Їх можна обчислити і як суму AFC і AVC. Вони також мають U- образну форму і по мірі зростання обсягів продукції наближаються до AVC, що пояснюється постійним зниженням AFC (рис.13).

Рис.13. Поведінка середніх змінних та сукупних витрат у короткостроковому періоді


Окрім цих показників важливе значення мають граничні витрати МС (marginal cost) - це витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції. Вони визначаються як відношення приросту сумарних сукупних витрат до приросту обсягу продукції. Як видно з рисунку 14, МС спочатку знижуються, досягаючи мінімального значення, а потім починають зростати, що пояснюється виникненням додаткових витрат в умовах повного використання фіксованих потужностей.

Р
ис.14. Поведінка граничних витрат у короткостроковому періоді




Цю закономірність було виведено емпіричним шляхом і вона отримала назву закону спадної граничної продуктивності фактору виробництва. Тобто якщо у короткостроковому періоді до незмінних факторів виробництва (наприклад, устаткування) додавати який-небудь змінний фактор (наприклад, робочу силу), то з певного моменту кожна наступна одиниця змінного фактору буде приносити все менший приріст продукції. Якби це було не так, то з однієї ділянки землі, додаючи тільки робочу силу, можна було б нагодувати усе населення земної кулі. Дією цього закону і пояснюється U- образна поведінка граничних і середніх змінних і сукупних витрат. Слід також зазначити, що існує ще одна закономірність: графік МС перетинає графіки AVC і ATC в точках мінімуму останніх, як це показано на рис. 15.


Рис.15. Взаємозв’язок граничних і середніх витрат


Таким чином, середні витрати у короткостроковому періоді мають U- образну форму, що пояснюється дією закону спадної граничної продуктивності ресурсу. Фірма, яка максимізує прибуток, буде прагнути обирати той обсяг виробництва, який забезпечує мінімальні середні сукупні витрати (обсяг Q_опт на рис.15).

3.3. Витрати фірми у довгостроковому періоді

Особливістю довгострокового періоду є те, що всі фактори виробництва виступають як змінні і в разі необхідності фірма має змогу збільшити або зменшити свій розмір у відповідь на потреби ринку.

Яким же чином компанія буде визначати ті оптимальні обсяги виробництва, які дадуть змогу максимізувати прибутки?

Н
а рис. 16 зображено короткострокові середні сукупні витрати SATC для трьох можливих розмірів підприємства: маленького (SATC₁), середнього (SATC₂), великого (SATC₃). Чи існує з цих трьох можливостей найкраща? Відповідь на це питання залежить від намірів фірми щодо обсягів виробництва продукції. Якщо вона прагне виробляти не більше як Q₁ одиниць, то найнижчі витрати будуть на маленькому за розміром підприємстві; якщо обсяги знаходяться в межах від Q₁до Q₂, то фірмі доцільно мати середні розміри; якщо планується випускати більш, як Q₂ одиниць продукції, то найнижчих витрат можна досягти на великому підприємстві.

Рис.16. Визначення довгострокових середніх витрат


Довгострокові середні витрати показують мінімальні середні витрати для певного рівня виробництва, якщо фірма може обирати для себе любий розмір. Для нашого прикладу це буде лінія АВСD, яка складається з нижніх гілок ліній SАТС для кожного можливого розміру підприємства. Якщо фірма має більшу кількість варіантів, то її крива довгострокових середніх витрат (LАТС) буде мати вигляд огинаючої короткострокових середніх витрат (рис.17).


З рис.17 видно, що із зростанням розміру підприємства і, відповідно, обсягів виробництва до певного рівня Q довгострокові середні витрати знижуються, а потім починають зростати, тобто мають ту ж само U - образну форму, що і короткострокові середні витрати. Проте пояснюється це іншою причиною - змінною віддачею від масштабів виробництва.





Рис.17. Довгострокові середні витрати


Якщо із зростанням обсягів виробництва середні витрати знижуються, то говорять, що діє зростаюча віддача від масштабу (або позитивний ефект масштабу), що супроводжується спадним характером лінії LATC. Якщо із зростанням обсягів виробництва середні витрати зростають, то йдеться про спадну віддачу від масштабу (або негативний ефект масштабу), що приводить до зростання лінії LATC. І якщо із зміною обсягів виробництва середні витрати не змінюються, то має місце постійна віддача від масштабу (постійний ефект масштабу), що ілюструється постійним рівнем лінії LATC. Для різних галузей дія цих ефектів проявляється по-різному, на що вказують і різні форми кривих LATC (див. рис.18а,b,с).

а
)


b
)

с
)

Рис.18. Вплив характеру віддачі від масштабу на форму кривих довгострокових середніх витрат


Як видно з рисунку, оптимальний розмір підприємства визначається мінімальним рівнем довгострокових середніх витрат.

Попередній аналіз розглядав залежність рівня середніх витрат від обсягів виробництва продукції за інших рівних умов. Проте в реальному житті на витрати впливають і цілий ряд інших факторів, наприклад, впровадження нових технологій, зміна цін на ресурси, податкові зміни. Зрозуміло, що дія цих факторів призводить до зміщення кривих граничних, середніх і сукупних витрат.

Аналіз поведінки витрат дозволяє фірмі приймати рішення відносно оптимальних обсягів виробництва продукції, що максимізують прибуток, з урахуванням особливостей конкретних ринкових форм.

4. Підприємство на ринку свого продукту

1. Характерні риси різних моделей ринку
   
2. Поведінка підприємства в умовах досконалої конкуренції
   
3. Підприємство на монопольному ринку
   

4.1. Характерні риси різних моделей ринку

В залежності від кількості продавців або покупців, які діють на ринках різних товарів, існує певна класифікація ринкових форм. В таблиці 1 дається їх перелік і основні риси, виходячи з кількості продавців, тобто фірм, які продають свою продукцію на ринку.

Таблиця 1

Характеристика основних моделей ринку

Основні характе-ристики	Досконала конкурен-ція	Монополіс-тична конкуренція	Олігополія	Монополія
Кількість продавців	Дуже багато	Багато	Декілька	Один
Продукт	Стандарти-зований	Диференційований	Стандарти-зований або диференці-йований	Унікальний
Бар’єри для вступу в ринок	Немає	Немає юридичних або економії від масштабу	Є економія від масштабу	Дуже високі
Контроль над ціною	Немає	В декотрій мірі	Значний	Повний
Приклади	С/г продукти	Товари широкого вжитку	Автомобілі, миючі засоби	Постачання електроенергії, газу

4.2. Поведінка підприємства в умовах досконалої конкуренції

Оскільки мікроекономіка вивчає механізм прийняття рішень окремими суб’єктами ринку, які прагнуть максимізувати свою цільову функцію, ми маємо з’ясувати, коли окремі підприємства знаходяться в стані рівноваги і максимізують свої прибутки, враховуючи особливості конкретної ринкової форми.

Виходячи з головних ознак ринку досконалої конкуренції, можна зробити висновок про те, що доля окремого продавця на ринку незначна, тому він не може вплинути на ринкову ціну, а повинен прийняти її такою, якою вона склалася на ринку (фірми в умовах досконалої конкуренції називають «прайс-тейкери» - «ті, що приймають ціну»). Інакше кажучи, попит на продукцію окремої фірми є абсолютно еластичним, бо вона може продати любий обсяг своєї продукції тільки за одного (ринкового) рівня ціни (рис.19).

а

) б)


Рис.19. Встановлення ціни на ринку (а) та попиту на продукцію окремої фірми (б) в умовах досконалої конкуренції


Економічний прибуток фірми, який вона прагне максимізувати, визначається як різниця між сукупним доходом (total revenue) TR і сукупними витратами ТС. Сукупний доход - це виручка від реалізації всіх Q одиниць товару, яку можна знайти за формулою:

TR = p x Q

Окрім показника сукупного доходу (сукупної виручки) застосовується показник середнього доходу (average revenue) AR, тобто виручки на одиницю продукції, яка визначається за формулою:

AR = TR / Q

Важливо зазначити, що в умовах досконалої конкуренції середній доход фірми є постійною величиною, яка дорівнює ціні одиниці товару:

AR = TR / Q = p x Q/ Q = p

Ще один важливий показник - граничний доход (marginal revenue) MR - додаткова виручка, яку отримує фірма від продажу кожної наступної одиниці товару. Її знаходять за формулою:

MR = TR₂-TR₁/Q₂-Q₁

В умовах досконалої конкуренції граничний доход дорівнює ціні одиниці товару:

MR = TR₂-TR₁/Q₂-Q₁ = p x (Q₂-Q₁) / Q₂-Q₁ = p

Для визначення обсягів виробництва, які дозволяють фірмі максимізувати прибуток в умовах досконалої конкуренції використовують два підходи - сукупний і граничний. Перший полягає у співставленні сукупного доходу і сукупних витрат, а другий - у співставленні граничного доходу і граничних витрат.

Розглянемо поведінку підприємства у короткостроковому періоді.

Н
а рис.20 надано графічну ілюстрацію використання сукупного методу визначення стану рівноваги підприємства.

Рис.20. Визначення оптимального обсягу виробництва і максимального прибутку конкурентної фірми за сукупним підходом у короткостроковому періоді


З графіку стає очевидним, що фірмі доцільно оперувати в межах обсягів виробництва від Q₁ до Q₂ , тому що поза цим інтервалом вона несе збитки. Максимальний прибуток фірми Пmax (П = TR - ТС) досягається при обсязі Q_опт, який знаходиться за допомогою лінії, дотичної до кривої ТС і паралельної TR.

Використання граничного методу базується на висновку про те, що сукупний прибуток фірми досягає свого максимального значення, коли MR = MC (очевидно, що поки MR > MC сукупний прибуток зростає з кожною додатковою одиницею проданого товару, він досягає максимального значення при MR = MC, а потім починає знижуватися).

В умовах досконалої конкуренції MR = р. Тому аналітично стан рівноваги конкурентної фірми визначається формулою

р = MR = MC

Г
рафічно це показано на рис. 21.

Рис.21. Визначення оптимального обсягу виробництва і максимального прибутку конкурентної фірми за граничним підходом у короткостроковому періоді


Оптимальний обсяг виробництва Qопт. визначається за правилом р = MR = MC, тобто в точці перетину ліній р = MR і MC. Різниця між ціною і середніми витратами АТС показує питомий прибуток на одиницю продукції Ппит., а площина прямокутника, який заштриховано, - сукупний максимальний прибуток Пmax.

В разі, коли у короткостроковому періоді ринкова ціна за якихось причин встановлюється нижче рівня АТС, фірма приймає рішення стосовно мінімізації збитків або тимчасового припинення діяльності в залежності від співвідношення ціни і середніх змінних витрат. Якщо в майбутньому очікується покращення ринкової ситуації, а ціна вища за AVC, підприємству доцільно продовжувати випускати продукцію, мінімізуючи свої збитки за умов р = МС (рис.22).

З графіку видно, що продовжуючи випускати продукцію на рівні Q_опт., фірма покриває свої змінні витрати і частину постійних. Якби вона за цієї ситуації припинила свою діяльність, то її збитки були би більшими і дорівнювали б постійним витратам, яких не можна позбутися у короткостроковому періоді.


Р
ис.22.Мінімізація збитків конкурентної фірми у короткостроковому періоді


Проте якщо ціна не покриває середніх змінних витрат (рівень р₂ на рис.22), компанії доцільніше тимчасово припинити свою діяльність, сподіваючись на підвищення ціни у майбутньому, аніж продовжувати її. В останньому випадку її збитки будуть складатися з постійних витрат і частини змінних, тоді як зупинивши роботу, фірма матиме втрати тільки на рівні постійних витрат.

Таким чином, умовою мінімізації збитків є :

AVC < p < ATC

Використовуючи ці залежності можна побудувати лінію пропозиції конкурентної фірми у короткостроковому періоді (рис.23). Вона буде максимізувати свої прибутки (або мінімізувати збитки), виготовляючи продукцію за умов р = МС і покриття змінних витрат. Тобто за ціни, нижчої за р1, виробництво припиняється; за рівня р₁ фірма починає мінімізувати збитки, її обсяг виробництва складе Q₁; за рівня р₂ фірма покриває свої сукупні витрати і має нормальний прибуток при обсязі Q₂; якщо ціна підніметься до р₃, фірма матиме максимальний прибуток, продаючи Q₃ одиниць продукції. Тобто відрізок кривої МС, який лежить вище AVC, являє собою криву пропозиції окремої конкурентної фірми у короткостроковому періоді.



Рис.23. Пропозиція конкурентної фірми у короткостроковому періоді


Щоби визначити криву ринкової пропозиції, необхідно знайти суму пропозицій індивідуальних фірм. Графічно це можна продемонструвати на прикладі трьох підприємств (рис.24).


а) б)




Рис.24. Пропозиція окремих фірм (а) і конкурентного ринку (б) у короткостроковому періоді


У довгостроковому періоді конкурентні фірми можуть змінювати свої розміри, а також входити і виходити з ринку в залежності від ситуації. Це призводить до того, що підприємство знаходиться в стані рівноваги, коли ціна дорівнює мінімальним середнім витратам (рис.25), тобто

p = AC_min = MC = MR




а) б)


Рис.25. Стан рівноваги фірми (а) і ринку (б) в умовах досконалої конкуренції у довгостроковому періоді


В довгостроковому періоді фірма не отримує економічного прибутку, тому що наявність останньої стимулює збільшення розмірів діючих підприємств і залучає на ринок нові компанії. Ринкова пропозиція зростає, що призводить до зниження рівноважної ціни, ліквідуючи економічний прибуток фірм. Зменшення ціни і виникнення збитків змушує декотрі компанії залишати ринок, ринкова пропозиція зменшується, підвищуючи ціну до рівня середніх витрат.

Форма кривої пропозиції галузі у довгостроковому періоді (рис.26), буде визначатися характером поведінки витрат.


Р
ис.26. Можливі випадки довгострокової ринкової пропозиції на конкурентному ринку


Крива S₁ характерна для галузі з постійними витратами у довгостроковому періоді. Це частіше відбувається тоді, коли галузь споживає незначну питому вагу якогось ресурсу і зростання попиту на нього в разі збільшення обсягів виробництва продукції в галузі не призводить до зростання цін на цей ресурс. В противному випадку ціни на ресурс зростають, що підвищує витрати на виробництво і крива пропозиції у довгостроковому періоді має вигляд S₂. Нетиповою є ситуація, коли за умов зростання обсягів виробництва в галузі ціни на матеріали і комплектуючі знижуються, що веде до зменшення цін на продукцію і крива пропозиції набуває спадного характеру S₃.

На завершення характеристики досконалої конкуренції необхідно підкреслити, що ця форма ринку є найбільш ефективною з точки зору споживачів, виробництва і суспільства в цілому. Покупці мають змогу купити товар за найнижчої можливої ціни, тому що р = АТС_min. Виробники, щоби вижити за цих умов, змушені використовувати найсучасніші технології. А те, що ціна встановлюється на рівні граничних витрат р = МС, свідчить про найкращий розподіл ресурсів у суспільстві між альтернативними сферами їх застосування.

4.3. Підприємство на монопольному ринку

За своїми ознаками монополістичний ринок є протилежністю досконалій конкуренції. Монополія - це ринкова структура, в якій діє один продавець товару, що не має близьких замінників, і існують високі бар’єри для вступу на ринок цього продукту. Бар’єри поділяються на такі групи:

• позитивний ефект масштабу;
  
• державне ліцензування;
  
• патенти;
  
• контроль над рідкісними або визначальними ресурсами.
  

Оскільки в галузі діє лише один продавець товару, то попит на продукцію фірми співпадає з галузевим попитом. Зважаючи на криву попиту на свій товар, фірма повинна встановити ту ціну і обсяг виробництва продукції, які максимізують її прибуток. Тому монопольні підприємства називають «прайс-мейкери» (price-maker) - «ті, що встановлюють ціну».

Оскільки лінія попиту на продукт фірми-монополіста має спадний характер, це призводить до того, що її граничний доход буде меньшим за ціну одиниці товару. Графічно це зображено на рис.27.

Р
ис.27. Графік попиту і граничного доходу фірми-монополіста


Із зростанням обсягів продажу фірма втрачає частину свого сукупного доходу за рахунок зниження ціни, проте збільшує його, реалізуючи більшу кількість товару. Внаслідок цього граничний дохід завжди буде меншим за ціну, а його графік лежатиме нижче лінії попиту.

Для подальшого аналізу необхідно також зупинитися на співвідношенні ціни, граничного і сукупного доходу монополіста. Виходячи з природи граничного доходу, стає очевидним, що сукупний доход зростає до тих пір, поки MR є числом позитивним (що відбувається на еластичному відрізку лінії попиту), і досягає максимального значення, коли MR =0 (тобто в точці з одиничною еластичністю), як це зображено на графіку 28.

З цих залежностей стає зрозумілим, що монополісту доцільно збільшувати обсяги продаж тільки на еластичному участку лінії попиту.

Щоби визначити оптимальні обсяги випуску продукції, що максимізують прибуток монопольного підприємства, скористаємося уже відомим нам граничним підходом (рис.29).





Рис.28. Ціна, граничний і сукупний доход монополіста







Рис.29. Стан рівноваги фірми-монополіста


Вище вже наголошувалося проте, що максимального рівня прибуток досягає за умов MR=MC. Точка перетину цих кривих показує оптимальний обсяг виробництва Q_опт. Йому відповідає ціна P_опт., яка визначається точкою А на лінії попиту. Різниця між ціною і середніми витратами (відрізок АВ) дорівнює питомому прибутку на одиницю продукції, а площина прямокутника, який заштриховано, - максимальному прибутку Пмах. Особливістю цієї ситуації є те, що в стані рівноваги монопольної фірми ціна завжди більша за граничні витрати, а середні витрати вище свого мінімального значення (див. рис.29), що вказує на недозавантаженість потужностей підприємства. Разом з тим, монополіст не буде встановлювати максимально можливу ціну на свій товар, бо він має враховувати ринковий попит і прагне досягти максимального прибутку, а не ціни.

Дуже рідко, але можливі ситуації, коли монопольне підприємство не в змозі покрити свої витрати за рахунок ціни. У короткостроковому періоді, сподіваючись на покращення ринкових умов, воно може мінімізувати свої збитки, якщо p>AVC. В противному разі йому необхідно припинити свою діяльність. Але, зрозуміло, що більш типовою є ситуація, коли монополіст отримує економічні прибутки як у короткостроковому, так і довгостроковому періоді; останнє обумовлене наявністю бар’єрів для вступу в галузь інших фірм.

Монополія має суттєві недоліки:

а) вона обмежує можливості вибору споживача і здатність останнього дисциплінувати продавців;

б) монополіст виробляє меншу кількість продукції, ніж дозволяють його потужності, проте ціна є вищою за граничні і середні витрати;

в) внаслідок існування бар’єрів прибуток не стимулює притоку нових підприємств і збільшення обсягу пропозиції товару до тих пір, поки ціна не встановиться на рівні середніх витрат;

г) юридичні монополії, захищені державою, спрямовують свої зусилля не на ефективному використанні ресурсів, а отриманні пільгових умов функціонування.

5. Цінова дискримінація

У попередньому розгляді поведінки монополіста робилося припущення, що всі одиниці товару продаються за однієї ціни. Проте за певних умов він може збільшити свої доходи, продаючи продукцію по різних цінах різним групам покупців, тобто застосовуючи цінову дискримінацію. Цінова дискримінація - це практика встановлення різних цін на один товар, що не обумовлено зміною витрат на виробництво. Її застосування можливе за таких умов:

• лінія попиту на товар має спадний характер;
  
• існують хоча би дві групи споживачів з різною еластичністю попиту, причому продавець повинен ідентифікувати і роз’єднати ці групи;
  
• покупці не в змозі перепродати куплений товар.
  

В якості прикладів цінової дискримінації можна навести диференціацію телефонних тарифів в залежності від часу, залізнодорожних тарифів в залежності від категорій громадян та т.п.

Результатом застосування цінової дискримінації є зростання доходу продавця (при ефективнішому використанні потужностей) і задоволення потреб більшої кількості споживачів.

Порівнюючи монополію з досконалою конкуренцією, необхідно підкреслити, що перша є менш ефективною з точки зору покупців, виробництва і суспільства. Споживачі купують товари за ціною, вищою за середні витрати, оскільки в стані рівноваги фірми p > ATC. Підприємство не зацікавлене знижувати витрати, тому ще не існує конкуренції і собівартість товарів вища за мінімально можливу(за оптимального обсягу виробництва АТС >АТС_mіn.). Нераціональний розподіл ресурсів у суспільстві підтверджується тим, що ціна на товари перевищує граничні витрати (р > МС).

Список рекомендованої літератури

1. Долан Э.Дж., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель. Пер.с англ. В Лукашевича и др.: Под общ.ред. В.Лисовика и В.Лукашевича. - СПб., 1992. -496 с.
   
2. Енглстер П. Ринкова економіка для бізнесменів-початківців: Пер. з нім. - К.: Вік, 1992. - 224с.
   
3. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2-х т./ Пер.с англ. 11-го изд. - М.: Республика, 1992. - т.1. - 339 с., т.2 - 400 с.
   
4. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Учебник. - М.: «Соминтэк», 1996. - 328 с.
   
5. Нуреев Р.М. Основы экономической теории: Микроэкономика: Учеб. для вузов. - М.: Высш.шк., 1996. - 447 с.
   
6. Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Сокр.пер. с англ./ Научн.ред. А.Т.Борисович, В.М.Полтерович, В.И.Данилов и др. - М.:Экономика, Дело, 1992. - 510 с.
   
7. Самуельсон П.Економіка: підручник. - Львів.:Світ, 1993. - 495 с.
   
8. Теория фирмы / Под ред.В.М.Гальперина. - СПб.: Экономическая школа, 1995. - («Вехи экономической мысли», Вып.2). - 534 с.
   
9. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение. В 2-х т.:Пер.с англ. - М.: Финансы и статистика, 1992. - т.1 - 384 с., т.2 - 384 с.
   
10. Хейне П. Экономический образ мышления. - М.: Новости,1991. - 704 с.
    
11. Gwartney James D., Stroup Richard L. Economics: private and public choice. 7-th Ed.- The Dryden Press, 1995.